ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

КЛОЧКО Лариса Іванівна

УДК 811.111373+811.11138

ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПОХВАЛИ В КОМУНІКАТИВНО-

ДІЯЛЬНІСНІЙ ПАРАДИГМІ СПІЛКУВАННЯ

(на матеріалі англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі практики англійської мови Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат філологічних наук, доцент

Тарасова Олена Владиславівна,

Східноукраїнська філія Міжнародного Соломонового університету, м. Харків, завідувач кафедри іноземних мов

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Омельченко Лариса Федорівна,

Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, професор

кандидат філологічних наук, доцент

Фролова Ірина Євгенівна,

Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, доцент

Провідна установа | Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова, кафедра лексикології та стилістики англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 29.01.2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К64.051.16 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна

Автореферат розісланий 27.12. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.П.Мартинюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У більшості наукових галузей сьогодні спостерігається посилення інтересу до індивідуально-особистісних засад досліджуваних явищ. Це – один із проявів загальної тенденції до гуманізації наукового знання. В основі кардинальних змін, що відбуваються сьогодні в науці про мову, лежить ”діяльнісна” методологія, у рамках якої людська комунікація вивчається як ”системно організована діяльність” (Ю.Д.Марков), а акт мовної комунікації розглядається як конкретна мовленнєва дія, що становить собою ”цілісну сукупність дій – взаємодій” (Є.В.Сидоров). Такий підхід до природи мови, антропологічний за своєю суттю, передбачає всебічне вивчення функціонування комунікативних одиниць у мовленні. Саме системно-діяльнісний підхід до аналізу процесу комунікації, який наголошує на інтенціональності та цілеспрямованості мовленнєвої поведінки індивіда, визначив характер даного дослідження, спрямованого на всебічне вивчення функціонування висловлювань похвали (далі ВП) в англомовному дискурсі.

”Похвала – це те, що допомагає нам іти вперед” (G.Twentier). Про соціокультурну значимість похвали як однієї з основних людських потреб свідчить увага, що приділяється вказаному явищу представниками суспільствознавчих дисциплін, у тому числі лінгвістики. Така увага закономірна, бо похвала – одна з найбільш розповсюджених стратегій впливу на адресата, на стосунки, погляди та поведінку людей (Д.Карнегі, A.Wierzbicka), ”знаряддя взаємодії, більш гармонійної, погодженої, продуктивної й ефективної” (S.Marks).

Актуальність теми зумовлена тенденцією в сучасному мовознавстві до дослідження системності мовлення як невід'ємної складової людської життєдіяльності. З цієї точки зору, похвала – це комунікативне явище, нерозривно пов'язане з параметрами мови та мовлення, їх когнітивного та соціального середовища, феномен із специфічними властивостями, які не можна повністю пізнати без поглибленого вивчення та систематизації. Злободенність дослідження визначається також тим, що його предмет перебуває на перехрещенні інтересів декількох лінгвістичних дисциплін – соціо-, прагма- та психолінгвістики, етнографії мовлення, теорії мовленнєвої діяльності. Проте серед численних робот, що висвітлюють проблеми цих галузей у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві, поки що відсутні такі, в яких своєрідність похвали як комунікативного феномена аналізувалася б як окрема тема. Це зумовлює наукове завдання нашої роботи: системний опис ВП у мовленнєвому спілкуванні носіїв англійської мови.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми, що розробляється кафедрою практики англійської мови Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка ”Функціонування одиниць фонетичної, граматичної та лексичної системи сучасної англійської мови: функціонально-комунікативний та комунікативно-прагматичний аспекти” (державний реєстраційний номер 0212551) та направлена на всебічний опис вибраного аспекту мовленнєвої діяльності як складової лінгвоментального процесу спілкування індивідів в англомовних культурах.

Основна мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні сутності похвали як особливого прагматичного типу висловлювання та її функціонування як особливої мовленнєвої дії з притаманним їй комплексом когнітивних, комунікативно-прагматичних, соціо-культурних, власне мовних і невербальних вимірів.

Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:

· визначення прагматичного статусу похвали як полііллокутивного мовленнєвого акту (МА), що суміщає дві (або більше) дискретні інтенції (іллокутивні сили) в одному складноструктурованному висловлюванні;

· визначення основних прагматичних різновидів ВП залежно від типів ядерних МА, із яких вони складаються; інвентаризація прямих і непрямих способів реалізації складних актів похвали;

· визначення основних комунікативно-прагматичних характеристик похвали як оцінювального висловлювання та її перлокутивного ефекту; з’ясування особливостей похвали серед оцінювальних МА;

· когнітивне моделювання комунікативних ситуацій, в яких фігурують ВП, у формі інтеракціональних фреймів;

· з’ясування основних екстралінгвістичних факторів (рольових, статусних, етнокультурних і гендерних), що регулюють функціонування ВП на рівні соціального контексту;

· розгляд ВП у світлі теорії ввічливості;

· якісний і кількісний аналіз лексико-синтаксичних, стилістичних і невербальних характеристик похвали.

Об'єктом пропонованого дослідження є ВП у мовленнєвій поведінці носіїв британського й американського варіантів сучасної англійської мови.

Предметом аналізу є вербальні (когнітивні, соціокультурні, комунікативно-прагматичні, власне мовні) та невербальні характеристики вказаних мовленнєвих явищ.

Матеріалом для дослідження є твори сучасних (другої половини ХХ – XXI століття) британських та американських авторів. Картотека фактичного матеріалу, зібраного шляхом суцільної вибірки, становить 1100 висловлювань з іллокутивною силою похвали і 920 реплік у відповідь. Звернення до художньої літератури як джерела прикладів зумовлене характером дослідження, що вимагає проникнення у світ емоцій, почуттів, інтенцій, мети й мотивів, що визначають поведінку індивіда.

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою роботи є функціональна дослідницька парадигма, що забезпечує адекватний опис діяльнісної діалогічної картини комунікативної ситуації у напрямку “від функції до засобів”. У процесі розв’язання конкретних завдань була використана низка методів, що дало змогу здійснити цілісне дослідження матеріалу: актомовленнєвий (для визначення прагматичного статусу ВП в англомовному дискурсі); концептуально-ситуативний та фреймовий (для обґрунтування когнітивного моделювання ситуацій співпраці); етнопрагматичний (для виявлення етнокультурної своєрідності досліджуваного явища); функціонально-семантичний (для інвентаризації, систематизації та класифікації лексичних, синтаксичних та стилістичних засобів ВП) та метод кількісного аналізу (для вияву кількісних співвідношень у функціонуванні виділених прагматичних різновидів ВП).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виокремленні та теоретичному обґрунтуванні існування ВП як особливого виду мовленнєвої дії у рамках комунікативно-діяльнісної парадигми спілкування. Новим є визначення прагматичного статусу похвали як полііллокутивного МА; системний опис похвали у низці оцінювальних МА; визначення структурно-семантичних, когнітивно-прагматичних та етнокультурних особливостей ВП; дослідження способів реалізації прямої і непрямої похвали; з’ясуванні типових ознак комунікативних ситуацій – фреймів взаємодії, в яких фігурують зазначені висловлювання. У роботі вперше зроблено спробу розглянути ВП з позицій теорії ввічливості, подано докладний аналіз можливих реакцій на них з боку адресата. Уперше також висвітлено інвентар синтаксичних моделей, за якими будуються ВП, і характер їхнього лексичного наповнення у сучасній англійській мові. Уперше стали предметом опису й невербальні засоби, що задіяні в оформленні ВП в англомовному дискурсі.

На захист виносяться такі положення.

1. Похвала – це мовленнєва дія, що виконується мовцем для висловлення позитивного ставлення до об'єкта похвали й здійснення таким чином позитивного емоційного впливу на адресата.

2. З точки зору прагматичного статусу, похвала в англійській мові – це полііллокутивний МА, який характеризується прагматичним суміщенням в одному висловлюванні двох (або більше) актомовленнєвих функцій і маніфестується різноманітними типами елементарних МА та/або їхніми двочленними комбінаціями.

3. У залежності від типів ядерних МА, що конструюють складний акт похвали, виокремлюються ВП-констативи, ВП-експресиви, ВП-директиви, ВП-перформативи та ВП-квеситиви.

4. Похвала в англомовному дискурсі – це оцінювальне висловлювання, яке відрізняється від інших оцінювальних МА (самопохвали, компліменту, іронії й лестощів) такими властивостями:

· похвала – це щире та об'єктивне, із точки зору мовця, висловлення схвалення особистості адресата, його якостей і/або діяльності, а також об'єктів, що входять у ”світ адресата”;

· похвала – це індивідуальна, ”авторська” комунікативна стратегія, внаслідок чого її мовне оформлення відрізняється якісною різноманітністю та відсутністю шаблонності;

· похвала функціонує переважно в ситуаціях співпраці; у потенційно конфронтаційних ситуаціях ВП виконують особливу коригуючу конфліктно-превентивну функцію. Зазначені риси визначають етнокультурну своєрідність похвали у мовленнєвій діяльності англомовних комунікантів.

5. ВП може бути прямим і непрямим. Розмежування проводиться за принципом відповідності/невідповідності структурно-семантичному змісту висловлювання його іллокутивній функції. Висловлювання (пряме або непряме) розглядається як розгорнута похвала, якщо воно подане секвенцією МА та містить інтенсифікатори іллокутивної сили похвали у формі висловлень вдячності, схвалення, гордості, поваги, приємного здивування і т.і.

6. Перлокутивний ефект ВП полягає у сприйманні чи в не сприйманні похвали реципієнтом. У першому випадку відповідними реакціями можуть бути вдячність, підтвердження, приємне здивування, хвастощі, ескалація й відповідна похвала. У другому випадку перлокутивний ефект маніфестується у репліках, що висловлюють обурення, спростування, образу або девальвацію похвали.

7. На рівні метаконтексту сфера функціонування ВП обмежена ситуаціями співпраці, когнітивні моделі яких можна віднести до категорії інтеракціональних фреймів. На рівні макроконтексту комунікативно-прагматичні властивості ВП визначаються статусними, рольовими та гендерними характеристиками комунікантів. На рівні мікроконтексту через ВП реалізуються стратегії як позитивної, так і негативної ввічливості.

8. У мовному оформленні похвали задіяні лексичні, синтаксичні та стилістичні засоби англійської мови. Невербальні компоненти можуть бути самостійними індикаторами похвали або бути прив'язаними до вербалізованного вислову, виступаючи в останньому випадку інтенсифікаторами іллокутивної сили похвальних висловлювань.

Теоретичне значення роботи визначається її зв'язком із розробкою такої важливої лінгвістичної проблеми, як особистісний аспект комунікації. Комплексна характеристика ВП, визначення їхнього місця серед споріднених МА, опис актів похвали в єдності їхніх іллокутивних і перлокутивних аспектів, особливостей їхньої реалізації у різноманітних контекстах і визначення найбільш характерних конфігурацій відповідних ситуативних фреймів є внеском у розвиток лінгвопрагматики, теорії комунікації та теорії мовленнєвої діяльності.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її положень та висновків у лекційному курсі загального мовознавства (розділ ”Мова і мовлення”), у лекційному курсі з теоретичної граматики (розділ ”Прагматичні типи речень”), стилістики (розділ ”Стилі та жанри”), у спецкурсах із прагмалінгвістики та теорії мовленнєвої комунікації, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт. Практичне значення витікає також із доцільності використання отриманих спостережень для підвищення рівня комунікативної, зокрема, прагматичної компетенції студентів на практичних заняттях з англійської мови й перекладу.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні прагматичного статусу похвали, розробці власної таксономії ВП згідно з принципом прагматичного суміщення, виокремленні соціальних параметрів ВП, здійсненні докладного аналізу можливих реакцій на них з боку адресата, аналізу ВП із позицій теорії ввічливості, висвітленні невербальних засобів, які беруть участь в їх, оформленні, з’ясуванні інвентарю синтаксичних моделей, за якими вони будуються, та характеру їхнього лексичного наповнення в англійській мові.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри практики англійської мови та щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (1999–2003 р.); на 5-й та 6-й міжнародних конференціях TESOL (Львів 2000, Київ 2001); на Другій міжнародній науковій конференції українського товариства дослідників англійської мови ”Прагматика у межах та поза межами” (Харків 2001); на Всеукраїнській науково-методичній конференції з проблем вищої освіти ”Підготовка фахівців у галузі іншомовної комунікації у вищих навчальних закладах” (Харків 2002); на Других Каразінських читаннях ”Два сторіччя Харківської лінгвістичної школи” (Харків 2003) та відображені у семи одноосібних публікаціях автора в спеціалізованих наукових виданнях і чотирьох тезах зазначених наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних теоретичних і лексикографічних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг – 193 стор., обсяг основного тексту – 170 стор., список літератури нараховує 277 позицій.

У вступі дається обґрунтування теми, визначається її актуальність, вказується на об'єкт та предмет дослідження, його мета та завдання, розкривається наукова новизна, теоретична значимість та практична цінність роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі з’ясовуються основні теоретичні положення, на яких ґрунтується концептуальний апарат дослідження; розглядається прагматичний статус похвали як полііллокутивного оцінювального МА; аналізуються іллокутивні сили та перлокутивний ефект похвали, подається типологія зазначених комунікативних одиниць; розмежовуються прямі та непрямі ВП; визначається місце похвали серед інших оцінювальних висловлювань, а також окреслюються найбільш типові конфігурації інтеракціональних фреймів, у рамках яких функціонують ВП.

У другому розділі розглядаються когнітивні, соціальні та комунікативно-прагматичні характеристики ВП як компонентів структури ситуацій співпраці у мовленнєвій поведінці англомовних комунікантів. Соціолінгвістичними вимірами ситуації є вертикальна й горизонтальна дистанція між співрозмовниками та гендер. У комунікативно-прагматичному плані похвала розглядається у системі стратегій позитивної та негативної ввічливості. Висвітлюються також деякі аспекти похвали як етнокультурного специфічного феномена.

У третьому розділі аналізуються лексичні, синтаксичні та стилістичні засоби, які беруть участь в оформленні полііллокутивних МА похвали, визначається роль невербальних компонентів, що висловлюють похвалу самостійно або супроводжують відповідні вербалізованні вислови.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дослідження й окреслюються перспективи подальшого пошуку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. ”Висловлювання похвали в англійській мові в поняттях та термінах лінгвопрагматики та теорії мовленнєвої діяльності”. При вивченні всієї різноманітності функціонування мовних і мовленнєвих одиниць у різних ситуаціях спілкування, а також ролі людського фактора в мовленнєвій діяльності зростаюча увага приділяється феномену позитивності/негативності, що є відображенням аксіологічної категорії оцінки й елементом категорій схвалення/несхвалення (І.Я.Атваттер, І.М.Горєлов, Л.А.Федорова). Схвалення в міжособистісних стосунках визначається як настанова для висловлення позитивного ставлення до іншої людини, позитивної оцінки її особистості, якостей, вчинків і думок. Похвала є одним із широко розповсюджених мовленнєвих дій, що використовуються представниками англомовних етнокультур для вислову схвалення. Похвалу можна визначити як вербальний (або невербальний) прояв схвалення.

При визначенні прагматичного статусу похвали виникають певні труднощі. Розглядати похвалу як елементарний МА проблематично хоча б тому, що останнє поняття трактується в лінгвопрагматиці досить суперечливо. Як відомо, проблематиці та класифікації МА присвячена величезна кількість досліджень (В.В.Богданов, Дж.Остін, Г.Г.Почепцов, Дж.Серль, G.Jule, S.Widdowson та ін.). Але як ключове поняття лінгвопрагматики воно трактується різними авторами неоднозначно. При всьому багатстві класифікаційних критеріїв найбільш загальною ознакою МА є його іллокутивна функція. Вважається, що іллокуція задає модус комунікації (K.Apel, M.Bartha, J.Habermas) і тому є різновидом мовленнєвої діяльності, у процесі якої комунікант реалізує певну мету. Іллокутивні сили, що містять у собі інтенцію мовця, декодовану адресатом, називають прагматичною складовою пропозиційного змісту, або прагматичним значенням (І.П.Сусов). Останнє інколи конкретизується як первинне прагматичне значення висловлювання, оскільки в межах одного й того ж висловлювання можливе суміщення декількох прагматичних значень. Таке поєднання відбувається внаслідок процесу прагматичного суміщення (А.М.Приходько, О.М.Старикова) і є причиною виникнення якісно нових багатокомпонентних прагматичних утворень, визначальною ознакою яких є полііллокутивність, тобто об'єднання дискретних інтенцій в одній складно структурованій номінації (А.М.Приходько, О.М.Старикова, W.Motsch, R.Pasch, I.Rosengren та ін.). Означені утворення є за своєю суттю полііллокутивними МА – одиницями оформленими одним висловлюванням, але здатними виконувати декілька актомовленнєвих функцій, які знаходяться між собою у відношеннях “взаємної підтримки”. У продукуванні полііллокутивних МА спостерігається вся складність і суперечливість внутрішнього емоційно-психологічного стану мовця, що відбивається в його мовленні. Поєднання різних іллокутивних сил в одному висловлюванні сприяє тому, що полііллокутивний МА передає контаміновані, тобто більш тонкі прагматичні значення, порівняно з елементарними МА. Переважна більшість ВП, наведених у нашій вибірці, належать саме до вказаної категорії полііллокутивних прагматичних утворень, що характеризуються поєднанням в одному висловлюванні двох або більше мовленнєвих значень.

Запропонована в роботі типологія ВП здійснюється не на основі лексико-семантичних або синтаксичних операторів (які, на нашу думку, не відіграють істотної категоризуючої ролі в процесі усвідомлення того чи іншого висловлювання як похвального), а залежно від типів МА, що реалізують полілокутивну природу похвали. Принцип полііллокутивності, обраний нами як класифікаційний критерій, допомагає відобразити прагматичну своєрідність ВП, яка полягає у широких можливостях варіювання їхнього загального прагматичного значення.

Переважна більшість досліджуваних ВП відповідають визначенню ”двоактних”, або ”двоіллокутивних” (І.М.Кобзєва, Лім Гон Сук) висловлювань, тобто таких, що утворюють бінарні мовленнєві комплекси і сигналізують поряд з основним вторинне прагматичне значення – значення похвали. Відповідно виокремлюється низка прагматичних модифікацій залежно від типу МА, що становлять ядро похвального висловлювання і передають його основне, або первинне прагматичне значення. Іллокуція похвали у даному випадку є вторинним прагматичним значенням полііллокутивного МА, що нашаровується на основне, супроводжує його й ”нерідко за певних умов набуває навіть домінуючого статусу” (О.М.Старикова).

1. ВП-констатив ( 61.6%), прагматичний зміст якого полягає в тому, щоб констатувати схвальне ставлення до стану справ, репрезентованого пропозиційним змістом висловлювання: ”Your patient is recovering now, Kevin. You really did everything all right” (Green).

2. ВП-експресив (15.2%), мета якого полягає у тому, щоб висловити відповідну психологічну настанову – позитивний емоційний стан продуцента, викликаний станом справ, репрезентованим пропозиційним змістом висловлювання: ”Clever!” Bracebridge said. “Spunky!” someone else added (Hailey).:

3. ВП-директив (похвала – стимул) (13.3%), у якому основне значення спонукання підсилене вторинною іллокуцією – спонукання адресата до продовження діяльності, що заслуговує похвали: That evening Granacci said confidingly: ”Be careful about raising jealousies. Cieco and Tedesko have been apprenticed for a long time. Your works are brilliant but praise their work and keep your own to yourself” (Stone).

Похвала – стимул не є самостійним прагматичним типом висловлювання, вона лише супроводжує інші ВП. У результаті виникають секвенції МА (А.М.Приходько) з іллокутивною силою похвали. Можливі такі комбінації:

· МА експресив+МА директив: “Oh, Jesus. Oh, Con! That's terrific! Just keep it up” (James).

· МА перформатив+МА директив: “Your teacher is praising you. You'rе reading perfectly. Don't be so shy. Go on” (Drabble).

4. ВП-перформатив (6.3%), що є елементарною комунікативною дією в прямому розумінні цього слова, тобто саме його вимовляння є актом/дією похвали: ”We praise you, Lord! We praise you, Jesus! We praise and honour you” (Stone).

5. ВП-квеситив (3.6%), який завдяки своїй питальній формі (загальне, питально-заперечне або розділове запитання) створює психологічну напругу у спілкуванні (мовець не впевнений у тому, що його позитивна оцінка об'єкта похвали поділяється співрозмовником), напругу, що знімається відповідною реакцією адресата: ”It was good of Mr. Ramsden to let us help the man this afternoon, wasn't it?” – ”It was. He is a lovely man” (Elgin).

ВП може бути як прямим, так і непрямим. Визначальною рисою прямих ВП є те, що їхня іллокутивна формула безпосередньо співвідноситься зі структурно-семантичним типом висловлювання, Більшість ВП (64.5% загальної вибірки) – прямі (див. наведені вище приклади, що ілюструють прагматичні типи ВП). Непряма похвала менш поширена – 35.5% випадків. Непрямий характер похвали виявляється на основі певного обсягу та референтної відносності контексту, тобто в межах конкретної ситуації. Таким чином, непряма похвала є імпліцитним засобом висловлення схвалення. До різновидів непрямої похвали відносимо:

1. Похвалу у формі скарги, жалю:

”I wish to see your performances more often, but, alas, I can't afford this” (Sheldon).

2. Похвалу у формі посилання на “авторитетну думку”: ”Senator Davis says you are one of the famous politicians in Washington.” Oliver looked at him and said, ”I'm flattered,” and added, ”Senator Davis speaks very highly of you, Mr. Mansini” (Sheldon).

3. Похвалу у формі приємного здивування, викликаного неочікуваним результатом: ”I've never thought that he is so witty and brave. I was really surprised by his courage” (Hailey).

4. Похвалу у формі визнання переваг об'єкта позитивної оцінки над собою або над іншими (часто висловлена у формі похвального для адресата порівняння): ”You've expressed it better than I could,” Arkady said (Smith).

5. Похвалу у формі апріорного визнання за адресатом позитивних якостей: ”I suppose you've made something marvelous at Imber. I'd like to be able to do that” (Murdoch).

6. Похвалу у формі апеляції до авторитету та компетентності адресата (часто висловлена у формі прохання дати пораду або настанову): ”I would really a ppreciate your opinion – how would you do it?” (Smith).

7. Похвалу - заздрість (часто висловлена у формі побажання мати або придбати щось, що належить адресату): He examined the masterpiece for a long time and then said: ”I'd like to have this picture for my collection” (Drabble).

Оскільки похвала спрямована на співпрацю та підтримку неантагоністичних відносин, вона нерідко супроводжується висловленням інших позитивних почуттів, наприклад, подяки (”That's wonderful. Thank you so much” (Sheldon)), підбадьорювання (”You have a nice house, Mrs. Bestwick. Cheer up. You'll like it in Pelham. Trees, birds. The children'll put on weight” (Cheever)), захоплення (”Your new book is the bestseller. I'm a real admirer of yours” (Segal)), гордості та поваги (Constantin didn't hide his pride. ”You two made pretty good teachers” (St. James)), приємного здивування (”I can't believe it! They're good, in spite of all your moaning that you've could carve nothing worth while” (Stone)) і т.і. Такі випадки ми розглядаємо як розгорнуту похвалу. Для цього різновиду характерна підвищена іллокутивна сила, інтенсифікація якої може здійснюватися як власне мовними (лексико-стилістичними) засобами, так і на мовленнєвому (у рамках МА) й невербальному (наявність/відсутність невербальних сигналів) рівнях комунікації. Так, підсилення іллокуції похвали на лексичному рівні досягається шляхом вибору відповідної “похвальної” лексики. На мовленнєвому рівні розгорнуті ВП зазвичай репрезентовані секвенціями МА, у яких супровідні вислови вдячності, підбадьорювання, захоплення, приємного здивування, дружнього побажання і т.і. надають ВП додаткового прагматичного потенціалу. Результати кількісного аналізу свідчать про те, що розгорнута за рахунок перелічених інтенсифікаторів похвала є досить численною – 78.4% досліджуваної вибірки.

Аналіз ВП набуває особливого значення у порівнянні з іншими МА, що мають локуцію похвали – самопохвалою, компліментом, іронією та лестощами. Від перелічених МА похвала відрізняється особливою прагматичною специфікою, завдяки якій її неможливо ототожнювати з іншими висловлюваннями, що містять позитивну оцінку. Зазначені акти розрізняються прагматичною спрямованістю: деякі (наприклад, самопохвала) спрямовані на продуцента висловлювання, інші (наприклад, похвала, іронія, лестощі, комплімент) – на реципієнта. Диференційні ознаки похвали виявляються як у функціонуванні самих ВП, так і у відповідних реакціях на них – перлокутивному ефекті – наслідку інтерпретації ВП реципієнтом.

Похвала й комплімент об'єднані спільною позитивною оцінкою мовцем адресата, його дій і/або якостей. Відмінність полягає в конвенційній природі компліменту й неконвенційності похвали. Похвала передає об'єктивну позитивну оцінку, визнання та схвалення, її метою є підтримка особи адресата, його самоповаги, впевненості в собі і т.і. Мета похвали – демонстрація прагнення до співпраці й дотримання принципу кооперації (H.Grice). Комплімент в англомовних культурах – це етикетний, формульний елемент фатичного спілкування (І.Є.Фролова, З.Р.Туманянц). Окрім цього, за логікою ситуативного спілкування ”тут – зараз” компліменти завжди належать до плану синтагматичного теперішнього часу, тоді як для похвали час референції може бути не тільки теперішнім, але й минулим чи навіть майбутнім (наприклад, ВП-заохочення).

Похвала й іронія відрізняються передусім критерієм щирості: якщо похвала – це щире висловлення схвалення, позитивної оцінки, то іронія передбачає протилежне тому, про що говориться, тобто вона – навмисне висловлення нещирості. Спільним для іронії й похвали є те, що ці прагматичні типи висловлювань мають творчий, індивідуально-авторський характер, що зумовлює практичну неможливість визначення постійного кола лексико-синтаксичних одиниць і моделей, які були б потенційними носіями іронічних висловлювань чи висловлювань похвали.

Похвала й самопохвала відрізняються своїм спрямуванням (похвала – на адресата, самопохвала – на адресанта висловлювання), при цьому очевидно, що комунікант, який продукує похвалу, навмисно ігнорує максиму скромності (G.Leech).

Основним критерієм розмежування похвали й лестощів є критерій щирості. Щирість інгерентно притаманна похвалі як прямій, так і непрямій. На відміну від похвали, лестощі продукуються мовцем із метою власної користі або створення приємного враження про власні якості. Для лестощів характерне перебільшення, що порушує максими кількості та якості грайсового принципу кооперації. До того ж, похвала й лестощі функціонують у різних комунікативних ситуаціях: якщо похвала фігурує в ситуаціях співпраці, то лестощі – це непряма форма змагання і тому є компонентом конфліктного дискурсу.

Розділ 2. ”Висловлювання похвали в когнітивному та соціокультурному контексті”. Системно–діяльнісний підхід ґрунтується на тому, що життєдіяльність мовця протікає в межах різноманітних комунікативних ситуацій. Ситуація – це фрагмент дійсності, який формує комунікативний контекст, що ”виводить мовленнєву діяльність у широкий світ просторово-часових і суб'єктивно-об'єктивних зв'язків” (В.Б.Бурбело).

Цілком погоджуючись з тим, що ”найважливішим компонентом процесів побудови та сприйняття мовленнєвих утворень є осмислення пов’язаних з ними соціальних ситуацій і їх, когнітивна репрезентація” (T.Dijik), ми здійснили спробу з’ясувати, як продукування ВП є пов’язаним у свідомості англомовних комунікантів із типовими ситуаціями дійсності, які зберігаються в колективній пам'яті мовців як інформаційні моделі цих ситуацій – фрейми. Як відомо, комунікативна ситуація містить мовленнєві події та мовленнєві акти (D.Crystal, D.Hymes, M.Saville-Troike, R.Scollon, S.Scollon) і розглядається, таким чином, як трирівнева, поєднуючи формально-семіотичний, когнітивно-інтерпретаційний й соціально-інтерактивний рівні спілкування.

Похвала, безперечно, є ситуативно прив'язаним комунікативним явищем: визначальною ознакою ВП у мовленні представників англомовного соціуму є їх міцна закріпленість за комунікативними ситуаціями співпраці. Співпрацю розуміємо як ознаку внутрішньо групової ідентичності, як протиставлення ”нас” ”ним” (D.Dickson, Ch.Sanders, M.Stingler). Мовленнєву ситуацію співпраці визначаємо як системну кореляцію контекстних складових, у межах якої відбуваються комунікативні дії учасників, об'єднаних спільністю інтересів і прагненням до співробітництва в умовах, сприяючих налагодженню й підтриманню гармонійних стосунків у спільній діяльності. Мовленнєва подія у межах ситуації співпраці розглядається як будь-яка подія, що спонукає мовця до висловлення позитивної оцінки особистості та/або дій адресата; акт похвали – як мовленнєвий витвір, що виражає щиру позитивну оцінку особистості та/або дій адресата чи об'єктів, що мають для нього важливе значення. Ситуацію співпраці, у якій фігурують ВП, можна представити як систему взаємодіючих координат, організованих як інтеракційний фрейм (R.Ableson, K.Aijmer, R.Schank). У такому тлумаченні враховано стратегічну природу мовленнєвого спілкування й синтезовано когнітивний і прагматичний аналіз досліджуваного явища, оскільки провідною ознакою фреймів взаємодії є те, що, окрім загальної характеристики ситуації, вони містять ще й конкретну прагматичну мету, поставлену мовцем у даній ситуації. Моделюючи не лише когнітивні, але й прагматичні й інтеракційні виміри мовлення, фрейми взаємодії виразно демонструють динамічний взаємозв'язок між мета – (концептуальним), макро – (соціальним) і мікро – (міжособистісним) контекстом.

Інтеракційну фреймову модель, у якій реалізуються ВП, можна подати як модель, що містить такий набір слотів:

Ситуація співпраці

Подія позитивної оцінки

Мовленнєвий акт (висловлювання) похвали

Адресант

Пряма похвала Непряма похвала

Безпосередньо до об'єкта позитивної оцінки | У присутності об'єкта позитивної оцінки | У відсутності об'єкта позитивної оцінки | очна похвала – заочна похвала очна похвала – заочна похвала

в усній/письмовій формі мови

Адресат

Змінними в цій моделі виступають соціальні характеристики комунікантів, які забезпечують виконання ними певних соціальних ролей – статусних й інституційних, а також стосунки, визначені мірою знайомства між комунікантами, офіційним/неофіційним характером ситуації і т.і. В наступному прикладі, вибраному нами для ілюстрації цього типу фреймів, моделюється академічна ситуація співпраці. Мовленнєва подія, що має місце в навчальній аудиторії – обговорення студентами прослуханої лекції. МА похвали – схвальні репліки, якими обмінюються студенти: The assorted comments filtered to him as the students left the room. ”God, we lucked out,” he heard one say. ”Yeah, this guy is dynamite,” said another. ”He's even better than Finley” (Segal).

Заповнені слоти: “пряма похвала”, “непряма похвала”, “у присутності об'єкта позитивної оцінки”, “в усному мовленні”. Наведений приклад цікавий тим, що комуніканти–студенти хвалять професора, не звертаючись безпосередньо до нього, оскільки пряма похвала ”знизу догори” в англомовних лінгвокультурах зазвичай сприймається як лестощі і вважається культурно не схвалюваною формою мовленнєвої поведінки. Тому демонстративно голосно обговорюючи прослухану лекцію, молоді люди розраховують на те, що об'єкт позитивної оцінки знаходиться поруч і не може не чути похвальних відгуків на свою адресу.

У межах соціального контексту в ситуаціях співпраці, що передбачають ВП, учасники визнають вертикальні відмінності, за яких домінуючу позицію завжди займає адресант, а залежну позицію – адресат. Таким чином, визначною особливістю похвальних висловлювань є те, що комунікативний статус (Г.Г.Почепцов (мол.) , F.Haiman) ініціатора похвали не обов'язково співпадає з його соціальним статусом. Адресант, незалежно від величини вертикальної або горизонтальної соціальної дистанції, що відділяє його від реципієнта, використовує похвалу як стратегію, спрямовану ”донизу”. Підгрунтом для домінуючої позиції адресанта можуть бути гендер, перевага в матеріальному добробуті, майстерності, рівні освіти, фізичній силі або зовнішній привабливості. Отже, будь-який елемент людської життєдіяльності, що може бути об'єктом позитивної оцінки іншими, потенційно стає основою для встановлення домінуючого комунікативного статусу продуцента похвали.

Разом із тим, важливу роль у функціонуванні ВП відіграють і макроконтекстуальні компоненти ситуації, передусім, вертикальна дистанція між комунікантами. З точки зору статусних стосунків учасників, ситуація співпраці може бути як симетричною (He was terrific. And his classmates were genuinely thrilled to discover what a talent they had in their midst. “The guy's another Peter Nero,” someone remarked (Segal)), так і асиметричною (”I don't think any further courses could possibly improve your chances in the job market, Sara,” counseled Mrs. Holmes, head of the summer course. ”With your speeds and educational background, you're more than ready for an executive secretarial position” (Segal)).

З точки зору статусу, що мислиться як відносне становище комуніканта в соціальній ієрархії, ВП в англійській мові можуть бути статусно-маркованими (“You're doing good, kid. Go on,” the teacher said after Tom's answer (Drabble)) та статусно-нейтральними (”Your broadcast is really success, Dana” (Sheldon)).

Статусно-марковані МА поділяються у свою чергу на статусно-фіксовані, які характеризуються заданою соціальною позицією адресанта і поділяються на похвальні висловлювання з низхідним (”Your success is showing because you worked round the clock,” the teacher said to Jilly (Snow)) і висхідним статусним вектором (”Don't worry. Mr. Derry operated on you. He's the best surgeon in the state,” the nurse said (Green)). У дослідженій вибірці цілком переважають продуковані ”згори донизу” директивні ВП-заохочення: ”You really stick with this tough job. Go on,” the manager said to his new assistant (Le Carre). ”You really applied yourself. Keep doing it,” the Professor said to the young doctor (Green). До статусно-нейтральних у проаналізованій вибірці належить переважна більшість похвал-перформативів, похвал-експресивів, похвал-констативів, похвал-квеситивів. Результати кількісного аналізу цього аспекту ВП узагальнені у схемі:

Висловлювання похвали (100%)

Статусно-марковані ВП

(13.3%)

(ВП-директив)

Статусно-фіксовані ВП | Статусно-нейтральні ВП

(86.7%)

(ВП-перформатив, ВП-експресив, ВП-констатив, ВП-квеситив) |

З низхідним

статусним вектором (99.64%) |

З висхідним

статусним вектором (0.36%). | Горизонтальна дистанція охоплює широкий спектр стосунків між комунікантами від офіційно-ділових до дружньо-фамільярних. Офіційності зазвичай дотримуються в інституційних ситуаціях і ситуаціях професійного спілкування між малознайомими людьми: ”Your paper, Mr. Keller, was not just ”all right”. It was absolutely first-rank. I've never seen an essay that so perceptively distinguished all the subtleties of the various East European philosophies.” ”Thank you, Professor,” George replied elatedly (Segal) (із розмови професора зі студентом); ”We would like to express our praise and appreciation to D. A. for his irreplaceable encouragement, partnership, good humour and computer expertise” (Green) (із хвалебної промови на честь організатора конгресу).

Неофіційний, інколи фамільярний характер похвала має в ситуаціях близького/інтимного знайомства: ”You've done it dammit good” (Snow).

Горизонтальна дистанція системно корелює з граматико-лексичними характеристиками ВП. Так, в офіційних ситуаціях або при більш високому статусі адресата для висловлення похвали використовуються нормативна, здебільшого термінологічна та книжна лексика, офіційні найменування титулів та звань адресата, системні засоби синтаксису – двоскладові закінчені речення, стандартний порядок слів і т.і. У неофіційних ситуаціях, за умови рівних рольових статусів або нижчого статусу адресата – навпаки, переважає розмовна, іноді ненормативна, стилістично знижена лексика – сленг, вульгаризми, слова-табу і т.і. Синтаксис представлений периферійними моделями – односкладовими номінативними реченнями, перерваними та незакінченими синтаксичними конструкціями (див. приклади вище).

Певний вплив на функціонування похвали має гендерний фактор. За результатами нашого дослідження, чоловіки в англомовних культурах використовують похвалу значно частіше, ніж жінки (пор.: 62% і 38 %) і адресують її жінкам частіше, ніж представникам своєї статі – відповідно 53% і 47%. Жінки ж переважно (більш ніж 71%) хвалять чоловіків, тоді як похвала між жінками – явище нетипове (28.6%). Як у різностатевих, так і в одностатевих парах об'єктом позитивної оцінки виступають здебільшого чоловіки. Примітно, що чоловіки набагато частіше, ніж жінки, похвально відгукуються про представників своєї ж статі: 67% проти 33%. До досить широкого спектру ”похвальних” параметрів входять здібності й успіхи об'єкта оцінки, успішне виконання ним/нею певної роботи, привабливі риси характеру та зовнішності (особливо позитивні зміни в цій сфері). Цікаво, що ”чоловічі” та ”жіночі” ВП свідчать про прямо протилежні ціннісні орієнтації: якщо англомовні чоловіки у своїх похвальних висловлюваннях надають перевагу здібностям і діловим якостям адресатів (причому це стосується осіб обох статей, хоча чоловікам така похвала адресується більш ”щедро” (55% випадків), ніж жінкам (45%)), то жінки понад усе цінують (і, відповідно, частіше хвалять) позитивні особистісні якості чоловіків – 64%. Ділові досягнення й успіхи чоловіків для них на другому місці – 31% випадків, і всього лише 5% ВП досліджуваної ”жіночої” вибірки припадає на оцінку зовнішності чоловіка. У ситуаціях, коли похвала ініціюється мовцем ”знизу догори”, чоловіки з нижчим статусом хвалять співрозмовника, що має вищий статус, значно рідше, ніж жінки (37.5% і 62.5% відповідно).

ВП, які є щирими і здебільшого спонтанними, безпосередньо залежать від миттєвих психологічних станів комунікантів. У цій міжособистісній сфері людських стосунків ”особливе значення має ввічливість, за допомогою якої ми підкреслюємо взаємний інтерес” (Г.Г.Почепцов (мол.)) і яка ”є одним з аспектів культури, відображеної у мовленнєвій поведінці носіїв мови” (P.Brown, S.Levinson).

Виходячи з того, що сфера функціонування ВП обмежена ситуаціями співпраці, похвалу можна вважати одним із механізмів грайсового принципу кооперації, принципу, який є невід’ємним від принципу ввічливості, бо саме на реалізацію останнього спрямовані стратегії як позитивної, так і негативної ввічливості. ВП як компонент комунікативної культури англомовного соціуму активно використовується в обох випадках. В 40.2% досліджуваної вибірки похвала спрямована на задоволення потреб позитивного лиця адресата. Як свідчать наші спостереження, з 15 відомих стратегій позитивної ввічливості, сформульованих П. Браун та С. Левінсоном, вісім (Стратегії 1, 2, 3, 4, 7, 11, 12, 14) можуть бути реалізовані англомовними комунікантами за допомогою ВП.

У системі негативної ввічливості похвала зустрічається частіше – 59.8%. Якщо основна сфера функціонування позитивної ввічливості є вербальне спілкування між індивідами, об'єднаними взаємним прагненням зберегти та зміцнити близькість і товариство, то негативна ввічливість – це основа тактовної поведінки й взаємної поваги. Використовуючи ВП як стратегію негативної ввічливості, англомовні комуніканти демонструють делікатне ставлення до ”автономії” співрозмовника, невтручання в його ”особистісну сферу”. Це досягається передусім через непрямі ВП, за допомогою яких реалізується Стратегія 1 (”використовуй конвенційно непрямі висловлювання”). Непряму похвалу можна висловити, наприклад, у формі прохання дати компетентну пораду (за адресатом визнається відповідний авторитет і компетентність): ”I've read all your articles in the college paper and I dare to show you mine” (Segal) або у питальній формі (Стратегія 2 ”запитуй, ухиляйся від прямої відповіді”). Остання стратегія сигналізує про невпевненість мовця в пропозиційному змісті висловлювання, бажання отримати від співрозмовника підтвердження своєї думки. Це знижує іллокутивну силу висловлювання – ініціатор похвали немовби підкреслює свою залежність від адресата: ”It was nice, wasn't it?” he said (Fowles). Уникнути прямоти (Стратегія 7 – ”уникай указівок на особистість адресата”) і ”вторгнення на територію” співрозмовника (Стратегія 4), можливо також за допомогою безособових конструкцій, неозначених займенників, плюралізації: ”It looks like a real masterpiece” (Stone). ”One just goes along as best as he can” (Elgin). ”You, folks, did it all right” (Hailey).

Поширеність непрямих реалізацій похвали відбиває примат негативної ввічливості в англомовних колективах (A.Duranti, C.Garcia,