НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ПАРОНЯНЦ Тігран Павлович

УДК 88.411.9

ВИНИКНЕННЯ І ПРОЯВ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНИХ СТРЕСОВИХ РОЗЛАДІВ У ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В УМОВАХ ВИКОНАННЯ МИРОТВОРЧОЇ МІСІЇ ООН

(на прикладі колишньої Югославії)

19.00.06 – юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор біологічних наук, доцент Перелигіна

Ліна Анатоліївна, Національний університет

внутрішніх справ, професор кафедри загальної

психології та педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Семіченко Валентина Анатоліївна, Інститут післядипломної освіти АПН України, проректор;

кандидат психологічних наук, Логачов Микола Георгієвич, Національний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра тактико-спеціальної підготовки, начальник.

Провідна установа:

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія консультативної психології і психотерапії, м. Київ.

Захист відбудеться 28.01.2004 р. о 14_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.04 в Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 26.12.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.В. Попова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Останнє десятиліття характеризується збільшенням кількості локальних збройних конфліктів, у вирішенні яких беруть участь різні підрозділи органів внутрішніх справ (ОВС).

Необхідно підкреслити, що професійна діяльність працівників ОВС, які беруть участь в урегулюванні конфліктів, зв’язана з ризиком для здоров’я, а іноді й життя, та, як правило, супроводжується численними стресогенними чинниками, що впливають на особистість людини. Специфіка службової діяльності в зонах міжнаціональних конфліктів або локальних військових дій ставить високі вимоги до особистісних якостей працівників, рівня їхнього професіоналізму, спроможності легко адаптуватися та адекватно реагувати на швидко мінливі та небезпечні обставини.

Тривале виконання службових обов’язків у напружених обставинах призводить до дезадаптації, до зниження опірності організму, до нервово-психічних перенапружень, внаслідок чого розвиваються стійкі негативні психічні стани людини. Аналіз наукової літератури показав, що дослідження природи таких станів проводилися неодноразово (Р.А.Абдурахманов, 1998; О.Д.Сафін, Ю.В.Ярошок,1998; М.Г.Логачов, 2001). В деяких роботах вивчено психічні стани учасників військових конфліктів або глобальних катастроф (В.Е.Попов, 1992; D.Samasundaram, 1992), розглянуто перехід сформованих негативних психічних станів у післятравматичні стресові розлади (В.В.Знаков, 1990; B.Hiley-Young et.al., 1995; О.В.Тімченко, 2000). Існують роботи, які присвячені проявам таких розладів через деякий час після дії екстремальних ситуацій. Ці праці, як правило, містять дані про вплив бойових дій у В’єтнамі, Афганістані та Чечні на психічний стан учасників військових конфліктів (N.L.Farberow et.al., 1990; Н.В.Тарабрина и др., 1997).

Особливості виконання професійних обов’язків учасників миротворчої місії ООН також були проаналізовані з психологічних позицій (Н.И.Ануфриев и др., 1999; А.А.Теличкин, 1998). Але метою дослідження в цих роботах було вивчення впливу умов перебування в місії на психічний стан її учасників та принципів адаптації людини до них (А.А.Теличкин, 1997; D.Weiss, 2000).

У той же час у дослідженнях, присвячених післятравматичним стресовим розладам, одностайно стверджується, що їхні прояви можуть виникати через місяці та навіть роки після тривалого впливу особливостей службової діяльності на психіку учасників військових конфліктів або глобальних катастроф (B.L.Green et.al., 1992; N. Tarabrina et.al., 1997).

Таким чином, можна стверджувати, що психічний стан працівників, професійна діяльність яких проходила деякий час в умовах підвищеної стресогенності, у період їхньої реадаптації до звичайних умов праці та побуту вивчено все ще недостатньо. А проблеми реадаптації працівників ОВС, які повернулися зі службових відряджень із миротворчої місії ООН у колишній Югославії, практично не розглядалися зовсім. Хоча, як вказується в окремих роботах, труднощі виконання місії ставлять до працівників ОВС підвищені вимоги, тому слід чекати на розвиток в них після повернення на батьківщину післятравматичних стресових розладів (Н.И.Ануфриев и др., 1999).

Актуальність цієї проблеми визначається необхідністю розробки психокорекційних заходів із урахуванням специфіки таких розладів і особливостей реадаптації працівників ОВС до звичайної правоохоронної діяльності після повернення з місії. Дійсно, потреби в таких заходах диктуються дуже частим погіршенням стану здоров’я працівників ОВС, які повернулися з місії, переходом його в передхворобу, а далі – в типові психосоматичні захворювання, що можуть призвести до вимушеного звільнення з ОВС за станом здоровя.

Глибоке вивчення причин виникнення, особливостей прояву та засобів боротьби з післятравматичними стресовими розладами стає актуальним і у зв’язку з необхідністю створення умов для підвищення надійності психічних процесів у працівників ОВС, правоохоронна діяльність яких відбувається в екстремальних ситуаціях. Розробка цієї проблеми має також важливе значення для вдосконалення спеціальної психологічної підготовки особового складу підрозділів, які беруть участь у розв’язанні міжнаціональних конфліктів або в локальних бойових операціях. При цьому слід зауважити на те, що, повернувшись додому, учасники таких операцій, мають цілий ряд проблем у взаємовідношеннях із оточуючими людьми, а іноді й із законом, тому що в них формується стійке небажання додержуватися юридичних норм і правової регламентації їх професійної діяльності.

Доцільність виконання даного дослідження визначається також необхідністю вирішення проблем відношення суспільства до учасників бойових дій, вивчення ролі соціального оточення в їхньої реабілітації, а також показ впливу на цих осіб соціально-правових норм і юридичного регулювання їхньої поведінки в суспільстві та на службі, що є одним з головних завдань юридичної психології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Національного університету внутрішніх справ і відноситься до одного з приоритетних напрямків науково-дослідної роботи, ствердженої МВС України. Крім того, проведене дослідження виконано в межах реалізації “Комплексного плану вдосконалення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000-2003 роки”, „Комплексної програми кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ і забезпечення законності та дисципліни на 2001-2005 рр.” (Наказ МВС України № 515 від 30.06.2001 р.) і „Програми МВС України щодо розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005 рр.”. Матеріали дисертації також є внеском у висвітлення питань участі України в миротворчій місії ООН.

Мета дослідження: обґрунтувати прояви післятравматичних стресових розладів у працівників ОВС, які виникли в результаті виконання миротворчої місії ООН в колишній Югославії.

Для реалізації цієї мети необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Здійснити аналіз сучасного стану проблеми впливу професійної діяльності та її правової регламентації на психіку представників професій, які пов’язані з ризиком, та безпосередньо на працівників ОВС.

2. Проаналізувати психологічні особливості професійної діяльності та виявити стрес-чинники, які викликають виникнення і розвиток післятравматичних стресових розладів у працівників ОВС, що брали участь в урегулюванні міжнаціонального конфлікту в колишній Югославії.

3. Дослідити психічний стан працівників ОВС, які прибули зі зон збройних конфліктів, та встановити закономірності їхньої реадаптації після миротворчої місії до звичайної правоохоронної діяльності та відношення до закону.

4. Зясувати особливості прояву післятравматичних стресових розладів у працівників ОВС у період після виконання миротворчої місії.

5. Обґрунтувати необхідність психологічного забезпечення заходів з профілактики виникнення та корекції існуючих порушень психіки в працівників ОВС, що повернулися зі зон збройного конфлікту.

Об’єктом дослідження обрано психічний стан працівників ОВС, що повернулися зі зони військових дій.

Предметом дослідження є вплив службової діяльності та її правових регламентацій на виникнення післятравматичних стресових розладів та прояв їх в період проходження працівниками ОВС реадаптації після миротворчої місії.

Методологічною основою цього дослідження виступають:

1) теоретичні положення, що повязані з теорією єдності психіки та діяльності, які розроблялися у вітчизняній психології (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв та ін.);

2) теоретичні положення, що розкривають закономірності розвитку особистості як суб’єкта власної життєдіяльності (С.Л.Рубінштейн, С.Д. Максименко та ін.);

3) положення, що пов’язані з концепцією психологічного стресу (В.О.Бодров, Л.О.Китаєв-Смик, Н.І.Наєнко, Г.Сельє, R.Lazarus, C.Spilberger та ін.);

4) концепція післятравматичних стресових реакцій (Ф.Б.Бассін, Н.В.Тарабріна, М.Горовиць та ін.);

3) індивідуально-психологічний підхід до аналізу правоохоронної діяльності, який здійснюється в юридичній психології (О.М. Бандурка, В.Л. Васильєв, В.С. Медведєв).

Суттєве значення для дослідження мали дані про особливі психічні стани і реакції, що спостерігаються в ризиконебезпечних ситуаціях (Ю.О.Олександровський, Г.О.Бал, М.Д.Левітов, Л.Ф.Шестопалова та ін.), а також праці сучасних вітчизняних психологів з теорії та практики психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, Н.В.Чепелєва, В.П.Москалець, С.І.Яковенко та ін.). Джерелами даної роботи були нормативно-правові документи МВС України, ООН, Ради Безпеки та колишньої Югославії, що регламентують професійну діяльність працівників ОВС, які виконують миротворчу місію ООН.

Гіпотеза дослідження: передбачається, що психолого-правові особливості професійної діяльності, що здійснювалася в екстремальних умовах миротворчої місії ООН у колишній Югославії, є головною умовою й основним джерелом виникнення в працівників ОВС негативних змін у психіці. Після повернення з зони бойових дій ці зміни в психіці трансформуються в післятравматичні стресові розлади, глибина і частота проявів яких залежить від стресогенності, тривалості і масштабів військових дій і від індивідуально-психологічних особливостей працівників ОВС.

Методи дослідження. Для реалізації мети та завдань в роботі використовувалася наступні теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз сучасного стану проблеми, яка вивчалася, на матеріалах існуючої психологічної, спеціальної службової та юридичної літератури, аналіз нормативних документів МВС України та ООН, а також спостереження, бесіди, інтерв’ювання, анкетування.

Із метою з’ясування впливу юридичних норм і правової регламентації на психіку обстежуваних професіоналів було розроблено спеціальну анкету, питання якої складалися з урахуванням умов виникнення професійного стресу (Д.Гринберг, 2002).

Оскільки однією з основних особливостей прояву післятравматичних стресових розладів є зростання агресивних ворожих реакцій, для їхнього визначення у дослідженні використовувався метод Басса-Даркі.

Обґрунтування рівня адаптації працівників ОВС до умов військового конфлікту та реадаптації в період після виконання місії відбувалося на підставі використання даних, які було отримано за допомогою багаторівневого опитувальника “Адаптивність” та методу експрес-діагностики адаптивності.

Виявлення післятравматичних змін у психоемоційній сфері працівників-реадаптантів здійснювалося за допомогою таких методів: колірного тесту відношень (КТВ), колірного тесту Люшера, особистісного диференціалу Еткінда. Прояв дії післятравматичного синдрому на психосоматичному рівні з’ясовувався з використанням опитувальника “Загальне здоровя” - GHQ-28.

Безпосереднє оцінювання впливу травматичної події здійснювалося за допомогою опитувальника травматичного стресу І.О. Котенєва, а також за “шкалою оцінювання впливу травматичної події – переглянутої – IES-R”, що входить до складу міжнародного діагностичного критерію – DSM-IV.

Кількісні дані оброблялися за допомогою методів математичної статистики з використанням стандартної комп’ютерної програми Exel Microsoft.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що уперше в юридичній психології вивчено вплив правоохоронної діяльності та її правової регламентації на психіку працівників спецпідрозділів ОВС, які брали участь у військових конфліктах на території колишньої Югославії.

Уперше також досліджено особливості прояву післятравматичних стресових розладів у працівників ОВС після їхнього повернення зі зони міжнаціонального конфлікту в колишній Югославії. При цьому показано зниження їхньої адаптації до соціально-правових норм та службових обов’язків, виявлено порушення в психоемоційній сфері та в показниках соматичного здоровя.

Надано подальшого розвитку вченню про реадаптацію в зв’язку з виявленими новими даними про особливості трансформації негативних психічних змін, які виникли в результаті участі у військових подіях, в післятравматичний стресовий синдром, специфічні симптоми якого знайдено у реадаптантів.

Удосконалено діагностику проявів післятравматичних стресових розладів у працівників правоохоронних органів і внесено доповнення в принципи здійснення реабілітації осіб, що мають зміни психіки, які виникли внаслідок їхньої участі в бойових діях.

Суттєве доповнення здобули дослідження проблеми вияву психологічних критеріїв підвищення ефективності правоохоронної діяльності, які зараз активно опрацьовують у юридичній психології, та обґрунтування психологічних закономірностей впливу права на особистість.

Вірогідність результатів дослідження і їхнє обґрунтування забезпечені системним аналізом правоохоронної діяльності, що проходить в екстремальних умовах; відповідністю методів дослідження його предмету, меті і задачам; репрезентативністю вибірки обстежених, необхідної для якісної і кількісної характеристики результатів роботи; математичною обробкою первинних кількісних даних.

Практичне значення результатів дослідження полягає в обґрунтуванні комплексної методики діагностики післятравматичних стресових розладів. Психологи військово-лікарських комісій та райвідділів міліції отримали для практичного застосування рекомендації з реабілітації осіб із порушеннями в психіці, які виникли внаслідок дії екстремальних умов службової діяльності. Опрацьовано та підготовлено до застосування спеціальні заходи з діагностики та корекції психічного стану працівників ОВС, які повертаються із зон військових конфліктів.

Принципи реабілітації в період після виконання миротворчої місії та способи психокорекції можуть знайти застосування в масштабі України в практичної роботі психологів на місцях, у підрозділах, де проходять реадаптацію працівники ОВС, які перебували у екстремальних умовах несення служби.

Результати дослідження впроваджено в навчальні процеси при проведенні спецкурсу “Післятравматична реабілітація працівників ОВС” у Національному університеті внутрішніх справ та курсу “Основи психології та педагогіки” Академії пожежної безпеки України. Крім того, результати проведеного дослідження використовуються в практичній роботі психологів УВС Харківської області та в центрі бойової та навчальної підготовки при УВС Харківської області.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні дії екстремальних факторів та специфіки правоохоронної діяльності працівників ОВС на їх психіку, в проведенні емпіричних досліджень, їх аналізу та опису, а також у фактичному впровадженні результатів дослідження.

У публікації „Особенности управления процессом реадаптации сотрудников ОВД при развитии у них посттравматических стрессовых расстройств”, написаній у співавторстві з Л.А.Перелигіною, особистий внесок здобувача складає не менш 50 %.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в публікаціях автора. Вони також обговорювалися на засіданнях кафедр загальної психології та педагогіки, а також прикладної психології Національного університету внутрішніх справ і на науково-практичних конференціях: „Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпечення” (Херсон, 2000 р.); „Актуальні проблеми ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (Одеса, 2000 р.); „Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (Дніпропетровськ, 2000); „Актуальные проблемы социально-экономического развития в Украине” (Харків, 2001 р.); „Психологія в сучасному вимірі: теорія та практика” (Харків, 2002 р.); „Екологічна безпека – минуле, сучасне, майбутнє” (Харків, 2002 р.); „Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 2002 р.).

Публикації. Основні положення дисертації викладено в 7 наукових публікаціях, серед яких 6 статей (4 статті – у фахових наукових виданнях із психологічних наук, 1 стаття - у фаховому науковому виданні із юридичних наук).

Структура дисертації. Робота виходить з логіки наукового дослідження, його предмету, мети та завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та додатку. Текст дисертації викладено на 209 сторінках машинописного тексту, містить 16 рисунків, 12 таблиць. Список використаних джерел складає 246 найменувань, з них – 121 на іноземних мовах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, сформульовано обєкт, предмет, мету, основні завдання дослідження та методи їх вирішення. Висвітлено апробацію та впровадження здобутих результатів дослідження.

Перший розділ “Роль професійної діяльності, яка здійснюється в екстремальних умовах, у виникненні негативних психічних станів” містить теоретичний аналіз досліджуваної проблеми.

Перш за все аналізуються сучасні уявлення про взаємовідношення між особистісними характеристиками людини та умовами її трудової діяльності.

Так, у сучасній психології, особливо в зарубіжній, виявлені тісні взаємовідносини між індивідуально-психологічними особливостями працівників та умовами їхньої професійної діяльності (J.Hogan, R.Hogan, 1989; S.Arnerson, 1993; A.Furnham, 1997). У цих дослідженнях вплив трудової діяльності на особистість розглядається тільки в аспекті можливості демонстрації залежності якості виконання роботи від цих взаємовідносин (O`Brien, 1986). Однак у вітчизняній психології важливим виявляється з’ясування впливу трудової діяльності саме на психіку працюючого індивідуума. У цьому аспекті вивчення впливу трудової діяльності на психіку особистості дуже актуально та має велике значення, тому що науково обґрунтовані принципи та способи реабілітації працівників можуть знайти практичне застосування в роботі психологів.

Аналіз літератури свідчить, що дослідження особливостей впливу екстремальних умов праці, які характеризуються підвищеною стресогенністю, на психіку людини проводилися (О.М. Бандурка, 1996; М.Ш.Магомет-Эминов, 1996; М.Г.Логачов, 2001). Результати цих досліджень вказують на те, що внаслідок екстремальних умов виникають психічні зміни, інтенсивність прояву яких знаходиться в залежності від особистісних характеристик людини. Екстремальні фактори, що мають місце в трудовій діяльності професіоналів, призводять до змін їхньої психіки, які перетворюються у майбутньому в післятравматичні стресові розлади (Н.В. Тарабрина, 2001).

Вивченню особливостей прояву післятравматичних стресових розладів різного генезу присвячено багато наукових робіт (Н.В. Тарабрина, 1996; T.L.Kramer, 1994; M.D.Rudd, 1993; С.І. Яковенко, 1998; B.Hiley-Young et.al., 1995 та ін.). У цих дослідженнях переконливо доводиться, що післятравматичні стресові розлади виникають через деякий час (місяці або, навіть, роки) після дії на людину екстремальних чинників та характеризуються специфічним комплексом симптомів.

Значно менше досліджень присвячено вивченню проявів післятравматичних стресових розладів у працівників ОВС. Ці питання вирішувалися значною мірою шляхом дослідження ветеранів військових дій. А щодо працівників ОВС, які проходили реадаптацію після участі в бойових операціях, то ці проблеми залишаються практично не дослідженими і до цього часу. В роботах, де вирішувались з питання прояву післятравматичних стресових розладів, наведені факти, які підтверджують думку про те, що їхні прояви залежать від тривалості дії та міцності стресогенних чинників, що супроводжують професійну діяльність особистості (О.В. Тімченко, 2002).

Але проблема реадаптації учасників бойових дій після їхнього повернення до звичайних умов праці ще далека від свого вирішення. Тим більш, що аналіз існуючої наукової літератури дозволяє зробити висновок, що наукові дослідження проблеми впливу специфіки службової діяльності на психіку працівників ОВС, які брали участь у бойових діях в колишній Югославії, та, особливо, на їхню реадаптацію та реабілітацію після повернення до звичайних умов праці не проводилися зовсім. При цьому залишилося поза увагою дослідників багато питань, які зв’язані з обґрунтуванням методів і заходів із профілактики та корекції післятравматичних стресових розладів у таких працівників ОВС.

У літературі не виявлено також інформації про вплив на психіку працівників ОВС правових чинників як в екстремальних умовах службової діяльності, так і в період реадаптації після повернення до звичайних умов праці.

У другому розділі “Методична база та організація дослідження” аналізується доцільність використання саме тих сучасних методів, які застосовувались для виконання дисертаційної роботи.

Для діагностики післятравматичних стресових розладів у роботі використовувалася одна з головних методик, яка була спеціально розроблена І.О. Котенєвим для діагностики психологічних наслідків несення служби працівниками ОВС в екстремальних умовах. За цією методикою обов’язковим критерієм для діагностики післястресових порушень є факт переживань індивідом подій, які здатні травмувати психіку здорової людини.

Аналіз літератури показав, що основною особливістю прояву післятравматичних стресових розладів виступає зростання агресивних ворожих реакцій, які складають одну з основних умов поведінкової дезадаптації цієї категорії професіоналів. У звязку з цим в емпіричну частину дослідження включено методику Басса-Даркі, яка дозволяє визначити рівень агресивності людини.

Аналіз наукової літератури свідчить, що люди, які брали участь у бойових діях, характеризуються дезадаптивною поведінкою, тому здається доцільним і логічним дослідити рівень адаптивних можливостей реадаптантів, що й було зроблено за допомогою багаторівневого опитувальника “Адаптивність”.

Як відомо, інтенсивність реакції людини на події, що відбуваються, визначається індивідуально-прихологічними рисами його особистості, при цьому емоції індивіда відіграють дуже суттєву роль. Саме тому в обстежуваних працівників визначалися параметри емоційно-особистісної сфери. Із цією метою було використано такі методики: колірний тест відношень (КТВ), колірний тест Люшера, особистісний диференціал (ОД) Еткінда.

Для виявлення взаємовідносин між змінами в психіці та соматичними проявами застосовувалася методика “Загальне здоров’я – GHQ-28” та „шкала оцінювання впливу травматичної події – переглянута” (IES-R).

Для реалізації завдань дослідження було запрошено працівників спецзагонів ОВС, які брали участь у бойових діях на території колишньої Югославії. Це були чоловіки віком від 28 до 35 років у кількості 97 осіб. Всі вони ввійшли до складу експериментальної групи. Для порівняння було відібрано групу контролю в кількості 95 осіб. До її складу також увійшли працівники ОВС – чоловіки віком від 28 до 35 років, які проходили службу в різних підрозділах ОВС на території України. Усього в дослідженні взяли участь 192 особи.

Обстеження учасників дослідження проходило в декілька етапів. Перший етап зводився до знайомства з обстежуваними, вивчення їхніх біографічних і службових даних, інтерв’ювання. На цьому етапі обстежуваним обов’язково сповіщалися завдання експерименту, що проводився, а також вимоги до їхньої участі в ньому. Одне з головних завдань цього етапу було намагання створити невимушену, довірливу атмосферу спілкування.

Емпірична частина дослідження починалася через місяць після повернення працівників із відрядження.

Другий етап передбачав психодіагностичне обстеження за допомогою вже описаних методик. Цей період підрозділявся на три частини, різні за часом, але з використанням однакових методів дослідження: учасників тестували через один, три та шість місяців після повернення зі зони конфлікту.

Третій етап досліджень містив аналіз отриманих результатів, якісна та кількісна обробка яких проводилася за допомогою статистичних методів

На цьому етапі виявлені післятравматичні розлади доводилися до відома кожного учасника експерименту з обов’язковим аналізом причин їх виникнення та подальшим обговоренням шляхів корекції.

Треба зауважити, що цей етап мав дуже важливе значення в створенні довірливої атмосфери у стосунках психолога та обстежуваного, що, безумовно, було позитивним чинником оптимізації процесу реадаптації.

Третій розділ “Результати впливу особливостей правоохоронної діяльності працівників спецпідрозділів ОВС на прояви післятравматичних стресових розладів” присвячено діагностиці та аналізу змін, які виникли в психіці учасників бойових дій.

Отримані результати свідчать про наявність у обстежуваних осіб змін в психіці, які класифікують як симптоми післятравматичних стресових розладів (Н.В.Тарабрина, 2001).

Кількісні дані про ступінь прояву показників післятравматичних стресових реакцій представлені на рисунку.

Треба відмітити, що за всіма шкалами в оптантів експериментальної групи показники значно вищі, ніж у осіб із контрольної групи. Отримані дані дозволяють стверджувати наявність у реадаптантів прояву післятравматичного стресового синдрому.

Рис. Показники післятравматичних стресових реакцій працівників ОВС: К – контрольна група, Е – експериментальна група; L – неправда; Ag – аггравація, Di – диссимуляція, А(1) – події травми, В – реакція “вторгнення”, С – реакція “уникання”, D – гіперактивація, F – дистрес і дезадаптація.

Результати, які було одержано після дослідження рівня агресивності, свідчать про те, що і в контрольній, і в експериментальній групах найбільш високими являються показники фізичної агресії, негативізму та вербальної агресії. Хоча кількісне вираження цих показників у осіб, які були в зонах бойових дій, є більш високими. Так, фізична агресія: контрольна група 78%, експериментальна група – 87 %; негативізм – 85 % і 93 % ; вербальна агресія – 78 % та 84 % відповідно.

Необхідно відмітити, що між визначеними показниками агресивних реакцій і наявністю післятравматичних стресових розладів у працівників, які перебували в екстремальних умовах, виявлені позитивні кореляційні зв’язки.

Одним із таких яскравих прикладів є підвищення у таких осіб рівня агресивних ворожих реакцій, які дуже ускладнюють процес реадаптації.

Метою наступної серії дослідження було з’ясування рівня адаптивності у обстежуваної категорії професіоналів. Головне завдання полягало у визначенні рівня особистісного адаптаційного потенціалу кожного обстежуваного на підставі аналізу шкал третього рівня, а саме числових показників ступеня поведінкової регуляції, комунікативних здібностей і моральної нормативності. Крім того, встановлювалися наявність взаємозв’язку між рівнем адаптивних здібностей особистості, рівнем її агресивності та ступенем прояву післятравматичного стресового розладу.

Отримані результати свідчать про значне (в 2-3 рази) зростання (крім саморегуляції, яка, навпаки, знижується) всіх показників у працівників із експериментальної групи. Показано, що всі працівники, які мають низький рівень реадаптації, мали високі показники агресивних реакцій, що і виступає підставою їхньої дезадаптивної поведінки. Це виявляється головною причиною того, що їм важко утримувати себе в рамках закону.

Використовуючи метод експрес-діагностики, було показано, що ні в кого з учасників експериментальної групи не виявлено колірного ряду, який би співпадав із аутогенною нормою. Так, середнє сумарне відхилення від аутогенної норми в експериментальній групі складає 16,2 одиниці (в контрольній групі – 3,4 одиниці), що свідчить про дисгармонійність станів обстежуваних і про наявність у них післятравматичного синдрому.

Причому, найбільш значущими показниками, які визначають слабкий рівень реадаптації працівників, що повернулися зі зон військового конфлікту, були високий ступінь психічної виснаженості та нестабільності нервової регуляції (9,2 ум. од. проти 5,8 ум. од. в контрольній групі), високий рівень тривожності (8,6 ум. од. проти 5,2 ум. од.), які зв’язані з низьким рівнем саморегуляції та працездатності.

За допомогою методики “Загальне здоровя” було отримано дані, які свідчать, що середній рівень здоровя в експериментальній групі майже на 50 % нижчий, ніж у групі контролю: 66,3 та 36,3 бали відповідно. Найбільш великими є розходження за показниками депресії, тривоги, безсоння: відповідно 18,4 бали проти 7,5 балів та 19,6 проти 8,1 бала. Ці результати можна трактувати як підтвердження того, що психічні зміни викликають інші розлади в організмі людини.

В наступній серії експериментів за допомогою методики IES-R було здійснено оцінювання впливу травматичної події та визначення рівня прояву типових симптомів для післятравматичного стресового розладу: реакцій “вторгнення”, “уникання” та „гіперзбудження”. За всіма шкалами середні значення досліджуваних симптомокомплексів у реадаптантів через місяць були вищими в 3 та більше рази ніж у представників із групи контролю. Так, наприклад, симптом уникання в контрольній групі складав 5,01 бали, а в експериментальній групі – 15,52; гіперзбудженість – 3,30 та 11,44 бали відповідно.

Виявлення та визначення інтенсивності прояву симптомів післятравматичного стресового синдрому було важливо дослідити в динаміці, тому що це надавало можливості вивчити стан психіки реадаптантів за більш тривалий період після дії стресогенних чинників. Слід відмітити, що навіть через півроку частота і активність проявів виявлених симптомів зменшилися незначною мірою. Так, максимально до показників контрольної групи були приближені такі симптоми, як “утруднення зі зосередженням уваги” та “підвищений рівень сторожкості”; з агресивних реакцій – це симптоми “підозрілості”, “образи” та “почуття провини”. У той же час симптом “фізична агресія” зменшився лише на 16 %, а “роздратованість” та “негативізм” зосталися практично на тому ж рівні.

Що стосується динаміки реадаптації, то цей процес здійснювався не досить активно. Найбільш близьким до контрольної групи був тільки симптом “працездатність”. За досліджуваний період не досягли рівня показників контрольної групи симптоми соматичного та психічного здоровя. Найменше змінилися показники депресії.

Сумарні оцінки впливу травматичних подій на психіку реадаптантів наведено в таблиці.

Показники цієї таблиці не виходять з рамок спостереженої закономірності: значення досліджуваних показників хоча й знизилися в два рази, але все одно залишилися вищими, ніж у контрольній групі.

Тому отримані пролонговані дані дозволяють визначити досліджуваний феномен як стійкий післястресовий синдром.

В наступному підрозділі порівнюються отримані результати дослідження з даними, які вже було опубліковано в науковій літературі. Крім того, проводиться аналіз закономірностей впливу на психіку обстежуваних осіб суспільного оточення та правової регламентації службової діяльності в ОВС.

Таблиця.

Сумарні оцінки впливу травматичних подій на психіку працівників ОВС в динаміці

Шкали оцінки | Статис-тичні показники | Контрольна група | Експериментальна група | через 1 міс. | через 3 міс. | через 6 міс. |

Вторгнен-ня | М | 4,31 | 19,86 | 12,26 | 9,21 | SD | 2,90 | 7,03 | 4,08 | 2,18 | N | 69 | 67 | 61 | 60 |

Уникання | М | 5,01 | 15,52 | 11,13 | 8,11 | SD4,48 | 6,86 | 5,02 | 3,03 | N69 | 67 | 61 | 60 | Гіперзбуд-ження | М | 3,30 | 11,44 | 8,08 | 7,78 | SD2,78 | 5,36 | 2,47 | 2,03 | N69 | 67 | 61 | 60 | Сумарна

оцінка | М | 12,62 | 39,82 | 31,47 | 25,10 | SD9,36 | 16,83 | 10,3 | 7,84 | N69 | 67 | 61 | 60 | Примітка: М – середнє арифметичне, SD – стандартне відхилення,

N – кількість обстежуваних у групі.

Дані з цієї серії досліджень свідчать про суттєвий вплив на психіку працівників ОВС соціально-правових чинників. Як виявилося, в період участі в бойовий діях необхідність підкорятися вимогам численних указів, нормативних актів та інструкцій була чинником, який викликав нервово-психічну напругу, тобто цей чинник можна назвати стресогенним.

Це можна пояснити побоюваннями працівників ОВС України порушити юридичні норми ООН і колишньої Югославії, тому що це приводило до службового розслідування та покарання. Тому працівники ОВС діяли за принципом “правового педантизму”, намагаючись виконувати нормативні акти бездоганно. При цьому вони постійно знаходилися в стані психічної напруги.

У період після виконання миротворчої місії учасники військового конфлікту зіштовхуються з нерозумінням, а іноді й із небажанням зрозуміти труднощі їхнього перебування в зоні бойових дій. Усе це сприяє утворенню стану психічної фрустрації, підвищує тривожність, негативізм та депресію.

Дослідження довело, що відношення соціального оточення до реадаптантів відіграє значну підсилюючу роль для реакцій післятравматичного стресового синдрому, які вже мають місце в психіці людини, поглиблюючи їхні соціальні дисфункції.

Саме симптоми цього синдрому, а також послаблення адаптивності поведінкових реакцій, виявляються чинниками, які спонукують реадаптатів до непокори. Це проявляється в стійкому небажанні підкорятися правовій регламентації на службі та в суспільстві, тобто в цей період працівники ОВС діяли за принципом “правового нігілізму”.

Усе це складає умови, які ускладнюють період реадаптації та гальмують послаблення проявів симптомів післястресового синдрому.

Далі в дисертації обґрунтовується використання апробованих на досліджуваному контингенті осіб методик психокорекції післятравматичних стресових розладів. Із цією метою рекомендовано метод нейролінгвістичного програмування з його різноманітними технічними прийомами. У процесі усунення негативних психічних змін у реадаптантів можна використовувати методи раціональної, когнітивної та поведінкової психокорекції.

Отримані нами дані свідчать, що використовуючи когнітивно-біхевіоральну психокорекцію, а саме „техніку інтервенції” в поєднанні з біологічним зворотним зв’язком, можна одержати значне послаблення проявів після травматичних стресових розладів. Важливою профілактичною умовою є навчання майбутніх учасників бойових дій методам аутогенного тренування, саморегуляції та самокорекції. Крім того, вони повинні обовязково пройти спеціальну психологічну підготовку.

Домінуючим принципом у профілактичній роботі зі працівниками ОВС, які направляються у відрядження до зон бойових дій, або з тими, що вже виконували свої службові обовязки в умовах підвищенної стресогенності, має бути принцип довірливості між обстежуваним і психологом.

Уважність, самовідданість, щире бажання допомогти людині та сповнити її вірою в позитивний результат спільних дій у психокорекційних заходах – головне завдання психолога, який працює з працівниками ОВС.

ВИСНОВКИ

1. Специфічні умови правоохоронної діяльності, в яких знаходилися працівники спецпідрозділів ОВС у колишній Югославії, призвели до виникнення у них негативних психічних станів. Після повернення досліджуваних осіб із відрядження ці психічні стани трансформувалися в типові післятравматичні стресові розлади. Їхні симптоми з незначним послабленням виявлялися і через шість місяців після участі у бойових діях і повернення із зони військового конфлікту. Внаслідок цього досліджуваний феномен можна кваліфікувати як стійкий післятравматичний стресовий синдром.

2. Рівень сформованості, частота та інтенсивність прояву післятравматичних стресових розладів залежить від двох груп причин: об’єктивних та суб’єктивних. Основним стресогенним чинником першої групи причин являється специфіка та складність оперативно-службової діяльності працівників спецпідрозділів ОВС у чужій країні. Крім того, до цієї групи причин відносяться такі чинники, як тривалість їхнього перебування в небезпечних бойових умовах, масштаб і драматизм цих подій, складність адаптації до нових співробітників по службі, висока відповідальність за власні дії, а також соціальне оточення та правова регламентація, юридичні норми якої вимагають обов’язкового та неухильного дотримання інструкцій і наказів.

3. Післятравматичні стресові розлади у потерпілих проявлялися в формі симптомів трьох основних симптомокомплексів: “вторгнення”, “уникання” та „гіперзбудження”, які характерні для розвитку після травматичного стресового синдрому. Встановлено, що в працівників, які прибули із зони бойових дій, у порівнянні з представниками контрольної групи, кількісні показники цих симптомокомплексів були значно вищими: реакції “вторгнення” – в 4,42 рази, “уникання” – в 3,09 рази та „гіперзбудження” - в 3,46 рази. Симптоми “уникання” у професіоналів експериментальної групи проявлялися в униканні спогадів про пережите у відрядженні, симптоми “вторгнення” виражалися в порушеннях сну (нічні кошмари, безсоння), симптоми „гіперзбудження” проявлялися в формі реактивності, роздратованості та збудженості з різною інтенсивністю цих реакцій.

4. Особливості прояву післятравматичних стресових розладів у працівників спецпідрозділів ОВС в період реадаптації полягають у стійкому рівні агресивних ворожих реакцій. Серед них: фізична агресивність, прояви якої характерні для 87 % працівників, негативізм - для 93 % та образа - 84 %.

Відмінністю нашого дослідження від проведених раніше являється відсутність підтвердження фактів схильності ветеранів війн до суїциду, алкогольної та, особливо, наркотичної залежності, які були описані в науковій літературі.

Виявлені в багатьох дослідженнях такі післятравматичні симптоми, як “бий та біжи”, “провина того, хто вижив”, у обстежуваних осіб також не знайдено. Разом з тим у них значно знижується рівень самоконтролю та особистісний адаптаційний потенціал, між показниками якого та інтенсивністю прояву післятравматичних стресових розладів установлено позитивний кореляційний зв’язок. Він виражається в наступній залежності: чим частіше та активніше в реадаптантів проявляються реакції післятравматичного стресового синдрому, тим гірше ці особи адаптуються до громадського та службового середовища.

5. Емпіричні дані свідчать про вплив особливостей правоохоронної діяльності, яка виконувалась в місії, на психіку працівників спецпідрозділів ОВС. Участь їх у бойових дія негативно вплинула на процеси саморегуляції, рівень тривоги, депресії, психічної стомлюваності та працездатності. Встановлено, що показники саморегуляції та працездатності падають у порівнянні з показниками працівників з контрольної групи і рівнем норми. Так, у порівнянні з нормою (100 %) показник саморегуляціі у обстежених контрольної групи дорівнював 96,7 %, а у осіб з експериментальної групи знизився до 33,4 %. Психічна стомлюваність в контрольній групі зросла до 116 %, а в експериментальній – до 184 %. Тривожність відповідно в контрольній групі збільшилась до 104 %, а у реадаптантів – до 172 %. І, нарешті, працездатність у осіб контрольної групи зменшилась до 90 %, а у представників експериментальної групи – до 55 %.

Післятравматичні стресові розлади впливають і на психоемоційну сферу досліджуваних, підвищуючи рівень депресивності на 10,9 балів відносно контрольних показників (18,4 балів). Учасники бойових дій характеризуються періодичним загостренням проявів емоційного дискомфорту, зниженим фоном настрою, негативним відношенням до життя, вони часто запальні, роздратовані, гнівливі.

Виявлені зміни в психіці реадаптантів, які повернулися з миротворчої місії, повністю корелюють із наявністю в них соматичних порушень. Так, рівень вираження порушень соматичних симптомів здоров’я вельми високий: 15,1 балів проти 9,3 балів в контрольній групі. При цьому показник “загального рівня здоров’я” у працівників із бойовим досвідом майже наполовину гірший (66,3 балів), ніж у представників контрольної групи (36,3 балів).

6. У виникненні та розвитку симптомів післятравматичного стресового розладу важливу роль відігравав негативний вплив на психіку учасників бойових операцій необхідності виконання численних вимог юридичних норм і законів на території колишньої Югославії, нормативних актів ООН та Ради Безпеки, порушення яких приводило до досить жорстких покарань. Ці обставини примушували працівників ОВС неухильно їх виконувати за принципом “правового педантизму”, що являлось причиною нервово-психічної напруги та було стресогенним чинником.

Після повернення учасників воєнних дій у колишній Югославії до дому вони зіштовхуються з нерозумінням або небажанням оточуючих зрозуміти труднощі їхнього перебування в бойовій обстановці на чужій території, що обумовлює фрустрацію їхнього психічного стану, підвищуючи тривожність, негативізм і депресію. Встановлено, що відношення оточуючих людей до реадаптантів є чинником, що утримує реакції наявного післятравматичного стресового розладу на високому рівні, погіршуючи соціальну адаптацію цих осіб.

У свою чергу, стійкі негативні стереотипи в сприйманні дійсності, підвищена конфліктність та образливість ускладнюють реадаптацію і оптимізацію відношень учасників бойових дій із соціальним оточенням і співробітниками по службі. Соціальні дисфункції досліджуваних підсилюються також їхнім небажанням додержуватися правових регламентацій і юридичних критеріїв поведінки в суспільстві та на службі. В цей період вони діють за принципом “правового нігілізму”.

7. Переслідуючи гуманні цілі, а також необхідність мати психологічно повноцінних працівників у системі МВС, надзвичайно важливо якнайшвидше діагностувати у них наявність симптомів післятравматичних стресових розладів, для чого можна використовувати запропонований у дисертаційному дослідженні комплекс методів, який повністю себе виправдав. Зразу