ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

БОЙКО Олег Володимирович

УДК 371.2:355.233

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ

ДО УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ

ВІЙСЬКОВО-СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії оборони України, Міністерство оборони України, м. Київ.

Науковий керівник – | доктор педагогічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України ЯГУПОВ Василь Васильович, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, начальник, м. Київ.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, доцент, Заслужений працівник народної освіти України НЕЩАДИМ Микола Іванович, заступник міністра оборони України, м. Київ;

кандидат педагогічних наук БИКОВА Олена Валентинівна, Інститут державного управління у сфері цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України, заступник начальника інституту з навчальної роботи, м. Київ.

Провідна установа – | Національна академія внутрішніх справ України, кафедра педагогіки і кадрової роботи, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться “20” квітня 2005 р. о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9,

5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “18” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Для забезпечення функціонування сучасної системи гуманітарного та соціального розвитку в усіх ланках військового управління, військових частинах (з’єднаннях) Збройних Сил (ЗС) України, установах і закладах діють органи з реалізації гуманітарних питань, до складу яких входять фахівці в галузі педагогіки, психології, соціології, політології, психофізіології, історії, військової журналістики й правознавства. Магістри військово-соціального управління (ВСУ) безпосередньо поширюють і закріплюють гуманістичні і соціальні цінності у військах, здійснюють гуманізацію всіх сфер військової діяльності, задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників ЗС України. Це зумовлює потребу в керівниках-лідерах нової генерації, що мають високі професійні знання, навички та вміння (ЗНУ) й особистісні якості.

Результати досліджень показують, що 54,3% офіцерів із гуманітарних питань (ГП) вважають організаційно-управлінську діяльність основною в структурі їхньої професійної діяльності. При цьому 62,9% опитуваних акцентують увагу на тому, що цей вид діяльності суттєво впливає на результати процесу виховання воїнів у військовій частині (з’єднанні). Водночас 66% офіцерів із ГП не задоволені рівнем своєї підготовленості до управлінської діяльності.

Основною функцією офіцерів із ГП є, як показує досвід, управління процесом військового виховання, а результатом управлінської підготовки майбутніх магістрів ВСУ – всебічна готовність (професійна, особистісна, психологічна тощо) до його здійснення у військовій частині (з’єднанні). Ми виходимо з того, що формування готовності у майбутніх магістрів ВСУ – офіцерів із ГП оперативно-тактичного рівня до управління цим процесом відбувається під час їхньої підготовки в Національній академії оборони України (НАОУ) й потребує наукового обґрунтування. Процес їх професійної підготовки має ґрунтуватися на визнанні суб’єктності офіцера, його індивідуальності, орієнтуватися на потенційні здібності й забезпечувати створення оптимальних умов для загального, особистісного, професійного й фізичного розвитку та самовдосконалення. Фахівець із ГП оперативно-тактичної ланки управління має володіти всіма необхідними якостями і вміти вирішувати актуальні завдання військового виховання, що й складатимуть зміст його майбутньої управлінської діяльності. Це означає, що він має бути всебічно підготовленим якісно виконувати всі види управлінських функцій, забезпечувати належну ефективність спільної діяльності особового складу військової частини (з’єднання), яка потребує організації та керівництва, а також формувати і підтримувати сприятливий соціально-психологічний клімат у військовому середовищі.

У вітчизняній педагогіці проблему готовності досліджували А.Й. Капська, А.Ф. Линенко, І.В. Пастирь, О.Г. Ярошенко та аналізували такі види готовності: психологічну (В.Г. Дорохіна, Л.М. Карамушка, О.М. Керницький, В.О. Моляко, О.В. Проскура); мотиваційну (Є.Д. Томас); морально-психологічну (Л.В. Кондрашова, Г.Б. Штельмах); професійну (О.В. Бикова, Д.С. Мазоха); моральну (Є.С. Шевчук); професійно-педагогічну (С.М. Коришенко) та ін. Окремі аспекти управлінської підготовки офіцерів ЗС України містяться у дисертаціях українських дослідників Є.Ю. Литвиновського, І.Г. Радванського та російських дослідників В.Г. Звягінцева, Ю.Я. Кіршина, М.Л. Новожилова. Проблема формування готовності офіцерів із ГП до управлінської діяльності не була предметом дисертаційного дослідження. Отже, аналіз наукових джерел дав змогу виявити відсутність методологічних і теоретико-методичних робіт, спрямованих на дослідження педагогічних умов формування готовності до здійснення управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ.

Особлива актуальність необхідності гуманізації та гуманітаризації військової сфери, удосконалення підготовки офіцерів із ГП до управління процесом військового виховання, формування у них готовності до ефективного виконання виховних завдань і недостатній рівень теоретичної розробленості цієї наукової проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів військово-соціального управління”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до реалізації основних положень Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України, тематичного плану наукових досліджень кафедри військової педагогіки факультету підготовки фахівців із гуманітарних питань НАОУ (шифр – “Патріот” (РК № 0101V000226) і пов’язане з планом науково-дослідних робіт Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми “Теоретико-методологічні проблеми відбору змісту і методики професійного навчання” (РК № 0196И008881).

Тема дисертації затверджена вченою радою Військового гуманітарного інституту НАОУ (протокол № 8 від 27 листопада 2002 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 27 січня 2004 року).

Об’єкт дослідження – готовність до управлінської діяльності майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування готовності до управління процесом виховання військовослужбовців у майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити цілі, завдання, принципи, зміст і дидактичну технологію формування готовності у майбутніх магістрів військово-соціального управління – офіцерів із гуманітарних питань оперативно-тактичного рівня до управління процесом виховання військовослужбовців у військових частинах (з’єднаннях) під час їхньої підготовки у ВВНЗ.

Концептуальна ідея. Напрямом вирішення проблеми оптимального управлінського впливу офіцерів із ГП на процес виховання військовослужбовців в оперативно-тактичній ланці управління є цілеспрямоване формування всебічної готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ під час їхньої професійної підготовки в НАОУ. Підґрунтям такої ідеї є гуманістична філософія освіти і концепція особистісно орієнтованого навчання.

Формування готовності до управління процесом виховання військовослужбовців у майбутніх магістрів ВСУ розглядається нами як цілеспрямований, системний, динамічний процес набуття позитивних ставлень, настанов, досвіду, майстерності у майбутнього військового керівника-лідера, які надають йому спроможність свідомо здійснювати управлінський вплив у військових частинах (з’єднаннях) з найбільшою ефективністю. Цей процес відбувається на основі активної взаємодії слухачів з науково-педагогічними працівниками НАОУ, яка має суб’єкт-суб’єктний і взаєморозвивальний характер. Він спрямований на створення і підтримання у цьому навчальному закладі атмосфери, яка значною мірою сприяє розвитку активності, самостійності та відповідальності слухачів за свою підготовленість до реалізації управлінських функцій військового керівника, на оволодіння творчими навичками та уміннями виховання особового складу, на вирішення проблем керування процесом виховання військовослужбовців у військових частинах (з’єднаннях), на індивідуалізацію навчання, педагогічну роботу з невеликими групами слухачів, на широке використання індивідуальних завдань, самостійний пошук інформації у процесі вирішення проблемних ситуацій під час учіння в НАОУ, а також на надання самостійності слухачам у формуванні й розвитку у них ЗНУ щодо управлінської діяльності.

Гіпотеза дослідження. Професійна діяльність офіцерів із гуманітарних питань буде ефективною, якщо цілеспрямовано формувати у них готовність до реалізації управлінських функцій у процесі виховання військовослужбовців при вивченні професійно-орієнтованих дисциплін. Для цього необхідно здійснити теоретичне і методичне обґрунтування педагогічних умов та розробити методику її формування з урахуванням сучасних досягнень психологічної та педагогічної наук, теорії управління, визначення дидактичної технології й надання процесу формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ гуманістичного та професійного спрямування.

Відповідно до мети дослідження та висунутої гіпотези розв’язувалися такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

Методологічну основу дослідження становлять положення про: теорію наукового пізнання; особистість як активного суб’єкта життєдіяльності й розвитку; специфіку людської діяльності, її детермінованість об’єктивними та суб’єктивними чинниками; теорію й методику військового навчання і виховання; історичний підхід до аналізу педагогічних явищ; системний підхід як різнобічний спосіб аналізу досліджуваних проблем; особистісно орієнтований підхід у навчанні і вихованні.

Джерельну базу дослідження складають положення державних документів України з проблем освіти, в тому числі й військової (законодавчі акти України з питань оборони, Стратегічний бюлетень України на період до 2015 року, Закони України “Про освіту” і “Про вищу освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція військової освіти в Україні, Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України та ін.).

Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки сучасних міждисциплінарних досліджень із таких проблем: філософії освіти (В.П. Андрущенко, Г.П. Васянович, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай); розвитку як основного способу існування людини в процесі різних форм взаємодії (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн); теорії та практики навчання і виховання (К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко, Ю.К. Бабанський, С.Я. Батишев, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко); неперервної професійної освіти (Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва та ін.); організації виховного процесу (І.Д. Бех, О.В. Безпалько, О.П. Кондратюк); теоретичних і методичних основ військового навчання та виховання (О.В. Барабанщиков, О.В. Бикова, М.І. Нещадим, В.В. Ягупов); розробки педагогічних систем (В.П. Беспалько, В.С. Безрукова, Е.С. Заїр-Бек, В.В. Серіков, О.Г. Романовський, Г.П. Щедровицький); системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, Т.А. Ільїна, А.О. Лігоцький); педагогічного моделювання як виду діяльності педагога (О.А. Дубасенюк, Н.В. Кузьміна, Н.Ф. Тализіна); розроблення педагогічних технологій (В.Ю. Биков, Т.О. Дмитренко, М.В. Кларін, В.М. Монахов, О.М. Пєхота, І.С. Якіманська); активності учня як суб’єкта у процесі навчання і виховання (О.В. Киричук, В.І. Лозова).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного, емпіричного та експериментального дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з питань теорії соціального управління, теорії та методики військового навчання; абстрагування та ідеалізація; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; конкретизація теоретичних знань; індукція та дедукція; порівняльний аналіз; моделювання управління процесом виховання воїнів у військовій частині (з’єднанні).

Емпіричні: вивчення, оцінювання і прогнозування сучасного стану формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ, спостереження, бесіди, анкетування, інтерв’ю, експертна оцінка, узагальнення педагогічного досвіду, узагальнення незалежних характеристик, метод рейтингу й самооцінювання, вивчення результатів навчальної діяльності. У дослідженні було використано також методи комп’ютерного статистичного опрацювання отриманих даних, розроблення програми навчального спеціального курсу. Використано досвід роботи дисертанта на різних посадах структури з гуманітарних питань.

Експериментальні: констатуючий і формуючий експерименти.

Організація дослідження. Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (1998-1999) – вивчення філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз військового досвіду з формування готовності слухачів до управлінської діяльності, формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження та добір його методів і методик; усвідомлення теорії та методики формування готовності до управління процесом військового виховання у майбутніх магістрів ВСУ як соціально-педагогічного і наукового явища (їх результати відображені в наукових публікаціях, навчально-методичному посібнику).

Другий етап (2000-2003) – аналіз стану готовності офіцерів із гуманітарних питань здійснювати управління процесом військового виховання та практики організації і впровадження педагогічних умов формування готовності у слухачів до управлінської діяльності під час їхнього навчання в НАОУ; розроблення дидактичної технології формування готовності на основі особистісно орієнтованої підготовки слухачів до управлінської діяльності; створення навчальної програми і тематичного плану спеціального навчального курсу “Управління процесом виховання військовослужбовців”; здійснення експериментальної перевірки ефективності розробленої дидактичної технології (проведення констатуючого та формуючого експериментів).

Третій етап (2003-2004) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідницької роботи, статистичне оброблення отриманих експериментальних даних; формулювання загальних висновків дослідження, розроблення науково-методичних рекомендацій для впровадження основних результатів нашого дослідження у військово-педагогічну практику.

Експериментальна база дослідження. Дослідну роботу було здійснено у Національній академії оборони України, у військових частинах (з’єднаннях) Сухопутних військ, Повітряних сил і родів військ ЗС України. Дослідженням було охоплено 56 військових частин, які розташовані на територіях Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Київської, Львівської, Одеської, Миколаївської, Рівненської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Херсонської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим. У дослідженні взяло участь понад 500 офіцерів структур із гуманітарних питань (у тому числі 55 офіцерів у якості експертів).

Наукова новизна дослідження. Вперше здійснено обґрунтування дидактичної технології формування готовності у слухачів – майбутніх магістрів військово-соціального управління до управлінської діяльності як теоретично обґрунтованої навчальної системи у процесі їх професійної підготовки у ВВНЗ.

Обґрунтовано загальні цілі, принципи, форми і методи формування готовності у майбутніх магістрів військово-соціального управління до реалізації управлінських функцій.

Дістали подальшого розвитку основні складові психологічної готовності офіцера із гуманітарних питань до управлінської діяльності, а саме: мотиваційна, орієнтовно-мобілізаційна, емоційно-вольова, пізнавально-оцінювальна, організаційно-управлінська та інтелектуальна; положення щодо творчого врахування особистісного фактора в реалізації дидактичної технології формування готовності у слухачів до управлінської діяльності під час їхньої підготовки у ВВНЗ.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні сучасного змісту поняття “готовність офіцерів із гуманітарних питань до управління процесом виховання військовослужбовців”, виявленні педагогічних умов формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ та розробленні дидактичної технології її формування у ВВНЗ; відборі і структуруванні змісту формування готовності до управлінської діяльності у слухачів; обґрунтуванні методичних засад її формування, сутність яких полягає в моделюванні управлінської діяльності офіцерів із гуманітарних питань у формі квазіуправлінських завдань, забезпеченні діалогічності суб’єктів процесу навчання, організації навчальної діяльності слухачів в управлінських командах; визначенні вимог до діяльності науково-педагогічних працівників.

Практичне значення дослідження полягає у практичній реалізації результатів дослідження у процесі формування професійної та психологічної видів готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ під час їх підготовки в НАОУ, розробці науково-методичних рекомендацій для науково-педагогічних працівників, а також навчально-методичного посібника “Педагогічні аспекти управління процесом виховання військовослужбовців” (у співавторстві з Є.Ю. Литвиновським і М.В. Руденком) для слухачів ВВНЗ.

Результати дослідження можуть бути використані авторами при написанні підручників, навчальних і навчально-методичних посібників із військової педагогіки, психології, ВСУ; методистами – при опрацюванні й удосконаленні методичних посібників і рекомендацій із проблем підготовки майбутніх магістрів військово-соціального управління; командирами та начальниками – при організації та проведенні заходів ВСУ, навчально-виховного процесу у військових частинах (з’єднаннях); науково-педагогічними працівниками – при організації військово-дидактичного процесу (ВДП) у ВВНЗ.

Упровадження результатів дослідження. Навчально-методичні матеріали, які були розроблені у процесі роботи над дисертаційним дослідженням, упроваджені у НАОУ (акт № 1677 від 24 грудня 2004 року), Науково-методичному центрі військової освіти Міністерства оборони України (довідка № 150/НМЦ-809 від 7 грудня 2004 року), систему професійної підготовки офіцерів із гуманітарних питань військових частин А3730 (акт № 1598 від 26 грудня 2203 року), А2331 (акт № 1675 від 7 грудня 2004 року), А0222 (акт № 2684 від 15 листопада 2004 року).

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає у виявленні специфіки управлінської діяльності офіцерів із гуманітарних питань як основного виду їхньої професійної діяльності; обґрунтуванні сутності, принципів, форм і методів управління процесом виховання військовослужбовців; обґрунтуванні положень щодо готовності офіцерів із гуманітарних питань до управлінської діяльності й визначенні її компонентів, класифікації принципів формування та критеріїв оцінювання психологічної готовності у майбутніх магістрів ВСУ; теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці дидактичної технології формування готовності у слухачів ВВНЗ; створенні методичних розробок із підготовки майбутніх магістрів ВСУ.

У навчально-методичному посібнику, написаному у співавторстві, дисертанту належить обґрунтування змісту управлінської діяльності офіцера із гуманітарних питань.

Вірогідність здобутих результатів дослідження забезпечувалась теоретичним та методологічним обґрунтуванням його вихідних положень, послідовною реалізацією системного підходу; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів; обробленням дослідницьких даних за допомогою методів математичної статистики та експертної оцінки; методичною реалізацією основних розробок і рекомендацій у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін у НАОУ та позитивними результатами їх упровадження.

На захист виносяться:

1. Цілі, завдання і зміст формування готовності до управління процесом виховання військовослужбовців військової частини (з’єднання) у майбутніх магістрів військово-соціального управління.

2. Дидактична технологія формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів військово-соціального управління як теоретично обґрунтована навчальна система.

Апробація результатів дослідження. Концептуальні положення, загальні висновки, основні теоретичні, методичні та практичні результати проведених досліджень були представлені у вигляді доповідей і повідомлень на 4 науково-практичних і науково-методичних конференціях різного рівня: міжнародних (Харків, 2003; Вінниця, 2004), всеукраїнських і міжвузівських (Київ, 2002, 2004).

Результати дослідження апробувалися в процесі читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять, проходження стажування слухачами НАОУ та керування їх курсовими й магістерськими роботами.

Основні результати дослідження відображені в 1 навчально-методичному посібнику (написаному у співавторстві), 6 статтях у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, затверджених ВАК України; 2 статтях у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг – понад 8,5 друкованих аркушів.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (477 назв, із них 5 іноземними мовами) і 63 додатків на 210 с. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 476 сторінок, із яких 215 с. – основного тексту (9 авт. аркушів), який містить 14 с. таблиць (43 шт.) і 3 с. рисунків (3 шт.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано загальний стан її розробленості в педагогічній теорії та практиці, визначено об’єкт, предмет, мету, концепцію, завдання, гіпотезу та методологію дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, викладено форми апробації та впровадження результатів дослідження, їхню вірогідність.

У першому розділі дисертації – “Формування готовності офіцерів із гуманітарних питань до управлінської діяльності як психолого-педагогічна проблема” – проведено історико-педагогічний аналіз формування готовності до управлінської діяльності в офіцерів та з’ясовано її сучасний стан і тенденції; здійснено психолого-педагогічне обґрунтування поняття “готовність” та визначено види готовності; дано обґрунтування таких проблем: формування готовності особистості до управлінської діяльності, управління процесом виховання військовослужбовців.

З’ясовано історико-педагогічні засади професійної підготовки офіцерів із ГП до управління процесом виховання воїнів. На основі генезису теорії і практики управління визначено історичні етапи формування готовності офіцерів до управлінської діяльності. На основі аналізу наукових джерел (М.І. Нещадим, В.Ф. Перевалов, В.В. Ягупов та ін.) та військової практики визначено, що готовність офіцера до управлінської діяльності – це інтегроване системне особистісне утворення, яке включає його переконання, погляди, мотиви, почуття, ставлення або настанову до військової дійсності та управлінської діяльності, особистісні, професійні, вольові та інтелектуальні якості, знання про об’єкт цієї діяльності та оволодіння технологією її реалізації, а також досвід практичного застосування.

Аналіз літературних джерел і дисертаційних досліджень показав, що у вітчизняній педагогіці виокремлюють такі види готовності: психологічну; мотиваційну; морально-психологічну; професійну; моральну; професійно-педагогічну. Серед цих видів готовності провідне місце займає психологічна готовність, яка є фундаментом для всіх інших видів готовності. Вона представляє складне динамічне психічне утворення, що виражає сукупність інтелектуальних, емоційних, мотиваційних, операційно-управлінських і вольових складових його психіки в їх співвідношенні із зовнішніми умовами та управлінськими завданнями та включає взаємодію і взаємовплив мотиваційного, емоційно-вольового, орієнтовно-мобілізаційного, пізнавально-оцінювального, операційно-управлінського та інтелектуального компонентів. Рівень розвитку цих компонентів відображає функціональну надійність психіки офіцера в умовах управлінської діяльності та адекватно забезпечує виконання поставлених перед ним управлінських завдань.

На основі класичного, поведінкового та інформаційного підходів до розуміння управління, а також з позиції прийняття й ухвалення рішень (А. Маслоу, Е. Мейо, Ф. Тейлор, А. Файоль, М.П. Фоллет та ін.), психолого-педагогічних досліджень процесу виховання та управління ним (Г.О. Балл, Л.М. Карамушка, Р.М. Шамелашвілі та ін.) визначено, що управління процесом військового виховання – це вплив суб’єктів військово-соціальної системи на виховну діяльність керівників нижчого рангу (командирів, начальників) і військових колективів, навчальну, навчально-бойову, бойову та інші види діяльності вихованців з метою забезпечення ефективності ВДП у військових частинах (з’єднаннях), оптимального розв’язання основних виховних завдань, всебічного творчого розвитку, самоактуалізації та самовдосконалення вихованців шляхом цілевизначення, прогнозування, проектування, моделювання, планування, координації, організації та практичного здійснення виховної роботи.

На основі управлінського підходу до педагогічної діяльності (Н.Л. Коломінський, В.А. Якунін та ін.) управління процесом виховання військовослужбовців розуміється нами як функціональний процес, спрямований на досягнення поставленої мети та складається з низки таких послідовних стадій: збір та аналіз інформації про стан процесу військового виховання і його компонентів; проектування цього процесу у військових частинах (з’єднаннях); його моделювання; організація; мотивування і координація виховних впливів суб’єктів процесу військового виховання; контролювання і корегування результатів цього процесу з метою його удосконалення.

У дисертації констатується, що сучасний стан управлінської підготовленості офіцерів із ГП не повною мірою відповідає сучасним вимогам модернізації ЗС України. Зовнішніми причинами цього є незадовільний стан професійної освіти в державі взагалі, недоліки в організації ВДП у НАОУ, зокрема. Ці недоліки в підготовці офіцерів із ГП підтверджені результатами емпіричного дослідження, до якого було залучено 273 респонденти. На основі узагальнення емпіричних даних доведено, що факторами впливу на продуктивність професійної, зокрема управлінської діяльності магістрів ВСУ є цінності (патріотизм, готовність до захисту Батьківщини – обрали майже 79% офіцерів із ГП; рівність всіх громадян перед законом – 88,2%); потреби (найвищий ранг здобули набуття соціального статусу, приналежність, причетність – 20%; самоутвердження, самооцінка, визнання – майже 19%; самоактуалізація, самореалізація, самовираження – 17%); прагнення (досягнення ефективних результатів у службовій діяльності, процесі виховання воїнів – 67%); мотиви діяльності (військово-професійні – майже 74%); професійно значущі якості особистості (ерудованість обрали 77% офіцерів із ГП; вміння працювати з людьми, спілкуватися, взаємодіяти, переконувати, впливати на колег і підлеглих – 84,4%); переважний їх психічний стан; ставлення до справ у ЗС України та суспільстві; усвідомлення стану професійної підготовленості та ін.

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить, що професійна підготовка офіцерів із ГП, зокрема формування у них готовності до управління процесом військового виховання, досліджена недостатньо. У зв’язку з цим є нагальна потреба удосконалення системи професійної підготовки майбутніх магістрів ВСУ шляхом введення у ВДП інноваційних педагогічних технологій.

У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади формування у майбутніх магістрів військово-соціального управління готовності до управління процесом виховання військовослужбовців” – викладено педагогічні умови формування готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ та обґрунтовано його дидактичну технологію.

Формування готовності у слухачів ВВНЗ до професійної діяльності здійснюється у процесі їхньої професійної підготовки. Інтегральним критерієм оцінювання їх фахової підготовленості є психологічна готовність до професійної діяльності, управлінської зокрема, а також висока її продуктивність.

Система управлінської підготовки майбутніх магістрів ВСУ є однією з підсистем професійної підготовки офіцерів у НАОУ, де здійснюється навчання фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” за управлінським (організаційно-управлінсь-ким) функціональним напрямом діяльності. Ця система складається із таких взаємодоповнюючих підсистем: 1) учіння у ВНЗ; 2) спеціально організованої професійної та командирської підготовки у військових частинах (з’єднаннях); 3) практичної професійної діяльності (самоосвіти).

Цілі, завдання і зміст формування у майбутніх магістрів ВСУ готовності до реалізації завдань процесу виховання воїнів визначаються на основі аналізу управлінської діяльності офіцерів із ГП, які поєднують в ній неконтактні та індивідуально контактні форми управління.

Підтверджено, що зовнішні цілі професійної підготовки слухачів визначаються вимогами, які держава, суспільство висувають до військової освітньої системи підготовки висококваліфікованого фахівця у галузі ВСУ. Внутрішні цілі самостійно визначаються суб’єктом навчальної діяльності відповідно до його власних життєвих настанов, морально-етичних цінностей та ідеалів, потреб, прагнень, інтересів і мотивів.

Застосування взаємозв’язку “готовність – підготовленість” у взаємодії елементів “вимоги управлінської діяльності – цілі підготовки – зміст підготовки” щодо майбутніх магістрів ВСУ визначає таксономію цілей формування готовності до управлінської діяльності у слухачів і зміст їх професійної підготовки в НАОУ. Основною її метою є досягнення ними високого рівня готовності до управління процесом військового виховання на основі впровадження суб’єкт-суб’єктної парадигми у ВДП. Наприклад, при формуванні психологічної готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ у процесі формуючого експерименту ми виконували такі завдання:

забезпечували максимально сприятливі умови для виявлення й удосконалення їх здібностей, мотивів, інтересів і ціннісних орієнтацій на основі прийняття особистісних цілей і запитів, поваги і довіри, пошуку адекватних шляхів і способів смисло- і цілеутворення щодо формування готовності особистості офіцера до управління процесом військового виховання;

спрямовували на цілісне засвоєння загальнолюдської, національної і військової культур у сфері соціального управління;

надавали допомогу і підтримку як суб’єктам ВДП; приділяли головну увагу ціннісно-мотиваційній сфері їх особистості, що визначає їх спрямованість, зокрема професійну;

формували у них психологічну готовність до управлінської діяльності на основі особистісно орієнтованого навчання у процесі квазіуправлінської діяльності;

створювали їм такі психолого-педагогічні умови як суб’єктам учіння, за яких вони здійснювали квазіуправлінську діяльність, яка за своїм психологічним змістом адекватна їх управлінській діяльності; надавали їм можливість творчого самовдосконалення;

створювали умови для вибору або побудови ними своєї власної моделі управлінської поведінки на основі вивчення різноманітних варіантів професійно-особистісної позиції офіцерів із ГП у руслі гуманітаризації і гуманізації військової сфери суспільства;

забезпечували здійснення ними власної квазіуправлінської діяльності та формування на її основі творчої комунікативної взаємодії з науково-педагогічними працівниками і між собою, яка має для них важливе значення і містить вагомий потенціал для саморозвитку і формування культури педагогічного менеджменту;

забезпечували можливість вибору ними змісту навчальної діяльності, її засобів і методів для розкриття індивідуальності кожного із них та їх творчої самоактуалізації.

Для їх розв’язання нами обґрунтовано зміст формування психологічної готовності до управлінської діяльності у майбутніх магістрів ВСУ, який є сукупністю уявлень, понять, суджень, потреб, мотивів і цінностей щодо виконання ними управлінських завдань у процесі військового виховання, що визначається, з одного боку, змістом професійної підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня в НАОУ, а з другого – особливостями управління процесом військового виховання у частині (з’єднанні). Цей зміст охоплює такі компоненти: мотиваційний, ціннісний, пізнавальний, діяльнісний та особистісний.

Для його реалізації необхідно дотримуватися принципів, які стосуються дидактичної технології формування у слухачів психологічної готовності до управлінської діяльності; діяльності науково-педагогічних працівників і методики їх викладання; навчальної діяльності суб’єктів учіння; контрольно-оцінювальних функцій цієї технології.

Дидактичну технологію формування готовності у слухачів до управління процесом виховання військовослужбовців ми розглядаємо як навчальну систему, яка складається з найбільш раціональних методів, способів, прийомів і форм досягнення поставлених навчальних, виховних, розвивальних та інших цілей підготовки майбутніх магістрів ВСУ, наукової організації ВДП, що визначає найбільш раціональні й ефективні підходи, методи, методики й способи досягнення кінцевих освітньо-професійних цілей їх підготовки. В основу цієї технології покладені принципи організації модульного та проблемного навчання відповідно до того, що організаційно-змістовною формою технології є модуль, який виражається на основі проблемних блоків.

У розділі викладено, що базовим технологічним комплексом формування у слухачів психологічної готовності до здійснення управлінської діяльності на основі особистісно орієнтованого навчання є тріада “завдання – діалог – гра”; створення особистісно орієнтованої ситуації; вирішення квазіуправлінських завдань.

Запропонована технологія складається з таких послідовних етапів: установчо-мотиваційний, змістовно-пошуковий, контрольно-смисловий, адаптивно-перетво-рювальний, системно-узагальнюючий і контрольно-рефлексивний. Умовою ефективного перебігу послідовності проблемно-предметної й ціннісно-регуляційної фаз є врахування природи та механізмів засвоєння професійних знань, формування навичок і вмінь, а також подальшого розвитку настанов, мотивів, ціннісних орієнтацій та емоційно-вольових якостей слухачів для здійснення майбутньої управлінської діяльності на посадах оперативно-тактичної ланки управління. Визначені завдання кожного етапу можна реалізувати тільки шляхом послідовного оволодіння управлінської діяльності на відповідних рівнях (психологічною концепцією технології обрано теорію поетапного формування розумових дій). При цьому кожен рівень характеризується певним рівнем складності завдань.

Для обґрунтування змісту й умов функціонування запропонованої технології обрана модель особистісно орієнтованого навчання військовослужбовців (автор – В.В. Ягупов). Головними компонентами цієї моделі є цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оцінно-результативний і суб’єкт-суб’єктний. Особистісну спрямованість цієї моделі надають гуманізація, гуманітаризація і демократизація її компонентів, а щодо процесуального компонента – формування суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин між науково-педагогічними працівниками та слухачами.

Експериментальне навчання проводилося згідно з авторською технологією у межах дисциплін “Теорія і практика загальної та військової педагогіки” і “Соціальна військова педагогіка”, а теоретичний модуль – “Управління процесом виховання військовослужбовців” – вивчався факультативно, ЗНУ слухачів за іншими дисциплінами використовувались апріорно. Це наклало певні обмеження і на визначення етапів перебігу формування управлінської культури, зміни настанов, мотивів, ціннісних орієнтацій та емоційно-вольових якостей у майбутніх магістрів ВСУ.

Основним методом, що застосовувався під час практичного навчання, був метод аналізу конкретних ситуацій. З урахуванням методичних підходів до розроблення навчальних завдань у процесі професійної підготовки офіцерів із ГП, обґрунтованих Є.Ю. Литвиновським, ми розробили квазіуправлінські завдання, які групувалися у функціональні блоки і поділялися на предметно-пізнавальні, практично- та особистісно-орієнтовані.

У розділі викладено методику оцінювання сформованості психологічної готовності у слухачів до управлінської діяльності, яка пов’язана з рівнем продуктивності їх діяльності. Визначено такі основні рівні продуктивності управлінської діяльності офіцерів із ГП: непродуктивний (низький); репродуктивний (задовільний, адаптивний); середньо-продуктивний (локально-моделюючий, достатній); високопродуктивний (системно-моделюючий, творчий).

Узагальнені критерії оцінювання визначено на основі врахування вимог до якостей військового фахівця оперативно-тактичного ланки управління. Це – рівень освітньо-професійної підготовленості, рівень сформованості компонентів цієї готовності, рівень продуктивності діяльності слухача при виконанні квазіуправлінських завдань, рівень сформованості морально-психічних і ділових якостей слухача. Сформованість такої готовності визначалася за такими рівнями: високий, середній, низький.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження педагогічних умов формування готовності до управління процесом виховання військовослужбовців у майбутніх магістрів військово-соціального управління” – викладено науково-методичні основи експериментального дослідження, формуючого експерименту, визначено напрями впровадження основних положень дисертації у військово-педагогічну практику.

У формуючому експерименті брали участь 29 слухачів, із них 15 – слухачів експериментальної групи (ЕГ) і 14 – контрольної (КГ), 9 експертів із числа науково-педагогічних працівників, адміністрації факультету підготовки фахівців із гуманітарних питань НАОУ, 29 експертів із складу заступників командирів військових частин із гуманітарних питань. Він складався із таких послідовних фаз: вибору КГ і ЕГ, діагностування вихідного рівня сформованості психологічної готовності до здійснення управлінської діяльності в учасників експерименту; проведенні занять за інноваційною дидактичною технологією в ЕГ; формування і розвиток у них психологічної готовності до управлінської діяльності на основі особистісно орієнтованого навчання у процесі квазіуправлінської діяльності; проміжне діагностування рівня сформованості психологічної готовності та продуктивності управлінської діяльності під час військового стажування; консультування слухачів ЕГ в процесі написання магістерських робіт; контрольного діагностування слухачів у процесі виконання ними квазіуправлінських завдань і захисту магістерських робіт.

Важливою фазою експерименту було діагностування рівня сформованості психологічної готовності у слухачів до управління процесом виховання. Для інтерпретації результатів дослідження було обрано статистичне обґрунтування, яке полягало у поступовому доведенні його гіпотези. Для доведення висунутої гіпотези дослідження відстежувалася динаміка результатів самооцінювання слухачами рівня сформованості у них психологічної готовності до управлінської діяльності. Головна увага приділялася на динаміку результатів експертної оцінки сформованості компонентів цієї готовності у слухачів та рівня продуктивності виконання ними квазіуправлінських завдань.

Усі операції, пов’язані з добором експертів та опрацюванням даних експертних оцінок, здійснені з урахуванням державних стандартів (ГОСТ 23554.0-79, ГОСТ 23544.179, ГОСТ 23554.2-81), рекомендацій щодо застосування методів теорії ймовірності й математичної статистики в педагогічній теорії та практиці. Статистичними критеріями на різних етапах дослідження були обрані критерії Манна Уїтні, Вілкоксона, знаків, кутове перетворення Фішера, використовувався дисперсійний аналіз. Рівень статистичної значущості розбіжностей за результатами вимірювання обраний – 5%. Аналіз одержаних результатів здійснювався за допомогою статистичного пакета для соціальних досліджень SPSS 10.0 for Windows.

На цьому етапі формуючого експерименту було введення контрольованого фактора (Х) – дидактичної технології формування у слухачів готовності до управлінської діяльності – у навчальний процес ЕГ. У той же час формування цього виду готовності до управлінської діяльності у слухачів КГ здійснювалося за традиційною системою.

За результатами експертного оцінювання на контрольно-рефлексивному етапі технології визначено такі рівні сформованості психологічної готовності у слухачів до управлінської діяльності: ЕГ – високий рівень – 80% (КГ – 21,4%), середній – 20% (64,3%), низький – 0% (14,3%) відповідно.

Результати діагностичного і контрольного вимірювань, наведені в табл. 1, переконливо свідчать про вищі показники в ЕГ під час контрольного вимірювання, що мають статистичну значущість.

Таблиця 1

Статистична значущість зсувів експертних оцінок

рівнів психологічної готовності слухачів до управлінської діяльності

Критерії | Порівняння вимірювань

діагностичне | контрольне

ЕГ з КГ | ЕГ з КГ

Манна-Уїтні (U) | 74 | 41,5

Вілкоксона (W) | 179 | 146,5

Знаків (Z)– | 1,353– | 2,772

Колмогорова-Смірнова () | 0,371 | 0,590

статистична значущість | 0,176 | 0,006

Порівняльний аналіз середніх експертних оцінок рівня сформованості психологічної готовності у слухачів до управлінської діяльності при діагностичному і контрольному вимірюваннях дає можливість констатувати їх значне зростання в ЕГ при незначній варіації в КГ. Для статистичного обґрунтування результатів експертних оцінок сформованості у слухачів компонентів цієї готовності ми застосовували метод порівняння більше двох часток значення, який обґрунтований П.М. Воловиком. Отриманий результат (= 9,29 > = 5,99) свідчить, що з імовірністю P = 1-0,05 = 0,95 можна стверджувати: у слухачів ЕГ та КГ є суттєві відмінності між рівнями сформованості психологічної готовності до управлінської діяльності.

Оцінити сформованість продуктивності діяльності можна тільки за результатами створеного слухачем продукту своєї діяльності, тобто за підсумком розв’язання ним квазіуправлінських (управлінських) завдань за індивідуальною технологією управлінської діяльності. На проміжній фазі таким завданням була презентація технології управлінської діяльності, за результатами якої кожен слухач отримував експертну оцінку. Він став першим етапом перевірки визначення ефективності нашої технології. Для експертної оцінки залучались 29 офіцерів із ГП, які управляють процесом військового виховання на оперативно-тактичному рівні, у підпорядкуванні яких слухачі проходили військове стажування. Фактором впливу на продуктивність діяльності слухачів у процесі розв’язання квазіуправлінських (управлінських) завдань була обрана технологія навчання, яка застосовується при підготовці слухачів (“Х”), зокрема виявлялася відмінність результативної ознаки “У” (рівень продуктивності діяльності слухачів при розв’язанні квазіуправлінських (управлінських) завдань). Слухачі ЕГ проходили військове стажування, під час якого перевірялася ефективність запропонованої нами дидактичної технології.

Порівняльний аналіз проводився за результатами експертної оцінки за розробленою нами методикою для оцінювання індивідуальної технології управлінської діяльності слухачів. За цією методикою оцінювалися рівні сформованості дій слухачів за 21 позицією, які об’єднані у такі групи показників: якості індивідуальної технології управлінської діяльності; продуктивності застосування індивідуальної технології управлінської діяльності. За результатами кількісного оцінювання рівня продуктивності діяльності слухачів під час вирішення квазіуправлінських завдань розраховувався коефіцієнт продуктивності діяльності офіцерів із ГП. Результати експертної оцінки свідчать про те, що коефіцієнт продуктивності діяльності слухачів коливався від 0,29 до 0,53 і, в середньому, становив 0,41.

Розв’язання завдання щодо оцінювання ефективності індивідуальної технології управлінської діяльності при виконанні управлінських (квазіуправлінських) завдань здійснювалось у вигляді такого алгоритму: обчислення середнього значення суми балів для кожної групи; визначення загального середнього значення для двох груп; визначення факторної, загальної і випадкової видів дисперсій; визначення кореляції, яка показувала як впливала на продуктивність діяльності слухачів запропонована дидактична технологія, що використовувалась при експерименті (дорівнювала 41,4%, що за шкалою вимірювання коефіцієнта кореляції означає середній ступінь залежності). Для статистичного обґрунтування результатів експертної оцінки нами застосовувався дисперсійний аналіз, ідея використання якого у