НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЩУР БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.98

ТАКТИКА УСУНЕННЯ ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОРГАНІЗОВАНИМИ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Шепітько Валерій Юрійович, Національна
юридична академія України імені Ярослава
Мудрого, завідувач кафедри криміналістики,
член-кореспондент Академії правових наук
України, Заслужений діяч науки і техніки
України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Лукашевич Віталій Григорович,
Гуманітарний університет “Запорізький
інститут державного і муніципального
управління”, перший проректор

кандидат юридичних наук, доцент
Цимбал Михайло Леонідович, Харківський
науково-дослідний інститут судових експертиз
імені Заслуженого професора М.С.Бокаріуса,

директор

Провідна установа:   Одеська національна юридична академія,
кафедра криміналістики, Міністерство освіти
і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 21 лютого 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

Автореферат розісланий 19 січня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Ю. Шепітько

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розвиток України як суверенної, демократичної і правової держави передбачає встановлення надійного засліну негативним явищам, чинникам, що реально загрожують безпеці країни. Особливе занепокоєння викликає злочинність, її прилаштовуваність до нових умов, набуття нею активного, агресивного та все більш організованого характеру. Так, тільки у 2003 році вчинено 25,8 тис. особливо тяжких злочинів, виявлено 634 організовані групи та злочинні організації, учасники яких вчинили 6159 злочинів Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – № 5 (45). – С. 25-27..

Тривалість функціонування організованих злочинних угруповань пов’язана з модернізацією форм та способів протидії правоохоронним органам, злочинним впливом на доказову інформацію і учасників кримінального судочинства. Захисний механізм від викриття злочинних груп удосконалюється, стає витонченим, охоплює значну кількість суб’єктів. У таких умовах важливого значення набуває постановка і вирішення завдання щодо розробки тактичних основ усунення (нейтралізації) протидії розкриттю та розслідуванню злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

Висвітленню різних аспектів боротьби з організованою та груповою злочинністю присвячені праці вчених-криміналістів: Т. В. Авер’янової, Ю. В. Аленіна, О. Я. Баєва, В. П. Бахіна, Р. С. Бєлкіна, В. М. Бикова, В. М. Варцаби, В. Г. Гончаренка, М. С. Гурєва, С. Ф. Здоровка, В. О. Коновалової, В. С. Кузьмічова, В. І. Кулікова, В. Г. Лукашевича, Г. А. Матусовського, В. С. Овчинського, В. В. Тіщенка, В. Ю. Шепітька, М. П. Яблокова та ін. У криміналістиці певна увага приділялася дослідженню особливостей протидії розслідуванню. Тільки останнім часом були захищені дисертації І. А. Ніколайчуком, В. В. Трухачовим, Р. М. Шехавцовим. Разом з тим, зазначені праці присвячені найбільш загальним проблемам боротьби зі злочинністю, визначенню поняття, форм та способів протидії розслідуванню. Хоча вивчення тільки сутності протидії розслідуванню є недостатнім для обрання необхідного рівня тактичного арсеналу працівниками правоохоронних органів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю встановити певні особливості протидії розслідуванню з боку організованих злочинних груп, сформувати тактичні основи усунення та подолання такої протидії компетентними органами. Вказані обставини дозволяють віднести проблематику, що розглядається, до актуальної. В такій постановці проблеми протидії розслідуванню на рівні дисертаційного дослідження розглядаються вперше.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до плану наукових досліджень кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною Цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах реформування правової демократичної держави” № .0.099031. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 1 липня 2002 року, протокол № 13.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей протидії розслідуванню в механізмі організованої злочинної діяльності та розробці тактичних основ усунення та подолання такої протидії співробітниками правоохоронних органів.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

1) визначити ознаки, сутність та зміст протидії розслідуванню; сформулювати поняття “протидія розслідуванню” і встановити місце даної категорії в системі криміналістики;

2) дослідити особливості захисної функції організованих злочинних груп від викриття, співвідношення протидії розслідуванню із посткримінальною поведінкою злочинців, їх “захисною домінантою”;

3) проаналізувати специфіку використання різних форм протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами;

4) дати характеристику окремим формам протидії розслідуванню, які притаманні організованій злочинності (використання корумпованих посадових осіб правоохоронного органу; вплив засобів масової інформації; фальсифікація доказів; застосування погроз та фізичного насильства та ін.);

5) розробити тактику усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами (пропонування тактичних прийомів та рекомендацій, визначення можливостей в обранні тактичної лінії поведінки, певних правил дій у тих чи інших ситуаціях);

6) визначити тактичні можливості усунення протидії розслідуванню зазначеної категорії злочинів (розробити тактику дотримання слідчої таємниці, тактику попередження слідчих помилок, тактику подолання неправдивих показань, тактику забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства).

Об’єктом наукового дослідження є діяльність слідчого під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.

Предметом дослідження виступають закономірності, які виявляються в тактичному забезпеченні діяльності правоохоронних органів з метою подолання протидії розслідуванню з боку організованих злочинних угруповань.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають положення теорії пізнання та загальної теорії криміналістики. Під час дослідження були використані: методи логіки (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія тощо) при вивченні різних форм протидії розслідуванню, при розробці тактичних засобів усунення такої протидії; порівняльно-правовий і формально-юридичний методи для аналізу діючого кримінального і кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів, що встановлюють правові основи слідчої таємниці, регламентують заходи та засоби забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та ін.; історичний метод при розгляді розвитку окремих наукових теорій і дискусій щодо протидії розслідуванню та вивчення організованої злочинності; системно-структурний – для дослідження окремих елементів криміналістичної тактики (системи слідчих дій, системи тактичних прийомів, комплексів слідчих дій і оперативно-розшукових заходів тощо); соціологічні методи – з метою узагальнення кримінальних справ про злочини, що вчиняються організованими злочинними групами, анкетування та інтерв’ювання слідчих тощо.

Нормативну базу дисертації склали: Конституція України, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав, нормативно-правові акти, що регламентують організацію і діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Емпіричну базу дослідження складають: результати вивчення та узагальнення кримінальних справ про злочини, що вчиняються організованими злочинними групами, за 1998–2004 рр. (проведено узагальнення 200 кримінальних справ про різні за своєю спрямованістю злочини, вчинені ОЗГ); результати анкетування та інтерв’ювання 100 слідчих прокуратури та МВС України, які брали участь у розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами; дані статистичних звітів МВС України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України; власний досвід роботи дисертанта у спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором вперше у вітчизняній юридичній літературі проведено комплексне дослідження протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, та запропоновано тактичні основи щодо усунення (нейтралізації) такої протидії.

Наукова новизна відбивається у таких основних положеннях:

1) проведено ґрунтовний аналіз визначень поняття “протидія розслідуванню” та запропоновано авторське визначення цієї категорії криміналістики;

2) визначено місце протидії розслідуванню в системі криміналістики. На думку автора, найбільш загальні проблеми протидії розслідуванню повинні розглядатися в структурі криміналістичної тактики (кримінальної і слідчої тактики);

3) вперше встановлено співвідношення захисної функції організованих злочинних груп від викриття і протидії розслідуванню. На думку автора, захисний механізм являє собою потенційну можливість реагування на дії з боку правоохоронних органів. Протидія розслідуванню – реальне спрацювання захисних механізмів;

4) надано характеристику і визначено особливості різних форм протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами (приховування злочинів, корумпування посадових осіб, використання засобів масової інформації, повідомлення неправдивих показань, фальсифікація доказів, застосування погроз і фізичного насильства тощо);

5) зроблено висновок, що приховуванню злочинів з боку організованих злочинних груп притаманні специфічні риси; акцентовано увагу на взаємозв’язку корупції і організованої злочинності. Зроблено спробу встановити різні корупційні механізми та їх роль у протидії розслідуванню (корумпування правоохоронців, використання депутатських та інших імунітетів тощо);

6) вперше наголошується на можливостях використання засобів масової інформації (ЗМІ) із метою протидії розслідуванню з боку організованих злочинних угруповань; проведено дослідження лжесвідчень і неправдивих показань стосовно проблем протидії розслідуванню; визначено причини та мотиви неправди;

7) вперше розглянуто фальсифікацію доказів як своєрідну форму протидії розслідуванню. Проведено аналіз діючого кримінального та кримінально-процесуального законодавства, яке, на думку дисертанта, потребує удосконалення. Автор пропонує передбачити в КК України окрему норму “Фальсифікація доказів”; розглянуто певні процесуальні гарантії від фальсифікації доказів та аргументована їх доцільність;

8) зроблено висновок, що організовані злочинні групи застосовують різні форми насильства (погрози, фізичний вплив, убивства та ін.); сформульовано пропозицію про необхідність відпрацювання своєрідних механізмів захисту свідка, розробки спеціальних державних програм “Захист свідків”;

9) вперше зроблено спробу визначити зміст тактики, спрямованої на усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Автор вирізняє такі основні напрямки: тактика дотримання слідчої таємниці; тактика усунення слідчих помилок; тактика викриття неправди в показаннях; тактика забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства;

10) запропоновано визначення поняття слідчої таємниці та аргументується необхідність існування такого інституту; вперше систематизовані та сформульовані тактичні правила дотримання слідчої таємниці;

11) звернуто увагу на зв’язок тактичних помилок і ефективності розслідування. Запропоновані блоки типових тактичних помилок і згруповані причини їх виникнення;

12) визначені найбільш оптимальні тактичні прийоми, спрямовані на викриття неправди при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами; розроблено тактичні рекомендації щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні положення, пропозиції та висновки можуть бути використані:–

у науково-дослідницькій роботі – для подальшої розробки загальної теорії криміналістики, а також тактики та методики розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами;–

у правотворчості – з метою вдосконалення чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, інших нормативно-правових актів, що регулюють антикримінальну діяльність правоохоронних органів;–

у діяльності правоохоронних органів – як рекомендації, спрямовані на оптимізацію слідчої діяльності у боротьбі з протидією розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями;–

у навчальному процесі – при викладанні курсу “Криміналістика”, підготовці підручників, навчальних та довідкових посібників, методичних матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика судової експертизи і криміналістики” (Харків, 19-20 червня 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (Харків, 25-26 вересня 2003 р.), семінарах слідчих та оперативних працівників в УМВС України у Львівській області, а також обговорювались на засіданнях кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

За результатами дисертаційного дослідження підготовлено та надіслано на адресу Міністерства внутрішніх справ України доповідну записку з метою впровадження тактичних рекомендацій у слідчу практику. Окремі пропозиції та матеріали дисертанта знайшли своє застосування в слідчих підрозділах УМВС окремих областей України, а також у навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та Львівському юридичному інституті МВС України під час проведення практичних занять з криміналістики.

Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у 6 наукових публікаціях (з них 4 наукові статті надруковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України).

Структура дисертації. Загальний обсяг дисертації 195 с. Робота складається із вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (229 найменувань) і додатків (13 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, планами та темами; визначається мета та завдання дослідження, його методологічна основа; розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, надано відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 “Протидія розслідуванню в механізмі організованої злочинної діяльності” охоплює два підрозділи, які присвячені визначенню сутності протидії розслідуванню та встановленню особливостей захисної функції організованих злочинних груп від викриття. У підрозділі 1.1 “Сутність протидії розслідуванню” розглядаються різні погляди на протидію розслідуванню та запропоноване авторське визначення даного поняття. На думку дисертанта, протидія розслідуванню – це діяльність зацікавлених осіб, спрямована на перешкоджання розкриттю і розслідуванню злочинів за допомогою створення перешкод на шляху встановлення істини по кримінальній справі. Результати анкетування слідчих прокуратури та МВС України свідчать, що 94% опитаних працівників стикалися у свої практиці із протидією розслідуванню, а 76% респондентів вважають за необхідне враховувати у своїй діяльності знання про можливу протидію розслідуванню злочинів.

Під час дослідження розглянуто дискусійне питання про місце протидії розслідуванню в системі криміналістики. Автор вважає, що протидія розслідуванню – це проблема криміналістичної тактики. Причому вивчення різних способів і форм протидії розслідуванню зацікавлених осіб повинно здійснюватись у такій підгалузі криміналістичної тактики, як тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика). Що ж стосується вивчення способів усунення (нейтралізації) такої протидії зацікавлених осіб, то вона повинна зайняти своє місце в слідчій тактиці (тактиці слідчої діяльності) як підгалузі криміналістичної тактики.

У підрозділі 1.2 “Захисна функція організованих злочинних груп від викриття” акцентується увага на тому, що спрацювання захисного механізму злочинного угруповання – це риса сучасних ОЗГ. У роботі простежується певний зв’язок захисної домінанти і протидії розслідуванню. Встановлено, що захист організованих злочинних груп від викриття обумовлений різними чинниками: 1) соціально-економічними (проникненням організованої злочинності в легальну економічну галузь суспільства, створенням власного бізнесу, придбанням підприємств, участю у приватизації та ін.); 2) соціально-політичними (висуненням кандидатів від криміналітету в депутати, встановленням “зв’язків” з представниками органів влади і управління та правоохоронних органів, лобіюванням своїх інтересів тощо); 3) соціально-управлінськими (внутрішніми механізмами управління в групі); 4) психологічними (психологією конформізму учасників групи, наявністю лідерства, впливом на членів групи та ін.).

На думку автора, специфічним є те, що в структурі організованої злочинної групи передбачаються спеціальні особи (групи осіб, блоки), які виконують функцію захисту від викриття (особи, які забезпечують дисципліну; які здійснюють переслідування осіб, що намагаються припинити злочинну діяльність; які підтримують зв’язки з корумпованими представниками владних структур та ін.). Особливістю є те, що захисний механізм в організованій злочинній діяльності закладається з моменту формування організованої групи (наприклад, сувора конспіративність функціонування групи). Дані положення, підтверджуються й результатами проведеного анкетування слідчих прокуратури та МВС України. Слідчі вважають, що особливості протидії розслідуванню з боку ОЗГ полягають: у наявності спеціальних захисних механізмів існування ОЗГ – 92% опитаних; у застосуванні специфічної протидії розслідуванню (наприклад, погроз та фізичного впливу на учасників кримінального процесу) – 89% працівників; у застосуванні різноманітних видів та форм протидії розслідуванню – 73% респондентів.

Зроблено висновок стосовно того, що існує певне співвідношення захисного механізму організованої злочинної діяльності і протидії розслідуванню. Захисний механізм являє собою потенційну можливість реагування на дії з боку правоохоронних органів. Таке реагування може бути різним залежно від сили дії оперативно-розшукових або слідчих органів. Протидія розслідуванню – це реальне спрацювання захисних механізмів.

Розділ 2 “Форми протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами” складається із шести підрозділів, в яких надано характеристику та виявлено особливості різних форм протидії розслідуванню, що притаманні організованій злочинній діяльності. У підрозділі 2.1 “Приховування злочинів як форма протидії розслідуванню” досліджуються особливості застосування способів приховування злочинів організованими злочинними угрупованнями. На думку дисертанта, приховування злочинів, що використовується ОЗГ, має наступні специфічні риси: 1) в процесі приховування злочинної діяльності застосовується цілий комплекс способів приховування. Це обумовлено складним характером злочинної діяльності та її тривалістю; 2) існує “спеціальний загін” осіб, які сприяють приховуванню злочинів. Тут можна виокремити три категорії осіб: а) члени ОЗГ, які за своїми рольовими функціями здійснюють приховування злочинної діяльності; б) корумповані представники владних структур; в) “штатні” адвокати, які представляють інтереси ОЗГ; 3) має місце підвищення рівня агресивності при здійсненні діяльності по приховуванню; 4) простежується участь у приховуванні злочинів свідків і потерпілих; 5) відбувається спрацювання системи безпеки організованої групи (відсторонення ланки виконавців від керівників і ідеологів, відмежування конкретного злочинного епізоду від усієї злочинної діяльності групи, здійснення необхідного рівня впливу на тих чи інших осіб тощо); 6) передбачається здійснення контролю за особами, взятими під варту, надання матеріальної і моральної підтримки з метою приховування злочинної діяльності.

У підрозділі 2.2 “Корупційні механізми протидії розслідуванню” дисертант виходить з того, що корупція – одна з ознак організованої злочинності. Зроблено висновок, що корупційні механізми і захист (безпека) ОЗГ від викриття перебувають у взаємозв’язку. Підкреслюється можливість корумпування посадових осіб органів влади і управління, а також правоохоронців різними способами. В роботі названі форми взаємодії членів (лідерів) ОЗГ з корумпованими посадовими особами: 1) давання одноразових хабарів з метою вирішення конкретних питань; 2) систематична фінансова (або інша) підтримка (утримання) чиновника; 3) призначення на посаду і просування по службі посадової особи за допомогою представників кримінальних структур (з наступною “обробкою”); 4) вступ посадової особи в ОЗГ з метою вчинення злочинів.

Акцентується увага на тому, що паралельно з процесом “корумпування” працівників правоохоронних органів відбувається підготовка власних “кримінальних кадрів”. Підкреслюється можливість використання депутатського (парламентського) імунітету з боку злочинців.

У підрозділі 2.3 “Використання засобів масової інформації” розкривається негативна тенденція у впливі масової комунікації на процес розкриття та розслідування злочинів. Результати анкетування слідчих прокуратури та МВС України показують, що ЗМІ повинні допомагати у розкритті та розслідуванні злочинів (зазначили 94% опитаних). Водночас, ЗМІ можуть бути використані із злочинною метою, виконувати завдання лідерів організованих злочинних формувань. Тому, на думку автора, існує проблема визначення можливих меж для ЗМІ у висвітленні подій, пов’язаних із вчиненням злочинів (які відомості можна повідомляти по телебаченню та в інших ЗМІ; який обсяг інформації можна передавати; чи необхідно знайомити широку публіку із прізвищами підозрюваних; чи існує необхідність у повідомленні населенню усіх можливих версій та ін.). Зроблено висновок, що не може повідомлення певної інформації про вчинений злочин і процес розслідування, що передається за допомогою ЗМІ, суперечити слідчій таємниці.

У підрозділі 2.4 “Лжесвідчення і неправдиві показання” досліджується сутність неправди, визначаються її ознаки, особливості формування неправдивих показань. Проводиться розмежування таких понять, як “неправда”, “неправдиві показання”, “лжесвідчення”. Приділена певна увага причинам та мотивам неправдивих показань. Причому встановлено, що повідомленню неправди свідками (потерпілими) можуть сприяти дії членів організованої злочинної групи. Розглянуто також проблему відмови від дачі показань і проблему імунітету свідка.

В роботі висвітлено специфіку отримання показань у підозрюваних (обвинувачених), які є лідерами або членами ОЗГ. Аналіз кримінальних справ про злочини, що вчиняються організованими групами, свідчить, що під час слідства члени групи визнавали свою вину (36%); не визнавали своєї вини (64%); відмовлялись давати показання (16%); неодноразово змінювали показання (27%).

У підрозділі 2.5 “Фальсифікація доказів” розкривається зміст даного поняття, особливості використання фальсифікації доказів у протидії розслідуванню. Автором звернуто увагу на неналежну кримінально-правову регламентацію відповідальності за фальсифікацію доказів. Пропонується передбачити в КК України окрему норму “Фальсифікація доказів”.

Під час дослідження обґрунтовується необхідність надійного захисту доказів від фальсифікації. Про фальсифікацію доказів йдеться тільки у тому разі, коли такі дії по конкретній кримінальній справі вчинені спеціальним суб’єктом – особою, що проводить дізнання, слідчим або прокурором. Зроблено висновок, що фальсифікація доказів у більшості випадків пов’язана з корупційною діяльністю співробітників правоохоронних органів.

Дисертант підкреслює важливість процесуальних гарантій у боротьбі з фальсифікацією доказів (інститут понятих, належне процесуальне оформлення результатів слідчих дій тощо).

У підрозділі 2.6 “Застосування погроз та фізичного насильства” доводиться, що під час протидії розслідуванню з боку ОЗГ використовуються крайні заходи, пов’язані з погрозами і реальним фізичним впливом. Результати анкетування слідчих прокуратури та МВС України свідчать, що під час виконання ними практичної діяльності мали місце різні форми насильницького впливу на учасників кримінального судочинства (психічне насильство – зазначили 68% опитаних; фізичне насильство – 52%; вбивство учасників кримінального процесу – 12%). Дисертант досліджує різні форми насильства, які застосовують організовані злочинні угруповання.

В роботі зазначається, що у певних випадках свідки і потерпілі відмовляються брати участь у досудовому і судовому слідстві через погрози членів ОЗГ. Було встановлено, що погрозам піддаються і співробітники правоохоронних органів. Особливим випадком є фізична ліквідація різних осіб, які перешкоджають діяльності організованої групи.

Розділ 3 “Тактичні основи усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими групами” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються важливі тактичні напрямки, що сприяють усуненню протидії розслідуванню. У підрозділі 3.1 “Тактика дотримання слідчої таємниці” визначається важливість такого інституту, пропонується його поняття та виокремлюються ознаки. Вивчення правової регламентації заборони на розголошення даних дізнання або досудового слідства (ст. 387 КК України) свідчить про відсутність законодавчого закріплення конкретного змісту відомостей, які складають слідчу таємницю.

Дисертант наголошує на необхідності встановлення меж слідчої таємниці, визначення відомостей, які належать до такої таємниці. На думку автора, слідча таємниця – це вид службової конфіденційної інформації (відомостей) про досудове слідство по конкретній кримінальній справі, пов’язаній з обставинами, що підлягають доказуванню, а також з ходом розслідування, яка обмежується строками досудового слідства і вимагає дозволу слідчого (або особи, що його замінює) для надання гласності, якщо це не спричинить негативних наслідків.

В роботі сформульовані наступні тактичні правила дотримання слідчої таємниці: 1) визначення переліку відомостей по конкретній кримінальній справі, що складають слідчу таємницю. Це пов’язано з етапом розслідування і слідчою ситуацією, що наповнює такий перелік конкретним змістом; 2) встановлення кола осіб, втягнутих в орбіту кримінального судочинства, яких необхідно попередити про нерозголошення слідчої таємниці (свідків, потерпілих, понятих, експерта, спеціаліста, перекладача та ін.); 3) попередження вказаних осіб про нерозголошення слідчої таємниці необхідно здійснювати у письмовій формі; 4) обмеження кола осіб, присутніх при провадженні слідчих дій; 5) обмеження допуска до доказової інформації; 6) встановлення особливостей роботи з доказовою інформацією по кримінальній справі у складі слідчо-оперативної групи (визначення кола обов’язків усіх учасників слідчо-оперативної групи, встановлення взаємостосунків поміж собою, здійснення взаємодії з пресою тільки керівником групи, прийняття рішення про повідомлення певної інформації та її межах керівником такої групи та ін.); 7) встановлення заборони на немотивовану передачу кримінальної справи від одного слідчого до іншого; 8) визначення порядка взаємодії з оперативними працівниками.

У підрозділі 3.2 “Проблеми виникнення тактичних помилок та їх попередження” досліджується сутність тактичних помилок, їх види, здійснюється типізація тактичних помилок, які виникають при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Дисертант виходить з того, що тактична помилка – це різновид слідчої помилки, яка пов’язана із застосуванням засобів криміналістичної тактики і виникненням негативних наслідків. У роботі проведено аналіз різних підстав класифікації тактичних помилок. Доцільно розрізняти тактичні помилки залежно від структурних елементів криміналістичної тактики (О. Ю. Головін). За цією підставою тактичні помилки можуть бути припущені: а) при використанні окремого тактичного прийому слідчої дії; при обранні і використанні типової системи тактичних прийомів (тактичної комбінації); в) при обранні послідовності проведення окремих слідчих дій; г) при визначенні тактики окремої слідчої дії; ґ) при обранні комплекса слідчих дій та інших заходів (тактичної операції).

В процесі дослідження обґрунтовується висновок про специфічність тактичних помилок, які виникають під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Автор вирізняє декілька блоків типових тактичних помилок стосовно даної категорії злочинів: 1) тактичні помилки, пов’язані з діагностикою характеру злочину і визначення загальних напрямків розслідування (помилки у визначенні організованого, групового характеру злочину); неправильна постановка загальних і окремих (проміжних, локальних) завдань розслідування; звуження чи розширення проміжних завдань; помилки у плануванні розслідування; помилки у висуненні слідчих версій; помилки в організації розслідування; 2) тактичні помилки, пов’язані з обранням тактичних засобів: а) помилки у визначенні комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційно-технічних заходів (неправильне визначення послідовності проведення окремих слідчих дій; порушення послідовності проведення декількох тактичних операцій; невикористання специфічних тактичних операцій, характерних для розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами; відсутність належного поєднання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів тощо; б) помилки у проведенні окремих слідчих дій (невірна організація слідчої дії; відсутність належної підготовки до проведення такої дії; незапрошення спеціалістів до участі в слідчій дії; непризначення необхідних судових експертиз; ігнорування специфіки проведення слідчої дії під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами (наприклад, ігнорування особливостей предмета допиту членів чи лідерів ОЗГ або встановлення суперечностей у показаннях різних учасників ОЗГ; необхідності проведення групового обшуку тощо)); в) помилки у застосуванні тактичних прийомів (невірне визначення тактичної платформи при проведенні слідчої дії; незастосування типових тактичних комбінацій (систем тактичних прийомів) у тих чи інших ситуаціях; невірне поєднання тактичних прийомів; порушення послідовності використання тактичних прийомів у межах окремої слідчої дії; невикористання специфічних тактичних прийомів при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованою злочинною групою).

В дисертації зроблено спробу встановити причини виникнення тактичних помилок. Формулюється висновок про те, що попередження і усунення тактичних помилок пов’язане із знанням причин їх виникнення. На думку автора, причини виникнення тактичних помилок можуть бути такі: 1) кадрові; 2) методичні; 3) організаційні; 4) процесуальні; 5) психологічні.

У підрозділі 3.3 “Тактика подолання лжесвідчень та викриття неправдивих показань” проведено аналіз існуючих тактичних прийомів, спрямованих на виявлення та усунення неправди, запропоновано тактичні засоби, які є найбільш доцільними при розслідуванні злочинів ОЗГ. Під час дослідження відстоюються позиції про необхідність розробки типових систем тактичних прийомів, про їх ситуаційну залежність, необхідність врахування різних чинників при їх застосуванні. Автор акцентує увагу на можливостях використання специфічних тактичних прийомів допиту стосовно розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями (“пошук найбільш “слабкої ланки” в структурі ОЗГ”, “роз’єднання злочинної групи”, “створення конфліктних стосунків у групі” та ін.). Деякі з тактичних прийомів допиту, які наведені в криміналістичній літературі, були піддані критиці (наприклад, “створення перебільшеної уяви про поінформованість слідчого”, “використання темпу постановки запитань”, “форсування темпу допиту” та ін.).

У дисертації наголошується на тому, що у деяких випадках викриття неправди (подолання лжесвідчень) виходить за межі допиту і може бути завданням декількох дій. Йдеться про вирішення проміжних завдань розслідування за допомогою комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (тактичних операцій).

У підрозділі 3.4 “Тактика забезпечення безпеки учасників кримінального процесу” акцентується увага на тому, що проблеми протидії розслідуванню безпосередньо пов’язані з питаннями забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, які набувають особливої актуальності в умовах боротьби з організованою злочинністю.

Під час дослідження зроблено спробу розкрити сутність тактики забезпечення безпеки та її ситуаційну залежність. Результати анкетування слідчих свідчать, що під тактикою забезпечення безпеки осіб у кримінальному судочинстві вони розуміють: найбільш оптимальну систему заходів (зазначили 62% опитаних); сукупність (систему) тактичних прийомів забезпечення безпеки (57%); оптимальні криміналістичні рекомендації щодо забезпечення безпеки (48%); структурну залежність заходів безпеки (44%). Певною тенденцією у розробці та застосуванні заходів забезпечення безпеки учасників кримінального процесу є те, що деякі криміналістичні прийоми перетворюються на норми кримінально-процесуального закону (наприклад, проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням або використання технічних засобів контроля та спостереження – зняття інформації з каналів зв’язку).

У роботі зроблено висновок про існування особливостей тактики забезпечення безпеки учасників кримінального процесу при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. На думку автора, вони полягають у наступному: 1) використанні цілої системи заходів безпеки, яка дозволяє захистити охоронювані об’єкти; 2) заходи забезпечення безпеки обумовлені ступенем загроз, якщо злочин вчинено організованою злочинною групою; якщо деякі злочинці залишаються на волі; якщо злочинці мають у своєму арсеналі вогнепальну зброю або зброю вибухової дії; якщо має місце корумпування посадових осіб правоохоронного орану; якщо злочинна група має “інтернаціональний” характер та ін.; 3) обрання тих чи інших заходів забезпечення безпеки є ситуаційно обумовленим (залежить від криміналістичної ситуації: кримінальної, слідчої та ін.); 4) конкретний зміст заходу безпеки повинен бути визначений видом загрози стосовно охоронюваного об’єкта; 5) у підвищеному рівні конфіденційності застосовуваних заходів забезпечення безпеки.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розробці тактичних основ усунення (нейтралізації) протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є наступні:

1. Запропоновано авторське визначення поняття протидії розслідуванню як діяльності зацікавлених осіб, спрямованої на перешкоджання розкриттю і розслідуванню злочинів за допомогою створення перешкод на шляху встановлення істини по кримінальній справі. Встановлено місце “протидії розслідуванню” в системі криміналістики.

2. Проаналізовано певне співвідношення захисного механізму організованої злочинної діяльності і протидії розслідуванню. Зроблено висновок, що захисний механізм являє собою потенційну можливість реагування на дії з боку правоохоронних органів. Протидія розслідуванню – це реальне спрацювання захисних механізмів.

3. Встановлено особливості різних форм протидії розслідуванню та надана їх характеристика (приховування злочинів; використання корупційних механізмів протидії; застосування впливу засобів масової інформації; повідомлення неправдивих показань; фальсифікація доказів і доказової інформації; застосування погроз та фізичного насильства).

4. Визначено найбільш важливі тактичні напрямки, що сприяють усуненню протидії розслідуванню з боку ОЗГ (тактика дотримання слідчої таємниці; тактика попередження тактичних помилок; тактика викриття неправди в показаннях; тактика забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства).

5. Досліджено поняття та ознаки слідчої таємниці. Слідча таємниця – це вид службової конфіденційної інформації. Аргументовано необхідність встановлення меж слідчої таємниці та визначення відомостей, які належать до такої таємниці. Сформульовано тактичні правила дотримання слідчої таємниці: визначення переліку відомостей по конкретній кримінальній справі, що складають слідчу таємницю; встановлення кола осіб, втягнутих в орбіту кримінального судочинства, яких необхідно попередити про нерозголошення слідчої таємниці; попередження вказаних осіб про нерозголошення слідчої таємниці необхідно здійснювати у письмовій формі; обмеження кола осіб, присутніх при проведенні слідчих дій; обмеження допуску до доказової інформації та ін.

6. Попередження тактичних помилок має важливе значення в системі заходів щодо усунення (нейтралізації) протидії розслідуванню. Тактична помилка – це різновид слідчої помилки, яка пов’язана із застосуванням засобів криміналістичної тактики. Визначено типові тактичні помилки (їх блоки), які виникають при розслідуванні злочинів, що вчиняються ОЗГ.

7. Тактика усунення неправди в показаннях передбачає необхідність розробки та пропонування тактичних засобів (прийомів, тактичних операцій тощо). Визначено найбільш доцільні тактичні засоби стосовно розслідування злочинів, що вчиняються ОЗГ.

8. Проблеми протидії розслідуванню безпосередньо пов’язані з питаннями забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, які набувають особливого значення в умовах боротьби з організованою злочинністю. Виявлені особливості тактики забезпечення безпеки учасників кримінального процесу при розслідуванні злочинів, що вчиняються ОЗГ.

Основі положення дисертації викладені у таких роботах автора:

1. Щур Б. В. Протидія розслідуванню в механізмі організованої злочинної діяльності // Вісник Львів. ін-ту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В. Л. Ортинський. – Львів: Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України. – Вип. 1. – 2004. – С. 129-133.

2. Щур Б. В. Захисний механізм функціонування організованих злочинних груп як протидія розслідуванню // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту МВС України: Збірник. Львів: Львів. юрид. ін-т МВС України. – Вип. 2. – 2004. – С. 113-119.

3. Щур Б. В. Некоторые проблемы соблюдения следственной тайны и противодействие расследованию // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 4. – С. 114-118.

4. Щур Б. В. Застосування засобів масової інформації з метою протидії розслідуванню // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць. – Донецьк: Донецький юрид. ін-т при Донецькому нац. ун-ті, 2004. – № 2. – С. 144-150.

5. Щур Б. В. Використання засобів масової інформації організованими злочинними угрупованнями з метою протидії розслідуванню // Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 верес. 2003 р. / Ред. кол.: М. І. Панов (голов. ред.), В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін. – Х.: Гриф, 2003. – С. 169-171.

6. Щур Б. В. Фальсификация доказательств в системе противодействия расследованию // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики: Зб. наук.-практ. матер. – Вип. 4. – Х.: Право, 2004. – С. 178-182.

АНОТАЦІЇ

Щур Б. В. Тактика усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню тактичних основ усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Проведено ретельний аналіз різних форм протидії розслідуванню злочинів (приховування злочинів, корупційні механізми протидії, використання засобів масової інформації, фальсифікація доказів, повідомлення неправдивих показань, застосування погроз та фізичного насильства) і визначені їх особливості щодо злочинів, вчинених ОЗГ.

Розроблено найбільш важливі тактичні напрямки, які сприяють усуненню протидії розслідуванню з боку ОЗГ: тактика дотримання слідчої таємниці; тактика попередження тактичних помилок; тактика викриття неправди в показаннях; тактика забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства.

Ключові слова: протидія розслідуванню, тактика усунення протидії розслідуванню, злочини, що вчиняються організованими злочинними групами, форми протидії розслідуванню, слідча таємниця, викриття неправди, тактична помилка, забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства.

АННОТАЦИЯ

Щур Б. В. Тактика устранения противодействия расследованию преступлений, совершаемых организованными преступными группами. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена исследованию тактических основ устранения противодействия расследованию преступлений, совершаемых организованными преступными группами (ОПГ). Проанализированы особенности различных форм противодействия расследованию, присущих организованной преступной деятельности: сокрытие преступлений, коррупционные механизмы противодействия, использование средств массовой информации, фальсификация доказательств, сообщение ложных показаний, применение угроз и физического насилия.

В диссертационном исследовании подчеркнуто соотношение защитного механизма организованной преступной деятельности и противодействия расследованию. Установлено, что защита организованных преступных групп от разоблачения обусловлена различными факторами (социально-экономическими, социально-политическими, социально-управленческими, психологическими).

Акцентировано внимание на том, что сокрытие преступлений со стороны организованных преступных групп имеет специфические черты: используется целый комплекс способов сокрытия, существует “специальный отряд” лиц, способствующих сокрытию, наблюдается увеличение уровня агрессивности при осуществлении деятельности по сокрытию, имеет место участие в сокрытии преступления свидетелей и потерпевших, срабатывание системы безопасности организованной преступной группы.

В работе обращено внимание на негативную тенденцию, связанную с воздействием средств массовой информации на процесс раскрытия и расследования преступлений, на необходимость определения пределов в освещении СМИ тех или иных событий. Обосновывается также необходимость надежной защиты доказательств от фальсификации. Аргументируется необходимость разработки отдельной нормы в УК Украины “Фальсификация доказательств”.

В процессе исследования определены наиболее важные тактические направления, способствующие устранению противодействия расследованию со стороны ОПГ. В этом плане предприняты попытки к разработке тактики соблюдения следственной тайны, тактики предупреждения тактических ошибок, тактики разоблачения ложных показаний, тактики обеспечения безопасности участников уголовного судопроизводства.

В диссертации проанализированы признаки и сформулировано определение понятия следственной тайны, выработаны тактические правила ее соблюдения. Рассмотрена сущность тактической ошибки, исследованы ее виды и причини возникновения. Предложены блоки типовых тактических ошибок, возникающих при расследовании преступлений, совершаемых ОПГ.

В ходе исследования обращено внимание на то, что проблемы противодействия расследованию непосредственно связаны с вопросами обеспечения безопасности участников уголовного судопроизводства, которые приобретают особое значение в условиях борьбы с организованной преступностью. Обоснована необходимость разработки тактики обеспечения безопасности участников уголовного процесса и определены ее особенности применительно к расследованию преступлений, совершаемых ОПГ.

Ключевые слова: противодействие расследованию, тактика устранения противодействия расследованию, преступления, совершаемые организованными преступными группами, формы противодействия расследованию, следственная тайна, разоблачение лжи, тактическая ошибка, обеспечение безопасности участников уголовного судопроизводства.

SUMMARY

Schur B. V. Tactics of countering obstruction of the investigation of crimes committed by organized criminal groups. – Manuscript.

Dissertation to seek PhD in Law Degree, Major 12.00.09 – Criminal Procedure and Criminalistics; Forensic Examination. – Yaroslav Mudry National Law