КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАРАМИШЕВА Ірина Дамірівна

УДК 811.111’367

СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

(ДОСВІД ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі прикладної лінгвістики Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат філологічних наук, доцент

Андрейчук Надія Іванівна,

Національний університет “Львівська політехніка”,

кафедра прикладної лінгвістики, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Перебийніс Валентина Ісидорівна,

Київський національний лінгвістичний університет, кафедра англійської філології,

професор-консультант кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Біскуб Ірина Павлівна,

Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра прикладної лінгвістики, доцент кафедри

Провідна установа | Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра теорії і практики перекладу з англійської мови, м. Київ

Захист відбудеться 16 грудня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 в Київському національному лінгвістичному університеті за адресою: 03680, МСП, м. Київ-150, вул. Велика Васильківська, 73.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73.

Автореферат розіслано 11 листопада 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

професор О.М.Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна синтаксична наука вирізняється розмаїттям тлумачень та концепцій. Це вмотивовує прагнення лінгвістів унормувати синтаксичну термінологію та уточнити таксономію синтаксичних одиниць для їхнього адекватного застосування й розуміння. Ведуться лінгвістичні дослідження не лише речення як цілісного утворення (І.Р.Буніятова, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко), але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові (Б.В.Бабич, Н.І.Гусар, К.В.Макуца, Н.Г.Самофалова, І.Є.Снісаренко та ін.), які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування.

Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові та створюють певні труднощі при вивченні англійської мови як іноземної і при перекладі з неї. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником “for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі.

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації (Г.Т.Ісаєва, З.В.Сулимовська). СВП вивчали у межах простого речення (В.І.Коваленко, І.І.Прибиток, Н.М.Сазонова), як предикативні словосполучення (Л.С.Бархударов, Е.Я.Мороховська), як предикативні комплекси (Н.О.Кобріна, О.О.Корнєєва, Д.А.Штелінг) тощо. Однак до цього часу неузгоджене питання інвентарю цих структур, та відсутня їхня класифікація, яка базувалася б на єдиному критерії. Актуальним є визначення основних функціональних (за В.І.Перебийніс) і структурних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей.

Потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних (без втручання людини)/автоматизованих (з втручанням людини) системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією.

Незважаючи на значні успіхи у дослідженні синтаксичних конструкцій з метою вдосконалення автоматизованого/автоматичного опрацювання мовного матеріалу, про що свідчать праці українських (Б.В.Бабич, З.О.Гетьман, Т.О.Грязнухіна, Н.П.Дарчук, Л.І.Комарова, В.І.Перебийніс, Е.Ф.Скороходько), російських (Ю.Д.Апресян, Л.М.Бєляєва, Л.М.Засоріна, О.С.Кулагіна, Ю.М.Марчук, І.О.Мельчук, Р.Г.Піотровський, Р.К.Потапова, І.Й.Ревзін) та інших зарубіжних вчених (І.Бар-Хіллел, Г.Борко, М.Ботт, Г.Брудер, Д.Джурафскі, Г.Сомерс, Дж.Хатчинз, Ст.Хельмрайх та ін.), питання формалізованого представлення складних синтаксичних структур не є остаточно розв’язаним.

Таким чином, актуальність реферованої роботи визначається необхідністю формалізованого опису синтаксичних структур, зокрема структур вторинної предикації сучасної англійської мови (з урахуванням їхніх структурних та функціональних характеристик), для застосування отриманих формальних моделей в програмах, які автоматизовано/автоматично опрацьовують мовні дані.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Вивчення та моделювання фонетичної, граматичної, семантичної та статистичної структури наукових, технічних й організаційно-розпорядчих усно-мовленнєвих і письмових текстів” кафедри прикладної лінгвістики Національного університету “Львівська політехніка”, затвердженої Вченою радою факультету комп’ютерних наук Державного університету “Львівська політехніка” (протокол №1 від 12 січня 1999 року).

Мета дисертації ? визначити структурні та функціональні характеристики структур вторинної предикації в сучасній англійській мові для їхнього формалізованого опису. Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання: –

виокремити диференційні ознаки структур вторинної предикації в сучасній англійській мові;–

дати структурну характеристику СВП сучасної англійської мови на основі входження цієї одиниці до синтаксичної структури речення; –

встановити повний інвентар СВП сучасної англійської мови та критерії їхньої класифікації;–

дослідити функціональні характеристики СВП та їхніх компонентів;–

окреслити принципи формально-граматичного моделювання СВП;–

побудувати формальні моделі структур вторинної предикації.

Об’єктом дослідження є структури вторинної предикації, відомі в нормативній граматиці англійської мови як складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником “for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction).

Предмет аналізу становлять структурні і функціональні характеристики СВП та їхніх компонентів у сучасній англійській мові.

Матеріалом дослідження є 8360 структур вторинної предикації, отриманих методом суцільної вибірки з художніх текстів англомовних авторів ХХ ст., загальним обсягом 6527 сторінок тексту.

Методи дослідження. Для опрацювання матеріалу дослідження застосовано такі методи: описовий метод – для виділення одиниць аналізу; метод дистрибутивного аналізу – для членування виділених одиниць (вторинна сегментація) на словоформи з метою їхнього аналізу, класифікації та інтерпретації для використання отриманих даних під час формалізованого опису СВП; метод синтаксичної трансформації – для виявлення тих ознак структур вторинної предикації, що не наявні експліцитно; метод моделювання – для побудови формальних моделей СВП. Крім цього, використано елементи кількісного аналізу з метою встановлення частоти моделей досліджуваних структур і їхніх компонентів та співвідношення між отриманими показниками.

Наукова новизна полягає в тому, що в дисертації визначено інвентар основних типів СВП та запропоновано їхню класифікацію на основі входження до певної синтаксичної структури в реченні. Вперше проаналізовано такі функціональні ознаки СВП, як: частота основних моделей та їхніх компонентів; позиційне розташування компонентів у межах моделі; дистрибуція відносно інших компонентів речення. Розроблено методику моделювання структур вторинної предикації та створено їхні формальні моделі.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається внеском у синтаксичну теорію германських мов, оскільки у роботі запропоновано новий підхід до вивчення структур вторинної предикації через формально-граматичне моделювання цих синтаксичних одиниць. Результати комплексного вивчення структур вторинної предикації сучасної англійської мови поглиблюють розуміння специфіки форми, змісту та функціонування досліджуваних структур.

Практичне значення. Результати та методи дослідження можуть використовуватись у навчально-методичних цілях, зокрема при вивченні англійського синтаксису та читання лекційних курсів із теоретичної граматики англійської мови (розділи “Частини мови: неособові форми дієслова”, “Синтаксис”); з основ структурної та прикладної лінгвістики; теорії перекладу; у спецкурсі, присвяченому системам автоматичного/автоматизованого опрацювання мовної інформації. Застосування результатів роботи в системах автоматизованого/автоматичного опрацювання мовної інформації підвищує ефективність розпізнавання структур вторинної предикації.

Апробація результатів дослідження здійснена на восьми міжнародних конференціях: “Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000), “Проблеми української термінології” (Львів, 2000, 2002), “Лінгвістичні та методологічні проблеми навчання мови як іноземної” (Полтава, 2000), МКІМ-2002: Міжнародна конференція з індуктивного моделювання, секція “Прикладні задачі аналізу, моделювання і прогнозування за даними спостережень” (Львів, 2002), “CADSM 2003: VII Міжнародна науково-технічна конференція, секція “Challenges of Applied Linguistics in Modern Information Society” (Львів-Славське, 2003), “Проблеми прикладної лінгвістики” (Одеса, 2003), “Проблеми розвитку філології в Україні в контексті світової культури” (Київ, 2003). Зроблено доповідь на науковому семінарі “Комп’ютерна лінгвістика” Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2002).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 5 наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (2,2 др. арк.), і 6 статтях в інших виданнях та тезах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій – 5,2 др. арк.

Структура роботи. Обсяг тексту дисертації 166 сторінок, загальний обсяг праці разом зі списками використаної літератури, ілюстративних джерел та додатками становить 320 сторінок. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу, трьох додатків.

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність і наукову новизну дисертаційної роботи, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, сформульовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі визначено понятійний апарат дослідження, уточнено поняття вторинної предикації в межах представленого дослідження. Окреслено статус речень, що містять структури вторинної предикації, та визначено методи аналізу СВП. Описано методику формалізованого представлення цих структур.

У другому розділі проаналізовано структурні особливості СВП, а саме встановлено тип їхнього входження до синтаксичної структури речення. Виокремлено диференційні ознаки досліджуваних одиниць та запропоновано їхню класифікацію. Представлено інвентар основних типів СВП та наведено їхні базові дистрибутивні моделі.

У третьому розділі встановлено основні функціональні характеристики СВП, зокрема частоту типів моделей та їхнього компонентного складу. Побудовано формальні моделі СВП з урахуванням їхніх структурних та функціональних особливостей. Запропоновано шляхи використання розроблених формальних моделей у програмах, що автоматично/автоматизовано опрацьовують мовні дані, та подано результати їхнього практичного впровадження.

У загальних висновках підсумовано основні результати наукової праці, окреслено перспективи подальших досліджень.

Список використаних джерел включає 382 позиції, з них 95 джерел іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 15 позицій.

Додатки. Додаток А містить глосарій лінгвістичних термінів, що наведені в тексті дисертації. У додатку Б подано зразки дистрибутивних моделей СВП з урахуванням частоти їхнього вживання. У додатку В наведено списки ключових дієслів, що вводять структури вторинної предикації в речення, їхня частота та приклади вживання з перекладом українською мовою. Додатки містять 30 таблиць, у яких узагальнено результати аналізу структурних та функціональних характеристик СВП. Усього в дисертації є 40 таблиць і 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Сучасний стан теорії вторинної предикації та методів її дослідження”. Аналіз структур вторинної предикації вимагав передусім визначення співвідношення понять предикативності і предикації, розгляду критеріїв розмежування первинної та вторинної предикації і встановлення статусу речення, що містять СВП.

При розгляді природи предикативності до уваги взято роль, яку відіграє предикативність у породженні висловлення як мовленнєвого утворення. З одного боку, предикативність показує зв’язки між ознаками та предметами, а з іншого, є віднесенням змісту висловлення до дійсності. Предикативність є фундаментальною властивістю мови відображати об’єктивну реальність у формі речення (І.П.Іванова, В.В.Бурлакова, Г.В.Колшанський, М.П.Кочерган, Ю.А.Левицький, Г.Г.Почепцов). Предикація є формою вираження предикативності, граматичним втіленням значення предикативності, що здійснюється в реченні, і є динамічною. Якщо граматичним засобом вираження предикації є двочленна структура “підмет-присудок”, то явище первинної предикації набуває свого вираження в структурі первинної предикації (СПП). Остання характеризується узгодженням підмета та присудка в поверхневій структурі. Наявність суб’єкта та предиката в глибинній структурі отримує інше поверхневе вираження в структурах вторинної предикації.

Вторинну предикацію (термін вперше використано у 1928 р. у праці Г.Поутсма) в англістиці досліджували: у порівнянні з первинною предикацією (О.І.Бродович, Н.М.Сазонова); у складі вчення про предикативні конструкції (Ю.М.Власова, Е.Я.Мороховська); у теорії синтаксису простого речення (Н.М.Сазонова). У роботі вторинну предикацію розглядаємо як предикацію “другого” плану, що можлива лише за наявності первинної предикації та залежна від неї. У дисертації заперечується думка Н.М.Сазонової, що вторинна предикація належить до проблематики синтаксису простого речення. Первинна предикація – тип зв’язку, що формує речення; вторинна предикація не формує речення, а встановлює додаткові ознаки чи відношення між елементами речення.

Речення зі структурами вторинної предикації є не простими, а ускладненими (у структурному і в семантичному плані водночас), а також поліпредикативними (М.Я.Блох та О.М.Прохорова). Речення з СВП містять два плани предикації: первинна предикація – у розгорнутому вигляді, вторинна – у згорнутому, підпорядкована первинній предикації в структурно-граматичному плані, тобто формально, але не завжди семантично. Розглядаючи пропозицію як модель відображуваної реченням ситуації, як семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної та комунікативної парадигми речень і похідних від речень конструкцій (Н.Д.Арутюнова), вважаємо, що речення з СВП є також поліпропозиційними утвореннями (С.О.Бельтюкова, В.М.Єрхов, Н.Г.Самофалова).

Створення формалізованого вираження структур вторинної предикації належить до сфери, що лежить на межі між власне теоретичною лінгвістикою і прикладними дослідженнями. Формалізований підхід до розв’язання мовних проблем сприяє глибшому проникненню в природу лінгвальних об’єктів, покращенню процесу дослідження та досягненню більшої доказовості кінцевих результатів (Т.Р.Кияк). Сам тип формальної моделі вказує переважно і на шляхи її алгоритмізації (О.В.Гладкий).

У дослідженні під моделлю розуміємо конкретний матеріальний засіб фіксації розташування певних елементів структури лінгвального об’єкта. Для аналізу такого об’єкта як синтаксична структура вторинної предикації у роботі запропонована методика її формалізованого вираження, яка враховує: 1) компонентний склад СВП; 2) форму компонентів, зокрема вторинного присудка; 3) розташування компонентів у межах самої СВП; 4) дистрибутивні характеристики, тобто позицію СВП стосовно інших компонентів речення; 5) графічне вираження СВП.

Формуючи модель синтаксичної структури, враховуємо, що комп’ютер розрізняє лише ланцюжок елементів у їхньому лінійному розташуванні, – він не сприймає семантичного навантаження та стилістичних особливостей, доступних людському сприйняттю. Цей чинник був чи не найважливіший під час побудови моделі тої чи іншої СВП. Тому, наприклад, типова модель аналізу речення, що містить СВП з інфінітивом, а саме об’єктно-предикаційної структури, матиме вигляд:

He makes you earn it all - <makes> <you> <Infinitive> <complements>,

де позначення < > вказує на відокремленість компонентів моделі, що є основою алгоритму в програмі автоматичного розпізнавання СВП.

Сукупність усіх розглянутих випадків зазначених моделей дозволяє побудувати такі моделі синтезу СВП цього типу:

1) модель 1 – <key verb> <pronoun> <to> <Infinitive>

Для цього типу моделі задаємо: а) список ключових дієслів, після яких інфінітив вводиться маркером “to”; б) список займенників, які розташовуються одразу після ключового дієслова і виражають вторинний підмет зазначеної структури; в) розташування принаймні одного елемента після маркера “to”, що свідчитиме про наявність вторинного присудка, вираженого інфінітивом, присутність якого є необхідною умовою існування самої СВП.

2) модель 2 – вторинний підмет виражений займенником, але інфінітив вжито без маркера:

<key verb> <pronoun> <Infinitive>

3) модель 3 – вторинний підмет виражений іменником (загальним, інколи власною назвою), іменниковою групою; інфінітив вводиться маркером. Оскільки немає обмеженого кола іменників, які зазвичай виражають вторинний підмет у СВП (як у випадку із займенниками), присвоїмо їм назву position. Зазначена позиція вказуватиме на наявність вторинного підмета як компонента структури:

<key verb> <position 1> <to> <Infinitive>

….

(<position 2>) (<position 3>)

4) модель 4 – вторинний підмет виражений іменником (загальним, інколи власною назвою), іменниковою групою, проте інфінітив не супроводжується маркером (найскладніший випадок для формального вираження):

<key verb> <position 1> <Infinitive>

….

(<position 2>) (<position 3>).

Ефективність розпізнавання системою моделі 4 зводиться практично до нуля через недостатню кількість елементів, які можна чітко задати для побудови алгоритму. Тому такі моделі недоцільно вводити у програму розпізнавання, щоб не ускладнювати пошук найчастотніших моделей.

Зазначимо, що застосована в роботі методика репрезентації СВП для використання в автоматизованих/автоматичних системах має на меті підвищити ефективність розпізнавання й аналізу і досліджуваних структур, і складних синтаксичних структур загалом.

Розділ 2. “Структурні особливості засобів вираження вторинної предикації в сучасній англійській мові”. Речення зі структурами вторинної предикації є імпліцитно носіями більш ніж одного плану предикації. Специфічність СВП полягає в можливості конденсації формальних засобів вираження семантичного вмісту порівняно з відповідними підрядними реченнями. Тому для їхнього розгляду ми використовуємо трансформаційний метод із застосуванням правила предикативізації під час трансформування. Трансформації основних типів СВП виглядатимуть таким чином:

1)

(об’єктно-предикаційна структура)

I did hear that you called several times for William .

I did hear something. You called several times for William.

Для виділення вторинного підмета та вторинного присудка як граматичного ядра СВП, а також усталених прийменників, напр., “with”, “for”, що вживаються з СВП, використано суцільну лінію та жирний шрифт; пунктирною лінією виділяються комплементи (complements) як доповнення до вторинного присудка, що допомагають розкрити лексичну семантику вторинного присудка. Слово/вираз, що модифікує (modifier) вторинний підмет, вторинний присудок чи комплемент/комплементи (тобто обставина чи означення), позначається хвилястою лінією. Наприклад, у реченні I did hear you call several times for William: for William є об’єктним комплементом (objective complement), що доповнює лексичну семантику вторинного присудка, вираженого інфінітивом call; several times – обставина, яка модифікує вторинний присудок (modifier).

2)

(суб’єктно-предикаційна структура)

It happened so that I was the young man’s godfather.

It happened so. I was the young man’s godfather.

3) […] she stood where she was, with tears streaming down her cheeks […] (абсолютна предикаційна структура) (Danielle Steel).

She stood where she was and tears were streaming down her cheeks.

She stood where she was. Tears were streaming down her cheeks.

4) […] the rains made it difficult for tanks to maneuver […]

(предикаційна структура з інфінітивом, що вводиться прийменником “for”) (Danielle Steel).

The rains made difficulty and tanks could not maneuver.

The rains made difficulties. Tanks couldn’t maneuver.

Таким чином, структури, які є об’єктом нашого дослідження, характеризуються такими ознаками:–

це бінарні структури, що складаються з вторинного підмета та вторинного присудка. Вторинний підмет виражається іменником в називному відмінку, чи займенником в об’єктному відмінку (у випадку СВП з герундієм можливий присвійний відмінок як іменника, так і займенника), а вторинний присудок – неозначеною формою дієслова (інфінітивом, дієприкметником І, дієприкметником ІІ, герундієм) чи недієслівною частиною мови;–

вони залежать від СПП, виконуючи в реченні функцію відповідно складного додатка, складного підмета, предикатива, означення, обставини (різних видів);–

вторинний підмет та вторинний присудок пов’язані відношеннями, аналогічними до відношень між первинним підметом та присудком у СПП, що виявляється за допомогою методу трансформації. Провівши трансформацію, виявляємо два плани предикації у реченнях, що містять СВП.

У вітчизняній англістиці найчастіше виділяють такі основні типи СВП: Complex Object (об’єктно-предикаційну структуру), Complex Subject (суб’єктно-предикаційну структуру), For-to-Infinitive Construction (предикаційну структуру з інфінітивом, що вводиться прийменником “for”), Absolute Construction (абсолютну предикаційну структуру). Аналіз СВП у дослідженнях зарубіжних лінгвістів знаходимо досить рідко. Так, у працях Г.Поутсма, П.Робертса, М.Суона, Г.Уайтхола, Ч.Фріза, А.Хілла, А.Хорнбі та деяких працях Н.Хомського наявний лише опис окремих СВП. Деякі структури, що є об’єктом нашого розгляду, можна знайти під заголовком non-finite clauses (Д.Бібер, Дж.Ліч та ін.). У працях С.Грінбаума, Р.Кверка та Дж.Ліча, Я.Свартвіка, виділяють subjectless nonfinite clauses та nonfinite clauses with the subject (структури з неособовими формами дієслова, що мають підмет або характеризуються його відсутністю).

У реферованій роботі дотримуємося погляду, який історично започаткував О.Єсперсен. Згідно з його теорією, у словосполуці to see him run два останні елементи – him run – утворюють “залежний нексус” (dependent nexus), який є “нексусним”, чи “складним додатком” (nexus object чи complex object) при дієслові.

Об’єктно-предикаційну структуру (Complex Object) та суб’єктно-предикаційну структуру (Complex Subject) розглядаємо як різні конструкції, оскільки далеко не всі речення з пасивно-дієслівним ускладненням можуть бути виражені як трансформи речень зі складним додатком (Г.Г.Почепцов).

У дослідженні стверджуємо, що суб’єктно-предикаційна структура є бінарною структурою, яка складається з вторинних підмета та присудка, пов’язаних відношеннями, аналогічними до відношень між первинним підметом та присудком у СПП, що виявляється за допомогою методу трансформації. Зазначимо, що у сферу нашого розгляду потрапили не лише речення на зразок He was considered (to be) an honest man, але й речення типу He seemed to be an honest man та He seemed an honest man, де “he” та “(to be) an honest man” вважаємо складним підметом, частини якого пов’язані предикаційним зв’язком.

У дисертаційній роботі запропоновано критерій групування СВП за визначенням граматичного типу компонента, що виконує функцію вторинного присудка: СВП з інфінітивом, СВП з дієприкметником І, СВП з дієприкметником ІІ, СВП з герундієм та СВП з недієслівною частиною мови. Встановлено, що СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП.

Аналіз вибірки також засвідчив, що СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме: предикації, комплементації, модифікації та координації. Вперше поняття синтаксичної структури і її чотирьох різновидів увів У.Френсіс у 1958 році в межах структуралістського підходу на базі ідей О.Єсперсена, Л.Блумфілда та інших.

Щоб установити, до якого саме типу основних синтаксичних структур віднести ту чи іншу СВП, було визначено, яку синтаксичну функцію виконує певний тип СВП у реченні. Відповідно, запропоновано таку класифікацію:

I. СВП, що виступають компонентом одного типу синтаксичної структури:

I.1. Комплементації у функції додатка.

I.1.1. СВП з інфінітивом, напр.:

I made them let me out of the hospital (Ruth Rendell).

I.1.2. СВП з дієприкметником І, напр.:

She left him standing there (John Grisham).

І.1.3. СВП з дієприкметником ІІ, напр.:

She felt her gaze drawn to meet the pair of eyes that looked down at her from lean strong face […] (Jenny Loring).

I.1.4. СВП з недієслівною частиною мови, напр.:

Well, don’t get too happy, I prefer you thin (Jeffrey Archer).

I.2. Предикації у функції підмета.

І.2.1. СВП з інфінітивом, напр.:

And what proof was there that she hadn’t reached the cliffs until ten o’clock, half an hour after Hilary Robarts was thought to have died? (P.D.James).

І.2.2. СВП з дієприкметником І, напр.:

Rumour said that on certain nights of the year ghostly lights might be seen passing from window to window of the upper storey, for the house was supposed to be haunted […] (Thompson Flora).

І.2.3. СВП з дієприкметником ІІ, напр.:

At the far end of the corridor, almost in front of the large window, at that moment filled with grey light and rain, my father’s figure could be seen frozen in a posture that

suggested he was taking part in some ceremonial ritual (Kazuo Ishiguro).

І.2.4. СВП з недієслівною частиною мови, напр.:

In conservative circles in the state, Luke was considered a murderer and a crackpot (Pat Conroy).

I.3. Модифікації у функції обставини.

I.3.1. СВП з інфінітивом, напр.:

[…] when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck (Rosamunde Pilcher).

І.3.2. СВП з дієприкметником І, напр.:

Then, eyes on Jacaue’s serious profile – he was eating a millefeuilli with his fingers, forks being the only thing he had forgotten – she realized that no such thought would occur to him (Angela Huth).

І.3.3. СВП з дієприкметником ІІ, напр.:

Ricards wasn’t there but the message given, he rang off (P.D.James).

І.3.4. СВП з недієслівною частиною мови, напр.:

The article complete, I spent more time analysing and transcribing Joao and Aldas field notes (William Boyd).

II. СВП, що виступають компонентами різних типів синтаксичних структур:

ІІ.1. СВП з інфінітивом, що вводиться в речення прийменником “for”, напр.:

I was out, but Mrs Cooper took it down and left it for me to find (Rosamunde Pilcher).

Відповідно до синтаксичної функції в реченні СВП з інфінітивом, що вводиться у речення прийменником “for”, може входити до різних типів синтаксичних структур і функціонувати як додаток чи предикатив у структурі комплементації, як підмет у структурі предикації, як обставина або означення у структурі модифікації. Проте моделі цього типу СВП не залежать від того, яку із зазначених функцій він виконує в реченні.

ІІ.2. СВП з герундієм, напр.:

ІІ.2.1. у функції додатка – He shouted about my being English (Kazuo Ishiguro).

ІІ.2.2. у функції означення – He went on talking and I had long since ceased to attend to him when I was startled by the sound of someone tapping the window pane behind me (Kazuo Ishiguro).

ІІ.2.3. у функції підмета – As it turned out, my doing so on that foggy afternoon I encountered her in the summerhouse produced curious results (Kazuo Ishiguro).

СВП з герундієм, виконуючи відповідні синтаксичні функції, входить до: структури предикації у функції підмета, структури комплементації у функції додатка, структури модифікації у функції означення.

Вивчення прикладів СВП з герундієм засвідчує, що моделі цього типу СВП будуть дещо відрізнятися, залежно від того, яку синтаксичну функцію виконує ця конструкція. Отже, моделі зазначеного типу доцільно репрезентувати з відповідним врахуванням синтаксичної функції.

Аналіз входження СВП у зазначені основні синтаксичні структури засвідчує, що найбільша кількість СВП є компонентами структур комплементації: 5279 випадків, що становить 63,14% від загальної кількості (8360 усіх СВП). До цієї групи належать СВП усіх п’яти типів, проте найчастотнішими є СВП, де вторинний присудок виражено інфінітивом: 60,49%.

Окрім характеристики входження СВП до певної синтаксичної структури в реченні, важливим є аналіз їхньої будови та дистрибуції. Критерієм виокремлення основних дистрибутивних моделей СВП була наявність чи відсутність того чи іншого типу комплемента, що є необхідним для повного вираження семантики неособової форми дієслова як вторинного присудка (чи недієслівної частини мови, яка виконує функцію вторинного присудка). Зауважимо, що в межах нашого дослідження дистрибутивна модель – це модель, яка показує сполучуваність вторинного присудка з різними типами коплементів. Комплементи як доповнення до вторинного присудка поділяються на:

Сo – objective complement – вказує на наявність об’єкта у вторинного присудка;

Cs – subjective complement – описує певним чином вторинний підмет;

Ca – adverbial complement – характеризує процес/дію чи показує її спрямованість, доповнюючи вторинний присудок;

Cv – verbal complement – доповнює вираження конкретного елементарного процесу/дії у вторинного присудка.

Проілюструємо модельні підтипи на прикладі найчастотнішої СВП - СВП з інфінітивом, що входить до структури комплементації у функції додатка:

S2 + V non-f

Inf. |

She was nine years old, and although she hated seeing her mother go, she understood what she was saying to her (Danielle Steel).

S2 + V non-f + Co

Inf. |

I felt its warm breeze brush me, it may even have touched my hair […] (William Boyd).

S2 + V non-f + Ca

Inf. |

But I know she expects me to be there when she starts slicing herself (Pat Conroy).

S2 + V non-f + Cs

Inf. |

“Would you like me to be your secretary, Miss Street?” (Julie Burchill).

S2 + V non-f + Cv

Inf. | She heard the voice begin to speak (Pilcher Rosamunde).

Дослідження показало, що найчастотнішими є комплементи типу Co. Високу частоту Co можна вважати передбачуваною, оскільки СВП, що входить у структуру комплементації у функції додатка, що теж є комплементом Co у структурі первинної предикації, становить 62,94% від нашої вибірки, тобто найбільшу частину.

Розділ 3. “Функціональна характеристика структур вторинної предикації в сучасній англійській мові”. Найпоказовішою функціональною характеристикою будови мовної одиниці, за визначенням В.І.Перебийніс, є частота її різновидів у досліджуваних текстах. До функціональних характеристик належить також кількість повторень однієї моделі в реченні, частота кожної моделі сполучуваності, її варіанти в тексті (контактне чи дистантне розташування складників моделі, їхні словозмінні форми, відстані між ними та ін.), поєднуваність з іншими моделями, що властиві даному слову чи групі слів, кількість поєднуваних моделей у реченні, ступінь реалізації інвентарю моделей, притаманних даній частині мови, групою слів чи окремим словом, лексична наповнюваність моделі, позиційні характеристики слів у реченні тощо.

Таким чином, дослідження функціональних характеристик СВП виводить нас у площину формальних досліджень мови. Саме формальні ознаки дозволяють розмежовувати певні класи мовних одиниць, а вже надалі аналізувати їх у площинах семантики (внутрішнє значення) та прагматики (контекстуальне значення).

Для побудови формальних моделей досліджуваних одиниць до уваги взято найістотніші ознаки, скажімо тип входження у речення кожного з підтипу СВП і частотну характеристику компонентного складу тої чи іншої структури. Аналіз частоти компонентного складу різних типів СВП засвідчує, що для СВП у структурі комплементації у функції додатка показовими є такі характеристики: 1) вторинний підмет S2 виражається зазвичай особовими займенниками в об’єктному відмінку у СВП з інфінітивом (58,29% від 3038 CВП) та СВП з недієслівною частиною мови (56,5% від 722 CВП); іменником/іменниковою групою у СВП з дієприкметником І (47,43% від 995 СВП) та СВП з дієприкметником ІІ (53,13% від 239 CВП); 2) вторинний присудок P2: неозначеним інфінітивом (98,28%), неозначеним дієприкметником І (98,69%).

СВП у структурі предикації у функції підмета характеризуються вираженням: 1) S2 – займенниками у СВП з інфінітивом (54,6% від 727 СВП) та у СВП з недієслівною частиною мови (58,47% від 289 CВП), 2) P2 – здебільшого неозначеним інфінітивом в активному стані (78,4%). СВП з дієприкметником І (16 СВП) та СВП з дієприкметником ІІ (10 СВП) у структурі предикації не частотні.

СВП у структурі модифікації у функції обставини (1803 CВП) виражають S2 зазвичай іменником чи іменниковою групою (93,12%), а P2 – дієприкметником І (97,87%).

СВП з інфінітивом, що вводиться прийменником “for” (365 CВП), може вживатися у різних синтаксичних функціях і характеризується вираженням S2 особовими займенниками в об’єктному відмінку (53,15%), а P2 – неозначеним активним інфінітивом (93,97%).

Аналіз прикладів СВП з герундієм показав, що моделі цього типу СВП будуть різними, залежно від того, яку синтаксичну функцію виконує СВП з герундієм. У функції додатка (130 СВП) більш характерним є вираження S2 особовими займенниками в об’єктному відмінку (27,69%) та присвійними займенниками (20%), ніж іменником чи іменниковою групою (37,69%). P2 у СВП цього типу виражено, як правило, неозначеним герундієм активного стану (97,67%). СВП з герундієм у функції означення та підмета не частотні.

Дистрибутивною ознакою окремих типів СВП є дієслова як виразники первинного присудка, котрі у реферованій праці мають назву ключових. Виявлено (в межах вибірки), що найбільша кількість ключових дієслів (68) вводять СВП з інфінітивом у функції додатка. Найчастотніші з цих дієслів виражають наказ, спонукання, примус, переконання, прохання, дозвіл, пораду (45,68%). 32 ключових дієслова вводять СВП з дієприкметником І. Найчастотніші з них позначають сприйняття за допомогою органів чуттів (72%). Для СВП з дієприкметником ІІ найхарактернішими є ключові дієслова “have” та “get” (42,25%), а для СВП з недієслівною частиною мови – дієслова, які виражають розумову діяльність, сприйняття та оцінку інформації, припущення, сподівання, очікування (44,6%). Для СВП у функції підмета, а саме СВП з інфінітивом, дієприкметником ІІ та недієслівною частиною мови, більш характерними є ключові дієслова в активному стані, на зразок “seem”, “appear”. У СВП з герундієм у функції додатка найчастотніші ключові дієслова/дієслівні словосполучення належать до групи “розумова діяльність, оцінка інформації” (70,76%).

Загалом під час дослідження вибірки виявлено 16 підтипів СВП, які поділяємо на дві великі групи, а саме:

1) СВП, що виступають компонентом лише одного типу синтаксичної структури,

2) СВП, що виступають компонентами різних типів синтаксичних структур (комплементації, предикації, модифікації).

До першого типу належать 3 підгрупи СВП: СВП, що входять до структур комплементації, предикації та модифікації. В кожній виділяється по 4 підтипи, а саме СВП з інфінітивом, з дієприкметником І, з дієприкметником ІІ, з недієслівною частиною мови.

До другого типу відносимо 2 підгрупи: СВП з інфінітивом, що вводяться прийменником “for” та СВП з герундієм. У СВП з герундієм розрізняємо додатково 3 підтипи, оскільки вживання цієї СВП у певній синтаксичній функції накладає свої особливості як на її компонентний склад, так і на дистрибутивні характеристики. Тобто тип моделі залежатиме від синтаксичної функції СВП.

На базі запропонованих у цьому дослідженні формальних моделей СВП створено алгоритм, що є основою функціонування програми автоматичного розпізнавання досліджуваних структур у тексті. Вважаємо, що формальні моделі, покладені в основу цієї програми, коректні, оскільки відсоток виявлених досліджуваних структур досить високий, а саме 62%.

ВИСНОВКИ

У загальних висновках підсумовано основні результати наукової праці, окреслено перспективи подальших досліджень. Зокрема, аналіз СВП дозволив сформулювати твердження стосовно основних характеристик СВП та виокремити їхні диференційні ознаки:

? СВП функціонують лише в межах речення за наявності первинної предикації і формально підпорядковані структурам первинної предикації (СПП);

? в їхній поверхневій структурі відбувається порушення узгодження суб’єктно-предикатних відношень, а глибинна структура СВП містить суб’єктно-предикатні відношення, еквівалентні до відношень у простому реченні;

? СВП входять до синтаксичних структур комплементації, модифікації, предикації та координації;

? за формою вираження вторинного присудка СВП поділяються на СВП з інфінітивом, дієприкметником І та ІІ, герундієм та недієслівною частиною мови;

? СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими та найпродуктивнішими в сучасній англійській мові.

Структурна характеристика СВП здійснювалась на основі того, до якої синтаксичної структури вони входять у реченні, а саме: предикації, комплементації, модифікації чи координації. Такий аналіз досліджуваних одиниць дозволив запропонувати класифікацію, яка уможливила встановлення повного інвентарю моделей СВП як структурних одиниць речення. Виявлено 16 підтипів СВП, які поділяються на дві великі групи, а саме:

1) СВП, що виступають компонентом лише одного типу синтаксичної структури,

2) СВП, що виступають компонентами різних типів синтаксичних структур.

Моделі СВП будувались з урахуванням основних ознак СВП, а також зверненням до поняття пропозиції та визначенням домінанти речення. Граматичним ядром структури вторинної предикації є поєднання вторинного підмета та вторинного присудка. Критерієм для виділення основних дистрибутивних моделей СВП є наявність чи відсутність того чи іншого типу комплемента, що є необхідним для повного вираження семантики неособової форми дієслова як вторинного присудка (чи недієслівної частини мови, яка виконує функцію вторинного присудка). Найчастіше вторинний присудок доповнюють комплементи типу Co (objective complement).

Дослідження функціональних характеристик СВП, як-от: установлення частоти різних типів моделей СВП; частоти компонентів моделей СВП; їхніх позиційних характеристик: контактне чи дистантне розташування компонентів у межах моделі; визначення вагомих дистрибутивних ознак відносно інших компонентів речення, входить у площину формальних досліджень мови.

Методика формалізованого вираження синтаксичних структур на базі досліджуваних СВП враховувала: 1) компоненти, що становлять ту чи іншу СВП; 2) форму цих компонентів, особливо це стосується форми вираження вторинного присудка; 3) розташування компонентів у межах самої СВП; 4) дистрибутивні характеристики СВП стосовно інших компонентів речення; 5) графічне вираження СВП.

Аналіз застосування побудованих на основі розробленої методики формальних моделей СВП в програмі з автоматичного розпізнавання СВП у тексті дозволив вивести такі закономірності:

1) чим усталенішим є набір форм, які становлять поверхневий рівень певного типу СВП, тим частотнішим є цей тип і тим краще його структура піддається формалізованому опису;

2) формальні моделі СВП з компонентним складом та дистрибутивними характеристиками, що мають найчіткіше формальне вираження, є найефективнішими у складі алгоритму програми для автоматизованого/ автоматичного опрацювання мовних даних. Сюди належать: а) СВП з інфінітивом у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок інфінітивом з маркером “to”), б) СВП з дієприкметником І у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок дієприкметником І), в) СВП з інфінітивом, що вводиться прийменником “for” (де вторинний підмет представлено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок завжди виражено інфінітивом з маркером “to”). Формальні моделі СВП, де вторинний присудок виражено недієслівною частиною мови, є найменш ефективними.

Методика формалізованого вираження синтаксичних структур може бути застосована не лише до речень, що містять СВП, а й до інших складних граматичних структур.

До перспективних напрямів подальших досліджень у вирішенні аналізованої проблеми слід віднести розроблення формальних моделей синтаксичних структур різного ступеню складності з урахуванням їхніх прагматичних характеристик з метою застосування таких