ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СЕРЕДА Ірина Валеріївна

УДК 378.14

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ

АКТИВІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ САМОВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ УНІВЕРСИТЕТУ

13.00.07 – теорія та методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Херсон – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі освітніх технологій у Миколаївському державному університеті імені В.О.Сухомлинського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Пєхота Олена Миколаївна, завідувач

кафедри освітніх технологій МДУ

імені В.О.Сухомлинського.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Сущенко Тетяна Іванівна, завідувач

кафедри педагогічної майстерності

Запорізького обласного інституту

післядипломної освіти;

кандидат педагогічних наук, професор

Федяєва Валентина Леонідівна, завідувач

кафедри педагогіки та психології

Херсонського державного університету.

Провідна установа - Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка, кафедра педагогічної

майстерності.

Захист відбудеться 22 грудня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67. 053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27, ауд.256.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету (73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27).

Автореферат розісланий 19 листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В.Бухтій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку суспільства. Процес європейської інтеграції помітно впливає на всі сфери життя Української держави, в тому числі і на вищу освіту як значний фактор її модернізації відповідно до умов Болонської конвенції (1999).

У сучасному соціокультурному просторі особливої значущості набуває виховання активного громадянина, відповідальної, творчої особистості, здатної до постійного самовиховання і саморозвитку, спроможної реалізувати свій потенціал на користь суспільству. На розв’язання цих завдань спрямовані Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті (2001), Закон України “Про вищу освіту” (2002), Програма щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України (2004), Концепція національного виховання (1996), Концепція громадянського виховання особистості (2000), Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2004) та ін.

В Україні створено передумови для оновлення змісту і технологій виховання, яке розуміється як процес залучення особистості до створеної людством системи цінностей, сприяння становленню її та творчої активності. Водночас соціальний фон виховання молоді залишається недостатньо сприятливим. Прискорення трансформації суспільства, зміни в поглядах на життєві ідеали, призвели до виникнення в молоді відчуття нестабільності, невизначеності життєвих перспектив.

Тому, як ніколи, актуальною виступає необхідність створення такої моделі виховання й самовиховання молоді, яка б давала їй змогу самостійно формувати систему цінностей, адекватну сучасним умовам життя, і на її основі оптимально вирішувати питання власної життєтворчості. Одним із важливих шляхів вирішення названої проблеми виступає активізація самовиховання студентів - тієї соціальної категорії та вікової групи, у якої внаслідок її психологічних та соціальних особливостей найбільш активно виявляється потреба самоствердженні, самореалізації, але яка не завжди цілеспрямовано здійснює ці процеси.

Педагогічною наукою накопичено значний досвід із вивчення теорії та практики самовиховання особистості. Сутність, особливості, основні напрями і методи самовиховання розкриті в працях О.І.Донцова, С.Г.Карпенчук, О.І.Кочетова, Л.Н.Куликової, П.Н.Осипова, Л.І.Рувинського, М.Г.Тайчинова та ін. Методичні аспекти організації самовиховання молоді стали предметом аналізу В.Б.Бондаревського, Р.С.Гариф’янова, М.Ю.Красовицького, В.М.Оржеховської, Г.К.Селевка, В.О.Сухомлинського, І.Томана. Зміст і завдання професійного самовиховання студентів висвітлюються в дослідженнях С.О.Даньшевої, С.Б.Єлканова, О.Г.Кучерявого, О.М.Пєхоти, В.А.Семиченко, З.С.Сепчевої.

У сучасних дослідженнях усебічно розглядаються особливості розвитку освіти, в тому числі університетської (В.Г.Кремень, О.Я.Савченко, О.В.Глузман, Т.І.Левченко та ін.), проблеми її індивідуалізації, особистісної та суб’єктної орієнтації (О.М.Пєхота, А.М.Старєва, Т.В.Тихонова та ін.), гуманізації та гуманітаризації (І.А.Зязюн, Г.О.Балл, Є.С.Барбіна, В.М.Доній, В.О.Зайчук, Т.І.Койчева, В.Г.Кузнєцова, Н.Г.Ничкало, Л.Є.Пєтухова та ін.); зміст та напрями особистісно орієнтованого виховання молоді (І.Д.Бех, А.М.Бойко, О.В.Киричук, Г.П.Пустовіт, В.В.Рибалка, О.В.Сухомлинська та ін.); формування творчої, соціально активної особистості (Т.І.Сущенко, Н.В.Кічук, С.О.Сисоєва, В.Л.Федяєва та ін.).

Протягом останніх років з’явилося чимало досліджень, присвячених організації виховної роботи та підготовки до неї студентів ВНЗ (М.П.Бондаренко, В.С.Демчук, О.А.Дубасенюк, К.А.Огієнко, І.В.Соколова, М.І.Соловей, Г.В.Троцко та ін.); самовихованню студентів у процесі вивчення педагогічних дисциплін, зокрема формування їх педагогічної майстерності (М.В.Гриньова, Л.В.Крамущенко, Н.М.Тарасевич). Дослідженням загальних особливостей юнацького віку та студентства присвячені роботи Б.Г.Ананьєва, Р.Бернса, Н.Є.Бондар, Е.Еріксона, І.С.Кона, А.В.Лісовського, С.Ю.Пащенко, Л.Д.Столяренка та ін. Проблеми ціннісних орієнтацій сучасної молоді висвітлюються в працях Б.М.Андрієвського, М.Й.Боришевського, Т.В.Бутківської, О.В.Сухомлинської, Ю.Ж.Шайгородського.

Активізація як педагогічна категорія знайшла суттєве відображення в працях сучасних науковців, зокрема В.П.Безпалько, В.М.Вергасова, В.М.Володька, В.І.Лозової, М.І.Махмутова та ін. Осмислення проблеми активізації самовиховання студентства приводить до необхідності її розв’язання з позицій активності особистості та її життєтворчості. Різні аспекти активності особистості, її джерела досліджувались у працях Б.В.Ломова, В.П.Іванова, Б.І.Додонова, Г.Є.Журавльова, В.З.Когана, А.В.Маргуліса, Д.Н.Узнадзе та ін. У розв’язання проблем життєтворчості, побудови життєвих стратегій, життєвого самовизначення молоді вагомий внесок здійснили такі науковці, як К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, Ш.Бюллер, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, А.Маслоу, І.О.Мартинюк, К.Роджерс, Л.В.Сохань, В.Франкл.

Особливий інтерес викликають вітчизняні наукові дослідження останніх років таких учених: А.І.Калініченко, В.В.Радул, І.П.Краснощок, Л.І.Іванцев, С.В.Малазонія, Т.В.Новаченко, І.В.Тимощук, С.Є.Харченко, в яких розглядаються організаційні аспекти самовиховання студентів, проблеми їх соціальної зрілості та самореалізації, становлення студентів як суб’єктів життєтворчості, виховання гуманістичних цінностей, формування здатності до свідомої саморегуляції. Проте проблема активізації самовиховання студентів університету, створення сприятливих для цього умов ще недостатньо досліджена у теоретичному аспекті.

Аналіз існуючих наукових підходів до самовиховання студентів у практичній діяльності університетів дозволив виявити ряд суттєвих протиріч між: соціальним завданням щодо формування особистості, зорієнтованої на сталий саморозвиток і самовдосконалення, і стихійним характером самовиховання студентів; потребою студентів в особистісно-професійному самоствердженні, самореалізації та низьким рівнем їх самовиховної активності; усвідомленням викладачами університету необхідності в активізації самовиховання студентів і невизначеністю організаційно-педагогічних умов цього процесу.

Таким чином, важливого значення набуває проблема активізації особистісно-професійного самовиховання студента університету. Зважаючи на актуальність і недостатню розробленість визначеної проблеми з позицій сучасного стану вітчизняної педагогіки, темою нашого дисертаційного дослідження обрано: “Організаційно-педагогічні умови активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної держбюджетної теми “Освітні технології”, що виконувалась за замовленням Міністерства освіти та науки України (державний реєстраційний номер 0101U003759) кафедрою педагогічних технологій та педагогічної майстерності Миколаївського державного університету і входить до плану науково-дослідних робіт університету на 2001-2002 рр. Тема затверджена на засіданні вченої ради Миколаївського державного університету від 27.01.03 р. (протокол № 7) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 23.12.03 р.).

Об’єктом дослідження є процес самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

Предметом дослідження виступають організаційно-педагогічні умови активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та впровадження в педагогічний процес гуманітарних факультетів університету організаційно-педагогічних умов, які забезпечують активізацію процесу самовиховання студентів.

Гіпотезу дослідження склало припущення про те, що активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету сприятиме реалізація таких організаційно-педагогічних умов:

· розширення ціннісно-мотиваційного поля студента шляхом актуалізації цінностей самовиховання засобами виховного простору гуманітарного факультету університету;

· збагачення змісту виховної роботи викладача педагогічних дисциплін ідеями та концепціями розвитку та саморозвитку особистості, технологіями самовдосконалення і життєтворчості;

· запровадження інтерактивно-рефлексивних форм, методів та засобів особистісно-професійного самовиховання студентів в ході викладання спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”;

· формування досвіду самовиховної діяльності студентів на основі створення особистісно-професійних автопортретів, щоденників самовдосконалення, програм життєтворчості.

Виходячи з визначення проблеми, мети і гіпотези дослідження, його головними завданнями є такі:

1. Аналіз стану розробленості досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній теорії та практичній діяльності університетів.

2. Визначення критеріїв, показників та рівнів самовиховної активності студентів гуманітарних факультетів університету.

3. Розробка теоретичної моделі активізації процесу самовиховання студентів університету.

4. Наукове обґрунтування та експериментальна перевірка організаційно-педагогічних умов активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

5. Запровадження методики реалізації розробленої моделі на гуманітарних факультетах університету.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення філософських і психологічних теорій пізнання як основи формування особистості; основні положення системного, діяльнісного, особистісного, критеріального, аксіологічного, суб’єктного підходів щодо визначення різних аспектів процесу самовиховання особистості; концепції розвитку та саморозвитку особистості, які розглядають активність особистості з позицій її життєтворчості (концепція життєвих прагнень; життєвої програми особистості; стратегії життя).

Теоретичну основу дослідження становлять основні положення психологічних концепцій розвитку особистості (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, І.С.Кон, С.Рубінштейн, В.В.Столін); гуманістично зорієнтовані теорії особистості (Р.Бернс, У.Джемс, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс); теоретичні засади особистісно орієнтованої освіти (В.Г.Кремень, О.Я.Савченко, І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, О.В.Киричук, О.М.Пєхота, В.В.Рибалка, О.В.Сухомлинська); гуманізації університетської освіти (Г.О.Балл, Є.С.Барбіна, О.В.Глузман, І.А.Зязюн, Н.Г.Ничкало); психолого-педагогічні засади активізації особистості в діяльності (В.П.Безпалько, В.І.Лозова, М.І.Махмутов); положення теорії самовиховання особистості (А.І.Калініченко, С.Г.Карпенчук, А.І.Кочетов, О.Г.Кучерявий, В.М.Оржеховська, Л.І.Рувинський, В.О.Сухомлинський та ін.); дослідження щодо організації виховної роботи у ВЗО та формування особистості студента (М.П.Бондаренко, М.В.Гриньова, О.А.Дубасенюк, Н.В.Кічук, І.П.Краснощок, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, І.В.Соколова, М.І.Соловей, Т.І.Сущенко, І.В.Тимощук); дослідження проблем активної життєтворчості особистості (К.А.Абульханова-Славська, А.Адлер, Д.А.Леонтьєв, Л.І.Іванцев, Г.С.Костюк, Л.В.Сохань, В.Франкл, Е.Фромм).

Для досягнення поставленої мети, завдань та перевірки гіпотези був використаний комплекс методів. Теоретичні методи дослідження (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) категоріального апарату проблеми дали змогу уточнити та виявити сутність основних положень активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету та створити відповідну теоретичну модель. Застосування емпіричних методів дослідження (анкетування та тестування студентів, дослідження їх ціннісних орієнтацій (методика М.Рокича) та рівня суб’єктивного контролю (методика Дж.Роттера), бесіди з викладачами та студентами університету, спостереження за діями викладачів і студентів під час навчально-виховного процесу, вивчення творчих робіт студентів) та комплексних експериментальних методів (констатувальний та формувальний експерименти) уможливили визначення рівнів розвитку самовиховної активності студентів університету, розробку методики активізації самовиховання студентів. Використання статистичних методів дослідження (поєднання якісного та кількісного аналізу отриманого емпіричного матеріалу, застосування апробованих методів статистичного аналізу) дозволило перевірити загальну гіпотезу дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось у три етапи протягом 1998-2005 років. На першому етапі (1998-2000 рр.) вивчався стан розробленості означеної проблеми, обґрунтовувався методологічний апарат роботи. Була запропонована програма дослідження, сформульовані його об’єкт, предмет, мета і завдання, висунута робоча гіпотеза, визначалася експериментальна база, виявлялися позитивні сторони і недоліки існуючої практики самовиховання студентів університету та шляхів його активізації. Проводився констатувальний експеримент.

На другому етапі (2001-2003 рр.) визначені організаційно-педагогічні умови та розроблена і теоретично обґрунтована модель активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету. Впроваджувалася методика формувальної частини експериментального дослідження, систематизувалися та узагальнювались основні експериментальні дані. Збагачувалися програми дисциплін педагогічного циклу ідеями, концепціями й технологіями самовдосконалення й життєтворчості студента. Розроблявся цілеспрямований комплекс виховних заходів, який сприяв активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів. Запроваджувався спецкурс “Основи самовиховання студента університету”.

На третьому етапі (2004-2005 рр.) проаналізовано результати експерименту, внесено корективи у формулювання теоретичних понять і положень, систематизовано й узагальнено дослідницький матеріал, результати обговорено на науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях педагогічних кафедр університету та опубліковано у наукових виданнях.

Дослідницько-експериментальна робота виконувалася в Миколаївському державному університеті імені В.О.Сухомлинського. Усього в експерименті на різних його етапах узяли участь 896 осіб, з них викладачів – 49, студентів – 847. Дослідження базується також на вивченні та узагальненні досвіду організації самовиховання студентів у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: вперше обґрунтовано та експериментально перевірено організаційно-педагогічні умови активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету; визначено критерії та рівні їх самовиховної активності; розроблено теоретичну модель активізації процесу самовиховання студентів; запропоновано методику її реалізації на гуманітарних факультетах університету; уточнено зміст понять: “активізація процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету”, “самовиховна активність” та структурні компоненти самовиховної активності; набули подальшого розвитку теоретичні підходи до проблеми активізації самовиховання студентів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в збагаченні навчально-виховного процесу гуманітарних факультетів університету ідеями, концепціями й технологіями самовиховання; розробці програми спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”, методичних рекомендацій для викладачів та студентів щодо оволодіння теорією і практикою самовиховання “Технологія самовиховання особистості”, системи аудиторних та позааудиторних занять інтерактивно-рефлексивного характеру, спрямованих на актуалізацію у студентів цінностей самовиховання та набуття досвіду самовиховної діяльності. Одержані результати можуть бути впроваджені в систему роботи вищих закладів освіти, загальноосвітніх шкіл, закладів післядипломної освіти.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій щодо активізації самовиховання студентів на сучасному етапі; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів науково-педагогічного пошуку, адекватних об’єкту, предмету та завданням дослідження.

Основні концептуальні положення та рекомендації щодо активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету впроваджувались у навчально-виховний процес філологічного, психологічного та факультету іноземної філології Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (довідка № 01/1057 від 25.08.2005 р.), у систему виховної роботи та педагогічної підготовки Кримського гуманітарного університету (довідка № 371/28 від 08.07.2005 р.), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 762/43 від 15.10.2005 р.), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 1136/01.11 від 29.08.05 р.), Глухівського державного педагогічного університету (довідка № 1635 від 25.08.2005 р.).

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження обговорювалися на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми трансформації освіти України у світовий освітній простір” (Миколаїв, 2002), “Професіоналізм викладача вищої школи: освітні технології” (Миколаїв, 2003), “Педагогічна освіта в Україні: проблеми, перспективи розвитку” (Миколаїв, 2004), “Формування творчої особистості майбутнього вчителя в умовах впровадження інноваційних освітніх технологій” (Суми, 2004); ХІ Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в оточуючому середовищі” (Миколаїв, 2004), ХІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях: “Проблеми свободи і відповідальності у вихованні особистості” (Полтава, 2005); „Професіоналізм педагога. Європейський вибір України” (Ялта, 2005); міжвузівських конференціях: “Підготовка учителя в Україні та за кордоном” (Миколаїв, 1999), “Могилянські читання” (Миколаїв, 2003, 2004, 2005), “Південнослов’янські читання” (Миколаїв-Київ, 2004); засіданнях та семінарах кафедри освітніх технологій МДУ імені В.О.Сухомлинського.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 15 одноосібних наукових праць: 10 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 у збірниках наукових праць, методичні рекомендації, програма спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (300 найменувань, з них 11 - іноземною мовою), 23 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 190 сторінках, загальний обсяг складає 260 сторінок. Робота ілюстрована 11 таблицями та 4 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, його методологічну та теоретичну основи, методи та етапи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано відомості про впровадження та апробацію його результатів.

У першому розділі “Психолого-педагогічні засади самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету” здійснено історико-логічний аналіз самовиховання як психолого-педагогічної проблеми, розкрито його зміст і структуру, висвітлено історичні та сучасні підходи до самовиховання особистості; розкрито сутність активізації процесу самовиховання студентів та особливості її здійснення на гуманітарних факультетах університету.

Модернізація освітньої діяльності в контексті європейських вимог потребує особливого ставлення до самовиховання студентської молоді, яке виступає сьогодні як необхідна умова її якісного розвитку та життєдіяльності в цілому. Широкі можливості для самовиховання студентів в умовах Болонського процесу створює впровадження кредитно-трансферної системи (ЕСТS) та реалізація компетентнісного підходу до освіти, оскільки ними передбачається високий рівень активності, самостійності та особистої відповідальності студентів у навчально-виховному процесі.

Самовиховання розглядається вченими як специфічна діяльність людини, метою якої є удосконалення власної особистості, більш повна самореалізація в житті та професійній діяльності. Зміст самовиховання включає його напрями - розумове, професійне, моральне, естетичне, фізичне, а також основні способи його здійснення - самопізнання, самоставлення, саморегуляцію. Мета і завдання самовиховання обумовлюються, з одного боку, вимогами суспільства, а з іншого - духовними потребами особистості, її прагненням до самореалізації в житті.

У процесі самовиховання зовнішні вимоги з боку суспільства та соціального середовища за допомогою психологічних механізмів розвитку мотиваційної сфери особистості (ідентифікації, емоційного обумовлювання, мотиваційного опосередкування, вживання в соціальну роль тощо) трансформуються у внутрішні регулятори її поведінки та життєдіяльності. В ролі таких регуляторів виступають потреби, мотиви, ціннісні орієнтації особистості. Самовиховання лише тоді може забезпечити суттєвий прогрес особистості, коли воно має свідомий, цілеспрямований, систематичний, активний і творчий характер.

Перші наукові свідчення щодо необхідності виявлення ролі самовиховання в житті людини зустрічаються ще в працях стародавніх мислителів. Пізніше вони розвивались в гуманістичних поглядах діячів епохи Відродження, ідеях видатних філософів, педагогів Нового часу. Ідеалом самовиховання вважалась людина-творець, здатна перетворювати саму себе та постійно вдосконалювати власні особистісні якості. Особливо наголошувалось на тому, що можливості самовдосконалення закладені в людині від природи, а усвідомлення власної недосконалості є важливим етапом у розвитку особистості.

На рубежі ХІХ століття дослідниками (С.Смайльс, Д.Блеккі, Ж.Пейо, Д.Леббок, П.Дюбуа) вперше обґрунтована виняткова роль самовиховання в долі кожної людини та запропоновані різні форми та методи самовдосконалення. З першої половини ХХ століття самовиховання починає розглядатись ученими з позицій активності особистості (П.П.Блонський, М.І.Болдирев, О.М.Леонтьєв, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, С.Т.Шацький та ін.). Особливо наголошується на тому, що самовиховання виникає в результаті активної взаємодії особистості з навколишнім світом, забезпечуючи новий рівень у її розвитку.

Проблема самовиховання виступає предметом спеціальних досліджень вітчизняних учених, починаючи з середини ХХ століття. Ними досліджений та обґрунтований соціальний механізм самовиховання (А.Я.Арет, О.Г.Ковальов); розкриті взаємозв’язок та взаємообумовленість процесів виховання й самовиховання (В.О.Сухомлинський, Л.І.Рувинський, М.Г.Тайчинов). Розглянуті методи і засоби самовиховання, серед яких: самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самопереконування, самокритика та ін. (С.Г.Карпенчук, О.І.Кочетов, М.Ю.Красовицький); розроблені методики організації процесу самовдосконалення особистості, які базуються на самопізнанні та активному осмисленні себе й оточуючого світу (О.І.Кочетов, В.М.Оржеховська, Г.К.Селевко, В.Ф.Тертична). Проаналізовані вікові можливості самовиховання для розвитку особистості (І.Д.Бех, Л.І.Рувинський, В.О.Сухомлинський); розкриті теоретичні основи самовиховання в колективі як соціальному середовищі (Л.Н.Куликова, А.С.Макаренко).

Зарубіжними науковцями, зокрема представниками гуманістичного напряму, самовиховання розглядалося з позицій детермінації розвитку особистості її внутрішнім прагненням до самоактуалізації, тобто реалізації всіх своїх потенційних можливостей (А.Адлер, Р.Бернс, У.Джемс, Е.Еріксон, А.Комбс, А.Маслоу, К.Роджерс, Дж.Олпорт, В.Франкл та ін.).

На початку ХХІ століття активізувалися пошуки сучасних технологій організації та активізації самовиховання студентської молоді. Аналіз психо-фізіологічних та соціальних особливостей студентського віку дозволяє визначити його як період найбільш активного формування особистості та її самовдосконалення. Проте сучасне студентство функціонує в надзвичайно складному і динамічному соціумі, для якого характерні суттєві зміни в системі людських цінностей, ускладнення умов реалізації власних здібностей. А між тим недостатня визначеність ціннісних орієнтацій, перспектив у юнацькому віці – це перший крок до відхилень як у розвитку особистості, так і в здійсненні життєдіяльності. Тому важливим є створення в молодих людей реальних особистісно значущих життєвих перспектив, реалізація яких надасть їм самоповаги і впевненості в собі та своєму майбутньому. А відтак виникає нагальна необхідність у створенні організаційно-педагогічних умов для активізації самовиховання студентів. При цьому педагогу відводиться роль фасилітатора, помічника студента у здійсненні самовиховної діяльності.

Сучасне розуміння педагогічного феномену самовиховання ґрунтується на засадах свідомої життєтворчості особистості, її здатності до самоактуалізації, самоорганізації й саморегуляції власного розвитку (С.О.Даньшева, Л.І.Іванцев, А.Я.Калініченко, І.П.Краснощок, О.Г.Кучерявий, С.В.Малазонія, О.М.Пєхота, В.В.Радул, І.В.Тимощук). При цьому самовиховання розглядається не тільки як система спеціальних методів і прийомів самовдосконалення, а і як організація способу життя людини з метою досягнення високого рівня особистісного й професійного розвитку.

Аналіз наукових джерел з проблеми дослідження виявив, що можливості самовиховання особистості зростають із підвищенням рівня її самосвідомості, збагаченням мотиваційної сфери, накопиченням знань і досвіду самовиховної діяльності, умінням оптимально використовувати методи, засоби і прийоми самовдосконалення, створенням позитивного емоційного фону самовиховання, розвитком вольової сфери, відповідною організацією виховного процесу. Важливим фактором ефективності самовиховання особистості виступає система педагогічного забезпечення її активності в цьому процесі, тобто активізація самовиховання.

Наукова категорія “активізація” визначається як система зовнішніх умов, що, трансформуючись у внутрішні регулятори діяльності, сприяє підвищенню активності особистості в певній сфері. Активність при цьому виступає як якісна характеристика діяльності людини, у структурі якої виділяються ціннісні орієнтації, мотиви, потреби, цілі. Джерелами активності особистості можуть виступати співвідношення обраної соціальної ролі власній внутрішній позиції, розгортання внутрішнього потенціалу особистості, її прагнення до самоствердження і самореалізації. У якості робочого поняття для проведення експериментального дослідження активізація самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету нами визначається як система організаційно-педагогічних умов, спрямованих на розвиток самовиховної активності студентів.

У ході дослідження виявлено об’єктивні передумови активізації самовиховання студентів на гуманітарних факультетах. Вони створюються метою та змістом гуманітарної освіти, які полягають в оволодінні студентами гуманістичними цінностями, розвитку їх здібностей, заглибленні в сутність явищ, предметів, створенні цілісної картини сучасного світу та формуванні гуманістичного світогляду. Студенти гуманітарного факультету університету в процесі навчання отримують більш глибокий суттєвий аналіз усіх суспільно значущих явищ світу. Студентські пізнавальні інтереси в певній галузі знань і практичної діяльності поєднуються з більш глибоким і відповідальним ставленням до навколишньої дійсності, з потребою її осмислити.

Таким чином, психолого-педагогічними засадами самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету виступають їх свідома життєтворчість, активність у самовихованні, здатність до самоактуалізації, самоорганізації й саморегуляції власного розвитку; формування гуманістичного світогляду.

У другому розділі “Стан самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету в умовах європейської інтеграції вітчизняної освіти” проаналізовано існуючі в університетській освіті підходи до самовиховання студентів гуманітарних факультетів та встановлено причини виявлених протиріч; визначено критерії, показники та рівні самовиховної активності студентів та здійснено діагностику її сформованості; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови та на їх основі створено модель активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

В умовах традиційної освітньої системи університету нами виявлені зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на характер, інтенсивність та результативність процесу самовиховання студентів та дають підстави для визначення шляхів його активізації. До факторів зовнішнього впливу нами віднесені: цивілізаційні процеси, що впливають на трансформацію вищої освіти; освітня політика держави, спрямована на виховання свідомого громадянина, здатного до самовиховання; спрямування виховної діяльності університету; урахування специфіки підготовки фахівців на гуманітарних факультетах; науково-методичне забезпечення виховної роботи зі студентами в межах викладання педагогічних дисциплін; гуманізація та демократизація стосунків у педагогічному процесі та переведення їх у площину суб’єкт-суб’єктних відносин; цілеспрямований вплив діяльності органів студентського самоврядування.

До факторів внутрішнього впливу належать такі: характер ціннісних орієнтацій студента; спрямованість та внутрішня позиція його як особистості; рівень орієнтації мотиваційної сфери студента на самовдосконалення; розвиток його самосвідомості, що характеризується зростанням суб’єктності; індивідуально-психологічні особливості, зокрема розвиток емоційно-вольової сфери.

Аналіз існуючої практики виховної роботи вітчизняних ВНЗ показав, що вона не завжди здійснюється системно і недостатньо стимулює розвиток самовиховної активності студентів. Сучасними університетами накопичено певний позитивний досвід як традиційних (дискусійних, клубних, творчих) так і інноваційних (інтерактивних, рефлексивних, проектних) форм аудиторної та позааудиторної виховної роботи. Проте виховна робота в більшості з них обмежується застосуванням традиційних загальноуніверситетських заходів переважно розважального характеру та кураторських годин, які проводяться на досить формальному рівні.

Аналіз цілей, завдань, змісту навчальних програм цих дисциплін показав, що питання самовиховання часто вивчаються суто теоретично, а отримані знання досить формальні і недостатньо висвітлюють зміст і напрями самовиховання особистості. Недостатньо уваги приділяється педагогічному забезпеченню трансформації знань студента у відповідні вміння самовиховної діяльності. Існуюча освітня система університету не передбачає створення суб’єкт-суб’єктних стосунків викладача та студента, оскільки більшість викладачів університету традиційно застосовує у своїй роботі переважно монологічні, репродуктивні форми та методи.

Аналіз стану сформованості цілей і мотивів особистісно-професійного вдосконалення студентів показав, що традиційні умови підготовки на гуманітарних факультетах університету не в повній мірі сприяють формуванню в них стійких мотивів самовиховної діяльності. Найбільш вираженими мотивами студентів є навчальні, професійні та особисті, проте серед мотивів майже не простежується розвиток власної особистості як умова особистісного і професійного зростання. Високий рівень сформованості мотиваційної сфери спостерігається у студентів, які чітко усвідомлюють пріоритети й цілі власного життя; свідомо організовують власну життєдіяльність; мають широке коло життєвих інтересів; систематично читають навчальну, наукову, художню літературу; ведуть активну суспільну діяльність як у межах університету, так і поза ними; мають авторитет серед студентів у групі.

Важливим внутрішнім чинником самовиховання студента виступають його ціннісні орієнтації. Вони є сутнісною ознакою особистості, зумовлюють регулятивну функцію її поведінки, визначають стратегії життя. Проте такі важливі для самовиховної діяльності цінності, як особистісно-професійний розвиток та саморозвиток, пізнання, активне діяльне життя, впевненість у собі недостатньо сформовані у студентів гуманітарних факультетів.

У якості показника ефективності впливу виховного процесу та педагогічної підготовки на гуманітарних факультетах університету на активізацію самовиховання нами визначена динаміка змін самовиховної активності студентів.

Самовиховна активність студентів є сутнісною характеристикою результату активізації процесу самовиховання. Вона складається з чотирьох взаємопов’язаних компонентів: мотиваційного (чітко усвідомлених потреб, мотивів і цілей особистісно-професійного удосконалення); змістового (особистісно цінних знань щодо самовиховання особистості); операційного (умінь та навичок самовиховної діяльності); інтеграційного (усвідомлення себе як суб’єкта власного розвитку).

Критеріями самовиховної активності студентів університету були визначені такі: загальна спрямованість студента на самовиховну діяльність; характер загальнопедагогічних та методичних знань з теорії й практики самовиховання; володіння вміннями й навичками самовиховної діяльності; усвідомлення себе як особистості й професіонала. Виділено три рівні розвитку самовиховної активності: низький, середній та високий.

Низький рівень самовиховної активності показали студенти з невизначеністю потреб і мотивів особистісного й професійного вдосконалення, недостатнім знанням методик самовиховання; низьким рівнем умінь та несистематичним здійсненням самовиховної діяльності; відсутністю знань щодо власних потенційних можливостей. Середній рівень самовиховної активності виявився у студентів, які характеризуються осмисленням мотивів і цілей самовиховання як можливої основи особистісного і професійного розвитку; знанням методик самовиховання при відсутності системного розуміння процесу особистісно-професійного самовиховання студента гуманітарного факультету; частковою ознайомленістю з власними потенційними можливостями. Студенти з високим рівнем самовиховної активності виявили глибоке розуміння власних потреб особистісного і професійного вдосконалення; сформованість мотивів самовиховної діяльності; достатнє знання методик самовиховання при системному розумінні особливостей процесу особистісно-професійного самовиховання студента гуманітарного факультету; активне використання своїх потенційних можливостей для самовдосконалення.

Результати констатувального етапу засвідчили, що традиційно організований педагогічний процес університету не створює сприятливих умов для активізації самовиховання студентів. Їх самовиховна активність розвинена переважно на низькому рівні. За підсумками експериментальної роботи виділено чотири групи причин: мотиваційних, інформаційних, організаційних, психологічних, які перешкоджають успішному розв’язанню проблеми.

У результаті наукового пошуку нами розроблено модель активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету, яка відображає динаміку процесу розвитку самовиховної активності студента. Виділено 4 основних його етапи: організаційно-мотиваційний, інформаційно-змістовий, операційно-діяльнісний та інтеграційно-творчий. У змісті кожного етапу визначено провідну організаційно-педагогічну умову, яка запроваджується в освітній процес, основні форми й методи, які при цьому використовуються та спроектований проміжний результат розвитку самовиховної активності (рис.1).

Рис.1. Модель активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів

У третьому розділі “Організаційно-педагогічні умови активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету та експериментальна перевірка їх ефективності” представлено впровадження в освітній процес гуманітарних факультетів університету цілісної методики активізації самовиховання студентів. Сутність методики полягає в цілеспрямованому розвитку самовиховної активності студентів на основі створення необхідних і достатніх організаційно-педагогічних умов: розширення ціннісно-мотиваційного поля студента шляхом актуалізації цінностей самовиховання засобами виховного простору; збагачення змісту виховної роботи викладача педагогічних дисциплін ідеями та концепціями розвитку особистості, технологіями самовдосконалення та життєтворчості; запровадження інтерактивно-рефлексивних форм та методів самовиховання студентів у ході викладання спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”; формування досвіду самовиховної діяльності студентів шляхом створення особистісно-професійних автопортретів, щоденників самовдосконалення, програм життєтворчості.

Формувальний експеримент проводився на філологічному та факультеті іноземної філології Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського. У ньому взяли участь 126 осіб експериментальних та 128 осіб контрольних груп студентів 1-4 курсів. Експериментальне дослідження здійснювалося поетапно, охоплюючи виховну роботу викладачів педагогічних дисциплін, діяльність кураторів академічних груп; запровадження спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”; самостійну пізнавально-творчу діяльність студентів.

Методика активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету передбачала організаційно-мотиваційний, інформаційно-змістовий, операційно-діяльнісний та інтеграційно-творчий етапи (рис. 1).

На першому етапі велася цілеспрямована робота з орієнтації мети, завдань, змісту, прийомів, методів, засобів і форм організації виховної роботи на гуманітарних факультетах на особистість студента, його життєві ціннісні орієнтації, можливості розвитку і самореалізації. Вносились відповідні зміни до планів виховної роботи різного рівня. Для викладачів педагогічних дисциплін та кураторів запроваджувалися педагогічні тренінги з проблем активізації самовиховання студентів. В експериментальних групах проводилися бесіди, диспути, літературні світлиці, тематичні творчі вечори, читацькі конференції та виставки-презентації літератури з проблем самовиховання; організовувалися зустрічі з діячами науки і культури; відвідування студентами театрів, концертних залів, музеїв. У позааудиторну роботу зі студентами 1-2 курсів запроваджувалась діяльність диспут-клубу “Школа самовиховання”.

На другому етапі збагачувався теорією й методикою самовиховання зміст дисциплін педагогічного циклу та позанавчальної виховної роботи. Створювались умови для ціннісного сприйняття та особистісного привласнення студентами знань з теорії та практики самовиховання. Вносилися зміни до програм педагогічних навчальних курсів з метою ознайомлення студентів з ідеями та концепціями розвитку й саморозвитку особистості, технологіями самовдосконалення й життєтворчості. На заняттях створювалися педагогічні ситуації, що сприяють усвідомленню студентами власної індивідуальності, спонукають до самовиховання. Застосовувались діалогічні, проблемні, ігрові методи навчання: проблемні ситуації, вікторини, ігри та ін.

На третьому етапі здійснювалась робота зі стимулювання самовиховної діяльності студентів. Запроваджувався спецкурс “Основи самовиховання студента університету”, спрямований на цілісне оволодіння студентами технологією самовиховання. Застосовувались інтерактивно-рефлексивні, творчі форми, методи та прийоми роботи: ділові та творчі ігри, тренінги, дискусії, діагностичні методики та тести, творчі роботи, конкурси, проекти, елементи аутотренінгу. Для активізації роботи студентів із самовиховання використовувались розроблені нами методичні рекомендації „Технологія самовиховання особистості”.

Завданням четвертого етапу було створення умов для формування досвіду самовиховної діяльності студентів з метою усвідомлення ними себе як суб’єктів особистісно-професійного розвитку. Студентами велася систематична робота зі щоденниками самовдосконалення, створювались особистісно-професійні автопортрети, плани самовдосконалення, програми життєтворчості. Студенти залучались до різноманітних видів діяльності: підготовка творчих та наукових робіт, виступи на наукових конференціях, проведення виховних заходів під час педагогічних практик, участь в університетських конкурсах, проектах, літературна творчість, підготовка публікацій у газету “Педагог”, участь у святах, роботі клубів.

Результати формувального експерименту визначались шляхом аналізу тестувань та анкетувань студентів; проведення діагностичних контрольних робіт; вивчення змісту щоденників особистісно-професійного самовдосконалення; творчих робіт; самоаналізу студентів щодо систематичності та активності самовиховної діяльності. На основі аналізу одержаних результатів нами визначено динаміку розвитку самовиховної активності в контрольних та експериментальних групах (таблиця 1).

Таблиця 1

Динаміка розвитку самовиховної активності

студентів контрольних (КГ) та експериментальних (ЕГ) груп

Рівні розвитку самовиховної активності | Етапи експериментального дослідження | Початок експерименту | Завершення експерименту | КГ | ЕГ | КГ | ЕГ | низький |

студ. | 63 | 68 | 56 | 24 | % | 49,3 | 54,2 | 43,1 | 18,7 | середній | студ. | 57 | 50 | 63 | 76 | % | 44,1 | 39,7 | 49,5 | 61,2 | високий | студ. | 8 | 8 | 9 | 26 | % | 6,2 | 6,1 | 7,1 | 20,1 |

Порівняльний аналіз результатів дослідження у контрольних та експериментальних групах після завершення формувального експерименту показав, що кількісні показники та якісні характеристики вияву рівнів розвитку самовиховної активності студентів в експериментальних групах значно вищі, ніж у контрольних. Так, в експериментальних групах кількість студентів з низьким рівнем самовиховної активності зменшилася на 35,5 % (у контрольних групах відповідно на 6,2 %), з середнім рівнем – збільшилась на 21,5 % (у контрольних групах – на 5,4 %), з високим – збільшилась на 14 % (у контрольних групах – на 0,9%).

Таким чином, результати експериментальної перевірки виявили позитивну динаміку розвитку самовиховної активності студентів, що дає підстави стверджувати ефективність висунутих у гіпотезі організаційно-педагогічних умов активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

Основні результати наукового дослідження проблеми активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету викладено у висновках:

1. Одним із вагомих протиріч вітчизняної вищої освіти в умовах її європейської інтеграції згідно вимог Болонського процесу виступає орієнтація на традиційну репродуктивну модель підготовки студента, яка не відповідає сучасним завданням виховання активної, творчої особистості, яка прагне постійного саморозвитку і максимальної реалізації особистісного потенціалу. Здатність людини до самовиховання виступає сьогодні як необхідна умова її якісного розвитку та життєдіяльності в цілому. Розв’язання цього протиріччя можливе лише за умови орієнтації освітнього процесу університету на самовиховання особистості студента.

2. Сучасне розуміння педагогічного феномену самовиховання ґрунтується на засадах свідомої життєтворчості особистості, її здатності до самоактуалізації, самоорганізації і саморегуляції власного розвитку. При цьому самовиховання розглядається не лише як система спеціальних методів і прийомів самовдосконалення, але і як організація способу життя людини з метою досягнення високого рівня особистісного й професійного розвитку. Важливим фактором ефективності самовиховання виступає його постійна активізація.

3. У ході дослідження виявлено об’єктивні передумови активізації самовиховання студентів на гуманітарних факультетах. Вони створюються метою та змістом гуманітарної освіти, які полягають в оволодінні студентами гуманістичними цінностями, розвитку їх здібностей, заглибленні в сутність явищ, предметів, створенні цілісної картини сучасного світу та формуванні гуманістичного світогляду.

Науковий аналіз проблеми активізації самовиховання студентів дозволив зробити висновок, що її основою є створення організаційно-педагогічних умов, які забезпечують активність студентів у самовихованні.

4. Нами було встановлено, що активізація самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету буде забезпечена в результаті цілеспрямованого і систематичного розвитку їх самовиховної активності. Самовиховна активність є інтегральним показником результату активізації процесу самовиховання і складається з 4-х взаємопов’язаних між собою компонентів: ціле-мотиваційного (мотивації самовиховної активності); змістового (самоцінного характеру знань з теорії і практики самовиховання); операційного (володіння вміннями та навичками самовиховної діяльності) та інтеграційного (усвідомлення студентом себе як суб’єкта особистісно-професійного розвитку).

5. Обґрунтовано критерії самовиховної активності студентів університету: загальну спрямованість студента на самовиховну діяльність, що виражається в системі чітко визначених мотивів та цілей самовиховання; характер загальнопедагогічних та методичних знань з теорії й практики самовиховання, що виявляється в ступені оволодіння змістом, структурою, методами, прийомами, механізмом реалізації самовиховання та самостійному обґрунтованому виборі його напрямів; володіння вміннями і навичками самовиховної діяльності, що виявляється в чіткості розробки планів і програм самовиховання, доцільному виборі та цілеспрямованій реалізації відповідних методів, засобів та прийомів самовиховання, систематичному здійсненні такої діяльності; усвідомлення себе як особистості й професіонала, що виявляється в обсязі та адекватності знань щодо своїх особливостей і потенційних можливостей та їх активному використанні для власного розвитку, наявності й характері вмінь будувати “Я-концепцію”, рівні суб’єктності. Визначені рівні самовиховної активності: низький, середній, високий. Розроблено методику їх діагностування.

6. Аналіз існуючої освітньої практики гуманітарних факультетів університету виявив відсутність цілеспрямованої систематичної роботи з активізації самовиховання студентів. Результати констатувального експерименту засвідчили, що в умовах традиційно організованого виховного простору університету самовиховна активність студентів має невисокі показники. Тому педагогічна діяльність викладачів гуманітарних факультетів потребує певних змін з метою активізації самовиховання студентів.

7. Обуґрунтовано, що необхідними організаційно-педагогічними умовами активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету є такі: розширення ціннісно-мотиваційного поля студентів шляхом актуалізації цінностей самовиховання засобами виховного простору гуманітарного факультету; збагачення змісту аудиторної та позааудиторної виховної роботи викладача педагогічних дисциплін ідеями та концепціями розвитку й саморозвитку особистості, технологіями самовдосконалення та життєтворчості; запровадження інтерактивно-рефлексивних форм, методів і засобів особистісно-професійного самовиховання студентів у ході викладання спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”; формування досвіду самовиховної діяльності студентів шляхом створення особистісно-професійних автопортретів, щоденників самовдосконалення, програм життєтворчості.

8. За результатами теоретичного аналізу проблеми та констатувального експерименту була розроблена модель активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету. Запропонована модель відображає динаміку розвитку самовиховної активності студента гуманітарного факультету. Виділено 4 основних етапи цього розвитку: організаційно-мотиваційний, інформаційно-змістовий, операційно-діяльнісний та інтеграційно-творчий. Означена модель стала теоретичним підґрунтям для розробки методики активізації самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету.

9. Запровадження експериментальної методики активізації процесу самовиховання студентів гуманітарних факультетів університету здійснювалось поетапно, охоплюючи аудиторну та позааудиторну виховну роботу викладачів педагогічних дисциплін, діяльність кураторів академічних груп; запровадження спецкурсу “Основи самовиховання студента університету”; самостійну пізнавально-творчу діяльність студентів.

10. Встановлено, що ефективними засобами розвитку самовиховної активності студентів гуманітарних факультетів університету є використання орієнтованих на самовиховання форм і методів аудиторної