КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АФАНАСЬЄВ ОЛЕГ ЄВГЕНОВИЧ

УДК 911.9(477):001.4

ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ТОПОНІМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

11.00.11 – конструктивна географія і раціональне

використання природних ресурсів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Зеленська Любов Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри фізичної та економічної географії

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор

Шевченко Віктор Олексійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач науково-дослідної лабораторії картографії та геоінформатики;

кандидат географічних наук, доцент

Булава Леонід Миколайович,

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка,

завідувач кафедри географії і краєзнавства.

Провідна установа:

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “ 22 ” травня 20066 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.07 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП-680, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ 17 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан географічної науки характеризується інтенсивним розвитком її пограничних галузей і розділів. Самі наукові дослідження в сфері раціонального природокористування здавна набули трансграничного, міждисциплінарного характеру. Це стосується й топоніміки, яка окрім свого пограничного положення в географії, може бути охарактеризована ще й як наскрізна для неї, що охоплює усю родину географічних наук. Крім того, сьогодні в Україні триває активне відродження національної самосвідомості народу, характерна тенденція повернення до культурної спадщини попередніх поколінь. Саме географічні назви – топоніми, за умовою наукового підходу до їх вивчення, здатні надати багато відомостей про минулі історичні епохи, географічні типи господарювання й процеси опанування українським народом геопростору. Законом України “Про географічні назви” визначається, що “встановлення назв географічних об'єктів, а також їх унормування, облік, реєстрація, використання та збереження має важливе значення для вирішення завдань національної безпеки, розвитку економіки, науки і освіти, державного будівництва, міжнародного співробітництва, а також у повсякденному житті громадян”.

Інтеграція топоніміки з географічними науками потребує вирішення проблеми стосунків в системі “топонімія – географія” на сучасних теоретико-методологічних засадах, обґрунтування напрямів топонімо-географічних досліджень; перегляду, уточнення та оновлення концептуальних положень топоніміки, виходячи із новітніх здобутків географії; розкриття з конструктивістських позицій закономірностей просторово-часової організації топонімічної системи України; розробки концепції топонімічної карти та принципів картографування топонімічних територіальних систем країни тощо.

Комплексне географічне дослідження топонімії держави здатне значно розширити уявлення про образ території народу, його географічний, історичний, політичний простір, а це є одним із завдань сталого розвитку соціальної сфери країни. Актуальність зумовлюється і практичною необхідністю узагальнення вітчизняного досвіду топонімо-географічних досліджень, здійснення цілісного комплексного топонімо-географічного забезпечення України як території, на якій протягом історичного часу в умовах різних географічних формацій склалася лише їй притаманна унікальна культура географічних назв, що потребує свого всебічного дослідження методами конструктивної географії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках держбюджетної теми кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету № 2–008–02 “Концепція, розробка і створення серії топонімічних карт до Національного атласу України” (2002–2004 рр. № державної реєстрації 0102U004413).

Мета і завдання роботи. Метою роботи є обґрунтування цілісної концепції системного топонімо-географічного дослідження території загальнодержавного рівня як актуального завдання конструктивної, прикладної географії; розробка і практичне застосування в загальнодержавному та регіональному аспектах топонімічного продукту (карт, інформаційно-пошукових програм тощо) на базі досягнень науково-технічного прогресу. Мета дослідження визначила його задачі:

1) визначення місця і ролі топоніміки серед географічних наук, розгляд методологічного апарату топонімічних досліджень в географії;

2) проведення аналізу наукових географічних видань для визначення рівня розробленості та вивчення накопиченого у вітчизняній науці та країнах СНД досвіду щодо питань топонімо-географічних досліджень;

3) апробація методики збирання, зберігання, обробки й картографічного подання топонімічної інформації, а саме: укладання банку даних “Топонімія України” і картографування його змісту;

4) розробка концепції топонімічних карт як цілісного картографічного тематичного твору; обґрунтування загальної методології розробки і укладання топонімічних карт загальнодержавного територіального рівня як специфічної підсистеми тематичних карт і головного продукту конструктивно-географічних досліджень топонімічного змісту;

5) залучення графоаналітичних прийомів та математичного моделювання для визначення існуючих взаємозв’язків топонімічних територіальних систем між собою та з оточуючим їх геопростором; визначення синтетичних характеристик топонімічної системи України;

6) розробка рекомендацій щодо використання матеріалів дослідження в науково-практичній діяльності, зокрема, в процесі проведення комплексних регіональних географічних досліджень, під час здійснення атласного картографування як загальнодержавного, так і регіонального рівнів, тощо.

Об’єктом дослідження є топонімічна система України як географічне явище із притаманними властивостями територіальності та просторової неперервності.

Предметом дослідження є методологія комплексного географічного дослідження топонімів і топонімічних територіальних систем території України.

Методи дослідження. В роботі реалізовані визначальні методологічні принципи (засади) конструктивно-географічних досліджень, а саме: системність, генетичний та історичний підходи, хорологізм, емерджентність тощо. Для їх реалізації застосовані методи: картографічні (основний метод дослідження, що застосований при розробці картографічних моделей, які характеризують просторово-територіальні властивості топонімічної системи України), порівняння (для порівняльної характеристик топонімічних систем окремих регіонів та територій країни), просторового аналізу (для виявлення та з’ясування просторових відмінностей у територіальній організації топонімічних систем), моделювання (для побудови моделей картографічного опрацювання топонімічної інформації, структури топонімічних банків даних території України, представлення топонімічної інформації у вигляді формально-знакових моделей), системного підходу (розгляд топонімів як специфічної суспільно-географічної системи, що утворюють певну цілісність, спільність за особливостями утворення, номінації, зв’язками, структурою та функціями), статистичний (для формування вибірки топонімів, узагальнення та аналізу кількісного поширення топонімічних явищ і характеристик, кореляційного аналізу взаємозв’язків топонімічних територіальних систем з іншими географічними системами), історичний (для характеристики динаміки топонімічних територіальних систем, з’ясування походження окремих топонімів), класифікації (для систематизації топонімічної інформації, укладання семантичної, категорійної, територіальної, кількісної класифікації топонімів України, розробки класифікації топонімічних карт), районування (для виділення принципів та методів здійснення топонімічного районування території України), геоінформаційний (для системної організації топонімічної інформації засобами баз та банків даних, розробки електронних топонімічних інформаційно-пошукових програм, укладання електронних топонімічних карт), топонімічний і географічний методи в широкому їх розумінні.

Основу дослідження склали теоретико-методологічні розробки в галузі конструктивно- та суспільно-географічних, топонімічних, математичних, картографічних методів досліджень, викладених у працях Паламарчука М.П., Пістуна М.Д., Топчієва О.Г., Шаблія О.І. (дослідження з методології прикладних географічних досліджень, формування і функціонування географічних територіальних систем різного рангу), Берлянта А.М., Євтєєва О.А., Жупанського Я.І., Саліщева К.О. (питання комплексного картографування територіальних систем, картографічної генералізації, способів зображення), Жекуліна В.С., Жучкевича В.А., Мурзаєва Е.М., Ніконова В.А., Подольської Н.В., Черняхівської Є.М. (розробки з теорії топоніміки, методів топонімічних досліджень), Поспєлова Є.М. (роботи з методики картографічного втілення топонімічної інформації), Зеленської Л.І., Стрижака О.С., Янко М.Т. (питання методики збирання, зберігання та обробки топонімічної інформації) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше комплексно розглядається питання цілісного забезпечення території України комплексними географічними дослідженнями топонімічного змісту. Поглиблені та розширені теоретико-методологічні засади створення топонімічних баз даних для територій різного рівня (загальнодержавного, регіонального, локального). Зокрема в роботі:

– суттєво поглиблені та розширені теоретико-методологічні засади топонімо-географічного дослідження топонімічної територіальної системи України, надано авторських визначень дефініцій “топоніміка”, “топонімічна територіальна система”, “топонімічна карта”, обґрунтовано виділення у структурі топоніміки нових розділів – “гідроороніміки”, “геостратоніміки”, “екотопоніміки”;

– розширено та методологічно поглиблено методику наукометричного аналізу періодичних географічних джерел; вперше її застосовано щодо оцінки результатів географічних топонімічних досліджень в Україні;

– вперше з географічних позицій запропонована та обґрунтована концепція хорологічності й просторової континуальності топонімічної системи України; обґрунтована наявність територіальних топонімічних систем, які утворюються в межах природних та антропогенних територіальних комплексів;

– вперше запропонована концепція комплексного топонімічного вивчення території України, що включає в себе методологічні засади збирання, обробки, систематизації і картографування топонімічної інформації засобами ГІС-технологій, визначення класифікаційних ознак та особливостей генералізації топонімічної інформації;

– змістовно дороблена методика класифікації топонімів України за семантичними й категорійними ознаками, вперше запропоновані методи відбиття цих ознак на різномасштабних тематичних топонімічних картах;

– вперше географічними методами доведено наявність взаємозв’язків різного ступеня прояву між топонімічними територіальними системами України та географічними системами іншого генезису;

– поглиблена та розширена теорія топонімічного районування, вперше виділені чинники топонімічної диференціації території України, запропоновані принципи та методи здійснення топонімічного районування держави;

– вперше пропонується поняття топонімічної репрезентативності топонімічної територіальної системи та її кількісного визначення.

Практичне значення одержаних результатів. Робота подає системно впорядкований та науково обґрунтований погляд на процес наукового географічного дослідження топонімічних територіальних систем; розглянуті та практично реалізовані методологічні аспекти створення топонімічного продукту загальнодержавного рівня (топонімічні бази, банки даних різних територіальних рівнів, топонімічних карт). Запропоновані в роботі концепція й методи досліджень топонімічних територіальних систем є важливою ланкою до подальшого цілісного опису топонімії України, проведення її комплексного топонімічного районування, про необхідність чого вже неодноразово стверджувалося науковцями. Пропоновані концептуальні засади збирання, систематизації, зберігання і оновлення топонімічної інформації та її втілення на топонімічних картах можуть бути застосовані для інших територій, регіонів, при укладанні комплексних регіональних географічних атласів, у цілях навчально-виховного процесу тощо. Також теоретичні та методологічні результати роботи можуть бути застосовані з метою здійснення уніфікації системи географічних назв України згідно із положеннями Закону України “Про географічні назви”. Також можливі пропозиції щодо застосування матеріалів роботи для створення продуктів так званої “практичної топоніміки” з метою моніторингу стану топонімії держави. Результати дослідження також можуть бути використані для створення словників, посібників і підручників з топоніміки й географії, для викладання низки курсів у вищих навчальних закладах тощо. Зокрема, частково матеріали роботи застосовуються у викладанні автором дисциплін для студентів спеціальності “Географія” в Дніпропетровському національному університеті: “Географія України”, “Методи географічних досліджень”, “Загальне землезнавство”, “Географія рідного краю” та інших. Результати роботи у вигляді двох топонімічних баз даних та проектів топонімічних карт передані до ЗАТ “Інститут передових технологій” для подальшого впровадження у виробництво з метою створення топонімічної карти до CD–атласу “Україна та її регіони” (Акт впровадження від 29 вересня 2005 р.), а також електронного навчально-інформаційного комплексу “Топоніміка України” (два топонімічні банки даних, вісім баз даних, серія топонімічних карт, три топонімічні інформаційно-пошукових системи) для впровадження у навчальний процес кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Акт впровадження від 06 лютого 2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Автор особисто здійснив оцінку досвіду топонімо-географічних досліджень, запропонував концепцію топонімічної карти як комплексного тематичного твору, опрацював наукові положення та методичні підходи щодо створення топонімічних баз та банків даних, оцінив можливості застосування для цього засобів сучасних ГІС-технологій тощо. У роботі містяться теоретичні положення, методичні підходи, висновки, які сформульовані особисто автором. Обґрунтовано та практично реалізовано методику укладання топонімічного банку даних “Топонімія України”, що складається із семи баз даних. Введені в обіг топоніміки нові дефініції – “геостратонім”, “гідрооронім”, “екотопонім”, обґрунтовано їхню сутність, місце в загальній системі топоніміки, визначені об’єкти й предмети тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи докладені й висвітлені на наукових конференціях і семінарах: Наукові читання, присвячені пам’яті проф. Г.П Дубинського (Харків, 2002); Міжнародна школа-семінар “Заповідна справа у суспільній свідомості: етичні й культові аспекти” (Київ, 2002); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2003); ХІІ Міжнародний науково-методичний семінар “Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД” (Харків, 2003); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми природокористування, сталого розвитку і техногенної безпеки регіонів” (Дніпропетровськ, 2003); Міжнародна науково-практична конференція студентів і молодих вчених “Образованность и духовность молодёжи как основа устойчивого развития туристской индустрии в Украине” (Донецьк, 2005); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Національне картографування: стан, проблеми та перспективи” (Київ, 2005); Рациональное природопользование: Международная школа-конференция молодых учёных с участием стран СНГ (МГУ им. М.В. Ломоносова, 2005); Щорічні кафедральні наукові конференції (ДНУ, Дніпропетровськ, 2002–2006); щорічні наукові конференції студентів та аспірантів “Географія, екологія, геологія: перший досвід наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2004–2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені автором в 16 наукових публікаціях, в т.ч. 13 одноосібних (загальний обсяг 13,8 друк.арк.), з яких 4 є фаховими виданнями (2,95 друк.арк.); 10 публікацій додатково розкривають зміст дисертації (1,85 друк.арк.).

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку посилань (210 найменувань) та додатків (в паперовому та електронному вигляді). Загальний обсяг дисертації 276 сторінок комп’ютерного тексту, із яких 165 сторінок основного тексту, в тому числі 47 рисунків, 9 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи географічного вивчення топонімічної системи України” розкривається актуальність та практична необхідність здійснення топонімічних досліджень географічного змісту для території України.

Людина активно впливає на природне середовище; однією із складових такого впливу є формування топонімічного шару, який іноді виділяють в окрему складову середовища, називаючи її “топонімічним ландшафтом”. Оскільки окремим топонімам та їхнім групам притаманні властивості територіальності (хорологічності) та просторової континуальності (неперервності), то можна говорити про існування топонімічних територіальних систем (ТТС) для територій різного масштабу. ТТС України знаходилася в постійному динамічному русі, відчувала вплив багатьох народів, тому віддзеркалює сьогодні географію минулого. Звідси практична необхідність усебічного вивчення й дослідження ТТС засобами і методами географічної науки, зокрема, задля встановлення існуючих і виявлення прихованих взаємозв’язків як між їхніми компонентами – топонімами одне з одним, так і їх взаємодії з оточуючими територіальними системами інших категорій. Так формується поняття про топонімічну геоінформацію – специфічний географічний інформаційний ресурс, що при науковому його вивченні здатний найширше розкрити культурологічні, етнографічні, краєзнавчі аспекти цієї сфери суспільного життя народу, а отже, значно розширити уявлення про образ населеної ним території.

Процес розвитку топонімічних досліджень в Україні має власну історію. Зокрема, найширшого розвитку топонімічні дослідження отримали з сер. ХХ ст., хоч перші спроби осмислення накопиченого топонімічного матеріалу сягають ще античних часів. Наукових рис топоніміка набула завдяки таким видатним географам, як Л.С. Берг, В.П. Семенов-Тян-Шанський, П.А. Тутковський та ін. Серед класиків сучасної української топоніміки слід назвати С.Д. Бабишіна, Ю.О. Карпенка, Є.С. Отіна, О.С. Стрижака, К.К. Цілуйка, Є.М. Черняхівську, М.Т. Янко тощо. Заслуговують уваги праці, що останнім часом виконані Р.Р. Абкадировим, Л.Л. Василюк, Л.І. Зеленською, Н.Б. Тарановою тощо. Також дослідженням топонімії України займалися й російські та білоруські дослідники – фундатори сучасної топоніміки В.А. Жучкевич, Е.М. Мурзаєв, В.А. Ніконов, Є.М. Поспєлов, В. Ташицький тощо. Отже, вивчення топонімічної системи України має вже досить багатий досвід. Втім, аналіз існуючих визначень терміну “топоніміка” та супутніх йому (“топонімія”, “топонім” та ін.) показує, що існують відмінності у його розумінні різними авторами. Нами надано власного тлумачення терміну “топоніміка” у загальному, причинному та цільовому аспектах (табл. 1).

Таблиця 1

Авторське тлумачення терміну “топоніміка”

Різні галузі топоніміки України відрізняються ступенем своєї розробленості. Поряд з такими широко розробленими галузями, як гідроніміка (вивчає географічні назви об’єктів гідрографічної мережі), ойконіміка (назви населених пунктів), в меншій ступені ороніміка (назви орографічних об’єктів), є такі, яким у вітчизняній науковій бібліографії майже не приділяється уваги – хороніміка (досліджує назви територій), дромоніміка (назви шляхів сполучень) та інші. Також існують категорії географічних об’єктів, які взагалі не охоплені топонімічними дослідженнями та не виділяються серед галузей топоніміки, але обіймають чільне місце в сукупності географічних назв України. Для таких об’єктів пропонується виділяти наступні галузі у складі топоніміки: гідроороніміка – досліджує назви географічних об’єктів, розташованих та утворюваних на межі літо- та гідросфери (півострови, миси, коси, острови), геостратоніміка – досліджує утворення і принципи присвоєння назв геологічних верств (стратонів), порід, мінералів тощо, екотопоніміка – назви природоохоронних об’єктів, ділянок природної рослинності тощо.

В топоніміці склалася низка наукових методів обробки інформації. З огляду на динаміку географо-топонімічних досліджень та з урахуванням відносно молодого віку топоніміки як наукового напряму, можна згрупувати усі методи за часом їх виникнення у три великі групи: традиційні – історичні, лінгвістичні, польові, описові методи; нові – географічні і картографічні, порівняно-історичні, кількісні; найновіші – математичні, статистичні, моделювання, теорії інформації, засоби ГІС-технологій. Найсуттєвішими для виявлення прихованої інформації, що зберігають в собі окремі топоніми та ТТС, є географічні методи взагалі й картографічні зокрема.

Якісні та кількісні аспекти розвитку теорії і практики топонімо-географічних досліджень в цілому та окремих тематичних розділів віддзеркалюють відповідні публікації у наукових періодичних географічних виданнях за період 1991–2005 рр., наукометричний аналіз яких здійснений автором. Аналіз показав велику ступінь регіональності таких досліджень, майже повну відсутність узагальнюючих теоретико-методологічних публікацій та цілісного уявлення про топонімічну систему, “топонімічний ресурс” України в широкому розумінні. Перед топонімікою України стоїть низка проблем і завдань, у вирішенні яких великий внесок має вкласти саме конструктивна географія. Зокрема, в Україні накопичений величезний за обсягом топонімічний матеріал, але переважно регіонального та локального характеру, застаріла концептуальна база; відсутній систематичний моніторинг топонімічної системи країни; низька ступінь застосування сучасних інформаційних технологій та методів досліджень; необхідність складення узагальнюючих та водночас максимально детальних та інформативних топонімічних карт; здійснення на підставі цього топонімічного районування України – виділення самобутніх топонімічних регіонів та їхній детальний географічний опис тощо. Вказані наукові завдання є необхідною ланкою для здійснення цілісного топонімо-географічного вивчення і характеристики території України.

У другому розділі “Методичні основи етапу обробки топонімічної інформації” розроблено методику збирання й зберігання топонімічної інформації для цілей подальшого комплексного географічного дослідження та аналізу ТТС (рис. 1).

Рис. 1 Змістовно-логічна модель етапу збирання й зберігання топонімічної інформації

На етапі збирання та обробки топонімічної інформації визначаються принципи та методологічні прийоми формування переліку топонімів, що підлягають аналізу, територіальний рівень, засоби і методи досліджень. Мета етапу – визначити критерії відбору топонімічної інформації, забезпечити необхідний її обсяг й повноту, означити методику й джерела географічних назв. Виходячи з мети та завдань дослідження, до процесу збирання інформації сформульовані вимоги:

а) відбір та формування переліку топонімів, репрезентативного щодо всієї ТТС України (загальнодержавний рівень) за характеристиками, різновидами, обсягом генетичних й видових категорій топонімів тощо;

б) забезпечення необхідного обсягу топонімічної інформації, її надійності й достовірності, повноти характеристик окремих топонімів для подальшого комплексного географічного аналізу та картографування як на загальнодержавному рівні дослідження, так і території Дніпропетровської області як прикладу регіонального рівня топонімо-географічного дослідження;

в) досягнення визначеності інформації – забезпечення в повному обсязі фактами й даними про кожен окремий топонім, що внесений до розгляду.

Оскільки за мету поставлено створення масиву топонімічної інформації території країни, який би максимально повно охоплював усі можливі групи топонімів, визначено перелік цих груп – виділені 6 груп топонімів, які номінують як природні, так й антропогенні об'єкти – це гідроніми, ороніми, гідроороніми, геостратоніми, екотопоніми, ойконіми. Дослідженням охоплена загальнодержавна ТТС, що розуміється як система географічних назв, що склалася в межах держави протягом історичного її розвитку на підставі етнічного, лінгвістичного чинників, під впливом певних господарсько-культурних типів опанування простором та їх трансформування в часі та є відомими широкому колу громадян, вживаних в загальному спілкуванні, визначених до обов'язкового засвоєння навчальними програмами середніх та вищих навчальних закладів і таких, що в загальному вимірі репрезентують топонімію держави. Її невід’ємною складовою є регіональні ТТС – такі, що складають систему географічних назв певної обмеженої територіальної одиниці порівняно невеликої площі (адміністративної або природної), яким притаманні певні спільні риси утворення, поширення, вжитку тощо.

За джерела топонімів для забезпечення дослідження обрані картографічні та письмові документи. Це насамперед 14 загальногеографічних та фізичних карт України, що відібрані за критеріями наукового призначення, масштабного ряду (від 1:750 000 до 1:4 500 ), видавництвом, роками видання тощо; а також окремі тематичні карти, що проаналізовані за вмістом топонімів окремих категорій, топонімічною завантаженістю. В результаті складені алфавітні покажчики по окремих категоріях об'єктів номінації як зведені списки по всіх аналізованих картографічних виданнях. За топонімічними словниками визначається семантика географічної назви, варіанти тлумачення походження топоніму різними авторами, в т.ч. колишніх та синонімічних назв. Це є особливо важливим завданням на шляху подальшої систематизації, класифікації й картографування ТТС. Головна вимога при цьому – забезпечення найповнішої інформації, яка надає відомості про умови формування топоніма, його зумовленість певним середовищем. З метою зберігання та подальшої обробки топонімічної інформації обрано методику збереження топонімічної інформації засобами інформаційних банків та баз даних. Топонімічна база даних (ТБД) розуміється як сукупність топонімів і їхніх класифікаційних характеристик, що має єдину ідею створення, систематизації і зберігання, певний системний спосіб подання і цілісний характер інформації, означений територіальний рівень, і яка створена за єдиною програмою, що забезпечує легкість її використання як в наукових, так і в освітньо-пізнавальних цілях та передбачає практичну можливість її оновлення й поповнення. Крім того, ТБД надають широких можливостей для швидкого й якісного будування карт в електронному вигляді, здійснення математико-статистичної обробки інформації, забезпечення цілісності та безпечності зберігання даних тощо. Для цілей комплексного конструктивно-географічного вивчення території України та розробки методики складення топонімічних карт створений банк даних “Топонімія України”. Структурно він складається з шести баз даних (рис. 2).

Рис. 2. Концепція структури ТБД “Топонімія України”

Розроблений банк даних “Топонімія України” включає 2311 географічних назв, окремі ТБД уміщують топонімів та інформацію про них: “Гідроніми” – 544 назви (23,6% всіх топонімів), “Ороніми” – 138 назв (6,0%), “Гідроороніми” – 55 (2,4%), “Геостратоніми” – 175 (7,6 %), “Екотопоніми” – 54 (2,3%), “Ойконіми (полісоніми)” – 1345 (58,1 %). Всі уміщені до банку даних топоніми відібрані за критерієм повноти відображення загальнодержавної ТТС. У подальшому здійснюється класифікація топонімів кожної БД за семантичними, категорійними, територіальними ознаками.

Створені ТБД мають реляційне представлення (таблиці Microsoft Excel, Microsoft Access), що дозволяє системно зберігати географічну інформацію по кожному окремому топоніму, чим забезпечено цілісність, інтегративність даних та їх придатність до рішення прикладних задач, зокрема, створення картографічного продукту.

Первинна обробка топонімічного матеріалу представляється класифікаціями топонімів за географічними ознаками – за територіальними одиницями, категоріями номінованих об’єктів, семантикою (змістовним сенсом назви), кількісним розподілом. Так, щодо окремих категорій топонімів застосована різна система територіальної прив’язки: гідроніми – до річкових басейнів, ороніми – до геоморфологічних районів, екотопоніми – до схеми фізико-географічного районування, ойконіми, а також і всі топоніми банку даних – до системи адміністративно-територіального поділу (АТП) України (рис. 3)

Рис. 3. Кількість топонімів, уміщених до банку даних “Топонімія України”

Топоніми кожної ТБД класифіковані за семантичним принципом. На підставі цього розроблена узагальнююча семантична класифікація топонімів України із 3 категорій, 12 семантичних груп та 31 підгрупи. Це дозволяє зробити висновок, що в утворенні всієї ТТС України беруть участь дві групи чинників – природні (фізико-географічні), та суспільні (етно-соціальні). За підсумком аналізу регіональних ТТС сформульовані рекомендації для номінації окремих об’єктів, що створюватимуться в майбутньому (об’єкти ПЗФ), потребуватимуть своєї номінації (стратони) тощо.

Отже, топоніми території України доволі різноманітні за генезисом, віком, типом утворення тощо; топонімія України являє собою цілісну географічну систему, оскільки: а) є сукупністю складових елементів – окремих географічних назв, що певним чином взаємодіють одне з одним; б) взаємодіє з оточуючим її середовищем територіально і функціонально; в) підпорядковується парадигмам та методологічним засадам географічної науки тощо.

У третьому розділі “Методика і засоби праксеологічного втілення топонімічної інформації території України” обґрунтовується концепція практичного застосування результатів топонімічних географічних досліджень, зокрема, складення топонімічних карт (ТК); методи картографічної й статистичної обробки топонімічної інформації; висвітлюється методика застосування графоаналітичних прийомів та математичної статистики для вивчення взаємозв’язків у ТТС України; окреслені методичні положення створення топонімічних інформаційних систем (ТІС).

Системний підхід до вивчення топонімії певної території неодмінно передбачає широке застосування карт як інструмента просторово-часового аналізу. Досить низького ступеня розробленості в топоніміці є методи картографічних досліджень, прийоми графічного, графоаналітичного, математичного аналізу. Сучасний підхід до методів та способів топонімічного картографування повинен базуватися на останніх тенденціях розвитку географічної науки, новітніх методах картографування, методів обробки вихідної інформації тощо.

Під топонімічною картою (ТК) розуміється тематичний картографічний твір, що відбиває ТТС, які об’єктивно склалися на тій чи іншій території внаслідок історичного процесу розвитку суспільства і його взаємодії з оточуючим геопростором, містить різнобічну характеристику топонімів, особливостей їх утворення, розповсюдження топонімічних структур регіону в тісному зв’язку з географічним середовищем та етно-господарським складом населення. ТК можуть бути класифіковані за змістом (топонімо-інвентаризаційні, лінгвістичні топонімічні, класифікаційні, хронологічні); призначенням (навчальні, науково-довідкові, культурно-просвітницькі, туристські); територіальним охопленням (земної кулі; суходолу й окремих материків, в т.ч. державні, регіональні, локальні; Світового океану та його частин) та іншими ознаками. Особливою ознакою для класифікації ТК є ступінь узагальнення уміщеної інформації, згідно якої всі ТК можна поділяти на аналітичні, комплексні та синтетичні (табл. 2). Логічний шлях створення ТК будь-якої території передбачає послідовний перехід від карт аналітичних через карти комплексні до карт синтетичних (рис. 4).

Таблиця 2

Класифікація ТК за ступенем узагальнення вміщуваної інформації

ТК та їх приклади Змістовна характеристика та призначення Ступінь поширення та розробленість методології

Аналітичні (атомарні)

ь (рис. 5) вміщують неузагальнені топонімічні показники;

відбивають дійсне розташування конкретних топонімів або топонімічних явищ (суфіксів, географічних термінів тощо) на місцевості найбільш поширений тип ТК через легкість виявлення аналітичних топонімічних даних та простотою їх картографічного втілення

Синтетичні (карти-висновки)

ь (рис. 6) характеризують топонімічне явище як єдине ціле на підґрунті сумісного використання низки показників, залучення методів і даних інших наук;

ь містять узагальнені топонімічні показники;

ь є результатом певних угрупувань окремих складових ТТС, складаються за результатами таксономії, синтезу даних (карти топонімічного районування, топонімічної вивченості території);

призначення – надати цілісної, інтегральної характеристики топонімам та ТТС. не отримали широкого розвитку через низьку ступінь розробленості методології самого картографування топонімічних явищ; власне процес побудови таких карт потребує складних механізмів виконання синтезу геоінформації, оперування детальними топонімічними даними, залучення сучасних теоретичних і технологічних методів й способів досліджень, розвинутих в картографії

Комплексні

(рис. 7) створюються для всебічної характеристики топонімії певної території – одночасно відбивають декілька топонімічних явищ, кожне в своїх, неузагальнених показниках, але з урахуванням взаємних зв'язків практично відсутні через відсутність розробленої методології укладання, подання топонімічної інформації в комплексному, узагальненому вигляді

Прийоми аналізу географічної інформації – графічні, графоаналітичні, математико-картографічного моделювання – практично не застосовуються в цілях топоніміки. Згідно із завданням дослідження для аналізу ТТС України застосовані морфометричні характеристики щільності топонімів різних категорій, під якими розуміються ступінь насиченості території топонімами; виражаються через відношення загальної кількості топонімів до: а) займаної ними площі, або б) кількості населення території. Вперше запропонували дані показники А.Н. Казаков (1949) та Ю.Г. Вилєжнев (1965) в якості таких, що характеризують освоєність території.

Рис. 4. Концептуальна схема методики створення ТК різного ступеня узагальнення інформації

Рис. 5. Кількість та щільність річкових гідронімів (потамонімів) по головних

річкових басейнах України (приклад аналітичної топонімічної карти)

Щільність

гідронімів, од./10 тис.км2 | Кількісне переважання категорій

гідронімів

річкові | нерічкові

суходільні | морські

Кількість гідронімів, од.

велика (>50) | невелика (<50)

Висока

(>10)––

Низька

(<10)––

Рис. 6. Угрупування річкових басейнів України за основними кількісно-морфометричними

характеристиками гідронімів (приклад синтетичної топонімічної карти та легенди до неї)

З метою встановлення кількісних закономірностей топонімічних явищ та їх динаміки в просторі й часі, виявлення існуючих взаємозв’язків між ТТС та іншими, оточуючими їх складовими геопростору, є необхідним застосування картографічних прийомів математично-статистичного аналізу тощо. Результатом цього є створення синтетичних топонімічних карт. В роботі виконано розрахунки щільності топонімів усіх складених ТБД за різними схемами територіального поділу. Узагальнюючий аналіз дозволив виділити 5 груп регіонів України (табл. 3).

Таблиця 3

Групування регіонів України за щільністю топонімів

Щільність топонімів За площею території,

од./10 тис. км2 За кількістю населення,

од./млн. осіб

найвища 66,9 – 93,0:– Донецька, А.Р. Крим (з м. Севастополь), Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська 68,2 – 82,1: Луганська, Херсонська,

Закарпатська, Івано-Франківська,

А.Р. Крим (з м. Севастополь)

висока 37,26 – 66,7: Тернопільська, Чернівецька, Херсонська, Харківська, Луганська 57,8 – 67,2: Волинська, Житомирська,

Чернігівська, Сумська, Кіровоградська

середня 31,6 – 37,0: Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Київська (з м. Київ) 49,0 – 56,1: Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Одеська, Донецька

низька 28,0 – 31,5: Житомирська, Вінницька,

Черкаська, Кіровоградська, Сумська 45,3 – 48,0: Рівненська, Чернівецька,

Вінницька, Черкаська, Миколаївська

найнижча 23,5 – 23,4: Рівненська, Хмельницька,

Чернігівська, Полтавська, Миколаївська 22,5 – 44,6: Київська (з м. Київ), Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька

Топоніми можуть розглядатися як статистичні сукупності, оскільки мають масовий характер поширення і утворюють якісно однорідні множини. Для з’ясування чинників, що впливають на формування ТТС оронімів України, розраховано 100 коефіцієнтів кореляції – рангової за системою одиниць геоморфологічного районування, та парної – за одиницями АТП. В результаті визначено, що головні чинники формування ТТС оронімів – це ступінь розчленування рельєфу і щільність заселення території населенням, що можливо пояснити саме ступенем освоєності території, наявністю взємозалежностей між системами топонімів та розселення населення тощо.

Для подальших топонімічних досліджень як у теоретичному, так і в практичному напрямах, здається перспективним залучення коефіцієнтів кореляції з метою вивчення як усієї сукупності топонімів певної території, так і окремих семантичних категорій та топонімічних груп, в т.ч. для дослідження ТТС за просторово-часовими зрізами, що дозволить математичним шляхом визначити зумовленість топонімії України. Також можливе залучення прийомів теорії апроксимації, що потребує застосування швидкодіючих ЕОМ тощо.

На підставі інформації складеного топонімічного банку даних, розрахованих показників і характеристик ТТС, в роботі розроблено і реалізовано методику укладання серії комплексних топонімічних карт “Топонімія України” за кожною окремою ТБД в базовому масштабі 1:2 500 (фрагмент такої карти наведений на рис. 7). Розробка серії ґрунтується на системному підході до процесу картографування. Для карт визначено цільове призначення, програми і вимоги. За призначенням карти серії є науково-довідковими, покликані слугувати детальним джерелом відомостей про ТТС України загальнодержавного рівня, систематизувати та унаочнити топонімічну інформацію, кількісні та якісні топонімічні характеристики; призначені для отримання детальної, науково достовірної інформації з топонімії того чи іншого регіону України. Згідно цього вони виконують інформаційно-пізнавальну, систематизуючу, популяризаційну, самоосвітницьку, дидактичну, комунікативну функції. Для всіх карт серії обґрунтовані питання кількісної і якісної генералізації як вихідної, так і картографованої топонімічної інформації. Основними способами зображення при цьому постають значковий, підписів, картограм, структурних картодіаграм, кількісного фону, ареалів. Застосовані елементи дизайну, що доступні в програмному продукті векторної графіки CorelDRAW 12, за допомогою якого і створювалися карти серії.

Рис. 7. Фрагмент комплексної ТК “Гідроніми України – назви річок (потамоніми)”

та легенда до неї (приклад із серії ТК “Топонімія України”)

Сучасне географічне дослідження не уявляється без застосування геоінформаційних систем (ГІС) або окремих їх технологій. Із застосуванням методів ГІС-технологій в дисертаційній роботі розроблені три топонімічні інформаційні системи (ТІС) як загальнодержавного (Україна), так і регіонального (Дніпропетровська область) рівня.

ТІС “Сучасні та попередні назви міст України” створена за допомогою Macromedia FLASH MX 6.0. Робочий файл може бути представлений у вигляді файлу EXE або HTML. Програма дозволяє отримати докладну топонімічну інформацію про всі 454 міста України – історію перейменування, час існування тієї чи іншої назви, утворення самого міста, семантичне значення ойконіму тощо.

ТІС “Гідроніми України” побудована за допомогою пакету Microsoft Visual FoxPro 6.0 і являє собою пошукову систему про 241 річковий гідронім України. Програма дозволяє здійснювати багаторівневий пошук – по запиту користувачем певного гідроніму, регіону, семантичної категорії, місця витоку чи гирла номінованого об’єкту на екрані комп’ютера з’являється карта з виділеним об’єктом пошуку.

В якості прикладу регіональної ТІС виступає “Банк топонімічної інформації Дніпропетровської області”, який розроблений в середовищі Microsoft Access та уміщує інформацію по 2775 топонімам території області за 40 категоріями географічних об’єктів. Пошук топонімічної інформації багаторівневий, може виконуватися як по окремо, так і в будь-якій варіації умов запиту – за назвою географічного об’єкту, одиницями АТП області, видом (категорією) топоніма, номенклатурою листа топографічної карти масштабу 1:200 , семантичними категоріями, лінгвістичними групами, морфологічною належністю.

Складені ТІС здатні знайти широкого використання перш за все у навчальному процесі середньої загальноосвітньої школи, інших освітніх програмах, може використовуватися як самостійна інформаційна програма, слугувати основою для подальших розробок ТІС як інших категорій топонімів, так і узагальнюючої по Україні.

У четвертому розділі “Синтетичні просторові характеристики топонімічної системи України” обґрунтовуються узагальнюючі характеристики ТТС – топонімічне районування та топонімічна репрезентативність, що пропонуються в якості показників ступеню забезпеченості, подібності ТТС, їхньої насиченості топонімами.

Топонімічне районування являє найвищий ступень узагальнення топонімічної інформації і є одним з видів комплексного суспільно-географічного районування; в його основі закладено виявлення об’єктивно існуючих у суспільно-географічному середовищі територіальних топонімічних одиниць. Сучасними науковими дослідженнями питання загального топонімічного районування України не охоплене. Головним чинником топонімічної диференціації України є топонімічна дискретність – найважливіша властивість території та всіх утворюючих її топонімічних комплексів, сутність якої – в неоднорідності топонімії у мовному відношенні, впливі географічного середовища та історії формування ТТС.

В роботі на підґрунті комплексного аналізу наукових засад методу районування та з урахуванням отриманих результатів за темою дослідження пропонуються принципи і методи здійснення топонімічного районування України (табл. 4).

В роботі запропонована схема топонімічного районування України, побудована за методом єдиної території. Схема відбиває узагальнені межі територіальних систем окремих категорій топонімів, за якими побудований банк даних “Топонімія України” і за якими проводилося дослідження, тобто, райони виділені як узагальнюючі та опосередковані тих систем районування, за якими розглянуті топоніми та їх ТТС (гідрологічного, геоморфологічного, фізико-географічного, в меншій мірі – адміністративно-територіального).

Таблиця 4

Методологічні засади здійснення топонімічного районування території України

Принципи топонімічного районування | Методи топонімічного районування

1) об’єктивності – виділення об’єктивно існуючих топонімічних територіальних комплексів, що сформувалися під впливом географічного середовища;

2) відносної однорідності – будь-яка таксономічна територіальна одиниця у топонімічному змісті умовно розглядається як відносно однорідна;

3) комплексності – дослідження топонімів усіх категорій і семантичних груп в сукупності, без обмежень; а також із дотриманням принципу діахронічного й синхронічного вивчення топонімії території;

4) територіальної спільності – топонімічні райони нижчого таксономічного рангу повинні утворювати географічну цілісність, бути генетично однорідними й неподільними. | а) провідного фактора – за умовою вивчення топонімії суцільним шляхом певного масштабу є можливим встановити провідні чинники (фактори), що обумовлюють формування топонімії території країни;

б) єдиної території – шляхом накладання районування за окремими компонентами топонімічної системи – гідрологічному, фізико-географічному, геоморфологічному, адміністративно-територіальному тощо; метод дозволяє виділити ядра топонімічних районів, а межі між ними – до встановлення топонімічної типології;

в) морфометричного топонімічного районування – дозволяє виявити регіони країни за ступенем топонімічної насиченості, кількісного співвідношення топонімів тощо;

г) семантичного районування – виділення однорідних топонімічних районів за смисловим (семантичним) значенням географічних назв як по окремих категоріях топонімів, так й за їх сукупністю.

Виділені дев’ять топонімічних районів (Карпатський, Подільський, Волинський, Поліський, Центрально-Придніпровський, Придніпровський, Донсько-Слобідський, Причорноморсько-Приазовський, Кримський) не є однорідними у своєму складі; в подальших наукових дослідженнях можливо виділити топонімічні підрайони, області, локальні топонімічні ареали, що склалися за окремими відмінними ознаками. Дрібність виділення контурів схеми топонімічного районування залежить від масштабу розгляду як топонімів по-окремо, так і їхніх територіальних статистичних сукупностей. Здійснення комплексного топонімічного районування України можливе в якості узагальнюючого по всіх виділених методах.

Для дослідження ТТС може бути застосоване поняття топонімічної репрезентативності, під яким пропонується розуміти: а) ступінь подібності певної регіональної ТТС до загальнодержавної; б) ступінь насиченості та різноманітності, “характерності” ТТС. Для кількісного (математичного) визначення репрезентативності можливо застосовувати декілька прийомів, а саме – за абсолютними та відносними показниками, коефіцієнтами, умовними балами. В якості прикладу в роботі здійснена спроба визначити репрезентативність гідронімічних ТТС, що сформувалися в межах головних річкових басейнів країни, за формулою:

,

де Тt – загальна кількість гідронімів регіональної ТТС; TТt – кількість топонімів загальної гідронімічної ТТС; St – площа регіональної ТТС; Stt – площа загальної ТТС.

Розрахунок відносного показника топонімічної репрезентативності для окремих річкових басейнів показав, що найбільш подібною до загальнодержавної та відмінною від неї є гідронімічні системи басейнів Дону та Вісли