Міністерство освіти і наукИ україни

львівська НАЦІОНАЛЬНА академія мистецтв

Гах Ірина Степанівна

УДК 7.048:246.5 (477)

Храмовий вітраж Галичини

кінця ХІХ - початку ХХ ст.: західноєвропейський контекст

(становлення, художні особливості, проблеми реставрації).

спеціальність 17.00.06 - декоративно-прикладне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: Стельмащук Галина Григорівна – доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Офіційні опоненти: Чугай Раїса Володимирівна – доктор мистецтвознавства, професор, старший науковий співробітник відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАНУ

Слободян Олег Олексійович – кандидат мистецтвознавства, доцент, в.о. професора Косівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва

Провідна устонова: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Р.Рильського НАН України, м.Київ

Захист відбудеться “8” червня 2006 р. о “15” годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львіській академії мистецтв (79011, Львів - 11, вул.Кубійовича 38).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської академії мистецтв (79011, Львів - 11, вул.Кубійовича 38).

Автореферат розіслано “6” травня 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

доктор мистецтвознавства,

професор В.А.Овсійчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Храмовий вітраж Галичини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. є малодослідженим явищем в українському мистецтвознавстві. Кольорові вікна із сюжетними зображеннями були характерними для архітектури західної християнської традиції, що підтверджується великою кількістю цих творів у костьолах Англії, Франції, Німеччини, Австрії, Польщі, Чехії та інших західно- та центральноєвропейських країн. Галицькі церковні вітражі кін. ХІХ – поч. ХХ ст. – своєрідне мистецьке явище, специфічність якого зумовлена творчістю українських художників-вітражистів, роботами відомих західноєвропейських вітражних фірм, впливами західноєвропейського мистецтва творення кольорових сюжетних вікон у спорудах сакрального призначення.

Актуальність дослідження зумовлена станом дослідження проблем, необхідністю поглибленого висвітлення історії розвитку вітчизняного листового (вітражного) скловиробництва, його впровадження у галицьку храмову архітектуру в період Середньовіччя, ХVІ – ХVІІІ ст., та появу церковного сюжетного вітража наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. у Галичині, уточнити цілий ряд історичних даних щодо робіт європейських майстерень на території Галичини, розкрити творчість художників-вітражистів. На сьогоднішній день цей вид мистецтва є актуальним і, практично, у всіх старих (відновлених) та новозбудованих храмових спорудах встановлюються нові вітражні вікна, а також проводяться реставрації старих вітражів. Окремі джерела розкривають деякі аспекти теми дослідження: Чегусова З. вітраж // Мистецтво України. – Т. 1. – К. Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1995. – С. 335-336; Грималюк Р. Вітражі Петра Холодного. Дзвін. – Львів, 1991. № 11. – С.150-154; Грималюк Р. Вітражі Львова другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Автор. дис. кан. наук. 17.00.06. – Львів, 1996.; Грималюк Р. На порозі нового тисячоліття... // Збірн. матеріали україно–польського наукового семінару “Історична, мистецька та архітектурна спадщина Жовкви: проблеми охорони, реставрації та використання. – Жовква, 1998. – С.129-132 – варіант публікації: Народознавчі зошити. №5 (29) – Львів, 1999. – С. 757-758; Смирнов Ю. Реставрація римо–католицького собору у Львові в 1892-1899 роках // Матеріали наук. конференції “Історія релігії в Україні”. Кн.ІІ. – Львів: Логос,1999. – С. 138-143; Тищенко Г. Пронин А. Витражи в Украине // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Мистецтвознавство. – Харків 2001-02. – С. 64-75; Грималюк Р. Вітражі Львова. – Львів, 2004. Згадані праці щодо історії вітражу кін. ХІХ – поч. ХХ ст. підтвердили доцільність розгляду цих проблем у контексті загальноєвропейських історичних та культурологічних досліджень, а глибше і ширше вивчення відповідатиме першочерговим завданням сучасного мистецтвознавства, яке спрямовує свої зусилля на об`єктивне, достовірне, науково обгрунтоване висвітлення історії європейської, а зокрема – української культури. Храмові сюжетні чи орнаментальні композиції зі скла, їх існування у храмовій архітектурі на території Галичини на сьогодні в українському мистецтвознавстві не були предметом окремого дослідження. Не розкрито становлення цього виду монументального мистецтва у період Середньовіччя, ХVІ – ХVІІІ ст. наприкінці ХІХ та на поч. ХХ ст. Висвітлення творчості галицьких художників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та діяльності відомих західно- та центральноєвропейських фірм у мистецтві творення храмового вітражу на Галичині практично не розглядалось. На вказаних територіях збережена найбільша кількість пам`яток костьольного та церковного вітража кін. ХІХ – поч. ХХ ст., тому необхідно не лише дослідити його розвиток, але й розробити методику проведення реставраційних, профілактичних заходів щодо їх збереження.

Мета дослідження: висвітлити становлення та основні етапи розвитку галицького вітражного мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст., звернувши особливу увагу на його стильові особливості та спорідненість з тогочасними західно- та центральноєвропейськими художніми течіями. Подати методику проведення реставраційних та оновлювальних робіт у галузі храмового вітражу, які підтверджені власним досвідом роботи.

Характер мети зумовив цілий ряд завдань, основними з яких є:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

9)

Об`єкт дослідження – вітражі у спорудах сакрального призначення Галичини кін. ХІХ – поч. ХХ ст., виконані в матеріалі західноєвропейськими фірмами Німеччини, Австрії та Польщі, творчість тогочасних художників-вітражистів. Предметом дослідження виступають процеси формування храмового вітражу як художнього явища, його художні особливості та проблеми реставрації пам`яток храмового вітражного мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на території Галичини в контексті історії європейської художньої культури.

Хронологічні межі дослідження зумовлені наявністю фактичного матеріалу й охоплюють останні п`ятнадцять років ХІХ та першу третину ХХ ст., що підтверджується сигнатурами та архівними чи історичними документами. З метою грунтовнішого висвітлення теми робимо екскурси у віддаленіші історичні періоди.

Територіальні межі дослідження визначені історичною територією Галичини, яка входила до складу Польщі (1349-1872, 1918-1939), Австро-Угорщини (1872-1918).

Методологічною основою дисертації є принцип історизму та системного підходу до об`єктивного висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання літературних джерел, які поєднуються методами мистецтвознавчих досліджень: систематизацією фактологічного матеріалу, порівняльним аналізом, періодизацією та класифікацією. Основою загальнотеоретичного осмислення проблем, порушених у дисертації стали роботи провідних мистецтвознавців: М.Голубця, П.Жолтовського, І.Свєнціцького, В.Овсійчука, О.Сидора, К.Ціммертер, Е.Маєрет та ін.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в дисертації на основі систематизації, узагальнення й аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу, першоджерел та архівних документів здіснено спробу комплексного дослідження проблеми розвитку вітражного мистецтва на території Галичини наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст., появи сюжетного вітража в храмах Греко-Католицької та Православної церков у першій третині ХХ ст. Уперше проводиться дослідження галицького храмового вітража, аналізуються маловідомі історичні факти та архівні матеріали щодо діяльності відомих західноєвропейських вітражних фірм та художників проектантів, експонати фондів Національного музею у Львові. Визначаються художні особливості галицького храмового вітража кін. ХІХ – поч. ХХ ст. методом порівняльної характеристики сюжетних вітражів східної та західної християнських традицій, вирішуються проблеми реставрації та збереження традицій вітражного мистецтва.

Практичне значення дисертації полягає у комплексному мистецтвознавчому аналізі храмових вітражів Галичини кін. ХІХ – поч. ХХ ст., що приводить до розуміння культурно-мистецьких явищ, які відбувалися у центрально-європейському мистецтві. Цей аспект мистецтвознавчого дослідження підносить на новий рівень творчість М.Сосенка, Ю.Буцманюка та П.Холодного, які вписали нову сторінку в розвиток історії храмового вітражу, можливість застосування результатів дисертаційної роботи для існування церковного вітражу в сучасних умовах та проведення реставраційних робіт із збереженими вітражами кін. ХІХ – поч. ХХ ст. що є ще одним вагомим чинником дослідження. Матеріали дисертації можуть бути використані в курсі лекцій з історії українського та європейського мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у спеціалізованих вузах, а також для розробки навчальних програм та рекомендацій щодо збереження та реставрації вітражів.

Апробація результатів висвітлювалась на наукових конференціях : “

Історія релігії в Україні” що проводилась Академією наук України, Інститутом української археографії, Львівським музеєм історії релігії (Вітражне мистецтво на землях Галичини. Львів, 1992); “Історія релігії в Україні” - Академія наук України, Інститут української археології, Львівський музей історії релігії (Західноєвропейське вітражне мистецтво на Галичині. Львів, 1993); міжнародна наукова конференція - Львівська Академія Мистецтв “Українське Сакральне Мистецтво: традиції, сучасність,перспективи” (Культовий вітраж в історії національного мистецтва. Творчість П.І.Холодного. Львів, 1994); “Історія релігії на Україні” - Академія наук України, Інститут української археографії, Львівський музей історії релігії (Вітраж, одна з яскравих сторінок образатворчого мистецтва Ю.Буцманюка. Київ Львів, 1994); “Історія релігії на Україні” - Академія наук України, Інститут Української археографії, Львівський музей історії релігії (Історія встановлення кольорових вікон у Львівському Кафедральному костьолі. Київ Львів, 1995); міжнародна наукова конференція - Львівська Академія Мистецтв “Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи” (Становлення сакрального мистецтва у храмах Галичини ХVІ – ХХ ст. Львів, 1997); Українсько-польська наукова конференція “Українсько-польські відносини в ХХ ст.: державність, суспільство, культура” (Галицький церковний вітраж початку ХХ ст.: співпраця краківської фірми Г. Желенського з українськими художниками-вітражистами. Тернопіль, 1999); Міжнародна наукова конференція “Проблеми збереження, консервації, реставрації та експертизи музейних пам`яток” (Західноукраїнський вітраж - проблеми збереження та реставрації. Київ, 2001); Міжнародна наукова конференція “2000 - ліття Різдва Христового і народна культура” (Становлення та розвиток класичного вітражу в інтер`єрі української сакральної архітектури ХVІ – ХХ ст. Львів, 2001). В контексті мистецьких проблем досліджуваного періоду, дисертанткою була підготовлена наукова концепція виставки, яка відбулася у Львівському музеї історії релігії (1989) “Львівський вітраж на зламі ХІХ – ХХ віків”.

Дисертантом опублікувано двадцять статей, п`ять з яких - у фахових виданнях, в яких висвітлено головні положення дисертації.

Структура роботи. Дисертація (145 сторінок) складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (153 позиції) та додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкриваються науково-теоретичні підстави для розробки теми, обгрунтовується її актуальність, визначається основна мета і завдання, предмет та об`єкт дослідження, характеризується ступінь наукової новизни проблеми та її практичне значення, подаються відомості про апробацію основних результатів дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методологія дослідження” здійснено огляд літератури з обраної проблеми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, конкретизуються методологічні установки дослідження.

Становлення та розвиток храмового вітража західної та східної християнських традицій на території Галичини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на сьогодні практично не досліджене. Існують окремі публікації у мистецтвознавчих працях М.Голубця, М.Драгана, Р.Лісовського та ін., які дають коротку інформацію про діяльність художників-проектантів поч. ХХ ст., не вдаючись до давніх часів. Серед поодиноких спроб вивчення вітража в радянський період є публікація В.Хохрякова, де поряд з іменами відомих польських художників Я.Матейка, Ю.Мехоффера та ін., згадано українського художника П.І.Холодного. У тому часі існують також публікації, в яких стверджується, що на західних територіях України ніколи не було українського вітражного мистецтва, а старі “кольорові вікна” – речі незначні за своїми художніми вартостями. У деяких виданнях з іменами польських художників С.Виспянського та Ю.Мехоффера пов`язують останній “великий стиль” у монументальному сакральному вітражі кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на теренах Східної Галичини. У 1980-1990 рр. була спроба повернутися до теми галицького вітража та його проблем. Саме тоді автори гостро обговорювали проблеми старого вітража, при цьому йшлося не тільки про місце вітража в храмовій архітектурі, але й звертали увагу на катастрофічний стан, в якому перебували й перебувають на даний час старі кольорові вітражні вікна. Місцева преса висвітлювала це питання, але на жаль, практичних дій задля їх збереження не було.

Слід зазначити, що з 1970–х рр. при Львівській обласній реставраційній майстерні працювала бригада вітражистів, яка реставрувала кілька великих об`єктів: вікна церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові та Львівського Кафедрального костьолу, колишньої Торгової палати (пр. Шевченка,19) та ін. Але на поч. 1990-х рр. майстерня була розформована.

1989 року з ініціативи дисертанта у Львівському музеї історії релігії експонувалася виставка “Львівський вітраж кінця ХІХ – початку ХХ віків”, де була представлена збірка старих кольорових вікон, які пощастило зібрати у неодноразових експедиціях по Львову та області.

Впродовж останніх десяти років на наукових конференціях, та у різних публікаціях дисертанткою порушувались теми, безпосередньо пов`язані з історією галицького вітража, з творчістю українських та польських художників–проектантів, діяльністю провідних фірм Німеччини, Австрії та Польщі, а також проблемами збереження та реставрації старих вітражів.

У 1996 р. Грималюк Р. захистила дисертацію “Вітражі Львова другої половини ХІХ початку ХХ сторіч”. У цій праці вітраж вперше став об`єктом дослідження, крім цього, було порушено питання збереження та реставрації старих кольорових вікон. У науковому дослідженні Р.Грималюк систематизувала та каталогізувала вітражні вікна кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у місті Львові, подала відомості про виробництво та встановлення на об`єктах окремих творів. У підрозділах дисертації виділено та проаналізовано віднайдені автором та доступні для вивчення вітражні комплекси: Кафедральний костьол, костьол сc. Францисканок, церква Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Основна увага у вказаній дисертації зосереджена на вітражах житлових та адміністративних приміщень періоду Львівської сецесії, проведена часткова каталогізація та атрибуція окремих зразків пам`яток початку ХХ ст., представлено близько 200 світлин.

У монографії “Вітражі Львова кінця ХІХ – початку ХХ століття” (Львів 2004), яка є значним внеском у вивчення вітражного мистецтва Львова і написана на основі дисертаційних матеріалів, Р.Грималюк розкрила художні особливості вітражів Львова та синтетичне трактування їх функціонування в архітектурно-просторовому середовищі міста. Коло наукових зацікавлень згаданого автора найбільше сконцентроване на сецесійному вітражі адміністративних та житлових будівель міста Львова 1900-х рр. Можна погоджуватись чи дискутувати стосовно окремих положень щодо аналізу вітражів Львівського кафедрального костьолу, костьолу сс.Францисканок у Львові, церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові та ін., але було проведено велику працю над каталогізацією львівського вітражу (більше 100 пам`яток). Наше дослідження різниться із вищезгаданим визначенням щодо предмета та об`єкта дослідження. У ньому заакцентовано увагу на аналізі галицького храмового вітражу кін. ХІХ – поч. ХХ ст., на порівняльній характеристиці вітражних вікон у сакральних спорудах західної та східної християнських традицій. У дисертації представлений великий фактичний матеріал про історію та діяльність вітражних фірм Австрії, Німеччини та Польщі на території Галичини. Особливу увагу у нашій науковій роботі зосереджено на становленні церковного вітражу (на основі збірки ікон Національного музею у Львові) та на творчості українських художників-вітражистів М.Сосенка, Ю.Буцманюка та П.І.Холодного.

За останні кілька років неодноразово друкувались матеріали, що висвітлювали події, пов`язані з сучасним вітражним мистецтвом: Г. Стельмащук, Поруйновані святині відроджуються (часопис Наше життя / Ньо-Йорк, грудень 1998, – С.1-2); І.Полянський,Чому Бог зазирає не в наші вікна? (часопис Експрес, 10.02.1999,–С. 7); О.Дух, Краса кольорового скла (часопис “Галицький шлях”, – Львів, 1999. 27.07).

Для написання цієї наукової роботи були надзвичайно важливими публікації західноєвропейських вчених, які займались дослідженням історії французького, англійського, німецького, австрійського вітражу, хоч вони і не торкалися історії творення галицького вітража. Одним з найвизначніших видань цієї тематики можна вважати мистецький альбом – монографію “Світ вітражів. Двотисячна історія вітражу в 500 кольорових світлинах” (“Die Weld der Glasfenster. Zwoullf Jahrhunderte abendlaundicher Glasmalerei in ueben 500 Farbbildern” Muenchen, 1976 німецький варіант) з великою кількістю кольорових репродукцій, який опублікований кількома європейськими мовами. У ньому коротко подається історія вітража Англії, Франції, Німеччини, Італії, Америки та інших країн, де був поширений цей вид мистецтва, від початку виникнення листового скла у цих країнах та появи кольорових сюжетних вітражних вікон , і до наших днів.

Під егідою міжнародного форуму Gorpus Vitrearum Medii Aevi, що відбувся у Франції 1951 року, впродовж років у країнах Європи періодично виходять великі енциклопедичні видання з історії вітражного мистецтва, які увійшли в програму цього форуму. Працюючи у Гамбурзькій університетській бібліотеці, дисертантка мала можливість працювати з деякими виданнями Gorpus Vitrearum Medii Aevi (наприклад: Мatous F. Corpus Vitrearum Midii Aevi. Tschechoslowakei 1975). Під цією самою назвою “Gorpus Vitrearum Medii Aevi”, але із інформацією про вітражне мистецтво різних країн, у великих за обсягом альбомах–монографіях містяться надзвичайно ґрунтовні дослідження старого вітража, ілюстрованих великою кількістю кольорових та чорно–білих репродукцій, інформацією щодо розвитку скловиробництва, становлення вітражних майстерень, описами найвідоміших вітражних ансамблів, відомостями про художників–вітражистів. За останні десятиліття кожна країна пропагувала і продовжує популяризувати старі вітражі, висвітлюючи найґрунтовніші досягнення у галузі храмового вітражного мистецтва. Із найближчих до нас країн у цей великий проект увійшли Чехія, Словаччина та Польща. У дослідженнях австрійських мистецтвознавців міститься інформація про роботу фірми Tirol Glasmalerei und Mosaikanstalt, яка плідно працювала на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. У публікаціях K. Ціммертер (K. Zimmerter) та Е. Maєрет (E. Maireth) згадуються окремі (не всі відомі нам) об`єкти вітражних ансамблів, виконаних у матеріалі цією фірмою не тільки для Галичини, а й для інших великих міст центральної та східної Європи. У виданні K. Ціммертер “Книга - та друкарське видання “Тіролія”, Інсбрук (Buch – und Kunstdruckerei “Tyrolia”, Innsbruck), присвяченому ювілею створення фірми 1861–1911 рр., подаються відомості про заснування та подальшу роботу фірми протягом вказаних десятиліть, згадуються замовлення в Україні (Кафедральні костьоли у Тарнові (ст.29), у Львові (ст.35), мозаїка у Свято-Георгієвській церкві, що знаходиться на вул. Короленка).

Maєрет Елізабет у 1986–1987 рр., яка захистила дисертаційну роботу “Історія фірми тірольських вітражів та мозаїки з Інсбруку” (“Die Geschichte der Tiroler Glasmalerei – und Mosaikanstalt in Innsbruck”), висвітлює діяльність фірми у Львові, Одесі та Миколаєві (ст.18,55,59). В окремому розділі автор подає відомості про мозаїчні роботи, де в переліку об`єктів згадується православна (але не уточнено яка) церква у Галичині (ст.59), а також діяльність фірми до 1911р. У дисертації підкреслено цінність інформації німецьких дослідників щодо роботи мюнхенської вітражної фірми Mauer`sche Hoffkunstanstalt.

У 1970–90 рр. у Польщі з`явилися публікації на основі архівно–документальних досліджень про історію польського вітража кін. ХІХ– поч. ХХ ст., зокрема, робіт краківських вітражних фірм, що мають безпосереднє відношення до розвитку церковного вітража початку ХХ ст. на території Східної Галичини. Дослідження Х. Павловської стосується діяльності одного з найвідоміших польських вітражних закладів першої половини ХХ ст. – Краківської фірми вітражів та мозаїки Г.Желенського. Завдяки саме цій фірмі церковні вітражні ансамблі до сьогодні прикрашають наші храмові споруди.

Розширений історично–оглядовий характер має книга Х. Павловської “Вітражі в краківських будівлях на зламі ХІХ – ХХ ст.” з великою кількістю кольорових та чорно-білих репродукцій. Це видання становить цінне джерело інформації щодо замовлень та виготовлення кольорових вікон у храмових та світських спорудах Польщі, зокрема – у Східній Галичині. Окремі розділи автор присвячує висвітленню діяльності польських вітражних фірм, художників–вітражистів, проблемам старого польського вітража. Щоправда, у цій книзі лише згадано про можливість існування вітражів фірми Желенського у галицькій архітектурі.

Польське товариство прихильників історії та пам`ятників Кракова ( Rocznik Krakowski w 1987) у виданні D. Czapczynska “Свіцькі вітражі в Кракові” (“Swiecki witraze w Krakowie”) повніше та ширше представляє польський вітраж початку ХХ ст. в архітектурних спорудах Кракова. Паралельно з історією створення та розвитку закладу Г. Желенського, тут йдеться й про інші вітражні фірми поч. ХХ ст. у Польщі, співпрацю визначних польських художників Я.Матейка, Я.Биковського, С.Виспянського та ін. із майстернями–виробниками.

В публікації Ж. Дорожної “Витражи” ( журнал “Наше наследие” 1990р. № ІV) подається згадка про велике вітражне вікно в Ісааківському соборі, яке в матеріалі виконане у Мюнхені на початках 1840-х років. Вагомим, і чи не єдиним дослідженням у галузі російського вітража, є каталог петербурзьких класичних вітражних вікон, де у стислій формі представлені всі знані на сьогоднішній день вітражі періоду 1917–1998 рр.

Історичних матеріалів щодо вітражів західної та східної християнських традицій на території Галичини практично немає. Тому можливість працювати у бібліотеках Австрії (бібліотека Віденського інституту прикладного і декоративного мистецтва), Німеччини (бібліотека Гамбурзького Університету), Польщі (бібліотека Ягеллонської Академії) та архівах майстерні Г.Желенського, а також листування автора із науковцями згаданих країн стали основою дослідницької праці, її джерельною базою. Аналізуючи процеси становлення та розвитку вітражів західної традиції, ґрунтовно вивчаючи основні художньо–стильові особливості вітража періоду Середньовіччя та ХІХ – ХХ ст., досліджуючи методи роботи вітражних фірм, що працювали у Галичині, дали змогу проаналізувати у дисертації появу галицьких церковних сюжетних вікон і визначити їх місце в творенні мистецтва вітражу в хоамових спорудах західного та східного обряду на зламі ХІХ – ХХ ст. Джерельну базу дисертації становлять також вітражі кін. ХІХ – поч. ХХ ст., які знаходяться у храмових спорудах і є доступними для вивчення.

Методика дослідження базується на методі порівняльно–історичного аналізу процесів творення вітражів східної та західної християнських традицій на території Галичини наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. а також за допомогою порівняльного методу у дисертації проведено паралелі між храмовими вітражами християнських традицій даного часового періоду. Проаналізувавши історію храмового вітражу у Західній і Східній Європі та синтезувавши отримані результати, накреслено схему становлення вітражного мистецтва кін.ХІХ – поч. ХХ ст. на території Галичини.

Розділ другий “Історія розвитку церковного вітража Галичини у контексті європейського вітражного мистецтва”, складається з п`яти підрозділів і висвітлює історико-культурні чинники, які впливали на процеси становлення мистецтва храмового вітражу в західній та центральній Європі, другої половини ХІХ – поч. ХХ ст., на розвиток галицького церковного вітражу періоду Середньовіччя, ХVІ–ХVІІІ ст., кінця ХІХ–першої третини ХХ століття.

У першому підрозділі “Європейський вітраж: історія становлення” коротко висвітлена історія західноєвропейського готичного вітражу, його місце і значення у храмовій архітектурі, особливості художньої мови, композиційної та кольористичної побудови, техніко-технологічного виконання. Саме у період ХІІ–ХV ст. були сформовані основні засади композиційного, кольористичного та образно-змістовного виразів цього виду мистецтва. Високий рівень готичного вітражу мав вплив на власний розвиток у наступних століттях, а технологічні особливості виготовлення та методи обробки листового скла лягли в основу творення кольорових сюжетних вікон у наступні століття. Із середини ХІХ ст. вітраж одержав своє відродження перш за все як вид монументального храмового мистецтва.

У цьому підрозділі також розглядається генеза церковного вітражу на окреслених в дисертаційній роботі територіях. Спираючись на археологічні та літературні джерела, власні дослідження стверджується: в давні часи (ІІІ–ІХ ст.) на території України існувало скловиробництво, зокрема вироблялось листове скло, що підтверджують зібрані та систематизовані історичні та історіографічні джерела. У княжі часи (Х – ХІІІ ст.) найбільш вживаним було “лунне” віконне скло, то вже у період ХVI – ХVІІІ ст, поряд із круглими скельцями широко впроваджуються “болони” для вікон, виготовлені методом “халяви”. Літературні джерела розповідають про вітражні вікна церков території Галичини – історичні факти підтверджують існування цехів чи окремих майстерень, які виконували замовлення на виготовлення “шиб” чи “болонів” для вікон храмових споруд та житлових приміщень у ХV – ХVІ ст. Надзвичайно важливу інформацію, щодо існування орнаментальних вітражних вікон в галицьких церковних спорудах надає збірка ікон Національного музею у Львові. Під цим оглядом цілий ряд пам’яток ХVІ – ХVІІІ ст. характеризуються широким впровадженням архітектурних або архітектурно-пейзажних мотивів, які використовуються як тло для канонічних сюжетів і де присутні зображення вітражних вікон із орнаментальними композиціями.

У другому підрозділі “Вітраж в храмових спорудах Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.”, розглядаються становлення та розвиток сюжетного вітражу на території Галичини. У хронологічній послідовності, спираючись на архівні та археологічні матеріали у дисертації досліджено, що на території Галичини, ще у період Середньовіччя існували вітражі у Львівському кафедральному костьолі, у Львівському арсеналі, у костьолі міста Дрогобича та ін. Жодна із згаданих пам`яток не дійшла до нас у первозданному вигляді.

На сьогоднішній день збереглися кольорові сюжетні вітражі, які були встановлені наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Їх появі сприяли об`єктивні фактори: розбудови міст, масові реставраційні проекти, розвиток промисловості. Тільки у містах та селах Перемишської єпархії у тому часі було перебудовано та реставровано більше як двадцять відсотків усіх існуючих церков: це близько вісімсот одиниць, між якими тільки у Львові: костьол Івана Хрестителя (1887 р.), костьол Марії Сніжної (1882-92 рр.), церква Онуфрія (1902 р.) та багато інших; будуються нові будівлі: костьол сс. Францисканок (1897–88 рр.), церква Преображення Господнього (1893 р.), Російська православна церква (1900 р.) та ін. В матеріалі вітражні вікна для більшості храмових споруд Галичини виконують дві західноєвропейські майстерні: німецька фірма Meyer`sche Hofkunstanstalt з Мюнхену та австрійська Tirol Glasmalerei und Mosaikanstalt з Інсбургу, на початку ХХ ст. преорітет у виготовленні кольорових вікон перейняла фірма Krakowski Zaklad Witrazow i Mozaiki S.G. Zelenski.

Наступні три підрозділи дисертації – “Вітражні вироби мюнхенської фірми Мауера”, “Продукція австрійської фірми з Тіролії на території Галичини” та “Співпраця художників-вітражистів Галичини з майстернею Г.Желенського у Кракові” присв`ячені діяльності кожної із згаданих вітражних фірм: визначено їх історичне, тематичне, стилістичне та технологічне спрямування. На основі аналізу використаних історичних матеріалів та вивченню збережених на сьогоднішній день вітражних пам`яток спостерігаємо високий мистецький рівень галицьких вітражів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Спираючись на історично-документальні матеріали та аналізуючи доступні для вивчення вітражні об`єкти, прослідковуємо закономірність появи галицького сюжетного вітражу в церковних спорудах на поч. ХХ ст. Саме співпраці українських художників-монументалістів поч. ХХ ст. М.Сосенка, Ю.Буцманюка та П.І.Холодного із краківською фірмою Witrazow i Mozaiki S.G. Zelenski присвячено найбільший за обсягом п`ятий підрозділ дисертації.

У третьому розділі - “Художні особливості храмового вітража Галичини західної та східної християнських традицій кін. ХІХ - поч. ХХ ст.”, зокрема, досліджуються вітражі, проектовані відомими європейськими художниками, які в матеріалі виконані німецькою та австрійською фірмами. На конкретних прикладах (Львівський кафедральний костьол та костьол сс. Францисканок) продемонстровано образно-мистецьке, композиційне, кольористичне, графічне та техніко-технологічне вирішення вітражів кінця ХІХ ст.

Аналізуючи стилістичне, тематичне та ідейне спрямування церковних вітражів початку ХХ ст. не можемо вважати, що сюжетний вітраж був штучно “перенесеним” з католицької традиції до галицьких церковних споруд, хоча і, суб`єктивно підходячи до даного питання, не можемо заперечувати факту існуваня наслідувань “модерних” течій та розповсюдження “європейського” мистецтва на галицьких територіях. Без сумніву, на формування церковного вітражу поч. ХХ ст. мав великий вплив розвиток цього виду мистецтва в країнах Західної та Центральної Європи. Галицький вітраж у тому часі формувався у складних взаємодіях та взаємовпливах європейських культур, набираючи своїх, специфічних рис. Він міцно входить в образно-конструктивну систему інтер`єру церкви, своєрідно трансформуючись у новий яскраво виражений вид монументального мистецтва із характерними стилістичними прикметами.

У четвертому, останньому розділі “Проблеми реставрації та збереження традицій галицького вітража кін. ХІХ – поч. ХХ ст. в сучасному українському мистецтві” розглядаються можливості порятунку старого галицького вітражу. Протягом тривалого часу проблеми збереження чи контролю над вітражами кін. ХІХ – поч. ХХ ст. практично не піднімалось. У розділі дисертації коротко розглянуто особливості творення вітражів кін. ХІХ та поч. ХХ ст., способи їх виготовлення, методи проведення реставраційних робіт. Зокрема, на думку автора, основними чинниками “механіки” виготовлення вітражних вікон на металевій основі є конструктивні, кольористичні та технологічні особливості, завдяки яким вітраж є не тільки високомистецьким твором, але й міцним та витривалим щодо зовнішніх та внутрішніх факторів. Звернено увагу на характеристику матеріалів та технологій виготовлення вітражів кін. ХІХ та поч. ХХ сторіч, способи їх використання у проведенні реставраційних робіт. Спираючись на власний досвід, проводячи експерименти, вивчаючи старі методи роботи із листовим склом та металами, пристосовуючи та використовуючи власні технології, плідно співпрацюючи і будучи учасником новоствореного професійного вітражного об`єднання “Вікно”, дисертантка пропонує ряд заходів щодо реставрації та збереження галицького вітражу кінця ХІХ та початку ХХ ст.

ВИСНОВКИ

Дослідження історії церковного вітражного мистецтва на території Галичини другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. та основних етапів його становлення та розвитку в контексті європейського мистецтва храмового вітражу, дає підстави для відповідних висновків.

Церковне вітражне мистецтво кін. ХІХ – поч. ХХ ст. в Галичині виступає окремою ділянкою монументального мистецтва, позначеною цілою низкою характерних ознак, які стосуються передовсім особливостей проектування та виготовлення вітражів, їх функціонального призначення та художньо-стилістичних особливостей. Церковний вітраж на території Галичини є свого роду феноменом мистецької культури східної християнської традиції.

Крім історичних та археологічних джерел, які підтверджують існування листового (вітражного) скловиробництва (ІІІ – ХІІ ст.), досліджено найхарактерніші пам`ятки іконопису ХVI – ХVІІІ ст., зокрема, із збірки Національного музею у Львові, зображення в яких підтверджують широке впровадження у церковну архітектуру кольорових та безкольорових орнаментальних засклень. Художники – іконописці надзвичайно виразно та чітко вимальовували вітражні вікна інтер`єрів із сталими композиційними схемами, на яких можна розпізнати не тільки матеріали, з яких виготовлений вітраж, але визначити способи обробки, встановити якими техніко-технологічними методами виконані фрагменти.

У ХVI – ХVІІІ ст., як свідчить церковний живопис, у храмових інтер`єрах існують виключно орнаментальні кольорові чи одноколірні (часом прозорі) скляні композиції. У цей період у церковній архітектурі відсутні вітражні сюжетні зображення. Різноманітність конфігурацій фрагментів в орнаментальних композиціях церковних вітражів свідчить про професійну майстерність робітників, їх уміння надавати фрагментам листового скла потрібної форми: чотирикутної, восьми чи шестикутної, лускоподібної та інших. Практично у всіх іконах ХVІ – ХVІІІ ст., на яких зображено вікна із вітражами, з`єднуючим матеріалом є метал (автором опрацьовано близько 300 ікон із збірки НМУ, які це підтверджують).

Паралельне існування східної та західної християнських традицій на території Галичини у ХVІ – ХVІІІ ст., доводить закономірність взаємовпливів цих культур у мистецтві храмового вітражу. Хоча ми не маємо жодних даних про існування в церковній архітектурі східного обряду сюжетних кольорових зображень. На вітражі східної християнської обрядовості того часу традиція костьольного сюжетного вітража не розповсюджувалась, що є підтведжено пам`ятками іконопису згаданого періоду.

З серед. ХІХ ст. усі зміни, які відбувались у культурному житті Європи не могли оминути і територію Галичини, де проходили будівничі, реставраційні та оновлювальні роботи в храмових спорудах. Це позначилось і на вітражному мистецтві. В дослідженні висвітлена діяльність відомих вітражних фірм Німеччини, Австрії та Польщі в Галичині. Роботи цих закладів і сьогодні знаходяться у храмових спорудах східної та західної християнських традицій у первісному вигляді і вказують на високий рівень вітражного мистецтва в Галичині наприкінці ХІХ ст.

На основі архівних, історичних та літературних матеріалів з бібліотек Німеччини, Австрії та Польщі висвітлено основні відомості про вітражні фірми–виробники, їх діяльність. У храмах західної християнської традиції наприкінці ХІХ ст. встановлюються кольорові вікна, проекти до яких створювали відомі польські художники Я. Матейко, Ю.Мехоффер, Т.Аксентович та ін. в матеріалі виконувались вітражними фірмами: німецькою Мауера з Мюнхену (Mauer`sche Hoffkunstanstalt) та австрійською із Інсбруку (Tirol Glasmalerei und Mosaikanstalt).

На початку ХХ ст. вітражі виконували українські художники, які плідно працювали у галузі монументального мистецтва і яким належать пректи комплексного рішення інтер`єрів галицьких храмових споруд. В процесі роботи виявлено, що доступні для дослідження та цілісно збережені церковні вітражі поч. ХХ ст. в Галичині у матеріалі виконані краківською фірмою Г. Желенського. У тому часі створюються та функціонують фірми, які виготовляють листове скло та впроваджують його у храмове і світське будівництво. Але у зв`язку з тим, що виготовлення сюжетного вітража на металевій основі із високими вимогами щодо якості роботи із складними технологіями не отримало особливого розповсюдження у традиціях східної християнської культури, ці фірми не виконували складних сюжетних вітражів у матеріалі, відповідно не були конкурентноздатними для великих європейських вітражних фірм. З часом більшість подібних фірм була викуплена сильнішими та багатшими вітражними закладами.

Церковний вітраж поч. ХХ ст. композиційними, колористичними та образно–художніми рисами відрізняється від кольорових сюжетних вікон кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у католицьких храмах, які сьогодні збережені у Галичині і які були проектовані відомими у Європі художниками. Якщо в давні часи вітражні вікна у церкві виконували роль декоративної прикраси та були основним джерелом світла, то в ХХ ст. ці твори репрезентують високий рівень сюжетного вітражу. Церковний вітраж початку ХХ ст. – це мистецький твір із глибоким богословсько–символічним підтектстом, винятково майстерними композиційними, колористичними, графічними та техніко – технологічними вирішеннями. Цілісність композиційних рішень, чітко продумана система колірних заповнень площин вікна, монументальність та статичність у зображенні фігур, витонченність контурних силуетів, делікатне малярське моделювання ликів та рук відрізняють вітражні, проектовані українськими художниками – монументалістами поч. ХХ ст. Зводячи до мінімуму технологічні можливості збагачення поверхні листового скла, вітражі проектуються у такий спосіб, щоб максимально виявити харатеристики скла як матеріалу, а саме: повна відмова від темних кольорів, використання напівпрозорого скла, збагачення поверхні скляними (прозорими) фарбами, вміле оперування густотою та тональними градаціями кольорового скла, широке впровадження технології травлення накладних фрагментів та інших технічних прийомів Таким чином вітраж “висвітлюється”, набирає особливого образно-художнього ладу, демонструється краса скла - як матеріалу. У церковних вітражах поч. ХХ ст., немає зайвої подрібненості, різких контрастів чи складних кольорових градацій; практично відсутня світлотінь. В інтер`єрі вони уподібнюються до фрескового малярства, органічно поєднуються із стінописом, іконописом, різбленням. Богословський зміст кольорових вікон у церковній споруді базується на традиціях української іконографії, а образи святих уподібнюються до зображень на іконах чи стінопису, особливо загострюються образні характеристики святих.

Розглянуто основні технічні засади щодо виготовлення нових та реставрації старих храмових вітражів. Використовуючи відомі із літературних джерел прийоми роботи із кольоровим листовим склом та металом, а також спираючись на власний досвід, запропоновано цілий ряд різних заходів щодо проведення відновлюючих та реставраційних робіт.

У дисертації запропоновано рекомендації щодо програми збереження та реставрації пам`яток вітражного мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на території західних областей України. Результати дослідження знайшли своє продовження у сьогоденній діяльності художників та майстрів–вітражистів, які демонструють професійне ставлення до реставрації старого галицького вітража та творення нового – сучасного.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.Гах І. Як врятувати вітраж? // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1990. № 1. – С. 3-4;

2.Гах І. Диво вікна П.І.Холодного // Людина і світ. -Київ, 1990. – № 10-12. – С.12;

3.Гах І.Вітражне мистецтво на землях Галичини // Матеріали наук.конф. “Історія релігії на Україні” – Львів: Логос, 1993. – С. 14-16;

4.Гах І. Культовий вітраж в історії національного мистецтва // Матеріали наук. конф. “Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи”.–Київ–Львів: ЛАМ,1995. – С. 83-89;

5.Гах І.Вітраж - одна з яскравих сторінок монументального мистецтва Ю.Буцманюка// Матеріали наук.конф. “Історія релігії на Україні”. – Львів: Логос, 1994. – С.45-46;

6.Гах І. Історія становлення кольорових вікон у Львівському Кафедральному костьолі 1892-1898 // Матеріали наук.конф. “Історія релігії на Україні”. – Львів: Логос, 1995. –