ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Михайлюк Юрій Миколайович
УДК 94 (477) „1360/1560”
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ГРОМАДСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
НА ПІВДЕННІЙ КИЇВЩИНІ В 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст.
Спеціальність 07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Черкаси – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент
ЛАСТОВСЬКИЙ Валерій Васильович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри історії для гуманітарних факультетів
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ДАШКЕВИЧ Ярослав Романович,
Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України,
директор Львівського відділення;
кандидат історичних наук
ЧЕРКАС Борис Володимирович,
Інститут історії України НАН України,
науковий співробітник відділу історії України
середніх віків.
Провідна установа: Харківський національний університет ім. В. Каразіна.
Захист відбудеться “ 30 ” травня о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).
Автореферат розісланий “27” квітня 2006 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Національне піднесення та демократизація суспільства незалежної України зумовили переосмислення широкого спектру подій, явищ, процесів вітчизняної історії. Сучасне національно-культурне відродження в Україні актуалізувало інтерес до регіональної історії, зокрема, до таких її аспектів, як історія органів державного управління та місцевого самоврядування. Окреслена проблематика зацікавила не лише істориків і краєзнавців, а й широку громадськість, представників державної влади та органів самоврядування.
Водночас у сучасній українській історичній науці бракує комплексних наукових студій, присвячених історії функціонування державного управління та самоврядування на теренах Південної Київщини в литовську добу, що зумовлює необхідність ґрунтовного вивчення цієї проблематики.
Дослідження історії державного управління та громадського самоврядування на Південній Київщині в 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст. дозволить не лише поглибити наукові знання з цієї теми, а й відкриває нові матеріали для обґрунтування інших проблем литовської доби: виникнення та еволюції українського козацтва, соціально-економічного розвитку українського населення, взаємин Великого князівства Литовського з Кримським ханством та Московською державою тощо.
Специфіка історичної еволюції різних регіонів України суттєво вплинула на окреслення основних тенденцій розвитку місцевого населення. Унаслідок перебування українських земель у складі різних держав, тривалий час українці розвивалися в різних цивілізаційних системах, переживаючи насичені асиміляційні процеси, акумулюючи в себе особливі риси ментальності, духовної культури, соціальної структури, господарського розвитку, побуту тощо. Сучасний стан і перспективи розвитку України потребують ґрунтовного осмислення регіональної специфіки з огляду на необхідність максимально оптимізувати державну регіональну політику. Вивчення історичних традицій важливе також у контексті нагальної потреби удосконалення організації та функціонування сільських і міських самоврядних структур в Україні.
Отже, обрана нами для дослідження тема має наукове та суспільно-політичне значення, що й обумовлює її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових пошуків Науково-дослідницького інституту селянства Черкаського національного університету за темою „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796) та кафедри історії України за темою “Питання історії Середнього Подніпров’я в контексті історії України”
Об’єктом дослідження є органи державного управління та громадського самоврядування Південної Київщини в 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст.
Предметом дослідження є діяльність повітової адміністрації та характер і специфіка функціонування самоврядування сільських та міських громад Південної Київщини.
Хронологічні межі роботи охоплюють 60-ті рр. XIV ст. – 60-ті рр. XVI ст. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений фактом включення Київщини на початку 60-х рр. XIV ст. до складу Великого князівства Литовського, верхньої (60-ті рр. XVI ст.) – проведенням литовською владою в 1564 – 1566 рр. судово-адміністративних реформ та Люблінської унії 1569 р., які суттєво вплинули на систему державного управління та самоврядування та державну належність Південної Київщини.
Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Черкаського і Канівського повітів-староств, територія яких в окреслений період охоплювала басейн р. Дніпро з притоками: р. Супій, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара – на лівобережжі, р. Рось, Вільшанка, Тясмин – на правобережжі.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, здобутків історіографії вивчити структуру й характер діяльності державної адміністрації та систему самоврядування територіальних громад Південної Київщини впродовж 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- з’ясувати стан наукового опрацювання теми, кількісний та якісний рівень забезпечення джерельної бази;
- окреслити історичні передумови становлення і функціонування апарату державного управління та органів самоврядування Південної Київщини;
- дослідити специфіку формування та структуру замкових (старостівських) урядів у Черкасах і Каневі;
- обґрунтувати хронологічну послідовність черкаських і канівських державців, намісників і старост;
- висвітлити питання про особливості ієрархічного підпорядкування намісників і старост Черкаського і Канівського замків;
- визначити обсяги повноважень намісників і старост Південної Київщини у військовій, дипломатичній, судово-адміністративній та фінансово-господарській сферах, що делеговані їм Великим князівством Литовським;
- проаналізувати еволюцію форм територіальної громади;
- реконструювати самоврядну організацію міського населення;
- визначити взаємовпливи в діяльності замкового уряду та громадського самоврядування.
Наукова новизна й теоретичне значення дисертації полягають у наступному:
- уперше на дисертаційному рівні комплексно досліджено функціонування інституту намісника та старостівського уряду, а також місцевого громадського самоврядування на Південній Київщині литовської доби;
- реконструйовано процес входження Південної Київщини до складу Великого князівства Литовського;
- з’ясовано структуру замкового (старостівського) уряду;
- доповнено сучасні знання хронологічного порядку державців, намісників і старост черкаського та канівського замків;
- конкретизовано функції та повноваження керівників адміністрації Черкаського і Канівського повітів-староств;
- окреслено специфічні риси самоврядування в межах територіальних громад Південної Київщини;
- доведено, що громадське самоврядування, зокрема міське, зазнало значних деформацій унаслідок втручання в його справи державної влади.
Практичне значення роботи. Положення і висновки дисертації можуть залучатися до написання узагальнювальних праць з історії України, спеціальних наукових досліджень, присвячених історії держави і права України доби середньовіччя, історії державних установ, дипломатії, міст і сіл України, укладання довідникових та енциклопедичних видань тощо. Представлений у роботі матеріал, зроблені узагальнення і сформульовані висновки розширять окремі концептуальні положення та фактологічні дані в галузі історичного краєзнавства.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та Наукового товариства істориків-аграрників. Загальну концепцію дослідження відображено в доповідях і повідомленнях на наукових симпозіумах та конференціях різного рівня: IV Всеукраїнській науковій конференції „Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, жовтень 1999 р.); ІІІ і V Всеукраїнських симпозіумах із проблем аграрної історії (Черкаси, травень 2001 р., жовтень 2004 р.); науково-практичній конференції „Феномен Чигиринського краю” (Чигирин, жовтень 2001 р.); міжнародній конференції „Україна-Росія: історія та сучасність” (Умань, листопад 2002); Першій науково-краєзнавчій конференції „Черкащина в контексті історії України (до 50-річчя утворення Черкаської області)” (Черкаси, квітень 2003 р.). Матеріали дослідження репрезентовано також на наукових сесіях Осередку Наукового товариства ім. Шевченка в Черкасах (1998 – 2006 рр.).
Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 16 наукових статей, 9 із яких – у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 9,3 друкованого аркуша.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (32 сторінки, 363 позицій), 11 додатків (на 13 сторінках). Загальний обсяг рукопису становить 272 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено об’єкт і предмет дослідження; окреслено хронологічні та територіальні межі наукового пошуку; сформульовано мету й основні завдання роботи; закцентовано увагу на науковій новизні результатів дисертаційної студії та її практичній значущості; представлено відомості про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження”, що складається з трьох підрозділів, з’ясовано стан наукового опрацювання теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.
У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” проаналізовано наукову літературу, здійснено диференційний аналіз вітчизняних та зарубіжних праць. Вітчизняну історіографію з обраної теми умовно поділено на: дореволюційну (XIX ст. – початок ХХ ст.), радянську (20-ті – початок 90-х рр. ХХ ст.) та сучасну (початок 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.).
Дореволюційна литуаністика характеризується посиленим інтересом до осмислення формування територіально-адміністративного устрою Великого князівства Литовського, аналізу різних сфер діяльності місцевої адміністрації, еволюції міського самоврядування. У середовищі тогочасних істориків тривали наукові дискусії щодо існування єдності Київської землі після ліквідації Київського князівства (1471 р.), стосовно ієрархічної залежності намісників і старост від київського воєводи. Однак для більшості наукових праць того часу характерним є узагальнювальний підхід до висвітлення окресленої проблематики. Про Південну Київщину в них згадувалося побіжно, у контексті аргументації окремих положень Антонович В. Б. Киев, его судьба и значение с ХIV по ХVI столетие // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995; Антонович В. Б. Очерк административного, общественного и сословного быта Юго-Западного края в ХVI и ХVII столетии // Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца. – К., 1888. – Кн.2. Максимович М. А. Исторические письма о козаках приднепровских // Максимович М. А. Собрание сочинений. – К., 1876. – Т.1.; Владимирский-Буданов М. Население Юго-Западной России от половины XV в. до Люблинской унии. – К., 1891; Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К., 1994. – Т. 5; 1995. – Т. 7; Любавский М. К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. – М., 1910; Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. Исторические очерки. – М.,1892; Любавский М. К. К вопросу об удельных князьях и местном управлении в Литовско-Русском государстве. – СПб., 1894; Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. – К., 1990. – Т. 2; Леонтович Ф. Очерки истории литовско-русского права // Журнал Министерства Народного Просвещения (далі – ЖМНП). – 1893. – Ч. ХІІ; Леонтович Ф.И. Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства и его причины // ЖМНП. – 1895. – Ч. VI.. Більш цілеспрямований і фундаментальний підхід зафіксовано в працях таких дослідників, як А. Яковлів, П. Клепатський, М. Довнар-Запольський, які, на відміну від попередніх авторів, акцентували увагу на діяльності адміністрації Черкаського і Канівського повітів-староств, на проблемі організації самоврядування міських громад регіону, а також на характері взаємин між владою та громадами Яковлєв А. Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінці XV і в XVI вв. // Україна. Науковий та літературно-публіцистичний щомісячник.–К., 1907. – Вересень. – Окр. відб.; Яковлєв А. Бунт черкасцев и каневцев в 1536 году (Эпизод из жизни украинских городов в XVI в.) // Україна. Науковий та літературно-публіцистичний щомісячний журнал. – К., 1907. – Січень; Довнар – Запольский М. В. Украинские староства в первой половине ХVI в. // Архив Юго-Западной России, изданный Археографической комиссией для разбора древних актов. – К., 1907. – Ч. 8. – Т. 5;Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. Т.1. Литовский период. – Одесса, 1912.. Слід відзначити, що слабкою стороною частини тогочасних наукових студій була недостатня обґрунтованість висновків, поза увагою дослідників залишилася проблема розвитку сільського самоврядування на Південній Київщині.
До теми, що досліджується, історики зверталися і в радянські часи. У 20-х рр. ХХ ст. дослідники зосереджували увагу на вивченні діяльності міських громад регіону та місцевої адміністрації крізь призму аналізу колонізації Подніпров’я Юркевич В. Звинигородщина в ХV – ХVІ вв. // Історико-географічний збірник. – К., 1927. – Т. 1; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Київської землі // Київ та його околиця в історії і пам‘ятках. – К., 1926; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Переяславської землі до початку ХVІ в. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – К., 1931. – Кн. 26.. У цей період вийшло друком кілька спеціальних праць із громадського судочинства Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх походження, компетенція й устрій // Збірник правничої комісії при історико-філософській секції Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1925; Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI – XVIІІ вв. – К., 1928.. Однак у них не зверталася увага на функціонування копних судів на Південній Київщині.
У 30-х – першій половині 50-х рр. ХХ ст. зазначена тема взагалі випала з поля зору істориків. З огляду на загальну тенденцію розвитку радянської історичної науки, з середини 50-х рр. ХХ ст. діяльність місцевої влади на Південній Київщині цікавила дослідників незначною мірою, здебільшого у зв’язку з історією козацтва, висвітленням проблем феодалізму взагалі Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. – К., 1957; История Украинской ССР: В 10-ти т. Развитие феодализма. Нарастание антифеодальной и освободительной борьбы (вторая половина XІІІ – первая половина XVIІ в.). – К., 1982. – Т. 2; Замлинський В. Предслав Лянцкоронський і Євстафій Дашкевич // Дніпро. – 1989. – № 7; Мишко Д. Соціально-економічні умови формування української народності. – К., 1963; Панашенко В. В. Агресія Кримського ханства і султанської Туреччини на Україну в кінці XV – першій половині XVI ст. // Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць. – К., 1990; Сас П. П. Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годах XVІ в. – К., 1989..
Ситуація на краще змінюється в пострадянську добу. Зацікавленість науковців історією української державності, козацтва, посилила інтерес до вивчення суспільно-політичної діяльності черкаських і канівських старост Сергійчук В. І. Іменем війська запорізького: українське козацтво в міжнародних відносинах XVІ – середини XVII ст. – К., 1991; Голобуцький В. Запорізьке козацтво. – К., 1994; Щербак В. О. Формування козацького стану в Україні (друга половина ХV середина ХVII ст.) – К., 1995; Щербак В. О. Українське козацтво: формування козацького стану. Друга половина XV – середина XVII ст. – К., 2000; Сергієнко Г. Я. Біля витоків українського козацтва й Запорізької Січі // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1992. – № 12; Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій в процесі генезису козацтва // УІЖ. – 1999. – №2; Леп’явко С. Князь Михайло Вишневецький, офіційний патрон козацтва часів Стефана Баторія // Історія України. – 2002. – № 28; Леп’явко С. А. Українське козацтво на державній службі (початковий період) // УІЖ. – 1999. – №3..
Останніми роками в українській медієвістиці було розширено коло питань з досліджуваної нами проблематики. У контексті таких наукових новацій з’явилося ряд напрацювань з історії діяльності державної влади на Південній Київщині. У публікаціях Б. Черкаса, В. Ластовського, А. Гурбика на основі нововведених до наукового обігу джерел Черкас Б. Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслам-Гірея за владу в 20-30-х роках XVI ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. – К., 2001; Черкас Б. Воєнна кампанія Великого князівства Литовського та Корони Польської 1524 р. на українських землях // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). Вип. 2. – К., 2002; Черкас Б. Політичні відносини Великого князівства Литовського з Кримським ханатом у 1533-1540 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI – XVIII століть. Вип. 3. – К., 2003; Черкас Б. В. Остафій Дашкович – черкаський і канівський староста ХVІ ст. // УІЖ. – 2002. – № 1; Черкас Б. Українське козацтво наприкінці XV – першої половини XVI ст. // Український історичний збірник. – К., 2005. – Вип. 8; Черкас Б. В. Україна у політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханством (1502-1540): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К, 2004; Ластовський В. Облога Черкаського замку у 1532 р. (із історії міжнародних відносин у Східній Європі в 30-х роках XVI-го ст.) // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 1999. – Т. 3; Ластовський В. Про стосунки Остафія Дашковича з українським козацтвом // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. Вип. 8. – К., 1999; Ластовський В. Остафій Дашкович – військовий і політичний діяч // Пам’ять століть. – 2001. – №6; Гурбик А. О. Коні суди на українських землях у XIV – XVI ст. // УІЖ. – 1990. – № 10; Гурбик А. О. Сільська громада в Україні XIV – XVIІІ ст.: еволюція основних суспільно-територіальних форм // УІЖ. – 1997. – № 5; Гурбик А. О. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні XIV – XVI ст. // Середньовічна Україна: Зб. наук. праць. – К., 1997. – Вип. 2; Гурбик А. О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). – К., 1998; Гурбик А. О. Типологія територіальної громади в Україні XIV – XVIII ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI – XVIII століть. Вип. 1. – К., 2000. висвітлено як окремі епізоди, так і представлено цілісні картини військової та дипломатичної діяльності порубіжних урядовців, еволюцію територіальних громад, інститутів громадського самоврядування та судочинства на українських землях.
На особливу увагу заслуговують наукові студії Я. Дашкевича, Н. Яковенко, де з’ясовано суть таких концептуальних проблеми вітчизняної історії, як Великий кордон на українських землях, місце української шляхти в суспільно-політичних процесах у середньовіччі Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV – XVIII ст.) // Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. – Львів, 1996. – Т. 222; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К, 1993.. Частина робіт сучасних дослідників містить матеріали, що уможливлюють усвідомлення специфіки діяльності державної влади та самоврядування на українських теренах загалом Русина О. В. Україна під татарами і Литвою // Україна крізь віки. – К., 1998. – Т. 6; Поліщук В. В. Офіційні свідки в структурі Луцького замкового уряду до реформ 1564-1566 років: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2003; Поліщук В. В. Луцький замковий уряд в адміністративній системі Великого князівства Литовського до реформ 1564-1566 рр. // УІЖ. – 2003. – № 2; 2005. – № 1; Білоус Н.О. Київський магістрат XVI – першої половини XVII ст.: організація та юрисдикція: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2003; Білоус Н. Розвиток самоврядування в Житомирі в XV – першій половині XVII ст. // Київська старовина. – 2001. – № 3; Білоус Н. Привілей на війтівство київським міщанам Черевчеям // Архіви України. – 2002. – № 4/6..
Зарубіжна історіографія порівняно з науковою спадщиною вітчизняних учених є менш представницькою. Її репрезентують переважно польські дослідники. Насамперед слід відзначити праці історика другої половини XIX ст. К. Пуласького Pulaski K. Machmet-Girej chan Tatarow perekopskich i ctosunki jego z Polska (1515-1523) // Pulaski K. Szkice і poszukiwania historyczne. – Krakow, 1887; Pulaski K. Dzikie pola // // Pulaski K. Szkice і poszukiwania historyczne. – Krakow, 1887; Pulaski K. Ostafi Daszkiewicz // // Pulaski K. Szkice і poszukiwania historyczne. – Krakow, 1887., де проаналізовано геополітичне становище порубіжних зі степом земель, розкрито засоби й основні напрями боротьби українського населення із татарами, вказано роль у тих процесах черкаських і канівських урядовців. Учений одним із перших здійснив спробу визначити періодизацію перебування на посадах частини державців, намісників і старост Черкаського та Канівського замків. Окремі відомості про діяльність черкаських і канівських старост у контексті зв’язку з козацтвом та боротьбою з татарами містяться в працях В. Сєрчика, Л. Подгородєцького, Й. Топольського Serczyk W. A. Nadalekie Ukrainie dzieje kozoczyzny do 1648 roku. – Krakow, 1984; Podhorodecki L. Sicz Zaporoska. – Warszawa, 1978; Topolski J. Polska w czasach nowozytnych (1501 – 1795). – Poznan, 1994..
Отже, аналіз історіографії засвідчив, що донині порушена нами проблематика не була повноцінно й всебічно висвітлена в історичній літературі. Це значною мірою і зумовило вибір дисертантом теми дослідження.
У підрозділі 1. 2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну основу дослідження. Вона ґрунтується на писемних матеріалах, які традиційно класифікують на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового вивчення теми автором опрацьовано документальні джерела, що зберігаються в архівосховищах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (далі – ЦДІАУК), а також у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (далі – ІРНБУВ).
При здійсненні наукового дослідження було залучено історичні акти ЦДІАУК таких фондів: КМФ – 7 („Документы и материалы по истории Украины из фондов Центрального государственного Архива древних актов СССР”), КМФ – 9 („Документы и материалы по истории Украины из фондов и коллекций рукописного отдела Санкт-Петербургского отделения истории АН России”), КМФ – 15 („Документы археологических и рукописных отделов библиотеки Польской Народной Республики, отражающие историю Украины”), КМФ – 36 („Литовская Метрика”), ф. 59 („Киевская губернская канцелярия”), ф. 131 („Киевский Слупский Николаевский мужской монастир”), ф. 220 („Колекція документів Київської археографічної комісії”), ф. 221 („Колекция документов „Новая серия”), ф. 223 („Серія Б”), ф. 2227 („Колекція документів Волинського музею”). У ІРНБУВ було здійснено відбір матеріалів із фондів: ф. 1 („Літературні матеріали”), ф. 2 („Історичні матеріали”), ф. 71 („Архив Кивлицкого Е. А.”).
Загалом у процесі дослідження автором використано документальні джерела із 12 фондів архівних матеріалів ЦДІАУК та ІРНБУВ. Частину історичних актів за темою дослідження залучено до наукового обігу вперше.
Відповідно до типологічного критерію аналізовану джерельну базу доцільно поділити на кілька груп. Першу групу становлять договірні акти – приватні угоди стосовно купівлі-продажу маєтностей.
Друга група джерел – договірно-розпорядчі документи: королівські пожалування маєтків представникам місцевої влади та самоврядування, духовна грамота приватної особи, що містить важливу інформацію про одну з найдавніших згадок стосовно існування терміна „Черкаський повіт”, а також грамоти черкаських і канівських старост на підтвердження кордонів монастирських володінь на землях Південної Київщини. Останні мають особливе теоретичне та фактологічне значення, оскільки є власне продуктом діяльності представників місцевої адміністрації.
До третьої групи архівних документів належать договірно-законодавчі акти, у яких міститься інформація про права і привілеї Черкаської міської громади, а також Київського Пустинно-Микільського монастиря в межах його володінь на Південній Київщині.
Четверта група – документи договірно-протокольно-резолютивного характеру: виписи із замкових книг та копії судових актів, пов’язаних із поземельними конфліктами та відмовою виконувати повинності.
П’ята група – акти реєстраційно-облікового змісту (описи замків Великого князівства Литовського, насамперед черкаського і канівського). Вони є інформаційно містким джерелом про діяльність державної адміністрації, громадського самоврядування.
Шосту групу становлять архівні документи, похідні від першоджерел, такі, що мають творчий характер: чернетки наукових робіт дослідників, виписки з першоджерел, історичні праці.
Опубліковані джерела диференційовано згідно з типологічним критерієм на дві групи: документальні та оповідні. Специфіка цих документальних джерел полягає в тому, що вони є продуктом діяльності здебільшого різних державних установ. З огляду на це виокремлено такі різновиди документів:
1) законодавчі акти: уставні грамоти Київській землі 1507 та 1529 рр., Литовські Статути 1529 та 1566 рр. Вони регламентували життя населення Південної Київщини і, водночас, слугували базою для окреслення правового та функціонального поля як місцевої влади, так і громадського самоврядування;
2) організуючо-розпорядча документація – великокнязівські грамоти, що стосуються керівників місцевої влади: грамоти конкретним особам із правом обіймання посад намісників і старост, різнотипні розпорядження, пожалування маєтностями, землями та іншими об’єктами нерухомості тощо;
3) ділове офіційне листування, у тому числі й дипломатичного змісту. За походженням ці джерела є вітчизняними (листування між королем та деякими вищими посадовими особами держави, а також місцевими старостами), іноземними (грамоти російських послів із Криму до московських князів, листування між останніми й кримськими ханами) та міждержавного характеру (скарги хана на старост черкаського й канівського замків за їхні напади на татарські улуси, причетність до розбійних грабежів кримських торгових караванів та посольств, факти участі місцевих урядовців у дипломатичних заходах, урегулюванні конфліктних ситуацій із Кримом тощо);
4) судово-слідчі документи, що стосуються ведення судових справ на теренах Південної Київщини королем та київським воєводою і допомагають усвідомити специфіку функціонування судової сфери діяльності державної влади, а також розширюють фактологічну базу наукових пошуків;
5) документи описово-статистичного характеру: результати ревізій замків („описи замків”), різні реєстри та люстрації („Список міст далеких і близьких”, Список міст Свидригайла, Люстрація Київської землі 1471 р., Опис кордонів Київського воєводства 1566 р., Люстрація староств Київського воєводства 1570 р.). Тут зберігається цінна інформація про територіально-адміністративну належність та устрій регіону, населені пункти, їхніх мешканців, діяльність місцевої адміністрації, самоврядну організацію міських громад.
Увесь комплекс опублікованих документальних джерел зосереджено в збірках історичних документів, що являють собою цикли збірників або окремі видання. Варто відзначити, що їхню більшість видано у XIX – на початку XX ст.: „Архив Юго-Западной России”( Ч. 3, Т. 1; Ч. 7, Т. 1-3; Ч. 8, Т. 4-6); „Акты Южной и Западной России” (Т. 1, 2); „Акты Западной России” (Т. 2); „Книга Посольская метрики Великаго княжества Литовскаго; „Сборник Императорского Русского Исторического общества” (Т. 35, 41, 59, 95).
Окрім документальних, у структурі опублікованих матеріалів вирізняються оповідні джерела – праці С. Герберштейна, М. Бєльського, М. Стрийковського, М. Литвина. А. Кантаріні Герберштейн С. Записки о Московии. – М., 1988; Kronika Polskiej Marcina Bielskiego. – Sanok, 1856; Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, zmodzka i wszystkiej Rusi. – Warszawa, 1846. – T. 2; Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитян // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – К., 1890. – Вып. 1; Амброджо Кантарини. Путешествие в Персию // Барбаро и Кантарини о России. – Ленинград, 1971..
У підрозділі 1. 3 „Теоретико-методологічні засади дослідження” окреслено методологічні засади дисертації, що ґрунтуються на використанні сукупності принципів і методів пізнання. В основу роботи покладено принципи науковості, історизму, об’єктивності, системності, розвитку, плюралізму. Побудову й обґрунтування положень дисертації здійснено на базі загальнонаукових (комплексного, статистичного, структурно-функціонального аналізу) та притаманних історичному пізнанню (порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, синхронного, реконструкції геополітичних процесів) методів.
Другий розділ „Чинники впливу на організацію та розвиток системи державного управління й громадського самоврядування на Південній Київщині” містить два підрозділи, що презентують матеріал про історичні передумови, які суттєво вплинули на еволюцію системи державного управління та самоврядування в регіоні.
У першому підрозділі „Історичні передумови та їхня роль у становленні й розвитку державного управління та самоврядної організації населення Південної Київщини в 60-х рр. XIV – 60-х рр. XVI ст.” відображено загальні та специфічні риси суспільно-політичного життя регіону в ХІІІ – XIV ст., що ввійшли до засад становлення та розвитку системи державного управління і громадського самоврядування Південної Київщини в литовську добу.
Монгольська навала фактично зруйнувала систему державного устрою краю, унаслідок чого до кінця ХІІІ ст. на цих землях існував вакуум князівської влади. Він зрідка заповнювався появою в регіоні дрібних князівств (наприклад, Пороське) або ж поширенням влади на ці землі київських князів у XIV ст., що сприяло поновленню і подовженню традицій державного життя. Проте через свою політичну слабкість, нетривале існування та нездатність контролювати всю територію Південної Київщини, тогочасні державні інститути істотно не впливали на суспільно-політичну ситуацію в регіоні.
Відсутність дієвої державної влади, особливо в другій половині XIII ст., активізувала самоуправління місцевих громад, розширила сферу їхньої компетенції. У зазначений період у місцевому середовищі склалися міцні самоврядні традиції, що стали підґрунтям для подальшого розвитку самоврядування населення Південної Київщини.
Громади потрапили в пряму залежність від татар і перебували в статусі таких же васалів як і руські князівства загалом. У період монгольської зверхності на Південній Київщині з ініціативи ординців відбулося створення податкових округів – певної територіально-адміністративної системи, на чолі структурних одиниць якої стояли отамани. У роботі висловлено припущення, що такий поділ міг стати основою аналогічної системи, створеної згодом литовською владою.
Незважаючи на розширення володінь Великого князівства Литовського до степової зони українських земель, залежність населення регіону від Золотої Орди не була усунута повною мірою. Південна Київщина впродовж 60 – 90-х рр. XIV ст. перебувала під подвійною (татаро-литовською) зверхністю.
У підрозділі 2. 2 „Визначальні фактори впливу на еволюцію державного управління та самоврядування в литовську добу” досліджено чинники, які сприяли (а в багатьох випадках і детермінували його) становленню та функціонуванню державного управління і самоврядування на теренах Південної Київщини кінця XIV – 60-х рр. XVI ст. Вони об’єднуються в такі групи: цілеспрямована політика вищих владних кіл Великого князівства Литовського, геополітичне розташування регіону, специфіка соціально-економічного розвитку.
Із встановленням влади Великого князівства Литовського на українських землях місцеві удільні князівства, у тому числі й Київське, продовжували бути осередками збереження місцевих традицій управління та устрою і водночас отримали новий імпульс до розвитку. Князі у своїй діяльності були достатньо самостійними у впорядкуванні різних сфер внутрішнього життя, а також із власної ініціативи вдавалися до зовнішньополітичних відносин. Це суттєво впливало на організацію і діяльність управлінського апарату на місцях.
Важливим аспектом державної політики була колонізація українських земель у південному напрямку. Практичне її втілення значною мірою покладалося на представників державної влади на порубіжжі зі степом, насамперед Черкаського і Канівського повітів. Вони мали забезпечувати охорону від татарських набігів території, яка освоювалася, здійснювати правове регулювання відносин серед колоністів, виконувати адміністративні функції.
На організацію діяльності місцевих органів державного управління суттєво вплинули зміни в територіально-адміністративному устрої (утворення на базі Київського князівства відповідного воєводства, а згодом реорганізація Черкаського і Канівського повітів у староства). Місцеві намісники й старости потрапили під безпосередній контроль глави держави. Розширилися і конкретизувалися їхні функції та повноваження.
На формуванні обов’язків і повноважень місцевої адміністрації та її конкретній діяльності, а також на організації самоврядування суттєво позначилося порубіжне розташування Південної Київщини з Кримським ханством та Великим князівством Московським. В умовах фактично постійної конфронтації, а також через неможливість уряду систематично контролювати ситуацію та з огляду на значну віддаленість столиці Великого князівства Литовського, основний тягар вирішення проблем у політичній та військовій сферах був покладений верховною владою на місцеву адміністрацію. Систематичні спустошливі напади кримських чамбулів суттєво вплинули на систему самоврядування на теренах Черкаського і Канівського повітів-староств.
Регіон посідав важливе геополітичне значення ще й у зв’язку з тим, що через нього пролягали три великі дипломатичні шляхи на Крим. Перший обслуговував послів із Вільно через Київ і Черкаси, другий – із Кракова через Луцьк, Житомир і Черкаси, третій – із Москви через Київ та Черкаси.
Незважаючи на те, що Черкаси в усіх випадках фігурували як проміжний пункт на шляху руху посольств, місцева адміністрація виконувала тут важливу місію. Ділянка шляху від Черкас до Криму була найнебезпечнішою, оскільки пролягала через степи, де постійно існувала загроза розбійного нападу. З огляду на це, черкаські старости були зобов’язані охороняти й супроводжувати литовсько-руських і, відповідно до укладених домовленостей, іноземних дипломатів, забезпечувати їх стаціями та транспортом.
Суттєвий вплив як на характер діяльності місцевої влади, так і на її прибутки, що витрачалися на забезпеченя адміністративного апарату, поліпшення умов обороноздатності краю і т. ін., відігравав розвиток господарства й торгівлі на землях Черкаського й Канівського повітів-староств. Пролягання у межах регіону торговельної магістралі з Криму до Києва покладало на старост забезпечення її охорони.
У третьому розділі „Становлення та функціонування адміністрації Черкаського й Канівського повітів-староств”, який включає три підрозділи, досліджено структуру та компетенцію органів державного управління.
У підрозділі 3. 1 „Територіально-адміністративна структура та система органів державного управління на землях Південної Київщини” окреслено ключові засади організації державного управління на теренах регіону. У литовську добу Південна Київщина репрезентована двома територіально-адміністративними одиницями – Черкаським і Канівським повітами-староствами, які періодично в 20 – 60-х рр. XVI ст. зливалися фактично воєдино через факт очолювання їх одночасно однією особою.
На певному етапі Канівський і Черкаський повіти мали різну територіально-адміністративну приналежність. Щонайменше впродовж 90-х рр. XIV – 30-х рр. XV ст. Черкаси з округою входили до складу Подільської землі, після чого стали складовою частиною Київської землі.
На чолі повітів-староств перебували намісники, які з початку XVI ст. стали називатися старостами. Вони призначалися й усувалися безпосередньо великим князем литовським. Походили переважно з числа панів і князів Київської землі. На чолі Черкаського повіту-староства відомими були такі: Рафаель де Слупов (Rphael de Sluppow) (згад. 1409 р.), Кміта І (згад. 1434 р.), Свиридов (згад. за князювання в Києві Семена Олельковича), Кміта ІІ (згад. 1482 р.), Б. Глинський (1489 – 1493 (1494 – ?) рр.), Кміта ІІ (вдруге, 1494 – 1496 (1500 – ?) рр.), І. Дашкович (1500 – 1501 рр.), С. Полозович (згад. під 1503 р.), В. Дашкович (1504 – 1507 рр.), Т. Капуста (1507 – 1511 рр.), А. Немирович (1511 – 1514 рр.), О. Дашкович (1514 – 1535 (січень 1536 – ?) рр.), В. Тишкевич (1536 – 1537 рр.), Я. Пенько (1537(?) – 1539 рр.), А. Пронський (10.06.1540 – 1544 рр.), О. Горностай (29.09.1544 – 6.09.1547 рр.), Я. Хрщонович (1547 – 1552 рр.), Д. Сангушко (1552 – 1553 рр.), Й. Халецький (1555 (1553 – ?) – 1559 рр.), М. Вишневецький (1559 – 1584 рр.).
У XVI ст. більшість названих осіб обіймала паралельно посаду канівського старости. Із тих, хто очолював один лише Канівський повіт-староство, відомі О. Дашкович (1510 (1508 – ?) – 1514 рр.), В. Глинський-Путивльський (1539 (?) – 1540 (?) рр.), Н. Бобоєд (10.06.1540 – 1543 рр.), І. Соломерецький (1545 р.).
Їм підпорядковувався адміністративний апарат – замковий або старостівський уряд. Туди входив інститут заступників – своєрідна старостівська вертикаль влади: справця, намісник, підстароста, а також дрібніші посадовці (писар, „децкий”, старостівські слуги тощо).
У підрозділі 3. 2 „Військова та дипломатична сфери діяльності черкаських і канівських намісників та старост” проаналізовано військові функції та зміст зовнішньополітичної компетенції місцевої влади.
Першочерговим завданням намісників і старост було опікування питаннями оборони краю від зовнішньої небезпеки. Їхня військова роль зводилася насамперед до виконання функцій комендантів прикордонних черкаського і канівського замків: забезпечення обороноздатності, охорона замків і околиць, очолювання оборони. Певну допомогу в будівництві замків, забезпеченні продовольством та боєприпасами, а також військовими силами надавав уряд. Однак такі заходи були несуттєвими і вкрай нерегулярними. Тому основний тягар у цій справі покладався на місцеву владу та населення.
В обороні краю проти татарської агресії були як поразки, так і перемоги. Серед останніх найзначнішими є: 1482 р. (оборона Черкас на чолі з Матвієм Кмитою), 1527 р. (між Каневом і Черкасами – О. Дашкович), 1537 р. (у межах Київської землі – канівський намісник Чиж разом із київським воєводою), 1532 р. (оборона Черкас – О. Дашкович).
Старости черкаського і канівського замків не обмежувалися оборонною тактикою, а вдавалися й до активних наступальних дій: 1493 р. (зруйнування татарської фортеці в пониззі Дніпра, Б. Глинський), 1516 р., 1528 р. (під Білгородом, під Очаковом – О. Дашкович із П. Лянцкоронським), 1523 р. (похід на Крим – О. Дашкович), 1545 р. (штурм Очакова – А. Пронський разом із Б. Претвичем та Ф. Сангушком). Варто зауважити, що здебільшого такі акції були не санкціоновані. Особисту участь у них чи їхню підтримку старости намагалися всіляко приховувати, оскільки це ускладнювало відносини Великого князівства Литовського із Кримським ханством і загрожувало королівською немилістю. Однак прагнення помститися татарамі водночас спокуса поживитися трофеями переважали.
Окремі черкаські урядовці вдавалися й до спільних із татарами військових походів на московські землі (1514 р., 1521 р., 1534 р., 1535 р. – О. Дашкович; 1563 р. – М. Вишневецький).
Особливості політичної ситуації, специфіка зовнішньополітичної діяльності Великого князівства Литовського, факт прикордоння та розташування Черкас і Канева на міжнародному дипломатичному шляху зумовлювали причетність регіону до постійних
