ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Раєвич Тамара Іванівна

УДК 061.2“19”(477.82)

УКРАЇНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ РУХ НА ВОЛИНІ

(1921-1939 роки)

07.00.01 – Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2006

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

Бондаренко Геннадій Васильович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки, професор кафедри археології та джерелознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

Кам’янець-Подільський державний університет,

директор Центру дослідження історії Поділля та Південно-Східної Волині Інституту історії України НАН України, професор кафедри всесвітньої історії

кандидат історичних наук, доцент

Гнатчук Оксана Степанівна,

Буковинська державна медична академія,

доцент кафедри суспільних наук та українознавства

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка

Захист відбудеться 30.06.2006 р. о _13__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д . . у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (274000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано 27.05.2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Т. Я. Лупул

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Більш як два століття фемінізм є важливою складовою суспільно-політичного життя країн Європи і Північної Америки. У перші десятиріччя ХХ ст. визначальною стала творча, органічна праця в жіночих організаціях, політичних партіях, професійних спілках, у державних і міжнародних представницьких структурах. Мета цієї діяльності – через відповідну зміну існуючих законів втілити в життя ідеї рівноправності. На противагу до західного емансипаційного руху, який наголошував на рівних правах у політиці та освіті, українські жіночі товариства пропагували автономію праці й участі в громадському житті. На порубіжжі ХХ-ХХІ ст. жіночий рух в Україні розглядається як один з аспектів демократизації, а забезпечення рівноправності жінок і чоловіків– важлива умова сталого розвитку громадянського суспільства. Необхідність залучення досвіду, який дає нам історія українського жіночого руху є очевидною.

У міжвоєнний час на Волині діяли українські жіночі інституції двох типів – секції при політичних та національних об’єднаннях і самостійні організації. Прикладом першого типу стали жіночі секції при товариствах “Просвіта” і “Сільський господар”, другого – волинський Союз українок. Водночас, Союз жінок-українок громадської праці на Волині пройшов еволюцію від жіночої секції при регіональній політичній партії Волинське українське об’єднання до самостійної організаційної структури.

Загалом перебіг міжвоєнного періоду на Волині з точки зору національно-культурного відродження, палітри існуючих політичних партій та громадських організацій мають багато спільностей із нашим часом. Головне надбання останнього полягає в тому, що подібне піднесення відбувається в умовах незалежної суверенної держави, в якій законодавчо закріплена рівноправність жінки. Незважаючи на це, у суспільстві панують консервативні та патріархальні погляди на проблеми жіноцтва. Органами виконавчої влади лише створюються механізми забезпечення рівності у правах та можливостях жінок користуватися ними. Втрата жінкою прав на виробництві, витіснення її з сфери управління й політики, демографічна криза, зростання наркоманії і злочинності – все це руйнівно діє на жінку, сім’ю, загрожує не тільки інституту шлюбу, а й самим підвалинам держави. Сьогодні на терені Волині діють відділення жіночих організацій, подібних за формами та методами діяльності. Продовжуючи демократичні традиції українського жіночого руху, спрямовані на утвердження в суспільстві історичних святинь, національних ідеалів і духовної культури, вони ставлять за мету виховання нової генерації української молоді, здатної будувати правову державу.

Тому опис та аналіз історичного процесу становлення жіночого руху, узагальнення досвіду суспільної праці жіночих організацій у 1921-1939 рр. на регіональному рівні в методології історичної науки є відносно новим і достатнім полем наукового дослідження. Без поглибленого вивчення історії жіночого руху на Волині в означений період неповною є картина громадсько-політичного життя регіону, що відрізнявся становищем від інших українських земель. Аналіз основних форм діяльності жіночих організацій краю дозволяє з’ясувати характерні особливості українського жіночого руху. Актуальність досліджуваної проблеми підсилюється і тією обставиною, що ретроспективний погляд на діяльність жіночих організацій дає інформацію для роздумів сьогоднішнім лідерам жіночого руху з метою осмислення його завдань і визначення перспектив розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до планової наукової теми історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки “Західне Полісся: історія та культура Волині” (номер державної реєстрації КПКВ 2201020).

Мета і завдання дослідження. Враховуючи наукове, теоретичне і практичне значення теми, спираючись на власноруч віднайдені й опрацьовані нові документи та матеріали, залучивши праці українською, російською та польською мовами, автор поставила за мету охарактеризувати процеси організаційного становлення й розвитку українського жіночого руху в міжвоєнний час та чинники, які визначили його спрямованість; у проблемно-хронологічному розрізі висвітлити й проаналізувати історичні події й факти, що складали зміст суспільної діяльності волинянок протягом зазначеного періоду; виділити основні етапи розвитку українського жіночого руху Волині. Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – український жіночий рух на Волині в 1921-1939 рр., тобто сфера суспільної активності жіноцтва, що проявилася в участі у політичному, громадському та культурному житті краю.

Предмет дослідження – процес становлення і розвитку українського жіночого руху та чинники, які визначали його спрямованість. У дисертації висвітлені основні напрями, форми і методи діяльності українських жіночих організацій Волині. Разом із тим, щоб визначити особливості й закономірності розвитку українського жіночого руху в регіоні, вивчено суспільну працю польських жіночих організацій та жіночих організацій національних меншин, шляхом ознайомлення з їх структурою, характером та умовами діяльності.

Методи дослідження. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукового об’єктивного підходу до висвітлення теми, системності, діалектичного розуміння історичного процесу. Відповідно до мети і завдань дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження. Структурно-системний метод дав можливість вивчати об’єкт дослідження з усіма його основними рисами як єдине ціле.

Ретроспективний розгляд конкретних фактів з історії українського жіночого руху доводить закономірність поширення його на Волині в міжвоєнний період. Історико-порівняльний метод вивчення еволюції жіночих організацій в інших регіонах Західної України, зокрема в Галичині, дозволив вказати на особливості процесу формування досліджуваного руху, пов’язані з умовами суспільного життя. Визначальний вплив останніх простежується при порівнянні діяльності жіночих об’єднань за національними ознаками.

Огляд наукової літератури з досліджуваної теми здійснений за хронологічним та структурно-тематичним принципами історіографії. Розвиток наукової думки щодо періоду 20-30-х рр. ХХ ст. стосується тематики досліджуваної проблеми або дотичних питань. За проблемно-хронологічним методом згрупований і поданий фактичний та документальний матеріал у кожному розділі. Шляхом хронологічно-тематичного підходу визначені основні етапи українського жіночого руху на Волині у міжвоєнний період і висвітлені біографії історичних осіб.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 1921-1939 рр. Це – період оформлення організованого українського жіночого руху на Волині, на розвиток якого мали вплив належність до Польщі, територіальна близькість до Галичини, центру тогочасного жіночого руху на західноукраїнських землях.

Територіальні межі дослідження визначені у відповідності з територіальним поділом Волині згідно з умовами Ризького мирного договору. До Волинського воєводства відійшли землі сучасних Волинської, Рівненської, північної частини Тернопільської областей, які стали тереном виникнення й діяльності українських жіночих організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці комплексно досліджено процес становлення й розвитку українського жіночого руху на Волині в 1920-1930-х рр. як невід’ємної частини боротьби за емансипацію на західноукраїнських землях. Жіночий рух розглянутий як органічна складова українського громадсько-культурного життя краю, що не втратила національних особливостей в умовах асиміляторської політики польських властей.

Зібраний і поданий у дисертації матеріал суттєво доповнює й уточнює розрізнені історичні відомості, спростовує окремі поверхневі твердження, що наводяться з теми в науковій та науково-популярній літературі.

Завдяки узагальненню, аналізу і систематизації історичних джерел різноманітного характеру вперше висвітлена діяльність Союзу українок, Союзу жінок-українок громадської праці, жіночих секцій при українських товариствах.

Введення до наукового обігу невідомих раніше матеріалів Державного архіву Волинської області та Державного архіву Рівненської області дало можливість відтворити структуру й організаційну мережу жіночих організацій, що діяли у Волинському воєводстві. Виступи, листи, спогади їх керівників, матеріали преси дозволили довести вагому роль українського жіночого руху в українському національному відродженні в 20-30-х рр. ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали й висновки дисертації є невід’ємним компонентом висвітлення питань історії Волині міжвоєнного часу. Дослідження буде корисним для створення узагальнюючих і спеціальних праць з історії України і Волині та історії жіночого руху, біографічних видань серії “Визначні жінки”, підготовки загальноісторичних та спеціальних курсів, для організації краєзнавчої і пошукової роботи студентів та учнів шкіл.

У сучасних умовах, коли в Україні діють десятки громадських жіночих спілок і організацій культурницького, просвітнього та правового спрямування, результати цього дослідження дадуть можливість їх керівникам скористатися історичним досвідом минулого у визначенні пріоритетних напрямів і форм діяльності.

Фактологічний матеріал і ключові положення дисертації вже застосовані автором при читанні спецкурсу для студентів історичного факультету ВДУ, використовуються обласним, ковельським та володимирським районними відділами Союзу українок в організації роботи серед жіноцтва.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення на спільному засіданні кафедр новітньої історії України та нової і новітньої історії зарубіжних країн ВДУ, кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Положення дисертації доповідалися на ІХ науковій історико-краєзнавчій міжнародній конференції “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край” (Луцьк–Володимир, 1998 р.), міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Національні меншини Правобережної України: історія та сучасність” (Новоград-Волинський, 1998 р.), науково-краєзнавчій конференції “Просвіта” на Волині: минуле і сучасне” (Луцьк, 1998 р.), науковій конференції, присвяченій 10-річчю Незалежності України “Духовна культура українців на етнічних західних землях впродовж віків” (Острог–Луцьк–Львів, 2001 р.), ХІІ Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 12-й річниці Незалежності України і 485_й річниці надання Ковелю Магдебурзького права (Ковель, 2003 р.), науково-практичній конференції, присвяченій 120-річчю українського жіночого руху “Український жіночий рух: традиції і сьогодення” (Луцьк, 2005 р.), ХVI Волинській науковій історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 65-річчю Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки “Минуле і сучасне Волині та Полісся. Розвиток бібліотечної справи в краї” (Луцьк, 2005 р.), публікаціях в обласній пресі (лютий 1999 р., березень 2005 р.) й повідомленнях на радіо (вересень 1999 р.), а також у виступах перед студентами, громадськістю, членами жіночих організацій Волині, на щорічних наукових конференціях Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Публікації. Зміст дисертації викладений в 8 статтях у наукових фахових виданнях, що входять у перелік ВАК України, 4 статтях в інших наукових виданнях, 4 публікаціях у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації визначена поставленими метою і завданнями дослідження. Вона містить вступ, чотири розділи (9 підрозділів), висновки (179 с.), список використаних джерел (344 найменування на 24 с.), 5 додатків на 25 с. Загальний обсяг дисертації – 228 с.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, хронологічні й територіальні межі та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та їх апробацію, структуру роботи і публікації з теми дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано висвітлення проблеми у вітчизняних і зарубіжних працях, подано характеристику джерел, залучених для її розкриття.

Перший період дослідження проблеми (1920-1930-ті рр.) пов’язаний із активізацією українського жіночого руху на західно-українських землях. Узагальнення досвіду діяльності організацій, показ ролі жіноцтва у національно-культурному відродженні простежується в аналітичних працях керівників та активних членів жіночих організацій – В. Завадської, М. Рудницької, О. Кисілевської, Л. Горбач. Автори зафіксували відомості про поширення ідей українського жіночого руху і виникнення перших жіночих організацій на Волині. Характерною рисою монографічних досліджень радянських істориків у цей період стала гостра критика теорії фемінізму та нівелювання національних традицій українок. Водночас, польська феміністка Л. Микуловська-Харевич висловлює думку, що українських жінок спонукала до громадської діяльності ворожість до поляків, а не проблеми емансипації.

У 1940-1980-х рр. С. Макарчук, Ю. Сливка, досліджуючи соціально-економічні та політичні процеси, що проходили на Західній Україні в міжвоєнний час і мали вплив на розвиток жіночого руху, торкалися історії Волині, як складової частини регіону, та деяких аспектів діяльності жіноцтва у політичних партіях. Епізодичні відомості про жінок подають автори видань з історії нашого краю І.Заболотний, Р. Оксенюк, О. Михайлюк. Критичне ставлення до радянської історіографії, яка мала стійке ідеологічне підґрунтя, висловлювали дослідники питань жіночого руху в Україні – вчені діаспори. Особливе значення для дослідження теми мають праці І. Книш, І. Павликовської, Н. Когуської, М. Богачевської-Хомяк. Вони містять матеріали про діяльність волинського Союзу українок у міжвоєнний період та звертають увагу на постаті волинянок – громадських і культурних діячів. Подібні аспекти теми висвітлює “Енциклопедія українознавства. Вивчити вплив національної політики Другої Речіпосполитої на процес становлення та розвитку жіночого руху на Волині допомагають праці А. Хойновського, В. Медржецького, Я. Кенсіка.

З 1990-х рр. об’єктом досліджень О. Рибак, Л. Смоляр, Б. Савчука, М. Дядюк, О. Гнатчук стали проблеми поширення і становлення українського жіночого руху, діяльність жіночих організацій Східної Галичини, Північної Буковини, Наддніпрянщини. До жіночої проблематики звернулися краєзнавці Рівненщини, Тернопільщини, Волині Г. Бухало, Г. Чернихівський, М. Кучерепа та інші. Дещо пожвавилося зацікавлення нею польських істориків. Водночас аналіз наукової літератури свідчить, що автори не ставили за мету дослідження історії жіночого руху на Волині в 1920-1930_х рр.

Відтворити події історії Волині цього періоду з участю жінок допомагає джерельна база, основу якої становлять: статистика, законодавчі акти, архівні і музейні документи, публікації періодичної преси, спогади. Основні сторони суспільного життя й господарської діяльності волинян характеризують статистичні матеріали першого (1921 р.) та другого (1931 р.) переписів населення, щорічники Другої Речіпосполитої. Закони держави визначають напрями урядової політики щодо українців і соціально-правовий статус жінок.

Важливим джерелом дослідження стали архівні матеріали. Серед них науковий інтерес представляють розсекречені матеріали про діяльність національних товариств та жіночих організацій. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України вони розміщені в ф. “Жіноча українська національна рада”, у Центральному державному історичному архіві України у Львові – в фондах “Центральне українське національне товариство “Союз українок” (ф. ), “Центральне українське національне товариство “Сільський господар” (ф. ), “Редакція газети “Жінка” (ф. ).

Матеріали центральних архівів України дають змогу визначити роль Союзу українок у жіночому русі України в 1921-1939 рр. Їх доповнюють документи місцевих архівів. У Державному архіві Волинської області вони зберігаються в фондах: “Волинське воєводське управління (ф. 46), “Волинське українське об’єднання (ф. ), “Редакція газети “Українська нива (ф. ), “Товариство ім. Петра Могили (ф. ), “Українське товариство ім. Лесі Українки (ф. ), “Особистий фонд адвоката Григорія Степури (ф. ), “Луцьке повітове товариство “Просвіта (ф. ), “Ковельське повітове товариство “Просвіта (ф. ), “Володимир-Волинське повітове товариство “Просвіта (ф. ), “Особистий фонд Ірини Левчанівської (ф. Р–3190).

У комплексі розглянути проблему жіночого руху в 20__х рр. ХХ ст., дати об’єктивну оцінку діяльності українських жіночих організацій допомагають матеріали фондів Державного архіву Рівненської області – “Союз Українок” (ф. ), “Рівненське повітове староство” (ф. ), та державного архіву Львівської області – “Львівське воєводське управління” (ф. ).

Важливою групою історичних джерел для дослідження теми є періодичні видання. В першу чергу – це легальні друковані органи, що виходили в той час: “Нова хата” і “Жіноча доля” (м. Коломия), “Жінка”, “Громадянка”, “Діло” (м. Львів), “Волинська неділя” й “Українська нива” (м. Луцьк). На шпальти вищевказаних видань потрапляли відомості про найважливіші події в організаційному житті волинянок, які розкривають можливості глибшого аналізу їх громадсько-політичної діяльності. Інтерес до питань культурної діяльності жінок, їх вклад у літературний розвиток Волині виявляла в 60__ті рр. ХХ ст. газета “Волинь” (м. Луцьк). Значення суспільної праці волинянок підтверджено статтями у пресових органах “Українка” (м. Київ), “Народна трибуна” і “Віче” (м. Луцьк), “Слово правди” (Володимир-Волинський).

Суб’єктивну оцінку жіночого руху на Волині і його діячів у досліджуваний період містять спогади сучасників. Вони дозволяють глибше осмислити багатогранність дійсності, неоднозначне переплетення політичних обставин, громадську позицію осіб, мотиви їх вчинків. У ході дослідження записані також спогади респондентів і використані матеріали особистого походження з фондів Волинського і Рівненського краєзнавчих музеїв.

У другому розділі “Організаційне становлення жіночого руху” предметом наукового аналізу стали основні напрями політики Другої Речіпосполитої в національному питанні, які визначали суспільну ситуацію на Волині у міжвоєнний період, мали вплив на процес поширення ідей українського жіночого руху й створення жіночих товариств у нашому краї. В основу історичного дослідження покладено класифікацію жіночих організацій у регіоні за національними ознаками: українські, об’єднання польок, товариства жінок національних меншин.

У першому підрозділі визначені політичні, правові, економічні фактори і передумови організаційного становлення українського жіночого руху в краї. Початок його оформлення поклала участь волинянок у І Всеукраїнському жіночому з’їзді, який відбувся в грудні 1921 р. У Львові. Він визначив засади українського жіночого руху і закріпив федеративне об’єднання західноукраїнських жіночих організацій. Реалізацію завдань з’їзду гальмували адміністративні перешкоди з боку польських властей.

Першими організаційними осередками українського жіночого руху в регіоні стали жіночі секції товариства “Просвіта”. Вони підтримували зв’язки між собою, з жіночими організаціями поза Волинню і в діяльності керувалися рішеннями Союзу українок у Львові. Важливе місце в об’єднанні жіноцтва краю відіграв Союз українок (грудень 1926 р. – червень 1938 р.) і Союз жінок-українок громадської праці (липень 1931 р. – вересень 1939 р.). Увага дослідниці зосереджена на аналізі статутів – основних правових документів, які визначали структуру і завдання, регламентували внутріспілкове життя, вказували на основні напрями діяльності українських жіночих товариств.

Фактологічний матеріал розділу доповнюється поданими в додатках таблицями, які відтворюють мережу філій, гуртків, бібліотек-читалень Союзу українок на Волині, вказують дату їх утворення й основоположників і показують динаміку формування організаційних осередків.

Аналізуючи структуру жіночої секції при філії “Сільського господаря” в Луцьку, відзначено прагнення волинських селянок до організованості, яке підтверджується стрімким чисельним ростом та організаційною розбудовою товариства в 1935-1936 рр.

Важливим фактором, який впливав на організаційне оформлення українського жіночого руху, була політична і релігійна роз’єднаність та національне розмежування жіноцтва краю. Зважаючи на це, приділяємо увагу процесу становлення національних демократичних інституцій феміністичного характеру в Другій Речіпосполитій.

Другий підрозділ розкриває національний принцип побудови жіночих товариств. Так, польський жіночий рух на Волині в 20__х рр. ХХ ст. репрезентували Гуртки полячок, Народна організація жінок, Союз жінок громадської праці, Гуртки сільських господинь, Католицький союз польок.

Законодавчі акти польських жіночих організацій передбачали участь у них жіночого населення всіх регіонів держави. Зважаючи на щире прагнення польських політиків утвердитися на анексованих після Першої світової війни землях, центральні органи жіночих товариств створювали свої відділення на Волині. Тут вони мали стійку матеріальну і моральну підтримку й заохочення до праці з боку місцевих властей. Аналіз діяльності організацій свідчить, що вони були в більшій мірі адміністративні, ніж громадські. Дисертантка підкреслює різницю між матеріальними можливостями об’єднань полячок, характеризуючи джерела їх фінансування. Так, державні надходження до Союзу жінок громадської праці значно перевищували бюджети інших жіночих товариств.

Політичне протистояння, загальна напруженість стосунків між поляками і представниками національних меншин накладалася на ідеологію жіночого руху. Характер організованої діяльності єврейок, чешок, німок та росіянок визначався політичним і економічним становищем тієї чи іншої національної меншини. Тому члени Жіночого комітету опіки над дітьми-сиротами і напівсиротами, Товариства жінок-євангелісток здебільшого цікавилися справами своїх общин.

Аналіз діяльності жіночих організацій різних національностей на Волині дає можливість підкреслити суспільну вагомість і європейську ідентичність українського жіночого руху, показує, що громадська праця жіноцтва спрямовувалася на модернізацію суспільства, зосереджуючись на роботі у сільській місцевості. На цьому ґрунті виявляються конкретні приклади співпраці жінок, наведені в тексті. Подані в додатках числові показники характеризують джерела фінансування і характер видатків, висвітлюючи матеріальне становище товариств. Загалом матеріал підрозділу дає можливість глибше зясувати умови суспільної праці організованих українок Волині в порівнянні з жіночими організаціями інших національностей.

У третьому розділі “Громадська діяльність показані основні напрями роботи волинянок у міжвоєнний період.

Перший підрозділ присвячений характеристиці благодійної діяльності, що ґрунтувалася на кращих українських традиціях і керувалася християнськими ідеалами милосердя, добра, людяності. Її зміст і форми закріплювалися програмними документами товариств, у яких брали участь жінки, і статутами жіночих організацій. Основними категоріями населення, що мали підтримку, були малозабезпечені, діти, учні, студенти, безробітні, потерпілі від стихійних лих і неврожаїв, інваліди Першої світової війни і в’язні. Найбільш поширеною стала допомога грошима, одягом, взуттям чи продуктами харчування, моральна підтримка. Кошти на благодійництво жіночі організації виділяли із своїх бюджетів.

Увага дисертантки звернута на характеристику безпосередньої участі жінок в організації суспільної опіки в національних освітньо-виховних закладах: дошкільних – притулках, дитячих садках та яслах і шкільних – гімназія в Рівному. Зазначено, що ця безпосередня допомога українським сімям і спільноті вцілому у вихованні підростаючого покоління сприяла зростанню зацікавленості волинянок справами жіночих організацій. Водночас показано, що благодійна діяльність Союзу українок стала переконливим підтвердженням того, що в організаційній структурі одного товариства знайшли поєднання форми діяльності благодійних обєднань різних типів. Зазначено, що обмежене поширення доброчинної праці українських жіночих організацій на сільську місцевість Волині зумовлювалося законодавчими перешкодами з боку польських властей, які сприяли розгортанню роботи польських Гуртків сільських господинь у волинських селах.

У другому підрозділі аналізується культурно-просвітницька діяльність українських жіночих організацій, спрямована проти асиміляторської національної політики польських властей. Не маючи можливості організувати безперервну багатоступеневу освіту для всіх верств населення, яка могла б протистояти державній утраквістичній освітній системі, жіноцтво прагнуло підтримати в ній національні риси. Вчителі-українки, що працювали в двомовних школах, при викладанні програмних освітніх курсів використовували досягнення вітчизняної історії, етнопедагогіки, спиралися на культурні й релігійні національні традиції. Заможні жінки відкривали за власні кошти українські школи у населених пунктах Волині. В сільській місцевості, де проблема освіти стояла особливо гостро, ці заклади були не тільки освітніми, а й громадсько-культурними центрами.

Жіночі секції “Просвіти і Союз українок розглядали як одне з першочергових завдань піднесення національної свідомості жіноцтва. В цьому контексті важлива роль відводилася політичній і господарській освіті.

Форми і методи культурно-просвітницької праці застосовувалися відповідно до соціальних, економічних і національних потреб жіноцтва та конкретних умов місцевості, де розгорталася діяльність громадських організацій. Враховуючи важливе значення освітніх і господарських курсів, бібліотек-читалень для консолідації й залучення жіноцтва до організованої праці, формування практичних навиків у веденні домашнього господарства і вихованні дітей, значне місце в роботі відводиться аналізу методики їх проведення інструкторами Союзу українок і “Сільського господаря.

Розширенню кругозору і піднесенню свідомості жінки-українки сприяли культурно-просвітницькі заходи, присвячені відзначенню роковин визначних подій української історії та вшануванню видатних українців. Архівні та газетні матеріали дали можливість відтворити святкування на Волині Дня матері, яке у 1920__х рр. мало яскраво визначений національний характер. У підрозділі висвітлені життєвий шлях і роль у культурному житті краю міжвоєнного часу літераторів та громадських діячок Г. Журби, М. Кавун, О. Лятуринської, Г. Жежко, А. Матуль.

У четвертому розділі “Політична діяльність” на тлі тогочасного суспільно-політичного життя краю аналізується участь жінок у політичних партіях і розглянуто вплив партійних ідеологій на становлення організованого українського жіночого руху. Незважаючи на те, що українці були національною меншиною в Польській державі, яка прагнула до асиміляції цього народу, компактне розселення, значна чисельність і демократична конституція 1921 р. створили об’єктивні умови для їх національного розвитку.

У першому підрозділі головна увага приділена особі Олени Левчанівської (1881-1940 рр.). На основі архівних і публіцистичних матеріалів, спогадів дочки Ірини Олександрівни – відтворені її життєвий шлях, участь у громадській організації “Просвіта”, сенаторська діяльність, зв’язки з українським і міжнародним жіночим рухом. Вона була першою з жінок – членів парламенту, що використали його трибуну не тільки для боротьби за рівноправність і захисту інтересів українських жіночих організацій, а й оборони прав широкого українського загалу. Представництво в органах державного управління Польської держави відкривало їм можливості для участі в міжнародних форумах. Вони винесли важливі для українців питання про становище національних меншин і пацифікацію в Польській державі та зростання тоталітаризму й голод у радянській Україні на огляд світової громадськості на міжнародних феміністичних з’їздах у Подебрадах, Римі, Стамбулі.

При висвітленні процесу включення волинянок у політичне життя в другому підрозділі зазначається, що в 1921-1926 рр. простежується домінуюча участь жінок Волині в КПЗУ і заходах, організованих нею. У 1927-1935 рр. вони здебільшого співпрацювали з партіями, які заявили про лояльність до Польської держави УНДО і ВУО. Після 1935 р. у жіночому русі переважають орієнтири на національну консолідацію й опору на українські сили. На цьому ґрунті зміцніли зв’язки організованого жіноцтва з ОУН. Таким чином, на жіночому русі Волині чітко позначилися три тенденції, що вирізнялися в політичному житті краян у 20__х рр. ХХ ст.: перша – радянофільська, друга – опори на власні сили, а третя вела до визнання примату Польської держави. Ідейними виразниками того чи іншого напряму були конкретні політичні партії. Діяльність Союзу українок розгорталася під впливом ОУН, УСРП, УНДО, Союзу жінок-українок громадської праці на Волині – ВУО.

Участь у політичних акціях у краї підносила свідомість жіноцтва на якісно новий рівень. Біографії Н. Річинської і М. Черкавської, наведені в тексті, показують шлях формування світогляду лідерів жіночих товариств.

У третьому підрозділі зазначено, що співпраця з членами жіночих товариств інших регіонів, особливо Галичини, та зв’язки з міжнародним жіночим рухом сприяли еволюції ідейних засад організованих українок Волині. Підкреслено значення Всеукраїнського жіночого конгресу, який відбувся в червні 1934 р. у Станіславі. Він визначив основні завдання українського жіночого руху в майбутньому та мав неабиякий позитивний вплив на спрямованість і розгортання діяльності жіночих організацій на Волині.

Значна увага акцентується на репрезентації жіночого руху Волині у Всесвітньому союзі українок (ВСУ). Зазначено, що результативність її залежала від ініціативності члена Головної ради ВСУ Антоніни Горохович. Підкреслюючи важливість ролі А. Горохович, громадянське становлення якої тісно пов’язане з організованою діяльністю волинянок, дисертантка висвітлила у підрозділі її життєвий шлях.

Після входження Союзу українок Волині до складу ВСУ сталися помітні зміни в організації праці жіноцтва краю. Роль об’єднавчого центру з жовтня 1937 р взяв на себе Союз українок. Союз жінок-українок громадської праці підтримав пропозицію про співпрацю, виявивши бажання ввійти до ВСУ. Таким чином, намагання польських властей залучити на свій бік організоване жіноцтво виявилися марними. Політика “нормалізації втрачала прихильників. Український жіночий рух Волині поступово відходив від аполітичності, закріпленої в статутах жіночих організацій, і перетворювався з громадського в суспільно-політичний. Це спричинило посилення тиску адміністративних чиновників на Союз українок і врешті привело до його закриття. У тексті підрозділу вперше вводяться до наукового вжитку систематизовані архівні матеріали, які характеризують діяльність Союзу українок у 1937-1939 рр. Констатується, що його заборона спричинила тимчасове припинення організаційного розвитку українського жіночого руху в краї.

У висновках відзначено, що досліджена проблема є першою спробою в сучасній історичній науці охарактеризувати процес становлення й розвитку українського жіночого руху, який вирізняється у суспільному житті Волині з початку 20-х рр. ХХ ст. Цьому сприяли: правова база Другої Речіпосполитої, що створила можливості для створення жіночих організацій; поширення європейських традицій організаційного становлення жіночого руху; консолідуюча діяльність Союзу українок Галичини після Першого всеукраїнського жіночого з’їзду.

Жіночий рух на території Волинського воєводства у міжвоєнний період формувався як організаційно багатонаціональний. Жінки всіх національностей, які проживали тут, за винятком росіянок, були заангажовані до участі в національних жіночих товариствах.

Найбільш цілісно ідейно-теоретичним та організаційно структурованим був український жіночий рух. Йому характерні такі риси західноукраїнського жіночого руху досліджуваного періоду, як домінування концепцій ліберального фемінізму, тісно пов’язаних із завданнями національно-визвольної боротьби, і формування організаційних структур, відповідних тогочасним європейським аналогам.

Вектори діяльності українських жіночих товариств визначались економічним та суспільно-політичним становищем Волині у міжвоєнний період і зосередилися на філантропічній та культурно-просвітній праці. Поширеними формами благодійництва були: виховання дітей у дитячих садках і яслах, матеріальна та моральна допомога сиротам, малозабезпеченим дітям, молоді й дорослим – інвалідам, безробітним і хворим. Культурно-просвітня робота здійснювалася шляхом піднесення господарської освіти на курсах з різних ділянок жіночого господарства та поширення гігієнічних засад життя, організації бібліотек-читалень, проведення масових заходів. Практична спрямованість громадської праці волинянок руйнувала державну монополію на національне виховання і соціальну ініціативу.

На легально діючі жіночі товариства мали вплив як легальні, так і нелегальні політичні партії, які розгорнули діяльність на Волині в міжвоєнний період. Незважаючи на це, організована діяльність волинянок не розпорошилася в партійних об’єднаннях, а лише доповнилась їх теоретичними доробками в поглядах на питання національного визначення, соціально-економічного і культурного становища українського народу. Це сприяло політизації українського жіночого руху й спричинило перетворення його з суспільно-громадського в громадсько-політичний.

Українські жіночі організації Волині підтримували зв’язки з жіноцтвом інших регіонів Західної України і міжнародним жіночим рухом, мали чітко визначений національний характер. Вони співпрацювали з жіночими структурами національних меншин, у першу чергу з чеськими. Водночас, значне поширення у 1920-1930_х рр. польських жіночих товариств, адміністративна підтримка їх діяльності місцевою владою, стримували або унеможливлювали зв’язки українок із польськими організаціями.

Встановлена періодизація українського жіночого руху (перший етап – 18 березня 1921 р.-5 грудня 1926 р., другий – 5 грудня 1926 р.-1935 р., третій – 1935-1939 рр.), визначена впливом внутріполітичних подій у Польщі, загальною напруженістю українсько-польських стосунків і “волинським експериментом” воєводи Г. Юзевського.

Ідейні засади українського жіночого руху найпослідовніше відобразилися в практичній діяльності Союзу українок. Організація стала школою національно-патріотичного виховання для сотень волинянок. У ній сформували світогляд і здобули досвід громадської діяльності лідери жіночих товариств: А. Горохович, П. Багриновська, Н. Річинська, Т. Озерова, О. Підгірська, М. Черкавська, І. Прісневська та інші особистості. Організовуючи роботу структурних ланок Союзу українок, вони намагалися просвітити місцеве українське населення і прищепити йому почуття національної гідності. Така діяльність нерідко виходила за межі вимог офіційних властей, і цим робився посильний внесок у справу українського національного відродження. Заборона Союзу українок спричинила тимчасове припинення організаційного становлення жіночого руху і втілення в життя його високопатріотичних, моральних, гуманних ідей.

Основний зміст і висновки дисертації викладено у таких публікаціях:

Статті у наукових фахових виданнях,

що входять до переліків ВАК України:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Статті в інших наукових виданнях:

9.

10.

11.

12.

Матеріали наукових конференцій:

13.

14.

15.

16.

АНОТАЦІЯ

Раєвич Т.І. Український жіночий рух на Волині (1921-1939 роки). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2006.

Праця містить цілісне дослідження процесу становлення й розвитку українського жіночого руху у Волинському воєводстві в 20-30-х рр. ХХ ст. У дисертації відтворено структуру й організаційну мережу жіночих організацій. Охарактеризовано етапи, мету, програмні документи, напрями та форми організованої діяльності жіноцтва. Проаналізовано стосунки з польською адміністрацією та політичними партіями регіону.

Доведено, що жіночий рух став органічною складовою українського громадсько-культурного життя краю, яка не втратила національних особливостей в умовах польської асиміляційної політики.

Ключові слова: Волинь, “волинська політика”, жіночий рух, Союз українок, Союз жінок-українок громадської праці, жіночі секції.

АННОТАЦИЯ

Раевич Т.И. Украинское женское движение на Волыни (1921-1939 годы). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича. – Черновцы, 2006.

Работа содержит целостное исследование процесса становления и развития украинского женского движения. В Волынском воеводстве в 20-30-е гг. ХХ в. действовали украинские женские учреждения двух типов – секции при политических и национальных объединениях и самостоятельные организации. Примером первого типа стали женские секции в обществах “Просвита и “Сельский хозяин, второго – Союз украинок. Вместе с тем, Союз украинок общественной работы на Волыни прошел эволюцию от женской секции при региональной политической партии Волынское украинское объединение к самостоятельной организационной структуре.

В диссертации воспроизведена сеть женских обществ. Внимание соискателя сосредоточено на анализе уставов – основных правовых документов, которые определяли задачи, указывали на основные направления деятельности украинских женских организаций.

Общественная деятельность женщин в период между мировыми войнами направлялась на решение социальных и культурно-образовательных вопросов. Формы благотворительности определялись историческими условиями края.

Характеристика отношений с политическими партиями региона показывает, что в 1921-1926 гг. доминирует участие женщин Волыни в КПЗУ. В 1927-1935 гг. они большей частью сотрудничали с партиями, которые заявили о лояльности к Польскому государству УНДО и ВУО. После 1935 г. в женском движении преобладали ориентиры на национальную консолидацию и окрепли связи с ОУН. Несмотря на сложность политической обстановки этого времени, украинки Волыни поддерживали связи с женскими обществами других регионов и международным женским движением, представляли женщин во Всемирном союзе украинок. Подчеркнуто весомый вклад, сделанный О. Левчановской и А. Горохович.

Доказано, что женское движение стало органической составляющей общественно-культурной жизни края, которая не потеряла национальных особенностей в условиях польской ассимиляторской политики. Идейные традиции украинского женского движения воплотились в практической деятельности женских организаций, которые действовали на Волыни, особенно Союза украинок. Его члены, просвещая местное украинское население, воспитывали в нем чувство национального достоинства. Такая деятельность нередко выходила за пределы требований официальной власти,