ХАРКІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Сировой Олексій Валерійович

УДК: 351.74.078.3 (477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

ІНФОРМАЦІЙНИМИ РЕСУРСАМИ ОРГАНІВ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і

процес; фінансове право; інформаційне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРКІВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент,

АРІСТОВА Ірина Василівна,

Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ПЄТКОВ Валерій Петрович,

Кіровоградський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник;

кандидат юридичних наук, доцент

КАЛАЯНОВ Дмитро Петрович,

Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри управління та інформаційно-технічного забезпечення органів внутрішніх справ.

Провідна установа: Національний університет державної податкової служби України, кафедра адміністративного права та адміністра-тивної діяльності, Державна податкова адміністрація України, м. Ірпінь.

Захист відбудеться “22” вересня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “22“серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Литвинов О.М. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасний період розбудови в Україні правової держави та прагнення її інтеграції до Європейського Союзу на перший план висуваються проблеми утвердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах, які значною мірою пов’язані з узгодженням державного управління та правовим регулюванням суспільних відносин в інформаційній сфері. Конституція проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Саме така держава повинна ставити науку і техніку, інформацію на службу всьому суспільству і кожній окремій людині, спрямовувати їх використання на гармонійний, усебічний розвиток кожної особистості.

На сьогодні в умовах стрімкого зростання інформаційних потоків у суспільстві постають питання налагодження та вдосконалення державного управління інформаційною сферою та її складовими і, зокрема, управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України.

У сучасному світі інформаційні ресурси стають рушійною силою процесів розвитку. Включення до сфери ринкових відносин інформаційних ресурсів, розвиток міжнародного співробітництва, широке впровадження відомчих (в тому числі й ОВС України), державних, міждержавних і глобальних інформаційно-телекомунікаційних систем, що містять інформаційні ресурси, які поступово охоплюють усі сфери суспільного життя, вимагають завчасного вирішення низки організаційно-правових, матеріальних, фінансових, технічних проблем щодо управління інформаційними ресурсами.

Інформаційні ресурси є одним з основних елементів інформаційного забезпечення управління ОВС України. Вдосконалення управління інформаційними ресурсами надасть змогу покращити як інформаційне забезпечення, так і управління системи ОВС України в цілому. Проте аналіз чинного законодавства України в галузі управління інформаційними ресурсами ОВС України, практики реалізації нормативно-правових актів, теоретичне осмислення наукових праць у різних галузях юриспруденції дає можливість переконатись у тому, що не всі аспекти цієї проблеми були досліджені повною мірою; практично відсутні роботи, в яких розглядаються питання вдосконалення управління інформаційними ресурсами саме ОВС України; недостатньо уваги приділяється розробці нормативно-правової бази та узгодження наявних нормативних актів у галузі управління інформаційними ресурсами як між собою, так і з міжнародними інформаційно-правовими стандартами. Таким чином, глибоке дослідження в організаційно-правовому аспекті проблем управління інформаційними ресурсами ОВС України набуває особливої актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1. та п.2. Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), Запорізького юридичного інституту МВС України (п.5 Планів науково-дослідних робіт Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001–2005 рр.). Тематика дисертаційного дослідження тісно пов’язана з Переліком державних наукових та науково-технічних програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002–2006 рр. (програмами: “Правові засади розбудови державності”, “Телекомунікаційні системи та інформаційні ресурси”), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № .

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, практики реалізації та узагальнення основних положень праць науковців визначити сутність та особливості інформаційних ресурсів, організаційно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства й підвищення ефективності управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:

– уточнення поняття інформаційних ресурсів, визначення їх властивостей та розгляд їх видів;

– розкриття сучасного стану інформаційних ресурсів органів внутрішніх справ України;

– аналіз особливостей управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ, а також механізму цього управління;

– визначення суб’єктів управління інформаційними ресурсами ОВС України та їх компетенції;

– узагальнення практики формування та використання інформаційних ресурсів ОВС України й визначення шляхів її удосконалення;

– обґрунтування перспективних напрямків організаційного забезпечення управління інформаційними ресурсами;

– дослідження міжнародних інформаційно-правових стандартів;

– аналіз національного законодавства щодо інформаційних ресурсів та шляхів його реформування;

– визначення ролі відомчих нормативно-правових актів в галузі управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України;

– розробка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правової бази та практики управління інформаційними ресурсами ОВС України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі інформаційного забезпечення управління в органах внутрішніх справ України.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні й організаційно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. Відповідно до мети та задач дослідження в роботі використано сукупність методів і прийомів наукового пізнання в теорії управління, адміністративного права і процесу, інформаційного права, філософії. Головним виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає можливість досліджувати організацію, формування, зберігання та використання інформаційних ресурсів й визначити заходи щодо удосконалення управління інформаційними ресурсами ОВС України. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату дисертаційного дослідження (підрозділи 1.1, 1.3, 2.4). Методи класифікації та групування використовувалися для визначення й характеристики видів інформаційних ресурсів (підрозділ 1.1). За допомогою системного підходу і системного аналізу, комплексного інформаційного підходу у дисертації визначено місце інформаційних ресурсів в структурі інформаційного забезпечення управління ОВС (підрозділ 1.2.), знайдено і висвітлено взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємодія головних елементів системи управління інформаційними ресурсами ОВС (підрозділ 1.3, розділ ). Формально-юридичний метод було застосовано для дослідження правових норм, які регулюють відносини, що виникають при управлінні інформаційними ресурсами з метою їх удосконалення (розділ 3). Завдяки порівняльно-правовому методу здійснено аналіз особливостей правового регулювання управління інформаційними ресурсами в Україні і за кордоном та визначено напрямки удосконалення національного законодавства з метою інтеграції України до світової спільноти (підрозділ 1.1, 2.4, 3.1).

Науково-теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних учених з теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, теорії інформації та інформаційного права, інших галузевих правових наук: В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, В.М. Брижко, М.С. Вертузаєва, Н. Вінера, В.Д. Гавловського, Г.Р. Громова, Б.С. Єлепова, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, В.О. Копилова, Б.А. Кормича, Б.І. Круглікова, Л.В. Кузенко, Н.Р. Нижник, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна, О.П. Полежаєва, Г.Х. Попова, О.П. Рябченко, В.І. Садовнікова, В.М. Самсонова, Ю.О. Тихомирова, А.Д. Урсула, О.Г. Фролової, В.С. Цимбалюка, В.С. Четверікова, В.М. Чистякова, М.Я. Швеца, С.В. Яковлева та інших.

Нормативною базою дослідження є норми Конституції та інших законодавчих актів, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, у тому числі МВС України, міжнародно-правові документи ООН, Ради Європи, ЄС, СНД тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики управлінської діяльності органів внутрішніх справ з організації та забезпечення формування й використання відомчих інформаційних ресурсів, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, відомчі аналітичні матеріали та інші документи, що містять інформацію з досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексних досліджень організаційно-правових засад управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

– поглиблено визначення поняття інформаційних ресурсів та проаналізовано властивості цих ресурсів;

– вперше управління інформаційними ресурсами ОВС України розглянуто як цілісну систему, компонентами якої постають суб’єкт, об’єкт управління та зв’язки між ними, а також сформульовано поняття управління інформаційними ресурсами ОВС України;

– набуло подальший розвиток обґрунтування пропозиції щодо формування єдиної інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ України з метою удосконалення управління відомчими інформаційними ресурсами;

– запропоновано перспективні шляхи організаційного забезпечення управління інформаційними ресурсами ОВС України у напряму створення міжвідомчих інформаційних ресурсів та надання інформаційних послуг населенню;

– дістало подальший розвиток пропозиція щодо необхідності імплементації міжнародних інформаційно-правових стандартів у законодавство України і передусім у галузі захисту персональних даних;

– подальшого розвитку набуло визначення правового режиму інформаційних ресурсів та його елементів;

– вперше комплексно досліджено відомчі нормативно-правові акти у галузі управління інформаційними ресурсами ОВС України, запропоновані шляхи їх узгодження;

– запропоновано та обґрунтовано необхідність якісного формування й оперативного використання систематизованого обліку відомчих нормативно-правових актів за допомогою новітніх інформаційних технологій;

– набуло подальший розвиток обґрунтування необхідності визначення на законодавчому рівні переліку інформації, яка повинна надаватися громадянам безкоштовно.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

– у сфері науково-дослідної діяльності – основні висновки дослідження можуть бути базою для подальшої розробки організаційно-правових аспектів управлінської діяльності в умовах реформування системи органів внутрішніх справ;

– у правотворчості – у результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій, висновків та рекомендацій, які можуть бути використані для підготовки та уточнення низки законодавчих і підзаконних актів у сфері управління органів внутрішніх справ України, а також для узгодження відомчих нормативно-правових актів з питань управління інформаційними ресурсами ОВС України;

– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичне здійснення управлінської діяльності органів внутрішніх справ України. Розроблені пропозиції враховані в роботі Управління інформаційних технологій при УМВС України в Запорізькій області та відділу професійної підготовки УМВС України в Запорізькій області, про що є відповідні акти впровадження;

– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі під час викладання дисциплін “Управління в органах внутрішніх справ”, “Інформаційне право України”, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС України, при підготовці навчально-методичної літератури. Деякі положення дисертації враховані у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14-15 травня 2002 р., м. Запоріжжя), Х Міжвузівській науковій конференції “Наука і вища освіта” (16-17 травня 2002 р., м. Запоріжжя), Щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (3-5 липня 2002 р., м. Запоріжжя), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (24 жовтня 2002 р., м. Харків), Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003 р., м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичної конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 р., м. Запоріжжя), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004 р., м. Запоріжжя), Щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (30 червня–1 липня 2004 р., м. Запоріжжя), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Запорізького юридичного інституту МВС України.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети та задач дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що охоплюють дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи становить 218 сторінок, з яких тексту – 182 сторінки. Список використаних джерел складається із 215 найменувань і займає 23 сторінки; додатки містяться на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 “Роль та місце інформаційних ресурсів в удосконаленні управління органів внутрішніх справ України” охоплює три підрозділи. У підрозділі 1.1. “Сутність поняття інформаційних ресурсів і їх види” автор, виходячи з того, що для розуміння організаційно-правових проблем управління інформаційними ресурсами ОВС України необхідно проаналізувати складові поняття “інформаційні ресурси”, проводить аналіз понять “інформація” та “ресурси”.

У роботі зазначається, що термін “інформація” має дуже широке поле визначень у сучасній науці. Тому, виходячи з тлумачення поняття “ресурси” як “запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби”, та визначень “інформації”, поняття “інформаційні ресурси” пропонується визначати як повний обсяг відомостей, отриманих з навколишнього середовища, створених в процесі певної діяльності, знань, даних, що зафіксовані на матеріальних носіях, систематизовані за певною ознакою чи критерієм та призначені для зберігання і суспільного користування як на виробництві, так і в управлінні. Завдяки комплексному дослідженню інтегрованого поняття “інформаційні ресурси” було визначено та розкрито їх властивості: кількісна визначеність; вартість та споживча вартість; невитрачуваність; унікальність; неможливість існування без матеріального носія.

У роботі наголошується на тому, що, хоча у законодавстві України визначення поняття “інформаційні ресурси” присутнє, в українській юридичній науці цьому поняттю не приділялося належної уваги. Проведений аналіз чинного законодавства свідчить, що в національному законодавстві є декілька законів та підзаконних актів, які містять визначення “інформаційних ресурсів”. Ці визначення не тотожні одне одному, що породжує певні правові колізії і надає підстави стверджувати про необхідність узгодження правових норм.

Наявність в українському законодавстві визначень деяких видів інформаційних ресурсів та відсутність їх повної класифікації в науковій літературі обумовили необхідність здійснити власну класифікацію інформаційних ресурсів за різноманітними критеріями: за способом утворення інформації (первинні, вторинні); за формами власності (міждержавні, державні, юридичних чи фізичних осіб, змішаної власності); за характером інформації (документальні, фактографічні); за режимом доступу (відкриті, з обмеженим доступом) тощо.

Підрозділ 1.2. “Загальна характеристика інформаційних ресурсів органів внутрішніх справ України” розкриває місце інформаційних ресурсів у системі інформаційного забезпечення ОВС України та дає їх загальну характеристику.

Для більш повного розгляду цього питання в роботі проаналізовано поняття інформаційного забезпечення, щодо якого у дослідників ще немає єдиної думки, та визначено місце інформаційних ресурсів у ньому. Показано, що управління в органах внутрішніх справ, яке здійснюється як у зовнішньому, так і внутрішньому напрямку, використовує власну систему інформаційного забезпечення, яка являє собою сукупність інформаційних підсистем. Одним із основних структурних елементів такої інформаційної підсистеми є інформаційні ресурси. Сукупність взаємопов’язаних між собою інформаційних ресурсів в інформаційних підсистемах системи інформаційного забезпечення складає систему інформаційних ресурсів ОВС України. З’ясовано, що система інформаційних ресурсів органів внутрішніх справ України побудована за трьохрівневою схемою, відповідно до структури системи управління ОВС України, і включає в себе різноманітні обліки, банки даних, архіви, бібліотеки, спеціальні бібліотеки тощо. Окремо охарактеризовано інформаційні ресурси, що “наповнюють” існуючі інформаційно-пошукові системи органів внутрішніх справ України (“Автоматизований банк даних” (АБД), “Державтоінспекція”ДАІ), “Арсенал”, “Втрачений паспорт”, “Адміністративне правопорушення” (АПРА), “Пізнання”, “Розшук”, “Оріон”, “Оперативно-довідкова картотека”, “Дактилоскопічна картотека”, “Кримінальна статистика”).

Підрозділ 1.3. “Управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ як складова управління інформаційною сферою України: поняття, структура, механізм” присвячено розгляду теоретичних засад державного управління національною інформаційною сферою України та його окремій складовій – управлінню інформаційними ресурсами ОВС України.

У дисертації управління інформаційними ресурсами ОВС України як складову управління національною інформаційною сферою запропоновано розглядати як систему, елементами якої постають: суб’єкт управління, об’єкт управління, прямі та зворотні зв’язки між ними. Зважаючи на системне уявлення аналізованого управління, а також виходячи із діяльнісного характеру управління, автор запропонував наступне визначення “управління інформаційними ресурсами ОВС України” – це діяльність суб’єкта управління по досягненню бажаного стану інформаційних ресурсів ОВС (об’єкта управління), шляхом цілеспрямованого управлінського впливу, що здійснюється за допомогою організаційно-правових заходів та техніки управління, за схемою прямого та зворотного зв’язку з урахуванням вимог нормативно-правових актів для всебічного задоволення інформаційних потреб органів внутрішніх справ.

Зважаючи на важливу роль механізму управління інформаційними ресурсами ОВС, у роботі визначено власну позицію щодо поняття “механізм управління” та спеціально проаналізовано його складові: принципи, функції, методи. Принципи управління інформаційними ресурсами ОВС, як основні керівні правила, настанови, в роботі розподіляються на загальні, що відносяться до управління взагалі (раціональності, законності, єдності системи тощо), та принципи, що відносяться до управління інформаційними ресурсами ОВС (принцип системності у формуванні інформаційної сфери, принцип повноти та достовірності інформації, що включається до інформаційних ресурсів, принцип функціонального призначення підсистем інформаційних ресурсів тощо).

Досліджуючи функції управління інформаційними ресурсами ОВС України, автор зазначає, що функції випливають з мети управління інформаційними ресурсами, яку визначено як формування інформаційних ресурсів, необхідних для виконання завдань управління ОВС України, та їх ефективне використання. Враховуючи мету управління, функціями управління інформаційними ресурсами пропонується вважати: 1) визначення потреби в інформаційних ресурсах певного виду саме для ОВС України; 2) збирання, фіксація та збереження первинних даних; 3) обробка та включення інформації до інформаційних ресурсів ОВС України; 4) зберігання та захист інформаційних ресурсів ОВС України; 5) надання необхідної інформації з інформаційних ресурсів користувачам; 6) сприяння інформаційному попиту користувачів.

Розглядаючи методи управління, автор підкреслює, що існують різні їх класифікації. Для управління інформаційними ресурсами ОВС України запропоновано використовувати пізнавально-програмуючі методи, за допомогою яких суб’єкт управління отримує інформацію про стан інформаційних ресурсів та виробляє певне рішення для досягнення мети управління, й організаційно-регулюючі, за допомогою яких здійснюється безпосередній вплив на об’єкт управління. Водночас зазначено, що при управлінні інформаційними ресурсами особлива роль належить сукупності специфічних методів, що складають інформаційну технологію, яка являє собою систему методів та способів збирання, передачі, накопичення, обробки, зберігання та використання інформації.

Узагальнюючи різні погляди науковців на форми управління, дисертант приходить до висновку, що до форм управління інформаційними ресурсами ОВС України слід відносити структурну, процесуальну, правову та неправову. Структурна форма визначає побудову системи управління, процесуальна – процес управління інформаційними ресурсами. Правова форма виражається у прийнятті суб’єктом управління правових актів, що обумовлюють юридичні наслідки. Неправова відноситься до сфери практичної діяльності та не потребує детального правового регламентування, але здійснюється в межах чинних нормативно-правових актів. Виявлено особливе значення для управління інформаційними ресурсами ОВС України останніх двох форм управління (правової та неправової).

Розділ 2 “Суб’єкти управління інформаційними ресурсами ОВС України: організаційні основи, компетенція та шляхи розвитку” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Компетенція органів державної влади щодо управління інформаційними ресурсами ОВС України” автор, обґрунтовуючи важливість якісного формування та використання інформаційних ресурсів ОВС України задля забезпеченні безпеки країни, дійшов висновку, що управління цими ресурсами є не лише справою внутрішньовідомчою, а й державною. У роботі проаналізовано компетенцію органів державної влади (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) стосовно управління інформаційними ресурсами ОВС України, визначено роль Президента України у цьому процесі. Виходячи з того, що повноваження судів розповсюджуються на всі правовідносини в державі, у тому числі й інформаційні, у роботі наголошено на ролі судів в управлінні інформаційними ресурсами ОВС України. Дослідження показало, що оскільки управління є більш близьким до організаційно-розпорядчої діяльності виконавчої влади, саме у структурі виконавчої влади утворено спеціалізовані органи по управлінню інформаційними ресурсами, які є невід’ємною складовою системи суб’єктів державного управління (Міністерство транспорту та зв’язку України, Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Державний комітет архівів України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України та інші). Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що загальнодержавна система управління національними інформаційними ресурсами у державі досі залишається не сформованою. Тому автор поділяє точку зору І.В. Арістової щодо необхідності системної організації органів державного управління в інформаційній сфері. Досліджуючи компетенцію органів державної влади, автор визначив місце та роль Міністерства внутрішніх справ України у системі органів управління інформаційними ресурсами ОВС України.

У підрозділі 2.2. “Департамент інформаційних технологій МВС України та Головний штаб МВС України як головні відомчі суб’єкти управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України” проаналізовано організаційні основи діяльності зазначених підрозділів, що постають структурними елементами системи МВС України. Дослідження показали, що провідним суб’єктом управління інформаційними ресурсами в структурі МВС України виступає Департамент інформаційних технологій. У роботі докладно розглянуто його структуру та компетенцію, а також окремо проведено аналіз діяльності кожного підрозділу Департаменту, що дозволило виявити недоліки в діяльності Департаменту та виробити пропозиції щодо їх усунення. З’ясовано, що відповідні повноваження по управлінню інформаційними ресурсами ОВС України також має Головний штаб МВС України, розглянуто його основні завдання та функції, охарактеризовано структуру. Досліджено взаємодію головних відомчих суб’єктів управління між собою та з іншими державними органами з приводу управління відомчими інформаційними ресурсами, що дозволило дійти висновку про доцільність активізації прямих та зворотних зв’язків між Департаментом інформаційних технологій та Головним штабом МВС України при здійсненні зазначеного управління; наголошено на необхідності підвищення ефективності співпраці цих суб’єктів управління як між собою, так і з іншими відомствами та міжнародними організаціями, зокрема, Інтерполом, а також запропоновано конкретні заходи щодо досягнення зазначеного результату.

У підрозділі 2.3. “Управління відомчими інформаційними ресурсами на регіональному та територіальному рівні” здійснено аналіз діяльності суб’єктів управління інформаційними ресурсами на цих рівнях (управлінь, відділів інформаційних технологій), що дозволило виявити значну кількість недоліків організаційного, програмно-технічного та кадрового характеру при управлінні інформаційними ресурсами. Серед основних недоліків визначено значне дублювання інформації за різними категоріями інформаційних ресурсів, що приводить до неузгодженості та неефективності управлінського впливу суб’єктів управління на об’єкт управління. Автор вважає, що цей недолік потрібно усунути шляхом розробки та якнайшвидшого введення у дію інтегрованої інформаційно-пошукової системи, що об’єднає в собі всі існуючі в ОВС України обліки та виключить дублювання інформації. Крім того, акцентовано увагу на проблемах незадовільного технічного забезпечення інформаційних підрозділів (суб’єктів управління), нестачі фахівців у галузі новітніх інформаційних технологій, а також недостатність рівня знань та навичок у обслуговуючого персоналу під час експлуатації різноманітних технічних пристроїв, які постають спеціальними засобами управління. На думку дисертанта, для вирішення таких проблем потрібно, серед іншого, подальше впровадження у навчальний процес вищих навчальних закладів системи МВС України якісно нових навчальних дисциплін, які передбачають не лише засвоєння теоретичних знань в галузі новітніх інформаційних технологій, але й їх закріплення під час практичних занять у комп’ютерних класах, що належним чином обладнані. У роботі підкреслюється, що особливе значення набуває становлення та розвиток підготовки фахівців у галузі інформаційних систем, захисту інформації та правового забезпечення інформатизації в ОВС України за відповідними спеціальностями.

Підрозділ 2.4. “Перспективні напрямки організаційного забезпечення управління інформаційними ресурсами ОВС України” присвячено розгляду перспективних шляхів удосконалення управління інформаційними ресурсами ОВС України за рахунок створення нових організаційних структур в системі ОВС України, що значною мірою обумовлюється ускладненням суспільного виробництва та переходу більшості розвинутих країн до інформаційного суспільства. Зокрема, розглядаються можливості створення міжвідомчих інформаційних систем правоохоронних органів, що дозволить оперативно та якісно обмінюватися інформацією між різними відомствами задля здійснення випереджувальних заходів боротьби із злочинністю в нових умовах сьогодення. У роботі зазначається, що розвиток ринкових відносин сприяв появі нового суб’єкта у сфері інформаційної діяльності – інформаційного брокера (посередника). На думку автора, інформаційного брокера можна визначити як суб’єкта підприємницької діяльності (фізична чи юридична особа), котрий надає інформаційні послуги або бере на себе частину власних функцій інших суб’єктів інформаційної діяльності і має відповідний дозвіл на право їх здійснення (у випадку роботи з інформацією з обмеженим доступом), виданий спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі інформаційної діяльності. У роботі здійснено аналіз доцільності діяльності подібних структурних утворень у системі ОВС Україні та запропоновано передати їм деякі функції з обслуговування громадян, наприклад, видача довідок про судимість громадян за їх згодою.

Розділ 3 “Правові засади управління інформаційними ресурсами ОВС України” охоплює чотири підрозділи. У підрозділі 3.1. “Міжнародні інформаційно-правові стандарти” аналізуються існуючі міжнародні інформаційно-правові стандарти, що стосуються відносин в інформаційній сфері, які містяться у нормативно-правових актах ООН, Ради Європи та Європейського Союзу (Керівні принципи регламентації комп'ютеризованих картотек, що містять дані особистого характеру ООН від 14 грудня 1990 р.; Конвенція № Ради Європи про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 р.; Рекомендація R (95) 11 Комітету міністрів Євросоюзу державам-членам стосовно відбору, обробки, подання та архівації судових рішень у правових інформаційно-пошукових системах від 11 вересня 1995 р. та інші). Автор підкреслює, що Україна не приєдналася до жодного з зазначених нормативних актів, і обґрунтовує необхідність приєднання, зокрема, до Конвенції № Ради Європи про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 р., що без сумніву підвищить гарантії забезпечення прав та свобод громадян в Україні, особливо в діяльності ОВС України, оскільки зазначені правоохоронні органи мають в своєму розпорядженні низку інформаційних ресурсів, які містять інформацію про громадян України.

У підрозділі 3.2. “Національне інформаційне законодавство та шляхи його реформування” зосереджується увага на невідповідності чинного інформаційного законодавства України сучасному рівню розвитку інформаційних відносин та необхідності його реформування. З метою упорядкування суспільних відносин щодо формування та використання інформаційних ресурсів ОВС України автором виявлено можливість застосування до них інституту правового режиму як нормативно встановлених правил стосовно певного предмета, відносин чи ситуацій. У роботі докладно проаналізовано чинне законодавство України, що стосується формування та використання інформаційних ресурсів, й обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення інституту правового режиму інформаційних ресурсів. На основі аналізу досліджень І.Л. Бачило, Й.У. Мастяниці, О.В. Сосніна та Л.Є. Шиманського дисертант дійшов висновку, що правовий режим інформаційних ресурсів може включати наступні елементи: 1) порядок документування інформації для введення її до складу інформаційних ресурсів; 2) право власності на інформаційні ресурси (включаючи право інтелектуальної власності); 3) забезпечення інформацією з інформаційних ресурсів громадян, органів державної влади й управління та органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій усіх форм власності відповідно до категорії доступу до неї; 4) правовий захист інформаційних ресурсів.

Для забезпечення ефективного державного контролю та захисту інформаційних ресурсів в Україні у роботі наголошено на необхідності створення державного реєстру інформаційних ресурсів.

Підрозділ 3.3. “Роль відомчих нормативно-правових актів в управлінні інформаційними ресурсами ОВС України” присвячений аналізу зазначених нормативно-правових актів та виробленню пропозицій щодо їх удосконалення й створення нових. У роботі зазначається, що відомча нормативно-правова база має важливе значення для ефективної інформаційної підтримки управлінської діяльності ОВС України, проте деяка неузгодженість наявних наказів та інструкцій, що регламентують управління інформаційними ресурсами, відсутність загальних і єдиних положень, часом їх невідповідність новому законодавству України призводять до неадекватності управління інформаційними ресурсами і, як наслідок, до зниження ефективності управління в органах внутрішніх справ. У процесі розгляду відомчої нормативної бази щодо управління інформаційними ресурсами ОВС України автор виділив та докладно проаналізував окремі групи недоліків, якими є: 1) регламентоване відомчими нормативними актами значне дублювання інформаційних ресурсів, що містяться в інформаційних системах органів внутрішніх справ України (наявність однакової інформації в декількох базах даних); 2) відсутність регламентації окремих відносин, які повинні регулюватися відомчими нормативними актами у сфері формування та використання відомчих інформаційних ресурсів ОВС України, що призводить до видання додаткових вказівок та розпоряджень; 3) нечітке формулювання деяких положень відомчих нормативних актів; 4) неузгодженість окремих положень відомчих нормативних актів, які торкаються сфери управління інших відомств, з цими відомствами тощо.

Крім того, автор виділяє в нормативних актах окремі положення, що сприяють удосконаленню управління інформаційними ресурсами, такі, як зменшення паперового документообігу та перехід на електронний (Наказ МВС України від 17 листопада 2003 р. № 1395), забезпечення сумісності інформаційних систем (Наказ МВС України від 18 липня 2003 р. № 786) тощо.

Дослідження сучасного стану відомчих нормативно-правових актів дозволило автору усвідомити необхідність ведення систематизованого юридичного обліку нормативних актів у системі МВС України та здійснити відповідне обґрунтування, а також виявити причини, які перешкоджають існуванню такого обліку (відсутність надходжень до підрозділів з діловодства у повному обсязі нормативних актів, у тому числі й відомчих; відсутність у більшості підрозділів органів внутрішніх справ, особливо територіальних органів, посад юрисконсультів або спеціально виділених працівників для ведення обліку нормативних актів). Запропоновано власний підхід щодо вирішення цієї проблеми, який передбачає створення у системі органів внутрішніх справ України відомчої системи правових інформаційних ресурсів з використанням новітніх інформаційних технологій.

Підрозділ 3.4. “Заходи ОВС України в напрямку реального забезпечення прав громадян на інформацію” досліджує нормативно закріплені права громадян на інформацію (ст. Загальної декларації прав людини, ст.ст. , 34 Конституції України), гарантії права на інформацію (ст. Закону України “Про інформацію”) та заходи ОВС України, що здійснюються на виконання вимог законодавства України щодо забезпечення прав громадян на інформацію. Аналізуються основні повноваження Центрів громадських зв’язків МВС України по забезпеченню права громадян на інформацію та надання відомостей про відповідну діяльність ОВС України. Докладно розглянуто офіційну Інтернет-сторінку МВС України та розділи, що входять до її складу, запропоновано пропозиції щодо її оновлення: 1) включити інформацію про повну структуру МВС України та структуру його підрозділів; 2) оновити розділ “Нормативні акти”; 3) скорегувати посилання на Інтернет-сторінки підрозділів ОВС України в розділі “WEB-ресурси”. Здійснено аналіз функцій по забезпеченню громадян інформацією, які виконує Департамент інформаційних технологій та його підрозділи, проте лише на платній основі. Визначено, що такому стану справ сприяє недосконалість нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері, а також відсутність у законодавстві переліку інформації, що повинна надаватися громадянам безоплатно. У роботі обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення переліку інформації, що повинна надаватися громадянам безоплатно. Для забезпечення належного рівня дотримання інформаційних прав громадян у роботі пропонується та обґрунтовується доцільність створення уповноваженого органу в державі по нагляду за дотриманням законодавства щодо прав громадян на інформацію.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід щодо підвищення ефективності управління органів внутрішніх справ України шляхом удосконалення організаційних та правових засад управління інформаційними ресурсами як складової частини інформаційного забезпечення управління органів внутрішніх справ України. Результатом дисертаційного дослідження є сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації. Автор акцентує увагу на наступних положеннях:

1. Під інформаційними ресурсами слід розуміти повний обсяг відомостей, отриманих з навколишнього середовища, створених в процесі певної діяльності знань, даних, що зафіксовані на матеріальних носіях, систематизовані за певною ознакою чи критерієм та призначені для зберігання і суспільного користування як на виробництві, так і в управлінні. Інформаційним ресурсам, як продукту синтезу понять “інформація” та “ресурси”, притаманні властивості, які характерні як для інформації, так і для матеріальних ресурсів.

2. У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “інформаційні ресурси”, що породжує правові колізії і дає підстави наголошувати на необхідності узгодження правових норм. Зокрема таке поняття необхідно закріпити, наприклад, в Законі України “Про інформацію”.

3. Управління інформаційними ресурсами ОВС України є складовою частиною управління національною інформаційною сферою України, є системою і складається з таких частин: суб’єкт управління (відповідні органи державної влади України, компетенція яких пов’язана з управлінням інформаційними ресурсами), об’єкт управління (інформаційні ресурси), прямі та зворотні зв’язки між об’єктом та суб’єктом управління. Зважаючи на системну форму організації та діяльнісний характер управління запропоновано визначення “управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України”.

4. Складовими механізму управління інформаційними ресурсами ОВС України є: принципи (загальні й специфічні, що стосуються управління інформаційними ресурсами ОВС України), функції, які обумовлюються метою та завданнями управління ОВС України, і методи управління (пізнавально-програмуючі, організаційно-регулюючі та інформаційні технології).

5. До форм управління інформаційними ресурсами ОВС України слід відносити структурну, процесуальну, правову та неправову. Виявлено особливе значення для управління інформаційними ресурсами правової та неправової форм управління.

6. Усвідомлено важливість якісного формування та використання інформаційних ресурсів ОВС України задля забезпеченні безпеки країни. Суб’єктами управління цими ресурсами визначено органи державної влади усіх гілок влади. Аналіз їх компетенції щодо управління інформаційними ресурсами ОВС України дає підстави наголосити на необхідності застосування системного підходу щодо організації зазначених органів.

7. Відомчими суб’єктами управління інформаційними ресурсами ОВС України визнано Департамент інформаційних технологій МВС України, Головний штаб МВС України, управління, відділи інформаційних технологій на регіональному та територіальному рівні. В діяльності цих підрозділів виявлено проблеми управління інформаційними ресурсами ОВС України (організаційні, програмно-технічні, кадрові), запропоновано шляхи їх вирішення.

8. Аналіз особливостей управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України дозволив сформулювати наступні рекомендації та пропозиції:

Ш якнайшвидше ввести у дію інтегровану інформаційно-пошукову систему, що об’єднає в собі більшість існуючих в ОВС України обліків та виключить дублювання інформації;

Ш необхідно створювати міжвідомчі інформаційні системи правоохоронних органів, що дозволить більш ефективно обмінюватися інформацією між різними відомствами з метою покращення результатів боротьби зі злочинністю;

Ш доцільно використовувати інформаційних брокерів (посередників) для забезпечення інформацією фізичних та юридичних осіб з державних інформаційних ресурсів, що зменшить навантаження на інформаційні підрозділи державних органів, у тому числі й ОВС України;

Ш зважено імплементувати світові інформаційно-правові стандарти інформаційної діяльності у законодавство України, зокрема, обґрунтовано необхідність приєднання України до Конвенції № Ради Європи;

Ш законодавчо закріпити інститут правового режиму інформаційних ресурсів для більш ефективного регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів у державі;

Ш створити державний реєстр інформаційних ресурсів, що дозволить забезпечувати контроль держави за інформаційними ресурсами та здійснювати заходи щодо їх захисту;

Ш привести чинні накази та інструкції МВС України у відповідність як до чинного законодавства, так і до узгодженості між собою;

Ш сформувати й використовувати систематизований облік нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України з використанням новітніх інформаційних технологій;

Ш визначити у законодавстві перелік інформації, що повинна надаватися державними органами для громадян безоплатно;

Ш створити уповноважений орган в державі по нагляду за дотриманням законодавства щодо прав громадян на інформацію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.