КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

УШАКОВ Гліб Наумович

УДК 721.011.8_

ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНО-ПРОНИКНИХ

ВНУТРІШНІХ ПРОСТОРОВИХ

СТРУКТУР

18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана

в Київському національному університеті будівництва і архітектури

Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

доктор архітектури, професор

Єжов Валентин Іванович,

Київський національний університет будівництва і архітектури,

завідувач кафедри основ архітектури і архітектурного проектування

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор

Кравець Володимир Йосипович,

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури,

завідувач кафедри образотворчого та декоративного мистецтва

кандидат архітектури, професор

Сєдак Олександр Ігоревич,

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури,

декан архітектурного факультету

Провідна установа:

Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування Міністерства будівництва, архітектури і міського господарства України, м._Київ

Захист відбудеться “30” березня 2006 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д_26.056.02 при Київському національному університеті будівництва і архітектури за адресою: 03680, м._Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31, аудиторія 466

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури за адресою: 03680, м._Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31

Автореферат розісланий “28” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Товбич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Незважаючи на значний прогрес у сфері архітектури та будівництва, що відбувається протягом останніх років в Україні, у вітчизняних вузах спостерігається суттєва невідповідність системи архітектурного навчання та вимог реального проектування. Навчальні програми поки що не відреагували на прогресивні зміни в сучасній архітектурі, де вже поширені прийоми, що знаходяться поза межами існуючих методичних посібників. Суттєво бракує поглибленого вивчення сучасних можливостей організації архітектурного простору. Становлення самостійної теорії архітектурного простору було спричинене тим, що дослідження явища архітектурного простору та процесу його організації вийшли за межі як об’ємно-просторової композиції, так і загальної методики проектування будівель. Виникла потреба cформувати специфічний понятійний апарат, сформулювати принципи і виявити закономірності організації архітектурного простору. Поштовхом до цього був розвиток сучасної архітектури, яка змусила теоретиків звернути увагу на те, що архітектура – це не лише архітектурна форма, але й складно організований простір.

Актуальність теми. Проблема внутрішньої просторової організації будівель набуває все більшого значення в теорії архітектури. Над вирішенням проблеми організації внутрішнього архітектурного простору та над розробкою методичних основ архітектурного проектування працювали українські і російські науковці: В.А._Абизов, Б.Г._Бархін, Ю.Г._Божко, М.М._Дьомін, О.Г._Габричевський, О.А._Гайдученя, О.Е._Гутнов, В.І._Єжов, С.В._Єжов, Г.Є._Ігнатов, А.В._Іконніков, Л.М._Ковальський, В.Ф._Кринський, В.В._Куцевич, Г.І._Лаврик, М.О._Ладо-вський, І.В._Ламцов, Ю.С._Лебедєв, К.Е._Лехарі, В.І._Мальгін, А.П._Мардер, В.Є._Михайленко, Г.Б._Мінервін, В.К._Моор, О.І._Некрасов, О.Л._Підгорний, О.Г._Раппапорт, Ю.Г._Рєпін, О.В._Рябушин, І.І._Середюк, О.В._Степанов, В.О._Тімохін, О.О._Тіц, М._Туркус, В.П._Уреньов, В._Філін, І.О._Фомін, В.В._Чепелик, Ф.Є._Чубарєв, М._Шубенков, О.І._Явейн та ін.

Також активно вивчали можливості архітектурно-просторової організації закордонні дослідники: О._Акін, Кр._Александер, І._Араухо, Р._Арнхейм, Р._Бенем, З._Гідіон, Дж.-К._Джонс, Б._Дзеві, Ж._Зейтун, К._Зігель, Г._Лінн, К._Лінч, Б._Мейтленд, Кр._Норберг-Шульц, М._Рагон, А._Рапопорт, Р._Саксон, Ф._Стедман, К._Фремптон, І._Фрідман, Е._Цайдлер, Ф.Д.К._Чінг та ін.

Ґрунтовно досліджені особливості просторової організації окремих типів архітектурних об'єктів, але на тлі поширення багатофункціональних будівель і комплексів необхідна узагальнена теорія просторової організації. Також, бракує узагальнення можливостей формування інтер’єру відповідно до сучасного рівня розвитку технологій, коли наявність прозорих огороджень, легких великопрогонних конструкцій, внутрішнього транспорту, медіа-засобів та ін. обумовлює якісну відмінність сучасного інтер’єру від традиційного: він ускладнюється, стає прозорим та динамічним. Сучасна архітектурна практика зараз значно випереджає теоретичні розробки. Однак, і в практиці широко застосовуються лише окремі просторові схеми та прийоми, а потенційна множина інших схем залишається недослідженою. Крім того, не сформовані методичні підходи до проектування внутрішнього простору підвищеної складності.

З одного боку, проведено чимало досліджень просторової організації будівель та принципів членування простору на взаємопов’язані частини. З іншого боку, докладно вивчені особливості візуального сприйняття архітектурного простору. Однак, бракує досліджень, які б об’єднали можливості формування архітектурного простору з принципами естетичної організації візуального середовища. Подібне поєднання підходів дозволить повніше описати властивості, принципи і прийоми організації та тенденції розвитку сучасної архітектури. Таким чином, актуальним теоретичним завданням є проведення аналізу внутрішніх просторових структур архітектурних об’єктів з врахуванням особливостей організації візуальних зв’язків. Отже, існують усі необхідні теоретичні та практичні передумови для узагальнення сучасних можливостей формування внутрішнього простору архітектурних об’єктів.3.___________________________________________

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає концепції Української академії архітектури щодо "Національної програми розвитку української архітектури" (№ 582.94-94; 2 редакція 2002 р.), де обґрунтовується необхідність наукової розробки основоположних принципів створення та розвитку сучасної архітектури. Дана робота виконувалась згідно з планом діяльності відділення УАА “Теорії і історії архітектури і синтезу мистецтв” на 2002 – 2007 рр., в якому передбачене дослідження тенденцій розвитку архітектури ХХІ століття. Аналіз закордонних прикладів внутрішньої просторової організації будівель, який здійснено в межах дисертаційної роботи, впроваджено у науково-дослідну роботу з розробки стандартів проектування соціального житла, яка розроблялась в Українській академії архітектури за завданням Держбуду України (№ 2-05-00, 2001 р.). До того ж, робота виконана згідно з напрямом наукових досліджень кафедри основ архітектури і архітектурного проектування архітектурного факультету КНУБА. Наукові результати увійшли до програми курсу “Основи архітектурної композиції”. Також, здійснення фундаментальних досліджень в галузі теорії архітектури підтримується Держбудом України. Наукові результати дисертації також впроваджено в науково-проектних роботах Українського зонального науково-дослідного і проектного інституту по цивільному будівництву: “Концепція архітектурного формування житлового будинку по вул._М._Коцюбинського, 2-а в м._Києві” (ДР_0103U005832, 2003 р.) та “Реконструкція з розширенням будинку під офісні приміщення з об’єктами обслуговування по вул._Ярославській, 3/1 в м. Києві” (ДР_0102U003287, 2004 р.).

Мета дослідження – визначення особливостей формування візуально-проникних внутрішніх просторових структур архітектурних об’єктів.

Завдання дослідження:– |

дослідити сутність та властивості внутрішніх просторових структур;–

виявити особливості візуально-проникних внутрішніх просторових структур;–

здійснити класифікацію внутрішніх просторових структур;–

дослідити закономірності розвитку внутрішніх просторових структур;–

визначити принципи та узагальнити прийоми проектування внутрішніх просторових структур;–

дослідити особливості методики проектування візуально-проникних внутрішніх просторових структур.

Об’єкт дослідження – внутрішній простір архітектурних об’єктів.

Предмет дослідження – формування візуально-проникних внутрішніх просторових структур.

Методи дослідження, що використані в роботі, такі: порівняльний аналіз (при узагальненні наукових концепцій та при вивченні архітектурних об’єктів), індукція (при здійсненні класифікації), історичний метод (при виявленні закономірностей розвитку внутрішнього архітектурного простору) та моделювання (при виявленні можливих типів структур та при дослідженні особливостей методики проектування візуально-проникних внутрішніх просторових структур).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:– |

запропоновано представлення внутрішньої просторової структури у вигляді сукупності просторових одиниць, що мають форму компактного, видовженого, площинного чи кільцевого типу; також вперше узагальнені типи взаємодії просторових одиниць;–

виявлено властивість візуальної проникності стосовно архітектурних об’єктів, та на основі цього досліджені особливості візуально-проникних внутрішніх просторових структур;–

вдосконалено класифікацію внутрішніх просторових структур за типом групування просторових одиниць;–

сформульовано первинні морфологічні принципи організації внутрішніх просторових структур (принцип просторових одиниць, принцип внутрішнього ускладнення і принцип зовнішнього ускладнення) та узагальнено вторинні морфологічні принципи (принцип візуальної проникності, принцип комунікаційності, принцип змінності і принцип ілюзійності).–

запропоновано комплекс умоглядних вправ для архітектора, спрямований на вдосконалення просторового мислення при архітектурному проектуванні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при підготовці архітекторів, зокрема в межах дисциплін “Основи архітектурного проектування”, “Основи архітектурної композиції” та “Проектування будівель і споруд”. Також результати дослідження можуть бути застосовані при проектуванні цивільних будівель та для подальшої теоретичної розробки проблеми організації архітектурного простору.

Результати дисертації впроваджено у навчальний процес в межах курсу "Основи архітектурної композиції" на архітектурному факультеті КНУБА. Це впровадження забезпечило більш ґрунтовне освоєння основ композиції внутрішнього простору та сприяло опануванню сучасних прийомів організації інтер’єру. Також результати дисертації були застосовані під час участі у науково-дослідній роботі з розробки стандартів проектування соціального житла, яка виконувалась в Українській академії архітектури за завданням Держбуду України (№ 2-05-00, 2001_р.), та в науково-проектних роботах Українського зонального науково-дослідного і проектного інституту по цивільному будівництву: “Концепція архітектурного формування житлового будинку по вул. М._Коцюбинського, 2-а в м._Києві” (ДР 0103U005832, 2003 р.) та “Реконструкція з розширенням будинку під офісні приміщення з об’єктами обслуговування по вул. Ярославській, 3/1 в м._Києві” (ДР_0102U003287, 2004 р.). У наведених науково-проектних роботах було впроваджено принципи і прийоми проектування внутрішніх просторових структур, що сприяло підвищенню ефективності проектування даних об’єктів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи були апробовані:

-

-

-

-

-

-

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 9 статтях у фахових збірниках наукових праць і 1 тезах до конференції.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації – 137 сторінок основного тексту; 53 сторінки ілюстрацій, 13 сторінок списку використаних джерел зі 151 найменуванням. А також 3 додатки на 13 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Розвиток теорії і практики організації архітектурного простору” здійснено аналіз теоретичних праць та архітектурних об’єктів, що дало змогу окреслити, які питання є опрацьованими, а які вимагають подальшого вирішення. Також у розділі розглянуто вплив основних чинників та описано основні засоби організації внутрішнього простору будівель.

Узагальнюються такі основні теоретичні підходи до проблеми організації архітектурного простору: з точки зору загальної теорії архітектурного простору, філософський, з точки зору об'ємно-просторової композиції, психологічний, функціоналістичний, історичний, конструктивістський, інформативний, системний, середовищний, біонічний та методичний. Базисом для проведення даного дослідження є результати теоретичних розробок таких напрямів: теорія організації архітектурного простору, теорія об’ємно-просторової композиції, психологія сприйняття архітектурного простору та методика архітектурного проектування. Основними теоретичними передумовами вирішення даної проблеми були загальнотеоретичні праці, спрямовані на дослідження синтезу різноманітних якостей архітектурного простору.

Проведений аналіз визначних будівель свідчить про поступовий розвиток організації внутрішнього простору. Цілий ряд виразних прийомів є універсальними, оскільки вони ефективно використовувались в різні епохи, в різних архітектурно-конструктивних системах та у будівлях різноманітного призначення. Для внутрішнього простору сучасних прогресивних будівель характерні такі риси: наявність багаторівневого атріумного простору складної форми з відкритими комунікаціями, виразна візуальна проникність всередині інтер’єру та між внутрішнім простором і зовнішнім. Відкриті комунікації дозволяють не лише переміщуватись з однієї зони будівлі до іншої, але й спостерігати різноманітні ракурси інтер’єру чи міського ландшафту. Внутрішній простір будівлі набуває більшої урочистості та виразності при наявності візуальних осей. Паралельно розвивається напрям формування динамічного та інтерактивного внутрішнього простору із застосуванням новітніх медіа-засобів.

Основними чинниками, що визначають організацію внутрішнього простору архітектурних об’єктів, є: концепція архітектора, закономірності візуального сприйняття, система функціональних процесів та можливості будівельних технологій. Спираючись на узагальнений підхід до організації функціональних зв’язків, на сучасні можливості будівельних технологій та на особливості візуального сприйняття, дане дослідження спрямоване на збагачення можливостей формування внутрішнього архітектурного простору шляхом узагальнення принципів та прийомів просторової організації.

Основними засобами, що виступають в якості матеріалу організації внутрішнього архітектурного простору та відповідають фізичним властивостям архітектурного середовища, є: простір, об’єм, фактура, світло і колір. Для даного дослідження можливостей утворення внутрішніх просторових структур серед цих засобів базовими приймаються простір і об’єм. Подальше вивчення потенційних можливостей основних засобів, а також виявлення закономірностей їх взаємозв’язку, мають відкрити нові якості естетичної організації архітектурного простору.

У другому розділі “Композиційні основи та можливості внутрішніх просторових структур” виконано аналіз внутрішнього простору архітектурних об’єктів, виявлено особливості візуально-проникних внутрішніх просторових структур, здійснено класифікацію внутрішніх просторових структур та досліджено тенденції їхнього розвитку.

Спираючись на те, що внутрішня просторова структура (ВПС) архітектурного об'єкта – це внутрішній простір даного об’єкта, представлений як сукупність елементарних просторових одиниць (ПО), запропоновано ділити ВПС на ПО, які мають форму компактного, видовженого, площинного та кільцевого типу (табл._1). Визначення узагальнених типів форм ПО, з одного боку, полегшує аналітичний розподіл ВПС на просторові одиниці, а з іншого – дозволяє здійснювати комбінаторний пошук різноманітних типів ВПС. На основі аналізу внутрішнього простору сучасних будівель визначено чотири базові типи взаємодії просторових одиниць: суміжний, часткове проникнення, простір у просторі та наскрізний (табл._2). Для характеристики ВПС та для потреб проектування складного інтер’єру, на основі поєднання базових типів було визначено 16 комбінованих типів взаємодії (табл._3). Ці типи наведені у вигляді схем з умовною конфігурацією ПО. При проектуванні обрана схема набуває розвитку шляхом збільшення кількості ПО та завдяки різним типам форми ПО, але сутність типу взаємодії не зміниться.

Відповідно до можливості людини пройти крізь границю чи бачити крізь неї, визначено такі типи просторових границь: прохідна візуально-проникна, прохідна візуально-непроникна, непрохідна візуально-проникна та непрохідна візуально-непроникна. Ці типи можуть застосовуватись при формалізованому проектуванні.

Спираючись на поняття комунікаційного та візуального зв’язку, визначено такі типи зв’язків між двома ПО, або між ПО і зовнішнім простором: прохідний (забезпечує прохід людині крізь просторову границю), візуальний (забезпечує проникнення погляду людини крізь просторову границю), візуально-прохідний (забезпечує одночасно прохід та проникнення погляду людини крізь просторову границю) та потенційний (позначає суміжність двох ПО, або ПО і зовнішнього простору; його можна реалізувати у вигляді зв’язку прохідного, візуального чи візуально-прохідного типу).

Встановлено, що одними з визначних сучасних властивостей внутрішнього архітектурного простору є складність, візуальна проникність, комунікаційність, змінність та ілюзійність. Візуальна проникність ВПС архітектурного об’єкта – це властивість внутрішнього простору даного об’єкта забезпечувати проникнення погляду людини з однієї ПО до інших ПО та до зовнішнього простору. Визначення властивості візуальної проникності дозволило виділити цілий клас візуально-проникних ВПС, що набули поширення в сучасній архітектурі та мають високий рівень естетичної виразності. Визначено, що візуально-проникна ВПС архітектурного об’єкта – це частина ВПС даного об’єкта, яка є сукупністю просторових одиниць, що поєднані візуальними зв’язками. До ВПС будівлі може входити кілька візуально-проникних ВПС, які візуально не пов’язані між собою. Значний вплив на естетичну виразність візуально-проникних ВПС має рівень візуальної проникності просторових границь, який запропоновано умовно визначати однією з чотирьох узагальнених характеристик: високий, середній, низький чи нульовий. Під час аналізу існуючих чи проектних будівель є доцільним окремо характеризувати загальний рівень візуальної проникності всередині ВПС та загальний рівень візуальної проникності зовнішніх огороджень.

На основі аналізу структурних складових та суттєвих властивостей внутрішнього простору сучасних будівель здійснено класифікацію ВПС за такими ознаками: за взаємодією ПО, за видом візуальної проникності, за рівнем візуальної проникності всередині ВПС, за рівнем візуальної проникності зовнішніх огороджень, за здатністю до змін, за ілюзійністю змін, за типом комунікаційної організації та за первинним морфологічним принципом організації. На основі визначення типів ПО за формою та типів взаємодії ПО здійснено класифікацію ВПС за типом групування просторових одиниць. Виявлено 16 типів групування ПО за формою, 65 типів групування ПО за формою і орієнтацією та 260 типів групування ПО за формою, орієнтацією та взаємодією. Наведена в роботі таблиця типів групування ПО може слугувати джерелом потенційних прийомів організації внутрішнього архітектурного простору.

Шляхом узагальнення теоретичних джерел та архітектурної практики визначено такі типи комунікаційної організації ВПС: зовнішній (ПО поєднуються лише через зовнішній простір), внутрішній (ПО пов’язані безпосередньо), виділений (є виділені комунікаційні ПО, з якими пов’язані інші ПО) та атріумний (є додатковий простір, до якого відкриваються комунікаційні ПО, з якими поєднані інші ПО). В межах кожного типу виділені певні види комунікаційної організації.

На основі аналізу визначних будівель виявлено такі основні сучасні тенденції розвитку ВПС архітектурних об’єктів: збільшення відносних розмірів, підвищення складності, посилення незалежності ВПС від конструктивної системи, підвищення комунікаційності, підвищення змінності, посилення візуальної проникності всередині ВПС, посилення візуальних зв’язків між ВПС і зовнішнім простором, підвищення ілюзійності та підвищення інформативності.

У третьому розділі “Основи методики проектування візуально-проникних внутрішніх просторових структур” узагальнені принципи та прийоми організації, а також описані особливості методики проектування даних структур.

Первинні морфологічні принципи організації ВПС обумовлюють відношення і розподіл архітектурного простору і архітектурного об'єму, які утворюють об'ємно-просторову структуру. Вторинні морфологічні принципи є шляхами додаткового розвитку цієї структури та оперують певними властивостями. Завдяки поєднанню під час проектування спочатку первинних, а потім – вторинних морфологічних принципів, забезпечується множина можливостей організації ВПС.

Сформульовано такі первинні морфологічні принципи: принцип просторових одиниць обумовлює членування вихідного простору на просторові одиниці за допомогою різних видів просторових границь, які утворюють замкнені лінії, принцип внутрішнього ускладнення обумовлює ускладнення вихідного простору за рахунок введення елементів, які не утворюють замкнених ліній просторових границь та принцип зовнішнього ускладнення, згідно якого вихідний простір ускладнюється за рахунок членування та ускладнення форми внутрішніх поверхонь огороджень (табл._4). ВПС більшості існуючих будівель утворені саме за принципом просторових одиниць: їхній внутрішній простір чітко розподілений на окремі приміщення. Відповідно до принципу внутрішнього ускладнення, вихідний простір збагачується за рахунок введення вільно розташованих відрізків просторових границь у вигляді площинних чи криволінійних фрагментів стін або перегородок, окремо розташованих колон, які не утворюють рядів. Принцип зовнішнього ускладнення в чистому вигляді залишає внутрішній простір єдиним. Тобто, складність підвищується шляхом диференціації форми внутрішнього простору, але “рельєфність” поверхонь не настільки глибока, щоб утворились ПО у вигляді ніш. Цей принцип є домінуючим, коли йдеться про сучасні ВПС, які в літературі отримали назви: "Нелінійна архітектура", "Деконструкція", "Рідинна архітектура" та ін. В сучасних будівлях набула особливої виразності така схема комбінування первинних морфологічних принципів: атріумна комунікаційно-рекреаційна зона вирішується за принципом внутрішнього ускладнення у поєднанні з принципом зовнішнього ускладнення, що відповідає безперервності руху в цій зоні та особливим вимогам до візуального комфорту і легкості орієнтації у великій будівлі. Інші функціональні зони структуровані за принципом просторових одиниць, що дозволяє організувати множину ізольованих приміщень.

На основі вивчення таких властивостей сучасних ВПС, як візуальна проникність, комунікаційність, змінність та ілюзійність, сформульовано такі вторинні морфологічні принципи організації ВПС: принцип візуальної проникності (спрямований на формування ВПС з високим рівнем візуальної проникності та має на меті підвищення естетичності ВПС за рахунок розвинених візуальних зв’язків), принцип комунікаційності (спрямований на формування розвинених, доцільних та естетично організованих прохідних зв’язків), принцип змінності (обумовлює формування ВПС з високим рівнем змінності різних властивостей) та принцип ілюзійності (спрямований на формування ВПС з високим рівнем ілюзійності за допомогою ілюзійних засобів).

Серед множини прийомів організації архітектурного простору, найбільш суттєве значення при проектуванні візуально-проникних ВПС мають такі групи прийомів: прийоми членування внутрішнього простору (відповідають видам просторових границь), прийоми групування ПО (відповідають типам групування ПО за формою, орієнтацією та взаємодією), прийоми виявлення композиції внутрішнього простору та прийоми посилення візуальної проникності ВПС.

Розглянемо детальніше прийоми посилення візуальної проникності ВПС, оскільки це необхідно для повноти вивчення візуально-проникних ВПС. До цієї групи належать прийоми застосування певних видів просторових границь, що мають високий рівень візуальної проникності. Самостійну підгрупу складають прийоми організації візуальних зв’язків. Сукупність візуальних зв’язків може бути організована за допомогою таких прийомів: візуальні зв’язки утворюють незамкнену лінію, візуальні зв’язки утворюють радіальну або розгалужену схему незамкнених ліній, візуальні зв’язки утворюють замкнені лінії (візуально-неперервний простір), візуальні зв’язки утворюють сітчасту структуру тощо. За ознакою візуальної пов’язаності просторових одиниць певної візуально-проникної ВПС розрізняються такі прийоми: всі ПО пов’язані візуальними зв’язками з усіма іншими ПО, всі ПО пов’язані візуальними зв’язками з однією ПО, візуальні зв’язки послідовно з’єднують всі ПО, але не утворюють замкненої лінії, візуальні зв’язки послідовно з’єднують всі ПО та утворюють замкнену лінію. Ці прийоми часто комбінують. Лінії візуальної проникності утворюються з векторів візуальних зв’язків, які проходять під прямим кутом крізь візуально-проникні просторові границі між ПО. Таким чином, ці лінії можуть бути прямими та ламаними, замкненими та незамкненими. Вони можуть проходити крізь дві ПО, а можуть поєднувати і величезну кількість ПО. Є принципова відмінність між прямими та непрямими лініями візуальної проникності. Прямі лінії, що проходять крізь три та більше ПО утворюють візуальну вісь, що забезпечує урочистий образ інтер’єру та суттєво поглиблює візуальну проникність ВПС. Особливої виразності набуває сітчаста структура візуальних зв’язків, побудована на основі прямих ліній. Прийом застосування непрямих ліній візуальної проникності є доцільним для організації процесів послідовного руху крізь різні експозиційні зони (виставкові чи торговельні заклади). Якщо крізь певну ПО проходить візуальна вісь, це означає, що вона має наскрізну візуальну проникність. Ціла ВПС також може бути наскрізь візуально-проникною, якщо мінімум одна візуальна вісь пронизує увесь внутрішній простір і при цьому починається і закінчується візуальним зв'язком із зовнішнім простором. Суттєво відрізняються за візуальним образом прийоми застосування вертикальної та горизонтальної візуальної осі. Вертикальну візуальну вісь утворюють, зазвичай, лише візуальні зв’язки та вона закінчується верхнім візуальним зв’язком із зовнішнім простором (багаторівневий атріум). Горизонтальна візуальна вісь пов’язана з рухом відвідувачів. Тому вона утворюється, переважно, візуально-прохідними зв’язками (прийом анфілади).

Впровадження комплексу умоглядних вправ для архітектора до програми фахового навчання допоможе вільно оперувати просторовими образами при проектуванні складних ВПС. До цього комплексу запропоновано включити такі вправи: “відтворення зображення”, “відтворення реального середовища”, “візуальна зйомка”, “автоматичний лабіринт” та “розвиток ідеї в архітектурне оточення”. Доцільність інтеграції до архітектурного навчання та проектування будівель зі складними ВПС описаних в роботі принципів і прийомів внутрішньої просторової організації, а також активного умоглядного формування моделі інтер’єру у поєднанні з комп’ютерним моделюванням обумовлена сучасними особливостями архітектурного проектування.

ВИСНОВКИ

У проведеному дослідженні особливостей формування візуально-проникних внутрішніх просторових структур архітектурних об’єктів було виявлено структурні складові та тенденції розвитку цих структур, визначені принципи, прийоми та методичні особливості проектування. Основними висновками та результатами роботи є наступні положення:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЯ

Ушаков Г.Н. Формування візуально-проникних внутрішніх просторових структур. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. – Київський національний університет будівництва і архітектури, Київ, 2006.

У дисертації досліджені сучасні можливості формування внутрішніх просторових структур архітектурних об’єктів, спираючись на властивості сприйняття внутрішнього архітектурного простору, потенційні можливості композиції внутрішнiх просторових структур будівель та на аналіз теоретичних праць і архітектурної практики. У роботі обґрунтовується важливість оперування властивістю візуальної проникності внутрішнього архітектурного простору з метою підвищення його естетичних якостей. Це особливо актуально при формуванні великих громадських комплексів з внутрішніми просторовими структурами підвищеної складності. Визначені тенденції розвитку внутрішніх просторових структур будівель, композиційні принципи та прийоми проектування цих структур. Запропоновані основи методики проектування візуально-проникних внутрішніх просторових структур.

Ключові слова: внутрішній архітектурний простір, інтер’єр, внутрішня просторова структура, візуальна проникність архітектурного простору, архітектурна композиція.

АННОТАЦИЯ

Ушаков Г.Н. Формирование визуально-проницаемых внутренних пространственных структур. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры, Киев, 2006.

В диссертации исследованы современные возможности формирования внутренних пространственных структур архитектурных объектов, основываясь на свойства восприятия внутреннего архитектурного пространства, потенциальные возможности композиции внутренних пространственных структур, а также на анализ теоретических работ и архитектурной практики.

Проведённое обобщение типов пространственных единиц по форме (компактный, продолговатый, плоскостной и кольцевой типы), типов их взаимодействия (смежный, частичное проникновение, пространство в пространстве и сквозной) и типов связей между ними (проходная, визуальная, визуально-проходная и потенциальная, означающая возможность связи в смежной границе), позволяет усовершенствовать проектирование внутренних пространственных структур. В работе обосновывается важность оперирования свойством визуальной проницаемости внутреннего пространства с целью повышения его эстетических качеств. Это особенно актуально при формировании крупных общественных комплексов с внутренними пространственными структурами повышенной сложности. Также описываются такие свойства современного интерьера, как: сложность, коммуникационность, изменяемость и иллюзионность. В диссертации исследованы особенности архитектурных объектов с визуально-проницаемыми внутренними пространственными структурами. Определены виды и уровни визуальной проницаемости (высокий, средний, низкий и нулевой). При анализе архитектурных объектов предложено характеризовать общий уровень визуальной проницаемости внутреннего пространства и общий уровень визуальной проницаемости внешних ограждений. Проведена классификация внутренних пространственных структур, позволившая выявить типы их коммуникационной организации и типы группировки пространственных единиц по форме, ориентации и взаимодействию. Выявлены основные тенденции развития внутренних пространственных структур зданий: увеличение относительных размеров, повышение сложности, повышение независимости от конструктивной системы, повышение коммуникационности, повышение изменяемости внутреннего пространства, усиление визуальной проницаемости внутри объекта, усиление визуальных связей между внутренним пространством и внешним, повышение иллюзионности и повышение информативности.

Обоснованы первичные морфологические принципы организации внутреннего пространства зданий: принцип пространственных единиц (исходное пространство разделяется пространственными границами на пространственные единицы), принцип внутреннего усложнения (исходное пространство усложняется введением элементов, образующих незамкнутые линии пространственных границ) и принцип внешнего усложнения (исходное пространство усложняется путём членения и усложнения формы внутренних ограждающих поверхностей). Эти принципы определяют первичное распределение пространства и объёма. Также сформулированы вторичные морфологические принципы, обеспечивающие дополнительное развитие первичных структур: принцип визуальной проницаемости, принцип коммуникационности, принцип изменяемости и принцип иллюзионности. Обобщены группы приёмов проектирования внутренних пространственных структур, а также исследованы основы методики проектирования визуально-проницаемых внутренних пространственных структур. Предложен комплекс умозрительных упражнений для архитекторов, освоение которого позволяет свободнее оперировать пространственными структурами. Описываются особенности эффективного взаимодействия умозрительных возможностей проектирования и средств компьютерного моделирования.

Результаты исследования могут быть внедрены в учебный процесс, в проектную практику, а также могут послужить основанием для дальнейших теоретических исследований.

Ключевые слова: внутреннее архитектурное пространство, интерьер, внутренняя пространственная структура, визуальная проницаемость архитектурного пространства, архитектурная композиция.

ANNOTATION

Ushakov Glib. Forming of visual-permeable internal space structures. – Manuscript.

Thesis of a candidate’s degree in Architecture, specialization 18.00.01 – Theory of architecture, restoration of architectural monuments. – The Kyiv National University of Construction and Architecture, Kyiv, 2006.

In a thesis the contemporary possibilities of forming of internal space structures of architectural objects are investigated, being based on properties of perception of internal architectural space, potential possibilities of a composition of internal space structures of buildings, and also on the analysis of theoretical works and architectural practice. In work the importance of an operation by a property of a visual permeability of internal architectural space is justified with the purpose of improving of aesthetic qualities. It especially is actual for designing of large public complexes with complicated internal space structures. The tendencies of development of internal space structures of buildings, principles and techniques of composition of these structures are determined. Fundamentals of a method of designing of visual-permeable internal space structures are offered.

Key words: internal architectural space, interior, internal space structure, visual permeability of architectural space, architectural composition.