КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Приліпко Ірина Леонідівна

УДК 821.161.2 – 3 : 81`38

СИСТЕМОТВОРЧІ МОДЕЛІ ІДІОГРАФІЇ

ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Гуляк Анатолій Борисович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри новітньої української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Турган Ольга Дмитрівна,

Запорізький державний медичний університет,

завідувач кафедри культурології та українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Поляруш Ніна Степанівна,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського,

доцент кафедри української літератури.

Провідна установа: Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться „12” квітня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано „7” березня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В аналітичному просторі сучасного літературознавства активізується проблема дослідження творчості певного письменника через виокремлення особливих, неповторних рис його індивідуального письма.

Художня манера Валерія Шевчука – неоднозначне, цікаве й складне явище. Її не можна означити одним терміном, вписати в ті чи інші рамки. Своїм синкретизмом та поліфонічністю художній стиль письменника значно вирізняється у контексті стильової палітри сучасної української літератури. Індивідуальний, особливий тип письма, творчий почерк митця у даному дослідженні означуємо терміном „ідіографізм” (грецьк. idios – особливий, незвичайний і grapho – пишу).

Ідіографізм як суб’єктивна інтерпретація онтологічної реальності, як художньо-образне самовираження письменника визначається й зумовлюється, перш за все, особливостями світогляду автора, його індивідуально-особистісним ставленням до світу. Специфіку світогляду Валерія Шевчука, що безпосередньо відбивається у творах митця, визначають ідеї екзистенціалізму, філософія Г.Сковороди, естетика українського бароко, етногенетичні первні українського фольклору та міфології. Світоглядні принципи, цінності, знання і досвід втілюються у системотворчих явищах поетики письменника, роблячи тим самим їх чинниками формування ідіографії митця. Зумовлюючи специфіку ідейно-тематичної, образної, жанрово-стильової, інтертекстуальної систем художнього твору, ідіографізм є принципом формування цілісності тексту, засобом творення його структури й семантики.

Актуальність дослідження. Творчість Валерія Шевчука є настільки цікавим, різноплановим та самобутнім явищем, що, незважаючи на вже існуючі дослідження, все ж деякі важливі аспекти творчості митця залишаються ще не вивченими або ж не адекватно оціненими. Важливість дисертаційної роботи зумовлена відсутністю в українському літературознавстві комплексного дослідження тих іманентних рис та явищ, що формують індивідуальний тип письма Валерія Шевчука. Вивчення найпоказовіших явищ на рівні ідейно-тематичної, образної, жанрової, стильової та інтертекстуальної систем творів письменника дає змогу сформувати цілісне уявлення про ідіографію митця. У межах досліджень творчості Валерія Шевчука існують окремі суперечливі моменти, що потребують об’єктивного та ґрунтовного вивчення. Важливим у цьому плані є чітке визначення стильової специфіки прози письменника, потребує перегляду традиційне „вписування” творів Валерія Шевчука в контекст постмодернізму та „химерної прози”. Назріла потреба в дослідженні таких явищ у прозі митця, як художні моделі онтологічної реальності, жанрова дифузія, типи та форми інтертексту. Нової інтерпретації потребують повісті Валерія Шевчука „Сповідь”, „Мор”, „Птахи з невидимого острова”, „Початок жаху”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”; романи „Око Прірви”, „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”. Окремі твори письменника („Срібне молоко”, „Темна музика сосон”) взагалі ще не були об’єктом наукового вивчення.

Першими спробами досліджень творчості Валерія Шевчука є рецензії на його твори (кінець 60-х – початок 70-х рр.). Статті про творчість письменника до кінця 80-х років характеризуються ідеологічною заангажованістю. Спроби об’єктивного осмислення прози Валерія Шевчука зустрічаються у літературно-критичних статтях С.Андрусів, М.Рябчука, М.Слабошпицького, Р.Мовчан, К.Ломазової, Л.Залевської-Онишкевич, Л.Зелінської. Ґрунтовним аналізом окремих аспектів творчості митця вирізняються студії М.Павлишина, Р.Корогодського, А.Горнятко-Шумилович. Дослідженню прози письменника у зв’язках зі світовою літературою присвячені монографія Л.Тарнашинської та дисертаційне дослідження Н.Городнюк. Такі проблеми творчості Валерія Шевчука, як художня модель національної ідентичності, онірично-міфологічний дискурс, історичний дискурс стали основою дисертаційних досліджень Л.Донченко, Т.Жовновської, Т.Блєдних. Весь цей літературознавчий масив вже існуючих досліджень та спроб осмислити творчість письменника стосується лише окремих аспектів його поетики, залишаючи поза увагою багато не вивчених проблем. У дисертації робиться спроба комплексного дослідження художніх явищ, що визначають і формують творчий почерк митця, забезпечують його прозі осібне місце в контексті української літератури, а також вивчаються ще не досліджені аспекти творчості Валерія Шевчука і переосмислюються окремі вже проаналізовані проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та базові положення дисертації корелюються з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях творчості представників новітнього українського письменства.

Мета роботи: дослідити та системно проаналізувати особливості ідіографізму Валерія Шевчука, його системотворчі моделі і способи художнього вияву на ідейно-тематичному, жанровому, стильовому та інтертекстуальному рівнях творів письменника.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1) вивчити художні моделі онтологічної реальності у творах Валерія Шевчука;

2) окреслити найпоказовіші для ідіографії письменника ідеї, теми та художні образи;

3) розкрити особливості жанрологічного дискурсу в прозі Валерія Шевчука;

4) з’ясувати визначальні риси стильової системи творів митця;

5) дослідити типи та форми інтертексту в прозі письменника.

Об’єкт дослідження – проза Валерія Шевчука, зокрема, повісті „Сповідь”, „Мор”, „Птахи з невидимого острова”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”, „Закон зла (Загублена в часі)”, „Початок жаху”; романи „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”, „Око Прірви”, „Мисленне дерево”, „Стежка в траві”, „Срібне молоко”, „Темна музика сосон”.

Предмет дослідження – системотворчі компоненти, що формують ідіографію Валерія Шевчука.

Для досягнення поставленої у роботі мети та розв’язання визначених завдань застосовано комплексний підхід до вивчення літературних явищ, який включає описовий, типологічний, структурно-семіотичний та інтертекстуальний методи.

Теоретично-методологічною основою дисертації стали праці вітчизняних та зарубіжних літературознавців, філософів, зокрема, Л.Тарнашинської, А.Макарова, М.Павлишина, А.Кравченка, М.Ільницького, Г.Клочека, В.Фащенка, М.Храпченка, М.Бахтіна, Ю.Лотмана, Р.Інгардена, Ж.-П.Сартра та інших дослідників; семіотичні, структуралістські та постструктуралістські праці Р.Барта, У.Еко, Ю.Крістевої, Ж.Женетта.

Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні особливого типу письма, творчого почерку (ідіографізму) Валерія Шевчука, його системотворчих моделей та способів вияву на структурно-семантичних рівнях конкретних творів письменника. Вперше досліджено характерні для текстів митця художні моделі онтологічної реальності; набуло подальшого розвитку вивчення ідейно-тематичних та образних особливостей творів Валерія Шевчука. З’ясовано знакові для ідіографії письменника ідеї, теми та мотиви в їхній єдності з художніми образами. Важливим з погляду наукової новизни видається аналіз особливостей жанрових утворень у прозі митця. Шляхом вивчення процесів видозміни жанрових ознак роману та синтезування в одному творі елементів декількох різних жанрів вперше комплексно досліджено явище жанрової дифузії у прозі Валерія Шевчука й доведено, що воно є одним із важливих факторів творення ідіографії митця. Вивчено стильову систему прози письменника, визначено й охарактеризовано основні її риси. Дослідження найпоказовіших творів Валерія Шевчука дозволило виокремити й проаналізувати їхню стильову домінанту. Новим є вивчення та розв’язання проблеми приналежності творів митця до постмодернізму та „химерної прози”. Досліджено знакові явища інтертекстуального простору текстів Валерія Шевчука. Вперше здійснено класифікацію й аналіз типів взаємодії текстів та форм інтертекстуальності у творах письменника. Отже, наукова новизна дослідження полягає у розробленні цілісного уявлення про ідіографію Валерія Шевчука.

Теоретичне значення дослідження полягає, насамперед, у збагаченні масиву студій прози Валерія Шевчука; у розкритті художніх механізмів творення особливого творчого почерку митця; у формуванні моделі дослідження ідіографізму будь-якого іншого письменника; у поглибленні вивчення таких явищ, як моделі онтологічної реальності, художня ідея та образ, жанрова дифузія, „химерна проза”, стильова поліфонія і стильова домінанта, типи та форми інтертексту.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації можуть знайти практичне застосування у вивченні та подальшому дослідженні творчості Валерія Шевчука, у студіях ідіографії інших письменників. Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися у лекційних курсах, спецкурсах та спецсемінарах із сучасної української літератури; під час написання нових літературознавчих досліджень.

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що у роботі вперше досліджено системотворчі моделі ідіографії Валерія Шевчука. У дисертації враховуються досягнення інших науковців. Водночас всі ідеї роботи, висновки та сформульовані концепції належать її авторові. Будь-які форми використання праць інших дослідників оформлені відповідними посиланнями.

Апробація результатів дисертації. Виконана робота є самостійним дослідженням, наукова концепція та результати якого апробувалися у формі доповідей на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004, 2005 рр.); Науковій конференції „Дні науки” (Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Валерій Шевчук у духовному просторі України” (Житомирський державний університет імені Івана Франка, 2004 р.). За темою дисертації опубліковано п’ять статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 27 квітня 2006 р.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (220 найменувань). Загальний обсяг роботи – 186 сторінки, із яких – 169 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації.

Перший розділ – „Системотворчі чинники прози Валерія Шевчука” – присвячений дослідженню особливостей функціонування у творах письменника універсальних категорій змісту і форми, які відіграють роль системотворчих чинників прози митця та репрезентують його ідіографію.

У підрозділі 1.1. – „Художні моделі онтологічної реальності у прозі Валерія Шевчука” – досліджуються особливості художньої трансформації реальності у творах письменника.

Відповідно до власного світосприйняття Валерій Шевчук моделює дійсність у своїх творах, формуючи тим самим їхній структурно-семантичний простір. З’ясовано, що знаковими для ідіографії митця є такі моделі онтологічної реальності, як „світ-сон”, „світ-театр”, „світ-гра”, „світ-коло”. Художня трансформація дійсності у різноманітних її формах найчастіше здійснюється письменником, по-перше, через створення особливого часопростору, в якому руйнується традиційний хронотоп перемежуванням у текстуальному просторі елементів реального та ірреального, сну і дійсності, життя та гри; по-друге, крізь призму свідомості своїх героїв, через їхнє сприйняття, відчуття і розуміння світу та життя, що, в свою чергу, зумовлює ускладнення наративної техніки (використання першоособової нарації, внутрішнього монологу тощо).

Виявлено, що зображення світу як сну створюється через введення у художній простір текстів сновидних візій, марень, снів, через послаблення причинно-наслідкових зв’язків. Сприйняття буття як сну та ілюзії, а, отже, існування в ірреальному просторі, забезпечує героям повістей „Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „Мор”, „У пащу Дракона” можливість пізнати таємне, відкрити невідомий до того сенс власного життя. Сни у творах виконують подвійну функцію: вони водночас є рефлексією над дійсністю та реалізацією підсвідомості. Численні сни-візії, введені у текст роману „Око Прірви”, є не лише способом створення нової реальності, а й можливістю глибинного занурення у психологію героїв: сновидна образність одного зі снів головного героя є складним переплетінням міфологічної пам’яті та релігійних уявлень, що виринають із підсвідомості. Модель „світ-сон” у романі „Срібне молоко” створюється через двопланове зображення письменником художнього простору: паралельно реальній дійсності (пригоди дяка Григорія Комарницького, його мандри) існує сфера фантастичних та сновидних подій, в якій діють тіні героїв, образи-символи срібного молока, Змія-дороги, тут також відбуваються численні метаморфози. Сфери реального та сновидного не лише співіснують, а й активно взаємодіють. Звідси – втрата героями відчуття межі між сном та дійсністю.

Зображення світу та життя як ірреальних, умовно-алегоричних сутностей, де всі події нагадують театральну гру, є основою художніх моделей „світ-театр” та „світ-гра”. Дослідження творів „Ілля Турчиновський” (роман-триптих „Три листки за вікном”), „Мор”, „Сповідь”, „Око Прірви”, „Срібне молоко” та „Початок жаху” показало, що особливість зображення світу та життя як театру полягає в тому, що письменник не протиставляє життя і театр, світ і гру, а поєднує їх, перемежовує, в результаті чого й утворюються художні моделі „світ-театр”, „світ-гра”, а також формується розуміння життя як гри. Звідси – елемент гри у творах, побудова текстів за принципом гри, котра є органічною складовою їх структури й семантики, одним із механізмів формування письменницької ідіографії.

Моделюючи художню дійсність як своєрідне коло через світосприйняття героїв, через особливий часопростір Валерій Шевчук у такий спосіб висловлює своє розуміння буття як певної циклічності, як кола, що сплітається з причин і наслідків людських вчинків та думок. У повісті „Сповідь” все, що відбувається з головним героєм зображене як безперервний біг по колу. З’ясовано, що в контексті повісті модель „світ-коло” трансформується в іншу модель, у якій світ представлений не лише як замкнене коло, що асоціюється з відчаєм та несвободою, а й як ланцюг безмежностей, як певна циклічність, що передбачає звільнення і відчуття власної причетності до вічності. У повісті „Ілля Турчиновський” письменник моделює онтологічну реальність у такий спосіб, що світ постає як велике коло, що складається з менших кілець. Модель „світ-коло” у повісті „Розсічене коло” зазнає певної трансформації завдяки вирішальній ролі у змістовому наповненні твору символічного образу розсіченого кола.

Підрозділ 1.2. – „Від ідеї до образу: художні механізми ідіографії письменника” – присвячений дослідженню знакових для творчості Валерія Шевчука ідей, тем і мотивів у їхній єдності з художніми образами.

Увага до певного кола тем, ідей, мотивів, образів, оригінальність їхнього художнього втілення є важливими механізмами творення ідіографії митця. Однією з провідних у прозі Валерія Шевчука є ідея необхідності самопізнання та пошуку істини. В результаті аналізу конкретних творів виявлено, що письменник схильний зображувати своїх героїв шукачами істини – індивідуальної чи універсальної, майже всі вони проходять складний шлях самопізнання, що осмислюється митцем як один із головних етапів у процесі пошуку сенсу буття. Складний діалектичний зв’язок, який простежується між героями повісті „Сповідь”, їхнє існування в іншому вимірі (у часопросторі своєї сповіді, свого життя у вовчій шкурі) породжує відчуття зв’язку між власним внутрішнім простором і вічністю, наближує їх до пізнання істини. Усвідомлення існування загальної істини-мудрості доповнюється пізнанням героями циклічності людського буття та безмежної суті Всесвіту. На відміну від героїв повісті „Сповідь”, герої роману „Око Прірви” приходять до висновку про те, що не існує єдиної загальної істини, а, натомість, у кожного є своя власна індивідуальна істина. Ідея необхідності самопізнання та пошуку істини у романі розкривається у контексті мотивації дій героїв, а також через декодування семантичного наповнення образу Ока Прірви. Якщо у повісті „Сповідь” актуальною є ідея-застереження про перетворення істини на „служку”, то в романі „Око Прірви” Прірва виникає тоді, коли людина перетворює себе на раба своєї ж істини. З’ясовано, що самопізнання та пошук істини Валерій Шевчук у багатьох своїх творах зображує як взаємопов’язані та зворотні процеси.

З ідеєю необхідності самопізнання та пошуку істини у творах митця пов’язана тема обов’язку та призначення людини, адже усвідомлення свого обов’язку та призначення осмислюється письменником як наслідок процесу самопізнання. У повісті „Мор” Валерій Шевчук так моделює художню ситуацію, що пошук героєм своєї втраченої суті стає водночас пошуком свого обов’язку та призначення. Дослідження символічних образів Дракона та Храму дозволило з’ясувати, що саме вони є засобами розкриття теми обов’язку та призначення людини у повісті „У пащу Дракона”. Призначення головного героя твору полягає у творенні добра через знищення зла, саме ж усвідомлення свого обов’язку і є відбудовою храму власної душі.

Важливою системотворчою моделлю ідіографії письменника є тема осмислення суті людської природи. У центрі уваги митця – складні та суперечливі моменти буття людини, її душа, діалектика її характеру. Дослідження образів героїв творів „Сповідь”, „Мор”, „Ілля Турчиновський”, „Початок жаху”, „Око Прірви”, „На полі смиренному” показало, що вони є носіями ідеї двоїстості та мінливості людської душі, в їхніх образах втілюється ідея поєднання суперечностей, відсутності чітких меж між протилежними явищами. У цьому сенсі актуалізуються такі ідеї та проблеми, як роздвоєння людської особистості, пізнання себе через іншого, співвідношення у духовному світі добра і зла, взаємини людини зі світом, з іншими людьми, з самою собою. Ідею про єдність протилежних начал у людині несе образ героя-вовкулаки (повість „Сповідь”). Відчуття роздвоєння, яке переживає герой, пояснюється специфікою самого образу, адже тут в одній істоті поєдналися світ людини і світ звіра. Ідея двоїстості та мінливості людської душі у повісті „Мор” розкривається у контексті проблеми роздвоєння особистості. Відтворюючи свідомі й підсвідомі рефлексії людини, котра втратила пам’ять, Валерій Шевчук у такий спосіб художньо досліджує одну із граней психології особистості, а також створює відчуття іншого виміру людського буття. У повісті викристалізовується проблема двійництва, йдеться про двійництво психологічне, про впізнавання себе в іншому, пізнання себе через іншого. Тема осмислення природи людини у повісті „Початок жаху” моделюється письменником через показ складних взаємовідносин головного героя із світом та людьми, а також через символічний образ жаху. Особливість образу Михайла Вовчанського розкривається у зображенні рідкісної неспівмірності героя зі світом та оточуючими людьми, через відтворення його складних почуттів, головним з яких є відчуття власної непричетності до навколишнього світу. Якщо, з одного боку, герой вже усвідомив давню істину про те, що жити у світі і бути вільним від нього неможливо, то з іншого – невирішеним для нього залишається питання про те, чи можна жити у світі без зла. Розмірковуючи над своєю несумісністю зі світом, Михайло Вовчанський приходить до парадоксального висновку, що його непричетність до зла, намагання жити без гріха і є причиною відчуження від світу та людей. Виявлено, що в образах героїв роману „На полі смиренному” – ченців Києво-Печерського монастиря – втілюється ідея неможливості однозначного розуміння таких понять, як „добро” і „зло”, „святість” та „грішність”, „любов” і „ненависть”. Цей роман Валерія Шевчука, окрім інших значень які він в собі концентрує, є ще й твором-дослідженням різних рис людського характеру.

Особливу роль у формуванні ідіографії письменника відіграє мотив мандрів. З’ясовано, що у творах „Око Прірви” та „У пащу Дракона” цей мотив є основою формування їхніх сюжетних і образних особливостей. Подорож у творах має також символічне значення, яке розкривається через асоціацію мандрів із життєвим шляхом людини, із шляхом-пошуком свого призначення. Виконуючи роль сюжетної основи, мотив подорожі у повісті „Ілля Турчиновський” та в романі „Срібне молоко” реалізується у контексті тісного взаємозв’язку образів дороги та героя-мандрівника.

У підрозділі 1.3. – „Жанрологічний дискурс у прозі Валерія Шевчука” – досліджено жанрову специфіку прози митця. Функціонування у творчості Валерія Шевчука більшості епічних жанрових видів, таких як оповідання, новела, літературна казка, притча, повість, роман розглядається як один із факторів формування особливої ідіографії митця. Зберігаючи усталені ознаки того чи іншого жанру, письменник водночас змінює, модифікує їх відповідно до змістового наповнення певного твору, його стильового спрямування. З’ясовано, що у творчості Валерія Шевчука відбулася еволюція від малих до великих епічних форм: розпочавши свою творчість з новел та оповідань, надалі письменник звертається переважно до жанру повісті та роману. Ідейно-тематичний поліфонізм, семантична багатоплановість романів Валерія Шевчука зумовили зближення та взаємодію в одному творі елементів декількох жанрових різновидів роману: соціально-побутового, психологічного та філософського („Дзиґар одвічний”, „Стежка в траві”), філософського, соціально-побутового та фантастичного („Дім на горі”), історичного, фантастичного, філософського, детективного та пригодницького („Три листки за вікном”, „На полі смиренному”, „Око Прірви”, „Срібне молоко”, „Темна музика сосон”). Досліджені такі скомпліковані жанри, як роман-балада („Дім на горі”), роман-сага („Стежка в траві”), роман-есе („Мисленне дерево”), роман-триптих („Три листки за вікном”). З’ясовано, що вони виникли в результаті жанрової дифузії – яскравого явища жанрологічного дискурсу Валерія Шевчука. У результаті жанрової дифузії розширюються можливості жанру роману, що відбувається через інтеграцію в нього елементів інших жанрів, а також через зближення і взаємодію в одному творі структурно-семантичних елементів декількох різних жанрів. Трансформацію жанру житія на змістовому, наративному та формотворчому рівнях простежено на матеріалі роману „На полі смиренному”. У творі „Срібне молоко” модифікація жанру роману відбувається на композиційному рівні, адже письменник вибудовує свій текст у формі барокової трагікомедії.

Другий розділ – „Стильові пошуки Валерія Шевчука” – присвячений з’ясуванню найістотніших для ідіографії письменника явищ на рівні стильової системи його творів.

Підрозділ 2.1. – „Синкретичний стильовий код прозових творів митця” – має на меті дешифрувати стильовий код прози Валерія Шевчука через виокремлення елементів різних стилів та простеження специфіки їх функціонування у межах творчості письменника.

Розпочавши свою творчість з реалізму та неореалізму (йдеться про оповідання, що ввійшли до збірок „Серед тижня”, „Вечір святої осені”, „Долина Джерел”, про повісті „Середохрестя”, „Крик півня на світанку”, „Маленьке вечірнє інтермецо”, а також про романи „Набережна, 12”, „Дзиґар одвічний”), і не зрікаючись їх надалі, Валерій Шевчук з кожним новим твором видозмінює своє стильове „обличчя”. З’ясовано, що проза митця є полістилічною, вона не обмежується рамками якогось одного стилю, а поєднує в собі процеси синтезу та еволюції багатьох стильових елементів. У творах письменника наявні ознаки імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму, символізму, неореалізму – вони є характерними для всієї творчості митця. Стильову ж еволюцію спостерігаємо від реалізму ранніх творів до необароко пізніших і найпоказовіших для творчості Валерія Шевчука текстів.

Дослідження проблеми функціонування у творах письменника стильових елементів постмодернізму дозволило з’ясувати, що у прозі Валерія Шевчука відсутні такі характерні для постмодернізму риси, як стилізація, самокоментування, карнавалізація, відсутність самозаглибленості та будь-яких цінностей, відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва; письменник у своїх творах не руйнує форму, сюжет, а ускладнює їх, модифікує, урізноманітнює. Доведено, що розгляд творчості Валерія Шевчука в контексті постмодернізму лише тому, що в його прозі є яскраво виражені елементи необароко (як це робить, наприклад, Н.Городнюк Городнюк Н. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.05. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 43-54.

) є недоцільним, адже постмодернізм і необароко є двома окремими стилями, на що вказує те, що вони виникли у різні епохи, на різних філософсько-естетичних основах.

Окремо розглянуто проблему приналежності творів Валерія Шевчука до „химерної прози”. Перед цим у підрозділі наведено найпоказовіші тлумачення явища „химерної прози”, зокрема, такими літературознавцями, як А.Кравченко, М.Ільницький, В.Брюховецький, А.Погрібний, А.Горнятко-Шумилович, М.Павлишин, які показали, що „химерна проза” не здобулася на чітку дефініцію та належне вивчення, про що свідчить не лише відсутність одностайності серед літературознавців щодо природи цього явища, а й те, що у працях одного й того ж дослідника зустрічаються різні трактування „химерної прози”. Не претендуючи на вирішення суто теоретичних питань, у дисертації все ж зроблена спроба з’ясування визначальних рис „химерної прози” та простеження генези цього явища, яке найдоцільніше вважати окремою художньою системою, уникаючи таких термінів, як „стильова течія”, „напрям” чи „жанр”. Доведено, що твердження окремих літературознавців (А.Кравченка, А.Горнятко-Шумилович, М.Павлишина, Т.Блєдних) про те, що твори Валерія Шевчука належать до „химерної прози” є безпідставними, адже, по-перше, такі визначальні риси цієї художньої системи, як гумор, комічність, стилізація фольклорних жанрів, лірико-гумористична нарація, настанова на розважальність у творах письменника відсутні; по-друге, окремі ознаки „химерної прози”, зокрема іронія, бурлеск, фантастика, фольклорні сюжети та образи виступають у прозі Валерія Шевчука в новій якості і виконують інші художні функції: іронія є інтелектуальною, бурлеск функціонує як елемент необарокового стилю, фантастика є засобом заглиблення у психологію персонажів, а фольклорні сюжети та образи виступають чинниками формування інтертекстуального поля текстів письменника. Такі ж риси „химерної прози”, як поєднання серйозного й розважального, історичного і фантастичного, на основі яких формуються художні прийоми гротеску та бурлеску, доречніше розглядати як ознаку необарокової поетики письменника.

У підрозділі 2.2. – „Необарокові стратегії текстів Валерія Шевчука” – досліджується стильова домінанта знакових для ідіографії письменника творів. Близькість барокового світовідчуття творчій особистості Валерія Шевчука зумовила стильову специфіку багатьох його творів. Наявність барокових структур у текстах письменника не є випадковістю, адже він є глибоким знавцем та дослідником літератури періоду Бароко, тобто науковий інтерес Валерія Шевчука до літератури, культури та естетики Бароко зумовив і породив інтерес творчий. Аналіз таких творів, як „Сповідь”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”, „На полі смиренному” показав, що реалізація елементів барокової поетики у творах письменника відбувається на різних рівнях. Валерій Шевчук вводить до своїх творів характерні для барокової літератури ідеї, теми, мотиви: єдність реального й фантастичного, історії і міфу, поєднання високого й низького, тему марності земного життя, мотиви швидкоплинності часу, пошуку істини тощо. На формотворчому рівні барокова поетика у творах митця проявляється в оригінальних, складних сюжетно-композиційних конструкціях, у зміщенні часово-просторових меж та в деформованому зображенні дійсності, у перевазі умовно-метафоричних художніх форм, алегоричного й притчевого начал. Письменник використовує зображально-виражальні засоби, притаманні бароковому стилю, зокрема, такі, як гротеск, символіка, антитеза, персоніфікація, елементи повчань, звернень до читача, стилістичні прийоми загадки, недомовленості. Відповідно „бароковому характеру” митець моделює образи своїх героїв. Герой Валерія Шевчука відчуває контрастність, мінливість власної натури, свідомий двоїстості, суперечливості, незбагненності своєї душі. Письменник художньо втілює бароковий принцип „поєднання непоєднуваного” як на рівні образної, так і на рівні ідейно-тематичної систем своїх текстів. Звідси – зображення Всесвіту й людини як загадкових, непізнаних, сповнених антитетичних суперечностей сутностей, звідси походить й актуальна для всієї творчості Валерія Шевчука ідея відсутності чітких меж між протилежними явищами та неможливість однозначного розуміння будь-чого. Крізь призму барокового світовідчуття письменник вибудовує у своїх творах своєрідний умовний художній простір, у якому співіснують раціональне та ірраціональне, міфічне, сновидне і конкретно-історичне. Наявність елементів гри, загадки, бурлеску в прозі Валерія Шевчука, увага до багатопланового зображення, умовності та притчевості, як, власне, й сама форма текстів, її поліфонізм та відкритість, зумовлені зверненням митця до естетики бароко та барокової форми.

Виявлено, що в контексті необарокових стратегій текстів Валерія Шевчука важливу роль відіграють ідеї екзистенціалізму. Художня реалізація ідей екзистенціалізму саме в межах необароко зумовлена, по-перше, спорідненістю естетики й поетики екзистенціалізму і необароко, по-друге, індивідуально-особистісним світовідчуттям письменника. Це дало підставу вважати мотиви та ідеї екзистенціалізму компонентом необарокової поетики митця. Валерій Шевчук у своїх творах художньо інтерпретує такі екзистенційні категорії, як страх, відчай, самотність, абсурд, вибір, обов’язок, втілюючи їх в ідейно-тематичну та образну системи своїх текстів. Звідси – тема смерті, тема свободи й несвободи; звідси – образи героїв, які страждають від самотності, прагнуть знайти своє істинне буття, уникнути буденності („Дзиґар одвічний”, „Стежка в траві”, „Жінка в блакитному на сніговому тлі”), намагаються відкрити жахливі таємниці („Око Прірви”, „У пащу Дракона”, „Сповідь”), прагнуть віднайти істину в абсурдному бутті („Мор”, „Розсічене коло”, „Три листки за вікном”), хочуть вийти із замкненого простору („Птахи з невидимого острова”, „На полі смиренному”, „Початок жаху”). Екзистенційне світовідчуття письменника проявилося у створених ним художніх моделях реальності, зокрема, таких, як „світ-хаос”, „світ-міраж”, „світ-море”, „світ-замкнене коло”. Все це зближує романи та повісті Валерія Шевчука з творами А.Камю та Ж.-П.Сартра.

Третій розділ – „Інтертекстуальний зріз художньої прози Валерія Шевчука” – присвячений вивченню інтертекстуальних моделей текстів письменника як важливих чинників його ідіографії. Здійснюється класифікація та дослідження типів і форм інтертекстуальності у творах митця.

У підрозділі 3.1. – „Інтертекстуальність: явище та метод” – зроблено огляд теорії інтертекстуальності. Зародження концепції, згідно з якою літературний твір розглядається як відкритий текст, спостерігаємо у працях М.Бахтіна; розвиток інтертекстуальності як теорії та методу належить Ю.Крістевій, Р.Барту, Ж.Женетту, У.Еко, Ю.Лотману. Підкреслено зв’язок теорії інтертекстуальності з концепцією смерті автора (М.Фуко, Р.Барт) та з поширенням нової методики аналізу тексту в контексті структуралізму і постструктуралізму.

Підрозділ 3.2. – „Типи взаємодії текстів у прозі Валерія Шевчука” – має на меті проаналізувати на матеріалі конкретних творів особливості функціонування у прозі письменника типів взаємодії текстів. З’ясовано, що у творах Валерія Шевчука представлені такі типи інтертекстуальності, як метатекстуальність, архітекстуальність та паратекстуальність.

Багато творів письменника мають свої претексти. Знавець та дослідник давньої української літератури, зокрема агіографічних творів, текстів барокової літератури, а також історичних документів, Біблії, фольклору та міфології, Валерій Шевчук будує свої твори на основі діалогу, полеміки, коментування чи переосмислення інших текстів. Дослідження особливостей взаємодії роману „На полі смиренному” із своїм претекстом („Києво-Печерським патериком”) на матеріалі окремих розділів дозволило з’ясувати, що зв’язок між твором та його претекстом відбувається переважно через ремінісценції які, в даному разі, мають зв’язок з пародією та травестією, причому, доцільніше говорити не стільки про комічну чи сатиричну переробку автором претексту, скільки про його глибоке переосмислення та іронічне прочитання. Переосмислюючи “Києво-Печерський патерик”, письменник надає жанру житія іншого семантичного наповнення: по-перше, відбувається розвінчання “чуд”, по-друге, здійснюється зниження образу святого. Якщо головною метою “Києво-Печерського патерика” є апологія чернечого життя, аскетизму, певна дидактична ідея, то у романі Валерія Шевчука все це відсутнє. Натомість, автор намагається дати психологічний аналіз вчинків героїв, ускладнює їхні образи, вводячи в текст нові сюжетні елементи, діалоги, роздуми, в контексті яких виокремлюються важливі морально-етичні та філософські проблеми. Все це, в свою чергу, зумовлює деформацію наративної структури претексту: якщо у патерику оповідь здійснюється у формі безособової констатації та опису життя і діянь святих отців Печерського монастиря, і, відповідно, їх прославлення, то Валерій Шевчук вводить у свій текст особисте начало, тобто коментарі від імені наратора – ченця Семена. Всі розглянуті у підрозділі приклади взаємодії роману “На полі смиренному” з “Києво-Печерським патериком” свідчать про те, що письменник, переосмислюючи претекст, використовуючи його на рівні інтертекстуальної гри, творить нову художню форму через трансформацію образів, зміну та розширення сюжетної структури, надання їй нового семантичного наповнення.

З’ясовано, що претекстом повістей Валерія Шевчука „Ілля Турчиновський” (перша частина роману-триптиху „Три листки за вікном”) та „Початок жаху” є бароковий автобіографічний твір під назвою „Моє житіє і страждання мною, Іллею Турчиновським, священиком і намісником березанським, написане у пам’ять дітям своїм і внукам, і всьому потомству”. Взаємодія повісті „Ілля Турчиновський” із своїм претекстом найяскравіше проявляється на наративному та сюжетному рівнях. Сюжетні епізоди твору „Моє житіє і страждання...”, у яких йдеться про події у житті Іллі Турчиновського після повернення з мандрів, стали претекстом повісті „Початок жаху”. Валерій Шевчук загалом зберігає основні сюжетні елементи претексту, розширюючи їх певними деталями, описами, що позначається як на структурі, так і на семантиці повісті „Початок жаху”. Окремі приклади взаємодії між сюжетними епізодами претексту і повісті Валерія Шевчука показали, що, з одного боку, автор вдається до незначного розширення сюжетних епізодів претексту, з іншого – окремий сюжетний фрагмент з претексту служить для письменника основою для створення розлогих сюжетних епізодів (наприклад, фрагмент про Василя Танського).

Такий тип інтертекстуальності, як архітекстуальність спостережено у творах Валерія Шевчука „Розсічене коло” та „Срібне молоко”, у яких відчутною є взаємодія із жанром барокової трагікомедії. Розділи повісті „Розсічене коло” чергуються з „інтермедіями” під загальною назвою „Записи в актах житомирського уряду”, які за своєю суттю є переважно комічними сценками бурлескного характеру, що переривають основну дію повісті, тобто виконують розважальну функцію, що й властиво інтермедії. З’ясовано, що на змістовому рівні зв’язок жанрів повісті й барокової трагікомедії відбувається через поєднання у художньому просторі тексту Валерія Шевчука елементів високого й низького, інтелектуального та розважального. Роман „Срібне молоко” наближається до барокової трагікомедії завдяки своїй композиційній структурі: текст твору має чотири акти, епілог та пролог. Виявлено, що головним чинником, який організовує як форму, так і зміст твору є принцип „поєднання непоєднуваного”, котрий є одним із основних елементів поетики барокової трагікомедії: реальні події переплетені з фантастичними, іронічно-пародійний пафос перемежований з трагічними мотивами самотності героя, вічним пошуком свого місця у світі; письменник наділяє однаковими естетичними функціями елементи духовного й тілесного, вічного й минущого.

Вставні конструкції – характерна ознака ідіографії Валерія Шевчука. У дисертації розглядається функціонування вставних притч, новел, проповідей, снів та інших текстових утворень чи їх частин у вигляді „тексту у тексті” як наявність в інтертекстуальній системі творів письменника ще одного типу інтертекстуальності – паратекстуальності. Доведено, що вставні структури у текстах Валерія Шевчука виконують роль поглиблення змістового плану твору, розкривають значення окремих художніх образів та сприяють утворенню підтексту. Нового семантичного наповнення повісті „Ілля Турчиновський” надають введені в текст інтермедії до драми Турчиновського, а також притчі етико-філософського змісту під загальною назвою „Мудрість передвічна”, які функціонують у повісті як „текст у тексті”. Як „текст у тексті” розглядається і роман „Око Прірви”. Сюжет про псевдосвятого Микиту Стовпника й подорож до нього героїв (претекстом якого є сюжет про святого Симеона Стовпника, яким Валерій Шевчук зацікавився перекладаючи „Четьї Мінеї” Дмитра Туптала) виступає як первинний текст, вплетені ж до нього новели з притчевими сюжетами та сни мають характер „тексту у тексті”. Якщо первинний текст створює автор, то другий створюють самі герої роману. З’ясовано, що „текстом у тексті” виступають історії (або чуда), які розказують герої один одному, проповіді диякона Созонта та сни героїв. Якщо чуда концентрують у собі морально-етичну, дидактичну ідею, адже за своєю суттю вони є алюзіями на агіографічну літературу („Києво-Печерський патерик”, „Четьї Мінеї”), то проповіді диякона Созонта, насичені прихованим і відкритим цитуванням Біблії та богословських творів, відіграють основну роль у творенні підтексту роману, адже дискурси гріха і святості, істини й омани, життя та гри – у центрі ідейно-тематичного плану твору. Сни ж, які бачить Михайло Василевич, є не лише засобом проникнення у підсвідомість героя, а й способом розкриттям особливостей окремих образів роману.

У підрозділі 3.3. – „Форми інтертекстуальності у творах письменника” – досліджуються особливості функціонування у творах Валерія Шевчука відкритих і прихованих цитат, ремінісценцій та алюзій.

Відкриті та приховані цитати в інтертекстуальному просторі текстів письменника є семантичними елементами, адже вони беруть участь у творенні змісту того чи іншого твору. З’ясовано, що найпоширенішими в прозі Валерія Шевчука є біблійні цитати та цитати з творів барокової літератури. Виступаючи частиною роздумів героїв, їх розмов, полеміки („Око Прірви”, „У череві апокаліптичного звіра”), засобом характеристики героїв („Розсічене коло”, „У пащу Дракона”) цитати з Біблії відіграють важливу роль у формуванні окремих художніх образів, а також творять теологічний та філософський дискурси у творах. Цитати з текстів літератури епохи Бароко у творах Валерія Шевчука виконують функцію елементів стилю необароко, а також впливають на рецепцію як образів героїв („Темна музика сосон”, „Срібне молоко”), так і образу автора („Закон зла (Загублена в часі)”).

Виявлено, що найяскравішими у текстах письменника є ремінісценції на біблійні сюжети (сюжет про блудного сина („Птахи з невидимого острова”), сюжет про відречення Петра від Христа („Око Прірви”), сюжет про зраду Христа Юдою („На полі смиренному”), сюжет про шлях Христа („У пащу Дракона”)) та ремінісценції на міфологічні сюжети і казкові образи (сюжет про вовкулаку („Сповідь”), образи живої і мертвої води („Око Прірви”), образ дракона („У пащу Дракона”)).

Алюзія як форма інтертекстуальності у творах Валерія Шевчука