КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ШПАК ДЕНИС РОСТИСЛАВОВИЧ

УДК 327(477):341.176(4)ЕС

РЕГІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

МІНГАЗУТДІНОВ Ігор Олександрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин,

доцент кафедри міжнародних

відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Крапівін Олександр Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри міжнародних відносин і

зовнішньої політики

кандидат політичних наук

Жовква Ігор Іванович,

Секретаріат Президента України,

заступник керівника департаменту європейської

та євроатлантичної інтеграції,

завідувач відділу євроатлантичної інтеграції

Захист дисертації відбудеться 17 грудня 200 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 9 листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Кінець XX - початок XXI століть відзначився значними широкомасштабними соціально-політичними та економічними змінами на всьому європейському геополітичному просторі, важливе місце серед яких посіли процеси інтеграції, розширення Європейського Союзу та НАТО на Схід. Наближення НАТО та ЄС до кордонів України надали нового поштовху науковим дослідженням зовнішньополітичних пріоритетів української держави з точки зору її географічного розташування, наукового, транзитного, ресурсного та економічного потенціалів, а також враховуючи українські культурні та історичні особливості.

Евроінтеграційна політика України є багаторівневою, що охоплює як взаємини України з державами та інституціями Європейського Союзу, так і з тими державами, що залишаючись за межами ЄС прагнуть набуття членства в даній структурі. Більше того, регіональна співпраця сьогодні набуває все більшої ваги в контексті розбудови просторів, що функціонують на основі європейських норм і принципів. Очевидно, що регіони Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів відіграють важливе значення для реалізації євроінтеграційного курсу України. У пошуках шляхів розв’язання внутрішніх проблем країни цих регіонів все більшою мірою орієнтуються на стабільну й економічно передбачувану Європу, сподіваючись, що її потужний потенціал може бути активніше залучений до процесів геополітичної та соціально-економічної розбудови цих регіональних просторів.

Регіональні об’єднання мають потенціал сприяння країнам, які намагаються стати членами таких широких утворень як ЄС. Вони готуються до вступу, створюючи міцніший економічний та соціальний фундамент для інтеграції і заздалегідь приймаючи певні норми і стандарти цих організацій. Отже, схеми регіонального співробітництва можуть сприяти безпеці в цілому шляхом поширення і поглиблення інтеграції й тіснішого співробітництва. Через економічне співробітництво вони стимулюють покращення економічних умов життя в країнах-членах, допомагаючи розумінню спільних інтересів і взаємозалежності. Двостороннє співробітництво з державами даних регіонів, а також багатосторонні форми співпраці дають можливість Україні ефективніше здійснювати оцінку інтеграційних процесів у визначених регіонах, досліджувати механізми інтеграції країн до ЄС, а також виявляти можливості впливу цих країн на європейські перспективи України.

Співробітництво України з державами ЦСЄ, Балтійського та Чорноморського регіонів є важливим механізмом євроінтеграційної політики України, що актуалізує проблему вироблення концепції розвитку та поглиблення співпраці України з державами зазначених регіонів на дво- та багатосторонньому рівнях.

Наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у виявленні особливостей, стану та перспектив розвитку регіонального співробітництва української держави у регіонах Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів як складової частини загальноєвропейського інтеграційного процесу, а також з’ясування потенціалу їх впливу на євроінтеграційну політику України.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмними темами. Дисертаційна робота виконана у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (номер державної реєстрації 0197 U 015201), програми Інституту міжнародних відносин "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер державної реєстрації 0197 U 003322) та відповідно до наукової програми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин" (номер державної реєстрації 0197 U 003325).

Об’єктом дисертаційного дослідження є регіональна політика України в контексті реалізації її євроінтеграційних прагнень.

Предметом дисертаційного дослідження є співробітництво України з державами регіонів Центрально-Східної Європи, Чорного та Балтійського морів на дво- та багатосторонньому рівні, як одна з форм реалізації регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від початку 1990-х років до 2007 року, що обумовлено процесом становлення системи зовнішньополітичних пріоритетів України часів незалежності у контексті розгортання інтеграційних процесів на європейському континенті й визначенням ролі й місця української держави в них.

Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення перспектив використання політики України в регіонах Балтійського та Чорного морів, Центрально-Східної Європи для реалізації зовнішньополітичної стратегії української держави з приєднання до європейських інтеграційних структур.

Визначена мета передбачає вирішення наступних завдань дисертаційного дослідження:

Систематизація існуючих методологічних підходів до питань формування і реалізації регіональної політики держави.

Дослідити фактори визначення регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України в умовах сучасних політичних та економічних процесів в Європі.

Визначити форми реалізації політики України на регіональних напрямках в Європі.

Дослідити стан та визначити перспективи співробітництва України з країнами Центрально-Східної Європи, країнами Чорноморського регіону та регіону Балтійського моря та подати можливості його використання у процесі вступу до Європейського Союзу.

З’ясувати основні тенденції розвитку та виявити перспективи впливу транскордонного співробітництва з країнами-сусідами на євроінтеграційні перспективи України.

Виділити та проаналізувати тенденції й перспективи участі України у регіональних міжнародних організаціях, форумах та процесах (БЧС, ЦЄІ, ОЧЕС та ГУАМ) для європейського майбутнього України.

Проаналізувати вплив “російського фактору” на формування регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України.

В основі дисертаційного дослідження лежить припущення, що активізація зовнішньополітичної активності України з країнами Центрально-Східної Європи, країнами Чорноморського регіону та регіону Балтійського моря на дво- та багатосторонньому рівнях, а також у рамках існуючих міжнародних форумів та об’єднань сприятиме інтеграції української держави до Європейського Союзу.

Особливості та специфіка обраної теми вплинули на вибір методології дисертаційного дослідження. Основними методами є системний аналіз, що дозволяє проаналізувати процес формування політики України щодо регіональних векторів, ключових для євроінтеграційної стратегії, у якості складової формування нової структури світової системи із її структурними одиницями – регіонами й субрегіонами. На основі існуючих у сучасній теорії міжнародних відносин підходів автором запропоновано методологію дослідження регіонів та вплив регіонального співробітництва на потенціал держав-складових реалізовувати національні інтереси. Методологічними прийомами виступають політичний аналіз, логіко-аналітичний та геополітичний принципи, що дозволили автору розглядати процес формування та реалізації політики України щодо регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського, Чорноморського (суб)регіонів у контексті одного з ключових (поряд з безпосередніми відносинами ЄС – Україна) методів здійснення зовнішньополітичного інтересу інтеграції до європейського політичного і економічного та євроатлантичного безпекового просторів. Аналіз документів та метод розробки прогнозного сценарію дає авторові можливість визначити принципи та тенденції політичних підходів щодо реалізації регіональних пріоритетів України, визначити низку заходів, спрямованих на максимізацію ефективності регіонального співробітництва для євроінтеграційної стратегії України.

Базу дисертаційного дослідження становлять: законодавство України, державні документи і матеріали, що стосуються питань політичної сфери і зовнішньополітичної діяльності в аспекті європейської та євроатлантичної інтеграції України, праці українських та зарубіжних вчених, політологів, які досліджують проблеми геополітики, регіональних пріоритетів зовнішньої політики української держави, особливості “європейського процесу” в Європі та його значення та перспективи для України.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що пропоноване дослідження є комплексним аналізом регіональних пріоритетів зовнішньої політики України у процесі європейської інтеграції на основі дво- та багатостороннього співробітництва української держави з країнами Центрально-Східної Європи, країнами регіонів Чорного та Балтійського морів, транскордонного співробітництво України з країнами-сусідами, а також співпраці у рамках різних міжнародних організацій, форумів та об’єднань зазначених регіонів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними результатами:

подано систематизацію методологічних підходів до визначення пріоритетів регіональної політики держави, України зокрема;

встановлено, що важливою проблемою регіональної політики України є визначення регіональної системи, в якій Україна могла б закріпитися у якості ключового актора, й запропоновано авторське бачення структури аналізу таких регіональних систем;

виявлено, що регіони Центрально-Східної Європи, Чорноморський та Балтійський регіони являють собою важливий рівень євроінтеграційної стратегії України з огляду на потенціал регіонального співробітництва на основі європейських норм і принципів;

доведено, що концепція регіонального лідерства України в регіонах, які досліджуються, не відповідає зовнішньополітичним ресурсам України з огляду на функціональну неструктурованість та лідерські інтереси ключових регіональних та позарегіональних акторів;

визначено, що найбільш ефективними механізмами реалізації національних інтересів України в регіональних просторах ЦСЄ, Чорноморському та Балтійському є як двосторонній рівень відносин з усіма країнами регіонів, так і співпраця в рамках регіональних структур ЦЄІ, ОЧЕС та ГУАМ у напрямах, що відповідають національним інтересам України;

доведено, що транскордонне співробітництво України з країнами сусідами є одним з найефективніших методів входження до європейських інтеграційних структур;

встановлено, що євроінтеграційна політика України потребує зваженого підходу до визначення параметрів відносин із Російською Федерацією за рахунок прагматичності підходів до вирішення спільних проблем на основі взаємної вигоди.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані для подальшого наукового дослідження співробітництва на Балто-Чорноморській осі, з країнами Центрально-Східної Європи, регіонів Чорного та Балтійського морів з точки зору геополітики України та вибору шляхів європейської інтеграційної політики української держави.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані для подальшого дослідження та визначення геополітичного майбутнього України, як європейської держави, а також для використання у підготовці планів інтеграції до євроатлантичних та європейських структур на основі поглиблення співпраці з країнами регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів, а також з урахуванням позиції української держави щодо існуючих у цих регіонах міжнародних організацій, об’єднань та форумів.

Формами застосування результатів, отриманих у дисертаційному дослідженні, є:

науково-дослідний – основні положення та висновки дисертації можуть надалі використовуватись для майбутніх розробок проблематики реалізації європейського вектора регіонального співробітництва української держави;

навчальний – розроблені у дисертації наукові положення можливо використати під час викладення спецкурсів “Європейська політика України”, “Регіональні пріоритети зовнішньої політики України”, “Актуальні проблеми зовнішньої політики України” тощо;

практичний – у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, Ради національної безпеки та оборони України, різноманітних наукових та науково-дослідних установ України, при підготовці навчальних та наукових програм у Вищих навчальних закладах України тощо.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження було оприлюднені у виступах на наукових конференціях, а зокрема на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 24-25 квітня 2003 року; міжнародному семінарі “Лідери майбутнього”, м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 26 червня 2003 року; V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи”, м. Київ, Гуманітарний інститут НАУ, 24-26 березня 2004 р.; науково-практичній конференції “Транскордонне та регіональне співробітництво між Україною та країнами Центрально-Східної Європи як важливий складник європейської стратегії України”, м. Київ, 12-13 травня 2004 р.; третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”. Секція міжнародні відносини, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 10 березня 2005 року; та на міжнародному студентському круглому столі “Болгарія та Європейський Союз”, Правничо-історичний факультет Південно-Західного університету імені Неофіта Рильські, м. Благоєвград, Болгарія, 20 квітня 2005 року.

Основні положення дисертації відображено у шести наукових статтях.

Структура дисертації, обумовлена метою та завданнями дослідження, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (353 найменувань українською, російською, англійською та польською мовами). Загальний обсяг роботи складає 217 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначаються мета та завдання, об‘єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” - розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу дослідження та здійснено класифікацію та критичний аналіз основних джерел, використаних для дослідження.

З огляду на мету і завдання даної роботи в методологічному аспекті концепція даного дослідження полягає у виявленні ролі і місця (суб)регіональних напрямків у євроінтеграційній стратегії України з огляду на пошук ефективних механізмів реалізації регіональних пріоритетів України в імплементації європейської політики. Власне дана концепція спрямована на дослідження ефективності регіональної політики України, принципи її формування та тенденції практичної реалізації. Така концепція є багатокомпонентною і передбачає виокремлення таких її складових як: європейська політика як пріоритетний національний і зовнішньополітичний інтерес України, що передбачає вивчення особливостей формування європейської регіональної системи й принципів її функціонування; тенденції регіоналізації та субрегіоналізації на східному кордоні Європейського Союзу, місце України в них; регіональне співробітництво у контексті реалізації євроінтеграційного пріоритету зовнішньої політики України; форми, методи та механізми реалізації регіональних напрямків зовнішньої політики України.

Дослідження кожного з цих компонентів передбачає застосування специфічних методів аналізу, в основі яких системний підхід, політичний аналіз та геополітичний аналіз, що виступає у якості методологічного прийому.

Автором послідовно розглянуті методологічні підходи до визначення таких термінів як “регіон”, “регіональна політика”, “регіоналізація”, “регіоналізм”, “регіональний пріоритет” тощо. В результаті аналізу автором встановлено, що регіональна політика є інструментом реалізації інтересів держав у регіональному просторі або у регіональній системі. Базовою категорією для визначення регіональних пріоритетів політики європейської інтеграції України є регіон та критерії його виокремлення, оскільки для України актуальним є визначення регіону для реалізації цілей і завдань регіональної політики. Узагальнюючи існуючі теоретичні підходи в сучасних міжнародних відносинах автор виділяє такі критерії виокремлення регіонів: наявність довготривалих інтересів, що пов’язані з географічним розташуванням; наявність спільної міжнародно-політичної або суто регіональної проблеми, що потребує зусиль країн регіону для її вирішення; культурна, релігійна, етнічна, мовна спільність; інтенсивність зв’язків з приводу обсягу та характеру зовнішньої торгівлі, включаючи співвідношення імпорту та експорту; особливості фінансових контактів; рівень політичної взаємодії. Ці критерії можуть складатися у різні пріоритетні рівні для кожного окремого регіону, але у сукупності є характерними для будь-якої регіональної системи. На думку автора, важливими критеріями міжнародних регіонів, виступає поділ спільних цінностей та інтересів, що призводять до інтеграційних проектів щодо поєднання зусиль з реалізації цих спільних інтересів.

Автор пропонує структуру аналізу міжнародних регіонів, що визначаються у якості пріоритетних для України в контексті реалізації євроінтеграційної політики: по-перше, визначення регіону, мета об’єднання, делімітація; по-друге, структура, стратегії співробітництва, форми співробітництва.

Таким чином, пошук відповідного регіонального простору, адекватного цілям євроінтеграційної стратегії України, є однією із центральних ланок визначення регіональних пріоритетів України, на що й спрямовано аналіз у рамках даного дослідження.

Джерельно-документальну базу дослідження автор класифікує за наступними групами джерел: по-перше, важливі міжнародно-правові документи та нормативно-правові акти України, які визначають форми і напрямки діяльності України на зазначених зовнішньополітичних напрямах, які поділяються автором на документи загальнонаціонального значення, документи законодавчого характеру, видані ВР України, міжнародні документи та матеріали роботи міжнародних організацій. По-друге, виступи та офіційні заяви керівників та провідних науковців з питань зовнішньої політики в цілому та щодо регіональних пріоритетів зокрема. По-третє, монографії, збірники статей та колективні праці політичних і наукових діячів української та зарубіжної науки. Матеріали вітчизняних та періодичних видань, які присвячені питанням геополітичного майбутнього України, її зовнішньополітичному вибору та дослідженню питань регіональних пріоритетів європейської політики України. Так, роль та місце України у сучасному світі, її геополітичне значення для майбутнього Європи, європейські та євроатлантичні перспективи української держави, а також визначення пріоритетів зовнішньої політики України на європейському просторі, є центральними в роботах Балабана Р., Бершеди Є., Бодрука О., Василенко С., Віднянського С., Гальчинского А., Горбуліна В., Грищенка Т., Денисюка В., Єременка С., Кіш Є., Клімчука Б., Кононенка Н., Литвина В., Мальського М., Матійчика Я., Моцика О., Новицького В., Парахонського Б., Рудича Ф., Треніна Д., Соболєва А., Соскіна О.

Аналізу значення регіонів Центрально-Східної Європи, регіонів Чорного та Балтійського морів для європейського майбутнього України присвячено значну кількість наукових досліджень та праць українських та зарубіжних вчених, таких як Павлюк О., Зеленько Г., Рилач Ю., Кононенко Н., Брюсіс М., Емманклідіс Ж. тощо.

Останню категорію складають матеріали міжнародних конференцій, наукові дослідження, розробки та доповіді науково-дослідних центрів, інституцій, установ, вищих учбових закладів, інтернет-проекти, які займаються питаннями, розгляду яких присвячено дане дисертаційне дослідження.

У другому розділі – “Принципи та методи формування регіональних пріоритетів європейської політики України” - розглянуто основні принципи формування регіональної політики України щодо регіонів ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів, проаналізовано фактори, що впливають на визначення пріоритетів регіонального співробітництва та досліджено методи, форми та механізми реалізації цілей регіональної політики щодо вищезазначених регіонів.

У роботі послідовно аналізуються наступні чинники, що визначають регіональні пріоритети євроінтеграційної політики України: проголошення Україною європейської інтеграції домінантами свого розвитку; безпосереднє наближення ЄС до українських кордонів із акцентом на тенденції інтенсифікації процесів регіоналізації вздовж кордонів ЄС в інтересах створення геополітичного та геоекономічного простору на принципах та нормах ЄС; прагнення України долучитись до процесів, що відбуваються в Європі, та зайняти важливе місце на Балто-Чорноморській вісі шляхом налагодження тісної співпраці зі своїми найближчими сусідами в ЦСЄ, з країнами Балтії, Чорного моря; можливість використання (суб)регіонального співробітництва, яке може стати важливим чинником реалізації українського шляху до Європи, зважаючи на неможливість найближчого майбутнього посісти місце серед кандидатів на вступ до ЄС.

Автором особливо відзначено, що суть сучасної офіційної регіональної політики України полягає у просуванні по Балто-Чорноморській вісі співробітництва цінностей ЄС, європейської громадянської, розвиток практичних аспектів європейської інтеграції (транскордонне співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо).

Основними методами реалізації регіональної політики України щодо визначених пріоритетних напрямків, ефективність яких аналізується у дослідженні, є: багатостороннє співробітництво у рамках визначеного регіону з різноманітних питань, що становлять інтерес для регіону в цілому; двостороннє співробітництво між країнами; співробітництво у рамках існуючих регіональних міжнародних організацій, форумів та процесів; трансрегіональне співробітництво багатостороннього, двостороннього характеру, а також у рамках форумів та організацій, учасники яких належать до різних (суб)регіональних утворень, наприклад, з питань транспортування енергоносіїв; транскордонне співробітництво з країнами-сусідами.

Особливу увагу автором приділено визначенню проблем, які здатні негативно вплинути на реалізацію українських регіональних пріоритетів і на вирішення яких мають бути спрямовані першочергові зовнішньополітичні зусилля в контексті максимізації ефективності регіональної політики. Такими проблемами визначаються невідповідність України європейським вимогам соціально-економічного розвитку та незавершеність процесів демократичного реформування, наявність внутрішньо українських проблем політичного, економічного характеру; неготовність ЄС сприйняти Україну як нового кандидата на членства у цьому об’єднанні, яке зосереджується останнім часом на вирішенні внутрішніх проблем; подальше поглиблення розриву у темпах та результативності внутрішньополітичних, економічних та соціальних перетворень в Україні та країнах ЦСЄ, Балтії, що ускладнить зближення України з цими державами, передусім в економічній сфері, перетворивши українську державу на другорядного партнера у реалізації регіональних ініціатив; бажання країн-лідерів регіонів ЦСЄ, Чорного моря та Балтії посісти вагоме місце у східній політиці ЄС, перетворивши Україну з суб’єкта цієї політики на об’єкт; прагнення країн-членів ЄС усунути їх залежність від українських трубопроводів, створивши шляхи постачання енергоносіїв до Європи в обхід України; протидія Російської Федерації намаганням України стати лідером у регіоні Східної Європи, Чорного моря та на Балто-Чорноморській вісі.

Третій розділ – “Центрально-Східна Європа, регіони Чорного та Балтійського морів у євроінтеграційній політиці України” - присвячено дослідженню сучасного стану та перспектив відносин України та країн регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорноморського, а також проаналізовано потенціал транскордонного співробітництва як однієї з форм інтенсифікації регіонального співробітництва.

Розширення Європейського Союзу на Схід призвело до зростання значення України для країн ЦСЄ, що вилилось у зростання співпраці у різноманітних сферах взаємовідносин. Вступ до ЄС центральноєвропейських країн став одним із доказів необхідності поглиблення зазначеного співробітництва, адже це має вагомі передумови до реалізації євроінтеграційної стратегії України та загалом сприятиме пом’якшенню негативних наслідків розширення ЄС.

У загальному європейському баченні Чорноморський регіон сприймається як периферійна зона з переважними функціями транзитних можливостей та ресурсного потенціалу, відіграючи важливу роль у європейській політиці. На сьогодні внутрішня організація регіону є хаотичною та не містить чіткої геополітичної структури, що ускладнює вибір стратегії України щодо даного геополітичного та геоекономічного простору. В основі регіонотворення Чорноморського простору є інтереси в розбудові трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій, створення простору безпеки на південному напрямі самого ЄС. На двосторонньому рівні автором приділена увага значенню відносин України з Туреччиною, Грецією, Болгарією та Румунією в контексті просування її інтересів в чорноморському регіональному просторі.

Аналіз двосторонніх відносин України із Польщею, Словаччиною, країнами Балтії дають можливість автору запропонувати шляхи подолання можливої ізольованості України від європейських інтеграційних процесів, як полягають у продовженні удосконалення договірно-правової бази двосторонніх відносин із новими країнами-членами ЄС, поглибленні діалогу України із країнами ЦСЄ та Балтії щодо стабільності східних кордонів країн ЦСЄ, реалізації спільних виробничих міждержавних проектів та таких, що спрямовані на розбудову транспортної інфраструктури, співробітництво у енергетичній політиці, розширенні сфери діяльності існуючих міждержавних утворень, таких як єврорегіони, залучення досвіду країн ЦСЄ та Балтії у сфері професійної й структурної організації переговорного процесу з ЄС щодо співробітництва й інтеграції.

У четвертому розділі – “Діяльність України в регіональних міжнародних організаціях та форумах” - досліджуються цілі України та методи їх реалізації в рамках Балто-Чорноморського співробітництва, Організації Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Центральноєвропейської Ініціативи, як основних форм багатосторонньої співпраці країн визначених регіонів.

Особлива увага приділяється автором питанню ефективності або неефективності даних структурних об’єднань в інтересах реалізації Україною її євроінтеграційного курсу, і вужче, реалізації специфічних національних інтересів в економічній та політичній, безпековій площині, серед яких зокрема: вирішення питання диверсифікації енергетичних джерел для Європейського Союзу та України водночас; розвиток паливно-енергетичного й транспортного комплексів країн-членів цих організацій та об’єднань; поліпшення внутрішнього політичного та економічного становища країн-членів ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ; розширення перспективних ринків збуту товарів країн-членів ОЧЕС та ГУАМ.

Автором визначено, що діяльність України у рамках ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ та у форумі БЧС сприятиме налагодженню тісного політико-економічного та культурного співробітництва з країнами Центрально-Східної Європи, регіонів Балтійського та Чорного морів шляхом утвердження існуючих механізмів у рамках цих об’єднань. Поєднання їх потенціалу з відповідними кроками української держави на шляху внутрішнього економічного та політичного розвитку, може полегшити український шлях до об’єднаної Європи. Особливого значення на цьому шляху набуває діяльність у рамках ЦЄІ, яка залишаючись об’єднанням з підготовки країн до європейської та євроатлантичної інтеграції, надає значних можливостей для: обміну досвідом щодо внутрішньополітичних та адміністративних реформ, реформування економіки, а саме лібералізації торгівлі; залучення іноземної технічної допомоги; розвитку співробітництва у банківській справі та страхуванні; залучення іноземного фінансування сільського господарства, промисловості, наукового сектора тощо.

Очевидним є позитивний ефект від розбудови відносин між країнами регіонів Балтійського та Чорного морів, адже успішний перебіг структурних процесів на вісі Балтика – Чорне море у поєднанні з існуючими системами відносин у Центрально-Східній Європі лише додасть стабільності та процвітання Європи загалом. Автором відзначається в цьому контексті активна протидія Росії існуванню деяких з об’єднань та форумів, зокрема щодо таких як ГУАМ та БЧС, в яких вона не представлена у якості країни-члена. Існування таких об’єднань здебільшого сприймається як загроза російським регіональним інтересам, виводить країни-члени цих структур з-під російського впливу, створює підстави для зменшення у майбутньому енергетичної залежності від російських джерел нафти та газу, з часом може призвести до утворення альтернативної СНД організації виключно проєвропейської орієнтації. Актуальним в даному контексті автором вбачається розгортання концепції кооперативного регіоналізму, що має посилювати залучення Російської Федерації до проектів спільної зацікавленості в регіонах ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів.

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить наступні висновки:

1. Розширення Європейського Союзу сприяло у другій половині 90-х років ХХ століття розвиткові процесів регіоналізму саме по кордону ЄС з метою створення міцного економічного та соціального підґрунтя для адаптації країн-сусідів до параметрів та стандартів ЄС, а згодом їх інтеграції до європейських та євроінтеграційних структур з подальшим поглибленням діалогу з питань безпеки, вирішення існуючих проблем та пошуку компромісів.

На основі аналізу та узагальнення різноманітних підходів до методики формування і практичного втілення регіональної політики України, можемо стверджувати, що саме цей напрям вітчизняної зовнішньої політики становить значний ресурс втілення євроінтеграційних прагнень української держави. Для України її роль та місце у визначених процесах регіональної співпраці визначається її розташуванням та природою безпосередньо регіональних та субрегіональних комплексів.

Водночас, регіональна політика України в Європі має ряд проблем через визначення просторових параметрів і, передусім, визначення та окреслення меж регіональної системи в якості ключового актора. Проблемними аспектами визначення регіональних пріоритетів України є: належність України до кількох регіональних систем з різною динамікою розвитку; відсутність єдиного підходу до визначення засобів реалізації регіональної політики України; інтенсивне і всебічне інтегрування східноєвропейських країн до ЄС з одночасним наданням співпраці з країнами пострадянського простору периферійного значення; відсутність чіткої структури у регіонах Чорного та Балтійського морів.

2. Україна залишається на периферії процесів європейської інтеграції передусім через обмеження процесів розширення ЄС у зв’язку з: необхідністю вирішення наслідків останнього розширення; провалом референдумів щодо Конституції ЄС; проблемністю переговорів щодо вступу балканських країн та Туреччини до ЄС; прийняттям більш жорстких критеріїв вступу для нових кандидатів; незавершеністю процесів внутрішніх реформ в Україні та нестабільним станом української економіки; необхідністю відповідати інтересам усього Союзу, враховуючи так званий “прагматичний інтерес” як у рамках ЄС в цілому, так і на двосторонньому рівні.

Регіональними пріоритетами євроінтеграційної політики України можуть стати регіони Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів, враховуючі наступні фактори: географічну наближеність; історичне минуле; мовну, релігійну, культурну ідентичності; суб’єктність (субрегіони) європейського політичного простору; проголошення Україною євроінтеграційної стратегії; наявність тісних економічних, торгівельних, енергетичних та політичних зав’язків; проголошення країнами згаданих регіонів спільного бачення можливостей вирішення існуючих проблем у безпековій, економічній, екологічній сферах на засадах норм і принципів Європейського Союзу; наявність у країн згаданих регіонів реальних можливостей для спільної реалізації проектів в енергетичній та транспортній галузях; прагнення разом з державами субрегіону Каспійського простору остаточно сформувати Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, значення якого зростає у контексті його важливості для ЄС з точки зору економічної та енергетичної безпеки у поєднанні з транспортним та транзитним потенціалом.

3. Обираючи зовнішньополітичну стратегію, Україні бажано чітко вести мову щодо намірів української держави, доводячи таку позицію практичним наповненням задекларованих кроків та їх передбачуваністю. Доцільними та ефективними формами реалізації регіональних пріоритетів є:

дво- та багатостороннє співробітництво у рамках певних галузевих напрямків, поступово виводячи цей формат співпраці на якісно новий рівень, який у майбутньому може призвести до формування орієнтованого на ЄС геоекономічного простору з акцентом на транзитний потенціал в контексті формування коридорів постачання енергоресурсів до Європи;

співробітництво у форматі вже існуючих у названих вище регіонах форумів, об’єднань та організацій, зокрема, форуму держав Балто-Чорноморської вісі, ЦЄІ, ОЧЕС, ГУАМ тощо. Це, у свою чергу, передбачає в першу чергу розширення масштабів економічного, транспортно-комунікаційного співробітництва у поєднанні із одночасним пошуком держав-лобістів українських інтересів в Європі як серед провідних держав-членів ЄС (Німеччина, Італія, Нідерланди, Великобританія), так і нових його членів (країни ЦСЄ та Балтії).

4. Слід визнати існування низки обставин, здатних загальмувати процеси регіональної співпраці й негативно вплинути на політику України у цих регіонах. Такими є криза загальнорегіональних інтеграційних процесів через концентрацію зусиль країн-лідерів на (західно) європейському напрямкові; низька вага та авторитетність лобістів України (приміром, Польщі) в ЄС; ускладнення зближення України з державами ЦСЄ, особливо в економічній сфері, через впровадження ними принципів та норм європейської спільноти стосовно співробітництва з країнами-сусідами.

Інтенсифікація співробітництва з країнами регіонів ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів набуває важливого значення для прискорення процесу європейської інтеграції України з огляду на низку обставин:

зацікавленість самих країни ЦСЄ у збереженні та розвитку незалежної та демократичної України з точки зору забезпечення їхньої власної безпеки;

бажання і готовність країн ЦСЄ надавати підтримку Україні на її шляху до Європи, на чому останнім часом наголошують представники країн Центральної та Східної Європи, в першу чергу Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина, адже нарощування діалогу з ними сприятиме вирішенню таких важливих питань як збільшення темпів економічних взаємовідносин, спрощення візового режиму тощо;

враховуючи залежність країн Європи від зовнішніх енергетичних ринків, можна припустити зростання енергетичної складової української економіки;

принципове значення території України, зважаючи на можливості транспортних мереж України;

реальні передумови для нарощування рівнів політичної співпраці, діяльності єврорегіонів, співпраці у сферах безпеки, науки, освіти, захисту навколишнього середовища, що певною мірою призведе до прагматизації європейської політики України.

5. Враховуючи нову політику сусідства Європейського Союзу, виникає необхідність розробки українською владою ефективних механізмів перетворення прикордонних взаємовідносин на транскордонні, використовуючи існуючі механізми та інструменти ЄС, його технічну допомогу.

Усі західні області України входять до тієї чи іншої структури транскордонної взаємодії у рамках існуючих євро регіонів, що свідчить про динамізм транскордонного співробітництва України. Водночас, український досвід ліквідації вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку у 2005 році негативно вплинув на економічний стан українських областей, які є складовими єврорегіонів, зменшуючи товарообіг з сусідніми іноземними прикордонними територіями та призводячи до відтоку іноземних капіталів з цих регіонів.

Досвід центральноєвропейських сусідів України, а також країн Балтії свідчить, що створення сприятливих умов для ефективної та взаємовигідної співпраці суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів України та рівня життя населення можливо досягнути лише за умов:

дотримання практичної, стабільної та послідовної політики у цій сфері, що стане одним з доказів практичного виконання євроінтеграційної політики;

зростання обсягів державної підтримки та сприяння у розробці програм та комплексних підходів до розв’язання проблем розвитку прикордонних територій України;

створення дієвих правових, інституційних та фінансових інструментів транскордонної співпраці;

докладання додаткових зусиль з боку держави для технічної розбудови українських кордонів, що, відповідно, вплине на стан транскордонного економічного співробітництва й посилить безпеку на нових східних кордонах Європейського Союзу;

розробки нових проектів транскордонної співпраці у сферах: модернізації системи трубопроводів; приведення у відповідність до європейських стандартів українських шляхопроводів, залізничного сполучення; розробки спільних туристичних проектів та рекреаційних зон; пошук можливостей для пом’якшення пропускного та візового режимів з сусідніми країнами; продовження спільного вирішення проблем захисту навколишнього середовища у Карпатах та на Дунаї; проведення культурних обмінів між населенням прикордонних областей, освітніх обмінів та програм між навчальними закладами;

6. В умовах невизначеності у питаннях отримання членства в ЄС для України однією з форм реалізації встановлених зовнішньополітичних завдань стане участь України у діяльності таких форумів та об’єднань як ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ, БЧС тощо. Активна позиція у цих процесах та форумах здатна визначити майбутній розвиток України, адже:

безпосередня участь у діяльності ОЧЕС, ЦЄІ, ГУАМ, БЧС створює певні перспективи розвитку взаємовідносин між країнами-членами, що є свідченням прагматичності підходів країн-членів до втілення намірів розвивати співпрацю на основі взаємних інтересів;

виникають значні можливості вирішення внутрішніх економічних та соціальних проблем країн-членів за умови створення зон вільної торгівлі, реалізації спільних економічних проектів тощо;

веде до створення (суб)регіональних структур безпеки та стабільності з урахуванням інтересів не лише регіональних акторів, але й Європейського Союзу;

створює можливості для реалізації українських інтересів стосовно транспортно-енергетичного співробітництва, має значний потенціал політичної та економічної співпраці у галузях сільського господарства, харчової промисловості, охорони навколишнього середовища, науки і технологій, туризму, транскордонного співробітництва, залучення технічної допомоги, співробітництва у банківській справі та страхуванні тощо;

Проблемними аспектами в діяльності даних структур є:

- невизнання всіма країнами-учасницями перспективності та ефективності існування таких об’єднань, віддаючи перевагу прямим зв’язкам з ЄС;

декларативний характер ініціатив та проектів в рамках цих структур;

протидія з боку Росії, вбачаючи у цих процесах альтернативи СНД та загрозу утворення буферної зони на її західних кордонах;

слабке фінансування існуючих в них проектів.

Очевидно, що діяльність України суто в рамках ОЧЕС, ГУАМ, БЧС та ЦЄІ навряд чи стане основою реалізації її євроінтеграційних прагнень. Але активна позиція української держави у діяльності цих об’єднань, форумів та процесів сприятиме підвищенню рівня взаємовідносин України з іншими державами-учасницями, здобуттю більш вагомого місця у форматі Балто-Чорноморської вісі.

7. Тісний взаємозв’язок України та Росії визначається їх географічним розташуванням, історико-культурною близькістю, переплетінням етнічних, мовних, економічних та великою кількістю інших зв’язків. Російська Федерація прагне утримати Україну в сфері свого впливу.

Відтак, політика європейської інтеграції вимагає належної координації зі східним зовнішньополітичним напрямком. У зв’язку з цим, доцільним вбачається: не намагатись використовувати євроінтеграційну політику для зменшення російського впливу в цій частині світу; надати російсько-українському діалогу більшої деідеологізованості, зваженості та прагматизму на основі взаємної вигоди (стрижневе значення може мати, приміром, енерготранспортна система України, яка має істотне значення як для Росії, України, так і для країн ЄС); при збереженні транзитного потенціалу української території поступово зменшувати енергозалежність від Росії через пошук альтернативних джерел енергопостачання; підтримувати російсько-українські відносини на рівні стратегічного партнерства та обопільної взаємозалежності обох держав шляхом розширення та поглиблення існуючих сфер співробітництва через переведення вирішення конфліктних чи спірних питань виключно у переговорну площину; використати досвід існуючого транскордонного співробітництва на західних кордонах української держави для розвитку транскордонної співпраці з Росією з точки зору її законодавчого оформлення, практичного наповнення та реалізації регіональних ініціатив. Водночас, це потребує найскорішої делімітації та демаркації східних та північних кордонів України.

Список опублікованих праць за темою дослідження:

Шпак Д.Р. Пріоритети регіональної інтеграції України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 42 (у двох частинах). Частина ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2003. – 182 с. – С. 167-174.

Шпак Д.Р. Балто-чорноморське співробітництво як прогресивний напрямок інтеграційної політики України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 9. Зовнішня політика та дипломатія: історичні традиції, сучасні реалії, перспективи / З заг. ред. Б.І. Гуменюка, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. – Київ, 2003. – 436 с. – С. 168-177.

Шпак Д.Р. Пріоритети регіональної інтеграції України в контексті її євроінтеграційної політики // Вступ до міжнародних відносин. Наукові праці історичного факультету Донецького національного університету (серія “Міжнародні відносини”). – Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2003. – 148 с. – С. 35-50.

Шпак Д. Транскордонне співробітництво та європейська інтеграція України // Транскордонне та регіональне співробітництво між Україною та країнами ЦСЄ як важливий складник європейської стратегії України. Погляд молодих вчених. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 12-13 травня 2004 року. / За ред. І.О. Мінгазутдінова. – К.: МПП “Квартум”, 2004. – С. 252-261.

Шпак Д.Р. Вплив розширення Європейського Союзу на регіональну інтеграцію України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 10. Частина І: Зовнішня політика і дипломатія: погляд із ХХІ століття / За заг. ред. М.А. Кулінича, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. – Київ, 2004. – 456 с. – С. 393-404.

Denis Shpak. National interests of Ukraine in the context of Black Sea regional cooperation // Bulgaria and the European Union. International Students’ Round Table. Blagoevgrad, 20 April 2005. – South-Western University “Neofit Rylski”, Faculty of Law and History, 2005 – P. 40-44.

Шпак Д. Роль транскордонного співробітництва з країнами-сусідами в європейській регіональній політиці України // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. Вип.. 35 / Відп. ред.. Л.О. Лещенко / К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2006. – 252 с. – С. 186-202.

Анотації

Шпак Д.Р. Регіональні пріоритети євроінтеграційної політики України.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня