КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 48.7.01

ОСЬМАК Оксана Олександрівна

ЕКСПРЕСІОНІЗМ В КОНТЕКСТІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ

спеціальність 09.00.08 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету.

Науковий керівник - | Левчук Лариса Тимофіївна, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри етики, естетики і культурології філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти - | Личковах Володимир Анатолійович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри історії та теорії культури Чернігівського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка

Лебединська Ірина Вадимівна, кандидат філософських наук, доцент, провідний співробітник інституту соціальної і політичної психології АПН України

Провідна установа - | Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

Захист відбудеться “ 29 ” квітня 1999 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка /Київ, вул. Володимирська 58/.

Автореферат розіслано “ 26 ” березня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кучерюк Д.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Аналіз експресіонізму в контексті сучасної західноєвропейської культури пов'язаний, на наш погляд, з більш широкою, теоретично вагомою проблемою - сутністю гуманітарного знання.

Сучасне гуманітарне знання визначається пошуками шляхів до інтеграції різних наук, кожна з яких розвивається і як самодостатня, і як така, що збагачує суміжну науку. Виявлення філософсько-естетичних засад експресіонізму - одного з провідних напрямів мистецтва ХХ століття - можливе лише при творчій взаємодії естетики, мистецтвознавства, психології та історії культури, принаймні, кінця ХІХ - першої половини ХХ століття. Взаємодія цих наук не лише дозволить чітко "вибудувати" хронологію становлення й розвитку експресіонізму, але й допоможе аргументовано обгрунтувати самобутність експресіонізму щодо тематичної і соціальної спрямованості його творів, непересічності художніх прийомів, поліфонічності психофізіологічних засад, які виявляються в процесі створення конкретних творів у різних видах мистецтва: літературі, живопису, музиці, театрі та кіно.

Інтерес до конкретних напрямів мистецтва ХХ століття, який все виразніше демонструє сучасна українська естетика, є, певною мірою, символічним: завершується століття і виникає нагальна потреба підсумувати його досягнення та прорахунки, накреслити перспективи подальшого художньго розвитку. У такому контексті експресіонізм має особливий сенс: зробивши перші кроки напочатку століття, це мистецтво досить яскраво виявило себе у його найдраматичніших ситуаціях, поступово створивши специфічний духовний простір, який об'єднав чи не найталановитіших сучасних митців, накреслив шляхи взаємодії західної та східної культури, сприяв поглибленню уявлень сучасників про творчий потенціал художньої діяльності. Важливо відмітити, що експресіонізм не вичерпав себе в межах столітньої історії, а, поступово естетично збагачуючись, має досить вагоме підгрунтя для подальшого розвитку.

Ступінь наукової розробки проблеми. Розвиток експресіонізму багато в чому завдячує непересічній західноєвропейській філософії другої половини ХІХ століття, яка сприяла активізації інтересу до внутрішніх психологічних станів людини, до її моральнісних пошуків, до намагання знайти своє місце у суперечностях суспільного життя.

На експресіоністів значною мірою вплинула філософія С.Кіркегора, А.Шопенгауера, З.Фрейда, а також тих, хто закладав теоретичні принципи феноменології, зокрема, Е.Гуссерля. Більш пізні періоди розвитку експресіонізму можуть бути розглянуті в контексті теоретичних пошуків М.Мерло-Понті, Т.Адорно, частково, конкретних ідей Ж.-П.Сартра.

В останні роки естетична наука приділяє певну увагу проблемам мистецтва, наголошуючи на його естетичній природі. Серед теоретично перспективних підходів зазначимо роботи українських естетиків: С.Д.Безклубенка, М.М.Бровка, О.П.Воєводіна, В.І.Панченко, Р.П.Шульги та ін.

Ідея естетики як метатеорії мистецтва набуває особливого значення в умовах завершення ХХ століття і цілком закономірного бажання теоретиків узагальнити ті процеси, які властиві розвитку мистецтва протягом досить тривалого часу. У цьому контексті мають значення як тенденції розвитку мистецтва загалом, так і його конкретних проявів, у нашому випадку, - експресіонізму. Отже, крім аналізу загальнотеоретичних джерел особливого значення набувають спроби естетико-мистецтвознавчого розгляду цього напряму.

Серед спроб філософсько-естетичного аналізу експресіонізму слід відмітити роботи відомих російських естетиків І.С.Кулікової та Ю.Б.Борєва, у яких не тільки досить детально відтворюються хронологічні межі і суто формальні (угруповування, маніфести, виставки, засновники і учасники цього мистецького напрямку) засади історії експресіонізму, але й розробляються питання теоретичного забезпечення цього мистецтва. І.С.Кулікова виявила органічний зв'язок художніх пошуків експресіоністів з конкретними ідеями філософії Е.Гуссерля, звертаючи особливу увагу на хронологічні етапи становлення ідей Гуссерля у розвитку практики художньої творчості експресіоністів. Ю.Б.Борєв послідовно виявляє тенденцію протиставлення експресіонізму та реалізму, індивідуалізму й типовості. Для з'ясування специфіки експресіонізму, він залучає категорії "розірваність" та "ізольованість". Проте позиція Ю.Б.Борєва спирається, передусім, на ідеологічні засади, на виявлення соціальної суті експресіонізму. Художньо-естетична специфіка мистецтва окреслена ним більш, ніж побіжно.

Різні за спрямованістю і теоретичними завданнями, проте безпосередньо пов'язані із з'ясуванням природи експресіонізму, в українській науковій думці виділяються роботи І.К.Іванкіна, Л.Т.Левчук, О.І.Оніщенко.

Так, Л.Т.Левчук вважає за необхідне чітко "розвести" методологічні спрямування в середині експресіоністичного руху, адже теоретична та ідеологічна розшарованість експресіонізму гостро виявилася, наприклад, і у Німеччині 20 - 30-х років: з одного боку, частині митців було заборонено працювати, а з другого, митці активно співробітничали з новою владою. Л.Т.Левчук також простежує і сучасну долю експресіонізму на прикладі творчості І.Бергмана та А.Райнера.

Дещо осторонь від традиційних підходів до експресіонізму стоїть позиція О.І.Оніщенко, яку цікавить доля східноєвропейського (слав'янського) експресіонізму, зокрема, експресіоністичні мотиви у творчості О.П.Довженка. О.І.Оніщенко вважає, що таких видатних митців кінця ХІХ - початку ХХ століття, як О.Кобилянська, В.Стефаник, слід вважати представниками "української гілки" східноєвропейського експресіонізму.

Проблема специфіки творчого процесу в експресіонізмі є однією з найскладніших щодо з'ясування естетико-мистецтвознавчої природи виникнення задуму твору й виявлення шляхів його здійснення. Ті теоретичні джерела, на які сьогодні ми спираємося при аналізі експресіоністичного мистецтва, повністю уникають проблеми специфіки творчого процесу. Водночас, навряд чи можно зрозуміти мистецтво, якщо для дослідника залишається таємницею як особа митця, так і процес його роботи. Отже, обгрунтовуючи проблему специфіки творчого процесу в експресіоністичному мистецтві, з'ясовується декілька питань: по-перше, ступінь співпадання розуміння творчості експресіоністами з більш узагальненими точками зору, виробленими сучасною наукою, на які спирається митець. Друге питання стосується безпосередньо самих експресіоністів, а саме, - визначачення спільних рис в творчому процесі експресіоністів.

Систематизуючи вже зроблене, виділимо такі аспекти дослідження загальних проблем творчості, які допоможуть з'ясувати специфіку експресіонізму в контексті творчого процесу: психологічний (І.В.Лебединська, К.О.Платонов, В.А.Роменець, Л.К.Руткевич), філософський (Г.О.Давидова В.А.Личковах, В.І.Мазепа, Б.В.Новіков, В.Д.Цапок), естетичний (Л.Т.Левчук, Ю.В.Петров, Л.Н.Столович, Є.Г.Яковлєв), естетико-мистецтвознавчий (Д.І.Говорун, О.М.Петрова).

На особливу увагу заслуговують роботи філософсько-психологічного плану, присвячені безпосередньо творчості представників експресіонізму (Л.Г.Андреєва, М.К.Мамардашвілі).

Зазначимо, що існуючі підходи до розуміння природи творчості лише частково можуть допомогти розумінню творчого процесу експресіоністами. Більшість теоретиків виходять з розуміння творчості як діяльності, кінцевим підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Такий підхід співпадає з більш широкою позициєю визнання, передусім, соціальної активності мистецтва взагалі, а, відповідно, й соціальної активності людини, яка його створює. На нашу думку - експресіонізм, хоча і несе в собі соціальне навантаження, проте воно не співпадає з, так би мовити, загальновизнаним значенням поняття "соціальне", тим більш, з поняттям "образ-дія". Розбіжність між "типовим" і "експресіоністичним" вживанням певних понять поглиблюється під час аналізу процесу творчості. Змістовне "насичення" різних понять, відмінність вживання певних термінів експресіоністами у загальновизнаному значенні створює труднощі, які далеко не завжди можна подолати.

В ході дослідження, залучаючи до аналізу ряд розробок у сфері сучасної психології, а також естетико-мистецтвознавчих досліджень з культури Сходу, дисертант свідомо застосовує компаративістський метод аналізу, який надає змогу більш детально дослідити специфіку творчого процесу в експресіонізмі.

Об'єкт дослідження: експресіонізм в контексті західноєвропейської культури ХХ століття.

Предмет дослідження: естетико-мистецтвознавче підгрунтя західноєвропейського експресіонізму та його місце в діалозі культур "Захід-Схід" в системі компаративістського аналізу.

Мета дослідження: обгрунтувати естетико-мистецтвознавчі засади експресіонізму і специфіку його прояву у різних видах мистецтва.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення конкретних задач дослідження:

- реконструювати історію становлення і розвитку експресіонізму;

- дослідити експресіонізм як напрямок у сучасному мистецтві, що має корені у світовій філософській думці і обумовлений динамікою розвитку художнього мислення;

- проаналізувати естетико-мистецтвознавчі засади експресіонізму;

- з'ясувати типи творчого процесу експресіоністів відповідно до видової специфіки мистецтва;

- аргументувати інтегративну функцію експресіонізму в діалозі культур "Захід-Схід".

Наукова новизна одержаних результатів визначається авторським підходом до експресіонізму - не лише як до мистецького напрямку, свідомо зорієнтованого на відтворення смисложиттєвої проблематики, а, передусім, як до специфічного духовного простору в західноєвропейській культурі ХХ століття, якому притаманне самобутнє світобачення, здатне виконати інтегративну функцію у діалозі "Захід-Схід".

В процесі дослідження автор отримав результати та дійшов висновків, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

- досліджено філософсько-естетичні витоки експресіонізму (С.Кіркегор, Ф.Ніцше, З.Фрейд) і відтворено процес концептуалізації теорії експресіоністичного мистецтва в роботах Т.Адорно;

- систематизовано і узагальнено понятійно-категоріальний апарат сучасного мистецтвознавства, спираючись на який можна відтворити досвід осмислення експресіонізму як рух від соціально-ідеологічного підходу до естетико-мистецтвознавчого та психологічного;

- показано, що естетичні засади експресіонізму розкриваються через заперечення "почуттєвого" типу культури (П.Сорокін) та активізацію інтересу до первісного мистецтва, міфології, самобутнього використання в творах факторів "час-простір", "свідоме-позасвідоме", "реальне-абсурдне" та ін.;

- реконструйовано історію творчих контактів митців заходу і сходу на межі ХІХ-ХХ столітть, і на значному мистецтвознавчому матеріалі аргументована інтегративна функція експресіонізму у діалозі культур "Захід-Схід";

- розкрита специфіка творчого процесу експресіоністів з огляду на художні можливості конкретних видів мистецтва - літератури, музики, живопису, - а також тих завдань, які ставить перед собою експресіоністичне мистецтво.

Елементи наукової новизни виявляються в аналізі конкретних творів експресіоністичного мистецтва, в розкритті взаємовпливу творчого й особистого життя окремих митців, спадщина яких зараз лише опановується як видатне художнє явище культури ХХ століття (Г.Гейм, Г.Тракль, А.Шенберг, Дж.Кейдж, А.Райнер, К.Ое та ін.)

Теоретична та методологічна основа дослідження спирається на загальні принципи наукового пізнання - об'єктивність та історизм. Складність об'єкта дослідження - експресіонізм в контексті західноєвропейської культури ХХ століття - зумовила звернення до філософських, естетичних, мистецтвознавчих та психологічних джерел, зокрема гештальт-психології та екзистенціального аналізу, а також

конкретних праць з історії мистецтва, релігії, світової культури. У роботі використаний метод компаративістського аналізу, який дозволяє більш змістовно окреслити роль експресіонізму у діалозі культур "Захід-Схід", а також дослідити специфіку створення конкретних творів експресіоністичного мистецтва.

Аналіз експресіонізму здійснено з максимальним урахуванням складності й суперечливості творчих і людських доль митців, твори яких формують непересічне явище в духовному житті Європи ХХ століття. У зв'язку з цим, автор свідомо використовує біографічний метод дослідження з достатньо широким зверненням до мемуарної літератури.

Практичне значення отриманих результатів. Дослідження експресіонізму має як самоцінне значення - грунтовний, достовірний аналіз одного з провідних напрямків сучасного мистецтва, - так і опосередковане - виявлення динаміки художнього розвитку західноєвропейської культури ХХ століття. Окремі матеріали та висновки можуть бути використані як в загальних курсах з історії культури, естетики, мистецтвознавства, так і в процесі розробки спеціальних курсів для студентів вузів, підпорядкованих Міністерству культури і мистецтв України. Дисертаційні матеріали становлять певний інтерес для літературно-художньої критики, яка сприяє виробленню ціннісних орієнтирів у розвитку сучасного мистецтва України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки роботи обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, засіданнях кафедри етики, естетики і культурології Київського університету імені Тараса Шевченка, на науковій конференції з нагоди 60-річчя з дня народження А.С.Канарського (Київ,1995), Міжнародній науково-практичній конференції "Талановита особистість, сім'я, школа, держава" (Київ, 1994), Другій Міжнародній науково-практичній конференції з проблем авангардного мистецтва (Херсон, 1995), у наукових публікаціях загальним обсягом 2.5 д.а.

Структура дисертації визначена логікою розвитку теми і містить вступ, три розділи (10 підрозділів), висновки та список використаних джерел, до якого включено 294 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання дослідження, вказується теоретична та методологічна основа роботи, формулюється її новизна та положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "Експресіонізм як специфічне світобачення" аналізуються наукові джерела, присвячені вивченню експресіоністичного мистецтва, розглядається специфіка інтерпретації поняття "експресіонізм" та філософські витоки мистецтва експресіонізму.

Традиції становлення й розвитку експресіоністичного мистецтва здебільше аналізуються на грунті німецької культури. Певним чином поділяючи такий підхід, дисертант все ж не обмежує розглядання експресіонізму рамками культури однієї країни і навіть лише західної культури. На нашу думку, феноменологічні зразки світосприймання Сходу можуть бути джерелом для розуміння мистецтва експресіонізму в аспекті компаративістики.

Починаючи реконструкцію становлення й розвитку експресіонізму, дисертант наголошує, що експресіонізм слід розуміти не тільки як художній напрямок, що відокремився від модерну напочатку ХХ століття, а, передусім, як спосіб існування духу, специфіку світосприймання, абсолютно окремий, індивідуальний погляд на проблему народження та смерті.

Попередні теоретичні підходи до експресіонізму були орієнтовані на експресіонізм як мистецтво. Проте, дисертант намагається обгрунтувати експресіонізм не тільки як художній стиль, який має свої закони, а як духовний простір зі специфічним розумінням місця індивідуальності в оточуючому світі та її способу перебування в ньому.

Термін "експресіонізм" походить від латинського "expressio", що означає "вираження". Саме "вираження" є головною ознакою, спираючись на яку, розкривається зміст цього поняття. На нашу думку, переклад і змістовне трактування терміну "експресіонізм" як "вираження" або "самовираження" не є коректним. Те руйнування форм, якими позначений шлях розвитку мистецтва в умовах ХХ століття знищило уявлення про ідеалізовану природу і експресивно виявлену душевність. Останні вже не складають зміст художнього образу, а поняття "вираження" або "самовираження", також як і поняття "наслідування"

вже не відповідають змісту й загальномистецькій орієнтації нового мистецтва. У процесі дослідження дисертант доводить необхідність розробити й обгрунтувати нові змістовні моделі розуміння специфіки експресіоністичного мистецтва за допомогою термінів "усвідомлення", "самоусвідомлення", "пошук", "пізнавання", "реалізація".

Мистецтво експресіонізму досить щільно пов'язане з філософією ХІХ - початку ХХ століття. В методології цього мистецтва знайшли своє вираження ідеї Ф.Шеллінга, С.Кіркегора, Ф.Ніцше, З.Фрейда, а пізніше Ж.-П.Сартра, А.Камю та ін. Концептуалізація філософсько-естетичних засад експресіонізму у 30-50 -ті рокі ХХ століття відбувається завдяки послідовному інтересу до творчості митців-експресіоністів з боку Т.Адорно, концепція якого є вагомим підгрунтям в осмисленні тих процесів, що відбувалися у культурі ХХ століття у цілому і, насамперед, у експресіоністичному мистецтві. Посилаючись на позицію Т.Адорно автор намагається розглянути експресіоністичне мистецтво у його соціальному аспекті, як пошук способу існування у соціальному світі, звертаючись до естетичної спадщини А.Шенберга та "нової віденської школи".

У другому розділі "Естетичні засади експресіонізму" дисертант показує, що активізація теоретичного інтересу до широкого кола проблем культури пов'язана саме з кінцем ХІХ - першими десятиліттями ХХ століття. У цей період з'являються роботи, які є певним методологічним підгрунтям культурології й до сьогодні. Віддаючи належне роботам, які мали і мають цілком заслужений розголос, дисертант звертає увагу, передусім, на дослідження П.Сорокіна "Соціокультурна динаміка". Спираючись на типологічні моделі культури, запропоновані П.Сорокіним, дисертант визначає експресіоністичне мистецтво як "ідеаціональне", яке суттєво відрізняється від того, що набула "почуттєва" культура. Це мистецтво, для якого найважливішою цінністю є духовність людини, її екзистенція.

Дисертант доходить висновку, що головною ознакою експресіоністичного мистецтва є інтроверсія, його свідомий наголос на індивідуальному світі людини, спрямованність на розкриття специфічних психологічних станів і відчуттів (страху, жаху, відчаю).

Досліджуючи естетичні засади експресіоністичного мистецтва, дисертант особливу увагу звертає на поняття "час", яке в межах експресіонізму досить виразно демонструє паралельний розвиток цього напрямку в мистецтві і екзистенціальній філософії. Співпадання інтересів

йшло через намагання і філософії, і мистецтва виразити як тотальний абсурд існування, так і нездатність його подолання.

Свідомо підкреслюючи поняття часу, експресіоністи розуміють його як актуальність проживання "теперішнього" моменту. Минуле й майбутнє існують для прихильників експресіоністичного мистецтва як сенситивні і ментальні проекції, не як частини часу, а як частини свідомості. Те, що визначається як "екзистенційний час" описується за допомогою поняття "теперішнього", але ж не як ознаки часу, а як актуальності кожного моменту життя і усвідомлення кожного моменту тим, хто це життя проживає.

Мистецтво експресіонізму повоєнних часів (А.Кіфер, С.Діворт, А.Райнер) відносно тлумачення "часу" спирається на ідеї гуманістичної психології (К.Наранхо, Ф.Перлс).

Дисертант аналізує абсурдність як основний екзистенційний стан, до якого звертаються митці-експресіоністи, як початкове ставлення людини до світу. Залучаючи концепцію гуманістичної психології (К.Наранхо, Ф.Перлз), екзистенціальний аналіз Р.Лейнга, твори А.Камю, Ф.Кафки, автор аналізує ставлення експресіоністичної людини до світу, розглядає модальності психологічної захищеності, впевненості у власному бутті і доходить висновку, що експресіоністичні твори відбивають стан психологічного відчуття втрати власної реальності, стан нікчемності, кинутості, безсилля.

Використання експресіоністами поняття "час" не завжди відбувалося у традиційних формах, відповідно до вимог класичної філософії. В мистецтві експресіонізму це поняття набуває метафоричний характер. Саме так використовується поняття "абсурд" - ознака певного часу, стану людини в особистих, внутрішніх психологічних вимірах.

Після другої світової війни, яка ще більше поглибила духовну кризу людини ХХ століття, і надала нового поштовху процесу "розсублімування" культури (Т.Адорно, гуманістична психологія), мистецтво окреслюється тяжінням до концептуалізму, "інтелектуальності", ускладненості не тільки засобів вираження, але й смислової насиченості творів, що передбачає досить глибокі знання зі сфери філософії, міфології, історії релігії.

Експресіоністичне мистецтво післявоєнних часів концентрує увагу навколо людських екзистенційних станів розгубленості, жаху, зруйнованості чітких смисло-життєвих орієнтирів. При відсутності підтримки у межах традиційної релігії митці намагаються доторкнутися до істини через власний містичний досвід. Надзвичайно цікавим

джерелом для осмислення релігійно-містичного аспекту експресіонізму, зокрема, у рамках відношення цього напрямку до трагедії людини, поставленої перед обличчям смерті, є творчість С.Ділворта та А.Райнера. Спираючись на художній досвід А.Райнера і використовуючи як підгрунтя релігійно-мистецьку концепцію О.Маурера, автор намагається простежити спроби експресіонізму вийти за межі офіційної релігійної доктрини, винайти власне містичне знання.

Серед теоретичних проблем естетики експресіонізму у аспекті компаративістського аналізу, однією з принципово важливих є виявлення взаємодії художніх моделей "Захід-Схід" і можливість наприкінці ХХ століття обгрунтувати експресіонізм не тільки як західноєвропейський феномен. При цьому слід враховувати те, що вплив східного мистецтва на західноєвропейську естетику і мистецтво початку сторіччя далеко не завжди виявлявся безпосередньо. Іноді воно впливало на митців скоріше опосередковано, через етичні принципи, через світогляд, проте, необхідно відразу ж розрізняти у цьому процесі, з одного боку, інтерес до далекої екзотики, яка ставала модною, а з другого - пошуки близькості західноєвропейського й східного мистецтв.

Слід зауважити, що на Заході критичне сприйняття Східної філософії та естетики і досі іноді проходить під знаком "несхожості", "чужорідності". Спроби подолати цю стигму "несхожості" проявилися наприкінці ХІХ - початку ХХ століття у теоретичних розробках вчених різних європейських країн, зокрема, Росії, де науковий інтерес до історії, релігії, мистецтва Сходу виявляється досить виразно (Г.М.Бонград-Левін, Г.-Ф.Ільїн, Л.В.Васьєв та ін.). Протягом ХХ століття з'являються численні розробки, які поглиблюють уявлення європейців щодо менталітету народів Китаю, Індії, Японії (Л.С.Васильєв, В.С.Гриценко, Е.В.Завадська, С.Н.Тюляєв, О.В.Шинкаренко).

Сьогодні серед найбільш перспективних підходів у філософській та естетичній думці заслоговує на особливу увагу компаративістський метод дослідження, детально розроблений, зокрема, у працях оксфордського профессора Еліота Дойча ("Компаративістська естетика", 1997) та сорбонського професора Адоніса ("Суфізм та сюрреалізм", 1992), які стосуються питань взаємовпливу західної і східної культур. Компаративістський метод естетичного дослідження надає можливості простежити паралелі між культурними традициями, естетичними моделями, способом сприйняття світу.

Зауважимо, що в останні роки компаративістський метод аналізу досить активно відпрацьовується російськими вченими (А.С.Колесников,

М.Я.Корнєєв, Б.В.Марков, І.К.Романова, Ю.А,Сандулов, І.Н.Сидоров, Б.Г.Соколов).

На початковій стадії компаративістика зіштовхується з певною кількістю герменевтичних та інтерпретаційних проблем, найбільш складною з яких є залучення естетичної думки та мистецького досвіду іншої культури шляхами, які просто ассимілюють, спрощують культурний досвід і, з іншого боку, відчужують його. Як творчий креативний метод компаративістика ставить перед собою завдання прийняття іншої культурної традиції. Такий шлях дозволяє поглибити розуміння естетичного досвіду і розглянути шляхи, якими цей досвід може збагачуватися, переосмислюватися, ставати усвідомленим і відкритим для розуміння.

У процесі дослідження дисертант аналізує історію орієнталізму в західноєвропейському мистецтві, підіймає проблему вияву "східних елементів" у творчості західноєвропейських митців, детально аналізуючи творчість В.Ван Гога, А.Матісса, світобачення яких вподальшому відіграло важливу роль у розвитку експресіоністичного мистецтва, розглядає зв'язок творчості цих митців з мистецтвом дзен-буддизму. Дисертант звертається до аналізу тантричного мистецтва у контексті його впливу на західноєвропейський абстрактний живопис ХХ століття, зокрема, В.Кандінського, П.Клєє, Ф.Марка, щодо застосування кольорів, композиціі, смислового насичення творів.

Творче взаємозбагачення культур "Захід-Схід" досить чітко простежується у розвитку екзистенційної естетики, на ідеї саме якої спиралося мистецтво експресіонізму. У центрі уваги екзистенціалізму С.Кіркегора, Ж.-П.Сартра, А.Камю, як і в центрі уваги дзен, знаходяться проблеми, пов'язані зі структурою особистості. Звертаючись до дзенського і тантричного вчення, автор проводить певні паралелі між східною концепцією слова, його неспроможністю адекватно передавати тонкі психологічні відчуття, емоційний стан людини і езистенціалістською ідеєю девальвації слова.

Розглядаючи мистецтво Сходу, автор знаходить паралелі між специфічним психофізіологічним станом, характерним для східного менталітету, і концепцією "граничної ситуації" К.Ясперса, і доводить, що такі психологічні стани ясно відтворені у експресіоністичних творах західноєвропейськіх митців. (Б.Віан, В.Херцог).

Слід зазначити, що протягом ХХ століття відбуваються певні зміни щодо характеру діалогу культур "Захід-Схід". Якщо напочатку ХХ століття чітко простежується процес відкриття Заходом Сходу, і ідеї

східної культури активно впливають на західних митців взагалі і прихильників експресіонізму зокрема, то протягом століття вже простежується і зворотній процес - вплив західної культури на східну. Такому процесу багато в чому сприяла популярність на Сході філософії З.Фрейда та К.Юнга, зокрема, ідей пов'язаних з творчим процесом. Найбільш виразно цей процес простежується у творчості сучасного японського письменника-експресіоніста К.Ое.

Методологічним підгрунтям для аналізу специфіки творчого процесу в експресіонізмі у третому розділі дисертації "Творчий процес як вияв самобутності експресіоністичного мистецтва" можуть виступити роботи М.Мерло-Понті. Аналізуючи специфіку творчого процесу в експресіонізмі дисертант посилається на провідне у теорії творчості М.Мерло-Понті поняття "бачення", роблячи наголос на специфіці стану бачення, акцентуючи увагу на тому, що стан бачення певною мірою співвідноситься із станом самоусвідомлення.

Дисертант ідентифікує митця-експресіоніста з духовним шукачем і розглядає три духовні виміри, у якіх відбувається містерія експресіонізму: "самоусвідомлення", "пекло", "прозріння", залучаючи до аналізу творчість Г.Тракля, передусім, його біографію, листи, нотатки у щоденниках.

Духовний рух через три виміри відповідає міфу про мандрівку стародавнього єгипетського бога Осіріса. Цей міф свідчить, що мандрівка бога мала дві фази: подорож крізь день та подорож крізь ніч. В езотеричному ж значенні подорож Осіріса повинна розкладатися на три фази: мандрівка у сонячному човні, що відповідає виміру "самоусвідомлення", у місячному човні, що відповідає виміру "пекло", в якому людина проходить крізь біль, страждання, "темну ніч душі" і, знову ж таки, у сонячному, що відповідає виміру "прозріння".

Перший вимір експресіоністичної містерії "самоусвідомлення" передбачає пошук самоідентифікації митця, пошук його самототожності, де наголос робиться на слові "самість". Такий стан духу відповідає ранньому В.Ван Гогу, визначавшому себе через коричневий колір землі, через символ насіння, яке падає на сприймаючий грунт, через стан замкненості на себе. На рівні "самоусвідомлення" - вираження, експресія здійснюється саме через особу митця (Г.Гросс, Е.Мунк, Е.Шеллє).

На рівні "прозріння" - вираження незабарвлене особистістю того, хто створює. Митець виявляє себе не як особистість, а як "дозвіл" Існуванню "виливатися" через нього. Бути творчим означає втратити себе і через це вперше згадати себе. Проте повернення до внутрішнього джерела

можливе тільки після проходження глибинного внутрішнього "пекла". Містичний птах Фенікс вмирає у вогні, який виникає всередині його власної істоти. Вогонь поглинає його, він щезає в ньому, в ньому і воскресає, адже воскресіння можливе тільки після внутрішньої смерті (Дж.Кейдж, К.Ое, А.Райнер).

Стану "пекла" відповідає специфічний стан свідомості: стан візіонерського бачення і психоделічності. Проходячи "пекло", людина переживає екзистенційну смерть, яка є "дверима у потаємне" (Г.Гейм, Ф.Кафка, Г.Тракль).

Шлях створення художніх творів, який властивий Траклю та іншим митцям, що наслідували його, не єдиний у творчій палітрі експресіоністів. Інша модель - творчість Дж.Кейджа, - виявлення паралелі між світобаченням композитора і філософією дзен-буддизму, та деякими аспектами світосприймання суфіїв.

Дисертант звертається до творчості С.Кіркегора, В.Ван Гога, Е.Мунка, Ф.Кафки, Ю.Місіми як до шляху поступового подолання страху, розглядаючи творчість як спосіб існування індивідуального, як спосіб самозгадування.

Експресіоністи, спираючись на неабиякий вплив мистецтва на людину, намагалися засобами мистецтва, або засобами теоретичного обгрунтування завдань мистецького твору навчити людину морально-психологічному ставленню до смерті як до явища, яке не є кінцем життя, а є його крещендо.

У контексті того, як Ф.Кафка здійснює творчий процес, особливого значення набувають свідчення інших особистостей, які також нетрадиційно розуміли завдання творчості і йшли до реалізації своїх ідей специфічним шляхом. Так, не лише С.Кіркегор, який був переконаний у своїй місії мученика, але й видатний японський письменник Ю.Місіма відчували необхідність померти, щоб нарешті люди всерйоз віднеслися до їх проповіді. Для публіки тільки смерть ставила знак достовірності на написаному.

У Висновках зазначається, що експресіонізм, який склався в контексті західноєвропейської культури ХХ століття, можна розглядати як самодостатнє духовне явище. Його яскравою ознакою став глибокий зв'язок з філософією ХІХ - ХХ століття, тією філософією, яка намагалася якомога повніше опанувати природу людини, місце творчого пошуку в становленні її індивідуальності.

У ХІХ столітті конкретні філософські концепції існували, передусім, як, так би мовити, "чистий" теоретичний пошук. Це стосується концепцій

Ф.Шеллінга, С.Кіркегора, Ф.Ніцше. Ці концепції більш глибоко й повно були оцінені лише на початку ХХ століття, зокрема, представниками експресіоністичного мистецтва. Вони змогли досить плідно використати ту атмосферу, яка виявлялася у новому філософському підході до людини: поглиблено вивчали її складну почуттєву природу. Філософія відкрила для митців внутрішній потенціал почуттів страху, жаху, відчаю, самотності. Емоційне насичення мистецтва, побудованого на відтворенні саме таких почуттів, перевершило усі сподівання і постійно збагачується, завдяки все більш глибокому й повноцінному опановуванню системою внутрішньо складних людських почуттів. Органічний зв'язок мистецтва з емоційно-психологічною природою людини надав експресіонізму тієї динаміки, яка живить це мистецтво, і все виразніше перетворює його на самобутній духовний простір. Відкинувши традиційний тип "почуттєвого" мистецтва, яке проголошувало головною цінністю емпіричну реальність, експресіоністи створюють власний світ інтроверсивної спрямованості на особистий психологічний досвід, на особисті переживання. Цей світ відмінний від традиційного свідомим наголосом на негативному психологічному стані людини, обумовленому насамперед її особистими внутрішніми переживаннями.

Однією з важливих ознак експресіонізму є руйнування європоцентричної орієнтації у культурі ХХ століття. Митці-експресіоністи зробили чимало для налагодження творчих зв'язків зі східною культурою, були серед тієї частини західноєвропейської інтелігенції початку ХХ століття, яка розпочала діалог культур "Захід-Схід". Водночас, слід зазначити, що діалог до цього часу має, на жаль, лише початковий характер і пошуки шляхів щодо більш глибокої взаємодії західної і східної культур залишаються актуальними.

Як було показано в процесі дисертаційного дослідження, експресіонізм досить яскраво заявив про себе у різних видах мистецтва, найбільш повноцінно виявшись у музиці, поезії, живопису. На наш погляд, є ще певні творчі резерви у подальшому втіленні експресіоністичних принципів у мистецтво театру, кіно, балету.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Осьмак О.О. Експресіонізм в діалозі культур "Захід-Схід"//Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб.наук.пр. М-во освіти України. Київський державний лінгвістичний університет. - К., 1999, с. 18-24

2. Осьмак О.О. Експресіонізм: релігійно-містичний аспект//Художня культура: історічний досвід и сучасний стан. Зб. наук. ст. Державна Академія керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 1999, с. 27-37

3. Осьмак О.О. Філософсько-естетична модель творчості А.Шенберга//Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. М-во освіти України. Київський державний лінгвістичний університет. - К., 1998, с. 11-17

4. Осьмак О.О. Експресіонізм: традиції і сучасність //Художня культура: історія, теорія, практика. Зб. наук. ст. М-во культури і мистецтв України. Ін-т підвищення кваліфікації працівників культури. - К., 1997, с. 186-197

5. Осьмак О.О. Експресіонізм: проблема термінології і становлення проблематики//Теоретичні проблеми художньої культури. Зб. наук. ст. Випуск 1. - Переяслав-Хмельницький, 1995, с. 58-62

6. Осьмак О.О. Экспресионизм: эстетика экзистенциальных состояний//Материалы Второй Международной научно-практической конференции по авангарду. - Херсон, 1995, с. 79-82

7. Осьмак О.О. До визначення поняття "експресіонізм"//Тези наукових доповідей з нагоди 60-річчя з дня народження А.С.Канарського. - К., 1995, с. 64-65

8. Осьмак О.О. Мистецтво експресіонізму в Українській культурі//Талановита особистість, сім'я, школа, держава. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1994, с. 148-150

9. Осьмак О.О. До проблеми релігійно-містичного аспекту мистецтва (на прикладі творчості сучасних українських майстрів)// Каталог виставки "Сучасне Духовне Мистецтво" з нагоди 100-річчя від дня народження Першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава.- К., 1998, с. 1-19

Осьмак О.О. Експресіонізм в котексті західноєвропейскої культури ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертація присвячена дослідженню феномена "експресіонізм" в контексті західноєвропейської культури ХХ століття. Розглядається естетико-мистецтвознавче підгрунтя західноєвропейського експресіонізму та його місце в діалозі культур "Захід-Схід" в контексті

компаративістського аналізу. Реконструйована історія становлення і розвитку експресіонізму, обгрунтовані його естетико-мистецтвознавчі засади, специфіка прояву у різних видах мистецтва. Експресіонізм досліджено як напрямок у сучасному мистецтві, що має корені у світовій філософській думці і обумовлений динамікою розвитку художнього мислення. З'ясовані типи творчого процесу експресіоністів відповідно до видової специфіки мистецтва.

В пропонованному дослідженні експрессіонізм розглядається не лише як мистецький напрямок, а, передусім, як специфічний духовний простір в західноєвропейській культурі ХХ століття, якому притаманне самобутнє світобачення, здатне виконати інтегративну функцію у діалозі "Захід-Схід".

Ключові слова: експресіонізм, вираження, самовираження, особистість, інтроверсія, усвідомлення, самоусвідомлення, пошук, страх, відчай, пізнавання, реалізація.

Osmak O.A. Expressionism in the context of 20th century Western-European culture. - Manuscript.

This thesis is dedicated to the research of the phenomenon "expressionism" in the context of 20th century Western-European culture. Aesthetic and art-historical grounds of Western-European expressionism and its place in the dialogue of western and eastern culture are discussed in comparative analysis context. History of foundation and development of expressionism is reconstructed and aesthetic and art-historical roots and spicifics its manifestation in different types of art are grounded. Expressionism is examined as a direction of contemporary art which has roots in wourld's philosophical thought and is conditioned by the dynamics of art thinking development. Types of expressionist creative process corresponding to specifics of art are cleared out.

In proposed scientific work expressionism is investigated as not only simple branch of art but as consciousnessly directed to reappiarence the sence of existence. Author’s approach to expressionism is concentrated on reappiarence of spiritual world’s specific in European culture in 20th century. On the creative side, expressionism’s authentic perсeption made more deep and intelligible the West-East dialog.

Key words: expressionism, expression, self-expression, individual, introversion, consciousness, self-consciousness, search, fear, desperation, recognition, realization.

Осьмак О.А. Экспрессионизм в контексте западноевропейской культуры ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08. - Эстетика. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию феномена "экспрессионизм" в контексте западноевропейской культуры ХХ столетия. Рассматривается эстетико-искусствоведческое обоснование западноевропейского экспрессионизма и его место в диалоге культур "Запад-Восток" методом компаративистского анализа. Реконструирована история становления и развития западноевропейского экспрессионизма, обоснованы его эстетико-искусствоведческие принципы, специфика проявления в различных видах искусства.

Экспрессионизм исследован как направление в современном искусстве, которое имеет корни в мировой философской мысли и обусловлен динамикой развития художественного мышления. Проанализированы типы творческого процесса экспрессионистов в соответствии с видовой спецификой искусства.

Среди художественных направлений в искусстве ХХ столетия экспрессионизм наиболее теоретически содержателен, поэтому внутренние противоречия этого направления наталкивают на рассмотрение его под углом концептуального анализа.

Экспрессионизм находит свое воплощение в различных видах искусства - музыке, живописи, поэзии, кинематографе, а такая черта конкретного направления требует исследовать его, опираясь на сравнительный анализ различных типов творчества, привлекая значительный объем психологической литературы с использованием биографического метода.

В ходе исследования автор приходит к выводу, что экспрессионизм как направление в современном искусстве имеет глубокие корни в мировой философской и эстетической мысли, обоснован и определяется развитием западноевропейского искусства ХХ столетия, отражает глубинные мотивации и модальности человеческой души.

Термин "экспрессионизм" до сих пор не нашел однозначного и законченного истолкования, хотя существующие оценки не отличаются существенно друг от друга. Большинство толкований термина "экспрессионизм", содержащихся в исследовательской литературе, опираются на то, что возникновение экспрессионизма было обусловленно социальным и политическим кризисом накануне первой мировой войны. Действительно, экспрессионизм происходит из кризиса и одновременно дает возможность своим существованием

идентифицировать кризис не только как экономическую, социальную и политическую нестабильность, но как заключенный в самой природе существования внутрипсихологический конфликт, возникающий в состоянии покинутости, страха и отчаяния, и толкающий человеческую индивидуальность к самопознанию и поиску внутреннего "подлинного Я".

В предлагаемом исследовании экспрессионизм рассматривается не только как направление в искусстве, но прежде всего как специфическое духовное пространство в западноевропейской культуре ХХ столетия, обладающее самобытным мировосприятием, которое способно выполнить интегративную функцию в диалоге “Запад-Восток”.

В диссертации исследованы философско-эстетические истоки экспрессионизма (С.Кьеркегор, Ф.Ницше, З.Фрейд), проанализирован процесс концептуализации экспрессионистического искусства в работах Т.Адорно. Систематизирован и обобщен категориальный аппарат современного искусствознания, опираясь на который можно реконструировать опыт осмысления экспрессионизма как движения от социально-идеологического подхода к эстетико-искусствоведческому и психологическому.

Эстетические основания экспрессионизма раскрываются через отрицание “чувственного” типа культуры (П.Сорокин) и активизацию интереса к доисторическому искусству и мифологии со специфической интерпртацией понятий “время-простанство”, “осознаваемое-неосознаваемое”, “реальное-абсурдное” и др.

В диссертации делается вывод, что наиболее существенными признаками экспрессионистического искусства являются интроверсия, сознательное обращение к внутреннему миру человека, направленность на раскрытие специфических психологических состояний и ощущений (страха, отчаяния, тревоги).

В работе обосновано, что искусство экспрессионизма понимает абсурд как изначальное отношение человека к миру. Сравнивая подходы гуманистической психологии и экзистенциального анализа, рассматривая произведения Г.Гейма, Г.Тракля, Ф.Каки, А.Райнера, автор приходит к выводу, что канву экспрессионистических произведений составляют негативные модальности психологических состояний (отвращение, тревога, оцепенение, отсутствие чувства автономии, отчуждение, изоляция).

Авторский подход к специфике творческого процесса в экспрессионизме опирается на теорию творчества М.Мерло-Понти,

фундаментальным понятием которой является понятие “видения”. В ходе анализа автор приходит к выводу, что основой “видения” является внутренняя реальность и поэтому связывает его с самоосознанием ”видящего”.

Привлекая к анализу творчество Г.Тракля, и в первую очередь, его биографию, письма и дневники, автор идентифицирует творца-экспрессиониста с духовным искателем. Рассматриваются три духовных измерения, в которых происходит мистерия экспрессионизма: самоосознание, ад и прозрение. Первое измерение предполагает поиск самоидентификации и самотождественности, при этом акцент делается на слове “самость”. Состояние ада понимается как экзистенциальная смерть. На уровне “прозрения” творчество художника не искажено его личностью. Он реализует себя как позволение существованию “изливаться” через него. Быть творческим здесь означает вспоминать себя.

Ключевые слова: экспрессионизм, выражение, самовыражение, личность, интроверсия, осознание, самоосознание, поиск, страх, отчаяние, узнавание, реализация.