ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Матковський Петро Єгорович

УДК 332.2:338.432:347.12

ФОРМУВАННЯ ВЛАСНИКА ЗЕМЛІ

ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ У

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2008

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті

імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

Баланюк Іван Федорович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

заслужений економіст України

Лендєл Михайло Андрійович,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри міжнародних економічних

відносин;

кандидат економічних наук, доцент

Яців Ігор Богданович,

Львівський державний аграрний університет,

доцент кафедри статистики та аналізу.

Захист дисертації відбудеться 15 квітня 2008 р. о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.814.02 у Львівському державному аграрному університеті за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1, головний корпус, ауд. 309.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного аграрного університету за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1.

Автореферат розісланий “___” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент О.А. Біттер

АГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Внаслідок сукупності об’єктивних і суб’єктивних причин на селі затягнулося освоєння господарювання на засадах приватної власності. Аграрна й земельна реформи в Україні створили передумови для ведення сільського господарства у принципово нових, прогресивніших умовах соціально-економічного розвитку. До їх числа належать: реформування земельних і майнових відносин власності й безоплатна передача землі та майна колгоспів у власність сільських жителів; реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і радгоспів в агроформування ринково-підприємницьких типів; розвиток фермерства й орендних відносин. Вони мають великий потенціал глибоких соціально-економічних перетворень на селі, що здійснюються на пореформеному етапі розвитку сільського господарства. Це засвідчують уже одержані позитивні результати. Створено нові сільськогосподарські підприємства, що базуються на поєднанні колективних форм господарювання і приватної власності на землю та майно.

Проте не всі означені процеси здійснюються успішно. Причини полягають у затягуванні аграрної і земельної реформ, у тому числі в частині юридичного закріплення й утвердження на селі реальних власників і господарів. Як наслідок, можна констатувати часткове виконання передбачених програм розвитку на державному й регіональному рівнях, а також нездатність частини сільських господарів реально скористатися тим, що вони одержали завдяки реформі.

Оскільки без зміцнення приватного сектора в аграрній сфері позитивні зрушення відбуватимуться повільно й недостатньо ефективно, одним із основних завдань її розвитку є якнайшвидше залучення до становлення господаря й власника здібних, активно й результативно діючих громадян.

Вивченню й розв’язанню вищезгаданих проблем присвячено праці економістів-аграрників – І.Ф. Баланюка, О.А. Біттера, П.С. Березівського, О.М. Бородіної, В.Г. Галанця, Ю.Е. Губені, Г.М. Запши, І.Г. Кириленка, М.А. Лендєла, І.І. Лукінова, І.Р. Михасюка, Л.В. Молдаван, О.М. Онищенка, М.М. Павлишенка, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, А.М. Стельмащука, Г.В. Черевка, В.В. Юрчишина, І.Б. Яціва та ін.

Проте досі малодосліджені понятійний апарат суб’єктів господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва, чинники впливу на формування власників-господарів землі, регіональний потенціал покращення соціально-економічної віддачі діяльності фізичних та юридичних осіб у цій сфері, механізм підвищення результативності їх функціонування. Подальша робота науковців у цьому напрямі сприятиме формуванню власників землі як суб’єктів господарювання в сільськогосподарському виробництві, уможливить практичне покращення результатів їх діяльності, зміцнення приватного сектора. Вищезазначене доводить актуальність дисертаційного дослідження, обумовлює його структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науковою тематикою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зокрема кафедри обліку і аудиту економічного факультету – “Підвищення соціально-економічної результативності функціонування виробничо-господарських структур у регіоні” (номер державної реєстрації 0104U002443). В межах наукової теми розглянуто організаційні та соціально-економічні напрямки розвитку власників землі як суб’єктів господарювання, обґрунтовано механізм покращення результатів діяльності селян у сфері сільськогосподарського виробництва, їх утвердження як реальних власників-господарів землі.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті системну розробку теоретичних і методологічних основ формування власників землі як суб’єктів господарювання та обґрунтування пропозицій щодо їх утвердження в сільськогосподарському виробництві.

Для досягнення мети визначено такі основні завдання:

– з’ясувати сутність понять “власник”, “господар”, “власник-господар” землі та їх відмінності;

– розглянути етапи формування власників та господарів землі, виконувані кожним із них функції;

– запропонувати критерії визначення ефективно діючих власників-господарів землі у сільськогосподарському виробництві;

– розробити класифікаційні ознаки формування власників та господарів землі;

– виявити чинники впливу на розвиток суб’єктів господарювання в аграрному секторі економіки;

– обґрунтувати напрями вдосконалення соціально-економічних відносин, в яких відбувається утвердження власника та господаря землі в сільському господарстві;

– запропонувати організаційний механізм підвищення результативності економічної діяльності власників землі як суб’єктів господарювання;

Об’єктом дослідження є процес соціально-економічного розвитку власників землі в аспекті їх формування як суб’єктів господарювання в сільськогосподарському виробництві Івано-Франківської області.

Предметом дослідження є сукупність правових, організаційних, економічних, соціальних та інших заходів і механізмів становлення, утвердження та ефективного функціонування власників землі як суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення явищ і процесів, які відбуваються в середовищі власників землі як суб’єктів господарювання, праці вітчизняних та зарубіжних учених-аграрників із питань розвитку приватного сектора на селі, законодавчі та інші нормативно-правові акти з досліджуваної теми.

У роботі використано такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (для теоретичного узагальнення й формулювання висновків); історико-економічний (для визначення етапів розвитку фізичних і юридичних осіб як економічних суб’єктів у сільському господарстві); аналізу і синтезу (для визначення проблем, що гальмують розвиток власників-господарів землі, та окреслення напрямів їх вирішення); статистико-економічний, зокрема прийоми групування, порівняльного аналізу, статистичного спостереження (для оцінки економічного розвитку господарств населення та агроформувань); причинно-наслідкового зв’язку (для виявлення чинників розвитку власників землі як суб’єктів господарювання); кореляційно-регресійного аналізу (для прогнозування зміни чисельності власників і господарів, обсягу належних та використовуваних ними земельних площ).

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти, пов’язані з юридичним закріпленням, становленням та ефективним функціонуванням суб’єктів сільського господарства; статистичні матеріали органів державної та регіональної статистики; відповідні офіційні дані Головного обласного управління земельних ресурсів Івано-Франківської області; ресурси мережі “Інтернет”. Авторське розуміння досліджуваної проблеми сформовано також у результаті аналізу енциклопедичних, монографічних видань, матеріалів науково-практичних конференцій, публікацій вітчизняних та зарубіжних науковців, самостійних досліджень.

Науково-прикладна новизна дослідження полягає у тому, що в роботі:

вперше:

– обґрунтовано соціально-економічний механізм утвердження власників-господарів землі на основі їх співпраці з організаційно-правовими структурами – сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами, дорадчими службами та кредитними спілками, синергічний ефект взаємодії яких забезпечить підвищення соціально-економічної результативності сільськогосподарського виробництва;

удосконалено:–

тлумачення поняття “господар”, що, на відміну від існуючих трактувань, передбачає належність особі не тільки права володіння та користування об’єктом сільськогосподарського призначення, але й права власності на результати своєї праці;–

систематизацію основних чинників, що стримують формування власників, власників-господарів і господарів землі, яка передбачає додаткове включення до їх переліку порушень юридичного закріплення власника землі та посилення конкуренції на агропродовольчому ринку після вступу України до СОТ;–

критерії оцінки ефективно діючих власників-господарів та господарів землі з урахуванням їх кваліфікації, наявних засобів виробництва, розміру площ власних і використовуваних земель, рівня державної підтримки, соціальної спрямованості господарювання;

набули подальшого розвитку:–

класифікація власників та господарів землі, яка передбачає їх групування за ознаками: чисельністю, площею використовуваних угідь, формою власності, джерелом отримання землі у власність та використання, напрямками розпорядження;–

наукові погляди на послідовність етапів формування власника та господаря землі в сільському господарстві з акцентуванням їх сутності та відмінностей;–

пропозиції щодо утвердження власників та господарів землі у сільському господарстві, які полягають у розмежуванні повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, а також самих суб’єктів господарювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в застосуванні низки положень дисертації для подальшого вдосконалення механізму утвердження власників та господарів землі. З цією метою розроблено пропозиції, спрямовані на поглиблення комплексного розвитку фізичних та юридичних осіб у сфері сільськогосподарського виробництва, орієнтування органів державної влади на сприяння ефективнішому функціонуванню агроформувань та господарств населення, створення передумов для прояву позитивних тенденцій в їх діяльності, а при можливості – повного подолання негативних; зміцнення ролі власників та господарів землі у розвитку сільських територій.

Пропозиції автора щодо підвищення ефективності функціонування сільських власників і господарів землі шляхом їх залучення до співпраці із сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами, дорадчими службами, кредитними спілками використано для розробки програми “Перспективи агропромислового комплексу та розвитку сільських територій Івано-Франківської області у 2005-2010 роках і на період до 2015 року” (довідка № /01-041/098 від 03.07.2007 р.).

Окремі результати дослідження знайшли застосування в навчальному процесі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, у викладанні дисциплін “Економіка аграрних підприємств”, “Різноукладність у сільському господарстві”, “Організація виробництва” (довідка № /744 від 05.07.2007 р.).

Рекомендації щодо розв’язання проблем формування власника землі як суб’єкта господарювання в аграрному секторі, запропоновані автором, використано при опрацюванні стратегії розвитку фермерського господарства “Прометей” с. Перерів Коломийського району Івано-Франківської області (довідка № 385 від 28.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора. Висновки та пропозиції, що містяться в ній, одержані дисертантом особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті міркування, котрі є результатом особистої роботи дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дослідження апробовано автором на міжвузівських, всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: міжвузівській конференції “Наука і вища освіта у третьому тисячолітті” (Мелітополь, 2004 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях: “Наука і освіта’2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.) і “Динаміка наукових досліджень’2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Розвиток дорадництва в аграрній сфері економіки” (Тернопіль, 2004 р.) і “Обґрунтування переходу на біологічне землеробство. Виробництво екологічно чистої продукції” (Тернопіль, 2007 р.).

Публікації. Результати дослідження викладено в 16 наукових працях загальним обсягом 5,79 друк. арк., з яких 11 – наукові статті у фахових виданнях, 5 – у матеріалах наукових конференцій. Частка дисертанта в опублікованих працях становить 4,93 друк. арк.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 189 сторінках, у тому числі 154 сторінках основного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних літературних джерел. Дисертація містить 17 таблиць (10 сторінок), 11 рисунків (9 сторінок), 11 додатків (19 сторінок). Список використаних джерел налічує 176 найменувань (16 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет дослідження, методику його виконання, відображено наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Наукові засади становлення та ефективного функціонування власників і господарів у сільськогосподарському виробництві” – досліджено теоретичні основи процесу трансформації відносин власності на землю як передумови формування власників та господарів землі, обґрунтовано етапи розвитку цих суб’єктів, визначено сутність та відмінності понять “власник”, “господар” землі, з огляду на належні кожному з них правомочності, визначено функції суб’єктів господарювання в аграрній сфері економіки.

У результаті трансформацій форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки з’явилась велика кількість нових суб’єктів – власників землі та майна, суб’єктів господарської діяльності. З огляду на специфіку галузі, останніх доцільно називати господарями. Аналіз поглядів науковців свідчить про неоднозначність тлумачень понять “власник” і “господар”. Диференціацію цих понять у дисертаційному дослідженні відображено через усталені економіко-правові категорії: володіння, користування й розпорядження. У результаті дослідження уточнено поняття власника землі як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння, користування та розпорядження землею. “Реальний власник” забезпечує власні, сімейні та суспільні потреби, за умови вмілого використання належних йому ресурсів. Більшість селян стали де-юре власниками землі, однак переважна їх частка де-факто не може скористатися соціально-економічними перевагами таких змін. Тому загалом сформованих власників, власників-господарів та господарів зараз не доцільно називати “реальними” чи “ефективними”. Господаря визначено як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння й користування землями сільськогосподарського призначення та право власності на результати праці.

Вищесказане дає підстави окреслити відмінність між власником та господарем. Господарем землі слід вважати того, хто її використовує, а власником ? того, кому вона належить. Поєднання обох вищезазначених суб’єктів в одній особі визначає власника-господаря землі. З огляду на наявні в Україні форми господарювання, господарства населення доречно вважати власниками-господарями землі, а агроформування ? господарями.

Запропоновано критерії визначення рівня розвитку власника-господаря та господаря землі. Їх дотримання орієнтуватиме фізичних та юридичних осіб на покращення результатів господарювання. До таких критеріїв належать: кваліфікація; наявні засоби виробництва та умови господарювання; соціальна спрямованість функціонування; рівень державної підтримки; приватна власність на землю та майно; використання переваг кооперування, дорадництва та кредитування.

У дисертації обґрунтовано, що процес розвитку власника землі як суб’єкта господарювання в сільськогосподарському виробництві умовно можна поділити на три етапи: юридичне закріплення, становлення, утвердження. Юридичне закріплення землевласника – це процес набуття суб’єктом статусу власника, кінцева стадія якого – отримання державного акта на право приватної власності на землю. Без належного проходження попереднього етапу ефективне функціонування наступних неможливе. Тому однією із причин незадовільного поточного розвитку власників та господарів землі можна вважати їх недостатнє юридичне закріплення.

Становлення власника та господаря землі охарактеризовано як процес набуття ними організаційно-правової форми, самореалізації та забезпечення прибуткового господарювання. Мета їхньої діяльності на цьому етапі полягає в пошуку нових зв’язків та налагодженні вигідних торговельно-економічних відносин. Функціонування більшості власників-господарів землі на початку етапу становлення, обумовлює виділення його підетапів (рис. 1). Використання перелічених на рисунку заходів покликане сприяти підвищенню ефективності функціонування суб’єктів господарювання.

Після досягнення суб’єктами власності й господарювання мети становлення подальший їх поступ відбуватиметься на етапі утвердження, що передбачає вдосконалення набутих та пошук додаткових ефективних шляхів господарювання. Тому етапом утвердження власника та господаря землі доцільно вважати досягнення соціально-економічної стабільності їх розвитку, що також зумовлює певну вигоду для суспільства і майбутніх поколінь.

Рис. 1. Становлення власників-господарів, господарів землі.

Розгляд власника та господаря землі в сільськогосподарському виробництві як різних суб’єктів засвідчує, що кожен із них виконує властиві йому функції (рис. 2). При цьому механізм діяльності господаря землі більш насичений, аніж землевласника. Тому логічно припустити, що саме суб’єктам господарювання належить головна роль у гарантуванні продовольчої безпеки країни, екологічної збалансованості виробництва тощо.

Внаслідок того, що більшість селян нашої держави отримали право власності на землю та майно, в них з’явилася потенційна можливість стати одночасно й господарями. Такий синтез передбачає злиття в одній особі власника й господаря, їхніх функцій, що сприяє покращенню результатів діяльності у сільськогосподарському виробництві.

У другому розділі – “Аналіз сучасного стану і розвитку власників-господарів землі” ? здійснено класифікацію власників та господарів, виконано порівняльний аналіз діяльності цих суб’єктів, визначено чинники впливу на їх формування в аграрному секторі економіки.

У результаті аналізу категорій “власники” та ”господарі землі” їх класифіковано за такими ознаками: власників – за чисельністю, площею належних їм ділянок, формою власності, джерелом її набуття, напрямком розпорядження; господарів – за чисельністю, площею використовуваних угідь та джерелом їх отримання. Третину населення Івано-Франківщини складають власники землі, а господарює на ній кожен четвертий мешканець області; дві третини сільськогосподарських угідь перебувають у володінні приватних власників; переважну більшість (79власних угідь господарства населення використовують самостійно, решту (21? передають в оренду (в основному агроформуванням). Протягом 1999 2007 р. сільськогосподарські підприємства скоротили використання угідь більше ніж утричі. За їх площею відбувається зближення між власником і господарем (табл. 1). Серед фізичних осіб спостерігається збільшення частки особисто використовуваних земель та зменшення – переданих в оренду. З огляду на це, елементом утвердження селянина в сільськогосподарському виробництві можна вважати збільшення (в його особі) ознак подібності й мінімізацію ознак відмінності власника та господаря.

Таблиця 1

Площі належних та використовуваних власниками й господарями

сільськогосподарських угідь, тис. га (на початок року)

Суб’єкти власності та господарювання | Роки | Власники | Господарі

всього сільськогосподарських угідь | з них | всього сільськогосподарських угідь | з них

у власному використанні | передані в оренду | власні | орендовані

Господарства

населення | 1999 | 192,5 | 192,5 | 0,0 | 267,5 | 192,5 | 75,0

2001 | 406,1 | 244,0 | 162,1 | 326,7 | 244,0 | 82,7

2007 | 410,3 | 325,3 | 85,0 | 395,5 | 325,3 | 70,2

Сільськогосподарські підприємства | 1999 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 276,5 | 0,0 | 276,5

2001 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 222,6 | 0,0 | 222,6

2007 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 122,9 | 0,0 | 122,9

Органи державної влади та місцевого самоврядування | 1999 | 445,1 | 102,8 | 342,3 | 102,8 | 102,8 | 0,0

2001 | 230,2 | 111,9 | 118,3 | 111,9 | 111,9 | 0,0

2007 | 223,0 | 136,1 | 86,9 | 136,1 | 136,1 | 0,0

0,0 – явища відбувалися, але у вимірах, менших за ті, що можуть бути виражені використаними у таблиці розрядами.

Аналіз результативних показників діяльності суб’єктів господарювання, проведений дисертантом, засвідчує дестабілізуючі процеси в розвитку сформованих господарств населення та їх екстенсивний характер функціонування. Збільшення площ, належних та використовуваних селянами, розширення особисто оброблюваних ними ділянок нівелює тенденція до скорочення в них кількісних та якісних показників господарювання.

Майже за всіма культурами й видами тварин у 2006 р. власники-господарі зменшили виробництво продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Загалом у порівнянні з 2000 р. виробництво валової продукції сільського господарства в господарствах населення скоротилося на 27,1а в агроформуваннях – збільшилось у 4 рази. Це свідчить про те, що:–

господарства населення вичерпують свої можливості нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що базується на ручній праці;–

агроформування збільшують обсяги продукування, оскільки швидше освоюють і впроваджують науково-технічні й технологічні розробки, використовують переваги великотоварного виробництва тощо.

Виявлено, що значущість особистого селянського господарства в житті сільського населення зменшується (табл. 2). Власники-господарі знаходять інші додаткові джерела доходів.

Таблиця 2

Доходи і витрати сільських домогосподарств Івано-Франківської

області, пов’язані з веденням особистого селянського господарства

(у середньому за місяць з розрахунку на одне господарство)

Показники | Роки | 2006 р. у порівнянні з 2000 р., разів

2000 | 2001 | 2002 | 2006

Загальні доходи домогосподарств, грн. | 469 | 543 | 629 | 1681 | 3,6

Загальні витрати домогосподарств, грн. | 367 | 386 | 438 | 988 | 2,7

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції, грн. | 42 | 62 | 44 | 68 | 1,6

Вартість спожитої продукції, отриманої від особистого господарства та від самозаготівель, грн. | 161 | 134 | 136 | 291 | 1,8

Сукупні доходи від сільськогосподарського виробництва в домогосподарствах, грн. | 203 | 196 | 180 | 359 | 1,8

Доходи, не пов’язані із сільськогосподарським виробництвом, грн. | 266 | 348 | 449 | 1322 | 5,0

Сукупні доходи від сільськогосподарського виробництва в домогосподарствах у порівнянні із загальними доходами, % | 43,3 | 36,0 | 28,6 | 21,4 | -21,9*

Витрати на ведення особистого селянського господарства, грн. | 36 | 39 | 39 | 79 | 2,2

Сукупні витрати на ведення сільськогосподарського виробництва в домогосподарствах у порівнянні із загальними витратами, % | 9,8 | 10,1 | 8,9 | 8,0 | -1,8*

*відсоткові пункти.

Соціально-економічний розвиток сільських домогосподарств значно випереджає поступ сільськогосподарського виробництва. Хоч результати виробництва господарств населення і збільшуються в абсолютних величинах, однак доходи та витрати, пов’язані з ним, динамічно зменшуються у порівнянні із загальними доходами та витратами домогосподарств.

У дисертації досліджено низку факторів взаємодії орендарів із орендодавцями. Серед них визначено негативні для власників сільськогосподарських угідь: особисті селянські господарства працюють здебільшого на ґрунтах гіршої якості, аніж агроформування та фермери; через банкрутство сільськогосподарських підприємств зростає площа угідь у користуванні господарств населення, внаслідок чого станом на початок 2007 р. стоїть пусткою майже чверть ріллі; у підприємствах не простежується чіткої залежності між збільшенням величини доходу на 1 га сільськогосподарських угідь та розміром орендних виплат; спостерігається зменшення розмірів орендних виплат на 1 га сільськогосподарських угідь. Щодо останнього, слід відзначити, що інтеграція у вітчизняне аграрне виробництво іноземних компаній формує конкуренцію на ринку оренди землі, а це сприятиме збільшенню плати за оренду земельних часток.

З огляду на обернену залежність зміни площ сільськогосподарських угідь, з одного боку, та кількісних і якісних показників діяльності різних груп суб’єктів ? з іншого, визначено низку чинників, що впливають на їх розвиток. Результатом дослідження є виокремлення детермінантів впливу на формування власника землі як суб’єкта господарювання (рис. 3.).

Рис. 3. Детермінанти впливу на формування

власника землі як суб’єкта господарювання.

Перебування більшості власників та господарів землі на початковій фазі етапу становлення як ефективно діючих суб’єктів потребує виокремлення низки заходів, які можуть сприяти їх подальшому розвиткові та наближенню до наступного етапу – утвердження.

У третьому розділі – “Підвищення результативності формування власників і господарів землі” ? обґрунтовано заходи, спрямовані на створення умов, необхідних для утвердження власників та господарів землі; розроблено механізм покращення результатів їх діяльності; запропоновано диверсифікацію зайнятості селян-власників у сферу сільського (зеленого) туризму.

На розвиток фізичних та юридичних осіб в аграрному секторі економіки безпосередньо впливають землевласники, землекористувачі, з одного боку, та органи державної влади й місцевого самоврядування ? з іншого. Від органів державної влади й місцевого самоврядування залежить забезпечення умов для утвердження власника та господаря землі як стратегічне завдання; доведення земельних відносин до рівня їх злагодженого функціонування; посилення ефекту від використання відносин власності й господарського механізму; подолання соціально-економічної деградації власника та господаря. До заходів підвищення ефективності господарювання, реалізація яких залежить здебільшого від самих землевласників та суб’єктів господарювання, належать наступні: визначення свого місця й ролі у розвитку сільських територій; вдосконалення орендних відносин; раціоналізація використання сільськогосподарських угідь; підприємливий характер господарювання; прояви соціально орієнтованої функції в діяльності власника і господаря.

Запропоновано механізм утвердження власника землі як суб’єкта господарювання в сільськогосподарському виробництві. Доведено доцільність формування на селі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, сільськогосподарських дорадчих служб та кредитних спілок. Пріоритетні ознаки діяльності кожної із цих структур наведено на рис. 4. Їх визначив потенціал подолання тих труднощів, з якими стикаються землевласники як суб’єкти господарювання. Утвердження фізичних та юридичних осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, можливе за умови їх системного співробітництва з дорадчими службами, обслуговуючими кооперативами та кредитними спілками. Доцільна також співпраця цих організаційно-правових форм між собою: синергічний ефект їх взаємодії забезпечує кращі результати господарювання. Таким чином досягатиметься мета рентабельного функціонування із подальшим утвердженням приватних власників землі як суб’єктів господарювання у сільськогосподарському виробництві.

Запропонований механізм матиме перспективу, якщо його функціонування даватиме очікувані соціально-економічні результати. Прогнозується, що співпраця дорадчої служби, кредитної спілки, сільськогосподарського кооперативу та селян-власників землі може забезпечити останнім певні соціальні гарантії та сприятиме їх діяльності шляхом формування відповідного соціально-економічного середовища для сільськогосподарського виробництва; покращення умов праці в аграрному секторі; зменшення кількості безробітних серед власників сільськогосподарських угідь; підвищення рентабельності господарювання на землі. Це започаткує розв’язання важливої для держави проблеми – формування ефективного власника-госпо-даря землі.

Рис. 4. Механізм утвердження власника та господаря землі в сільськогосподарському виробництві.

Складне фінансове становище, в якому опинилися селяни-власники землі, та водночас привабливе довкілля Прикарпаття дають можливість диверсифікувати їхню діяльність у сферу сільського (зеленого) туризму (СЗТ). Актуальність СЗТ для мешканців Івано-Франківщини зумовлена зональністю території області, її місцем розташування. Тут є потужний рекреаційний ресурс з історико-культурними традиціями. Залучення частини власників-господарів землі до підприємництва у сфері СЗТ підвищить соціально-економічну віддачу від особистого селянського господарства, дозволить повніше використовувати належні селянській сім’ї земельні ресурси та житлові приміщення. Становлення СЗТ як ефективно функціонуючої галузі потребує великої уваги до його інформаційного забезпечення та законодавчого врегулювання.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі викладено теоретичне обґрунтування, здійснено аналітичну оцінку та запропоновано наукове вирішення складної соціально-економічної проблеми становлення й утвердження власника-господаря землі в сільськогосподарському виробництві. Результати проведеного дослідження дають підстави для певних висновків.

1. Глибокі соціально-економічні перетворення в аграрній сфері, зокрема узаконення приватної власності на землю, формування повноправних власників і господарів сільськогосподарських угідь, зумовили необхідність тлумачення категорій “власник” та “господар” землі, визначення їх функцій. Того, хто використовує належні йому угіддя, слід називати “власником-господарем” землі. Власника землі в сільському господарстві слід розглядати як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння, користування та розпорядження землею. Водночас господаря землі доцільно визначати як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння й користування землями сільськогосподарського призначення та право власності на результати праці.

2. Процес формування суб’єктів власності та господарювання в сільському господарстві доцільно розглядати за етапами ? юридичного закріплення, становлення та утвердження. Юридичне закріплення полягає в отриманні власником державного акта на право приватної власності на землю, а для господаря ? в реєстрації організаційно-правової форми. Мета етапу становлення зводиться до пошуку нових зв’язків та налагодження вигідних торговельно-економічних відносин господарюючих суб’єктів. Етапом утвердження власника та господаря землі є той рівень функціонування селянства, який гарантує йому соціально-економічну стабільність, а також відповідну вигоду для суспільства і майбутніх поколінь.

3. Серед критеріїв визначення ефективно діючих власників та господарів землі у сільському господарстві слід виокремити: кваліфікацію, наявні засоби виробництва й умови господарювання, рівень державної підтримки, використання переваг кооперування, дорадництва й кредитування, наявність приватної власності на землю та майно, соціальну спрямованість господарювання.

4. На основі аналізу суб’єктів господарювання за належними й використовуваними угіддями розроблено класифікаційні ознаки. Виявлено, що після отримання селянами у приватну власність сільськогосподарських угідь змінилося їх співвідношення: щороку зберігається тенденція до скорочення площ земель, переданих в оренду, і збільшення використовуваних особисто власниками-господарями. Якщо у 2001 р. селяни використовували 60власних сільськогосподарських угідь, то в 2006 р. цей показник становив уже 78Така зміна пояснюється зменшенням чисельності сільськогосподарських підприємств через їх банкрутство, внаслідок чого призупиняються відносини оренди і земля переходить у користування господарств населення. Частина селян-власників вирішує, що особистий обробіток землі для них вигідніший, аніж оренда, гарантує більшу соціальну захищеність.

5. Розвиток власників і господарів землі у сфері сільськогосподарського виробництва гальмують суб’єктивні та об’єктивні чинники, зокрема незадовільне проходження попередніх етапів. До їх числа також належить нехтування господарюючими суб’єктами заходів раціонального, екологічного використання угідь, повільне впровадження інноваційних техніко-технологічних розробок, посилення конкуренції на агропродовольчому ринку після вступу України в СОТ.

6. Зазначені чинники впливають на результативні показники діяльності господарств населення та агроформувань. У 2006 р. основна частка виробництва валової продукції галузі (88,7зосередилась у власників-господарів землі, тоді як в 1990 р. – 50,1Тим часом агроформування зменшили валове виробництво продукції у 5,7 раза. Як результат, відбулося скорочення її виробництва в усіх категоріях господарств на 22,8Це означає, що підвищеної уваги потребує створення сприятливого середовища для ефективного функціонування власників і господарів землі.

7. Утвердження власника й господаря землі в сільському господарстві визначається двома групами чинників впливу. До першої належать ті, що перебувають у компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування: визначення передумов утвердження і визнання їх стратегічно важливими; забезпечення злагодженого функціонування земельних відносин; посилення ефекту від використання відносин власності й господарського механізму; подолання соціально-економічної деградації власника і господаря. Другу групу становлять чинники, що залежать від власників та господарів землі: визначення їх місця й ролі у розвитку сільських територій; раціоналізація використання сільськогосподарських угідь; підприємливий характер господарювання; соціальна орієнтація діяльності.

8. Одним із оптимальних шляхів виведення власників-господарів землі на вищий рівень функціонування є їх об’єднання, вдосконалення набутих знань та навичок, взаємна фінансова допомога тощо. Цього можна досягти, використовуючи послуги сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, дорадчої служби та кредитної спілки. Їх взаємодія, як механізм утвердження, покликана покращити соціально-економічну результативність сільськогосподарського виробництва.

9. Серед перспективних напрямків розширення діапазону зайнятості власників-господарів землі на Прикарпатті ? розвиток сільського (зеленого) туризму. Така диверсифікація діяльності дасть частині селянин-власників змогу раціональніше використовувати належний йому земельний, майновий, інтелектуальний потенціал, а також вирощену сільськогосподарську продукцію, рекреаційні ресурси краю, місцеві традиції тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Матковський П.Є. Методологічні основи становлення приватного сектора в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. ? Вип. 195: В 4 т. ? Т. ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 472-479 (0,44 друк. арк.).

2. Матковський П.Є. Особливості становлення власника і господаря в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. ? Вип. 199: В 4 т. ? Т. ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 569 (0,58 друк. арк.).

3. Матковський П.Є. Сутність понять “власник” і “господар” у сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць ? Вип. 200: В 4 т. ? Т. ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 830 (0,32 друк. арк.).

4. Матковський П.Є. Власник і господар у сільському господарстві: понятійний апарат, функції, цільове призначення // АгроІнком. – 2005. – № . – С.  (0,31 друк. арк.).

5. Матковський П.Є. Трансформація відносин власності і форм господарювання як передумова становлення й утвердження власників та господарів землі // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Вип. 210: В 4 т. – Т. ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. -628 (0,35 друк. арк.).

6. Матковський П.Є. Виявлення критеріїв реального власника-господаря в сільському господарстві // Вісник Прикарпат. ун-ту: Економіка. – 2006. ? Вип. 3. – С. 110-113 (0,32 друк. арк.).

7. Матковський П.Є. Фактори соціально-економічного розвитку й занепаду власника-господаря в сільській місцевості // Вісник Прикарпат. ун-ту: Економіка. – 2007. ? Вип. 4. – С. 108-110 (0,27 друк. арк.).

8. Баланюк І.Ф., Матковський П.Є. Пореформений розвиток сільського господарства регіону // Вісник Прикарпат. ун-ту: Економіка. – 2007. ? Вип. 5. – С. 16-24 (0,42 друк. арк.) (автору належить проведення порівняльного аналізу діяльності агроформувань та господарств населення).

9. Матковський П.Є. Передумови утвердження власника і господаря землі в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. ? Вип. 231: В 9 т. ? Т. VI. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С.  (0,46 друк. арк.).

10. Матковський П.Є. Структура власників-господарів землі Івано-Франківської області // Інноваційна економіка. – 2007. – № 5. – С. 45-49 (0,35 друк. арк.).

11. Матковський П.Є., Сітник А.М. Механізм утвердження власника та господаря землі у сільськогосподарському виробництві // Інноваційна економіка. – 2007. – № 6. – С. 57-61 (0,44 друк. арк.) (автору належить обґрунтування взаємодії власників-господарів землі із сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами, дорадчими службами та кредитними спілками).

Статті в інших наукових виданнях

12. Матковський П.Є. Статус власника, господаря, підприємця // Зб. тез доповідей учасників IV Міжвузівської конф. “Наука і вища освіта у третьому тисячолітті”. 2 берез. 2004 р. – Мелітополь: НКП ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – С. 41-42 (0,13 друк. арк.).

13. Матковський П.Є. Становлення дорадництва на Прикарпатті // Тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф.“Розвиток дорадництва в аграрній сфері економіки”. 26-27 берез. 2004 р. – Тернопіль: ТАНГ, 2004. – С. 25-27 (0,17 друк. арк.).

14. Матковський П.Є. Диференціація понять власник і господар у визначенні статусу селянина-приватника // Матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Наука і освіта’2004”. ? Т. 16: Економіка АПК. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 31-32 (0,10 друк. арк.).

15. Матковський П.Є. Особистий інтерес та його соціальний ефект в системі аграрних відносин // Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Динаміка наукових досліджень’2004”. ? Т. 50: Економіка АПК. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 35-36 (0,11 друк. арк.).

16. Матковський П.Є. Підвищення ефективності діяльності власника землі як суб’єкта господарювання у сільськогосподарському виробництві // Тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф. “Обґрунтування переходу на біологічне землеробство. Виробництво екологічно чистої продукції”. 30 жовт. 2007 р. – Тернопіль: ІЕТП, – С. 95-97 (0,16 друк. арк.).

АНОТАЦІЯ

Матковський П.Є. Формування власника землі як суб’єкта господарювання у сільськогосподарському виробництві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). – Львівський державний аграрний університет, Львів, 2008.

У дисертаційній роботі досліджено теоретико-методологічні аспекти, обґрунтовано шляхи покращення функціонування власників землі як суб’єктів господарювання в сільськогосподарському виробництві. Визначено сутність, функції та відмінності власників і господарів землі. Розвиток цих суб’єктів запропоновано розглядати з огляду на етапність їх формування: юридичне закріплення, становлення й утвердження.

Проведено класифікацію власників-господарів та господарів землі за різними ознаками. Виконано аналіз сучасного стану й тенденцій розвитку фізичних і юридичних осіб в аграрному секторі економіки. Визначено позитивні та негативні чинники впливу на розвиток землевласників та землекористувачів.

Розглянуто заходи, покликані підвищити ефективність функціонування власників, господарів, власників-господарів землі. Запропоновано й обґрунтовано складові механізму прискорення процесу становлення фізичних та юридичних осіб у сільськогосподарському виробництві.

Ключові слова: сільське господарство, власник, господар, земля, формування, утвердження, дорадча служба, кооператив.

АННОТАЦИЯ

Матковский П.Е. Формирование собственника земли как субъекта хозяйствования в сельскохозяйственном производстве. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.04 – экономика и управление предприятиями (по видам экономической деятельности). – Львовский государственный аграрный университет, Львов, 2008.

В диссертации рассмотрена теоретическая сущность понятий “собственник”, “хозяин земли”, изложен категориальный аппарат их деятельности, функции, целевое предназначение в сельскохозяйственном производстве.

Процесс развития физических и юридических лиц в аграрном секторе экономики рассмотрен как три последовательных этапа. Первый этап –юридическое закрепление собственников и хозяев земли – приобретение права собственности на землю (для собственников) и создание организационно-правовой формы деятельности (для хозяев). Второй этап – становление – налаживание финансово-хозяйственных контактов, преодоление социально-экономических препятствий на пути их эффективного функционирования. Третий этап – утверждение представляет собой стабильную форму ведения хозяйства, бесконечный процесс усовершенствования. Установлено, что решающим фактором результативного прохождения этапа становления владельцев, хозяев, владельцев-хозяев земли является уровень завершенности и качество прохождения предыдущего этапа – юридического закрепления.

В работе много внимания уделено исследованию надлежащих и используемых физическими лицами, агропредприятиями сельскохозяйственных угодий. Осуществлена их классификация по разным признакам: площади надлежащих угодий, площади используемых угодий, формам собственности, источникам получения угодий в собственность, источникам получения угодий в использование, распоряжению. Наблюдается тенденция к увеличению части владельцев-хозяев в общей площади обрабатываемых земель и уменьшению угодий хозяев. Установлено, что причина уменьшения площадей земель, переданных в аренду, для большинства владельцев – скорее, отсутствие арендатора, чем невыгодные условия для договора аренды.

Анализ современного состояния развития землевладельцев и землепользователей показал, что хозяева (сельскохозяйственные предприятия) хотя и производят в 6,5 раза меньше валовой продукции, чем владельцы-хозяева (личные крестьянские хозяйства), однако, в отличие от них, имеют позитивную тенденцию к улучшению результативных показателей функционирования. У владельцев-хозяев бытует экстенсивный способ земледелия, в результате чего их часть в выработанной валовой продукции уменьшается, начиная с 2004 г. Сокращается также часть дохода от ведения личного крестьянского хозяйства в общих доходах граждан. С учётом этого, определён ряд факторов, которые ускоряют, и тех, которые тормозят процесс формирования владельцев земли как субъектов ведения хозяйства.

Выделен ряд предпосылок, реализация которых призвана ускорить становление физических и юридических лиц как эффективно действующих субъектов в аграрном секторе экономики. Среди них – факторы, реализация которых зависит от органов исполнительной власти и местного самоуправления, и те, обеспечение которых возложено непосредственно на субъектов хозяйствования.

Предложен один из возможных механизмов улучшения показателей функционирования собственников-хозяев и хозяев в аграрном секторе. Как базовые составляющие механизма определены организационно-правовые структуры, функционирование которых дало бы возможность преодолеть, минимизировать проблемы на пути развития крестьянина-собственника земли. Такими составляющими являются сельскохозяйственный обслуживающий кооператив, сельскохозяйственная совещательная служба и кредитный союз.

Как один из путей повышения социально-экономического статуса физических лиц предложена диверсификация их занятости в сфере сельского (зеленого) туризма. При этом существует перспектива увеличения общего дохода сельской семьи и выведения регионального сельскохозяйственного производства на высший уровень развития.

Ключевые слова: сельское хозяйство, собственник, хозяин, земля, формирование, утверждение, совещательная служба, кооператив.

Summary

P. Ye. Matkovskyy. Formation of ground landlord as the subject of economic management in farm production. – Manuscript.

Thesis for obtaining of academic degree of a Candidate of Economic Sciences of the speciality: 08.00.04 – economy and management of the enterprises (due to the kinds of economic activity). – Lviv State Agricultural University, Lviv, 2008.

Theoretical - methodological aspects are investigated in this thesis, ways of improvement of ground landlords as subjects of economic management in