НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДЖАВАДОВ

ФУАД МУСА ОГЛИ

УДК 343.98

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Спеціальність 12.00.09. - КРИМІНАЛЬНИЙ процес ТА КРИМІНАЛІСТИКА; СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

КИЇВ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Азербайджанському науково-дослідному інституті проблем судової експертизи, криміналістики і кримінології.

Офіційні опоненти:

Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Гончаренко Владлен Гнатович, Інститут Генеральної прокуратури України, ректор (м. Київ).

Заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Сегай Михайло Якович, Київський регіональний центр Академії правових наук України вчений секретар (м. Київ).

Доктор юридичних наук, професор Фрідман Ісаак Якович, національна академія державної податкової служби україни, професор (м. Ірпінь).

Провідна установа: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 25 січня 2001 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 при Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, Солом'янська пл.,1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ - 35, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий “22” грудня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук, доцент Є.Д.Лук'янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розвиток держав, які утворились на пострадянському просторі, багато в чому має спільні риси та особливості. Однією із таких спільних рис є необхідність рішучих зусиль з метою забезпечення нормального життя суспільства, активізація боротьби зі злочинністю. Цілком зрозуміло, що ці проблеми залишаються вкрай актуальними і для Азербайджану. У період демократичної перебудови держави вирішальне значення має стабільний суспільно-політичний клімат, що створює сприятливі умови для втілення прогресивних реформ.

Відомо, що важлива роль у забезпеченні правопорядку й усуненні антигромадських явищ належить державним правоохоронним органам. Ефективність їх діяльності безпосередньо залежить від того, наскільки активно вони використовують сучасні досягнення науково-технічного прогресу у вирішенні завдань кримінального судочинства.

Однією із найбільш важливих та поширених форм використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві є проведення попередніх та судово-експертних досліджень речових доказів. В сучасних умовах судова експертиза являє собою складну багатогранну діяльність, яка здійснюється в експертних установах відповідними висококваліфікованими фахівцями. Ця багатоаспектна діяльність має специфічні характеристики, які стосуються кримінально-процесуальної, пізнавальної, організаційної та інших її сторін. Цілком зрозуміло, що результативне використання можливостей судової експертизи у боротьбі зі злочинністю передбачає вирішення чисельних теоретико-правових проблем.

Підвищення ефективності судово-експертних досліджень у практиці розкриття, розслідування та попередження злочинів пов'язується, принаймні, з двома обставинами. По-перше, вчасним освоєнням експертними установами та фахівцями досягнень науки і техніки, по-друге, вмінням і високопрофесійним використанням експертних знань у кримінально-процесуальній діяльності.

У судово-експертній діяльності, як і в будь-якій галузі, цілеспрямоване розв'язання подібних задач забезпечують теоретичні знання. У даному випадку теорія дозволяє пізнати специфіку судово-експертних досліджень, знайти загальні закономірності, що характеризують їх предметну сутність, на які варто спиратися при вирішенні різноманітних питань, пов'язаних із розвитком і раціональним використанням можливостей науки і техніки у проведенні попередніх та експертних досліджень.

У той же час як минула, так і теперішня практика свідчать про те, що пізнавальний потенціал експертизи не завжди своєчасно і плідно використовується. При цьому “зовнішньою” перешкодою нерідко виступають проблеми процесуально-правового або організаційного характеру. Але, по суті, консерватизм у подоланні цих перешкод полягає, головним чином, у відсутності належного теоретичного обгрунтування, що не завжди дозволяє вчасно усвідомити необхідність прийняття відповідних рішень.

Проте необхідно врахувати і деякі об'єктивні причини відставання теорії від практики. Теоретичні дослідження в галузі узагальнення й аналізу наукових основ судово-експертної діяльності розпочаті порівняно недавно, що пояснюється короткою історією самостійної спеціальної експертної діяльності: взагалі - трохи більше ста років і близько 70 років - в Азербайджані. А саме з професіоналізацією, звичайно, позв'язують як соціальну значимість здійснюваної діяльності, так і потребу її обгрунтування теорією, що дозволяє підвищити результативність і цілеспрямованість розвитку.

Звичайно, розробка складних та багатоаспектних проблем формування концептуальних основ судової експертизи не залишилась поза увагою вчених-криміналістів.

Вперше про доцільність виділення з криміналістики науки про судову експертизу заговорили ще в 50-х роках. Але тоді ця ідея мала відношення тільки до криміналістичної експертизи (Ю.М.Кубицький, А.Р.Шляхов, 1956). У 1961 р. А.І.Вінбергом у часописі “Радянська держава і право” було підняте питання про розробку загального вчення про судову експертизу. З цим погодився А.Р.Шляхов і інші вчені.

Вже в цей період у рамках судово-експертної діяльності сконцентрувався значний обсяг наукових даних, що з однієї сторони дозволяло говорити про загальні теоретичні засади цієї діяльності, а з іншого боку - потребувало вибору правильної позиції для теоретичного аналізу. А.І.Вінберг і Н.Т.Малаховська (1973) першими спробували систематизувати знання про експертизу і сформувати науку про експертизу, названу ними судовою експертологією. Задум авторів одержав широку підтримку, хоча багато положень цієї роботи були піддані критиці.

Відсутність конструктивних пропозицій відсунула подальше вирішення цієї задачі до 90-х років, до виходу у світ роботи Т.В.Авер'янової і І.А.Алієва “Концептуальні основи загальної теорії судової експертизи” (Баку, 1992). Автори виклали в ній власне бачення сутності загальної теорії судової експертизи і концепції її структурної побудови.

Але вказані роботи широкого кола проблем, які поставила теорія і практика судово-експертної діяльності. Більше того, наявні публікації ще більш загострили проблему розробки концептуальних основ розвитку судової експертизи в сучасних умовах, що і пояснює актуальність обраної теми дослідження.

У процесі дисертаційного дослідження автор використовував також ідеї та положення, сформульовані в роботах І.А. Алієва, Л.Ю. Ароцкера, В.Д. Арсеньєва, А.Ф. Аубакірова, М.С. Брайніна, С.Ф. Бичкової, В.М. Галкіна, В.Г. Гончаренка, Г.Л. Грановського, Ф.Е. Давудова, А.В. Дулова, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, В.Я.Колдіна, В.П.Колмакова, А.М. Компанійця, Ю.Г. Корухова, І.Ф. Крилова, В.К. Лисиченка, Д.Я. Мирського, С.П. Митричева, В.С. Митричева, Дж.Г. Мовсумова, Г.М. Надгорного, В.Ф. Орлової, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухіна, О.Р. Росинської, В.М. Савицького, К.Г. Сариджалінської, М.Я. Сегая, М.О. Селіванова, З.І. Соколовського, В.К. Стринжі, Д.І. Сулейманова, Є.М. Тихонова, І.Я. Фрідмана, В.І. Шиканова, О.О. Ейсмана, М.П. Яблокова, Я.М. Яковлєва і багатьох інших. Дисертант врахував також ідеї, що містяться в останніх дисертаційних дослідженнях, виконаних на базі Азербайджанського НДІПСЕКіК: Б.М. Аскерова, Р.Г. Аташевої, Г.Г. Гаджиєва, У.А. Майілова, А.Н. Османова та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження концептуальних основ розвитку судової експертизи в сучасних умовах прямо передбачене планом науково-дослідних робіт Азербайджанського науково-дослідного інституту проблем судової експертизи, криміналістики і кримінології, перспективних планах боротьби зі злочинністю в Республіці Азербайджан. Крім того, наукова розробка концептуальних основ судової експертизи є також перспективним напрямком наукових досліджень українських криміналістів.

Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є комплексна міждисциплінарна розробка концептуальних основ розвитку судової експертизи в сучасних умовах.

Комплексний характер мети, її багатоплановість та міждисциплінарність, зумовили необхідність вирішення певних завдань, серед яких основними є:

·

· виявлення взаємозв'язків між формуванням професійної специфічної судово-експертної діяльності та необхідністю її наукового забезпечення;

· висвітлення процесу формування загальної теорії судової експертизи, його специфіки, тенденцій та результатів;

· визначення основних підходів до сучасного розуміння загальної теорії судової експертизи, викладених у концепціях вчених-криміналістів;

· розгляд найбільш перспективних окремих теорій в системі поглядів на загальну теорію судової експертизи;

· характеристика предметної сутності, змісту, спрямованості, завдань окремих теорій та концепцій як структурних елементів загальної теорії судової експертизи;

· окреслення основних тенденцій у формуванні нового наукового напрямку у криміналістичній теорії та практиці - загальній теорії судової експертизи;

· розкриття основних елементів, що характеризують експертну діяльність як об'єкт загальної теорії судової експертизи;

· обгрунтування змісту, структури та функцій загальної теорії судової експертизи;

· конкретизація окремих елементів експертної діяльності, які потребують правової взагалі та кримінально-процесуальної, зокрема, регламентації.

Об'єктом дослідження є теорія і практика формування та становлення судово-експертної діяльності як різновиду суспільно-політичної практики в системі судочинства, яка зумовлює необхідність розробки концептуальних основ розвитку судової експертизи в сучасних умовах.

Предметом дослідження є концептуальні засади розвитку судової експертизи як специфічної практичної діяльності та перспективного напрямку наукових досліджень.

Методи дослідження. Методологічною основою наукового аналізу проблеми є теорія пізнання. Багатоплановість мети та специфічність поставлених автором завдань зумовили необхідність використання широкого кола різноманітних методів наукового аналізу. Його основою став загально-науковий інструментарій та методи окремих наук - філософії, соціології, управління, історії, права, інформатики та інших. У визначенні передумов та витоків формування загальної теорії судової експертизи перевага надавалась історико-правовому аналізу; виявлення взаємозв'язків між формуванням професійної специфічної судово-експертної діяльності та необхідністю її наукового забезпечення здійснювалось із залученням методів наукознавства та логіки; конкретизація окремих елементів експертної діяльності, які потребують правової регламентації, забезпечувалась за допомогою методів соціології, порівняльно-правового аналізу.

При дослідженні загальних і спеціальних питань автор спирався на норми і принципи кримінального і процесуального права, фундаментальні праці відомих вчених з теорії і практики криміналістики і судової експертизи, кримінально-процесуальної науки, а також багаторічний власний досвід роботи в галузі судової експертизи.

Наукова новизна одержаних результатів передусім полягає в тому, що вони суттєво збагачують теоретичні положення криміналістичної науки взагалі та істотно доповнюють концептуальні основи загальної теорії судової експертизи, зокрема, конкретизують її місце в системі науки криміналістики, мають методологічне значення для розвитку експертної практичної діяльності, визначають її роль в системі функціонально пов'язаних із нею теорій у інших науках кримінального циклу. У дисертації обгрунтовується ряд нових положень і висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру і понятійний апарат загальної теорії судової експертизи. До найбільш суттєвих нових теоретичних положень слід віднести такі:

1. Обгрунтування професіоналізації судово-експертної діяльності і необхідності в її теоретичному забезпеченні шляхом системного узагальнення вже накопичених окремих теорій і їх структуризацію в загальну теорію судової експертизи.

2. Визначення закономірностей і тенденцій розвитку експертної практики, які визначають необхідність процесуально-правового й організаційного вирішення ряду проблемних ситуацій, які стосуються: статусу керівника експертного підрозділу, призначення експертизи до порушення кримінальної справи, більш повної законодавчої регламентації статусу суб'єктів експертного дослідження, проведення комісійних і комплексних експертиз, експертної ініціативи, оптимізації змісту і форми висновку експерта, правових гарантій дотримання принципів судової експертизи та інших.

3. Виділення двох етапів у генезисі уявлень про судову експертизу: період із 50-х років, від виникнення ідеї про створення загальної теорії експертизи до 80-х років (коли склалося достатньо чітке, системно-структурне уявлення про її зміст) і сучасний стан (який характеризується розробкою концептуальних основ теорії судової експертизи, що сприяє конкретизації і більш поглибленому аналізу її структурних елементів).

4. Розробка концептуальної моделі структури загальної теорії судової експертизи, уточнення і доповнення її новими елементами, утвореними як за рахунок об'єднання окремих вчень, так і завдяки сучасним аспектам їхнього подальшого розвитку. Структурними елементами такої моделі є: концептуальні основи теорії; вчення про закономірності формування і розвитку судових експертиз; вчення про об'єкти загальної теорії і судово-експертної діяльності; вчення про суб'єкти експертної діяльності; вчення про методи загальної теорії судової експертизи і судово-експертної діяльності; теорія процесів, відношень і комунікацій у судовій експертизі; теорія експертної ретроспективи і прогнозування; часткові теорії окремих родів і видів судових експертиз.

5. Обгрунтування пропозицій щодо вдосконалення експертної профілактичної діяльності, форм і методів її проведення, формулювання загальних положень заснованої на спеціальних знаннях методики вивчення причин і умов, що сприяють скоєнню правопорушень.

6. Виявлення закономірностей формування і функціонування нових видів судових експертиз, окреслення методологічної функції загальної теорії судової експертизи, що визначає їх зміст.

7. Авторська трактовка вчення про об'єкт експертизи з погляду інтегрування і концентрації знань, які охоплюють усі питання, що стосуються об'єкта судово-експертного дослідження.

8. Розробка в рамках вчення про суб'єкт експертизи блок-схеми структурної моделі особистості судового експерта, яка включає на рівні вихідної ланки його моральні якості, що відбивають установку на заняття експертною діяльністю і рівень правосвідомості. Наступні, підсистемні рівні утворять ступінь оволодіння експертом різноманітного роду навичками й уміннями, а також інші психологічні чинники, що характеризують особистість експерта.

9. Обгрунтування комплексної спеціальної методики оцінки особистих і фахових якостей експертів, що проводять комплексні експертизи.

10. Пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуальних норм, що регулюють експертну діяльність, які були враховані при розробці Закону “Про державну судово-експертну діяльність” в Республіці Азербайджан.

11. Аргументація критеріїв допустимості, комплексності, наочності результатів, а також інтеркурентності застосовуваних методів. Термін “інтеркурентність” уперше вводиться в понятійний апарат судової експертизи для позначення небажаної, із процесуально-правової точки зору, спроможності методу впливати на стан досліджуваного об'єкта, ускладнювати його подальше пізнання.

Крім того, наукова новизна дисертаційного дослідження визначається самим характером порушеної проблеми і рівнем її рішення. У сучасних умовах інтенсивного впровадження в експертну практику технічних засобів, що дозволяють значно розширити пізнавальні можливості дослідження речових доказів, важливо зосередити зусилля на тому, щоб теорія не відставала від практики і сприяла її цілеспрямованому розвитку.

Практичне значення одержаних результатів в самому загальному вигляді полягає в тому, що на основі розроблених автором концептуальних засад загальної теорії судової експертизи, формулювання теоретичних положень, що стосуються окремих структурних її елементів і нових напрямків розвитку, створюються умови для подальшої оптимізації судово-експертної діяльності, підвищення ефективності використання досягнень науково-технічного прогресу у боротьбі зі злочинністю.

У більш конкретному вигляді практичне значення одержаних автором результатів вбачається у тому, що сформульовані в роботі положення, висновки та рекомендації безпосередньо використовуються для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, покращення нормативної бази в галузі застосування здобутків науки і техніки у боротьбі зі злочинністю, оптимізації структури правоохоронних органів та експертних установ Республіки Азербайджан, при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації юристів та фахівців у галузі судової експертизи. Особливо це стосується положень про закономірності формування нових видів експертиз, об'єктів їх проведення, методів, що використовуються, статусу посадових осіб, проведення експертизи до порушення кримінальної справи та багатьох інших.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним комплексним дослідженням складної проблеми, вирішення якої автор здійснив без використання ідей і розробок, що належать співавторам, а на доробок інших вчених та практиків є посилання в тексті роботи.

Апробація результатів дисертації. Апробація основних положень роботи здійснювалась шляхом публікацій у монографіях, наукових статтях, науково-методичних виданнях і впровадженні у навчальний процес кафедри криміналістики і судової експертизи Бакинського державного університету, а також Академії поліції Міністерства внутрішніх справ Республіки Азербайджан.

Пропозиції і рекомендації автора щодо удосконалення кримінально-процесуальних норм, що регулюють судово-експертну діяльність, були враховані при розробці Закону Республіки Азербайджан “Про державну судово-експертну діяльність”, деякі з них знайшли відображення в остаточній редакції Кримінально-процесуального кодексу Азербайджанської Республіки.

Окремі положення дисертаційної роботи були обговорені та схвалені на Міжнародному науково-практичному семінарі, який відбувся в м.Кракові (Польща 1998 р.); на республіканських науково-практичних семінарах, школах і криміналістичних читаннях, проведених зі співробітниками експертних установ, аспірантами і здобувачами Азербайджанського НДІПСЕКіК, а також із викладачами і студентами юридичних факультетів Академії поліції МВС Республіки Азербайджан; на зональних семінарських заняттях по підвищенню кваліфікації співробітників судово-слідчих органів.

Публікації. Основні положення та висновки опубліковані у 30 наукових працях, серед яких дві монографії, навчальні посібники, глави у підручниках, статті.

Структура дисертації та основний зміст роботи. Структура роботи відповідає логіці, меті та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і п'яти додатків. Повний обсяг роботи складає 343 сторінки, у тому числі список використаних джерел загальною кількістю 280 назв на 23 сторінках і п'ять додатків на 36 сторінках.

Зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, сучасний стан дослідженості проблеми, визначаються об'єкт, предмет, ціль і задачі дисертаційного дослідження, методологічна і теоретична основа, показані наукова новизна, практична значимість, особистий доробок автора і апробація результатів роботи.

Розділ 1 “Передумови формування загальної теорії судової експертизи і тенденції розвитку судово-експертної діяльності” включає в себе два підрозділи, в яких на історичному фоні викладені умови професіоналізації судово-експертної діяльності, що послужили передумовою її теоретичного забезпечення та розглянуті актуальні процесуально-правові й організаційні проблеми удосконалення судово-експертної діяльності.

Підрозділ 1.1 “Створення установ експертно-криміналістичного профілю і їх роль у зародженні професійної судово-експертної діяльності”. Присвячений зародженню і існуванню інституту експертизи в кримінальному судочинстві Республіки Азербайджан, який історично пов'язаний з загальними процесами формування і розвитку судової експертизи в царській Росії і колишньому СРСР. На фоні цих процесів автор приділив увагу тим моментам, що зіграли вирішальну роль у професіоналізації судово-експертної діяльності, у тому числі й в Азербайджані. Найбільш важливим із них є організація на Україні інститутів науково-судової експертизи (Харківського, Київського й Одеського), що позитивно вплинуло на розвиток теорії і практики судової експертизи, сприяло формуванню наукових шкіл і напрямків наукових досліджень в галузі судової експертизи, вихованню кваліфікованих експертних кадрів і поширенню відповідних знань і досвіду.

У Азербайджані, поряд із науково-технічними підрозділами оперативних відділів міліції, у 1938 році, при Наркомі юстиції Азербайджанської РСР (м. Баку) був відкритий криміналістичний кабінет, а у 1948 році при юридичному факультеті Азербайджанського університету - кабінет криміналістики. У 1956 році була заснована Бакинська науково-дослідна криміналістична лабораторія Міністерства юстиції Азербайджанської РСР. У 1960 році, на базі даної лабораторії був сформований Азербайджанський науково-дослідний інститут судових експертиз. Завдяки цьому було покладено початок формуванню професійної експертно-криміналістичної діяльності в Республіці Азербайджан. Співробітники інституту приймали активну участь у виконанні наукових досліджень по різноманітних проблемах теорії і практики судової експертизи з урахуванням регіональних особливостей і потреб слідчої практики. Зокрема, на відміну від інших республік, в інституті приділялася велика увага розробкам методик криміналістичного дослідження нафтопродуктів і рідин, що містять спирт.

Одночасно накопичувалися знання про загальні основи судово-експертної діяльності, тенденції їх розвитку, що поклало початок участі співробітників інституту в планомірних дослідженнях теоретичних аспектів судової експертизи. Деякі з цих досліджень, зокрема в галузі експертної профілактики (Ф.Е. Давудов, І.А. Алієв), отримали визнання і послужили тому, що в жовтні 1986 року, у Баку, на базі Азербайджанського НДІСЕ по цій проблемі була проведена перша Всесоюзна науково-практична конференція, а при Азербайджанському НДІСЕ за розпорядженням Міністерства юстиції СРСР від 19 травня 1987 року була заснована Всесоюзна Рада по експертній профілактиці. Тоді ж при активній участі співробітників інституту була розроблена і прийнята Інструкція “Про організацію і проведення профілактичної роботи судово-експертними установами системи Міністерства юстиції СРСР”, а Азербайджанський НДІСЕ був визнаний центром розробки проблем експертно-профілактичної діяльності. Після розпаду СРСР і здобуття Республікою Азербайджан незалежності виникла необхідність самостійно продовжити розробку проблем по всіх магістральних напрямках теорії і практики судової експертизи, криміналістики і кримінології, у тому числі, і по проблемі загальної теорії судової експертизи.

Підрозділ 1.2 “Проблеми удосконалення процесуально-правових і організаційних основ експертизи в умовах розвитку судово-експертної діяльності”. Присвячений розгляду організаційних і процесуальних питань судової експертизи в Азербайджані. Автор вважає за доцільне відзначити насамперед ту обставину, що в роботі визначені тенденції розвитку експертної діяльності, обумовлені науково-технічним прогресом, або не знайшли закріплення в нормах чинного Закону (КПК Республіки Азербайджан), або входять у суперечність із ними і фактично служать перешкодою для повноцінної реалізації сучасних можливостей використання експертизи в судочинстві, що свідчить про необхідність їхнього ретельного аналізу й удосконалення. У зв'язку з цим у роботі грунтовно розглянуті найбільш актуальні процесуально-правові й організаційні проблеми експертизи. Вони стосуються питань статусу керівника експертної установи (підрозділу), призначення експертизи до порушення кримінальної справи, законодавчої регламентації статусу суб'єктів експертного дослідження, проведення комісійних і комплексних експертиз, регламентації експертної ініціативи, оптимізації змісту і форми висновку експерта, правових гарантій дотримання принципів судової експертизи і інших. Причини походження і невчасного усунення зазначених проблем автор знаходить у недосконалості теоретичного обгрунтування закономірностей розвитку експертної діяльності, що складають предмет загальної теорії судової експертизи.

Розділ 2 “Загальна теорія судової експертизи як процес і результат аналізу предметних закономірностей судово-експертної діяльності”, що складається з чотирьох підрозділів, де висвітлюються питання генезису ідеї науки про судову експертизу, дається аналіз сучасних концепцій загальної теорії судової експертизи, конкретизується її структура, а також наводиться розгорнута характеристика експертної діяльності як предмета загальної теорії судової експертизи.

Підрозділ 2.1 “Генезис ідеї науки про експертизу”. На думку автора, процес генезису ідеї науки про експертизу обмежується проміжком 50-80 р.р. Саме в цей період спочатку визріла думка про виділення з розділу криміналістики - "криміналістична техніка” - самостійної науки про криміналістичну експертизу (Ю.М. Кубицький, А.Р. Шляхов), а потім була пропозиція сформувати науку про судову експертизу - судову експертологію (А.І. Вінберг, Н.Т. Малаховська), яка охоплювала б собою не тільки традиційно-криміналістичні, але й інші види експертизи. Звичайно, погляди на зміст і структуру науки про експертизу були дуже різноманітні. А.І. Вінберг і Н.Т. Малаховська вважали, що вона повинна складатися з двох частин: перша - загально-теоретична частина, а друга - розкриває види і сутність судових експертиз як елементів цілісної системи судової експертології. А.Р. Шляхов виділяв у ній чотири розділи, в один із яких також включив наукові і методичні основи проведення окремих видів експертиз. Є й інші погляди. Наприклад, В.Д.Арсеньєв (1975, 1977) науку про експертизу відносить до предмета кримінально-процесуальної науки, зокрема, до теорії судових доказів.

Підрозділ 2.2 “Аналіз сучасних концепцій загальної теорії судової експертизи”. Концепція судової експертології привернула увагу вчених та практиків своєю новизною і самим фактом проголошення про формування нової науки. Проте вона містила і ряд дуже дискусійних положень, у тому числі і введення в ранг “предметної судової науки” наукових основ окремих видів експертиз. Подібна позиція мимоволі породжувала помилкову думку про існування системи якихось судових наук, чиї положення використовуються в судочинстві (судової хімії, судової фізики, судової біології й ін.). Була відсутня ясність і в розумінні того, що являє собою “вчення про методи наук у судових експертизах”. Треба було розмежувати методи експертології та методи судово-експертної діяльності. Проте це питання, як і інші окремі аспекти, що стосуються загальної теорії судової експертизи тісно пов'язані з рішенням основного питання щодо предметної сутності аналізованої теорії: чи відбиває вона закономірності розвитку окремих видів експертиз або експертної діяльності в цілому.

А.Р. Шляхов спеціально не висловлювався про конкретну структуру загальної теорії судової експертизи (цьому терміну він віддав перевагу), але вважав, що її змістом є система знань про експертні дослідження (діяльність експертів), їхніх цілях, компетенції окремих родів, видів і підвидів цих досліджень, застосовуваних експертами методах.

На нашу думку, у загальній теорії немає місця питанням компетенції окремих родів і підвидів експертиз. Компетенція тієї або іншої судової експертизи - предмет окремої теорії даного роду, виду експертизи, але не загальної теорії, що повинна відриватися від цих деталей і виражати те загальне, що об'єднує усі види і роди судових експертиз.

Продовжуючи розгляд найбільш значущих робіт в області науки про судову експертизу, необхідно відзначити оригінальну концепцію судової експертології, як частини загальної експертології В.С.Митричева (1980). На його думку, проблеми експертології не вичерпуються тільки судовою діяльністю. Загальні експертологічні проблеми виникають у зв'язку з практичною діяльністю багатьох, у тому числі і несудових установ і організацій, і загальна експертологія повинна розглядати: гносеологічну сутність і методи прийняття експертних рішень; соціологічні аспекти експертизи (ефективність, етичні й інші питання); психологію експертної діяльності; експертний інформаційний фонд (зміст, призначення, використання); експертні методики (сутність, типи, призначення, використання); організаційну структуру експертної діяльності.

На думку автора, концепція В.С. Митричева є досить дискусійною. До складу теорії включаються питання, які вирішуються, як правило, адміністративним шляхом, причому у відповідності зі структурою і компетенцією тих відомств, у складі яких знаходяться несудові експертні установи. Іншим аспектом цієї організаційної структури може служити формування правових основ недержавних експертних установ, а також надання експертним установам права давати висновки від імені самої установи, а не тільки від імені конкретного експерта.

Ряд важливих положень, що стосуються проблем змісту і структури судової експертології, а також її взаємовідносин із суміжними науками, розглянуті О.О. Ейсманом і іншими вченими. Поява наприкінці 80-х і початку 90-х років нових робіт, присвячених даній тематиці (Т.В.Авер'янової, І.А. Алієва, С.Ф. Бичкової, Ю.Г. Корухова), надала початок сучасному етапу в розвитку загально-теоретичних основ судової експертизи. Незважаючи на те, що автори дотримуються різних думок щодо структурних елементів загальної теорії судової експертизи, їх позиції врешті-решт зводяться до того, що предметом загальної теорії судової експертизи виступає судово-експертна діяльність як єдине ціле.

Підрозділ 2.3 “Концептуальні основи підвищення ресурсів і функціональних можливостей загальної теорії судової експертизи”. Зміст підрозділу розглядається як процес формування загальної теорії судової експертизи з урахуванням диференціації й інтеграції наук, обумовлених діалектикою розвитку наукового знання. Об'єктом диференціації стають і фахові пізнання експерта. Комплекс цих знань стає більш глибоким, але, одночасно, і більш вузьким; диференціюється спеціалізація експерта, логічно виникає потреба у взаємодії різноманітних областей знання, що обумовлене складністю структури досліджуваного об'єкта і сутністю розв'язуваної загальної задачі.

Інтеграція наукових знань у судовій експертизі здійснюється різноманітними засобами. Це, по-перше, так звана практична інтеграція, коли ці знання піддаються інтеграції для вирішення певної експертної задачі. У цьому випадку інтегровані знання необов'язково ввійдуть потім у зміст тієї або іншої експертної теорії, а можуть залишатися на рівні елементів змісту експертної методики. По-друге, інтеграція здійснюється у вигляді створення загальної інтегративної теорії, якою вважається загальна теорія судової експертизи. У цій теорії здійснюється синтез теорій меншого ступеня складності, логічно пов'язаних у цій інтегративній теорії, що дає можливість розкрити єдність усього наукового знання про судову експертизу.

На нашу думку, загальна теорія судової експертизи має таку структуру:

1. Концептуальні основи теорії. У цьому підрозділі розглядаються витоки та умови формування загальної теорії судової експертизи, дається характеристика її предмета, функцій і задач. На відміну від концепції інших учених (Т.В.Аверьянової) автор вважає, що ці питання не повинні виділятися в самостійне вчення, тому що складають стрижень усієї концепції, її основи.

2. Вчення про закономірності формування і розвитку судових експертиз. Строго кажучи, ці закономірності являють собою один з елементів предмета загальної теорії, проте їхня значимість потребує спеціального розгляду в рамках окремої теорії.

3. Вчення про об'єкти загальної теорії і судово-експертної діяльності.

В роботі називаються два види об'єктів загальної теорії: судово-експертну діяльність у цілому, як об'єкт пізнання, і об'єкти самої експертної діяльності, її конкретних родів і видів.

4. Вчення про суб'єкт експертної діяльності.

Зміст цього вчення складають різноманітні сторони характеристики суб'єкта судово-експертної діяльності: фахові, психологічні, моральні. У рамках цього вчення варто досліджувати професіограму експерта, формувати модель цього спеціаліста.

5. Вчення про методи загальної теорії судової експертизи і судово-експертної діяльності.

Погоджуючись із Т.В.Аверьяновою, автор вважає за необхідне враховувати не тільки методи практичної діяльності, але й обов'язково методи розвитку самої теорії. Тільки такий підхід забезпечує необхідну повноту розгляду проблеми і дає уявлення про трансформацію методів науки в методи практичної діяльності.

6. Теорія процесів, відношень і комунікацій у судовій експертизі.

У рамках цієї теорії, крім іншого, розглядаються проблеми інформаційного забезпечення експертної діяльності, її автоматизації, логічні основи процесу експертного дослідження й інші.

7. Теорія експертних ретроспекції і прогнозування.

Ретроспекція і прогнозування - дві взаємозалежні цілі і загальної теорії судової експертизи і практичної експертної діяльності. І те, і інше - функції загальної теорії експертизи, але їхня практична значимість потребує спеціального розгляду в рамках окремої теорії.

8. Окремі теорії конкретних родів і видів судових експертиз.

Ці складові загальної теорії являють собою наукові основи відповідних напрямків судово-експертної діяльності, відображених у класифікації судових експертиз з урахуванням тенденцій їхнього розвитку.

У роботі виділені закономірності, що визначають предмет загальної теорії судової експертизи, дозволяють констатувати самостійність її як області наукового знання, аналізується зміст її конкретних функцій.

Докторант визначає, що предметом загальної теорії судової експертизи є:

1.Закономірності експертної діяльності: процесу експертного дослідження, формування експертних висновків, використання й адаптації в експертній діяльності досягнень суміжних областей наукового знання;

2. Закономірності формування і розвитку окремих родів і видів судових експертиз;

3. Закономірності методів експертного дослідження - їх формування, удосконалення, створення; формування і використання експертних методик.

Саме ці закономірності визначають основний зміст загальної теорії судової експертизи, дозволяють констатувати самостійність її як області наукового знання.

У загальнонауковій і спеціальній літературі приводяться різноманітні переліки і найменування функцій загальної теорії. Називають такі функції загальної теорії судової експертизи, як методологічна, інформаційна, пояснювальна, синтезуюча, евристична, практична і прогностична. На наш погляд, до функцій загальної теорії судової експертизи можна віднести методологічну, пояснювальну, прогностичну і синтезуючу.

Поряд із розкриттям змісту конкретних функцій автор грунтовно досліджує питання про методологічну роль загальної теорії судової експертизи. Методологічна роль даної предметної теорії може бути визначена виходячи з її метапредметного рівня. У даному випадку мова йде про те, що в межах однієї наукової області одні підсистеми знань (метатеорії) можуть служити засобами одержання інших (знань предметної області).

На метапредметному рівні формулюються пізнавальні задачі, розв'язувані в даній системі, визначаються застосовувані в ній засоби і методи, а також критерії оцінки одержуваних результатів, явно формулюються (коли в цьому є необхідність) правила оперування предметними знаннями і задається програма переходу від одних знань до інших.

Таким чином, загальна теорія є евристичною, дослідницькою програмою, визначаючою цілі, спеціальні задачі і шляхи подальших наукових розробок в галузі судової експертизи.

До числа вищевказаних спеціальних задач автор відносить:

1.Розширення сфери і підвищення ефективності використання спеціальних пізнань у судочинстві;

2. Розробка й удосконалення експертних технологій (С.Ф.Бичкова);

3. Формування наукових основ нових видів і родів судових експертиз;

4. Розробка експертних заходів попередження злочинів;

5. Вивчення і впровадження передового експертного досвіду.

У підрозділі 2.4 “Характеристика судово-експертної діяльності як предмета загальної теорії судової експертизи” автор акцентує увагу на тому, що специфічність виконуваних експертом функцій, спеціальна мета досліджень, які проводить експерт, правове регулювання основ і порядку їх проведення відрізняють судово-експертну діяльність від інших видів людської діяльності.

Експертна діяльність являє собою вид юридичної діяльності, вона має особливості, властиві їй як специфічному різновиду діяльності. До таких особливостей належить правовий характер діяльності судового експерта, що виражається в наступному:

- по-перше, в тому, що кримінально-процесуальне законодавство визначає процесуальні форми і режим використання в карному судочинстві науково-технічних засобів і методів;

- по-друге, у тому, що всі дії, із яких складається діяльність судового експерта, або безпосередньо регулюються законом, або, спираючись на нього, визначаються основні їх сторони. Зокрема: взаємовідносини експерта з органом, що призначив експертизу, з іншими учасниками карного процесу; права й обов'язки експерта на попередньому слідстві й у суді; форма призначення експертизи, а також вимоги до висновку експерта та інші. Діяльність експерта обмежена і конкретними термінами. Все це надає роботі експерта яскраво виражений нормативний характер;

- по-третє, в тому, що ціллю експертної діяльності є виявлення доказових фактів в результаті застосування до об'єкта дослідження спеціальних пізнань експерта. Причому, одержувані при проведенні експертизи висновки є джерелами доказів, а фактичні дані, що містяться в них, - доказами. До того ж, фактичні дані при проведенні експертизи одержує не саме слідчий, як це має місце при проведенні слідчих дій, а експерт відповідно до завдання слідчого або за власною ініціативою;

- по-четверте, у тому, що доказове значення висновку експерта оцінюється не тільки з боку його змісту, але і з позицій суворого дотримання порядку призначення і проведення експертизи, порушення яких позбавляє висновок експерта доказового значення. Так, наприклад, вирішення експертом питання, що виходить за межі його компетенції, є підставою для суду відхилити висновок експерта в якості доказу;

- по-п'яте, у тому, що експерт, звільнений від функції збору доказової інформації по справі, повинен, проводячи експертне дослідження, керуватися тільки обставинами, які стосуються предмета експертизи, обставинами кримінальної справи і можливостями своїх спеціальних пізнань. Така особливість експертної діяльності пояснюється самостійністю експерта у визначенні і виборі видів і методів досліджень, технічних прийомів і засобів при проведенні експертиз. Вивчення експертної практики показало, що засоби дослідження і методи їх проведення вибирає сам експерт як спеціаліст у певній галузі знання. Так, 71 % опитаних експертів вважають для себе обов'язковим суворе виконання рекомендацій методик досліджень, інші ж припускають зміни в застосуванні експертних методик. Причому, це можливо в 59 % випадках, коли методика застаріла, 33 % опитаних припускають зміни в зв'язку з особливостями об'єкта дослідження, 21 % - коли рекомендації методики суперечили їхньому досвіду.

Важливою особливістю експертної діяльності є її дослідницький характер. Робота експерта над кожною експертизою, на конкретному місці події - це, по суті, самостійне дослідження проблеми, пізнання істини. Подібні в деяких загальних рисах об'єкти експертного дослідження індивідуальні і потребують щоразу нових прийомів і методів дослідження, нових знань, умінь і навичок в оцінці виявлених ознак. Чим більшим запасом прийомів, методів і засобів володіє експерт, тим вище його професійна майстерність.

Специфічною особливістю експертної діяльності є її реконструктивний характер. Кожний злочин, як і всяке інше явище об'єктивної дійсності, знаходиться в причинному зв'язку з іншими явищами. Злочин спричиняє виникнення цілого ряду явищ, по яких можна скласти уявлення про саму подію злочину. Стосовно до діяльності судового експерта це означає, що предметом пізнання експертного дослідження об'єктів, що надходять на експертизу, є сліди, які причинно пов'язані з досліджуваною подією та відтворюють картину скоєного злочину.

Своєрідною особливістю досліджуваного виду діяльності є верифікованість (перевіряємість) діяльності судового експерта. Висновок експерта, виступаючи в якості джерела доказів, підлягає оцінці з боку слідчого і суду. Розглядаючи таку особливість експертної діяльності, як її верифікованість, не можна залишити без уваги питання про визначення критеріїв оцінки експертної роботи з урахуванням не тільки кількісних, але і якісних показників. Задача ця дуже складна. Автор доклав зусиль до її вирішення та запропонував розширений комплекс критеріїв оцінки роботи експертів та експертних установ.

В дисертації розглянуті особливості, до яких автор відносить структуру особистості судового експерта та загальну і психологічну структури самої діяльності. Зокрема, судово-експертна діяльність, на думку автора, має таку структуру: а) мотив діяльності; б) ціль діяльності; в) інформаційна основа діяльності; г) програма діяльності; д) професійно-важливі якості, необхідні для здійснення цієї діяльності.

Важливим елементом структури експертної діяльності є ціль її здійснення, спрямованість на досягнення конкретного результату.

Загальними виступають основні завдання, що постають перед судово-експертними установами у цілому, а саме:

- організація роботи установи в цілому і її підрозділах;

- впровадження в експертну практику передових методів дослідження, сучасних експертних методик, забезпечення їх активного використання при проведенні експертиз і в профілактичній діяльності;

- добір, розстановка, навчання і виховання кадрів у дусі високої відповідальності за виконання службового обов'язку і суворого дотримання законності;

- широка роз'яснювальна робота по ознайомленню співробітників правоохоронних органів із сучасними можливостями судових експертиз.

У процесі здійснення своєї діяльності експерт вирішує і конкретні задачі, що, по-перше, формулюються слідчим у постанові про призначення експертизи, по-друге, вирішуються експертом на кожній стадії експертного дослідження в залежності від застосовуваної методики й об'єктів дослідження. Причому кожна конкретна задача, що постає перед експертом, повинна бути точно визначена й узгоджена з іншими задачами і загальною ціллю експертної діяльності.

Одним із найбільш складних структурних елементів судово-експертної діяльності є програма діяльності судового експерта-криміналіста, зокрема, окремі сторони цієї складної діяльності: організаційна, конструктивна, комунікативна, пізнавальна, оціночна, засвідчувальна і виховна. Кожен з цих проявів діяльності експерта-криміналіста, у свою чергу, теж має складну структуру. Так, наприклад, організаційна, спрямована на створення найбільш сприятливих умов для здійснення усіх видів його діяльності і, як нам думається, має три аспекти:

1. Організація своєї поведінки (самоорганізація);

2. Організація всього процесу експертного дослідження;

3. Організація взаємодії з іншими експертами, в тому числі і тоді, коли експерт керує проведенням комплексної або комісійної експертизи.

У дисертації докладно проаналізовані компоненти інших сторін діяльності експерта.

У розділі 3 “Основні елементи загальної теорії судової експертизи”, що складається з трьох підрозділів, досліджені і сформульовані актуальні питання вчення про закономірності формування і розвитку судових експертиз, стосовно об'єкта і суб'єкта судово-експертної діяльності детально проаналізована і конкретизована структура елементів загальної теорії судових експертиз; окремий підрозділ присвячений концепції загального вчення про методи судової експертизи і судово-експертної діяльності.

Підрозділ 3.1 “Закономірності формування і розвитку судових експертиз”. Роль