НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. ДРАГОМАНОВА

ХОДАНИЧ Петро Михайлович

УДК 37. 01 (09)

Х 09

ПЕДАГОГІЧНА

ТА ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ НА ЗАКАРПАТТІ

В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

(1919- 1939)

13. 00. 01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук,

професор Гомоннай Василь Васильович,

Ужгородський державний інститут

інформатики, економіки і права,

професор кафедри природничих та

психолого-педагогічних наук

Офіційні опоненти – доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Ярмаченко Микола Дмитрович,

Президія АПН України,

професор-консультант–

кандидат педагогічних наук, доцент

Росул Василь Васильович,

Мукачівське педагогічне училище,

директор

Провідна установа – Волинський державний університет

ім. Лесі Українки, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України,

м. Луцьк

Захист відбудеться 14 грудня 2000 р. о 14. 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 в Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (01030, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова 01030, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий 2 листопада 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. О. Приходько

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості теми. Перегляд поглядів на завдання національної освіти вимагає в умовах не-за-леж-ності України нових ідей, переоцінки духовної спадщини. Актуальним є наукове дослідження інтелектуальних набутків ре-а-білітованих учених-педагогів, письменників, які працювали в освіті на ет-нічних українських територіях, що після Першої світової війни опинилися у складі Ру-мунії, Польщі та Че-хословаччини, до якої була приєднана на пра-вах автономії Підкарпатська Русь (Закарпаття).

Світова педагогіка знає чимало прикладів поєднання у житті однієї особи ак-тив-ної педагогічної та літературної діяльності (Ж. -Ж. Руссо, Л. Толстой, Б. Грін-ченко, К. Ушинський, І. Нечуй-Левицький, А. Мака-рен-ко, В. Сухо-млин-ський). Поєднання двох творчих начал в одній особі дає особливо позитивні результати.

Важливу роль у формуванні української національної школи на Закар-пат-ті у міжвоєнний період відіграли політичні емігранти, серед яких ви-ді-ля-єть-ся група педагогів-письменників: Володимир Бірчак (1881–1952), Іван Пань-ке-вич (1887–1958), Ва-силь Пачовський (1878–1942), Марійка Під-гірянка (Ма-рія Ленарт–Домбровська) (1881–1963). Письменники-педагоги брали ак-тив-ну участь в ор-га-нізації шкільництва у краї, працювали в гімназіях і на-род-них шко-лах, створювали навчальну літературу, були серед організаторів Пе-дагогічного товариства, Просвіти, То-ва-ри-ства українських письменників та журналістів, Пласту, редагували пе-да-го-гіч-ні та наукові видання; пра-цю-ва-ли з літературно обдарованою мо-лоддю. На даний час вищеназвані пе-да-го-ги-реформатори маловідомі. У радянських дослідженнях іс-торії педагогіки Че-хословаччини і Закарпаття А. Боднаря, М. Грищенка, А. Іг-ната, І. Не-бес-ни-ка, О. Хічія, А. Чуми ці іме-на відсутні. В ен-цик-ло-педичній літературі їхня пе-дагогічна діяльність не згадується.

В останні роки питання розвитку освітньо-культурного процесу на Закарпатті по-но-вому розглядалися в працях В. Гомонная, В. Росула, В. Ке-меня, М. Єв-туха, М. Кляп, М. Талапканича, І. Хланти, П. Ходанича, М. Зи-момрі, І. Гранчака, М. Кухти, О. Мишанича, зару-біж-них дос-лід-ни-ків Р. Ма-гочія, М. Мушинки, Л. Милли, О. Рудловчак, Л. Баботи.

Педагогічна діяльність В. Бірчака у радянський період не до-слід-жу-ва-лася, оскіль-ки в 1945 р. його репресовано як “бур-жу-аз-ного націо-на-ліста”, а ре-абі-лі-то-ва-но у 1990 р. В умовах не-залежної України згадують про В. Бірчака-педагога В. Гомоннай, В. Росул, М. Талапканич, але не ана-лі-зу-ють його педагогічної спад-щини. Літературна спадщина письменника частково роз-гля-дається І. Хлан-тою, С. Новак, О. Мишаничем, словацькими до-слід-ни-ками Л. Баботою, О. Руд-лов-чак, Ю. Шерегієм.

Діяльність В. Пачовського-педагога закарпатського періоду не роз-гля-да-ла-ся. У радянський час В. Пачовського вважали “буржуазним націо-налістом” і замовчували, хоча у зарубіжжі літературну спадщину поета частково досліджували Б. Руб-чак, О. Тарнавський, В. Барка. З часу про-голошення незалежності Ук-раїни до літературної діяльності В. Пачовського зверта-ють-ся М. Ільницький, М. Бажанський, М. Козак, однак його педа-гогічну діяльність згадують лише побічно. Б. Ступарик і В. Моцюк відносять В. Па-чов-ськиго до відомих галицьких пе-да-го-гів 30-х років.

І. Панькевич зарекомендував себе як вчений-мовознавець та гімназійний професор, який доклав багато зусиль до утвердження української мови в освіті Закарпаття, створив граматику. Педагога було арештовано радян-ськими органам у Празі в 1945 році, згодом випущено на волю, але у повоєнній Чехословаччині (помер у 1958 р. ) його вважали “буржуазним націоналістом” і замовчували. Мо-во-знав-чу спадщину вченого аналізували Й. Дзендзелівський, Б. Галас, П. Чучка, словацький мовознавець М. Штець, проте педагогічна діяльність І. Панькевича залишилася поза увагою дослідників.

Літературну спадщину Марійки Під-гірянки до-слі-джу-ва-ли В. Микитась, Є. Кучеренко, М. Стельмахович, О. Нахлик, С. Шаховський, українознавець із Словаччини О. Руд-лов-чак. Пе-да-го-гіч-ний характер її творів частково розглядали С. Жупанин, Л. Ходанич. Од-нак пов-не до-слі-джен-ня її педа-гогічної діяльності на За-кар-пат-ті відсутнє.

Цілісного аналізу педагогічної та культурно-освітньої ді-яльності письменників – емігрантів на Закарпатті досі взагалі не робилося, по-за увагою дослідників залишалася велика кількість архівних матеріалів, написані під-руч-ники, редагована ними література і періодичні видання, оцінки їх творчої праці.

Вище наведені причини, недостатня наукова розробка проблеми зумовили актуальність і вибір те-ми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційної роботи входить до плану наукових досліджень Уж-го-род-сь-ко-го державного інституту інформатики, економіки і права (рішення Вченої ради № 8 від 3 грудня 1998 р. ), вона скоординована в АПН України (протокол № 5 від 14 червня 1999р. ).

Об'єкт дослідження: процес формування української національної школи на Закарпатті у 20–30 рр. в умовах Чехословаччини.

Предмет дослідження: роль і місце письменників-емігрантів у процесі формування української школи на Закарпатті, шляхи формування національної свідомості учнів засобами рідної мови, художньої літератури, історії та краєзнавства.

Мета дослідження полягає у цілісному висвітленні педагогічної та освітньо-культурної діяльності педагогів-письменників на За-кар-патті у міжвоєнний період, аналізі їх педагогічних поглядів і освітньої спадщини, визначенні головних факторів фор-му-ван-ня української національної школи в умовах Чехословаччини.

В основі дослідження лежить така гіпотеза: в міжвоєнний період (1919-1939) на Закарпатті сформувалася українська національна школа завдяки:

1) формуванню нової системи шкільної та позашкільної освіти у межах автономних прав краю в умовах Чехословацької республіки;

2) об'єднанню зусиль місцевих педагогів-патріотів з українською політичною еміграцією;

3) активній участі письменників-емігрантів у організації шкільництва, створенні україномовної навчальної літератури, діяльності педагогічних і культурно-освітніх товариств, педагогічної преси.

Завдання дослідження:

- дослідити процес становлення і розвитку української національної школи на Закарпатті в міжвоєнний період;

- проаналізувати педагогічні погляди письменників – педагогів, їх діяльність у справі розбудови нової моделі школи, визначити ступінь участі у процесі створення педагогічних, культурно-ос-віт-ніх та молодіжних організацій, педагогічної преси ;

- проаналізувати навчальні програми, підручники та посібники, написані пись-менниками-педагогами для гімназій, горожанських шкіл, початкової шко-ли; дослітити за-про-по-но-вані ними форми і методи підготовки молодих літераторів;

- розкрити сутність педагогічної тематики у літературній і науковій спадщині В. Бірчака, В. Пачовського, І. Панькевича та Марійки Підгірянки закарпатського періоду їх творчості;

- обґрунтувати значення педагогічної спадщини письменників-педагогів для сучасної освітньо-виховної теорії і практики.

Методи дослідження: науково-історичний, історико-педагогічний, про-блем-ний і логічний аналіз. У процесі роботи використовувались: те-оре-тич-ний аналіз педагогічної, історичної, художньої літератури, архівних джерел, праць вітчизняних та зарубіжних істориків, мовознавців, літературознавців; си-стематизація фактів та явищ, хронологічний, порівняльний та ре-тро-спек-тив-ний методи.

Основними джерелами дослідження були:

- матеріали Державного архіву Закарпатської області в Ужгороді та Берегові (ДАЗО) (ф. 28, 72, 2558), архіву Музею української культури у Свиднику (Словаччина), архівів Закарпатського краєзнавчого музею; фонди Львівської наукової біб-ліотеки ім. В. Стефаника НАН України, наукової бібліотеки Ужго-род-сько-го державного університету; підручники, на-вчаль-но-методична і на-у-ко-ва література, художні твори В. Бірчака, І. Панькевича, В. Пачовського, Ма-рій-ки Підгірянки, їх автобіографічні матеріали, епі-столярій; наукові та пе-ріодичні видання першої половини ХХ ст. ;

- роботи вітчизняних і зарубіжних педагогів Я. Коменсько-го, К. Ушин-ського, О. Духновича, Л. Толстого, С. Ру--сової, А. Волошина; дослідження, що безпосередньо не тор-каються даної проблеми, однак служать змістовим контекстом, аде-кват-ною методологією висвітлення теми: література з пи-тань історії та філософії (М. Грушевський, І. Крип’якевич, В. Кремінь, Ю. Ри-маренко, П. Р. Магочій; з питань вітчизняної пе-да-го-гі-ки (В. Сухомлинський, М. Ярмаченко, Л. Вовк, О. Су-хо-млин-ська, Г. Філіпчук, І. Зайченко, В. Ке-мінь, Б. Євтух, О. Савченко, І. Бех, Ю. Бабанський, О. Ващенко, В. Го-моннай, Б. Ступарик); з проблем мовознавства (І. Огієнко, Й. Дзен-дзе-лівський); літературознавства (І. Франко, О. Ми-ша-нич, Б. Рубчак, В. Бар-ка, М. Ільницький);

- спогади сучасників та учнів письменників-педагогів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- визначено і обґрунтовано три пе-рі-о-ди розвитку освіти Закарпаття у 20-30 рр;

- цілісно досліджено педагогічну та освітньо-культурну спадщину пись-менників-емігрантів у краї в міжвоєнний період;

- розкрито педагогічні погляди цих діячів, ступінь їх участі у створенні педагогічних і культурно-освітніх товариств, педагогічної пре-си;

- здійснено аналіз педагогічної тематики в лі-те-ратурних творах пись-менників-педагогів.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті процесу формування української національної школи на Закарпатті в міжвоєнний період і застосуванні при цьому різнобічних творчих можливостей педагогів і письменників В. Бірчака, І. Панькевича, В. Пачовського та Марійки Під-гірянки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості твор-чо-го застосування фактичного матеріалу, основних положень і висновків до-слі-дження науковцями, які працюють у галузі педагогіки, історії Ук-раїни. Узагальнені ре-зультати дослідження можуть бути використані при написанні підручників та навчальної літератури для сучасної української школи, розробці лекційних курсів і -се-мі-на-рів з історії педагогіки у вузах. Науковий матеріал дослідження мо--жуть використовувати педагоги, історики, мо-вознавці, літературознавці.

Апробація результатів дисертації проводилась шляхом публікації на-у-ко-вих праць, виступів на міжнародних, всеукраїнських і регіональних кон-фе-рен-ціях, як-от: “Проблеми сучасного підручника” (Київ, 1999), “Ук-раїн-ська мова в освіті” (Івано-Франківськ, 1999), “Шляхи освіти” (Уж-город, 1998), “Василь Пачовський у контексті історії та культури України” (Уж-город-Берегово, 1998 р. ), “Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Уж-го-род, 1997), “Проблеми соціального виховання студентської молоді” (Уж-город, 1997), “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (Уж-город, 1999), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 60-річчю Карпатської Ук-раїни (Ужгород, 1999), науковому семінарі, присвяченому 80-річчю утворен-ня Че-хо-словаччини (Ужгород, 1998), науковому семінарі, присвяченому 150-річ-чю Сло-в’ян-сь-ко-го з’їзду в Празі (Ужгород, 1999).

Основні положення дисертації викладено у монографії “Пе-да-гогічна та освітньо-культурна діяльність українських письменників-емі-грантів на Закарпатті в міжвоєнний період (1919–1939)” (1999), статтях у журналах “Рідна школа”, “Шлях освіти”, 5 збірниках наукових праць, матеріалах 11 наукових кон-ференцій та семінарів. Впровадження результатів дослідження від-бу-ва-ло-ся в процесі читання окремих тем курсу “Українська і за-ру-біжна культура”, спецкурсу “Література та культура країн Центральної Єв-ро-пи” в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права (довідка № 270 від 27. 08. 2000 р. ), циклу лекцій “Українська літературна еміграція в Чехословаччині у міжвоєнний період” в Закарпатському ін-ституті методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педа-гогічних кадрів (довідка № 9 від 15. 06. 2000 р. ).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох роз-ділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг ди-сертації становить 202 сторінки машинопису (основний текст – 174 сто-рінки, список використаної літератури містить 231 назву, 6 додатків).

Основний зміст дисертаційного дослідження

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, пре-дмет, мету, гіпотезу і завдання, ме-то-дичні засоби, наукову новизну, тео-ре-тичне і практичне значення, описано методи і джерельну базу до-слі-джен-ня, висвітлено апробацію і впровадження основних результатів дисертації.

У першому розділі – “Формування української школи на Закарпатті в умовах Чехословаччини (1919-1939 рр. ) – досліджено стан освіти За-кар-пат-тя до Першої світової війни і процес формування української на-ціо-на-ль-ної школи в умовах Чехословаччини, участь у ньому української еміграції, проаналізовано педагогічні по-гляди письменників-педагогів В. Бірчака, В. Па-човського, І. Панькевича, Марійки Підгірянки.

В умовах проголошеної парламентом Угорщини “рівності всіх націй” (за-кон XLІV 1868 р., закони Аппоні 1907 р. ) здійснюється інтенсивна мадя-ризація. Патріотичні зусилля О. Духновича, Л. Чопея, Є. Сабова та інших захисників русинства (українства) у краї не мали успіху. Освіта на Закарпатті була зведена до початкової двокласної школи, неписьменність населення ся-га-ла 70-90 %.

За рішенням Сен-Жерменського до-го-вору (1919), Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини як автономна територія під назвою Підкарпатська Русь. Освіта краю на той час була остаточно змадяризована. Не вистачало педагогічних кадрів, тому на роботу в освітніх закладах урядом Т. Масарика були за-про-шені політичні емігранти – вихідці з Росії, України та Галичини. Ук-ра-їн-ська еміграція у краї сягала двох тисяч осіб (С. Наріжний), кількість вчителів серед якої була значною. Поруч з місцевими освітянами Авг. Во-лошиним, Й. Бок-шаєм, Ю. Реваєм, Авг. Штефаном, О. Маркушем та іншими політичні емігранти брали активну участь у створенні нової школи.

Так розпочався процес становлення українського національного шкіль-ництва. У 1929-1930 рр. про-ведено державну шкільну реформу, яка забез-пе-чу-вала обов’язкову 8-річну освіту. В результаті реалізації освітньої політики Че-хосло-вач-чи-ни в 1938 р на Закарпатті діяло 809 початкових шкіл (469 укр.), 53 го-ро-жан-ські (восьмирічні) школи (23 укр. ), 11 ґімназій (5 укр. ). Однак празька адміністрація дотримувалась в освіті політики подвійних стан-дартів. З одного боку підтримувала українські освітні заклади на території Чехії (Педінститут ім. М. Драгоманова, Подєбрадська господарська ака-демія, Вільний український університет), а з іншого – проводила чехізацію на українських територіях Закарпаття і Пряшівщини. З цією метою на початку 20-х рр. була нав’язана мовна дискусія, яка ґрунтувалася на різних поглядах щодо походження мови закарпатських русинів, хоча Празька Академія наук (1919) й визнала цю мову за українську. Частина місцевих ді-я-чів дотримувалася думки про окремішність (самостійність) мови і культури русинів. Чимало емігрантів, особливо російського походження, сповідували русофільські ідеї. Водночас більшість освітян відстоювала право україн-ців на національну ос-віту й культуру. Названі протиріччя служили приводом до розбра-ту і че-хі-зації: чеські урядовці позбавляли провідників української національної ідеї права викладати.

За такої ситуації особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті нале-жить письменникам-педагогам. Випускники Віденського (В. Пачовський, І. Пань--кевич), Львівського (В. Бірчак) університетів, Львівської вчительської семінарії (Ма---рійка Підгірянка), вони внесли в шкільництво передові методи австрійської, швейцарської, німецької і польської освіти. На той час вже були вони ав-торами на-вчаль--ної та художньої літератури, наукових праць. І. Панькевич очо-лив мовний відділ крайового Шкільного реферату (1920), В. Бірчак працював інспектором від-ділу. Педагоги брали активну участь в організації системи ос-віти на Закарпатті, курсів ук-ра--їн-ської мови і літератури для вчителів, ук-ла-да-ли методичну лі--те-ра-ту-ру, створювали підручники. В. Па-човський організовував гімназійну ос-ві-ту в південних, найбільш змадяризованих, районах краю, ви-кла-дав у Берегівській гімназії. Марійка Підгірянка була се-ред фун-да-то-рів почат-кової школи краю. Важливу роль у ста-нов-лен-ні нової освіти відіграла створена за участю письменників-педагогів пе-даго-гіч-на пе-рі-о-ди-ка (“Учитель”, “Підкарпатська Русь”, “Ук-раїнське слово”, “Ві-но-чок”), Педаго-гічне товариство, Пласт, Про-сві-та, Това-ри-ст-во ук-раїнських письменників та журналістів, Руський театр в Ужгороді.

Педагогічна та культурно-освітня діяльність письменників педагогів спри-яла утвердженню української національної ідеї. Русофіли й русинофіли за підтримки чеських чиновників протистояли про-це-су українізації шко-ли, нав’язували підручники російською мовою. І. Панькевича й В. Бірчака у 1924 р. безпідставно звільнили з посад у шкільному рефераті . У період чехізації школи було звільнено і виселено за межі Чехословаччини десятки передових ук-раїнських педагогів, серед них Ма-рійку Підгірянку (1929) і В. Пачовського (1930). Однак процес формування української шко-ли на той от-римав підтримку педагогічної і культурної гро-мад-ськості, політичних пар-тій. За-вдя-ки об’єд-наним зусиллям українська мова стала мовою на-вчання.

Педагогічні погляди письменників-педагогів відповідали передовій думці свого часу, були втіленням ідеї єдності навчання та націо-нального виховання. Педагогічне покликання ці діячі вбачали у формуванні націо-нальної освіти, прилученні дітей до ук-раїнської культурної традиції. Вони були прихиль-никами поєднання академічної освіти в гімназіях з педа-гогічними інно-ваціями, на-род-ною педагогікою, виступали проти формалізму і лібералізму в на-вчально-виховному процесі, боролися за свідоме опану-вання знань. Ці пе-да-го-ги орієнтувались на ідеї К. Ушинського (національне вихо-вання), О. Дух-новича (народна педагогіка), Г. Кершенштайнера (тру-дова школа), Л. Баттіса і В. Фадруса (краєзнавство), Ф. Фребеля (дошкільне виховання). Педагогічні по-гляди письменників-педагогів спрямовані на постаті вчи-те-ля й учня як спів-учасників навчально-виховного процесу. Вчителями, на їх думку, можуть ста-вати лише люди за по-кли-кан-ням, відповідною освітою, творчі, високо-еру-до-вані, національно свідомі, а не випадкові особи чи прихильники певного по-літичного курсу, як це мало місце в тодішньому шкільництві Закарпаття. Завдання вчителя – сприяти ро-зу-мо-вому, естетичному та фізичному вихо-ванню молоді. В. Бірчак, В. Па-чов-ський, І. Панькевич були серед ак-ти-ві-стів пластового руху, зуміли органічно поєднати у ньому фізичний розвиток ді-тей з національно-патріотичним і естетичним вихованням.

У цілому процес формування української національної школи в умовах Че-хо-словаччини завдяки об’єднаним зусиллям місцевих патріотичних сил та по-лі-тич-ної еміграції з України відбувся, що дозволило остаточно реалізувати ук-ра-їн-ську національну ідею в освіті у період Карпатської України (1938-1939 рр. ).

Другий розділ – “Педагогічна діяльність українських письменників-емі-грантів на Закарпатті в 1919-1939 рр. ” – присвячено дослідженню пе-да-гогічної роботи письменників-емігрантів у гімназійній освіті й початковій школі, розглянуто зміст написаних ними підручників з української мови та лі-те-ра-ту-ри, історії Закарпаття, висвітлено їх роль у підготовці лі-тера-торів, досліджено педагогічну спрямованість літературної та наукової ді-яль-но-сті.

В. Пачовський у Бе-регівській українській гімназії викладав історію, читав лекції з української мови та історії для вчи-те-лів гімназій (у тому числя для чеської та угорської) і народних шкіл округу. Педагог вважав історію універсальним засобом національного виховання. Особливого значення надавав історії Закарпаття, сповідуючи принцип науковості навчання, спонукав гімназистів до самостійної пошукової роботи. Його учні зібрали і видали збірник “Народні оповідання про давнину” (1925). Ор-ганічною складовою виховного процесу В. Пачовський вважав позак-ла-с-ну і поза-шкільну роботу. Як вихователь гімназійних класів, він проводив інди-відуальні бесіди, влаштовував наукові диспути, читав лекції на істо-рич-ні та літературні теми, власні поезії. Для літературно обдарованих дітей поет-педагог ор-ганізував гурток, члени якого Ю. Ста-нине-ць, І. Колос, Ф. По-ту-ш-няк стали відомими письменниками. У Берегівській гім-назії за участю В. Па--човського організовано перший на Закарпатті плас-товий гурток, для якого поет написав вірш-присягу юного пластуна (1921).

Док-тор філології В. Бірчак у Шкільному рефераті розробив навчальну про-граму з курсу ук-раїнської літератури, уклав списки про-грам-ної і позапрограмної літератури для гімназій. Після звільнення з посади (1924) викладав в Ужгородській гімназії українську мо-ву і літературу, німецьку мову та філософію, був вихователем і шкільним бібліотекарем. В. Бірчак вважав літературу універсальним за-со-бом розвиваючого навчання, національного і естетичного виховання. До-свід викладання в гімназіях Львова, Дрогобича, у Кам’янець-Подільському уні-верситеті В. Бірчак творчо переніс в Ужгород. Він був палким прихильником принципу індивідуального підходу до дитини, знав інтереси і нахили учнів, вва-жав, що гімназисти повинні досконало знати культуру свого народу, про-пагувати і підтримувати її. Для обдарованих дітей створив гурток, який став літературною школою молоді. В. Бірчак був активним провідником пла-стового руху: ство-рював шкільні гуртки, ор-га-ні-зо-вував літні пластові табори, відвідав з пластунами Чехію, Австрію, Болгарію (1929). Молодь обрала скаутмайстра В. Бірчака керівником Пласту Карпатської України (1939).

І. Панькевич до приїзду в Ужгород (1920) викладав російську мову в Консулярній академії у Від-ні. Рід-ну мову вчений-педагог вважав основою національної освіти, а її функціонування у всіх сфе-рах суспільного життя – першоелементом де-мо-кратії. Очоливши мовний відділ Шкільного реферату, ак-тив-но впроваджував українську мову в змадяризовану освіту і діло-водство, домігся викладання в шко-лі краєзнавства. У 1924 р. противники українізації звільнили його з адміністративної посади. Відтоді до 1938 р. він викладав українську мо-ву та філософію у старших класах Ужгородської гімназії, де застосував педагогічні методи вищої школи. Його лекції і семінари вирізнялися академічною продуманістю, вико-ри-стан-ням наукових і літературних джерел, фольклору. Педагог вбачав у гімназистах май-бутнє української нації. Прихильник принципу індивідуального підходу до учня, залучав вихованців до науково-пошукової роботи, зокрема, зби-ран-ня матеріалів до словника українських говорів Закарпаття.

В умовах становлення української школи на Закарпатті найактуальнішою ви-явилась проблема змісту навчання. Провідними авторами підручників гу-ма-нітарного циклу для гімназійної освіти і горожанських шкіл виступили письменники-педагоги І. Панькевич, В. Бірчак, В. Пачовський.

І. Панькевич написав перший підручник української мови для гімназій та горожанських шкіл Закарпаття (1922). “Граматика русского язика для мо-лод-ших кляс шкіл середніх і горожанських” написана на основі українських ді-алек-тів Закарпаття, що, за визначенням самого педагога, не кращий варіант, але та-кий, що “дозволив зберегти українську мову в школі”. У наступних ви-дан-нях (1927, 1936) ав-тор доопрацював підручник, наблизивши гра-матику до норм літе-ра-тур-ної ук-раїнської мови. Вбачаючи в мові по-тужний виховний засіб, він про-ана-лі-зував зв’язки між діалектами Закарпаття і нормами ук-ра-їнської літературної мови. Граматика І. Панькевича стала мовною основою підручників, художньої літератури, преси, громадського жит-тя у міжвоєнний період.

В. Бірчак у 1922-1928 рр. видав чотири підручники з української літе-ратури (“Руська читанка”) для 1, 2, 3, 4 класів гімназії, які поєднали в собі теорію літератури і хрестоматії. В їх основу покладено принцип укладання галицьких читанок (зокрема О. Барвінського). Завдяки цим книгам закарпатські школярі одержали змогу вивчати твори української класики, знайомитись з європейською літературою. В. Бірчак організував навчальний матеріал на внутрі – та міжпредметних взаємозв’язках. Літературні тексти підібрані за їх естетичною вартістю. В основі підручників покладено прин-ципи опори на позитивні якості учнів, врахування вікових особливостей ді-тей. Вчений-педагог орієнтується на принцип зв’язку змісту і методів на-вчан-ня з національною культурою і традиціями, органічно ввівши в під-руч-ник літературу Закарпаття. Читанки В. Бірчака засвідчили його при-хиль-ність до принципів науковості, систематичності, наступності процесу на-вчання, уваги до індувідуальних інтересів учнів. Про якість відбору текстів української літератури автором говорить той факт, що практично всі тексти йогшо підручників включені до програми сучасної середньої школи.

Посібник В. Бірчака “Літературні стремління Підкарпатської Русі” (1921) став першою кваліфікованою оцінкою літературного процесу на Закарпатті від ХV1 ст. до 1919 р. Орієнтуючись на праці М. Драго-манова, І. Фран-ка та В. Гнатюка, вчений-педагог довів, що лі-те-ра-тура За-карпаття перебуває у взаємозв’язках з літературою українською. За--пропонована періодизація літературного процесу не ви-кликає заперечень і підтримується сучасними науковцями (О. Мишанич). У 1937 р. В. Бір-чак видав доопрацьований посібник, доповнений аналізом літературного процесу від 1920 до 1936 р., в якому доведено, що література в краї стала переважно україномовною, це до-зволило їй оновитися і наблизитися до кра-щих зразків загаль-но-ук-ра-їн-ської. Велика заслуга у цьому молодого по-коління письменників, вихованого в українських гімназіях і се-міна-ріях.

Важливим засобом навчання і національного виховання молоді став підручник В. Пачовського “Історія Підкарпатської Русі. Часть І” (1921). До цього Закарпаття роз-глядалось у контексті угорської історії. Місцевих українців деякі угорські вчені вва-жали неавтохтонним населенням. В. Па-човський, опираючись на принцип історичної правди, до-слі-дження М. Гру-шевського, Д. Дорошенка, О. Петрова, І. Франка, західних істориків, довів автохтонність українців-русинів, спільність історії Закарпаття з історією України. Автор проаналізував події від палеоліту до 1526 р. , коли угорці зазнали поразки від турків під Могачем. Вчений-педагог не заперечив спорадичності історії Закарпаття і Угорщини, детально описав взаємо-зв’язки Київської Русі з угорцями, зокрема княжі шлюби та угоди між угорцями і русичами, зосередив увагу на постаті подільського князя Федора Корятовича, який наприкінці ХІV ст. поселився в м. Мукачеві з 40 тисячами русичів. Друга частина історії Закарпаття В. Пачовського вийшла тільки в 1938 р. у Львові, тому не використовувалася у навчальному процесі. Історична концепція В. Па-чов-сь-ко-го знайшла продовження у працях В. Крип’якевича, В. Гаджеги, М. Лелекача, І. Кондратовича, Ф. По-туш-няка, І. Гранчака та ін.

Літературний процес на Закарпатті у міжвоєнний період харак-тери-зується приходом молодих літературних сил, пе-ре-важанням україномовної літератури, розширеннням її тематичного та іде-й-но-художнього спектрів. Велика заслуга у професійному становленні молодих лі-те-ра-торів належить В. Бірчаку, В. Пачовському, І. Панькевичу, Марійці Під-гірян-ці, вони ство-рили своєрідну систему форм і методів роботи з літературно обдарованою молоддю. Їх учнями в гімназіях були письменники Ю. Боршош-Ку-м’ят-ський, Ю. Ше-регій, Й. Жупан, В. Діянич, Ф. Потушняк, Ю. Станинець, І. Ко-лос. Педагоги творчо підтримували М. Рішка, Зореслава (С. Сабола), В. Ґрен-джу-Дон-ського, О. Маркуша, І. Невицьку, Л. Дем’яна, М. Божук, Марка Ба-ра-бо-лю (І. Рознійчука).

Сформовані у вигляді художніх образів, педагогічні ідеї і погляди знаходять як правило широке застосування у освітній практиці. В. Бір-чак, В. Пачовський, І. Панькевич, Марійка Підгірянка підпорядкували власну літе-ратурну творчість педагогічній ідеї. Поет-молодомузівець В. Пачовський – автор відомих поетичних збірок “Розсипані перли”, “Ладі і Марені…”, вважаючи своїм обов’язком будити іс-торичну пам’ять народу, сприяти патріотичному вихованню молоді, змалював галерею руських князів, ко-зацьких гетьманів, легендарних героїв. На матеріалах іс-торії та фольклору краю він створив поему “Сріберний дзвін”, де вперше в ук-ра-їнській лі-тературі вивів образ дочки Ярослава Мудрого Анастасії, ко-ро-ле-ви угорської. Закарпаття у творі було названо Срібною Землею, ця назва стала символічним топонімом краю. Героїчні сто-рін-ки боротьби закарпатських русинів проти навали угрів описані в поемах “Князь Ла-бо-рець”, “Тріє царі” та ін. Чимало поезій поет-педагог присвятив шкільному життю, пластунам.

В. Бірчак був одним із організаторів “Молодої Музи” (1906-1909), редак-тором львів-сь-кого часопису “Слово”, до приїзду на Закарпаття видав п’ять книг прози, на-укове дослідження “Візантійська церковна пісня і “Слово о полку Ігоревім”. В Ужгороді написав історичні повісті “Василько Рос-ти-сла-вович”, “Володар Ростиславович”, “Проти закону”, збірки новел “Прит-ча”, “Золота скрипка”, велику кількість фейлетонів, памфлетів. Праці В. Бірчака в галузі літературної критики і літературознавства знайшли безпосереднє застосування у нав-чаль-но-му процесі гімназій, учительських і духовних семінарій, горожанських шкіл. У творах, особливо новелах (збірка “Золота скрипка”), пропагував передові європейські та власні пе-да-го-гічні ідеї і погляди, змальовував яскраві образи вчителів, учнів, розкривав вза-є-мо-стосунки у педагогічних колективах, засуджував процес чехізації освіти.

Взірець педагогізації літературної діяльності показала Марійка Під-гі-рян-ка. Вона створила своєрідну поетичну педагогіку, використавши поезію як ди-дак-тич-ний матеріал для початкової школи. Поетеса-пе-да-гог орієнтувалась на засади народної педагогіки О. Духновича, ідей Ф. Фребеля щодо ролі дитячої гри як природньої діяльності дитини. Свої педагогічні ідеї най-повніше реалізувала у навчальних посібниках “Ластівочка. І” і “Лас-ті-воч-ка. ІІ”, а також у поетичних книгах “Збірничок вір-шів для дітей” (1926), “Зайчик і ли-сичка” (1926). Марійка Підгірянка започаткувала на За-карпатті дитячу дра-матургію, написавши для шкільних театрів п’єси “Вертеп”, “Сон на мо-гилі”, “Святий отець Миколай в гостині на Підкарпатській Русі”, “В чужім пір’ю”.

І. Панькевич був відомим як літературознавець і літературний критик, фольклорист і вчений-мо-вознавець, редактор педагогічного часопису “Під-карпатська Русь”, Нау-ко-во-го збірника товариства “Просвіта” (14 томів) (у спів-праці з В. Бірчаком). Він вважав своїм професійним обов’язком пропа-гувати на сторінках редагованих ним видань кращі тогочасні педагогічні по-гля-ди, форми і методи навчання. До співпраці він залучив таких знаних вче-них-педагогів як С. Русову, О. Мицюка, О. Колессу, О. Барвінського, А. Во-лошина, О. Маркуша, Й. Пешека.

Твори письменників-педагогів публікувались у педагогічній пресі, шкіль-них підручниках, часописах, були популярними серед вчительства та шкіль-ної молоді, сприяли національному вихованню.

Узагальнені результати проведеного дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і дали змогу сформулювати такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення на-уко-вої проблеми історії розвитку української школи й освіти на Закарпатті в умовах Чехословаччини у міжвоєнний період, об-ґрун-товано три періоди її розвитку:

1)

2)

3) жовтень 1938 – березень 1939 рр. – освіта в умовах Карпатської Ук-раїни: організація національної освіти, за-ко-но-дав-че переведення шкіль-ництва на українську мову, визнання провідної ролі шко-ли у вихованні національного ідеалу, підвищення ролі Учительської гро-ма-ди, молодіжних та культурно-освітніх організацій, спроба організації ви-щої школи.

2. Дослідження виявило, що визначальним фактором у становленні ук-ра-їн-ської школи на Закарпатті було об’єднання зусиль місцевих педагогів-па-трі-отів з українською еміграцією. Особливу групу емігрантів становлять пись-менники-педагоги В. Бірчак, І. Панькевич, В. Пачовський, Марійка Під-гі-рянка. Їхня багатогранна пе-да-го-гічна та освітньо-культурна діяльність виявилась ключовою у формуванні гу-манітарного циклу навчальних дисци-плін у школах Закарпаття, що сприяло формуванню основ національної ос-віти та виховання. Освітянська діяльність вищеназваних постатей може розглядатися як своєрідна цілісність в історії української педагогічної думки.

3. Світогляд і педагогічні погляди письменників-педагогів В. Бірчака, І. Пань-кевича, В. Па-чов-ського, Марійки Підгірянки формувалися під впливом Я. А. Коменського, К. Ушинського, М. Дра-го-ма-но-ва, О. Духновича, С. Русової, Л. Толстого, І. Франка, А. Волошина, передової української та європейської педагогічної дум-ки. Встановлено, що письменники-педагоги були прихильниками поєднання класичних методів навчання і виховання з новітніми єв-ро-пей-ськими технологіями. Концепція українського націо-наль-ного вихованння педагогів-письменників базувалася на національній ідеї, послідовному і системному використанні у навчально-виховному процесі засад народної і козацької педагогіки, фольклору і краєзнавства поруч з передовими європейськими методами. Кінцеву мету виховання пись-менники-педагоги вбачали у фор-му-ван-ні творчої, національно свідомої ак-тивної особистості. Своє покликання вбачали у вихованні молодого, розум-ного і фі-зич-но здорового покоління закарпатських русинів-українців, сві-домого у кро-вному відчутті братства з українським народом.

4. Заслугою письменників-педагогів стало створення на початку 20-х ро-ків пер-ших в історії за-карпатського шкільництва підручників з української мови (І. Панькевич), ук-раїнської літератури (В. Бірчак), історії За-кар-пат-тя (В. Пачовський), по-сіб-ни-ків для народних шкіл (Марійка Підгірянка). Ана-ліз підручників показав, що вони написані у відповідності до кращих єв-ро-пейських зразків, мають велике пізнавальне і виховне значення, орі-єн-то-вані на розумове, естетичне, національне і трудове виховання учнів. Під-руч-ники побудовані на між- і внутріпредметних взаємозв’язках, вони спри-яли утвердженню української мови, формуванню національної са-мо-сві-до-мості шкільної молоді. Запропонований письменниками – педагогами ме-то-д ук-ла-дан-ня навчальної лі-те-ра-тури, зміст були використані іншими авторами під-руч-ни-ків для шкіл Закарпаття міжвоєнного періоду. Досвід написання під-руч-ни-ків письменниками-педагогами може бути використаний при напи-санні су-час-них підручників.

5. Дослідження виявило заслуги письменників-педагогів у про-фе-с-ій-ній під-готовці молодих письменників Закарпаття Ю. Боршоша-Ку-м?ят-сь-кого, О. Мар-куша, Ю. Станинця, Зореслава (С. Сабола), Й. Жупана, Ф. По-туш-ня-ка, Ю. Шерегія, В. Діянича, М. Рішка, Марка Ба-раболі (І. Рознійчука), Ми-ко-лаї Бо-жук, В. Ґренджі-Донського та ін. Аналіз педа-го-гіч--них методів, форм та засобів, якими користувалися письменники-пе-да-го-ги у ро-боті з літературно обдарованою молоддю, дозволив сфор--му-лювати своєрідну педагогічну систему професійної підготовки літераторів. В її основу покладено: а) морально-ду-ховне, естетичне і національне виховання; б) поглиблене ви-вчен-ня теорії лі-тератури; в) індивідуальна робота з обдарованими дітьми та юна-цтвом; г) ме-тоди заохочення молоді до творчої роботи; д) пропаганда творчого до-роб-ку молодих літераторів на сторінках друкованих видань і критична оцінка тво-рів; ж) залучення талантів до активного культурно-освітнього життя.

6. У процесі дослідження встановлено, що В. Бірчак, В. Пачовський, Ма-рій--ка Підгірянка, І. Пань-кевич були активістами у створенні та діяльності то--вариства “Просвіта”, Педагогічного товариства, Пласту, Товариства ук-ра-їн--ських пись-менників та журналістів. Вони редагували видання “Прос-ві-ти”, ча--сописи, газети, залучали до роботи в них провідних українських та чехо-сло--вацьких педагогів і вчених, політичних і культурно-громадських діячів, пуб--лікували власні педагогічні та наукові праці, літературні твори, лі-те-ра-ту-ро-знавчі статті. Завдяки їм та творчій інтелігенції краю часописи “Під-кар-пат-ська Русь”, “Учи-тель”, “Українське слово”, Наукові записки то-ва-риства “Про-світа” пропагували передову педагогічну думку. І. Панькевич був пер-шим ре-дак-тором україномовного дитячого журналу на Закарпатті “Ві-но-чок”.

7. Аналіз літературної, літературно-критичної та наукової спадщини В. Бір--чака, В. Пачовського, Марійки Підгірянки та І. Панькевича доводить, що пись--менники-педагоги направили власну творчу енергію в русло педагогіки. По-еми і лірика В. Пачовського, повісті та оповідання В. Бірчака, поезії і дра-ми Марійки Підгірянки, педагогічні, літературно-критичні та наукові статті І. Панькевича мають освітнє спрямування, зба-га-чують педагогічну тематику української літератури. Твори письменників-пе-да-гогів друкувалися на сторінках підручників і посібників 20–30 років, стали ді-йовими засобами у навчально–виховному процесі та позашкільній освіті. Вони відповідають на-леж-ним ідейно-художнім вимогам і можуть використовуватися в сучасній на-вчальній літературі.

8. На сучасному етапі українського державотворення, духовного від-ро-джен-ня української нації популяризація педагогічної, наукової і літературної спад-щини В. Бірчака, В. Пачовського, Марійки Підгірянки та І. Панькевича спри-ятиме розв’язанню актуальних педагогічних проблем, як-от: а) фор-му-ван-ня національно свідомого громадянина в умовах навчання в багато-ступеневій школі; б) усвідомлення ролі рідної мови, лі-тератури та історії в житті окремої людини і консолідації на цій основі нації; в) формування змісту навчальних ди-сциплін на засадах між- та внутріпредметних вза-ємо-зв’язків, мо-рального, естетичного, фізичного і трудового виховання. Літе-ра-турні твори В. Бірчака, В. Пачовського можуть бути використані при укладанні нових під-ручників з української літератури для середньої школи, а поезії Марійки Під-гірянки – для початкової школи. Педагогічний досвід, погляди на освіту та виховання письменників-педагогів можуть творчо використовуватись у реформуванні су-часної освіти, а також при підготовці студентів педагогічних вузів.

Наше дослідження не претендує на повне і всебічне розв’язання по-ру-ше-них у ньому питань. Багатогранна спадщина В. Бірчака, В. Пачовського, І. Пань-ке-ви--ча, Марійки Підгірянки заслуговує на подальше вивчення. Насамперед це сто--су-ється проблем дослідження їх літературної, наукової і видавничої спад-щини.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1.

2. Ходанич П. М Виховні та дидактичні аспекти у поезіях Марійки Підгірянки // Наука і сучасність: Зб. наук. праць НПУ. – Вип. 2. – Ч. 4. – К. : ЛОГОС, 1999. – С. 161-165.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10. Ходанич П. М. Ідея слов’янської єдності в навчальній літературі За-кар-пат-тя 20-30 років // Ідея слов’янської єдності та суспільна думка на За-кар-пат-ті в ХІХ-ХХ ст.: Доповіді наук. семінару. – Ужгород, 1999. – С. 235-240.

11. Ходанич П. М. Проблема реабілітації педагогічної та культурно-ос-віт-ньої спадщини Володимира Бірчака // Права і свободи людини та сучасний су-спільний прогрес: Матеріали міжнар. наук.-практ. кон-ф. – Ужгород, 1999. – С. 464-468.

12. Ходанич П. М. До питання естетичного виховання дітей та юнацтва у шко-лах Закарпаття 30-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського дер-жав-ного інституту інформатики, економіки і права. Гуманітарні науки. – № 2. – Ужгород,1998. – С. 105-109.

13.