ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г. С. Сковороди

КУЗЬМІЧОВА ВАЛЕНТИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 378:78(09) (477)

МУЗИЧНА ОСВІТА СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ (1917-1933 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному університеті

ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Попова Людмила Данилівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка, завідувач кафедри педагогіки педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, професор Лазарев Микола Остапович, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, завідувач кафедри педагогічної творчості.

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра педагогіки. Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться "20" грудня 2000 р. о 1000 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 64.053.04. Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 221.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61168, Харків, вул. Блюхера,

2).

Автореферат розісланий "13" листопада 2000 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах національно-культурного відродження України, розбудови системи вищої педагогічної освіти набуває принципово важливого значення духовний розвиток студентської молоді. У формуванні духовної культури студентів значне місце посідає естетична освіта і, зокрема, її складова - музична. Вагомий внесок у розвиток національної музичної освіти студентської молоді зроблено педагогічною думкою України у 1917-1933 рр., коли закладалися основи системи вищої музично-п едагогічної освіти, здійснювалася підготовка національних музичних кадрів в освітніх навчальних закладах різного профілю. 20-30 рр. XX ст. відзначалися українізацією системи освіти, розвитком музичного мистецтва в цілому, використанням у музичній освіті студентів спадщини відомих українських педагогів-музикознавців, діячів національної культури.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлюється і тим, що майбутні вчителі покликані формувати та розвивати загальнолюдські гуманістичні цінності, музично-естетичні почуття й інтереси школярів, сприяти вихованню патріотичних та громадянських якостей молоді. Вивчення і творче використання історико-педагогічного досвіду підготовки музичних працівників у 20-30 рр. сприятиме подальшому розвитку національної музично-педагогічної освіти, подоланню відірваності освіти від її національних джерел. Все це свідчить про актуальність, наукове та практичне значення обраної теми дослідження.

Огляд історико-педагогічної та науково-методичної літератури свідчить, що проблема музичної освіти і виховання молоді на національних музично-педагогічних традиціях, здобутках української народної творчості завжди була актуальною у вітчизняній педагогічній науці, розглядалася як важлива складова підготовки гармонійно розвиненої особистості.

Аналіз широкого кола джерел показує, що особливе місце у становленні та розвитку української національної музичної освіти і культури посідала музична спадщина видатних педагогів-музикознавців, композиторів, діячів вищої та середньої музично-педагогічної школи України В.М.Верховинця (1880-1938 рр.), С.П.Дрімцова (1867-1937 рр.), М.Д.Леонтовича (1877-1921 рр.), Я.Я.Полфьорова, (1899-1975 рр.), К.Г.Стеценка (1882-1922 рр.), Г.М.Хоткевича (1877-1938 рр.), Б.С.Яворського (1877-1942 рр.) та ін. Своєю творчою та викладацькою діяльністю вони заклали основи становлення і розвитку теорії та методики національної музично-педагогічної освіти.

У першій половині 20-х рр. відомими композиторами, педагогами-музикознавцями П.О.Козицьким, М.Д.Леонтовичем і К.Г.Стеценком були створені посібники, підручники з методики співу, а також музичні збірники, в яких обгрунтовувалися питання музичної підготовки шкільної молоді в освітніх закладах, висувалися методичні рекомендації щодо формування музичних здібностей дітей, розвитку їхньої творчої фантазії на основі вивчення здобутків національного музичного фольклору, а саме: пісень, танців, колядок, щедрівок та побутових сцен, пов?язаних з історичним минулим українського народу. У другій половині 20-х – поч. 30-х рр. досвідченими викладачами-музикознавцями вищої школи В.М.Верховинцем, С.П.Дрімцовим, Я.Я.Полфьоровим, К.К.Пігровим були розроблені та надруковані монографії, підручники, методичні посібники, збірники пісенного матеріалу, в яких давалися поради щодо вивчення певних музичних дисциплін, використання дидактичного матеріалу, а також розкривалася роль вчителя в організації культурно-просвітньої роботи серед населення та пропаганді української національної культурної спадщини.

Питання реорганізації старих і становлення нових спеціальних педагогічних навчальних закладів досліджуваних років, змісту, форм і методів музично-педагогічної освіти, педагогічної практики майбутніх музичних працівників цих закладів знайшли відображення в резолюціях Державного науково-методичного комітету, а також на педагогічних семінарах, з'їздах, у постановах, зверненнях, інструкціях та розпорядженнях Наркомосу України.

Деякі проблеми музичної освіти, методичні поради щодо змісту підготовки музичних працівників установ соціального виховання, учителів музики та співів і викладачів музичних дисциплін середніх та вищих навчальних закладів висвітлювали в педагогічній пресі досліджуваного періоду педагоги, музикознавці, досвідчені методисти О.Ананьїн, П.Білич, Н.Брюсова, І.Врона, П.Горбенко, М.Грінченко, Д.Грудина, Р.Єскіна, В.Костенко, О.Перунов, В.Семенів, Ф.Шміт, Ю.Янчук, О.Яцун та ін.

Різні аспекти спеціальної музично-естетичної освіти студентів розглядалися в наукових працях відомих педагогів, діячів музичної освіти та культури О.А.Апраксіної, Б.М.Баренбойма, І.М.Гадалової, Л.М.Жербіної, О.Г.Ільїної, Л.Г.Коваль, О.П.Рудницької, О.С.Сокальського, Г.П.Шевченко, Ю.Є.Юцевича.

Аналіз різних джерел свідчить, що в історико-педагогічному аспекті питання музичної освіти студентів досліджувалися лише в кандидатській дисертації Т.П.Танько Танько Т.П. Система подготовки музыкально-педагогических кадров в педвузах Украинской ССР (1917-1981 гг.). – Дисс. на соиск. учен. степ. к.п.н. Киевский университет им. Т. Г. Шевченко. – К., 1988. та в докторській дисертації С.Г.Мельничука Мельничук С. Г. “Формування естетичної культури майбутніх вчителів: (історично-педагогічний аспект, 1860-1970 рр.)”. – Дис. на здобуття наукового ступеня д-ра пед.н. Інститут педагогіки АПН України. – К., 1995.. Теоретичні ідеї та практична діяльність студентів спеціальних музично-педагогічних закладів України, зокрема питання становлення та розвитку змісту, форм і методів музичної освіти музичних працівників різного профілю обраних хронологічних рамок, ще не були предметом спеціальних досліджень.

Окремим напрямам підготовки майбутніх учителів музичних дисциплін присвячені докторські та кандидатські дослідження Л.Арчажникової, Г.М.Падалки. І.П.Гринчук, Н.Ю.Дем?яненко, С.О.Деніжної, С.О.Дзвінки, В.А.Іщенко, С.М.Масного, О.В.Слєпцової, К.А. Юр'євої та ін.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження “Музична освіта студентів педагогічних навчальних закладів України (1917-1933 рр.) зумовлюється відсутністю цілісних історико-педагогічних досліджень з питань теоретичної та практичної музичної освіти студентів спеціальних педагогічних закладів України 20-30 рр. ХХ ст., потребами творчого використання вітчизняного досвіду музичної підготовки педагогічних кадрів в умовах культурно-національного відродження вищої школи України, необхідністю виховання у молоді загальнолюдських цінностей, патріотичних та громадянських якостей.

Об?єкт дослідження: музична освіта студентів педагогічних навчальних закладів України.

Предмет дослідження: теорія та практика музичної освіти студентів педагогічних навчальних закладів України (1917-1933 рр.).

Мета дослідження: розкрити динаміку становлення та розвитку ідей, змісту, форм і методів теоретичної та практичної музичної освіти студентів педагогічних навчальних закладів України досліджуваного періоду, визначити шляхи використання вітчизняного досвіду в сучасній національній системі освіти й виховання молоді.

Завдання дослідження:

1. Визначити провідні етапи становлення та розвитку ідей музичної освіти студентів педагогічних навчальних закладів України.

2. Розглянути зміст музичної освіти музпрацівників різних спеціальностей та розкрити його головні складові.

3. Встановити форми й методи музичної освіти студентів музично-драматичних інститутів, Інститутів Народної освіти та вищих педагогічних курсів.

4.Виявити тенденції розвитку музичної освіти студентів і накреслити шляхи використання досвіду 20-30 рр. у сучасних педагогічних закладах.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, положення гармонійно розвиненої особистості, діалектична єдність і взаємозв?язок загальнолюдського та національного, історії з сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів і діячів культури минулого в сучасних умовах, концептуальні положення державної національної програми “Освіта (Україна XХI століття)”.

Методи дослідження. У роботі використовувався історико-логічний, теоретичний і порівняльний аналіз документів Наркомосу України, архівних матеріалів, навчально-методичної документації педагогічних закладів України, музично-педагогічної та музикознавчої літератури, періодичних видань досліджуваного періоду. Застосовувалися також виявлення та узагальнення теоретичних ідей і практичної діяльності педагогів та музикознавців 20-30 рр. з метою використання їхнього досвіду в сучасній практиці підготовки музичних працівників різного профілю.

Джерелознавчу базу дослідження становили матеріали чотирьох архівів: Харківського обласного, Центрального архіву вищих органів влади і управління України, Центрального історичного архіву України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України; документи та розпорядження Наркомосу України, резолюції педагогічних конференцій, з’їздів, рішення Державного науково-методичного комітету, матеріали педагогічних журналів 20-30 рр. “Бюллетень НКО УСРР” (1922-1934 рр.), “Культура і побут” (1926-1927 рр.), “Мистецька трибуна” (1930-1931 рр.), “Музика” (1910-1916, 1922 рр.), “Нове мистецтво” (1925-1928 рр.), “Наша освіта” (1925-1930 рр.), “Педагогическая мысль” (1919-1924 рр.), “Путь просвещения” (1922-1925 рр.), “Радянська освіта” (1923-1931 рр.), “Радянське мистецтво” (1928-1933 рр.), “Шлях освіти” (1926-1930 рр.) та сучасних видань.

У дослідженні були використані теоретичні та методичні праці педагогів, музикознавців, діячів культури 20-30 рр., сучасні монографічні та дисертаційні роботи, статті наукового характеру, різні матеріали центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, Музичної бібліотеки ім. К.С.Станіславського (м.Харків), бібліотеки Інституту педагогіки АПН України та Центральної наукової бібліотеки ім. В.В.Вернадського (м.Київ).

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше здійснено комплексний аналіз теорії та практики музичної освіти студентів педагогічних навчальних закладів у 1917-1933 рр. _ періоду культурно-національного відродження України. Визначено динаміку розвитку ідей музичної освіти, розкрито її зміст і головні складові, розглянуто традиційні та виявлено нові форми і методи практичної, навчально-виховної діяльності майбутніх викладачів музичних дисциплін.

У науковий обіг уведено нові архівні матеріали (4), невідомі раніше урядові документи (11), які розкривають музично-педагогічні й спеціально-методичні вимоги Наркомосу України, педагогів-науковців вчених-музикознавців, викладачів музичних дисциплін до змісту, форм, методів теоретичної й практичної музичної підготовки студентів педагогічних закладів України 1917-1933 рр.

Практичне значення отриманих результатів роботи визначається тим, що теоретичні положення й узагальнений досвід практичної навчально-виховної роботи студентів педагогічних закладів 20-30 рр. можуть бути творчо використані в процесі викладання дисциплін музичного циклу в сучасних педагогічних закладах, інститутах післядипломної освіти, консерваторіях та інститутах мистецтв, а також у педагогічній практиці майбутніх учителів музики. Результати дослідження сприятимуть ефективному вихованню молоді на національних музично-педагогічних традиціях.

Достовірність результатів дослідження забезпечена застосуванням наукових методів, адекватних меті, предмету і завданням роботи, використанням архівних джерел, документів Наркомосу України, історико-педагогічної, наукової та спеціально-методичної літератури, системним аналізом отриманих результатів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки, науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу і молодих учених Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (1996-1999, 2000), регіональній науково-практйчній конференції “Розвиток критичного мислення в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання” (Харків, 2000). Основні результати дослідження відображені у 6-ти одноосібних працях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (240), додатків (4). Основний зміст викладено на 168 сторінках тексту.

У Вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність, визначається об?єкт, предмет, мета та завдання, висвітлюється методологічна основа і методи дослідження, наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, достовірність й апробація одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні питання музичної освіти студентів педагогічних навчальних закладів України (1917-1933 рр.)” _досліджується процес становлення й розвитку ідей музичної освіти студентів, розкривається зміст і головні складові музичної освіти музичних працівників різного профілю.

У другому розділі – “Практична навчально-виховна робота студентів музично-педагогічних навчальних закладів України (1917-1933 рр.)” _ розглядаються виявлені в дослідженні форми і методи музичної освіти студентів музично-драматичних інститутів, інститутів народної освіти й вищих педагогічних курсів Харківської, Одеської та Київської областей України, висвітлюються особливості педагогічної практики майбутніх музично-педагогічних кадрів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вивчення й аналіз архівних даних, постанов та розпоряджень Наркомосу України, навчально-методичної документації педагогічних закладів і Державного науково-методичного комітету, творів українських педагогів-музикознавців, матеріалів педагогічної преси дозволили визначити основні етапи становлення і розвитку ідей музичної освіти, розкрити зміст музичної освіти студентів інструкторсько-педагогічних факультетів музично-драматичних інститутів, факультетів соціального виховання інститутів народної освіти та працівників вищих педагогічних курсів різних областей України.

Важливу роль у започаткуванні й поширенні в Україні кінця ХІХ -
поч. ХХ ст. ідей музичної освіти відіграли школи Імператорського Російського Музичного товариства, гуртки і музичні товариства національної української спрямованості Києва, Одеси й Полтави, а також школи духовного відомства з їх міцними традиціями культового хорового співу.

Навчальними закладами, що готували вчителів співів та музики для масових шкіл України, у цей період були учительські інститути й семінарії, викладачі яких зробили корисний внесок у розробку змісту музично-педагогічної освіти студентів. Визначне місце в музично-педагогічній освіті майбутніх музичних працівників належить заснованій видатним педагогом і композитором М.В.Лисенком у Києві Музично-драматичній школі (1904). Проте джерела свідчать, що Київська (1913), Одеська (1913) та Харківська (1917) консерваторії не готували вчителів співів і музики для масової школи, у зв’язку з цим перебудова навчального процесу в напрямі педагогізації, що розпочалася на поч. 20-х рр., проходила в досить складних умовах. Однак, перші кроки становлення теоретичних і практичних основ вищої музичної освіти в Україні, припадають на кінець ХІХ – поч. ХХ ст.

Наступним етапом становлення та розвитку музичної освіти студентів були 1917-1925 рр. Цей період в історії педагогічної думки та освіти України був складним, проте дуже плідним. До головних ідей належали: українізація вищої освіти і відкриття нових закладів з метою підготовки вчителів музики та співів для установ соціального виховання, підготовка національних музично-педагогічних і мистецьких кадрів, розвиток вітчизняної музичної культури, створення національної вищої музичної школи, відродження в Україні кобзарського співу, підготовка дослідників народної музичної творчості, пропаганда культурних надбань українського народу, поглиблення змісту музично-педагогічної освіти молоді.

Третій етап розвитку музично-педагогічної освіти студентів припадає на 1926-1933 рр. Як свідчать джерела, провідними ідеями були: перебудова структури музично-педагогічних навчальних закладів, створення науково-дослідних кафедр у музично-драматичних інститутах, уведення в навчальний процес нових музичних дисциплін, курсів гри на бандурі, пропаганда творів українських композиторів і багатств українського національного фольклору. На поч. 30-х рр. на розвитку прогресивних ідей та змісту вищої національної освіти негативно позначилися тотальна політизація освіти й мистецтва, проголошена союзним урядом, репресії проти діячів науки, освіти та культури.

У першому розділі також визначені й проаналізовані головні складові змісту музичної освіти майбутніх музичних працівників різного профілю: теоретичні музичні та загальнопедагогічні знання; спеціально-методичні знання, уміння та навички; формування педагогічної майстерності майбутніх музпрацівників.

До змісту теоретичної музичної складової студентів спеціальних педагогічних закладів України залежно від обраного фаху входило вивчення теоретичних дисциплін. Так на інструкторсько-педагогічних факультетах музично драматичних інститутів викладались: наукові основи теорії музики, гармонії, акустики та аналізу музичних форм; на факультетах соціального виховання ІНО - історія і теорія музики і співів; вищих педагогічних курсах - теорія музики і співів. Ці навчальні предмети були спрямовані на створення наукової бази викладання музики в школах і педагогічних освітніх закладах.

Зміст теоретичних загальнопедагогічних знань студентів інструкторсько-педагогічних факультетів включав вивчення педології, психології та її історії, спеціальної анатомії і фізіології; факультетів соціального виховання ІНО – освоєння педагогіки, педагогічної психології та теорії трудового виховання у зв?язку з історією педагогіки, анатомії і фізіології дитини і проблеми сучасної педагогіки; вищих педагогічних курсів - психології дитинства та анатомо-фізіологічних особливостей дитячого віку, педагогічних систем у їх історичному розвитку, основ педології, гігієни дитячого віку і санітарії дитячих закладів, дидактики трудшколи та розвиток трудового виховання.

До спеціально-методичної складової входило набуття студентами різних знань, умінь та навичок. З цією метою на інструкторсько-педагогічних факультетах музично-драматичних інститутів вивчали методику постановки голосу та музичного виховання, формували уміння й навички гри на інструментах та ритміки рухів; на факультетах соціального виховання ІНО - методику музичного та соціального виховання, хорового та шкільного співу, сольфеджування з методичними рекомендаціями, диригування студентським, шкільним хором та оркестром; на вищих педагогічних курсах - методику дитячих ігор, малювання, музики та співів і хоровий спів.

Залежно від обраної професії формуванню спеціальних умінь і навичок студентів сприяли педагогічні практикуми: з музичного виховання, фортепіано й скрипки, хорового співу, керівництва хором, оркестром та дитячими виконавськими колективами, а також спеціальний курс дитячих ігор. Набуття педагогічної майстерності музичних працівників передбачало участь у різних формах педагогічної практики й стажування в установах соціального виховання.

У дослідженні показано, що обсяг загальнопедагогічних знань студентів у 20-ті рр. поступово зростав, найбільш поглибленим був у студентів ІНО та вищих педкурсів, але в 30-ті рр. він значно скоротився. Більш змістовну спеціально-методичну підготовку в досліджувані роки одержували випускники музично драматичних інститутів.

Для аналізу змісту музичної освіти вперше використані теоретичні та спеціально-методичні матеріали, розроблені заступником головного інспектора педагогічної освіти Наркомосу України М.Шатуновим та професором педагогіки С.Семковським. У 1925 р. М.Шатунов у доповіді на курсах лекторів педагогічних дисциплін педзакладів розкрив зміст педагогічного, соціально-виховного та технічного (техно-педагогічного) комплексів дисциплін, які викладалися на факультетах соціального виховання ІНО, показав, що педагогічний комплекс навчальних курсів поєднувався з практикумами з музичних дисциплін в установах соціального виховання, базувався на досягненнях наукової педагогіки, давав студентам знання і теоретичні, практичні, методичні уміння в галузі виховання дітей. Технічний комплекс охоплював практичні музично-педагогічні уміння майбутніх викладачів у тональному мистецтві.

С.Семковський подав на розгляд пленуму Державного науково-методичного комітету Наркомосу роботу “Про уніфікацію педагогічних дисциплін у педзакладах” (1927). Найбільш доцільним для факультетів соціального виховання він вважав, такий цикл психолого-педагогічних дисциплін, зміст психології якого включав би вчення про поведінку людини, вищу нервову діяльність і ті частини експериментальної психології, що потрібні педагогу в його практичній роботі; до інтегрованого курсу педагогіки автор пропонував включити педологію, історію педагогіки та народної освіти, історію педагогічних течій та систем освіти, елементи порівняльної педагогіки, теорію виховання, методику вивчення дитячого колективу, дидактику та шкільну гігієну. Крім цього, він уважав за можливе ввести допоміжні дисципліни, такі як малювання, співи, музика, ліплення та аплікація.

У дослідженні визначені та узагальнені традиційні і нові форми та методи музичної освіти студентів, що використовувалися у процесі практичної діяльності викладачами музично-педагогічних навчальних закладів різних областей України. Цінний досвід у цій галузі накопичили музично-драматичні інститути, ІНО та вищі педагогічні курси Києва, Одеси та Харкова. При відборі форм і методів навчально-виховної роботи викладачі цих закладів прагнули враховувати рівень загальної музичної підготовки студентів, особливості соціального оточення, з якого вони вийшли. Поряд з цим форми і методи роботи змінювалися залежно від поступового професійного розвитку майбутніх музпрацівників.

Важливу роль у відродженні української музичної культури відіграли видані в 1917 р. педагогом-музикознавцем, композитором К.Г.Стеценком методичні посібники для вчителів: “Шкільні співники” та “Методика навчання співу”, а в 1918 р. “Початковий курс нотного співу”.

На початку 20-х років найбільш поширеними ефективними формами практичної підготовки студентів музично-драматичних інститутів, ІНО та вищих педагогічних курсів були індивідуальні та групові заняття. Зміст індивідуальних занять полягав у тому, що студент виконував навчальні завдання індивідуально, користуючись при цьому допомогою вчителя. Індивідуальні заняття викладачі поєднували з груповими формами роботи. Метою цих занять було засвоєння нових знань, їх узагальненя, систематизація, та контроль, а також формування загальнопедагогічних і спеціально-методичних умінь та навичок. Методами навчання були спеціальні вправи й педагогічно доцільне засвоєння і виконання дидактичного музичного матеріалу.

Розширенню музичного світогляду студентів, набуттю та поглибленню навичок безпосереднього аналізу творів допомагав також метод слухання й аналіз музичних творів, започаткований викладачами вищих педагогічних закладів на початку 20-х рр.

Вивчення джерел показує, що педагогічно цінні форми та методи музичної освіти студентів були спрямовані на розвиток музичних здібностей, творчого мислення, музично-естетичних почуттів студентів. Їх запроваджували в педагогічній діяльності досвідчені викладачі різних навчальних закладів Києва, Харкова та Одеси.

Новою формою роботи, що застосовували викладачі всіх закладів, була широка позанавчальна концертна діяльність професорсько-викладацького складу та студентів у робітничих клубах, військових частинах, будинку учених. Концертні програми складалися з творів української класичної музики й народної творчості. Популярністю серед населення користувалася діяльність організованого викладачем Одеського музично-драматичного інституту Г.Столяровим великого симфонічного оркестру, до складу якого входили студенти та учні музичного технікуму. Оркестр проводив концертну та музично-виховну роботу по всій Україні.

Новою педагогічно доцільною формою практичної роботи був уведений у 1923-1924 рр. у навчально-виховний процес Київської консерваторії так званий “кругообіг музичної літератури”. Викладачами та студентами різних факультетів було організовано п’ять циклів комплексних концертів. Виконавський факультет давав оркестр, солістів, ансамблі, науково-теоретичний - лекторів, диригентський та інструкторсько-педагогічний факультети - хорові колективи. Використання таких комплексних форм навчально-виховної роботи допомагало формуванню світогляду студентів, поширенню їхніх музично-освітніх знань.

Корисну роль у музичній освіті студентів відіграла започаткована
проф. Г.Беклемішевим така нова форма навчально-виховної роботи, як музично-історичні ілюстрації, розпочаті в 1923 р. в Київському музично-драматичному інституті. Спочатку музично-історичні ілюстрації використовувалися викладачами паралельно з проведенням курсу історії музики, а потім перетворилися в систему сумісних навчальних та позанавчальних концертів викладачів і студентів, що проводилися протягом ряду років.

Проф. В.Верховинець практичну музично-виховну роботу виконував на матеріалі власних етнографічних досліджень. Викладаючи методику хорового співу, він знайомив студентів з типами й видами хорів, будовою голосового апарату, методикою вокально-хорової роботи з різними віковими групами, класичною музичною хоровою літературою та фольклорними пісенними зразками. Значну увагу педагог приділяв таким формам навчання, як практична робота студентів з дитячим хором на народнопісенному матеріалі та хорових концертних виступах. В.Верховинець був засновником методики збирання й дослідження дитячого музичного ігрового матеріалу. У 1925 р. він завершив роботу над методичним посібником для вчителів “Весняночка”.

Один з найкращих піаністів України П.Луценко поєднував концертну та науково-педагогічну діяльність, працюючи над теорією й методикою фортепіанної гри. Педагог запропонував метод навчальної роботи над музичним твором, основними засадами якого були: раціональна та зручна аплікатура, зважений підхід до розподілу технічного матеріалу, збереження студентами творчої виразності і змістовності виконання під час багаторазової проробки віртуозних пасажів або технічно складних епізодів, широке використання різноманітних засобів проробки музичного твору (зміна штриха, ритму, темпу, динаміки та смислових цезур). Педагогічно корисним був його почин щодо введення академічних студентських концертів для широкої аудиторії.

За ініціативою П.Козицького в Україні вперше було надруковано збірник пісень “Масовий спів” (1926), головними авторами якого були К.Богуславський, В.Верховинець, П.Демуцький, В.Козицький. На допомогу керівникам та учасникам художньої самодіяльності П.Козицький підготував методичний посібник “Музика масам” (1928), де було висунуто вимоги щодо організації різних музичних гуртків, змісту їх роботи. Посібник став необхідним методичним порадником у практичній діяльності випускників музично-педагогічних навчальних закладів.

Цінний внесок у розвиток хорової культури в Україні зробив за роки педагогічної діяльності К.Пігров. Провідний метод навчання, який він застосовував, полягав у комплексному підході до підготовки спеціалістів, взаємозв’язку всіх теоретичних дисциплін між собою, практичне підтвердження цього взаємозв'язку у майстерному звучанні хору. Методико-педагогічні засоби і прийоми професійної навчально-виховної роботи з колективом, покладені в основу розробленої ним методичної системи, були викладені в підручнику “Руководство хором”.

Проф. П.Столярський, спираючись на власний педагогічний досвід, створив методику, що дала змогу творчо підійти до визначення індивідуальних здібностей студентів. Він підкреслював, що музичні задатки особистості під впливом педагогічного процесу можуть швидко та інтенсивно розвиватися. П.Столярським була розроблена також методика гри в ансамблі, що об’єднувала колектив у ритмічному відношенні, привчала до чистоти інтонації і нюансів.

Педагогічно-корисну систему навчання студентів гри на бандурі, сформовану на власному багатому педагогічному досвіді та національних традиціях, створив проф. Г.Хоткевич. Він розробив технологію використання бандури в навчально-виховному процесі музично-педагогічних закладів, склав її виконавсько-педагогічний репертуар. Г.Хоткевич підготував і видав монографію “Музичні інструменти українського народу” (1930), визнану класичним науково-методичним дослідженням з історії слов’янського інструментознавства.

В ІНО та на вищих педагогічних курсах України у 20-30 рр. застосовувалися такі нові форми роботи, як самостійне опрацьовування літератури, конспектування, реферування, складання анотацій, рецензій; пізніше додалася навчально-дослідницька діяльність студентів у лабораторіях і на спеціально створених навчально-дослідних майданчиках.

Педагогічно доцільну дослідну діяльність на факультетах соціального виховання в ІНО здійснювали освітні установи, відкриті як навчально-допоміжні заклади. Студенти вивчали фізіологію та соціологію дітей і юнацтва, експериментально перевіряли методи навчання й виховання в трудшколах-семирічках, дитячих будинках, садках, клубах та інших закладах.

Плідно працювали в ІНО засновані в 1924 р. циклові предметні комісії, метою яких було дослідження й впровадження нових методів і засобів викладання, поглиблене вивчення поточної навчальної роботи шляхом її спрямування й регулювання.

Згідно з розпорядженням Наркомосу України “Про форми перевірки успіхів студентів” (1927) випускники ІНО готували реферати з педагогічної тематики, що мали характер методичного дослідження або педагогічного проекту, підготовленого на матеріалах педагогічної практики. Для фахівців музичного профілю таким проектом мав бути дитячий музичний колектив (хор, оркестр, ансамбль) під керівництвом майбутнього викладача музичних дисциплін.

З методичної записки щодо організації краєзнавчої роботи в ІНО та на педкурсах, затвердженої Колегією Головпрофосу (1928), відомо, що перед школою та вчительством було поставлено важливе завдання – використовувати дані краєзнавства як нового методу освітньої наукової роботи, оскільки краєзнавство було основою, на якій базувалася мало не вся навчальна робота цих закладів.

У дослідженні використана невідома раніше музично-педагогічна праця проф. Я.Полфьорова “Програма мінімум з тонічного мистецтва факультету соціального виховання ІНО” (1928), представлена на розгляд до Управління професійної освіти Наркомосу. У праці вчений радив запроваджувати в навчально-виховному процесі гру на музичному інструменті малими групами не більше як 10 студентів. Корисною формою практичної підготовки майбутніх вчителів-диригентів Я.Полфьоров уважав діяльність студентського хору як найбільш доступної форми колективного музикування. Методика викладання хорового співу передбачала підготовку студентів для проведення уроків співів у молодших і старших класах школи.

Цікавими методами і формами навчання студентів, що використовувалися викладачами вищих педагогічних курсів, були різні види мистецької діяльності в образотворчих, музично-вокальних і драматичних класах-студіях. Кожна студія мала свою бібліотеку, щоденник, у якому викладачі вели облік роботи, наочні матеріали й підручники, що застосовувалися в ході занять. Викладачі курсів використовували також реферативний, екскурсійний, дискусійний і комбіно-ваний методи роботи.

У дисертації розкриваються особливості педагогічної практики музичних працівників різних спеціальностей. Дослідженням виявлено, що педагогічна практика займала вагоме місце в роботі педагогічних закладів Києва, Харкова й Одеси, проводилася в допоміжних установах цих вузів, а також у закладах соціального виховання різних типів. На молодших курсах студенти спостерігали за навчальною й позанавчальною діяльністю вчителів, знайомилися з формами та методами музично-педагогічної роботи в освітніх установах під керівництвом викладачів. Старшокурсники проводили самостійні заняття з музики і співів, керували діяльністю різних музколективів, гуртків художньої самодіяльності. Випускники музично-драматичних інститутів та ІНО для підтвердження педагогічної кваліфкації проходили одно- чи дворічне стажування в освітніх закладах, результати якого розглядали кваліфікаційні комісії, створені в 1927 р. Наркомосом України.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

1. Музична освіта студентів педагогічних навчальних закладів України 1917-1933 рр. пройшла три головні етапи становлення та розвитку. Перший - (кінець ХІХ-поч. ХХ ст.) - був тісно пов'язаний із діяльністю музичних шкіл та училищ Імператорського Російського Музичного товариства, гуртків і товариств української національної спрямованості у Києві, Одесі та Полтаві й діяльністю Музично-драматичної школи (1904), заснованої видатним педагогом і композитором М.Лисенком у Києві. Ця школа заклала фундамент підготовки вітчизняних музично-педагогічних кадрів та була відома на той час своїми педагогічними й просвітницькими ідеями. Становленню музичної освіти сприяла також діяльність учительських інститутів, семінарів, які готували вчителів співів для середніх і початкових шкіл України.

На другому етапі (1917-1925 рр.) закладалися основи нової системи вищої освіти національних музичних працівників різного профілю, розроблялися ідеї загальнопедагогічної та спеціально-методичної музичної підготовки студентів музично-драматичних інститутів, інститутів народної освіти та вищих педагогічних курсів Києва, Харкова й Одеси, впроваджувалися в навчально-виховний процес вимоги перебудови структури і змісту національної музичної освіти молоді. Була впроваджена в життя ідея відкриття вищої національної музичної школи. Першими організаторами культурного життя в Україні й вихователями національних музично-педагогічних кадрів були педагоги-музикознавці Г.Беклемішев, Р.Глієр, М.Ерденко, К.Стеценко, Я.Степовий, Б.Яворський та інші. Підготовці музичних працівників та розвитку національної музичної культури сприяла також діяльність Всеукраїнського музичного комітету на чолі з відомим педагогом-музикознавцем Л.Собіновим.

З метою відродження й розвитку української освіти, культури у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів почали використовувати твори відомих українських композиторів П.Козицького, К.Стеценка, Б.Лятошинського, М.Леонтовича та музику і пісні української народної творчості. Фундамент української музично-історичної науки було закладено працею М.Грінченка “Історія української музики” (1922).

Розпочався процес українізації освіти. Позитивно вирішувалося питання щодо залучення до вищої освіти робітників і селян, з цією метою в музично-драматичних інститутах та інститутах народної освіти, відкривалися підготовчі відділення. Провідною ідеєю цього етапу була підготовка кваліфікованих працівників музично-педагогічного навчання й виховання для освітніх установ різних типів.

На третьому етапі (1926-І933 рр.) продовжувалася перебудова структури та змісту музичної освіти, відкривалися нові навчальні заклади й нові спеціальності. У музично-драматичних закладах були створені науково-дослідні кафедри, які розробляли проблеми музичної освіти, зокрема теоретичні та практичні питання спеціальної методики й педагогіки. Реалізовувалася ідея пропаганди здобутків української народної та професійної музики серед широких верств населення, що охоплювала всі жанри української музичної культури. У Києві було організовано Робітничу консерваторію (1928), до якої приймали музично-обдарованих робітників, селян та студентів різних вищих закладів і талановитих представників художньої самодіяльності. Цей навчальний заклад органічно увійшов до системи музичної освіти.

Для залучення робітничо-селянської молоді до музично-освітньої діяльності у музично-театральних закладах, відкритих на базі музично драматичних інститутів, були створені робітфаки (1930), що готували юнаків і дівчат до вступу у вищі музичні заклади. На цьому етапі в позашкільних інспектурах соціального виховання були засновані музичні ради, що здійснювали контроль та керівництво за станом музичної освіти в закладах соціального виховання, вирішували методичні організаційні питання навчання, виховання й підвищення кваліфікації музичних працівників різного профілю, організовували та спрямовували громадсько-просвітницьку діяльність викладачів.

У другій половині 20-х рр. почала розвиватися українська музична преса та публіцистика, успішно працював науковий центр музичної науки і народознавства - етнографічна комісія і кабінет антропології та етнології
АН УРСР. Видатними вченими-фольклористами Ф.Колессою та К.Квіткою досліджувалася українська народна творчість.

На початку 30-х рр. на розвитку вищої музичної освіти негативно відбилася політизація та ідеологізація науки й культури, розпочата союзним урядом. Згорнуто курс на відродження національної музичної освіти та розпочато репресії проти її прогресивних діячів.

2. Проведений комплексний аналіз джерел, зокрема навчально-методичної документації, знайденої в Київському й Харківському архівах, та науково-педагогічної літератури, показує, що головною метою музичної освіти студентів була підготовка освічених працівників різних музичних спеціальностей з обсягом знань, умінь і навичок, що забезпечував би їм здатність до самостійної музично-педагогічної та фахової викладацької діяльності в навчальних закладах України.

Виявлено, що до змісту музичної освіти студентів входило три головні складові: теоретичні музичні й загальнопедагогічні знання, набуття спеціальних методичних знань, умінь та навичок і формування педагогічної майстерності. Теоретична складова змісту музичної освіти передбачала вивчення музичних дисциплін, дисциплін соціально-економічного і психолого-педагогічного циклів, спеціальної анатомії та фізіології. До набуття фахово-методичних знань, умінь і навичок входило вивчення сольфеджіо, гармонії, аналізу музичних форм та курсу голосоведення, а також засвоєння спеціальних методик і практикумів. Формування педагогічної майстерності студентів включало пасивну педагогічну практику на молодших та активну на старших курсах навчальних закладів. Обидві практики проводилися в музичних класах, студіях та лабораторіях закладу, а також в установах соціального виховання різних типів. Термін практики визначався навчальним планом. Після закінчення закладу для підтвердження педагогічної кваліфікації проводилося однорічне або дворічне стажування випускників.

3. У дослідженні виявлено традиційні та нові форми і методи практичної навчально-виховної діяльності студентів музично-педагогічних закладів. Серед традиційних форм найбільш поширеними були: лекційно-семінарські, індивідуальні та групові заняття, студентські хори, оркестри, ансамблі, участь у роботі дитячих та дорослих музично-педагогічних колективів у клубах, школах, сільських будинках, хатах-читальнях. До традиційних методів належали: індивідуальний підхід, дозування музичних вправ і поступове ускладнення музичних творів, самостійне опрацьовування студентами науково-педагогічної та науково-методичної літератури, слухання й аналіз музичних творів, реферативний, екскурсійний та дискусійний методи.

Новаторськими формами і методами роботи, виявленими в дослідженні, були заняття з тонального мистецтва малими групами в навчальному та позанавчальному процесі, екзамени та заліки у формі відкритих академічних концертів, звітні тематичні письмові роботи з дисциплін музично-педагогічного циклу, експериментальна преревірка під керівництвом викладача способів роботи з дитячими музичними колективами в освітніх установах.

4. У роботі показано, що до педагогічно доцільних новаторських ідей, висунутих педагогами-музикознавцями, діячами національної освіти і культури слід віднести:

а) започатковані в першій половині 20-х рр. викладачами Київської консерваторії: музично-історичні ілюстрації, що використовувалися в процесі вивчення курсу історії музики, та концерти за участю професорсько-викладацького складу та студенства (проф. Г.Беклемішев); створена методика викладання дисциплін хорового циклу (К.Стеценко);

б) розроблені й запроваджені в другій половині 20-х рр. професорами Харківського музично-драматичного інституту: виступи студентів з екзаменаційною програмою у формі академічних концертів для широкої аудиторії, а також нова методика навчальної роботи над музичним твором, заснована на зваженому підході до розподілу дидактичного матеріалу твору, розвитку самостійного мислення та власної ініціативи студентів з одночасним збереженням виразності й змістовності стилю автора (П.Луценко); методи навчання майбутніх викладачів технології використання бандури в навчальному процесі (Г.М. Хоткевич); зміст курсу історії української музики та новий репертуар для шкільних і професійних хорів (П.О.Козицький);

в) запропоновані професорами Одеського музично-драматичного інституту: методи роботи з хоровими колективами, головними серед яких були виховання технічності та гнучкості голосу, слуху та художнього смаку майбутніх музичних працівників засобами систематичних занять з використанням прикладів національної музичної хорової літератури (К.Пігров); методи визначення індивідуальних здібностей студентів та специфіки ансамблевої гри на музичних інструментах (П.Столярський).

5. Провідними тенденціями розвитку ідей музичної освіти студентів, виявленими в дослідженні, були:

- українізація навчально-виховного процесу підготовки музично-педагогічних кадрів різного профілю;

- поступове поглиблення загальнопедагогічної складової змісту музичної освіти студентів;

- використання в практичній навчальній та позанавчальній діяльності майбутніх музичних працівників національно-естетичної спадщини українських педагогів-музикознавців, діячів культури та освіти, а також матеріалів народної творчості;

- піднесення національної свідомості різних верств населення, шляхом пропаганди творів вітчизняних композиторів, здобутків національного фольклору та досвіду культурно-мистецького життя України за допомогою громадсько-педагогічних концертних виступів студентів.

6. Подальшому розвитку національної музичної освіти студентів сучасних музично-педагогічних закладів сприятиме:

-педагогізація навчально-виховного процесу шляхом проведення спецкурсів та спецсемінарів психолого-педагогічної спрямованості;

-започаткування однорічного стажування після закінчення музично-педагогічного закладу для підтвердження педагогічної кваліфікації випускників;

-створення в сучасних вищих педагогічних закладах базових навчально-допоміжних установ, які б сприяли проведенню дослідницької роботи в галузі анатомії та фізіології дітей і юнацтва, експериментальної перевірки методів музичного навчання й виховання;

-виховання загальнолюдських, патріотичних і громадянських якостей

студентської молоді на матеріалах вивчення національної культурної спадщини українського народу.

Проведене дослідження не вичерпує всіх питань теоретичної та практичної музичної освіти студентів. В умовах національно-культурного відродження України потребує подальшого розвитку система спеціальної музично-педагогічної освіти, зокрема, поглиблення змісту загальнопедагогічних знань студентів, більш широке використання в навчально-виховному процесі національно-естетичної спадщини педагогів-музикознавців, діячів освіти та культури періоду національного відродження 20-30 рр.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.