Окрім палацу, на території замку збереглися руїни 2-поверхового житлового будинку. Колись в його пивниці була тюрма, де чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. Борулю “... відвезли до начальника міста, який відрубав йому голову, а всіх його прибічників наказав скинути живцем зі стін Хотинського замку”. В цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква, що складалась з прямокутної нави з напівкруглою апсидою зі сходу. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця 15- початку 16 ст. - так твердить путівник, хоча я сама не помітила цього. Під час якогось з моїх візитів у фортецю в храмі сиділи представники якоїсь з баптистських церков і пропонували туристам свої брошури. Та останні роки таких неподобст не помічала. На першому поверсі можна оглянути бідненьку діораму Хотинської битви під войовничий музичний супровід та купити книжки, футболки, листівки чи календарики із зображеннями фортеці. Якщо піднятися на бойовий майданчик стіни та обійти фортецю за периметром (а ось це вам зробити навряд чи вдасться, ляляля, а я ходила, і найцікавіша була екскурсія та розповідь вже згадуваної Л. І. Пастух), можна ознайомитись з конструктивними та архітектурними особливостями замку. Найбільша з башт – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на башті знаходився бойовий майданчик, накритий звершу пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, башта була останнім притулком обложеної фортеці. Крім північної, фортеця має ще 4 башти: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна. З башт є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам‘яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння. В Хотині збереглись також залишки іще одної, найдавнішої мурованої фортеці, та знаходяться вони в землі. 1961-1964 рр. їх розкопала наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева та Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5 000 років тому). Саме з цього п‘ятачка землі почав розвиватись Хотин. Спочатку це була невелика дерев‘яна фортеця, вистроєна східними слов‘янами. Незначні залишки її було знайдено під час розкопок. Поруч з фортецею та одночасно з нею існувало і неукріплене поселення. На його території розкопали напівземляні житла з печами-кам‘янками (ІХ-Х ст.), а на глибині 1,2-1,4 м. знайдено культурний прошарок 8 ст. Все це вказує на існування Хотина як слов‘янського поселення вже в 8 ст., і з того часу життя на його території вже не переривалося. Особливо великим населеним пунктом місто було в Х-ХІ ст., коли входило до складу Київської Русі. Та займало територію більш як 20 га. В розвитку давньоруського Хотина велике значення мала торгівля, про що
