Час написання досліджених маргіналій охоплює XVI-XVIII ст. Основна кількість записів датується XVIII ст. Досліджені стародруки містять паралельно провенієнції ХІХ-ХХ століть, які висвітлюють подальшу долю примірників. Практично всі записи, що стосуються монастирських книгозбірень, зроблено латинською мовою. Як правило, маргіналії про належність примірника бібліотеці вміщено на титульних аркушах. Трапляються маргіналії і на форзацах та зворотах титульних аркушів. Практично відсутні маргіналії у формі посторінкових записів, які часто містять у собі кириличні стародруки.

Давній вислів говорить, що монастир без бібліотеки подібний до фортеці без залоги. А член Товариства Ісуса св. Петро Канизій зазначав, що легше уявити колегіум без костелу, ніж без книгозбірні [17, 69]. Без книгозбірень монастирі не могли виконувати окреслені для них духовним керівництвом завдань місійного, освітянського характеру, всебічну підготовку нових членів ордену. Орденські статути, відрізняючись походженням і діяльністю орденів, підготовкою та становищем своїх членів, місцевими традиціями й характером орденської спільноти, приділяли книгам вагому увагу. В орденських конституціях були зафіксовані правила заснування та організації діяльності бібліотек і друкарень. На генеральних капітулах, які вирішували питання змін до конституцій або їх модифікації, розглядалися питання реорганізації бібліотек, закупівлі та використання книг. Фонди монастирських книгозбірень комплектувалися шляхом тупівлі, дарування, спадкування, обміну, одержання «обов'язкового примірника» з монастирських друкарень. Незалежно від того, якими статутами керувалися у своєму житті та діяльності ордени, усі статути та конституції в різних формах наказували читати книги - «lectio librorum» завжди було в полі зору монастирського керівництва. Читання книг належало до обов'язків членів орденів, визначених конституціями. Воно ставало підґрунтям розумової праці, одним із шляхів до духовної досконалості. Водночас слугувало засобом покарання за порушення статуту та орденських правил. З книгами було нерозривно пов'язане писання та виголошення проповідей, наукова й письменницька праця членів ордену. При багатьох монастирях діяли колегіуми та школи, які не могли б існувати без бібліотеки. Ченцям не дозволялося брати з собою жодних книг при переведенні їх з одного монастиря до іншого. З книгами були пов'язані так звані «мануальні» заняття, якими вважалися переписування та ілюмінація кодексів, згодом - друкування книг, інтролігаторські роботи і реставрація книг.

Проведене джерелознавче дослідження маргінальних записів, що трапляються у стародруках названих бібліотек, дало можливість зробити варіант їхньої систематизації та згрупувати за видовими ознаками13. До першої, кількісно найбільшої групи, належать обов'язково присутні власницькі записи констатуючого характеру про приналежність книги до конкретної монастирської бібліотеки. Вони фіксували право власності монастиря на книгу і мали до певної міри юридичне значення. Окрім того, тепер вони ілюструють «переїзди» примірників з бібліотеки одного монастиря до бібліотеки іншого, які, очевидно, відбувалися в процесі обміну книгами або поповнення бібліотечних фондів менших за розмірами книгозбірень «молодших» за віком монастирів. Такі записи проставлено практично на всіх монастирських стародруках, найчастіше - на їхніх титульних аркушах. Вочевидь, залежно від керівництва монастиря і

13 Тексти маргінальних записів подаються мовою оригіналу зі збереженням орфографічних особливостей. Скорочені слова розкриваються і подаються у квадратних дужках. Скісною рискою позначається закінчення рукописного рядка тексту. Переклад запису подається за діючими нормами української літературної мови.

пильності префекта бібліотеки в одному примірнику такий власницький запис міг повторюватися кілька разів: на титулі, на останній сторінці книги, на титульних сторінках окремих частин, з яких складався надрукований твір і які виділялися поліграфічно. Яскравим прикладом цього можуть бути стародруки з бібліотеки Вишневецького монастиря босих кармелітів. На стародруках цієї монастирської книгозбірні в одній книзі такий запис може траплятися 3-4 рази.

Робити записи було обов'язком префекта бібліотек. Записи мали усталену, лаконічну форму: «Належить бібліотеці такого-то монастиря», «Записана до каталогу книг такого-то монастиря», «[Книга] Бібліотеки такош-то монастиря» тощо. Ось конкретні приклади оригінальних записів констатуючого характеру з досліджених книгозбірень: a) «Conventus Visniovecensis CarmelitarumDiscalceatorum», «Conventus Berdiczoviensis Carmelitarum Discalceatoram»; b) «Ad Bibliothecam Conventus Luceoriensis Ordinis Discalceatorum Sanctissimae Trinitatis de Redemptione Captivorum», «Pro Collegio Luceoriensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis», «Conventus Berestecensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis», «Pertinet ad Bibliothecam Conventus Berestecensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis Redemptionis Captivorum»; c) «Conventus Cremenecensis Patrum Reformatorum», «Applicat Bibliothecae Conventus Dedercaliensis Patrum Reformatorum»; d) «Residentiae Cremenecensis Societatis Jesu», «Collegii Cremenecensis Societatis Jesu», «Collegii Luceoriensis Societatis Jesu», «Collegii Ostrogiensis Societatis Jesu», «Ex libris Collegii Ostrogiensis Societatis Jesu», «Collegii Brestensis Societatis Jesu», «Pro Collegio Brestensis Societatis Jesu».

Монастирські книгозбірні мали окрім головної бібліотеки