M|a|g|ni|f|i|ciD[omi]niFelicianiDrzewiecki/pocillatoris Volhyniae, Syndici Ap[osto]l[i]ci ac B[ene]f[acto]ris hujus C[o]n[ven]tus» («Кременецького монастиря отців реформатів. Дар найяснішого ясновельможного пана Феліціяна Джевецького, волинського чашника, апостольського синдика і добродія цього монастиря»), Дарувальник книжки - представник шляхетського роду Джевецьких герба «Наленч» - був волинським чашником на 1748 p., потім волинським підчашієм (1761 p.), кременецьким хорунжим (1765 p.), кременецьким підкоморієм (1785 p.). Його батько Петро Антоній ("f 1765) посадами був теж пов'язаний з Волинню та Кременцем. Він обіймав посаду кременецького гродського судді, був волинським підстолієм (1737 p.), волинським підчашієм (1744 p.), кременецьким підстаростою (1748 p.), кременецьким підкоморієм (1758 р.) [ЪбО].
Вишневецьким отцям кармелітам дарували книги фундатор і бонефактор монастиря М. С. Вишневецький, а також представники роду Мнішків герба «Кончиць», які успадкували Вишневецький замок після смерті князя. Серед благодійників була онучка князя Катерина Мнішек із Замойських (1723-1771), дочка смоленського воєводи Міхала Здіслава Замойського та Ельжбети з Вишневецьких, дочки М. С. Вишневецького та його першої дружини Катерини з Дольських, яка була у шлюбі з підкоморієм Великого князівства Литовського Яном Каролем Мнішком. На титульному аріуші примірника видання книги Кипріяна Дамирського «Thaumaturgus Russiae beatus servus Dei Ioannes de Duchla Ordinis min. S. Francisco observantium confessor...»(Львів, 1673) містяться два записи латинською мовою. Один запис: «Ех donatione I[llustrissi]mae M[agnifintissi]mae Cath[arinae] Mniszchowa / Succ[ameraridae] M[agni] D[ucatis] Lituaniae. Oretur pro ea. / 1755-to» («З дарів найяснішої ясновельможної Катерини Мнішкової дружини підкоморія Великого князівства Литовського. Той, що молиться за Неї. 1755 [р.]»). Інший - «Convent[us] Carmelit[arum] Discal[ceatorum] Visniove/cens[is]» (Вишневецького монастиря босих кармелітів») (ВСРВ, In. 689).
Виявлено понад десяток книг із донаційним записом Станіслава Сжи Мнішка 1806) вишневецьким отцям кармелітам. Запис має таку усталену форму: «Ех donatione Illustrissimi Magnifici Domini Stanislai Mniszech FundatorisN[ost]riMunificentissimi A[nn]oD[omi]ni 1772-do. Oretur pro Eo» («З дару найяснішого ясновельможного пана Станіслава Мнішка, нашого найщедрішого фундатора. Року Божого 1772-го. Той, що молиться за
Нього») (BCPB, ІА. 236). Молодший брат коронного маршалка Міхала Єжи Вандаліна Мнішка, володаря Вишневецького замку, Станіслав Мнішек готувався до духовної кар'єри. Але після смерті матері повернувся до світського життя. 5.02.1784 р. став коронним хорунжим, одруженим не був і не залишив нащадків. Дарування книг належить до того періоду його життя, коли він мав наміри присвятити себе служінню Богові й Церкві.
Маргінальні записи примірника праці Гунольда Плеттенберзького (Hunoldus Plettenbergius) «Notitia congregationum et tribunalium Curiae Romanae» (Гільдесгейм, 1693; ВІК, 1855-622) промовисто ілюструють його історичну долю. Запис на титульному аркуші оповідає про те, що примірник був подарований автором-єзуїтом члену Товариства Ісусового Адамові Делямарсу-старшому (Delamars, 1660-1729): «АЬ Authore do / natus P[at]ri Adamo / de la Mars Soc[ietatis] Jesu / Inscriptus Collegio / Brestensi Soc[ietatis] Jesu /1695» («Від автора подарована отцю Адамові Делямарсу, членові Товариства Ісусового. Записана Берестейському єзуїтському колегіуму 1695 [р.]»). Адам Делямарс був професором математики у Сандомирському колегіумі у 1691-92 pp. Впродовж свого життя займався проповідницькою діяльністю. В 1692-1702 pp. очолював будівельні роботи Берестейського єзуїтського колегіуму. Його стараннями в костелі спорудили вівтар, амвон, приміщення храму було прикрашене різбленням і розписами. Малярські роботи А. Делямарс виконував власноручно [8, 122]. Саме в берестейський період своєї діяльності він одержав у подарунок названу книжку, яка надійшла до колегіумної бібліотеки. Після закриття колегіуму його книгозбірня влилася у фонди бібліотеки Дорогичинського шляхетського повітового училища. Про це повідомляє запис на титульному аркуші. З Дорогичинського училища книги єзуїтської книгозбірні 1853 р. було передано до бібліотеки Київського університету св. Володимира, 1855 р. їх було внесено до каталогу університетської бібліотеки [4].
Щодо автографів авторів, маємо такі, на наш погляд, яскраві приклади. У фондах НБУВ виявлено 47 примірників 14 творів (15 видань) відомого теологаXVIIIст., членаТоваристваІсусаГеоргіяҐенгеля(1657-1727) [14]. Ці твори видавалися у друкарнях єзуїтських колегіумів Бранева (Браунсберга), Каліша, Львова, Праги. За даними провенієнцій, один примірник його твору зберігався у бібліотеці бердичівських отців кармелітів, три примірники творів були у бібліотеці берестейських отців єзуїтів, шість примірників - у острозьких отців єзуїтів, 20 примірників - у бібліотеці кременецьких отців єзуїтів. З 47 примірників дарчі записи автора мають 13 стародруків [5].
У фондах НБУВ виявлено 20 примірників трьох видань праці відомого сходознавця XVIII ст., члена Товариства Ісуса Тадея Юди Крусинського (1675-1757) [12], що побачили світ у друкарні Львівського єзуїтського колегіуму в 1733, 1734, 1740 pp. З 20 примірників 18 мають рукописні провенієнції, з яких 10 - дарчі автографи автора різним особам та інституціям. За даними провенієнцій, його твори знаходилися у бібліотеках Острозького єзуїтського колегіуму (3 прим.), Любарського домініканського монастиря (2 прим.), Кременецького єзуїтського колегіума (1 прим.), Вишневецького монастиря Ордену босих кармелітів (1 прим.), Дедеркальського монастиря Ордену реформатів (1 прим.) [6].
Наведені відомості говорять про те, що авторські дари були одним із шляхів розповсюдження друкованої продукції. Водночас, примірники з записами-автографами розкривають палітру особистих контактів автора, що дає змогу чіткіше окреслити коло особистих знайомств письменника, впливає на більш глибоке розкриття його особистості, творчої діяльності, масштаби розповсюдження видань його творів.
Записи про посмертне надходження книжок приватних осіб до монастирських бібліотек. Книги, що були власністю ченців монастиря, після їхньої смерті залишалися в обителі і поповнювали її книгозбірню. Світські особи часто своїм тестаментом заповідали частину
