У 1976 р. Івана Лукінова за визначні наукові досягнення було обрано до складу академіків АН УРСР (зауважимо - без попереднього обрання членом-кореспондентом) і запропоновано посаду директора Інституту економіки НАН України, який він очолював до 2003 p., а з 2003 р. став почесним директором установи. В цьому ж році І. І. Лукінова обрали до складу Президії АН УРСР та на посаду академіка-секретаря Відділення економіки АН УРСР, на якій він перебував з 1976-го по 1980 р. таз 1993-го по 1998 р. Протягом 1979-1993 pp. вчений обіймав посаду віце-президента і голови Секції суспільних наук НАН України 6. Його наукові здобутки оцінені й поза межами нашої країни - протягом багатьох років вчений був членом Міжнародної (США) та Європейської асоціацій економістів- аграрників (Нідерланди).

Крім наукової та науково-організаційної діяльності вчений брав активну участь у громадському житті: неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР, виконував обов'язки радника Голови Верховної Ради України, був членом Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки; входив до складу редакційних колегій таких видань, як «Економіка України», «Регіональна економіка», «Общество и экономика» (м. Москва, РФ), «Трибуна».

Можливо таке стрімке сходження до висот економічної науки пояснюється тим, що його теоретичні розробки базувалися на практичному досвіді, отриманому ще під час навчання. Навчаючись на старших курсах інституту і паралельно працюючи спочатку техніком, а згодом інженером Північно-Донецької експедиції «Агролісопроект» (м. Харків), І. І. Лукінов відповідав за підготовку економічного обгрунтування всіх виконуваних експедицією проектів7. Пізніше, очоливши сектор економіки і науки у ЦК КПУ (1956-1967), отримав можливість розробляти теорію економіки сільського господарства, спираючись на статистичний матеріал про діяльність сільського господарства всієї України, та застосувати свої напрацювання на практиці.

Наукові інтереси вченого зосереджувалися на дослідженні теоретичних проблем ціноутворення і рентабельності, аграрних відносин, міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. У 90-х роках 1.1. Лукінов проводив дослідження проблем впливу комплексного регулюючого механізму держави і ринку на процеси відтворення, здійснення цінової, податкової, інвестиційно-інноваційної, бюджетної і кредитної політики, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, що забезпечують формування реальних доходів і витрат держави в цілому та окремих її юридичних і фізичних суб' єктів господарювання. Велику увагу приділяв стратегічним аспектам соціально-економічних перетворень аграрних відносин у системі глобальних економічних трансформацій і реформування економіки України, подоланню кризових явищ в економіці України та розробці моделей її стабільного розвитку Він опублікував понад 500 наукових праць, серед яких 5 індивідуальних монографій.

У складі особового архівного фонду вченого представлено понад 160 наукових праць - статей, доповідей, декілька окремих розділів монографій. Вони поетапно відображають його наукові інтереси у різні періоди дослідницької діяльності. Період, пов'язаний з дослідженням процесів ціноутворення в економіці сільського господарства та подальшим вивченням питань розвитку агропромислового комплексу, представлений значною кількістю статей. Серед них стаття «Цены и хозяйственный расчет» (1968), в якій за 20 років до входження в наше життя термінів «самоокупність» та «госпрозрахунок» І. І. Лукінов висловив думку про те, що розвинутість госпрозрахункових відносин визначається ступенем оперативно-господарської самостійності колгоспних та радянських господарств у виборі критеріїв та параметрів планового господарського регулювання, організації виробництва та збуту продукції в рамках досягнення органічного единства інтересів суспільства, його господарства та працівників8. Цих же питань торкаються статті «Определение величины чистого дохода и оптимальной рентабельности при расчете закупочних цен» (1966), «Научно обоснованное ценообразование - важнейший фактор подъема экономики колхозов и совхозов» (1970), «Опыт развития аграрно- промышленных объединений в Украинской ССР» (1972), «Проблемы специализации и межхозяйственного кооперирования» (1973), «Экономические отношения в системе агропромышленного комплекса СССР» (1982), «Важнейший источник ускорения социально- экономического развития» (1987) 9.

У статтях вченого «Ценовой механизм в хозяйственной перестройке» (1988), «Можно ли обуздать инфляцию?» (1989), «К новой аграрной и продовольственной политике» (1989) 10 знайшли відображення зміни в економічній політиці СРСР кінця 80-х - початту 90 х pp. В останній з них він звертає увагу спеціалістів на такі важливі сторони аграрної політики того і, на жаль, нинішнього часу, як прискорення науково-технічного прогресу, створення і введення принципово нових високоінтенсивних технологій ресурсозберігаючого типу, які можна гнучко застосовувати у найрізноманітніших за формою, структурою та розміром господарствах11.

Спробам теоретично обгрунтувати економічні процеси, що відбувалися і, на погляд вченого, мали відбутися саме в Україні напередодні розпаду СРСР, зокрема, присвячена стаття «Проблеми радикальної перебудови народного господарства України» (1990)12, в якій І. І. Лукінов ґрунтовно аналізує стан економіки СРСР та окремих його республік. Вчений зауважує, що для формування високоефективного ринкового господарства України потрібна якісно інша стратегія і тактика господарського розвитту, заснована на принципах господарської самостійності і економічної відповідальності всіх державних і господарських структур усіх рівнів за кінцеву результативність, процеси оновлення і розвиток виробничої і соціальної структури, здорової економічної ініціативи і конкуренції. Він також звертає увагу на неминучі ризики, з якими стикнеться Україна, вибудовуючи свою економічну систему, наприклад - закономірність територіального розподілу праці і спеціалізація (станом на 1988 р. 91 % нафтовидобування сконцентровано у РРФСР; 100 % бавовни вирощується в Узбекистані, Таджикистані і Туркменістані; 92 % цукрового буряка - в Україні та Росії)13, через які Україна опиниться у стані загострення насамперед дефіцитності паливно-енергетичних ресурсів.