ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 141.7: 316.2

МАРТИНЮК

Світлана Євгенівна

ГЕНЕЗИС ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, доцент

Бех Володимир Павлович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри соціології, політології та теорії управління

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Лукашевич Микола Павлович,

Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України (м.Київ), головний науковий співробітник

- кандидат філософських наук, доцент

Таран Володимир Олександрович,

Запорізький юридичний інститут МВС України,

начальник кафедри соціально-економічних дисциплін

Провідна установа - Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди Національної Академії наук України (м.Київ).

Захист відбудеться 31 серпня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 при Запорізькому державному університеті.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України (96600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп.2).

Автореферат розісланий 30 червня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої ради С.М.Тимченко ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлюється тими об'єктивними процесами, дія яких свідчить про якісні зміни у способі відтворення соціальності людини. Це стосується, у першу чергу, наукової революції, здійснення якої пов'язано із зміною світоглядної парадигми. Включення до неї принципів вірогіднісного стилю мислення докорінно змінює уявлення людини про себе, свої можливості, перспективи та місце і роль у загальній еволюції універсуму. Це створює засади не тільки для підвищення інтелектуальних можливостей "середньої" людини, але і сприяє інтенсифікації інформаційних процесів, що виводить людство на якісно новий етап розвитку, який характеризується новим поділом праці і виникає навколо інтелектуальної власності. По-друге, зростання ролі духовного виробництва у суспільному житті, акцентування на розвиток якого стає передумовою входження країни у розряд найрозвинутіших держав світу. По-третє, переорієнтація економіки на обслуговуюче виробництво, де створюється 90 відсотків нових робочих місць, а прибутки поступово перевищують прибутки нафтових корпорацій і компаній. По-четверте, здійснення інформаційного вибуху, в результаті якого інформація перетворюється на стратегічний ресурс виробництва. По-п'яте, різкий стрибок у розвитку засобів комунікації та обробки інформації (створення комп'ютерів, комп'ютерних мереж, факсимільного зв'язку тощо). По-шосте, швидкий розвиток інформаційних технологій як засобу управління громадською свідомістю (виборчі, рекламні технології, нейролінгвістичне програмування та інші у соціальній сфері).

Виникнення та поширення тенденції до зростання значення духовних засад суспільного життя, що сприяє якісному перетворенню форми зв'язку у соціальному світі, викликає необхідність соціально-філософського дослідження генезису інформаційної цивілізації та особистості як основи її виникнення, розвиток якої визначає загальний напрямок саморозгортання нового способу відтворення соціальності людини (інформаційного), та суспільства як сукупності зв'язків інформаційного типу між людьми, що формуються у процесі їх життєвої та виробничої діяльності.

Важливого значення дослідження цього питання набуває в Україні, де кризове становище комплексного характеру вимагає визначення шляхів і пріоритетних напрямків подальшого розвитку, а також розробки стратегії та тактики реформування усіх сфер суспільного життя, відповідність якої потребам та особливостям розвитку української держави обумовлює успішність її входження до числа передових країн світу.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження проблеми генезису інформаційної цивілізації, що являє собою певний тип зв'язку між людиною та суспільством, пов'язане із аналізом діалектичної взаємодії суб'єктивного та об'єктивного, матеріального та духовного у становленні способу відтворення соціальності людини.

Для визначення типу взаємодії людини та суспільства на конкретному відтинку історичного розвитку автором використовується термін "цивілізація", що з'являється у роботах А.Фергюссона для визначення певного етапу всесвітньо-історичного процесу та розробляється Ф.Броделем, А.Сен-Симоном, Л.Морганом, М.Вебером, Е.Дюркгеймом, О.Шпенглером, а пізніше конкретизується у понятті локальних цивілізацій, що визначаються цілою низкою спільних рис (наприклад, класифікації М.Я.Данилевського, А.Дж.Тойнбі та інших).

Серед вітчизняних науковців термін "цивілізація" тривалий час не знаходив своєї детальної розробки, хоча проблема особистості та її духовного удосконалення в Україні має свою філософську традицію, що знайшла свого відображення у "філософії серця" (М.В.Гоголь, П.О.Куліш, Г.С.Сковорода, П.Д.Юркевич).

Термін "цивілізація" починає використовуватися у роботах В.І.Вернадського (як геологічне явище людської спільноти), Л.М.Гумільова (як етап у розвитку етноса) та поступово дістає свого теоретичного розвитку вже стосовно її інформаційного типу як способу відтворення соціальності людини у дослідженнях Р.Ф.Абдєєва, В.П.Беха, Г.С.Кисельова, Ю.В.Павленка, Ю.В.Яковця. Серед зарубіжних дослідників проблемам інформаційної цивілізації, аналізу її характеристик та особливостям функціонування присвячені дослідження Д.Белла, Д.Лайона, Й.Масуди, О.Тоффлера та інших.

Процес трансформації типів цивілізації та закономірності їх розвитку знаходять свого відображення у роботах Г.С.Гудожника, Г.Г.Ділігенського, Г.П.Клімової, М.М.Мойсєєва, Б.В.Новікова, Л.І.Новікової, Л.Г.Олеха, Ю.В.Павленка, Н.Л.Полякової, Ю.В.Яковця та інших науковців.

Механізм зв'язку між людиною та суспільством досліджується А.Камю, К.Марксом, С.Л.Франком, Е.Фроммом, М.Хайдеггером, Т.де Шарденом, К.Г.Юнгом та іншими дослідниками, які намагаються проаналізувати різні аспекти процесів взаємодії та взаємовпливу людини та соціуму, залишаючись на позиціях раціоналізму чи ірраціоналізму, матеріалізму або ідеалізму.

Особливості виникнення інформаційного типу суспільства в Україні на сучасному етапі знайшли свого відображення у публікаціях В.П.Андрущенка, І.М.Бураковського, Д.І.Видріна, В.І.Дзюби, О.П.Степанова, Г.П.Клімової, С.Б.Кримського, Б.В.Новікова, Ю.В.Павленка, Ю.М.Пахомова, В.Л.Храмової та багатьох інших дослідників.

Таким чином, проблема генезису інформаційної цивілізації виявляється досить детально та грунтовно розробленою, але дослідження залежності між рівнем розвитку атрибутів людини та типом її зв'язку із суспільством, у якій особистість являє собою продуцент цивілізації як способу відтворення соціальності людини, залишається питанням відкритим, розв'язанню якого і присвячується дане дисертаційне дослідження.

??'???? ?????? ? ????????? ??????????, ???????, ??????. Обраний напрямок дослідження знаходиться у межах науково-дослідних робіт, що виконуються на замовлення Міністерства освіти та науки України "Соціальний організм країни" (держреєстрація № V012793), а також "Онтогенез соціального організму країни" (держреєстрація № 0100V001733 ).

Мета роботи полягає у дослідженні процесу виникнення інформаційної цивілізації як нового типу взаємодії людини та суспільства.

Конкретизуючи цю мету, автор визначає наступні завдання дослідження:–

уточнити філософсько-методологічний інструментарій дослідження генезису інформаційної цивілізації;–

проаналізувати людину як інформаційну систему, що є джерелом виникнення інформаційної цивілізації;–

відокремити атрибутивні якості особистості, що пов'язані із здійсненням інформаційного обміну між людиною та суспільством; –

сформулювати визначення інформаційної цивілізації, яке відображає сутність якісно нового способу організації соціального буття людини; –

проаналізувати форму та зміст явища інформаційного суспільства як початкового етапу становлення інформаційної цивілізації;–

дослідити діалектику об'єктивного та суб'єктивного у становленні інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством;–

визначити особливості становлення інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством в Україні.

Об'єктом дослідження являється соціальне життя як органічна взаємодія людини та суспільства.

Предметом дослідження є філософське відображення явища інформаційної цивілізації як нового типу зв'язку між людиною та суспільством.

Методи дослідження. Шлях пізнання, який використовує автор у дослідженні проблеми генезису інформаційної цивілізації, обумовлюється світоглядними основами здійснення соціально-філософського аналізу, що базується на визнанні двоєдиної сутності універсуму, який у своїй основі розходиться на фізичну та семантичну складові. Своє відображення це розуміння знаходить у теоретичному відтворенні особистості, що являє собою мікрокосм, поєднуючи у собі фізичний та духовний компоненти.

У дослідженні генезису інформаційної цивілізації, основу якого складає розвиток атрибутів людини, найбільш продуктивним є шлях сходження від абстрактного до конкретного, що визначає спосіб організації емпіричного матеріалу: від дослідження атрибутів людини, що впливають на становлення інформаційного типу зв'язків із суспільством, до аналізу форм їх існування та засобів реалізації в соціальному світі.

Цей спосіб організації емпіричного матеріалу знаходиться у межах діалектичного підходу, який дозволяє проаналізувати діалектику взаємодії людини та суспільства у формуванні інформаційного типу зв'язку між ними, а також здійснити аналіз його цивілізаційних засад (матеріальних та духовних). Застосування герменевтичного підходу у сполученні з аксіологічним надає можливість розглянути змістовну сторону інформаційного суспільства, а також дослідити особистість як семантичну структуру, визначивши якісні показники їх розвитку, процес трансформації ціннісної парадигми особистості та розширення семантичного поля суспільства на етапі переходу до нового етапу розвитку.

Дослідження проблеми генезису інформаційної цивілізації визначається автором як здійснення двох етапів аналізу. На першому з них досліджуються інформаційні складові соціального організму – особистість та суспільство, на другому – протиріччя між об'єктивним та суб'єктивним як їх діалектична взаємодія, що стає джерелом саморозгортання інформаційної цивілізації.

Необхідність здійснення двох етапів аналізу генезису інформаційної цивілізації обумовлює використання різних методів пізнання на кожному з них.

Застосування принципів та прийомів діалектики спрямовано на аналіз взаємодії людини (як носія сутнісних сил, що виникають за мультиплікативним ефектом у процесі здійснення соціального метаболізму) та суспільства (як відображення рівня розвитку соціального інтелекту) у процесі формування домінуючого типу зв'язку між ними. Використання ідей синергетики та її принципів (принцип єдності світу, принцип незворотності в еволюції систем, що самоорганізуються, принцип спонтанної самодії системи на базі органічної взаємообумовленості частини та цілого та інших) дозволяє обгрунтувати природний (стохастичний) шлях виникнення нового типу цивілізації. Застосування для аналізу принципів кібернетики (принцип системності, принцип обов'язковості інформації зворотного зв'язку, принцип двохканального управління, принцип зовнішнього доповнення та інші) надає можливість дослідити особливості взаємодії людини та суспільства на сучасному етапі, що характеризується переважанням інформації та зв'язків інформаційного характеру.

В основу проблемної ситуації покладено протиріччя між історичним типом суспільства, що функціонує на даному відтинку часу, та рівнем розвитку іманентних якостей людини, самоздійснення яких вимагає зміни способу організації соціального життя. Виникнення визначеної суперечності стає основою трансформації суспільства та його переходу на інший щабель розвитку. Тому важливість наукового осягнення та теоретичного обгрунтування нових засад способу соціального життя людини виявляється дуже важливим на перехідному етапі, адже ефективність і якість функціонування нового (інформаційного) типу суспільства залежить великою мірою від усвідомлення основних його напрямків і визначення пріоритетів суспільного розвитку.

Основна гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що перехід світової спільноти до інформаційної фази пояснюється розвитком духовних атрибутів людини.

Допоміжні гіпотези:–

розвиток людини на сучасному етапі закономірно веде до змін у суспільному поділі праці та трансформації суспільства у напрямку його інформаційного типу; –

становлення інформаційної цивілізації інтенсифікує розвиток людини;–

гармонізація взаємовідносин людини та суспільства досягається за допомогою соціального метаболізму переважно інформаційного характеру у межах соціального організму країни;–

процес формування інформаційного типу зв'язків між людиною та суспільством в Україні обумовлюється особливостями інформаційного обміну у межах соціального організму країни.

Наукова новизна дослідження обумовлюється тими положеннями, що виносяться на захист:–

уточнено філософсько-методологічний інструментарій дослідження генезису інформаційної цивілізації, використання якого визначає спосіб організації емпіричного матеріалу як шлях сходження від абстрактного до конкретного; –

поглиблено уявлення про людину як семантичну структуру, що виступає основою виникнення інформаційної цивілізації. Виявлено, що процес породження нового типу цивілізації пов'язаний із семантикою особистості, а також кількістю та якістю інформації, яка циркулює у структурі людини. Формування семантичної парадигми особистості відбувається завдяки дії механізму суб'єктивації - обробки інформації, що надходить ззовні. Процес суб'єктивації починається на рівні індивідуального безсвідомого, де під впливом виховання та освіти формуються індивідуальні семантичні фільтри, які сприяють відбору важливої для суб'єкта інформації (при цьому суб'єктом інформаційних потоків може бути як особистість, так і, за певних умов, окремі соціальні групи, спільноти тощо). Наступним етапом є формування цінностей особистості та, нарешті, системи знань як усвідомленої частини отриманої та обробленої інформації;–

дістало подальший розвиток питання атрибутивних якостей людини, пов'язаних із здійсненням інформаційного обміну як на рівні особистості, так і на рівні міжособистісних зв'язків. Формою виявлення інформаційних потоків на рівні особистості стають сутнісні сили, що об'єктивно виступають як здібності, серед яких важливу роль у здійсненні інформаційного обміну має здібність до впорядкованого сприйняття інформації, до породження семантичних фільтрів, здібність до встановлення відносин між смислами, здібність до динамічного врівноваження смислової парадигми; здібність до продукування інформації;–

уточнено визначення цивілізації інформаційного типу як специфічного способу відтворення соціальності людини. Під інформаційною цивілізацією розуміється такий тип організації соціального життя людини, при якому пріоритетною цінністю стає інтелект і духовний розвиток людини, а визначаючими факторами суспільного розвитку – інформація та знання;–

поглиблено уявлення про процес формування інформаційного суспільства як початкового етапу становлення нового типу цивілізації. Він відзначається розвитком соціального інтелекту, подальшим підвищенням ролі знання та логічних знакових систем, що надає пріоритетного розвитку сфері духовного виробництва та комунікацій. Змістом інформаційного суспільства стають інформаційні взаємодії, що починають обумовлювати загальний розвиток соціуму;–

доведено, що формування інформаційної цивілізації пов'язано із виникненням протиріччя між людиною та суспільством, що стає джерелом саморозгортання нового способу відтворення соціальності людини. Зняття цього протиріччя відбувається у процесі діалектичної взаємодії людини та суспільства, що обумовлює процес трансформації існуючої форми зв'язку у соціальному світі. При цьому виявлено, що у розвитку типів цивілізації принципового значення мають сім наступних типів зв'язків, які встановлює людина із суспільством: генетичні, зв'язки взаємодії, структурні, функціональні, управління, перетворень, розвитку. Свого відображення новий (інформаційний) спосіб відтворення соціальності знаходить, у першу чергу, у новому поділі праці, що здійснюється на базі засобів праці ідеального характеру, а також у формуванні нових суспільних відносин і якості продуктивних сил; закріплення нового типу цивілізації відбувається у принципово новому типі культури; –

дістало подальший розвиток питання формування інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством в Україні, особливості якого обумовлені сполученням трьох груп факторів: особливостями дії механізму суб'єктивації, що гальмується через фрустрацію свідомості особистості, та синтетичністю її світосприйняття; станом об'єкта, який характеризується відсутністю розвиненого соціального інтелекту; а також невпорядкованістю інформаційних взаємодій з боку системи управління держави у перехідний період. Критерієм оптимізації інформаційних взаємодій людини та суспільства може слугувати зростання ролі духовного виробництва та його пріоритетний розвиток у процесах функціонування соціального організму країни.

Практичне значення обумовлюється необхідністю визначення шляхів та напрямків розвитку українського суспільства у період його трансформації. Визначення характерних рис інформаційного суспільства, становлення якого відбувається зараз у розвинених країнах світу, та порівняння його основних тенденцій з тими процесами, що спостерігаються в Україні, дозволить визначитися із генеральним напрямком та основними пріоритетами розвитку суспільного виробництва на етапі становлення інформаційного типу взаємодії людини та суспільства в Україні, впорядкувати засоби та методи впровадження економічних, політичних, соціальних і культурних реформ у країні у відповідності із пріоритетними напрямками розвитку української держави.

Дослідження людини як основи саморозгортання інформаційної цивілізації теоретично обгрунтовує необхідність розвитку та реалізації потенційних можливостей особистості, рівень здійснення яких визначатиме якісні показники наступного етапу розвитку цивілізації, а також його перспективи. Тому особливої уваги заслуговує, на думку дисертанта, створення, теоретичне обгрунтування та реалізація в Україні такої моделі суспільного розвитку, яка була б зорієнтована на поліпшення, в першу чергу, стану особистості у державі, розширення можливостей для її самореалізації, їх конституційне закріплення та правове забезпечення прав і свобод усіх громадян країни.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні таких дисциплін і спецкурсів, як "Філософія", "Соціальна філософія", "Соціологія", "Філософська антропологія", "Теорія особистості", "Політологія", "Теорія управління соціальними процесами", "Менеджмент", "Історичні форми саморегуляції соціального процесу", "Історія цивілізації" та інших.

Апробація результатів роботи здійснена на засіданні кафедри філософії ЗДУ, методологічних семінарах аспірантів і докторантів у Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, науково-практичній конференції "Людина напередодні ХХІ століття" (1999, м. Запоріжжя), науковій студентській конференції "Студент 2000: яким йому бути?" (2000, м. Запоріжжя), а також на І-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ тисячоліття” (2001, Київ – Кривий Ріг).

Основні результати дисертаційної роботи знайшли своє відображення у 8 публікаціях, у тому числі 5 у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, кожний з яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 187 сторінок, список використаних джерел (у кількості 202 джерела) має 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обгрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет і мета дослідження, а також завдання та способи їх вирішення, розкривається наукова новизна проведеного дослідження, визначається теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ "ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ" присвячується обгрунтуванню центральної категорії дослідження – "цивілізація", що являє собою тип зв'язку між людиною та суспільством, формування якого обумовлюється розвитком іманентних якостей людини, визначаючи, таким чином, особливості соціального способу життя на певному відтинку історичного процесу. Реалізація завдань дослідження обумовлює логіку обгрунтування та послідовність аналізу проблеми генезису інформаційної цивілізації, основою саморозгортання якої є особистість.

Дисертант звертається до визначення методологічних основ дослідження проблеми цивілізації, а також пояснення його базових понять. Аналіз історії розвитку поняття цивілізації дає можливість дослідити процес виникнення та теоретичної розробки як самого поняття, так і явища, що воно визначає. Звернення до аналізу сучасних концепцій, що присвячуються дослідженню взаємодії людини та суспільства у синхронії, дає можливість визначити ступінь дослідженості та стан наукової розробки проблеми на початок ХХІ століття.

У першому підрозділі"Зміст поняття цивілізації" на підставі дослідження цивілізації як способу відтворення соціальності людини обгрунтовується використання філософського інструментарію, визначається позиція автора щодо розуміння основних понять і категорій дослідження, що складають три основних блоки: перший з них створює категоріальний ряд для пояснення провідної категорії дослідження – цивілізації: цивілізація, тип цивілізації, суспільство, культура, формація, поділ праці, метаболізм, соціальний метаболізм; другий пов'язаний із дослідженням особистості як основи виникнення цивілізації: індивід, людина, особистість, потреби, цінності, сутнісні сили; третій блок стосується розглядання взаємодії людини та суспільства у процесі формування цивілізації: система, функція, елемент, зв'язки (генетичні, коопераційні, конфліктні, структурні, функціональні, регулятивні та інші).

При існуючому різноманітті підходів до аналізу цивілізації автор обирає шлях сходження від абстрактного до конкретного, що визначає спосіб організації емпіричного матеріалу: від дослідження атрибутів людини, що впливають на становлення інформаційного типу зв'язків із суспільством, до аналізу форм їх існування та засобів реалізації в соціальному світі.

Діалектичний підхід дозволяє автору проаналізувати сутність та зміст взаємодії людини та суспільства у процесі становлення певної форми зв'язку у соціальному світі, а також здійснити аналіз цивілізаційних засад формування інформаційного способу відтворення соціальності людини (матеріальних та духовних). Застосовуючи герменевтичний підхід, автор розглядає змістовну сторону інформаційного суспільства, а також досліджує особистість як семантичну структуру. Ціннісна сторона смислової парадигми особистості та семантичного поля суспільства на етапі становлення інформаційної цивілізації досліджується дисертантом з позицій аксіологічного підходу.

Для обгрунтування головної гіпотези дослідження автор аналізує процес виникнення цивілізації нового типу у два етапи. На першому з них дисертант досліджує суперечливі сторони соціального організму – людину та суспільство, що являють собою інформаційні системи, взаємодія яких відбувається за принципом структурного ізоморфізму. На другому – процес зняття протиріччя між об'єктивним та суб'єктивним як їх діалектичну взаємодію, що відбувається через посередництво соціального метаболізму, який на сучасному етапі набуває переважно інформаційного характеру.

Необхідність здійснення двох рівнів аналізу обумовлює використання різних методів пізнання на кожному з етапів дослідження.

Застосування діалектики та її принципів дозволяє розкрити взаємодії людини, сутнісні сили якої виявляються як мультиплікативний ефект циркулювання інформаційних потоків, та суспільства як інформаційного середовища, виникнення протиріччя між розвитком яких обумовлює трансформації у типі цивілізації.

Використовуючи принцип генетичного аналізу, дисертант здійснює дослідження витоків інформаційної форми зв'язку у соціальному світі, що являють собою сукупність сутнісних сил людини, розвиток яких поступово перетворюється на нагальну потребу особистості, змінюючи, таким чином, спосіб відтворення її соціальності.

Завдяки принципу системності досліджується людина як інформаційна система, цілісність якої забезпечується циркуляцією інформаційних потоків, а також суспільство, спосіб організації та функціонування якого базується на інформаційних процесах, домінування яких відображається у пріоритетності сфери духовного виробництва та сфери комунікацій і управління.

Застосування для аналізу принципів кібернетики відкриває можливість для пояснення особливостей взаємодії людини та суспільства на сучасному етапі, який характеризується переважанням зв'язків інформаційних.

Використовуючи ідеї синергетики та її принципи, автор обгрунтовує природний шлях виникнення інформаційного типу зв'язків об'єктивної та суб'єктивної форм існування соціального світу.

У другому підрозділі "Взаємозв'язок людини та суспільства як джерело розвитку цивілізації" розглядається суть філософського аспекту взаємодії людини та способу організації соціального життя, що відображається у сучасних підходах до його розуміння, особливості яких пояснюються світоглядними орієнтирами прихильників певних філософських течій. Їх групування здійснюється автором за принциповим вирішенням головного філософського питання. На цій підставі розглядаються чотири основних напрямки дослідження проблеми людини як основи формування нового типу цивілізації: раціоналізм – ірраціоналізм, матеріалізм - ідеалізм.

Авторський підхід до дослідження проблеми генезису цивілізації та людини як основи її виникнення обгрунтовується як необхідність врахування філософського доробку представників різних точок зору, що надає можливість використовувати відповідний інструментарій при аналізі як раціональної сторони досліджуваної проблеми, так і її ірраціонального аспекту, як матеріальних, так і духовних засад формування інформаційного типу організації соціального буття. Здійснення подібного синтезу стає можливим за умов переходу онтологічної парадигми від монізму до плюралізму в аналізі емпіричного матеріалу, що зумовлює ймовірнісний стиль мислення.

Для здійснення цього переходу дисертант, виходячи з філософського доробку сучасних дослідників, спирається на наступні світоглядні ідеологеми: людина виступає активним початком у створенні певного типу соціальної організації своєї життєдіяльності; людина є суб'єктивною інформаційною системою, яка входить до об'єктивного загальноінформаційного поля Всесвіту; високий ступінь зрілості духовних потреб викликає до життя потребу зміни принципу організації родового життя людини; духовні (зокрема, інформаційні) потреби людини є атрибутивними за походженням; інформаційна цивілізація виникає як спосіб задоволення духовних, у тому числі інформаційних, потреб духовно та інтелектуально зрілої людини.

У другому розділі "ІНФОРМАЦІЙНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ РОЗВИТКУ АТРИБУТИВНИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ" на підставі аналізу особистості автор доводить, що вона є основою саморозгортання цивілізації нового типу, яка визначається як інформаційна. Її становлення забезпечується взаємодією людини, соціальність якої визначається як сукупність сутнісних сил, та суспільства як сукупності зв'язків інформаційної природи, що формує людина у процесі життєдіяльності. Механізмом забезпечення взаємодії людини та суспільства у межах соціального організму стає соціальний метаболізм, який має тенденцію до набуття ним інформаційного характеру, що морфологічно конституюється суспільством у поділі праці.

У першому підрозділі "Людина як інформаційна система" доводиться, що людина являє собою єдність (цілісність) фізичної та духовної складових, яка забезпечується циркулюванням інформації по її фізичному, духовному та психічному рівнях.

Автор доводить, що у процесі перебігу генотипової та фенотипової інформації у структурі людини виникає мультиплікативний ефект у вигляді енергетично напруженого силового поля, яке являє собою форму існування сутнісних сил, що є іманентною якістю людини. Їх розвиток призводить до формування особистісних здібностей, серед яких особливої уваги у дослідженні отримують ті, що пов'язані із здійсненням інформаційного обміну: здібність до впорядкованого світосприйняття, спонтанного породження семантичних фільтрів, здібність до встановлення відносин між смислами, динамічної рівноваги смислової парадигми особистості із семантикою соціального світу, здібність до продукування інформації. Розвиток цих здібностей пов'язаний із процесом розуміння, який відбувається двома способами: як перевідкриття смислів, що складають семантичну спадщину людства, а також як створення або відкриття нових смислів, які поповнюють його смислову парадигму.

Вихід сутнісних сил у зовнішнє середовище виявляється як процес відчуження результатів їх дії, що відбувається у процесі цілеспрямованої предметно-орієнтованої активності, а згодом – як дія, спрямована на реалізацію інформаційного обміну із навколишнім середовищем. Її характер – конструктивний або деструктивний - залежить від домінування інфлайтної або інфдакної енергії, яку несуть інформаційні потоки.

Дисертант приходить до висновку, що об'єктивація сутнісних сил, які застигають в опредметненій формі, а також їх розвиток на сучасному етапі історичного розвитку перетворюється на нагальну потребу особистості, що має виражений духовний характер. Актуалізація цієї потреби обумовлює інтерес до відповідних засобів її задоволення та виникнення якісно нової форми зв'язку у соціальному світі - інформаційної цивілізації.

У другому підрозділі "Інформаційне суспільство – новий тип організації соціального життя людини" доводиться, що суспільство є об'єктивованою формою процесу здійснення інформаційного обміну, що створює специфічне середовище розвитку людини, якого вона вимагає для цього, та одночасно задає шляхи подальшого вдосконалення особистості.

На цій підставі аналізується морфологія суспільства, яке базується на процесі циркулювання соціальної інформації, що створює форми сприйняття смислів у колективному безсвідомому у вигляді архетипів, існує у свідомості у формі знання, а у надсвідомості – як логічно структуровані за допомогою знакових систем смисли. Формами закріплення смислової парадигми суспільства є соціальні інститути, які виконують функції з накопичення, зберігання, обробки та трансляції інформації (наука, освіта, мистецтво тощо), що здійснюється у процесі інформаційних взаємодій, рівень ефективності яких визначає ступінь розвитку соціального інтелекту.

Автор приходить до висновку, що морфологію інформаційного суспільства визначає підвищення ролі знання і логічних знакових систем у здійсненні інформаційного обміну. Вона закріплюється принципово іншим поділом праці, який матеріалізується у новому типі засобів праці, які мають ідеальний характер і використовуються для задоволення духовних потреб людини. При цьому суспільні відносини базуються на інтелектуальній власності, специфіка якої полягає у її духовній природі.

У третьому підрозділі "Протиріччя між суб'єктивним та об'єктивним як джерело саморозгортання інформаційної цивілізації" на підставі аналізу цивілізації як форми зв'язку між людиною та суспільством досліджується діалектика їх зв'язків (генетичних, функціональних, кооперативних тощо), особливості яких визначають інформаційну фазу розвитку.

Підкреслюється, що умовою розвитку особистості є можливість її самоінтерпретації, що здійснюється на міжособистісному рівні як діалог з іншою людиною, через яку стає можливим розуміння власних смислів і пом'якшення індивідуальних семантичних фільтрів, які формуються під впливом соціальної інформації, що надходить із зовнішнього середовища. Це стає формою прояву здібності людини до обміну інформацією, тобто духовного спілкування, у якому велику роль відіграє мова. Особливого значення вона має при встановленні трансперсональних взаємодій, які виникають при збігу смислових парадигм контактуючих сторін, створюючи, таким чином, можливість для виникнення гіперособистості та односпрямованої дії суб'єктів зв'язків у процесі формування інформаційного їх типу.

Дисертант зауважує, що вирішення проблем, пов'язаних із встановленням інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством, знаходиться на шляху розвитку духовності людини, адже лише духовність може стати тим фактором, який не тільки значно прискорить процеси взаємодії людини та суспільства, але і сприятиме впорядкуванню засобів і прийомів діяльності за умов інформаційної цивілізації у відповідності із смисловим полем нового способу організації соціального життя.

Автор приходить до висновку, що розвиток способу організації соціального життя пов'язаний із виникненням протиріччя між об'єктивним і суб'єктивним, зняття якого відбувається у процесі інформаційного обміну між ними, що надає можливість коректувати діяльність кожної із сторін, а також узгоджено діяти з урахуванням семантики інформаційних потоків, котрі надходять ззовні. Наявність подібних зв'язків між людиною та суспільством, що здійснюються як їх діалектична взаємодія, дає можливість розглядати суперечливу єдність об'єктивного та суб'єктивного як певну цілісність, яка отримала назву соціального організму країни.

Тип зв'язків між людиною та суспільством визначає характер соціального метаболізму, який забезпечує функціонування соціального організму країни як цілісної системи на певному відтинку історичного розвитку і здійснюється у відповідності із стратегічними цінностями суспільства.

У четвертому підрозділі "Особливості становлення інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством в Україні" досліджуються особливості взаємодії людини та суспільства в Україні на етапі переходу до інформаційної фази розвитку.

Дисертант зауважує, що взаємодія людини та суспільства обумовлюється наявністю трьох груп факторів, дія яких визначає характер соціальних зв'язків у складі соціального організму України.

Перша група пов'язана з особливостями циркулювання інформаційних потоків на рівні особистості: фрустрація її свідомості, домінування етичних цінностей, серед яких на першому місці стоїть родина, щастя та знання, яке має переважно емоційне походження.

Існування другої групи обумовлюється станом суспільства на сучасному етапі, що характеризується вповільненням інформаційного обміну через наявність дистресових архетипів, відсутність розвиненого соціального інтелекту, який виявляється блокованим, та, як наслідок, неможливістю вироблення логічно обгрунтованого способу дії.

Третя група факторів пов'язана з особливостями взаємодії людини та суспільства в Україні на сучасному етапі, що обумовлюється синтетичністю менталітету українців, особливостями їх ціннісної парадигми та своєрідністю психіки; з іншого боку, це перехідний характер сучасного етапу розвитку української держави, неврегульованість взаємодій між різними сферами суспільства, а також наявність великої кількості цінностей у суспільстві, що обумовлює рух країни у зворотному від усього світу напрямку.

Дисертант визначає негативні фактори зміни характеру соціального метаболізму, які ускладнюють процес переходу України до інформаційної фази розвитку. Вони пов'язуються, головним чином, із неузгодженістю функціонування складових соціального організму країни, а також невпорядкованістю їх взаємодій.

На підставі проведеного дослідження особистості як семантичної структури та суспільства як інформаційного середовища автор пропонує комплекс першочергових заходів, яких необхідно вжити для виходу українського суспільства із кризи, що склалася, та формування інтелектуальних засад становлення інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством в Україні.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у дослідженні генезису інформаційної цивілізації, джерелом саморозгортання якої є протиріччя між людиною як семантичною структурою та суспільством як інформаційним середовищем, де відбувається становлення особистості та розвиток її іманентних властивостей, здійснення яких обумовлює зміни у способі відтворення соціальності людини.

1.Виникнення та розвиток поняття цивілізації пов'язані з формуванням соціальності людини, її духовного світу, тому визначення цього явища має важливе значення для розуміння сутності особистості, її ролі у загальному процесі космосоціогенезу. Сучасний рівень розвитку як науки, так і філософії, їх досягнення у різних галузях пізнання вимагає змін у світоглядній парадигмі людини, застосування вірогіднісного стилю мислення, що, відповідно, обумовлює необхідність перегляду і загальноцивілізаційних засад її існування та перспектив розвитку.

Це стосується і філософського розуміння цивілізації як явища планетарного масштабу. Формулювання такого визначення стає можливим за умов принципової зміни онтологічної парадигми – переходу від монізму у поясненні співвідношення матеріального і духовного як складових частин універсуму до плюралізму, що надає можливість розуміння будь-якого явища як органічного поєднання і діалектичного сполучення матеріального та ідеального, коли за певних умов пріоритетного розвитку отримує одна з них.

Така позиція відкриває шлях для обгрунтування вірогідності превалювання в суспільстві інформації та можливості формування інформаційного типу зв'язку між людиною та суспільством, визначаючи, таким чином, новий тип організації соціального життя як інформаційний.

Підхід до здійснення соціально-філософського аналізу генезису інформаційної цивілізації визначається автором як діалектичний. Це дозволило дослідити процес трансформації типу зв'язку між людиною та суспільством, що розуміється як цивілізація, у процесі їх діалектичної взаємодії у напрямку переходу до інформаційної фази розвитку. Застосування герменевтичного підходу у сполученні з аксіологічним дозволило розглянути змістовну сторону інформаційного суспільства, а також дослідити особистість як семантичну структуру, розвиток якої впливає на зміни у способі відтворення соціальності людини, обумовлюючи процес трансформації як ціннісної парадигми особистості, так і розширення семантичного поля суспільства на етапі переходу до нової фази розвитку.

Для дослідження процесів, що відбуваються у соціальному організмі за подібних обставин, автор використовував діалектику та синергетику, що органічно сполучаються та доповнюють один одного: діалектичний метод дозволив проаналізувати взаємодію об'єктивного та суб'єктивного у становленні нового типу цивілізації, а синергетика надала можливість пояснити, яким чином і чому стають можливі подібні трансформації як такі, а також обгрунтувати природність переходу людства до інформаційної фази розвитку.

2.Аналіз людини як інформаційної системи приводить до висновку, що перебіг фенотипової та генотипової інформації створює енерго-інформаційне поле особистості як форми існування її сутнісних сил. Умовою здійснення інформаційного обміну на рівні особистості стає розвиток здібностей суб'єкта, які обумовлюють можливість сприйняття, селекції, обробки, зберігання та продукування інформації, для реалізації чого формуються в процесі інформаційного обміну відповідні функціональні органи.

Циркулювання інформаційних потоків у структурі особистості призводить до поступового збільшення обсягів інформації, залучених до інформаційного обміну, та прискорення темпів його здійснення, що викликає зростання напруженості енерго-інформаційного поля особистості. Це відчувається нею як протиріччя між бажаним та наявним, тобто отримує вигляд потреби у підтриманні сутнісних сил на достатньому для ефективного функціонування та розвитку особистості рівні через підключення до нових інформаційних потоків та їх використання. Духовний характер предмету потреби визначають її як духовну, а її актуалізація стає рушійною силою, що породжує соціальний світ та інформаційну форму зв'язку у ньому.

Необхідність реалізації потреби обумовлює активність людини, яка визначається мірою розвитку її сутнісних сил. Отримання активністю предметно-орієнтованого характеру визначає інтереси особистості як спрямованості на засоби задоволення потреби, у якості яких виступають, у першу чергу, відповідні засоби праці, що у випадку актуалізації духовних потреб отримують характер ідеальних.

3.Серед атрибутивних якостей людини, що обумовлюють перехід суспільства до інформаційної фази розвитку, особливого значення набувають сутнісні сили, що впливають на процеси здійснення інформаційного обміну, виявляючись як здібності особистості: здібність до впорядкованого світосприйняття, здібність до спонтанного породження семантичних фільтрів, здібність до встановлення відносин між смислами, здібність до динамічної рівноваги смислової парадигми особистості із семантикою соціального світу, здібність до продукування інформації як способу переведення семантики із суб'єктивованої форми існування в об'єктивовану.

4. Розвиток сутнісних сил людини, пов'язаних із здійсненням інформаційного обміну, та предметно-орієнтована діяльність людини, спрямована на задоволення духовних потреб особистості, визначають загальний напрямок суспільного розвитку на сучасному етапі історичного процесу як шлях до інформаційної цивілізації, яка являє собою такий тип зв'язку між людиною та суспільством, при якому пріоритетними цінностями стають інтелект і духовний розвиток людини, а визначаючими факторами суспільного розвитку – інформація та знання. При цьому соціальний метаболізм, що відбувається у межах соціального організму, набуває переважно інформаційного змісту.

5. Морфологію інформаційного суспільства, що являє собою початковий етап становлення інформаційної цивілізації, визначає підвищення ролі знання та мови як каналу інформаційного обміну, що закріплюється принципово новим поділом праці. Він здійснюється на підставі володіння функціонально необхідними для ефективної життєдіяльності та розвитку особистості обсягами інформації, перетворюючи її на стратегічний ресурс суспільного розвитку. В результаті змінюються пріоритети у його сферах: на перше місце виходить духовне виробництво та сфера надання послуг.

6.Соціально-філософське дослідження взаємодії людини та суспільства дозволяє визначити, що поступовий розвиток сутнісних сил людини обумовлює виникнення протиріччя між потребами особистості (матеріальними чи духовними) та існуючою системою суспільних відносин, яка не відповідає вимогам здійснення нагальних потреб людини. Зняття цього протиріччя відбувається як трансформація існуючої форми зв'язку у соціальному світі, що, у свою чергу, створює умови для розвитку та реалізації сутнісних сил людини. Подібні взаємодії об'єктивного та суб'єктивного, здійснюючись у зв'язках, що існують між ними, стають джерелом саморозгортання цивілізації нового типу.

Тип зв'язків, що формуються між людиною та суспільством на початку ХХІ століття, визначається розвитком сутнісних сил особистості, пов'язаних із забезпеченням інформаційного обміну, що викликають актуалізацію духовних потреб. Умовою їх здійснення є розвиток засобів праці ідеального характеру, який сприяє закріпленню нового поділу праці та формування інфраструктури інформаційного суспільства.

7. Оцінюючи перспективи розвитку України, можна припустити, що особливості сучасного стану українського суспільства, який визначає його перехідний характер, у поєднанні із вповільненим інформаційним обміном у структурі суспільства (через дистресові архетипи, відсутність розвиненого соціального інтелекту), наявність фрустрації свідомості особистості, а також синтетичність українського світосприйняття, що обумовлює особливості взаємодії людини та суспільства в Україні, будуть утворювати певні труднощі у становленні інформаційного способу організації соціального життя в країні. У той же час порівняно високий інтелектуальний потенціал українців у сполученні із їх високими адаптаційними здібностями і системою цінностей, зорієнтованою на особистість, складатиме сприятливі умови для соціальних перетворень у напрямку переходу до інформаційної фази розвитку.

Серед заходів, яких необхідно вжити для оптимізації процесів формування інформаційного суспільства в Україні, автор визначає наступні: переорієнтація державної стратегії на розвиток науки та розширення можливостей отримання освіти будь-якого рівня разом із впровадженням заходів з підвищення соціального статусу працівників розумової та висококваліфікованої праці; підвищення ролі теоретичного знання; розробка оптимальної політики з питань мови як логічної форми функціонування смислів у суспільстві; теоретичне обгрунтування та культивування нового поділу праці за інтелектуальними показниками; переорієнтація сфери виробництва на науковоємкі та високотехнологічні його види; створення сприятливих умов для розвитку нових базових галузей суспільства – телекомунікацій, електроніки, біотехнології та інших; теоретичне обгрунтування стратегії та методів впровадження нових засад інформаційного способу організації соціального життя та інші.

ПУБЛІКАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті у фахових наукових виданнях

1. Мартинюк С.Є. Інформація та її роль в