забезпечення економічного розвитку на основі радикально модифікованої ринкової системи;

забезпечення сталого соціального розвитку на основі принципу справедливості;

екологізація суспільної свідомості на основі використання системи освіти і засобів масової інформації;

забезпечення тісної міжнародної співпраці й кооперації для досягнення цілей сталого розвитку.

Тут підкреслено, що навколишнє середовище розвивається на основі своїх законів, вивчення яких запізнюється, але діям котрих людям прийдеться підкоритися.

В. Трегобчук стверджує, що перехід на сталий розвиток усіх держав одночасно неможливий внаслідок різного рівня економіки [19].

У роботі [6] після ретельного історичного аналізу зроблено висновок про перехід людської цивілізації в сучасну фазу, коли загально- планетарні цінності повинні переважати часткові (національні, релігійні, економічні тощо).

Поняття "сталий розвиток" тлумачиться як процес, що забезпечує стабільний зріст соціоприродної системи без порушення її безпеки і призведе до підвищення якості життя як сучасних, так і майбутніх поколінь. Цей процес характеризується сумою взаємопов'язаних аспектів: економічного, соціального, екологічного, культурологічного, прогностичного.

Сталий розвиток повинен відповідати певним принципам, а саме: біосфероцентризму, стабільності екосистем, оптимізації людських потреб, керованості соціоприродних систем, раціоналізації діяльності, безперервності розвитку.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України розробив наукові підходи до вибору критеріїв оцінки сталого розвитку держави і регіону [5]. В них чітко проглядається органічний взаємозв' язок таких понять як стратегія сталого розвитку, забезпеченість природними ресурсами та техногенна безпека, яка має на увазі не тільки ризик аварій на об' єктах господарської діяльності, але і їх вплив на безпеку життєдіяльності населення при функціонуванні цих об'єктів у штатній ситуації.

Серед економістів України широко розповсюджена думка про першочерговість задач господарського напрямку - "спочатку налагодимо економіку, а потім займемося екологією" [10]. У роботі [16] навіть поняття "сталий розвиток" замінено на "сталий індустріальний розвиток". Закордонні економісти, серед яких чимало російських вчених, розуміють необхідність заміни пріоритетів економіки на комплексну оцінку якості життя людей [1, 2, 17].

Серед публікацій наявні роботи практичного спрямування. Наприклад, у роботах [11, 13] наведено алгоритм дій при розробці і впровадженні принципів стійкого розвитку на конкретній території. Значна увага в реалізації принципів приділяється громадськості.

Багато практичних рекомендацій міститься в матеріалах 5-ої Пан-європейської конференції [14]. Зокрема, розроблені засади для сталого розвитку на національному та на регіональному рівні.

У документах ООН значна увага приділяється оціночним показникам сталого розвитку, до розробки яких залучені практично всі міжнародні організації та багато національних інституцій. В основу покладено наявний досвід моніторингу та методики ранжування держав у міжнародному рейтингуванні. Споріднені показники утворюють відповідні індикатори, що в свою чергу поєднуються в індекси. Наприклад, Комісія ООН по сталому розвитку використовує 134 індикатори, які агреговані в 4 індекси (екологічний, економічний, соціальний, інституційний). Індекс екологічної сталості, який розроблено в Колумбійському університеті, враховує 22 індикатори, що базуються на 67 показниках. Крім ранжувальної оцінки держав та регіонів система індексів і індикаторів дозволяє досліджувати динаміку окремих держав чи територій.

За [18] сталий розвиток - це позитивна динаміка траєкторії певного індикатору ІД. Останній для кожного моменту часу т визначається взаємодією двох чинників: безпосереднього економічного результату ВВП й екологічного боргу ЕБ, тобто негативних накопичень змін довкілля внаслідок діяльності людства, віднесених до відповідного територіального утворення.

ІДт=ВВПт - ЛЕБт за умови ІДт-і < ІДт < ІДт+і. ІДт (у грошовій оцінці) - індекс сталого розвитку для моменту часу т;

ЛЕБт - відповідні часові зміни (приріст чи зменшення) абсолютної величини ЕБ (у грошовій оцінці).

У роботі [5] використано розглянутий підхід з ускладненням позитивного чинника - замість ВВП розглядається "соціально-економічна безпека".

Всього аналізується динаміка 22-х індикаторів, п'ять з яких характеризують економічні відносини, по чотири - соціальну сферу, демографічну ситуацію та девіантну поведінку, три - екологічний стан, два - політичні відносини.

Окрім розглянутої класифікації індикаторів по напрямкам існує розподіл і по іншим класифікаційним ознакам. Зокрема, по причинно- наслідковим зв'язкам індикатори ділять на діючі, стану і реагування. Індикатори - діюча сила - це індикатори людської активності чи інших процесів, наприклад, збільшення населення, збільшення емісії парникових газів. Індикатори стану фіксують показники сталого розвитку на даній території в певний час - щільність населення, колі-титр води тощо. До індикаторів реагування відносять ті, що свідчать про волю і ефективність суспільства у вирішення проблем сталого розвитку (витрати на охорону праці, нормування, регулювання, законодавство тощо).

У містах Західної Європи при розробці "Плану дій" виділяють такі три групи індикаторів:

загальноміські: чисельність населення, використання території, мобільність міста, оновлення районів тощо;

потоків: споживання води, відведення стічних вод, енерговикористання, транспортні перевезення, поводження з відходами тощо;

якості середовища: шум, якості води і повітря, безпека транспорту, житлові умови, використання рекреаційних зон тощо. Порівняння досягнень окремих міст (регіонів,

держав) з метою їх ранжування виконується по залежності:

Ір - індекс ранжування;

Іх - індекс міста (регіону, держави);

Імакс - найкращий індекс серед порівнюваних

міст (регіонів, держав); Імін - найгірший індекс серед порівнюваних міст (регіонів, держав).

Для оцінки стану міста (регіону) інколи використовують так званий "екологічний відбиток" - кількість біологічно продуктивного ґрунту й води, потрібних для задоволення жителів у їжі, житлі й деревині, а також для нейтралізації забруднень.

В Україні для ранжування регіонів (областей) офіційно використовується методика, розроблена Держкомстатом і НАНУ [15]. Вона базується на рекомендаціях фахівців ООН і адаптована до національних умов, передусім до державної статистичної бази. Оцінка здійснюється по інтегральному індексу людського розвитку ІЛР,