УДК 332.154:332.334:332.34:332.37:332.54

Key words: agrolandscape, ecological-technological group of earths, water collection, plough-land, alkali addition, afforestation, element oflandscape, landscape firmness, organization of land exploitation.

Відсутність реального господаря на землі, високий ступінь освоєння території для сільськогосподарських потреб, значна розораність сільськогосподарських угідь, погана матеріально-технічна база і недотримання технологій при вирощуванні культурних рослин та інші негаразди призвели до істотного погіршення екологічного стану ґрунтів країни, що видно з наведених у таблиці 1 даних.

Тому нагальним питанням сьогодення не тільки аграріїв, але й країни в цілому, є наведення елементарного порядку з використанням ґрунтів.

На сучасному етапі розвитку агропромислового виробництва особливого значення набуває створення на тривалий час екологічно стійкого (здорового) та високопродуктивного агроландшафту. Це означає, що агроландшафт, поряд з досягненням найвищої продуктивності, має такою ж мірою виконувати захисні природоохоронні та естетичні функції.

В агроландшафті повинна створюватися стійка саморегулююча система, яка виключала б негативні явища та реалізовувала б комплексний підхід, тобто забезпечувала б охорону як ґрунтів, так і вод, рослинного і тваринного світу.

Незважаючи на винятково велике значення ландшафтного ведення агропромислового виробництва, на сьогоднішній день методична складова цього питання практично не опрацьована. Тому нами зроблена спроба запропонувати деякі методичні підходи при конструюванні науково обґрунтованих та екологічно збалансованих аграрних ландшафтів.

Перш за все виникає запитання, які показники повинні засвідчувати, що сформований агроландшафт є збалансованим?

На наш погляд, основними критеріями, що характеризували б стабільність агроландшафту можуть стати: припинення деградаційних процесів і збереження енергетичного потенціалу ґрунту. Ступінь деградації ґрунту можна визначити за такими показниками, як товщина гумусового горизонту, вміст гумусу та основних елементів живлення в орному шарі ґрунту, реакція грантового розчину, наявність важких металів, залишків пестицидів, інших токсичних речовин. Інші властивості й показники, що характеризують характер деградо- ваності ґрунту, визначають, виходячи зі специфіки конкретного агроландшафту.

Енергоємність ґрунту, або енергоємність органічної речовини ґрунту, визначають за допомогою спеціальних приладів, а за їх відсутності - розрахунковим шляхом за вмістом органічної речовини та основних елементів живлення рослин у кореневмісному шарі ґрунту.

Така робота має проводитися під час конят- руювання агроландшафту і через 10 років його функціонування. Раніше важко буде вловити зміну вказаних показників.

Якщо при порівнянні ступеня деградації та енергоємності ґрунту під час створення агроланд- шафту й після 10-річного його існування будуть встановлені негативні тенденції, потрібно знайти причини такого становища та усунути їх, здійснивши корегування даного агроландшафту.

Наступним кроком у цій справі є агроланд- шафтне районування земель сільськогосподарського призначення. Межі агроландшафтів повинні проходити по природних рубежах і не прив'язуватися до існуючих меж господарств. На цьому етапі взагалі не слід зважати на господарства, які розміщені на тому чи іншому водозборі.

Далі в кожному агроландшафті виділяють еколого-технологічні групи земель за методикою, запропонованою Тарарикою О.Г. [7].

Ця робота також ведеться без прив'язування до меж господарств.

На землях ІІІ еколого-технологічної групи, що розміщені на схилах крутістю 5-7°, створюють культурні пасовища з сумішок бобово-злакових багаторічних трав. Схили крутістю понад 7° заліснюють.

На землях І еколого-технологічної групи організовують польові сівозміни з максимальним насиченням інтенсивними (просапними) культурами. На цій групі земель вся організація території та система землеробства повинні бути спрямовані на захист ґрунтів від деградації, у першу чергу. від ерозійних процесів. Найбільш повно цій меті відповідає ґрунтоохоронна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, яка передбачає заміну прямокутних полів на контурні, які вписуються в ландшафт і рельєф місцевості.

На землях ІІ ЕТГ вирощують менш інтенсивні культури, здебільшого суцільного способу посіву. Значний відсоток тут займають сумішки бобово- злакових багаторічних трав.

Якщо виникає потреба вирощувати на таких землях просапні, найбільш ерозійно-небезпечні культури, їх розміщують смугами, чергуючи з культурами суцільного способу сівби.

На І ЕТГ земель створюється система полезахисних лісових смуг по межах полів і робочих ділянок всередині поля; відстань між ними не повинна перевищувати 300 м. Конструкція таких лісосмуг здебільшого продувна та ажурна. На ділянках крутістю 2-3° можуть створюватись лісосмуги щільної конструкції. Кількість рядів, породний склад дерев і чагарників, схему їх змішування встановлюють, виходячи з конкретних ґрунтово- кліматичних умов водозбору і призначення насаджень.

Практика агролісомеліорації свідчить, що закінчена система полезахисних лісосмуг позитивно впливає на зменшення швидкості вітру, рівномірне накопичення снігу, покращення мікроклімату на полях тощо.

На землях ІІ ЕТГ, де, як правило, наявні концентровані водні потоки, що зумовлюють активізацію ерозійних процесів, створюють здебільшого водорегулюючі лісові смуги на відстані не більше 200 м одна від одної, а також прияружні та прибалкові смуги, мулофільтри на конусах виносу та в улоговинах. Лісосмуги створюють тут завширшки 8-12 м, як правило, щільної конструкції дерево- чагарникового типу з рослин з потужною кореневою системою.

Там, де лісосмуги не забезпечують поглинання або безпечне відведення поверхневого стоку, їх посилюють валами, валами-канавами, іншими гідротехнічними спорудами.

Для безпечного відведення стоку по улоговинах на землях І та ІІ ЕТГ їх залужують сумішками бобово-злакових трав і не обробляють.

На яругах і балках проводять комплекс заходів, які включають спорудження водозатримуючих валів, заліснення крутосхилів і будівництво водотоків. У межах гідрографічної мережі створюють лісонасадження вздовж берегів водоймищ, мулофільтри по дну ярів і балок, суцільне заліснення ярів.

В аграрних ландшафтах тісно переплітаються різні процеси - фізичні, хімічні, біологічні, екологічні, соціальні і навіть політичні, що свідчить про необхідність опрацювання, передусім,