де професійне навчання кадрів для державного управління, в основному, зосереджено в університетах [5, с. 5-6; 14]. За даними дослідження Ж.Таланової відомо, що таку підготовку здійснюють школи, коледжі, факультети, що органічно входять до складу великої кількості університетів відповідно до північноамериканського способу організації вищої освіти. Окремі позауніверситетські коледжі навчають управлінський персонал найнижчих рівнів. У системі фахової освіти з державного управління в США запроваджено академічні ступені: асошіат (молодший спеціаліст), бакалавр, магістр, доктор, а також комбіновані за рівнями й напрямами (спеціальностями) підготовки: бакалавр-магістр, магістр-магістр, магістр-доктор. Крім того, в університетах (та для нижчих управлінців в окремих коледжах) існує різнорівневе (доступеневе та ступеневе) підвищення кваліфікації.
У США адміністративно не визначається головний загальнонаціональний заклад з підготовки державно-управлінського персоналу. Однак за фактичним рейтингом, фаховою репутацією таким „де-факто" у багатьох випадках виступає Школа урядування імені Джона Кеннеді Гарвардського університету [24]. Сюди на навчання (магістерське, докторське, сертифікатне) запрошуються посадовці вищого й середнього рівнів управління [5, с. 7].
Американський підхід до професійного навчання державних службовців, зокрема вищих керівних кадрів, ґрунтується на принципах відкритості державної служби. У США немає закладу, подібного до французької НША (Національної школи адміністрації), який готував би кадри для вищих ешелонів державної влади. Більшість державних службовців вийшли з великих університетів. А відтак, американці вважають, що завдяки такому вільному доступу до університетів, бізнесу та промисловості державна служба забезпечила основу для певної соціальної мобільності й утримання державної служби від наслідування жорсткої класової структури, яка передбачає кастовий характер формування корпусу вищих управлінських кадрів і властива закритим системам [3, с.167; 13, с. 206].
В Америці існує багато джерел формування управлінських кадрів і немає чітко визначеної ієрархії. Підготовкою професійних менеджерів у США займаються 1500 американських вищих навчальних закладів, зокрема школа ім. Дж. Кеннеді в складі Гарвардського університету та школи ім. Р. Вагнера Нью-Йоркського університету. Також система навчання включає вечірні курси, американські асоціації менеджменту (Американська асоціація державної служби, Асоціація політичного аналізу й управління, Рада з майстерності управління тощо), внутрішньовідомчі курси підвищення кваліфікації; центри підвищення кваліфікації при коледжах, університетах, навчальних центрах тощо [3, с. 167-168]
Слід додати, що хоча Канада в більшості випадків наслідує США, водночас має певні національні особливості, пов' язані із впливом франкомовної частини європейського регіону. Тут також підготовка фахівців з державного управління, в основному, сконцентрована в університетах, їхніх школах і коледжах, проте існує кілька окремих самостійних навчальних центрів. Навчальні заклади взаємодіють з органами державної влади на федеральному, регіональному й місцевому рівнях, однак безпосередньо не управляються ними. Якістю фахової підготовки опікуються Канадський інститут державного управління - неурядова організація, що функціонує з 1947 р. [23], та Канадська асоціація програм з державного управління (1987 р.), яка є іноземним асоційованим членом американської НАШДСУ [20]. Крім згаданої в США бакалаврської, магістерської і докторської підготовки та сертифікатного підвищення кваліфікації, в Канаді надається дипломне (без присвоєння академічного ступеня) довготривале (0,5-2 роки) навчання.
Державна служба Канади свідчить про високі етичні вимоги Канади, де найвищою цінністю усіх її структур є особистість та формування прогресивного демократичного світогляду державних службовців.
Європейський метод узагалі передбачає струнку організовану багаторівневу систему професійної підготовки, де, як правило, функціонують спеціалізовані вищі навчальні заклади для підготовки керівних кадрів. Такий підхід обмежений мобільністю кар'єри. Традиційно (майже до кінця минулого століття) фахова підготовка з державного управління переважно здійснювалася на засадах довгострокового і короткотермінового підвищення кваліфікації, тобто без надання академічних ступенів. З цією метою, як правило, утворено головні загальнонаціональні заклади, часто підпорядковані главі уряду або іншому вищому керівництву.
1 Викладацький склад середніх та вищих навчальних закладів і військові Франції є державними службовцями.
При вивченні вимог до вступу і навчальних програм європейських шкіл державного управління Л. Титаренко відзначаємо помітний вплив юридичної освіти. Освіта має переважно управлінсько-юридичний ухил. Раніше європейські державні службовці дотримувалися жорсткішого розмежування політики й управлінської діяльності [15, с.210].
Проблема підготовки державних службовців завжди була однією з пріоритетних турбот найвищих посадових осіб Французької республіки, оскільки проблема професіоналізму управлінських кадрів є центральною в організації державної служби. Від якості підготовки майбутніх державних управлінців безпосередньо залежить як якість самих органів державної влади, так і якість державних послуг, що пропонуються населенню. Саме через це в зоні постійної уваги перших посадових осіб французької держави завжди були й залишаються заклади для підготовки державних службовців [16, с. 317].
Близько 70 адміністративних шкіл (без закладів підготовки викладачів і військових шкіл) готують кадри для державної служби у Франції. Центральними серед них є: Національна школа адміністрації в Парижі (ENA) [17,21], п'ять Регіональних інститутів адміністрації (IRA), що знаходяться в Ліллі, Ліоні, Меці, Нанті і Бастії, Політехнічна школа та школа інженерів, а також спеціалізовані адміністративні школи, створені для підготовки державних службовців адміністративних корпусів, робота в яких вимагає особливої кваліфікації [16, с. 317; 13, с. 205].
Національна школа адміністрації (НША) була створена в жовтні 1945 р. першим Президентом V Французької республіки Шарлем де Голем і започаткувала важливий етап у підготовці вищих посадових осіб французької державної служби, оскільки саме на неї покладено завдання добробуту й підготовки державних службовців вищого рівня (керівного складу). В. Чмига зазначає, що НША не є закладом системи французьких університетів і як складова частина системи
