УДК 332.2

Г.П. ПАСЕМКО

ДЕОНТОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Обґрунтовано необхідність існування деонтологічних вимог при здійсненні державного регулювання аграрних відносин. Висвітлено існуючий досвід деонтологічної відповідальності за володіння і користування землею. Запропоновано деонтологічну парадигму державного регулювання аграрних відносин.

Considering features of the ground as bases of all alive and specific character of work in agrarian manufacture, is proved necessity of existence of deontology's requirements at realization of state regulation of agrarian attitudes. Existing experience of the deontology's responsibility for possession and using the ground is covered. Author's vision of the deontology's paradigms of state regulation agrarian attitudes is offered.

До останнього часу вважалося, що деонтологізація діяльності стосується лише професії агронома. Виробниче використання - це не лише матеріальна система, а й система організаційних і психологічних відносин; управління фактично є управління їх суб'єктами, тому воно не може здійснюватися без втілення певних принципів деонтології, тобто без використання певних принципів відповідальності, належної поведінки. Зважаючи на це, до управлінців сфери аграрних відносин повинні висуватися не лише вимоги, які часто мають "апаратний" характер, а й ті, що спираються на певний менталітет світосприймання, тобто деонтологічні вимоги.

Для розробки цієї проблеми існує у світовій і вітчизняній науковій думці фундаментальна методологічна база і вагомі практичні спостереження й узагальнення, деякі з них мають статус правових приписів. З методологічної точки зору слід вказати на праці В. Докучаєва [3], В. Вернадського [1], П. Шардена [14], Б. Коммонера [9]. Вони відкрили як закони єдності живої речовини, так і механізми використання біогенної енергії в умовах обмеженості природно-біологічних ресурсів і під впливом перетворення наукової думки в планетне явище. Зважаючи на необхідність захисту всього живого, було розроблено юридично закріплені вимоги до фахівців сфер, які безпосередньо впливають на стан життя людини: медичний деонтологічний кодекс [17], система правничої деонтології [10]. Інваріантний аспект цих вимог може бути використаний при розробці деонтологічної парадигми державного регулювання аграрних відносин.

Управлінські принципи, що пов'язані з мотивацією людської діяльності і які можуть бути використані при формуванні деонтологічної парадигми розкриваються у працях Д. Макгрегора [6], А. Маслоу [7], Е. Хопманна [12], А. Шюллера [15].

Цілями роботи є узагальнення досвіду деонтологічного підходу до професійної діяльності з метою використання його стосовно регулятивної діяльності держави у сфері аграрних відносин; формулювання принципів деонтологічної парадигми державного регулювання аграрних відносин; виявлення проблем, що пов'язані з нехтуванням деонтологічними вимогами у сфері регулювання аграрних відносин, і шляхи їх подолання.

На практиці проблема деонтологічних вимог до регулювання аграрної діяльності існує давно. У повсякденній свідомості, наприклад, країн Заходу майже традиційною стала думка, що фермерство є не лише формою організації аграрного виробництва, але й діяльносним феноменом, що базується на конкретних деонтологічних вимогах. Наприклад, у відомому кодексі, що був схвалений з'їздом фермерів США у 1983 р., найбільш характерні вимоги такі: а) фермерство - це не бізнес, а спосіб життя; б) фермерством з повною відповідальністю повинна займатися сім'я; в) добре як що ти зумієш зберегти кожну травинку або на її місці виростити дві; г) фермер повинен бути сам собі господарем в усіх проявах життя і господарювання [4, с. 140 - 141].

Цей підхід напрочуд адекватно співпадає з фундаментальними положеннями вітчизняних представників економічної науки щодо відповідальності селян за свою діяльність і шляхами реалізації цієї відповідальності. У фермерських біллях США проблема відповідальності також займає одне із ключових місць [16, с. 153 - 177]. Особливістю сучасного підходу до деонтологічних проблем розвитку аграрних відносин є те, що вони формулюються і сприймаються вже не на національному рівні, а розглядаються як одна із міжнародних перспектив розвитку аграрних відносин. У своїй праці "Агрокультурний розвиток: міжнародні перспективи" І. Хайямі і В. Руттан моделі агрокультурного розвитку (ресурсну, консервативну, локальну, дифузну) розглядають не лише під кутом зору усталених теоретичних методів дослідження, але й зважаючи на те, на який тип відповідальності менеджменту в аграрному секторі спирається та або інша модель [18, с. 41 - 72].

Формою реального узагальнення деонтологічної відповідальності за володіння і користування землею в Україні є ст. 91 і 96 Земельного кодексу України [8, с. 242-243, 253 - 256]. Особливістю цих вимог є те, що в них органічно поєднані як економічні, так і деонтологічні зобов'язання, наприклад, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок, підвищувати родючість ґрунту і зберігати корисні властивості землі, дотриматися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів.

Попри те, що Земельний кодекс є законодавчим актом і тому обмежений в обсязі, не можна погодитись з тим, що деонтологічні вимоги, тобто формулювання відповідальності за використання землі, вкрай обмежені і не вказуються принципи механізмів, за допомогою яких вони можуть реалізовуватися. Крім того, оскільки мова йде про земельні відносини, тобто основоположну частину відносин аграрних, доцільним було б указати на характер і спрямованість відповідальності всіх суб'єктів аграрних відносин стосовно землі.

У процесі регулювання аграрних відносин держава виступає як специфічний суб'єкт. З одного боку, вона покладає певну відповідальність за деонтологічні вимоги на суб'єктів аграрних відносин і в той же час повинна сама від себе домогтися дотримання цих вимог.

Перший