Наприклад, у одній із своїх статей Lechita звертає увагу на чутки про можливе переведення повітового суду з Умані до Вінниці, які вважає безпідставними, а також про реставраційні роботи у будівлі колишнього василіанського монастиря, в якій проходили засідання повітового суду. Автор статті повідомляє, що реставрація, яка коштувала 50 000 крб., була проведена на належному рівні, щоб забезпечити максимальну продуктивність роботи суду [6, s.10]. У жовтні 1886 р. той же автор повідомляє про вибори нового мера Умані членами міської думи, в результаті яких головою міста став попередній мер Бачковський. Кореспондент «Краю» розповідає також про ікони уманського костьолу, які збереглись від часів гайдамаччини, несуть на собі сліди завданих гайдамаками пошкоджень і, таким чином, мають значну історичну цінність, в зв'язку з чим із настоятелем костьолу велась розмова про передачу одного з образів музею в Кракові. У цьому ж номері «Краю» Lechita інформує і про три самогубства, які стались останнім часом в Умані - двох православних духовних осіб та одного купця-єврея, і про деякі інші аспекти внутрішнього життя міста [7, s. 15].

Досить цікавими є статті про перехід до православного віросповідання міської єврейки Марії Розенфельд і про реакцію на це єврейської громади Умані. Завдяки цим публікаціям ми можемо краще уявити собі як рівень згуртованості міської єврейської громади, так і міру впливу євреїв на внутрішнє життя міста [8, s.13; 9, s.15].

Проте більшість статей цього кореспондента присвячена вже вказаним вище темам. Зокрема, за його повідомленнями можна досить чітко прослідкувати історію проведення до Умані залізниці та пов'язані з цим процесом зміни внутрішнього соціально-економічного життя міста. Наприклад, 10 травня 1889 р. Lechita розповідає про значне зростання цін на житло в Умані і про купівлю багатими євреями житлових будинків вздовж найпрестижнішої вулиці - Садової. Тут же він торкається однієї з найболючіших проблем міста - його незадовільного санітарно-епідеміологічного стану, який спричинює численні епідемії [10, s.14].

Навесні 1885 р. Lechita повідомляє про те, що проект проведення залізничної колії до Умані майже завершений. Лінія повинна була йти через Козятин, Монастирище, Умань, Тальне, Шполу. Проектована залізниця мала сполучити з інфраструктурою губерній 15 цукрових фабрик та 7 міст і містечок. Проте автор висловлює побоювання, що ця справа знову може завершитись лише на стадії проекту, що вказує на тривалу історію проведення залізниці до Умані. Автор торкається також питання прогімназії і зазначає, що завдяки діяльності п. Ронталера міська влада дозволила організацію «Товариства допомоги бідним учням Уманської прогімназії», до якого вже записалось 300 членів з річним внеском 5 крб. Висловлено надію на подвоєння кількості членів найближчим часом. Крім того, подається інформація про перші заходи «Товариства допомоги.» у справі фінансової підтримки учнів прогімназії [11, s.17].

Теми залізничного сполучення, ґенези прогімназії та діяльності «Товариства допомоги.» зазвичай поєднуються у статтях Lechit-и, який приділяє їм приблизно однакову увагу. Наприклад, він неодноразово веде мову про проблему відкриття п'ятого та шостого класів прогімназії [12, s.16], а пізніше - сьомого та восьмого класів гімназії [13, s.15]; будівництва нового гімназійного приміщення [14, s.14; 15, s.15; 16, s.11; 17, s.13]; відслідковує процес формування проекту [18, s.15; 19, s.10] та перебіг прокладення [20, s.13; 15, s.15] залізниці до Умані.

Цікавими є роздуми автора над наслідками появи в Умані залізничного сполучення. Так, у червні 1890 р. Lechita повідомляє про швидкі темпи завершення будівельних робіт на залізниці та під час спорудження будівлі залізничного вокзалу в місті, зазначаючи при цьому, що без подальшого розвитку внутрішнього економічного життя залізниця навряд чи принесе Умані «манну небесну» [20, s.13], а у іншій статті розмірковує над наслідками проведення в Умань залізничної колії, вказуючи на те, що це призведе до підвищення цін на товари, а також на житло та на оренду житла. Стаття інформує читача і про те, що підвищення цін в Умані вже має місце, зокрема на площі під забудову [21, s.16].

Lechita також слідкує за діяльністю «Товариства допомоги.» від самого моменту його заснування [11, s.17], аналізує результати його роботи за різні роки [22, s.14-15; 23, s.16], розповідає про організовані «Товариством допомоги.» благодійні акції [22, s.14-15; 24, s.14], про фінансове благополуччя цієї організації в різні роки [25, s.13; 24, s.14; 26, s.12] тощо.

Серед напрацювань цього автора є кілька згадок про судові справи, які відбувались в Умані та повіті. Окремі з них також заслуговують на увагу дослідників [27, s.15; 28, s.15; 29, s.14].

Таким чином, саме журналістська діяльність Lechit-и сприяла появі на сторінках «Краю» найбільшої кількості цікавих для дослідників історії міста Умані статей, аналіз частини яких ми, за браком місця, змушені залишити поза увагою. На жаль, після 1895 р. публікації цього автора вже не з'являються у газеті з