Протягом 1982-1984 рр. головні зусилля радянської дипломатії були спрямовані на стримування розміщення США ракет середньої відстані дії в Європі. Стосунки між СРСР та Заходом продовжували загострюватись, що при зводило до небезпечного напруження міжнародної ситуації. Таким чином, політика кінця 70-х - початку 80-х рр.. яку проводила "олігархія престарілих керівників", пере креслювала всі здобутки політики розрядки, несучи не гативні наслідки для Радянського Союзу.

"РЕВОЛЮЦІЯ ГОРБА ЧОВА": НОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ. Принципами зовнішньої політики радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим стало визнання взаємозалежності країн світу, небезпеки для всього людства від нагромадження ядерної зброї, пріоритету загальнолюдських цінностей, загального характеру проблем міжнародної безпеки.Новий зовнішньополітичний курс Радянського Союзу мав такі результати: вперше досягнуто угоди про реальне скорочення ядер його

145

озброєння (грудень 1988 р.: Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет меншої та середньої відстані дії); - між СРСР та США досягнуто угоди про скорочення на

50 % стратегічних наступальних озброєнь (угоду було підписано вже після розпаду СРСР в червні 1992р.);

- здійснено вивід радянських військ з Афганістану (15 травня 1988 р. - 15 лютого 1989 р.);

- за допомогою 00Н припинено збройну міжусобну боротьбу в Анголі, Намібії, Камбоджі, Нікарагуа, Мозамбіці;

- у вересні 1990 р. підписано історичну угоду про об'єднання Німеччини;

- СРСР підтримав бойові дії США у відповідь на агресію Іраку проти Кувейту;

- розпочато вивід радянських військ з країн Центральної та ГБвденно-Східної Європи, що завершився в 1991 р., а також припинено диктат щодо розвитку цих країн.

Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початок 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом та Сходом, періоду розколу та конфронтації. Світове співтовариство стоїть перед можливістю розпочати нову еру в своїй історії - еру взаєморозумін ня. взаємоповаги, співробітництва.

Користуючись додатковою літературою, складіть коротку біографію міністрів закордонних справ СРСР за всю історію його існування.

Співдружність незалежних держав (1991-1998рр).

РОЗПАД СРСР. Одним з головних напрямків політичної реформи в СРСР у роки перебудови було реформуван ня федеративного устрою Радянського Союзу. Особливої гостроти це питання набуло, коли в результаті виборчої кампанії 1990 р. на виборах до парламентів союзних республік перемогли рухи, які виступали під гаслами повного державного самовизначення, проголошення незалежності, виходу зі складу СРСР при збереженні з ним нормальних політичних, економічних, міжнародних відносин. Це "Саюдіс" У Литві, Народний фронт у Латвії, Народний фронт в Естонії, Народний Рух в Україні та ін.

Першою практичну реалізацію декларованих цілей розпочала Верховна Рада Литви, яка II березня

1990 р. оголосила про відновлення державного суверенітету. У відповідь на такі дії Президент СРСР звернувся до Верховної Ради Литви зі зверненням, в якому запропонував негайно скасувати прийняті акти, проте фактична від'повідь була негативною. Невдовзі після цього Рада Міністрів СРСР припинила частково поставки нафти, газу та деяких інших видів сировини й промислової продукції в Литву. Обстановка починала загострюватись. Нарешті було знайдено компроміс: поставки було відновлено на час переговорів між делегаціями союзного центру та делегацією Литви. А вже ІЗ січня

1991 р. у столиці незалежної Литви м. Вільнюсі було вчинено спробу державного перевороту. Розтоптавши основи законності та людяності, вище керівництво КПРС, КДБ, МВС, Міноборони разом з командуванням Прибалтійського військового округу розробило оперативний план захоплення найважливіших об'єктів у Вільнюсі. З цією метою було сформовано сильну військову групу, у складі якої були бронетранспортери, танки, вантажні автомобілі. В ніч на ІЗ січня 1991 р, військове угруповання розпочало операцію. На захист свого права на самовизначення виступили тисячі жителів Вільнюса. В результаті сутички з військами 1; громадян загинули, десятки дістали поранення. Військо вим вдалося виконати план захоплення ряду стратегічних об'єктів Вільнюса, але це була ТЙррова перемога". Литовц відстояли своє право жити в незалежній державі. Про сво< обурення подіями в Литві заявило світове співтовариство Президент СРСР у ті дні ганьби промовчав, не покараі винуватців трагедії. Події в Литві деякі західні політологі розцінювали як "репетицію консерваторами майбутнього перевороту у Москві".

Рухи за незалежність в республіках Прибалтики сти мулювали прагнення до суверенітету в інших республіках Союзу. Згодом Декларацію про державний суверенітет прийняли парламенти РРФСР, Білорусії, України, Молдавії, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану. Слідом за союзними республіками декларації про державний суверенітет прийняли ряд автономних республік.

У зв'язку з наростанням "революції суверенітетів" перед радянським керівництвом гостро постало питання про саме існування СРСР. Було прийнято рішення про організацію та проведення Всесоюзного референдуму про долю СРСР. 17 березня 1991 р. референдум відбувся. 70% населення висловилось за збереження оновленої федерації, але підсумки референдуму були двоякими. Річ у тому,

146

що парламенти союзних республік внесли до бюлетенів, крім питання про необхідність збереження СРСР, питання про підтримку суверенітету республіки, і населення також схвалило це. А деякі республіки просто відмовились від проведення референдуму. Проте 23 квітня 1991 р. Президентом