Розкол республіканської партії сприяв перемозі на виборах 1912. демократа В. Вільсона. Ним була розроблена програма «Нової демократії». За ініціативою Вільсона було прийнято ряд законів;—

закріплювалось право на організацію робітничих спілок, страйків і пікетування;—

відмінялося судове переслідування за участь у страйках, крім випадків коли було завдано непоправної шкоди підприємству; — заборонялось використання праці дітей у промисловості; . — відмінявся параграф антитрестівського закону Дж. Шермана 1890 р., за яким страйки профспілок вважались . змовою самі профспілки

монополіями, що мали на меті обмеження активності; встановлювалась система компенсацій за нещасні, випадки на виробництві (закон 1918 р.),

Конгрес прийняв закон У. Адамспсона, який встановив 8-годинний робочий день плату за його перевищення у півтора розміру для робітників, зайнятих на магістральних залізницях; фермерам надавалась можливість, брати у держави кредит: закон про товарні склади передбачав видачу-позик фермерам під майбутній урожай основних сільськогосподарських продуктів.

Але ні антитрестівський закон Дж. Клейтона (1914 р.), ні прогресивний прибутковий податок не скоротили прибутків монополій. Найбільш істотною частиною програми «нової демократії» Вільсона. стало створення федеральної Резервної системи банків, яка цілком відповідала інтересам великого капіталу і сприяла підкоренню господарського життя країни могутній фінансовій олігархії.

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА; Основу англійської монархії становить конституційний акт 1689 р., відомий від назвою «Білль про права». В ньому вказувалося, що тільки парламент має право приймати або скасовувати закони, встановлювати нові податки та розподіляти державний бюджет. З часом «Білль про права» доповнювався та удосконалювався,

Англійський парламент складався з двох палат: вищої — палати лов. дів та нижчої — палати общин. До палати лордів входили представники найбільш знаних родин країни. Титул лорда .могли присвоїти лише король чи королева і він передавався у спадщину. Нижня палата обиралася на основі загального голосування. Правом голосу користувалися всі особи чоловічої статі; які мали ступінь осілості 12 місяців, помешкання чи знімали житлову площу не менше ніж за 10 фунтів. Ці. правила поширювалися не тільки на міста, але й сільську, місцевість.

На відміну від Франції, де було багато партій,, у Великобританії домінували дві: консерватори (торі) і ліберали, (віги). Після перемоги .однієї з них, від партії, що перемогла, обирали голову уряду — прем'єр-міністра а партія, яка програла вибори, переходила в. опозицію. Ця система існує й зараз. Парламент став ареною гострих суперечок, тому, прийняття того чи іншого рішення залежало від парламентської більшості.

Змінюючи одні одних при владі консерватори й ліберали провели буржуазно-демократичні і реформи: узаконили діяльність профспілок, визнали право робітників на страйк, надали можливість здобути початкову освіту, трохи обмежили .Сваволю великих землевласників відносно орендарів. Було дещо розширено виборче право. ЕНОНОМІЧННИЙ РОЗВИТОК. На початок XX ст. Великобританія втратила свою промислову монополію, поступившись Німеччині і США. її частка у світовому промисловому виробництві зменшилася в 1870 -1913 р. 32 до 14 відсотків,

Основою англійського капіталізму стала не промислова монополія, колоніальна і фінансова.

Вивіз її капіталу був тісно зв'язаний з гігантськими колоніями. На початку XX ст. Великобританії Належало близько 40% усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищили зарубіжні капіталовкладення Франції і Німеччини разом узятих. Величезні доходи . від експлуатації колоній 1 наявність потужного "торговельного флоту дозволяли Великобританії не тільки покривати дефіцит у торговельному балансі, а й одержувати «вільні лишки», що вивозились за кордон. Незважаючи на втрату промислової першості, Лондон зберіг становище світового фінансового центру.

ОСНОВНІ ПОДЙ ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. У вересні 1900 р. до влади .в Англії прийшли консерватори. І зразу прийшлося вирішувати проблему торговельної політики. Впливові кола

5

буржуазії, які страждали "рід іноземної конкуренції, вимагали митного захисту. Рупором цих кіл став Дж. Чемберлен». Він почав гучну кампанію за відмову від вільної торгівлі і впровадження імперського мита. Проте впливові групи 'буржуазії, які вели великі зовнішньоторговельні операції і через те побоювались, що протекціоністська політика врешті-решт завдасть великої шкоди їхнім ін-тересам (зокрема, представники банків, суднобудування і вугільної промисловості), рішуче відхилили програму Дж.Чемберлена. Серед керівництва консервативної партії не було єдиної думки і Чемберлен вийшов із складу кабінету, продовжуючи свою агітацію.

За таких умов у 1906 р. до влади прийшли ліберали. Велику роль в уряді лібералів відіграв г. Ллойд Джордж. який займав з 1906 до 1908 р. посаду міністра торгівлі та в його віданні була промисловість. Як дуже хитрий дипломат він не раз запобігав страйкам та конфронтації між "буржуазією і робітниками. У 1907 р. Ллойд Джордж зірвав страйк залізничників, а в 1908 р. — суднобудівників. Під впливом цього політика в 1908р. парламент прийняв закон про 8-годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві. У 1908 р. Ллойд Джордж оголосив про введення податків на високі прибутки та мита на велику спадщину. За це консерватори оголосили його «революціонером», а дії ліберального уряду — «замахом на приватну власність». У 1905 р. на політичній арені Великобританії з'являється нова партія — лейбористська. По суті це була федерація різних організацій: тред-юніонів (профспілок). Незалежної робітничої партії, Соціал-демократичні. федерації та Виникнення третьої партії викликало занепокоєння У стані торі і вігів. Але було вже пізно. Через два десятиріччя основна «Маса виборців, яка голосувала за лібералів, перейшла на