Першочерговим завданням нового режиму було підписання миру з Німеччиною.

На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про застосування принципу права народів на самовизначення на західних рубежах Росії. Згодом німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща) народи висловили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила до перерву у перего-

34

ворах.

9 січня 1918 р. участь у переговорах взяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Троцький змушений був визнати представників Центральної Ради повноправними представниками та виразниками інтересів незалежної України.

18 січня Троцький відбув до Петрограду для участі у дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків про долю переговорів та мирного договору з Німеччиною. Боротьба розгорнулась навколо трьох основних тез: - перша - група "лівих комуністів" на чолі з М. Бухаріним виступали за ідею революційної війни, яка б забезпечила умови для розгортання світової революції;

- другої (автором якої був Троцький) - вихід вбачався в Односторонній відмові Радянської Роси вести війну, а якщо

імперіалісти спробують оволодіти Радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції слугувала формула: ні війни, ні миру;

- третьої - група меншості на чолі з В. Леніним виступала за підписання миру на будь-яких, навіть найтяжчих, умовах. II січня 1918 р. ЦК РСДРП(б) прийняв рішення, що зобов'язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вима-гати підписання миру.

9 лютого 1918 р. такий ультиматум був пред'явлений. Тоді Троцький, що очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що Радянська Росія вести війну не буде, але мирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід для припинення перемир'я і відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали свій наступ.

Після того, як ЦК більшовиків за вимогою Леніна (18 лютого) погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновились. Троцького було усунуто від участі у переговорах. До Бресту від'їхала делегація на чолі з Сокольніковим. З березня 1918 р. мирний договір було підписано.

За умовами договору Радянська Росія: - визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;

- зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини, торговий договір;

- зобов'язувалась сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 млрд. марок.

Таким чином, за умовами договору Радянська Росія втрачала територію у 800 тисяч кв. км., що колись належала Російській імперії, на якій проживало 26% населення, вироблялось 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, 75% вугілля та залізної руди. Для вирішення питання про затвердження договору було скликано УТЇ з'їзд РСДРП(б), який, не зважаючи на опір

"лівих комуністів", схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним Всеросійським з'їздом Рад. Проти ратифікації договору на з'їзді виступили ліві есери, які через незгоду з такою політикою вийшли зі складу членів Раднаркому. Згодом діві есери спробували організувати Заколот проти більшовиків, але зазнали поразки і були оголошені поза законом. Так завершилось їх співробітництво з більшовиками.

Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його й оголосив таким, що втратив свою чинність. Початок громадянської' війни та інтервенції Антибільшовицькі сили в боротьбі проти Республіки Рад намагалась очолити партія кадетів, що діяла з листопада 1917 року в підпіллі. Брестський мир сприймався нею як найбільша ганьба російської держави. В лютому 1918 року кадети знову повернулися до ідеї конституційної монархії.

Ще в кінці 1917 року колишні союзники Росії - країни Антанти запропонували Радянському керівництву допомогу в боротьбі проти німців. Троцький схилявся до того, щоб дозволити висадку в портах Радянської Росії десантів Антанти, але ЦК РКП(б) відхилив цю пропозицію. Під приводом охорони від німців військових вантажів, наданих Росії союзниками в 1916-1917 рр., в Мурманськ та

35

Архангельськ у березні 1918 р. прибули англійські, французькі та американські війська.

В Архангельську вони скинули Радянську владу. Тут утворився уряд з есерів та кадетів. Тут же інтервенти влаштували перші концтабори.

У квітні 1918 року на Далекому Сході висадився японський десант, але після рішучих протестів Радянського уряду він повернувся на свої кораблі. В Сибіру англійці зробили ставку на козачого отамана Г. Семенова, який проголосив себе головнокомандуючим російською армією на Далекому Сході. Його загони вторглися в Забайкалля, де й встановили режим кайжорстокішого терору. В травні радянські війска під командуванням Сергія Лазо відкинули їх в Манчжурію. Але У вересні семенівці з японцями вступили в Читу. Ними була пограбована частина золотого запасу країни.

Інтервенція різко активізувала внутрішні антибільшовицькі сили. В Москві, Ярославлі, Рибінську, Володимирі Коврові. Муромі, в містах Поволжя, Уралу, Сибіру спалахнули заколоти. На Дону формувалась армія отамана Краснова на Кубані - Добровольча армія.

Англійці вступили в Закавказзя та Туркестан. Була ліквідована Радянська влада в Баку. Комісари Бакинської комуни вирішили евакуювати своїх людей через море в Астрахань. Але їх наздогнали ворожі військові кораблі і під конвоєм повернули в Баку. їх вдалося звільнити, і вони знову взяли курс на Астрахань. Через зраду командування їх висадили в Красноводську, де хазяйнували англійські