У період з 1921 до 1931 рр. уряд Угорщини очолював граф і Бетлен. Він припинив терор проти учасників революції, уклав угоду з соціал-демократами про легалізацію діяльності партії і про звільнення політичних в'язнів. Водночас були обмежені демократичні права і свободи, вводилось відкрите голосування, освітній ценз, створювалась верхня палата парламенту, депутати якої призначалися.

В економічному розвитку Угорщина в середині 20-х років досягла довоєнного рівня. Виникали нові галузі виробництва, але країна продовжувала залишатись аграрно-індустріальною. Була проведена часткова аграрна реформа-

На міжнародній арені Угорщина прагнула до перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. З 1927 р. Угорщина зближується з Італією.

Економічна криза 1929-33 рр. завдала сильного удару по угорській економіці, особливо по сільському господарству. У 1931 р. відбулась зміна уряду, який очолив Д, Гембеш. У період його правління (1931-1935) були значно урізані демократичні права: скоротилась кількість виборців;

розширені права верхньої палати парламенту; обмежувалась діяльність опозиційних політичних партій. Активізували діяльність ультраправі сили, зокрема партія "Перехрещені стріли" (нілашистська партія). У зовнішній політиці був взятий курс на зближення з Німеччиною. Відроджувались гасла створення "Великої Угорщини" і реваншу.

У 1936 р, прем'єр-міністром став граф П. Телекі, який продовжив політику зближення з Німеччиною. Революція в Німеччині

Німецька революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль, обурених спробою командування кинути флот в останній бій, щоб, пожертувавши ним, домогтись більш вигідних умов перемир'я. Перехід влади в Кілі в руки моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликав ланцюгову реакцію по всій країні. Влада вислизнула з рук уряду. 9 листопада 1918 року рейхсканцлер Макс Баденський поспішив передати владу соціал-демократу Фрідріху Еберту і заявив про зречення кайзера Вільгельма П, який втік у Нідерланди. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська Рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії

46

Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демокра- тичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції. Від її імені було підписано Комп'єнське перемир'я: війна скінчилась.

Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади Рад й негайне усуспільнення- На чолі цього руху стояла група "Спартак", члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалась поляризація сил з очевидною перевагою в бік уряду. Перший Всенімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" й висловився за проведення виборів в Установчі збори, призначені на 19 січня 1919 року. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу їх політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними був встановлений повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.

Спроба комуністів збройним шляхом прийти до влади була ліквідована. Веймарська республіка

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори.

Установчі збори працювали в тихому Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська.

Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед Рейхстагом урядом. Фрідріх Еберт був обраний першим президентом. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став у 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння ще довго не спадало в Німеччині. ІЗ квітня 1919 року на три тижні встановилась Радянська влада в Баварії, в 1923 році могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана.

Зародження фашистського руху фашистський рух у Німеччині виник одразу після першої світової війни. Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння усіх фашистів, була утворена в 1919 році. Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. В 1923 році нацисти намагались організувати заколот у Баварії, але зазнали поразки. В 20-ті роки вони ледь існували. Швидкий ріст їх впливу почався в роки економічної кризи 1929-1933 рр. Основні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі Гітлера "Моя боротьба". Економічна криза і криза Веймарської республіки Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки. Велике безробіття, масове розорення селян й ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювались, виявились у полоні застарілих схем, вони проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. Були підвищені податки на предмети першої необхідності, зменшені розміри пенсій, позбавлено допомоги безробітних, молодших 21 року.

Така політика не могла не викликати розчарування й давала привід для критики не тільки тих, хто стояв при владі, а й демократії взагалі. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась й широко розповсюджена думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу