договір із Австрією, який зафіксував визнання нових державних кордонів, що утворилися після ліквідації Австро-Угорської імперії. Колишні австрійські володіння — провінції Богемія, Моравія і Сілезія увійшли до складу Чехословаччини. Італія отримала Південний Тіроль, Юлійську Крайну, майже всю Істрію, крім міста Фіуме (Ріска). Королівство сербів, хорватів і словенців отримало Боснію і Герцеговину, Далмацію, Крайну, Словенію. Румунія отримала Буковину, а Польща захопила Галичину. Австрії заборонялось приєднуватись до Німеччини. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію. Також Австрія повинна була сплачувати репарації, хоч сума їх не була визначена. Нейський мирний договір
27 листопада 1919 р. у передмісті Парижа Нейі-сюрсен був підписаний мирний договір з Болгарією. Вона втратила Західну Фракію, яка передавалась Греції, і позбавлялась виходу до Егейського моря. Південна Добруджа залишилась у складі Румунії. Частина Македонії була передана Королівству сербів, хорватів і словенців. Болгарії заборонялось мати армію більше 20 тис. чоловік. Сума репарацій була визначена у 2.25 млрд. золотих франків, які потрібно було сплатити протягом 37 років. Тріанонський мирний договір
Мирний договір з Угорщиною отримав назву Тріанонсь-кого, який був підписаний лише 4 червня 1920 р. Це було пов'язано з існуванням Угорської Радянської республіки. Територія Угорщини за договором скорочувалась у три рази, а населення у 2,5 рази. Румунія отримала Трансільванію і Банат, Королівство СХС - Воєводину, Хорватію. Словаччина і Карпатська Україна стали складовими частинами Чехословаччини.
Заборонялася загальна військова повинність, а армія обмежувалася 35 тис. чоловік. Севрський мирний договір 10 серпня 1920 р. султанський уряд Туреччини підписав Севрський мирний договір, за яким відбувався поділ колишньої Османської імперії. Туреччина відмовлялася від арабсь-ких володінь, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, а французький - над Марокко і Тунісом. Туреччина була позбавлена прав на Судан, визнавала анексію Кіпра, втратила володіння на Аравійському півострові і в Європі. Острови Егейського моря і місто Ізмір передавались Греції. Армія обмежувалась чисельністю в 50 тис. чоловік. На території всієї країни зберігався режим капітуляції, що фактично означав перетворення Туреччини у напівколонію. Лозаннський мирний договір і угода Туреччини з Радянською Росією
53
Але Севрський договір так і не вступив у силу. В результаті національно-визвольного руху Туреччина зуміла відстояти свій суверенітет і відвоювати частину територій. Також за договором з Радянською Росією (1921) Туреччина отримала місто Каре і навколишні території.
24 липня 1923 був підписаний новий Лозаннський договір, за яким юридичне закріплювався розпад Османської імперії і визначались нові кордони Туреччини. За договором ліквідовувався режим капітуляції.
У 20-ті рр. арабські володіння Османської імперії були передані за мандатами Ліги Націй Великобританії (Ірак, Йорданія, Палестина) та Франції (Сирія, Ліван).
Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи
Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. Е створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для відносної стабільності у міжнародних відносинах у двадцяті роки.
Ці рішення включали в себе цілий ряд положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, - визнання права на самовизначення народів, відмова від війни як засобу вирішення конфліктів і т.д. Важливим прецендентом стало створення Ліги Націй. Було визнано незалежність цілого ряду європейських держав, за що довго боролися їх народи.
Не зважаючи на ці досягнення, сама система виявилась нетривкою і її розпад привів у кінцевому результаті до нової світової війни.
Недоліки Версальсько-Вашингтонськт системи Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів у таке становище, що вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявились милосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін був покладений на переможені народи. Не було враховано, що ці народи вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавались ще більш несправедливими для цих народів, тому що їх країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилась, коли ні один солдат Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
Встановлені репарації не враховували реальні можливості переможених країн.
Таким чином хвиля шовінізіму і націоналізму, піднята першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприяло послабленню націоналізму і рішення відносно кордонів.
Проголосивши принцип самовизначення народів, як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі і заплющували очі, коли порушували інші. У результаті при такому переділі кордонів виникли у багатьох державах райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з своєї волі. Німці - в Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці - в Чехословаччині, Югославії та Румунії; українці - у Польщі, Румунії, Чехословаччині і т.д,
Розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи цих народів навряд чи можна було.
Поза Версальською системою залишилась Росія, що було значним дестабілізуючим чинником. Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир з ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країнах Антанти ворожість, що призвело до інтервенції в Росію (1918-1922), а після її провалу до ізоляції Росії на міжнародній арені.
Світ у період між двома світовими війнами.
Створення СРСР
Встановлення комуністичних режимів на більшій частині колишньої Російської імперії поставило на порядок денний питання про об'єднання цих новоутворених держав, схожих за політичною системою, зв'язаних єдиним народногосподарським комплексом і об'єднаних в єдиний воєнно-політичний союз (договори 1919-1920 рр.).
На початку 20-х рр. розгорілась дискусія про форму об'єднання цих держав. Серед розмаїття думок можна виділити два підходи у