Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдались. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій), даного напередодні вступу Італії у війну.

61

призначав дуче. Заборонялись всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювались трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почались масові арешти (в один день було заарештовано 12 тис- комуністів).

У 1929 р. Муссоліні уклав договір з папою римським, згідно з яким утворювалась держава Ватикан, католицька церква отримувала цілий ряд привілеїв.

Для управління економікою створювалась корпоративна система (у 1934 р. існувало 22 корпорації у всіх галузях господарства). Кожна корпорація об'єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Уряд був замінений Великою фашистською радою, а парламент - палатою корпорацій.

Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став Інститут промислової реконструкції (ІРІ).

Для виховання молоді у фашистському дусі створювались масові молодіжні організації. Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні. Союз з Німеччиною

Прагнення до переділу світу швидко привело Італію до зближення з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки в Австрії та на Балканах. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру.

Але вже перша агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції. Однак суперництво між двома фашистськими лідерами продовжувалось аж до 1940 р., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини.

У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою "сталевий пакт".

Першою спільною акцією Німеччини і Італії стала підтримка франкістів в Іспанії (1936-1939 рр.). Італія направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У 1939 р. Італія захоплює Албанію, а в 1940 р. вступає в другу світову війну на боці Німеччини. Іспанія. Наслідки першої світової війни

Іспанія була однією із відсталих країн Європи. Після поразки в іспано-американській війні Іспанія вступила у смугу гострої кризи. Колишня могутність іспанської монархії відійшла у минуле. Невирішеність земельного і національного питань все більш поглиблювало кризу.

Під час першої світової війни Іспанія залишалась нейтральною. Війна сприяла зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, піднесенню економічного розвитку. Але воно було не тривалим. Закінчення війни викликало економічну кризу, загострились проблеми іспанського суспільства. Активізувались ліві політичні сили: найбільшим впливом користувалися анархісти, які виступали взагалі за ліквідацію Держави шляхом заколотів, страйків, терористичних актів і т.д. У 1920 р. була утворена ГКП — Іспанська комуністична партія.

Влітку 1921 р. в Іспанії розпочалась гостра політична криза. Вона була викликана поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен. Правлячі партії і король втратили довіру населення, у країні назрівала революційна криза. У цих умовах правлячі кола не противились проведенню державного перевороту, який здійснив ІЗ вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера-Диктвтура Прімо де Рівери

Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка замінила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію Конституції, влада на місцях була передана військовим губернаторам. Диктатура оголосила своєю метою "оновлення" Іспанії. Але оновлення вилилось у фашизацію суспільства за італійським зразком. У зовнішній політиці був взятий курс на створення "Великої Іспанії".

Стабілізація економічного становища на певний час зміцнила військово-монархічний режим. У 1925 р. Прімо де Рівера замінив військове правління цивільним, але суть режиму від цього не змінилась. Він не провів обіцяних реформ, що відштовхнуло від нього майже всі верстви суспільства, а початок економічної кризи 1929-1933 рр. ще більше підірвав опору диктатури. Від неї відвернулась навіть армія і 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подає у відставку. У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки. 12 грудня 1930 р. відбулась невдала спроба повалити монархію. Повсталі і організатори були заарештовані.

62

Повалення монархії

12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс ХПІ втік з країни, і в той же день Іспанію проголошено республікою. Так, мирним шляхом відбулась демократична революція. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А. Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання. (На території Іспанії склалися 4 нації — іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три добивалися автономії. Вони займали 15,6% території країни з населенням в 6 млн. чол.). На порядку денному стояло ще „регулювання стосунків з католицькою церквою, захист тональної іспанської промисловості, проведення реформи А офіцерський склад якої становили виключно вихідці з ^евласників, треба було розв'язати низку соціальних проблем.

Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв ряд законів, спрямованих на вирішення вищеназваних проблем.

Д. Самору обрали президентом. Була прийнята нова демократична конституція. Церкву відокремили від держави, ліквідовувались чернецькі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Було оголошено проведення аграрної реформи.

Але нерішучість уряду у проведенні зазначених вище реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив серед селян, привели до