Відновлення польської державності Поляки після втрати своєї незалежності в результаті трьох поділів, весь час боролись за відновлення своєї державності. У роки першої світової війни склалися два політичні табори, які покладали надії в боротьбі за відновлення польської державності на одну із ворогуючих сторін. Сили, які гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спирались на підтримку Антанти. У Парижі створили Польський національний комітет, який був визнаний восени 1917 р. представником польського народу. На території Франції була створена польська армія, якою командував генерал Галлер.

Інші політичні сили на чолі з К). ГПлсудським виступали за співробітництво з центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни ГЕлсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. У кінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, в результаті чого опинився У в'язниці.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення Польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій в Любліні утворили уряд на чолі з Ігнаці Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго. 10 листопада у Варшаву повернувся звільнений з в'язниці Пілсудський. Наступного дня Регентською

64

радою він був

наділений владою. Одразу ж ПІлсудський утворив уряд на чолі з Є. Морачевським (робітничо-селянська партія), а себе оголосив "тимчасовим вождем держави". Спочатку влада уряду, який розмістився у Варшаві, поширювалась лише на територію Королівства Польського та Західну Галичину (Мала Польща), і тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919 р. були проведені вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. ПІлсудський залишився "вождем держави".

Установчий сейм прийняв ряд соціально-економічних законів: був закріплений 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, яка передбачала обмежити максимум землеволодіння -180га.

Влітку 1919 р. по всій території Польщі були ліквідовані Ради.

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону, то питання залишились відкритими. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначити його по лінії розселення етнічних поляків, що і було затверджено Верховною Радою Антанти у грудні 1919 р. Але невизначеність становища в Росії дала можливість польському уряду претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території привели до війни з Західноукраїнською Народною Республікою — ЗУНР (листопад 1918 - серпень 1919), у результаті якої Польща загарбала Західну Україну. До 1920 р. Польща перебувала в стані неоголошеної війни з Радянською Росією- Всі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов'язано з тим, що представники білого руху не визнавали польської держави і польський уряд був не зацікавлений в їх перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців ПІлсудський відважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. він підписав Варшавський договір з Петлюрою, за яким за Польщею закріплювалися західні області України. Потому польська армія розпочала наступ на Київ і в дддрусію. Наступ було зупинено в травні 1920 р., а в серпні црвона Армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські {дерц розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути ділову революцію. Але завдяки допомозі країн Антанти, я^уп було зупинено і нанесено контрудар. 18 березня 1921 р. „ ризі був підписаний мирний договір, за яким Польща здіфіплювала за собою землі Західної України та Західної рілорусії. Остаточно кордони Польщі склалися у 1923 р. На ^ді вони включали території Західної України та Західної рідорусії, а також Віденську область, захоплену в Литви у 1920 р. На заході Польщі не вдалось приєднати території Вармії і Мазури, де населення на плебісциті виступило проти приєднання до Польщі. У жовтні 1921 р. Рада послів прий-няла рішення про передачу Польщі І/З Сілезії (протягом 1919-1921 рр. польське населення три рази піднімалось тут на збройну боротьбу). Також за рішенням Паризької мирної конференції до Польщі були приєднані частини Помор'я і Прусії та Познань. У результаті територіальних придбань 40% населення Польщі складали національні меншини, по відношенню до яких проводилась політика полонізації. Польща стала багатонаціональною державою.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської республіки, в якій проголошувались демократичні права громадян. Згідно з конституцією, Польща ставала парламентською республікою. Повноваження президента, який обирався на 7 років, були обмеженими. Закріплювалось привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулись перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки, ЩО в кінцевому результаті привело до перевороту 1926 р. і встановлення режиму "санації" (оздоровлення).

Режим "санації"

12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудсь-кого почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот підтримувався значною мірою населенням, яке сподівалось на покращення свого ... питорії (Пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. і таємний " „.окол до нього). І вересня 1939 р. нападом на Польщу ' почалась 11 світова війна. В ній загинуло 6 млн. поляків. ' Лідери польської держави заклали при її створенні небез-чций потенціал