- за належність до першої категорії передбачався арешт та заслання до Сибіру;

- до другої - заслання сімей у інші віддалені райони;

- до третьої - розселення у спецпоселеннях за місцем проживання.

Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої категорії належать 60 тисяч сімей, до другої - 150 тисяч сімей. Поступово політика розкуркулення перетворилась на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, які не справились з державними хлібозаготівельними нормами, і поширилась на господарства середняків, навіть на бідняків. Всього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, а адміністративне вислано 20% селян.

У 1935 році було введено в дію закон про охорону соціалістичної власності на селі, прозваний в народі як закон "про 5 колосків". Згідно цього закону найменша крадіжка каралась розстрілом або 10 роками таборів. Амністія по ньому була заборонена. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. чоловік, ув'язнено у таборах - 55 тис. чоловік.

Основними підсумками колективізації була повна дезорганізація сільськогосподарського виробництва:

- збір зернових упав до рівня 1921 року;

- поголів'я великої рогатої худоби скоротилося в 2 рази, свиней -в 2,2 рази (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних ЗО років);

- порушення балансу у розвитку сільського господарства і промисловості, яке призвело до хронічного відставання аграрного сектора;

- фізичне знищення найбільш кваліфікованої частини сільськогосподарських працівників, люмпенізація села, голодомор 1932/33 рр. у зернових районах, який тільки на Україні знищив понад 7 млн. чоловік, а в Казахстані - 2 млн. чоловік. Проведення колективізації забезпечило об'єднання у колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств. Масові репресії

70

У кінці 20-х рр. - першій половині 30-х рр. репресії були спрямовані головним чином проти так званих "класове ворожих" верств суспільства, буржуазних спеціалістів, неп-манів, куркулів. Найбільш гучними процесами цього періоду були "шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами.

Для боротьби з міграцією з села створювались "загороджувальні кордони": селян не випускали із сіл. В умовах голоду заборонялось жебрацтво, а тих, хто став на цей шлях виживання забирали до спецтаборів і відправляли у віддалені райони на тяжкі роботи. Було введено в дію закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карп-очки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.

У містах була введена паспортна система. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано. Для спрощення системи винесення вироків створювались позасудові органи - "трійки". Розгляд справ був досить формальним.

З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів, об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Чисельність ув'язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. чоловік. Була відновлена каторга та смертна кара.

З середини 1930-х рр. репресії набули масового характеру і досягли свого апогею в 1937-38 рр.

Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 року, коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому ВКЩб) С. Кіров.

Сталіну та його оточенню вдалося фальсифікувати підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталось політичне вбивство С. Кірова. Обставини його залишились не з'ясованими. Вбивство Кірова сталінське партійне керівництво використало як привід до посилення репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 рр. було репресовано до 10 млн. чол. Із них 2-3 млн. були винищені фізично.

В результаті масових репресій 30-х рр. була знекровлена інтелектуальна сила радянського суспільства: у політиці, армії, науці. Це найбільший злочин сталінського тоталітарного режиму.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився з диктаторським режимом. Всі ці виступи жорстоко придушувались. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча і були проголошені демократичні права і свободи.

Зовнішня політика СРСР наприкінці 30-х рр. Встановлення сталінської диктатури відбилось на зовнішньополітичному курсі СРСР. Зовнішня політика радянського керівництва залишалась суперечливою і зрештою розпочалось відкрите зближення між СРСР і фашистською Німеччиною. Кожна з сторін переслідувала свої цілі. Вони глибоко приховувались як від партнерів на переговорах, так і від інших країн і народів. 23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп підписали у Москві пакт про ненапад та таємний протокол до нього. Ці документи мали далекосяжні наслідки для майбутнього всього світу.

Міжнародні відносини в 30-ті роки.

Вплив світовім економічної кризи на міжнародні відносини. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-і рр. лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала сама економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання. З самого початку, наприклад, стало необхідним полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов'язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали