СРСР вів переговори про приєднання до цього пакту. Але загострення протиріч між Німеччиною і СРСР у ГОвденно-Східній Європі, а також рішення Гітлера про напад на СРСР завадила планам сталінського керівництва взяти участь у переділі світу. Розсекречені документи генерального штабу Червоної армії та й сама розстановка збройних сил на західному кордоні свідчать, що Сталін готувався до наступальної, а не до оборонної війни проти Німеччини.
Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій; група армій "Північ" (командуючий фельдмаршал Леєб), найсильніша група армій "Центр"
82
(командуючий фельдмаршал Бок), група армій "Південь" під орудою фельдмаршала Рундштедта. Союзники Німеччини виставили ще 29 дивізій і 16 бригад. Загальна кількість дивізій сягала 190.
Кожна з груп мала своє завдання і свій напрям дій: "Північ" — Ленінград, "Центр" — Мінськ і Москва, "Південь" — Київ і далі на південь по Дніпру. Загалом німецьке угруповання разом з союзниками нараховувало 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат, 3,8 тис. танків. Йому протистояла 171 дивізія Червоної армії — 3,25 млн. чол., 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8627 літаків.
Початок Великої Вітчизняної війни Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р., в неділю. Перед тим, як гармати відкрили вогонь, сотні літаків перетнули радянські кордони і бомбардували десятки міст, у тому числі бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Протягом першого дня війни радянська авіація втратила 1200 літаків, з них 800 — прямо на летовищах. Незважаючи на відчайдушний опір, німецькі танкові колони просунулися на окремих ділянках в тил радянських військ на глибину до 50 км і в окремих місцях перетнули старий радянсько-польський кордон.
Попередня політика Сталіна призвела до того, що Радянському Союзу довелося одному прийняти на себе величезної сили удар. Значну частину збройних сил доводилося тримати на охороні далекосхідних кордонів. Лінія оборони швидко була розірвана німецькими танковими ударами. Розладнались зв'язок, транспортне постачання. Сталінське керівництво не володіло інформацією про те, що відбувається на фронтах. З Москви надіслали наказ атакувати і знищити німецькі війська, що прорвались на радянську територію. Це дорого коштувало радянським військам. Механізовані корпуси, які перейшли у наступ без належної підготовки і авіаційного прикриття, були знищені,
28 червня фашистські війська захопили Мінськ і оточили дві радянські армії. Одночасно розпочався активний наступ вермахту у Прибалтиці, були захоплені Вільнюс, Рига і виникла загроза Ленінграду. В Україні німецькі танкові частини, долаючи запеклий опір радянських військ, рухались на Київ. Ситуація ставала все більш загрозливою, однак після битви під Смоленськом у липні-вересні 1941 р. темпи німецького наступу уповільнились. Радянські війська провели першу успішну наступальну операцію під Єльнею.
Для управління всією країною в надзвичайних умовах був утворений Державний комітет оборони, для керівництва військами — Ставка верховного головнокомандування. Навколо великих промислових центрів створювалися укріпрайони, почалася евакуація промисловості і матеріальних цінностей на схід.
Прагнучи будь-якою ціною оволодіти промисловим потенціалом України, Гітлер зосередив для наступу на флангах київського угруповання радянських військ значні танкові сили. З II липня по 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва. В результаті глибокого прориву німецьких танків у тил Південно-Західного фронту радянські війська опинилися в оточенні. 650 тис. чол. потрапило в полон, після цього гітлерівцями було окуповано Лівобережну Україну. До жовтня місяця тривала оборона Одеси. 250 днів чинили стійкий опір захисники міста Севастополь.
Восени 1941 р. обстановка на радянсько-німецькому фронті була вкрай напруженою. За п'ять місяців війни гітлерівці просунулися вглиб СРСР на 900-1200 км. Вони контролювали територію з населенням близько 80 млн. чоловік, велику частину економічного потенціалу СРСР, захопили сотні тисяч радянських військовополонених.
ЗО вересня 1941 р. розпочалась битва за Москву, Для наступу на Москву було зосереджено понад 1 млн. німецьких добре озброєних солдатів та офіцерів. Радянських військ на московському напрямку було значно менше, бо у першій половині жовтня 1941 р. у районі В'язьми у ворожому оточенні трагічно загинуло 5 армій і 12 дивізій народного ополчення.
До Москви перекидалися резерви. Частина дивізій була знята з далекосхідного кордону. Командуючим Західним фронтом, що обороняв Москву, було призначено Г.К. Жукова.
Після напружених оборонних боїв у ніч з 5 на 6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла у наступ. Фашистські війська, знекровлені в попередніх боях, почали відступ, В результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100-300 км.
Після цього розпочався загальний наступ Червоної армії на декількох ділянках фронту. План блискавичної війни було зірвано. Боротьба все більше набирала затяжного характеру. Хід війни на радянсько-німецькому фронті навесні і влітку 1942р.
83
Радянське командування помилково вважало, що у 1942 р. головний удар німці знову завдадуть під Москвою. Німецькій розвідці вдалося успішно провести операцію по дезінформації радянської сторони під кодовою назвою "Кремль". Насправді ж гітлерівське командування мало стратегічний план дій на 1942 р., який передбачав широкомасштабний наступ на південному фланзі фронту з метою оволодіти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Закавказзя.
За рішенням Сталіна радянські війська мали завдавати гітлерівцям випереджувальних ударів, не чекаючи початку їхнього наступу.
У квітні на Керченському півострові радянські частини перейшли у наступ, але зазнали поразки. Втрати Червоної армії перевищували 200 тис. чоловік. Німцям вдалося розгромити війська Кримського фронту, що готувалися деблокувати Севастополь. Німецькі війська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджи-мушкайських каменоломнях. Наступного удару німецька армія завдала по