внутрішній політиці уряд Г. Трумена запровадив у 1947 р. антиробітничий закон Тафта - Хартлі, який обмежував права профспілок. Профспілки були поставлені під контроль держави. Закон зобов'язав профспілки подавати урядові відомості про свою чисельність і грошові витрати, заборонив їм фінансування політичних кампаній, страйків солідарності та пікетування. Комуністам заборонялося посідати виборні посади у профспілках, а право останніх вимагати брати на роботу в першу чергу членів профспілок ліквідувалося. Профспілки були зобов'язані заздалегідь повідомляти власників і власті про майбутній страйк. У разі підготовки великого страйку президент міг відстрочити його на 80 днів. Суди дістали право виносити рішення про припинення страйків.
У 1950 р. набрав чинності закон Маккарена, який зобов'язував компартію та деякі інші організації зареєструватися в Міністерстві юстиції як "підривні" організації. Відмова від реєстрації каралася 5-річним тюремним ув'язненням і штрафом в розмірі 10 тис. доларів.
Багатьох керівних працівників компартії та її активістів арештували і судили за те, що вони відстоювали свої переконання. Сотні громадських організацій США було оголошено "підривними". Переслідувань зазнавали видатні діячі науки, мистецтва, літератури і освіти. Чимало видатних американців, у тому числі відомий кіноактор Ч. Чаплій, покинули країну. У "неблагонадійних" осіб брали відбитки пальців, багатьох з них за вимогою федерального бюро розслідувань (ФБР) звільняли з роботи. Понад 2,5 млн. державних службовців пройшли перевірку на "лояльність".
На початку 50-х рр. США охопив розгул маккартизму -реакційної політичної течії, яка дістала свою назву від прізвища сенатора Джозефа Маккарті, що очолював сенатську підкомісію з питань розслідування антиамериканської діяльності. Маккартисти розпалювали антикомуністичну істерію, переслідували всіх, хто виявляв вільнодумство.
Внутрішня політика США позначилася на зовнішній. В основу зовнішньої політики було покладено доктрину "стримування", запропоновану радником посольства США у Москві Дж. Кеннаном у 1947 р. Америка, на думку автора цієї доктрини, "повинна протиставляти росіянам силу в будь-якій точці земної кулі, де вони виявляють схильність порушити мир і стабільність". США прагнули ослабити СРСР за допомогою військового, політичного та економічного тиску.
США в 50-х рр. Після Г. Трумена президентом США став лідер Республіканської партії генерал Д. Ейзенхауер, відомий військовий діяч другої світової війни. Його внутрішня політика полягала в обмеженні державного регулювання економіки та втручання у справи бізнесу. За час правління президента Д. Ейзенхауера (1953-1960 рр.) покращилося матеріальне становище населення: більше
92
половини американців за рівнем доходів стало середнім класом, який має власні будинки, автомобілі. Тощо. Зміцнив свої позиції воєнно-промисловий комплекс.
Однією з найбільших заслуг Д. Ейзенхауера біографи вважають припинення війни в Кореї та неучасть США в інших збройних конфліктах. В останні роки перебування при владі він пішов на поліпшення відносин з СРСР. У 1959 р. відбувся офіційний візит М. Хрущова до США.
НЕГРИТЯНСЬКИЙ РУХ. У 50-х рр. у США посилився рух негрів за громадянські права, що був складовою частиною загальної боротьби народних мас за демократію. Верховний суд США в 1954 р. скасував роздільне навчання негритянських і білих дітей. Але расисти відмовилися підкоритися цьому рішенню. Коли група негритянських школярів у місті Літл-Рок (штат Арканзас) почала відвідувати школу, в якій навчалися білі діти, расисти вдалися до терору.
На початку 60-х рр. негритянський рух вступив у новий етап. Він набув характеру масової боротьби за соціальні права та досягнення громадянського рівноправ'я, за доступ до політичної влади. Рух негритянського населення досяг такої сили, що уряд і конгрес мусили піти на деякі поступки. Закон про громадянські права, прийнятий у 1964 р., заборонив расову дискримінацію у громадських місцях, а також при найманні і звільненні робочої сили. У 1965 р. набрав чинності закон, який скасував ряд цензів, введених у деяких штатах з метою не допустити негрів до участі в голосуванні.
РОЗВИТОК КРАЇНИ В 60-70-хрр. У 1960 р. президентом США було обрано молодого демократа Джона Кеннеді. Він проголосив програму "нових рубежів", спрямовану на збереження й зміцнення позицій США на міжнародній арені. Американці пам'ятають і часто повторюють слова президента Дж. Кеннеді: "Не питай, що країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни". В них міститься глибока філософська думка: будь-яка ініціатива, спрямована на поліпшення добробуту американців, знайд в суспільстві підтримку. Дж. Кеннеді виступав за конструктивний діалог з СРСР. У листопаді 1963 р. він б убитий.
Після Дж. Кеннеді президентом країни став представник Демократичної партії Л. Джонсон.
Під час президентських виборів 1964 р. американські "ультра" вступили в боротьбу за політичну владу в країні. Лідер "скажених" сенатор Баррі Голдуотер був висунутий кандидатом у президенти від Республіканської партії. Його програма вимагала ліквідації буржуазно-демократичних свобод, посилення гонки озброєнь, наступу на всіх фронтах "холодної війни". Більшість виборців відкинули лозунги Голдуотера і віддали голоси кандидату демократів ЛІндону Джонсону, який засуджував безрозсудство ультраправих і висловлювався за пошуки шляхів до миру. Проте Джонсон в міжнародних відносинах став проводити саме той курс, за який виступав Голдуотер. Війна у В'єтнамі різко загострила кризу внутрішньої і зовнішньої політики США.
Президент направив у в'єтнамські джунглі понад півмільйона американських солдатів. Це викликало широкий рух протесту в країні.
Обстановка різко загострилася. У 1968 р. було вбито брата Дж. Кеннеді, сенатора Р. Кеннеді, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. Ще одне політичне вбивство приголомшило Америку: расист застрелив негритянського пастора Мартіна Лютера Кінга, відомого борця за права чорношкірого населення США, лауреата Нобелівської премії Миру.
У 1969 р. Л. Джонсона змінив республіканець Річард НЇксон. Він висунув концепцію переходу "від
