довершив розкол російської опозиції, помірковане крило якої або відкрито вітало його. або сприймало його з насторогою, але при цьому

вважало, що основне питання революції вже вирішено; радикальне крило (в особі соціалістів-революціонерів та содіал-дсмократів) не пішло на компроміс з самодержавством Таким станом речей в таборі опозиції царизм згодом, скористався, коли не виконав більшу частину своїх обіцянок.

Маніфест не зміг зняти всієї гостроти напруги у суспільстві, а ліберальна опозиція стримати хвилю насильства чи очолити рух мас. Восени революційний рух продовжував розвиватись по висхідній. Восени 1905 р. різко піднявся рівень селянського руху (за весь осінньо-зимовий період 1905 р. відбулося 1590 виступів селян), який охопив головним чином Симбірську, Курську, .Чернігівську, Саратовську губернії. Для боротьби .з ним царський уряд вводив надзвичайний стан та використовував регулярні військові частини.

Дух свободи проник і в казарми. Восени 1905 р. відбулось 1915 масових революційних виступів солдат та матросів, деякі з них переросли у повстання, зокрема у Кронштадті (26—27 жовтня) та Севастополі (11— 16 листопада).

Широкого розмаху набув процес створення Рад робітничих депутатів: протягом жовтня-грудня 1905 р. Ради виникли у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові— усього більше як у 50 містах і робітничих селищах.

Кульмінацією розвитку революції восени-взимку 1903 р. стало збройне повстання у Москві. організатором якого виступили більшовики. На боротьбу з повсталими були відправлені регулярні військові частини. Протягом чотирьох днів (13-18 грудня), а повстання почалось 7 грудня) війська під командуванням адмірала Дубасова розгромили сили.-повсталих. За Москвою повстання відбулися у Катеринославі, Харкові, Донбасі. Новоросійську, Але й там вони зазнали поразки. Поразкою грудневого збройного Повстання революційний натиск пішов на спад, а в наступ перейшов царський уряд, повівши курс політичної реакції: обмежив свободу слова, здійснивши масові арешти (тільки за один грудень було заарештовано більше 2000 чол., а вже на весну 1906 р. число арештованих, та висланих до віддалених районів імперії складало 50 тис. чол.). За новим виборчим законом право голосу здобули лише 25 млн. громадян. Вибори полишались багатоступеневими, а права виборців — нерівноправними. Повноваження самої Думи також були обмеженими та куцими. Посилилась боротьба з національним рухом та його представниками.

ПЕРША ДЕРЖАВНА ДУМА (квітень — липень 1906 р.) мала право законодавчої ініціативи та затвердження бюджету. У Думі була більшість за членами партії кадетів. На другому тижні існування Думи між нею та урядом уклались напружені відносини — перша, стала вимагати відставки уряду, останній — просто бойкотував її. Коли Дума прийняла проект закону з аграрного питання, уряд визнав, що дане питання не входить по компетенції Думи й 9 липня розпустив Думу. Згодом за розпуском Думи було сформовано новий уряд на чолі з П- Столипіним.

ДРУГА ДЕРЖАВНА ДУМА (20 лютого— 3 червня 1907 р.) виявилась ще більш радикальною ніж перша (до її складу ввійшли 100 депутатів-соціалістів). Гострота дискусії у Думі розгорілась з двох питань: аграрного та проведенню заходів для боротьби з революціонерами. «Неслухняну» Думу було вирішено розпустити. Приводом до розпуску було використано сфабриковану справу проти 55

12

депутатів соціал-демократів в організації підготовки державного перевороту. З червня 1907 р. було заарештовано депутатів соціал-демократів та оголошено маніфест про розпуск Думи. а також оголошено про зміни до виборчого закону. На даному етапі перемога була на стороні царського уряду.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ РЕВОЛЮЦІЇ полягали у розрізненості руху, неорганізованості демократичних організаційних сил, відсутність повної та активної підтримки революційних сил армією, закордонна матеріальна та фінансова допомога царизму.

УРОКИ РЕВОЛЮЦІЇ для сил демократичної опозиції полягали в необхідності створення союзу та пошуку компромісів між його крилами для подальшої боротьби з царизмом для правлячих кіл - у необхідності проведення широкої програми реформ як економічних так і політичних; заходів по боротьбі революційними силами; забезпечити створення соціальної бази для процесу переходу від абсолютної буржуазної монархії.

ПІДСУМКИ РЕВОЛЮЦІЇ', вона закінчилась поразкою демократичних опозиційних, сил, але забезпечила, проведення - урядом ряду реформ; сприяла піднесенню соціально-політичного життя в Росії та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії.

Перша демократична революція в Росії (1905—1907 р.р.) не привела до інтеграції з демократичними політичними режимами країн Європи та розв'язання основних протиріч розвитку країни.

Національно-визвольна війна народів Азії, Африки, Латинської Америки.

Суперечності між передовим Заходом та відсталим Сходом стали в ХХст. однією з найболючіших проблем людства. Східні країни в яких ще значною мірою збереглися феодальні структуру були насильно включені в систему світового капіталістичного господарства; В найбільш розвинутих їз них починають формуватися ринкові відносини, виникають класи буржуазного суспільства, Великобританія, а слідом зі нею й інші метрополії, були зацікавлені в розвитку у цих країнах окремих галузей економіки, зокрема, гірничовидобувної, текстильної, переробної. Проте, колонізатори, коли це було Їм вигідно, підтримували реакційні правлячі кола Й залишали без змін їх традиційний спосіб життя. На початок XX ст. тут накопичується «горючий матеріал». Передові класи країн .Сходу віднімаються на боротьбу як проти Іноземної експлуатації, так І феодальних пережитків. Найефективніше ці процеси відбувалися в Китаї, Індії, Туреччині, Ірані.

СІНЬХАЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1911-1913 р.р, у КИТАЇ.

У-кінці XIX на початку XX ст провідні держави Заходу, а також Росія та Японія прискореними темпами ділили Китай на сфери впливу, перетворюючи цю країну на аграрно-сировинний