По-третє, загострилася проблема іноземних робітників, яких у країні налічувалося понад 5 млн. чоловік. Корінне населення почало розглядати їх як конкурентів на робочі місця. В деяких містах виникли сутички, були людські жертви.

Сьогодні об'єднана Німеччина (близько 80 млн. жителів) - провідна індустріальна держава світу, повноправний член міжнародного співтовариства.

Канада у другій половині ХХст.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не понесла. За роки війни випуск промислової продукції значно збільшився, а національний прибуток подвоївся. Канадські бізнесмени зуміли використати сприятливу кон'юнктуру для оновлення основного капіталу, завоювання нових ринків для своїх товарів, активної інвестиційної політики.

У перші повоєнні роки Канада вийшла на третє місце в світі за обсягом промислового виробництва. Хоча після відновлення економіки європейських держав та Японії вона була відсунута далі, але входить до "великої сімки" найбільш промислове розвинутих країн.

У повоєнні роки зберігалася залежність Канади від Великої Британії - формально главою держави була англійська королева, представлена генерал-губернатором, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній та зовнішній політиці. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії в Канаді послабилися після введення в 1947 р. канадського громадянства, а в 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, що був до цього англійською колонією.

103

Позиції Сполучених Штатів у Канаді в 40-50-х рр., навпаки, значно зміцніли. Якщо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16%, то американські - 76%. Ініціатором канадсько-американського зближення був лідер впливової Ліберальної партії Л. Сен-Лоран. У 1947 р., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступав за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію і за тісне співробітництво зі Сполученими Штатами. Ставши прем'єр-міністром, Л. Сен-Лоран пішов на подальшу канадсько-американську інтеграцію. Він підтримував широке залучення в економіку країни американського капіталу.

Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті природними копалинами, особливо ураном, рідкоземельними металами, нафтою. Вони також вклали кошти в будівництво найбільш сучасних підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.

Посилилася й політична залежність Канади від США. В 40-х рр. канадський уряд підтримував всі основні заходи американської зовнішньої політики: доктрину Трумена, план Маршалла, створення НАТО, війну в Кореї. Поступово Канада перетворилася на молодшого партнера США.

Особливо чітко ця лінія проводилася урядом консерваторів, який правив країною з 1957 по 1963 рр. Прогресивно-консервативна партія - друга велика впливова партія Канади. Консерватори виступають за передачу державних підприємств приватним власникам, за обмеження втручання держави в сферу економіки, за скорочення соціальних програм.

Після приходу до влади Ліберальної партії посилилися антиамериканські настрої.

Це привело до обмеження участі Канади у військовому механізмі НАТО, до розширення зв'язків з країнами "Спільного ринку" та СРСР, до встановлення 1970 р. дипломатичних відносин з КНР. У 1976 р. прем'єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. Помітно пожвавилася в 70-х рр. канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Все це свідчило про більш самостійний і незалежний зовнішньополітичний курс Канади.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ. У внутрішньополітичному житті найбільш гострою в 60-70-х рр. була національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп: англо-канадці - близько 40% населення, франко-канадці - близько 27%, інші національні меншини - близько 33%. Більше мільйона налічують українські канадці- одна з найчисленніших меншин країни. Провінція Квебек, 4/5 населення якої складають франко-канадці, до б0-х рр. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка індустріалізація б0-х рр. докорінно змінила ситуацію. Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в політичному та економічному житті країни. У провінції з'явилися сепаратистські організації, що виступали за відділення Квебеку від Канади. Деякі з них діяли терористичними методами. Найяскравішим виявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту англійської королеви Єлизавети П в 1964 р. ' Частково проблему Квебеку намагався розв'язати лідер Ліберальної партії франко-канадець П. Трюдо, якого 1968 р. було обрано прем'єр-міністром. За його ініціативою в 1969 р. канадський парламент прийняв закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Проте остаточне розв'язання проблеми Квебеку було здійснено лише у 80-х рр. Так, 1982 р. було прийнято закон про Конституцію, який наділив канадський парламент правом самостійно вносити всі конституційні зміни (до цього вони повинні були затверджуватися англійським парламентом) і доповнив Конституцію Хартією прав та свобод. Хартія надала великої самостійності провінціям у розв'язанні їхніх внутрішніх 'справ. Законодавчу владу в провінціях, які формально очолює лейтенант-губернатор, здійснюють законодавчі асамблеї, виконавчу - кабінети міністрів на чолі з прем'єрами. Завершення законодавчої реформи припадає на 1987 р., коли до неї приєднався Квебек.

У 80-х рр. при владі були консерватори. Уряд очолював М. Брайан Молруні. У ці роки знову посилилося військово-політичне та економічне співробітництво США і Канади. Між двома країнами було укладено кілька воєнних угод, а з 1988 року діє угода про "вільну торгівлю", за якою знищуються тарифні та позатарифні перешкоди на шляху взаємного товарообміну. Канада дедалі активніше включається в інтеграційні процеси, що відбуваються у світі.

КАНАДА І УКРАЇНА. У 90-х рр. Канада продовжує курс на розширення міжнародних зв'язків. Після розпаду СРСР Канада з розумінням поставилася до прагнення колишніх республік СРСР отримати міжнародне визнання. Вона