104

У жовтні 1994 р. Президент України Л. Кучма здійснив свій перший державний візит до Канади. Він мав зустрічі з прем'єр-міністром Канади Ж. Кретьєном та генерал-губернатором Р. Гнатишиним. Українська діаспора в Канаді, яка налічує більше мільйона чоловік, тепло зустріла Президента України. У м. Вінніпег відбулася конференція за участю представників "великої сімки" на тему

"Партнерство заради економічних перетворень в Україні". Від Міжнародного валютного фонду при сприянні Канади Україна отримала кредит в розмірі близько 370 млн. доларів. Канада надала Україні значну допомогу в галузі техніки та освіти,

Таким чином, Канада виступає як дружня по відношенню до України держава, українсько-канадські відносини мають чудову перспективу розвитку.

Переможний соціалізм.

ПІСЛЯВОЄННОМУ ДЕСЯТИРІЧЧІ (1945 СЕРЕДИНА 50-ХРР.)

НАСЛІДКИ ВІЙНИ. Перемога над фашизмом коштувала дорого радянському народові: прямі й непрямі людські втрати становили, за неповними даними, близько 50 мли. чоловік. Значно зменшилась частка чоловічого населення в країні. Так, чоловіків 1923 року народження, тобто тих, котрим у 1941 р. виповнилось 18 років, залишилось на кінець війни не більше 3% - практично ціле покоління чоловіків було знищено війною). У руїнах лежали 1710 міст, понад 70 тисяч сіл було спалено. Загарбники знищили 31850 заводів, затопили і підірвали 1135 шахт, 65 тисяч км залізничних колій, пошкодили 16 тис. паровозів, 428 тис. залізничних вагонів. У сільському господарстві посівні площі зменшились на 36,8 млн.га. Усього Радянський Союз втратив до 30% національного багатства- У соціальній сфері скоротились житлові площі, поширився бандитизм (на руках населення була велика кількість зброї), повернулись мільйони демобілізованих солдат та офіцерів, які не мали мирних професій, а вміли лише воювати, зросла кількість дітей-сиріт та інвалідів, які потребували соціального захисту. За оцінками західних експертів. Радянському Союзові необхідно було 50-100 років, щоб вийти на довоєнний рівень.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ. Після закінчення війни зазнали зміни кордони СРСР. За угодою союзників по антигітлерівській коаліції до СРСР відійшли Курильські острови, територія Південного Сахаліну; за радянське-фінською угодою на північному заході до Радянського Союзу відійшла область Печенги; за рішенням Потсдамської конференції -частина Східної Прусії з м. Кенігсберг, який було перейменовано в Калінінград, а вся територія стала Калінінградською областю РРФСР (населення цих територій було евакуйовано в свої країни, нові території були заселені за оргнабором радянськими людьми); за радянсько-чехословацькою угодою до УРСР було приєднано Закарпатську Україну (тим самим завершився процес об'єднання українських етнічних територій); за польсько-радянською угодою відбувся обмін територіями - СРСР передавав Польщі район з центром у м. Белосток, а Польща - район з центром у м. Володимир-Волинський; на півдні до складу СРСР в 1944 р, була включена на правах автономії Тува, а також, за радянсько-афганською угодою, кордон між двома країнами встановлювався по течії р. Амудар'я.

РАДЯНІЗАЦІЯ ПРИБАЛТИКИ, ЗАХІДНОЇ БІЛОРУСІЇ, ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ. МОЛДАВІЇ. До СРСР також повернулися території, що були приєднані напередодні війни протягом 1939-1940 рр. На цих територіях, в новоутворених радянських республіках та областях, розгорнувся масштабний процес радянізації, що передбачав включення економіки цих республік в загальносоюзну систему. Основною силою опору процесам радянізації став національний рух, який сформувався ще в роки окупації. Відповіддю радянської влади на нього стали репресії, депортації населення. Особливої гостроти рух опору радянізації набув в Західній Україні, Прибалтиці. Ще під час перших заходів по радянізації цих територій протягом 1939-1941 рр. тут виникли збройні загони: в Західній Україні Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА); в Прибалтиці - "загони зелених братів". Український самостійницький рух на чолі з ОУН з приходом на західноукраїнські землі німецьких військ спробував зав'язати контакти з німецьким командуванням і утворити незалежний український уряд у Львові, але ці спроби були відразу знищені німцями. Частина учасників самостійницького руху розпочала партизанську збройну боротьбу проти окупантів, зорганізувавшись в Українську повстанську армію, командуючим якої став лідер ОУН Роман Інухевич. На 1944 р. й чисельність становила більше 20 тисяч бійців. З вступом радянських військ на територію Західної України вони вступили у збройну боротьбу з підрозділами УПА. Ця боротьба визначалась

105

масштабністю дій, репресіями проти населення і тривала до початку 50-х рр. Проти українського самостійницького руху радянська влада використала спецдивізії НКВС, зорганізувавши широкойвс-штабні військові операції Проти сил УПА. фактично події з 1944 року ДО початку 50-х рр. на території Західної України можна характеризувати як громадянську війну.

Таку ж політику репресій радянське керівництво повело і на території Прибалтики. Наслідком цієї політики була депортація 400 тисяч литовців, 150 тисяч латишів, 50 тисяч естонців.

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ НАРОДІВ СРСР. Сталінське керівництво, оголосивши цілі народи зрадниками, протягом другої половини 40-х рр. здійснило масштабні депортації цих народів з їхніх історичних етнічних територій в райони Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Так, були звинувачені у зраді та депортовані німці Поволжя (400 тис. чол.), кримські татари (200 тис. чол.), чеченці (400 тис. чол.), інгуші (100 тис. чол.), калмики (140 тис. чол.), карачаївці (80 тис. чол.), балкарці (40 тис. чол.). Протягом десяти років представники цих національностей від малолітніх до людей похилого віку були поза законом (позбавлені будь-яких прав).

ЗМІЦНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ СИСТЕМИ. На вершині системи перебував Сталін, влада якого була диктаторською й фактично одноосібною. Навколо нього сформувалась група найближчих соратників, до якої належали Молотов, Берія, Каганович, Жданов, Во-рощилов. За роки війни до неї ввійшло молоде покоління партійних працівників: Хрущов, Вознесенський, Маленков, Кузнецов. Особливе місце у цій системі посідали репресивні органи, які контролювали