У 1946 р. було здійснено перестановку сил у найвищому ешелоні політичної влади: Оргбюро ЦК ВКП(б) поповнилося молодими керівниками - Сусловим, Андріановим, Мехлісом, Кузнецовим. Та через деякий час Сталін санкціонував так звану "ленінградську справу". Головними обвинуваченими до ній проходили Кузнецов, Вознесенський, Родіонов, Попков. Усіх їх було засуджено до страти, а в самому Ленінграді по цій справі було репресовано близько 2 тисяч комуністів та членів їхніх родин. Так у вищому партійному та державному керівництві у боротьбі за владу та право бути наступниками Сталіна перемогло консервативне крило старої гвардії, яке не було спроможне

здійснити заходи по реорганізації радянської системи, а прагнуло законсервувати її в репресивному варіанті.

СТАНВКП(б). Боротьба у вищих партійних ешелонах, безперечно, була також викликана наявністю у (самій керівній партії різноманітних прошарків. Так, французький історик Нікола Верт виділяє шість груп всередині ВКП(б): комуністи з довоєнним стажем, що виконували свої функції у тилових регіонах; комуністи з довоєнним стажем, що повернулись у звільнені від окупації території;

новоприйняті члени партії на звільнених від окупації територіях; комуністи-фронтовики; комуністи -учасники Руху Опору на окупованих територіях (ці дві останні групи мали найбільшу популярність та авторитет серед населення); члени партії, прийняті після війни. Чисельність ВКП(б) становила 5,7 млн. членів. Внутріпартійне життя у післявоєнні роки характеризувалося певною стабільністю, скороченням масштабів репресій серед партійних працівників. Хоча при цьому партія продовжувала лишатись незахищеною перед свавіллям її Генсека Й. Сталіна. На початку 50-х рр. він планував здійснити нову партійну чистку, але смерть завадила реалізації цих планів.

"ЖДАНОВЩИНА" - під такою назвою увійшла в історію радянської країни післявоєнна ідеологічна політика партійного керівництва щодо посилення контролю над інтелектуальним життям країни. Вона пов'язана з ім'ям одного з найближчих соратників Сталіна - секретарем ЦК ВКП(б) А. Ждановим-Вістря партійної критики було спрямовано проти О. Фадеєва та його першого варіанта роману "Молода гвардія" (присвяченого розгортанню молодіжного підпілля у м. Краснодон в роки війни), А. Ахматової та її поезії, М. Зощенка та його сатири, кінорежисера С. Ейзенштейна та його фільму "Іван Грозний", композиторів С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна, В. Мураделі, Д. Шостаковича, співачки Л. Русланової та ін.

З 1948 р. боротьба проти інтелігенції проходила під гаслом боротьби проти так званого космополітизму. Незабаром критика космополітизму набула яскравого анти семітського характеру і

106

супроводжувалась масовими репресіями проти єврейського населення СРСР. З цією ж метою було сфальсифіковано "справу лікарів" (січень 1953 р.), яку було припинено відразу ж після смерті Сталіна.

Нищівного удару було завдано радянській науці, особливо таким її галузям, як кібернетика, генетика. Аналогом "ждановщини" в науці стала "лисенківщина", що пов'язана з антинауковою діяльністю одного з інтриганів в науці, Т. Лисенка, та його прихильників, які засобом наукової дискусії обрали адміністративний тиск репресії проти опонентів. Результатом діяльності групи Т.-Лисенка було знищення кращих наукових кадрів радянської біологічної науки, зокрема генетики.

АПОГЕЙ СИСТЕМИ КОНЦТАБОРІВ пов'язаний з 1948-1952 роками, коли до таборів було відправлено нові категорії в'язнів: колишні військовополонені фашистських концтаборів, "класове ворожі категорії населення" з новоприєднаних до СРСР районів та республік, колабораціоністи, представники депортованих народів, засуджені по політичних процесах післявоєнних років. Чисельність ув'язнених в системі радянських концтаборів, за підрахунками західних істориків, становила 12 млн. чоловік. Фактично це була рабська трудова армія. Основною зміною в житті концтаборів після війни стали заходи влади щодо необхідності "збереження економічно спроможної до рентабельної праці робочої сили". Порівняно з попередніми роками організація системи концтаборів відзначалась раціональним використанням робочої сили, введенням системи певних стимулів до праці (видача додаткової зарплати, збільшення харчових пайків), створенням для політичних в'язнів системи "спецтаборів". Новим явищем в радянських концтаборах стали повстання ув'язнених. Основною рушійною силою цих повстань були засуджені з числа військовослужбовців-фронтовиків, діячів руху опору проти радянської влади. Здатні протистояти карним злочинцям, які з ініціативи адміністрації постійно тероризували "політичних", пі "нові ув'язнені" перетворили деякі "спецтабори" на справжні вогнища повстань та опору. Протягом 1948 1954 рр. відбулися відомі повстання ув'язнених у Печорі (1948), Салехарді (1950), Екібастузі (1952), Воркуті (1952), Норильську (1953).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ. Головним економічним завданням розвитку країни було здійснення переходу на рейки післявоєнного виробництва, відбудова зруйнованого війною господарства європейської частини СРСР. Труднощі цього завдання були пов'язані насамперед з тим, що в роки війни змінилась структура економіки країни: найбільшого розвитку набули галузі по виробництву зброї, військової техніки; одночасно різко скоротилось виробництво предметів широкого вжитку. Головними заходами радянського керівництва щодо перебудови промисловості були:

- дозвіл частині підприємств воєнно-промислового комплексу випускати продукцію для населення;

- введення в дію закону по демобілізації тринадцяти вікових категорій військовослужбовців діючої армії;

- зобов'язання підприємств місцевої промисловості випускати товари широкого вжитку;

- передача всіх функцій з управління господарством країни Раднаркомові СРСР;

- реорганізація ряду військових наркоматів у наркомати транспортного, сільськогосподарського, автомобільного машинобудування;

- нормалізація режиму праці на підприємствах (відмінено понадурочні роботи, відновлено 8-годинний робочий день, щорічні відпустки);

- затвердження плану економічного розвитку в роки 4-ї п'ятирічки, основним завданням якої було вийти на показники довоєнного економічного розвитку. У сільському господарстві головними заходами були:

- створення