був етап формування концепції перебудови (її змісту та напрямків). Основними подіями цього етапу були: січневий Пленум ЦК, на якому вперше за всю радянську історію ЦК взяв на себе відповідальність за допущені деформації при розбудові радянського суспільства; на пленумі було вироблено кадрову політику партії в умовах перебудови. У листопаді 1987 р. відбувся новий пленум, на якому з членів Політбюро було виведено Б. Єльцина за політичні помилки, проте стенограми засідання опубліковано не було. Партійна громадськість, як і все суспільство, зажадала інформації про пленум, тому навесні 1988 р. стенограму пленуму було опубліковано. Згодом подавались стенограми всіх наступних пленумів. Так гласність ставала нормою життя КПРС. А події листопада 1987 р. породили феномен Б. Єльцина- 1987 р. був святковим роком в житті Радянської держави - виповнювалась 70-та річниця приходу більшовиків до влади (офіційна дата народження Країни Рад). На святковому засіданні, присвяченому цій даті, виступив Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов з доповіддю, в якій після десятиліть мовчання було відверто сказано про сталінські злочини, відзначено з позитивного боку діяльність тих партійних діячів, яких згодом, в роки сталінщини, було оголошено "ворогами народу". Основною подією 1988 р. була XIX Всесоюзна партійна конференція, яка стала могутнім імпульсом активізації суспільно-політичного життя в країні, розгортання процесів гласності та демократизації. Розпочався новий, після хрущовської "відлиги", етап реабілітації жертв масових репресій 20-50-х рр. У його процесі було реабілітовано всі жертви сталінських репресій. На цьому етапі починається процес консолідації консервативних сил. Своєрідним символом опору перемінам не тільки в житті, а й у свідомості людей стала публікація газетою "Советская Россия" статті викладача хімії з Ленінграда Ніни Андреєвої, в якій відстоювались позиції сталінізму. Публікація статті такого характеру означала, що у вищому партійному керівництві є ті, хто поділяє погляди її автора, тим більше що статтю було опубліковано підчас відсутності Генсека та секретаря по ідеології в країні. Лише через кілька тижнів газета "Правда" опублікувала передову статтю, в якій стаття Андреєвої кваліфікувалась як "маніфест антиперебудовних сил". Однак, на відміну від часів минулого, прихильників протилежних поглядів не карали, вони мали можливість і далі відстоювати свою точку зору. На жаль, ще однією стороною перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, що спричинилась до кривавих сутичок у Нагірному Карабасі, Сумгаїті, Фергані з сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.
Третій етап перебудови (1989-1991 рр.). Основними подіями цього етапу були: спроба здійснення політичної реформи, продовження пошуку ефективних економічних реформ, наростання опору консервативних сил, широке розгортання національно-визвольних рухів в союзних республіках, оформлення демократичної опозиції КПРС, перехід до наступальних дій з боку консервативного блоку - (серпневий путч 1991 р.), крах перебудови, початок розпаду СРСР.
ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ В РОКИ ПЕРЕБУДОВИ. Прийшовши до влади, М. Горбачов оточив себе групою економістів, соціологів, політологів. Серед них вирізнялися фахівці високого гатунку, такі як Л. Абалкін, Д.Аганбегян, Т. Заславська, Ф. Бурлацький. У ході про ведення економічних реформ можна виділити три етапи.
1. Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки потребує якісних структурних змін радянської економічної моделі.
П. Реформа М. Рижкова - .П. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула "самостійність", "самофінансування", "самоокупність". В основі реформи було дві складові: а) надання більшої самостійності трудовим колективам (було прийнято закон "Про державне підприємство та
116
об'єднання"); б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін.).
ПІ. Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велись про темпи та методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. Шаталіна - Г. Явлінського "500 днів" передбачала більш динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким вся сутність програми Шаталіна-Явлінського була вихолощена. Таким чином, нова програма також виявилась нежиттєдіяльною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.
Спроби економічних реформ не мали позитивного результату. Наслідком їх стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення (за рівнем оплати СРСР на початку 90-х рр. посідав 157-ме місце у світі), утвердження в державному секторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі - "економіки казіно" (за характеристикою західних політологів), коли в центрі стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші строки за максимальними цінами з метою отримання максимального прибутку.
РЕФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ. На початок 1988 р. стало зрозумілим, що успішне проведення економічної реформи неможливе без радикальної реформи
політичної системи в СРСР. Основними цілями політичної реформи були: а) відновлення ролі Рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям їхньої функції соціальної активності; б) здійснення перерозподілу влади при збереженні керівної ролі КПРС. Початок політичній реформі поклали рішення XIX партійної конференції (червень 1988 р.). Перший етап реформи припадає на червень 1988 - червень 1989 рр. Його змістом було прийняття нового виборчого закону, за яким вибори про водились на альтернативній основі, проведення виборчої кампанії делегатів на 1 З'їзд народних депутатів СРСР, проведення самого з'їзду, створення постійно діючого законодавчого органу - Верховної Ради