проведення березневого Всесоюзного референдуму про долю СРСР (більшість населення проголосувала за збереження СРСР, але на нових договірних засадах); заснування інституту президентства в СРСР (першим президентом СРСР було обрано на ПІ з'їзді народних депутатів СРСР М. Горбачова, який був і єдиним президентом Країни Рад); скасування 6-ї статті Конституції СРСР, в якій визначалась керівна роль КПРС у політичній системі в СРСР (ПІ З'їзд народних депутатів);

ХХУІП з'їзд КПРС і спроба консервативних сил здійснити реванш, яка зазнала поразки; початок підготовки нового Союзного договору; перехід до активних дій консервативних сил - спроба державного перевороту в серпні 1991 року.

На початок 1991 р. стало очевидним, що після п'яти років реформ СРСР увійшов у нову стадію свого розвитку. Відбулася грандіозна революція свідомості, яка зробила неможливим повернення до старої моделі радянського суспільства. Але при цьому реформаторське керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим не розв'язало ключових проблем політичного та соціально-економічного розвитку країни:

а) створення демократичного суспільства з наявним політичним плюралізмом на засадах правової держави;

б) економічної модернізації радянської моделі шляхом переходу до ринкової економіки;

в) реформування федерації, яка б забезпечила справжній суверенітет її членів, реалізувавши право народів на само-визначення і вільний національний розвиток.

Це були ті "міни уповільненої дії", вибух яких міг призвести до непередбачених наслідків. Час було згаяно. Вибух стався раніше, ніж на нього чекали.

СЕРПНЕВИЙ ПУТЧ 1991 РОКУ. Вранці 19 серпня 1991 р. ТАРС передало інформацію про створення Державного комітету по надзвичайному стану (ДКНС). До його складу ввійшли 8 осіб:

Янаев, Павлов, Пуго, Крючков, Язов, Стародубцев, Бакланов, Тізяков. У заяві ДКНС було сказано, що президент СРСР не може виконувати своїх обов'язків за станом здоров'я, і тому вся повнота влади

117

переходить до рук ДКНС. Було також оголошено програму першочергових заходів по відновленню правопорядку в країні. Надзвичайний стан вводився на 6 місяців. У країні поновлювалась цензура. У Москву було введено військові частини. Проте з перших днів перевороту активний опір йому чинили президент Росії Б. Єльцин та передова частина населення Москви, найбільших промислових центрів (Ленінграда та інших міст). В армійському керівництві стався також розкол: частина військових на чолі з Ша-пошниковим, Грачовим виступила проти застосування

військ у політичній авантюрі. Введені до столиці частини також не виявляли рішучості, щоб виступити проти мирного населення, яке вийшло на захист штабу демократичних сил - будинку парламенту Росії ("Білого дому"). Активний протест з боку міжнародного співтовариства, міжнародна ізоляція ДКНС - усе це привело до провалу державного перевороту і перемоги сил демократії.

ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ М. ГОРБАЧОВА. Вперше за 20 літ в історії радянської держави на чолі партійного керівництва став енергійний лідер, що спробував здійснити радикальні реформи радянської системи. Об'єктивно його

діяльність (незалежно від його особистого бажання або небажання) призвела до краху тоталітарного радянського режиму в СРСР та країнах табору соціалістичної співдружності (крім Китаю та Куби), сприяла завершенню "холодної війни". М. Горбачов - один з тих політиків кінця XX ст., діяльність яких якісно змінила міжнародне політичне становище.

Країни Східної і Південне Східної Європи в другій половині ХХст.

ВСТАНОВЛЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ. Після ліквідації фашизму й відновлення національної незалежності в країнах Східної і ГСвденно-Східної Європи у 1943-1945 рр. до влади прийшли уряди національних фронтів. Старий лад змінився новим, під назвою "народна демократія". Поступово провідну роль у керівництві почали відігравати марксистські партії. Вони вбачали у ладі на-родної демократії перехідний етап до соціалізму. Використавши можливості національної буржуазії (капітали, підприємницьку ініціативу) для розв'язання завдань відбудови господарства, комуністи націоналізували її власність і повели наступ на політичні та економічні позиції.

Цей процес відбувався в 1945-1946 рр. Водночас ущемлювались права буржуазних і дрібнобуржуазних партій, які змушені були перейти в опозицію, а тих їхніх лідерів, котрі не емігрували, заарештовували.

З 1947-1948 рр. у цих країнах реалізується ленінський план побудови соціалізму, тобто розпочинається індустріалізація і колективізація сільського господарства. Остання мала примусовий, насильницький характер. Усі методи й форми колгоспного будівництва в СРСР переносились у ці країни. Практично в кожній з них складався за подобою Й. Сталіна - й культ власних вождів: Б. Беруга у Польщі, К. Готвальда в Чехословаччині, М. Ракоші в Угорщині та ін.

Окремою ланкою стала Югославія. Розгром фашизму, визволення країни Радянською Армією у співдружності з Народновизвольною армією на чолі з Й. Б, Тіто привели до влади комуністів. Вибори до установчих зборів у листопаді 1945 р. принесли їм повну перемогу. Югославію було проголошено федеративною республікою, уряд став однопартійним.

Визнаним лідером країни був Й.Б. Тіто. Він підтримував тісні контакти з Москвою, але вважав, що має право в рамках погодженої політики проводити самостійний курс. Мова йшла про допомогу грецьким комуністам та про утворення Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Сталін був дуже незадоволений самостійністю Тіто. Між ними виник глибокий конфлікт. Справа дійшла до того, що Тіто назвали агентом імперіалізму, а Югославію вигнали із соціалістичного табору.

Опинившись в міжнародній ізоляції, Тіто різко змінив курс у внутрішній політиці. Колективізацію було згорнуто, землю повернули її власникам. Форсування індустріалізації припинилося. Підприємства передавалися під управління трудових колективів. Значну роль в