Таким чином, у більшості країн Східної і Південно-Східної Європи на кінець 40-х рр. встановився державний устрій тоталітарного типу, влаштований на радянський взірець. Цей устрій з самого початку був приречений на перманентні соціально-політичні кризи.

НДР. УГОРЩИНА. КРИЗА РЕЖИМУ В 50-тірр. Перші такі кризи виникли уже на початку 50-х рр. Так, в НДР у червні 1953 р. відбулися масові виступи робітників, пов'язані з серйозними перебоями в постачанні населенню продуктів і товарів широкого вжитку. Найбільшим виступом проти

118

тоталітаризму в 50-х рр. було народне повстання в Угорщині 1956 р. Серед багатьох причин, які привели країну до трагічних подій, насамперед слід відзначити грубі порушення законності та репресивні методи керування суспільством з боку правлячих кіл Угорської партії трудящих.

Владні структури на чолі з М. Ракоші припустилися грубих прорахунків у багатьох галузях економіки, особливо в чорній металургії і сільському господарстві. Через таку політику знижувався життєвий рівень народу, реальна заробітна плата зменшувалась, а ціни зростали.

Це викликало невдоволення широких верств населення.

Події в Угорщині 1956 р. умовно можна поділити на два етапи: перший -з 23 по 28 жовтня, коли з Будапешта було виведено радянські війська, і другий - з 29 жовтня по б листопада, коли на заклик нового уряду на чолі з Я. Кадаром радянські війська знов увійшли до Будапешта й допомогли придушити опір повстанців. Велику роль у цих подіях відіграв тодішній прем'єр 1. Надь. Після поразки повстання його було заарештовано й 1958 р. страчено.

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА. НОВА КРИЗА СИСТЕМИ В 60-ті рр. Другу велику кризу соціалістичної системи в Європі викликали події 1968-1969 рр. у Чехословаччині. Однією з головних причин неминучої кризи в країні була неспроможність проголошеного КПУ на початку 60-х рр. плану переходу до комунізму, що викликало обгрунтовану недовіру населення до керівництва партії на чолі з А. Новотним, який займав одночасно посаду президента Чехословаччини.

На січневому (1968) пленумі компартії діяльність Д. Новотного було піддано гострій критиці, а самого його усунуто від керівництва. Першим секретарем КПЧ обрали О. Дубчека. Нові лідери партії розробили й почали втілювати в життя широку програму політичних та економічних реформ, покликаних створити нове обличчя соціалізму.

Важливу роль у пропаганді ідей "празької весни" відіграли засоби масової інформації. Ця програма дістала широку підтримку всіх верств суспільства. Керівництво СРСР та інших держав союзників поставилося до змін у Чехословаччині різко негативно. Л. Брежнєв вважав за необхідне покласти край діяльності реформаторів "празької весни", яка загрожувала "завоюванням соціалізму".

У ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. війська п'ятьох держав Організації варшавського договору (ОВД) -Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини - перетнули кордони Чехословаччини, посилаючись на прохання групи членів КПЧ та чехословацького уряду відвести загрозу контрреволюції.

Воєнну акцію ОВД, що припинила процес утворення "соціалізму з людським обличчям", різко засудили уряди багатьох країн.

Паралельно з кризою в Чехословаччині наростала криза в Польщі. У 1968 р. виник конфлікт між керівництвом Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) та інтелігенцією, яка протестувала проти диктату в культури» політиці.

Таким чином, кризи кінця 60-х рр. показали нереальність концепції розвинутого соціалізму, неспро-можність командно-адміністративної системи розв'язувати суперечності, що виникали-

ПОЛЬЩА. КРИЗА СИСТЕМИ У 80-ті рр. Об'єктивна необхідність у змінах назрівала давно й особливо гостро виявилася наприкінці 80-х рр. у Польщі, яка переживала найбільшу кризу майже ціле десятиріччя (1979-1989 рр.); парламентські вибори у червні 1989 р. стали своєрідним плебісцитом і принесли поразку ПОРП. До влади прийшли опозиційні сили. Визначну роль почало відігравати профоб'єднання "Солідарність". Один з його керівників Т. Мазовецький став головою уряду у вересні 1989 р., а в грудні 1990 р. президентом Польщі під час всенародного голосування було обрано лідера "Солідарності" Л. Валенсу.

У Польщі почалося здійснення економічної реформи, розробленої міністром фінансів Л. Бальцеровичем, відомої під назвою "шокова терапія". Складовою її частиною була відміна контролю над цінами при одночасному введенні вільної торгівлі, а також приватизація державного сектора. Реформа, однак, призвела до значного падіння життєвого рівня населення. За короткий строк стабілізу-вався ринок, й хоча західні держави надали Польщі кредити для покращення економічної ситуації, "шокова терапія" викликала невдоволення трудящих. На виборах до парламенту 1993 р. вони віддали свої голоси колишнім комуністам. Президентом Польщі у 1995 р. став О.Квасневський. Подібні процеси відбувалися і в інших країнах.

РЕВОЛЮЦІЇ 90-х рр. УГОРЩИНА. В Угорщині початок перетворень припадає на травень 1988 р., коли на конференції Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП) було критично оцінено діяльність партії, визнано гостру кризу в країні, а також необхідність проведення політичної та

119

економічної реформ. У лютому 1989 р. УСРП визнала багатопартійність і фактично відмовилась від монополії на владу. Значними подіями в історії країни були проголошення 23 жовтня 1989 р. Угорської Республіки та прийняття сесією державних зборів поправок до Конституції, за якими Угорщина ставала незалежною, демократичною і правовою державою на чолі з президентом. У березні-квітні 1990 р. відбулися вибори до парламенту, на яких перемогла опозиція. Найбільшу кількість голосів зібрав Угорський демократичний форум. Його лідер Й. Анталл сформував новий уряд. Він продовжив лінію на розвиток ринкових механізмів. Чітко визначилися європейські орієнтири зовнішньої політики Угорщини: вона, як і Польща, заявила про свій намір вступити до Ради Європи. У 1991 р. країну покинули радянські війська. Оскільки в Угорщині