Шсля смерті Мао Цзедуна китайське керівництво поступово змінило курс у внутрішній і зовнішній політиці.

РЕФОРМИ В КИТАЇ В 80-х рр. У кінці 70-х рр. до влади в Пекіні повернувся Ден Сяопін, який був репресований в роки "культурної революції". В грудні 1978 р. під його керівництвом було проведено пленум ЦК КПК, який поставив завдання радикальним чином змінити внутрішню і зовнішню політику країни.

Таким чином, у Китаї реформи почали втілюватися у життя з 1979 р. Першою з них стала перебудова сільського господарства. Кооперативи було розпущено, селяни отримали землю в довгострокову оренду, їм дозволялося реалізовувати більшу частину врожаю за вільними цінами, і лише певну кількість вони здавали на держзамовлення. Прибутки селян значно зросли. Держава стимулювала сільськогосподарську реформу, зокрема, піднявши закупівельні ціни на ІЗ видів продукції села-

1984 р. врожай зернових у Китаї досяг 400 млн. тонн удвічі більший, ніж 1958 р. ;.

Майже одночасно розпочалося створення спеціальних економічних зон. На узбережжі виділено 4 такі зони й 14 районів, до яких входять найбільші промислові міст країни - Шанхай, Тяньцзінь, Гуанджоу та ін. Через щ економічні зони до Китаю надходять зарубіжні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасного виробництва. З 1984 р. розгорнулася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої - відмовитися від централізованого директивного плану й перейти до ринкових відносин. На початок 1995 р. 85% державних підприємств працювали за підрядними формами роботи.

Отже, економічні реформи в Китаї мають великий успіх. І хоча надбудова в країні лишається старою і компартія продовжує відігравати вирішальну роль у політичному житті, економіка Китаю впевнено переходить на ринкові рейки.

Японія

Друга світова війна закінчилася поразкою Японії і окупацією країни американськими військами. Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквідації японського мілітаризму, для впровадження конституції (почала діяти з 3 травня 1947 р.), проведення ряду прогресивних реформ, які усунули феодальні пережитки й спрямували країну на шлях буржуазно-демократичного розвитку. Так, завдяки аграрній реформі 1946-1949 рр. було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Держава вику-пила в багатіїв і продала селянам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Таким чином розширився внутрішній ринок Японії. Крім того, серйозної структурної перебудови зазнала вся економічна система

124

країни. Було успішно здійснено й реформу податкової системи, запропоновану американським фінансовим радником Доджем.

Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграли також щедрі доларові "ін'єкції" США, коли вони під час війни в Кореї (1950-1953 рр.), а потім у В'єтнамі (1964-1973 рр.) використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові.

Ці кошти, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу Японії повністю оновити обладнання у промисловості та створити принципово нові виробництва. У цьому полягала третя важлива причина швидкого економічного розвитку "країни, де сходить сонце".

Крім того, японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх можливостей, вони отримували величезні прибутки.

Ще однією причиною швидкого економічного піднесення країни було те, що військові витрати Японії в повоєнні роки були невеликими, не перевищували одного відсотка валового внутрішнього продукту.

Але найголовніше багатство країни й народ. Упродовж повоєнних років японські трудящі працювали більше часу і значно інтенсивніше, ніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Й лише нещодавно заробітна плата японців досягла рівня розвинутих країн. Працелюбство й дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не так багатство, як сумлінне ставлення до праці та навчання.

Дуже ефективною виявилася тут система довічного найму на роботу (патерналізму), за якою платня працівника зростає відповідно до його віку й трудового стажу.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам Японія наприкінці 60-х рр. за багатьма показниками досягла передових рубежів у світі й поступово перетворилася на один із центрів світового господарства - поряд із США та розвинутими країнами Західної Європи. І хоча формально Японія -конституційна монархія, імператор за конституцією е лише символом об'єднання нації, а вирішальну роль в житті країни відіграє парламент. Правлячою пар тією Японії упродовж усього повоєнного часу була ліберально-демократична партія, створена після об'єднання Ліберальної та Демократичної партій у 1954 р.

Індія

Однією з найбільших країн Південної Азії є Індія. Вона здобула незалежність 15 серпня 1947 р., але до 26 січня 1950 р. мала статус домініону й лише після прийняття конституції стала повністю незалежною. Велика Британія поділила свої колоніальні володіння в Індії за релігійною ознакою на дві держави - Індійський Союз та Паки стан (1971 р. Східний Пакистан проголосив незалежність і дістав назву Республіка Бангладеш).

Кордони між новоутвореними державами не відбивали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією та Пакистаном. Перший конфлікт виник восени 1947 р. з князівстві Кашмір. Політика протистояння спричинила переселення мільйонів людей з однієї країни до іншої- За приблизними підрахунками, мігрувало понад 6 млн. мусульман і 4,5 млн. індусів. Близько 700 тис. осіб загинули в індусько-мусульманських сутичках.

За роки незалежності Індія досягла великих успіхів у розбудові економіки. З'явилися нові сучасні галузі промисловості - аерокосмічна, приладобудівна, нафтохімічна та ін. Індія виробляє електронну апаратуру, легкові автомобілі, ліки тощо.

Упродовж багатьох років у промисловості країни пере важав державний сектор, розвиткові якого великого значення надавали керівники уряду Індії Джавахарлал Перу та його дочка Індіра Ганді. Однак після вбивства в 1984