Обмеженість території, де велись бойові дії, особливості рельєфу місцевості не давали можливості створити в Палестині бази для боротьби. Усі збройні акції проводилися з територій сусідніх держав, викликаючи невдоволення їхніх урядів і місцевого населення. Врешті-решт це призвело до палестино-йорданського конфлікту 1970 р. Палестинцям довелося залишити цю країну і перемістити ся до Лівану. Але там вони порушили рівновагу сил в суспільстві, що призвело до громадянської війни та ізраїльської інтервенції (1982 р.). Того ж року збройні: загони і керівництво ОВП перемістилися в Туніс.

Арабо-ізраїльська війна у жовтні 1973 р. призвела до трансформації поглядів Я. Арафата. Він починає виступати за створення палестинської держави не замість Ізраїлю, а поряд з ним, за розв'язання проблем мирними засобами. Така політика врятувала ОВП від ізоляції й загибелі- У 1974 р. ОВП була визнана єдиним законним представником палестинського народу.

9 грудня 1987 р. на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа почалося народне повстання ("інтифада") без застосування зброї. 15 листопада 1988 р. Національна рада Палестини (парламент у вигнанні) приймає рішення про проголошення незалежності Палестини.

Зусилля провідних країн світу сприяли початку врегулювання близькосхідної кризи, що привело до підписання ізраїльсько-палестинської домовленості про надання обмеженої автономії сектору Газа і району Єрихона у складі Ізраїлю (1993 р.).

Процес близькосхідного врегулювання набув подальшого розвитку у жовтні 1994 р. після підписання мирного договору між Ізраїлем та Йорданією прем'єр-міністром Ізраїлю 1. Рабіном і королем Йорданії Б. Хусейном. Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони західного берега р. Йордан. У вересні 1995 р. було підписано ізраїльсько-палестинський договір про автономію західного берега р- Йордан.

В жовтні 1995 р. терористом було вбито ізраїльського прем'єр-міністра 1. Рабіна, а в травні 1996 р. після парламентських виборів в Ізраїлі на цю посаду було призначено лідера партії Лікуд В. Натаньяху.

Єгипет

Тривалий час Єгипет був складовою частиною Османської імперії. У 1882 р. його захопили англійці. У 1914 р. над країною встановлюєтьсябританський протекторат, а в 1932 р. Єгипет формально проголошується незалежним. Після другої світової війни Єгипет залишався під контролем Великої Британії. В країні правив король Фарук. Економіка розвивалася однобічно (вирощування та пере робка бавовни). Обіцяні королем реформи не були здійснені. В суспільстві назрівала криза, панували антианглійські настрої-

131

Єдиною силою, яка могла змінити ситуацію на краще, була організація "Вільні офіцери", створена А. Садатом ще у 1938 р. Під час другої світової війни вона намагалася встановити контакти з Роммелем, командуючим німецьким африканським корпусом. Але це їй не вдалося. 1942 р. А. Садата заарештували, а "Вільних офіцерів" очолив Г.А. Насер-

Першим проти монархії виступив 23 липня 1952 р. каїрський гарнізон. Було створено революційне команду вання на чолі з генералом Нагібом. Через три дні король Фарук зрікся престолу і покинув країну, але монархія формально зберігалася до літа 1953 р., коли Єгипет було проголошено республікою. Г.А. Насер став прем'єр-міністром, а в 1956 р. був обраний президентом.

У липні того ж року Г.А. Насер оголосив про націоналі зацію Суецького каналу. Це викликало збройну інтервенцію в Єгипет Великої Британії і Франції при підтримці Ізраїлю. У жовтні англо-французькі війська висадились у зону каналу, а Ізраїль окупував Сінайський півострів. Після втручання СРСР війська агресорів були виведені з Єгипту

1958 р. Єгипет і Радянський Союз уклали договір про дружбу і співробітництво. Також відбулося об'єднання Єгипту з Сиріею в Об'єднану Арабську Республіку, в якій домінуюче становище належало Каїру. У цей же час проводяться реформи, основним змістом яких стало утворен ня державного сектору економіки. Було націоналізовано залізниці, автотранспорт, будівельні компанії. В 1967р. державний сектор складав 70%. У сільському господарстві продовжувалась аграрна реформа.

Велику економічну допомогу Єгипту надавав СРСР Було збудовано Хелуанський металургійний комбінат. Асуанський гідроелектрокомплекс, ще майже 150 про мислових об'єктів. У політичній сфері йшло створення однопартійної системи. 1963 р. був утворений Арабський соціалістичний союз (АСС). . Економічні перетворення і тісне співробітництво з СРСР не привели до підвищення життєвого рівня населення, а стали причиною міжнародної ізоляції країни. До того ж радянські військові прагнули до закріплення воєнної присутності в регіоні. З цією метою єгипетському керівництву було передано недостовірну інформацію про те, що Ізраїль здійснить напад на Єгипет.

"Дружнє попередження" СРСР відіграло вирішальну роль у переході арабо-ізраїльського протистояння в стадію кризи. Безпосередньо після цього почалися масштабні воєнні приготування Єгипту та Сирії. 19 травня 1967 р, Г.А. Насер зажадав виведення військ 00Н з країни. 23 травня він оголосив про морську блокаду Ізраїлю, який отримував морським шляхом 80% життєво важливих продуктів. Ці дії Єгипту та Сирії були розцінені Ізраїлем як підготовка до вторгнення. 5 червня армія Ізраїлю завдала могутнього попереджувального удару по арабським військам. В "шестиденній війні" Єгипет і Сирія зазнали нищівної поразки. Ізраїль збільшив свою територію до 68 тис. кв. км, захопивши Сінайський півострів, сектор Газа. Голанські висоти, західний берег р, Йордан, Єрусалим, тим самим створивши "зону безпеки".

Поразка у війні була політичною смертю Г.А. Насера, хоча він і надалі зберігав авторитет лідера арабського світу.

Після передчасної кончини Г.А. Насера (28 вересня 1970 р.) його наступником на посту президента став А. Са-дат, який був противником тісного союзу з Москвою. Він вважав, що ключовою фігурою на Близькому