Афганістан

На кінець 70-х рр. Афганістан за рівнем економічного розвитку посідав 108-ме місце серед 129 країн, що розви ваються. Він немовби "завмер" на стадії феодалізму з гли бокими пережитками родоплемінного устрою 1 общинно патріархального укладу життя. Понад 90% населення про живалов сільській місцейості і перебувало під владою фе одалів, племінних: вождів, мул тощо. Близько Змлн.аф ганців вели кочовий спосіб життя. В духовній сфері пану вав іслам в його найбільш консервативних формах. ВАф ганістані не склалося єдиної нації, і країну роздирали на ціонально-етнічні та феодальні міжусобиці. Центральна влада ніколи не контролювала всієї території. Більшість населення було неписьменним.

На 1973 р. в Афганістані існувала монархія. Останнім королем був Захір Шах. 17 липня генерал і принц М. Дауд здійснив державний переворот, скинувши свого двоюрідного брата з престолу. Дауд ліквідував монархію і проголосив себе президентом. У 60-ті рр. в країні зароджується опозиційний рух, рушійною силою якого стала інтелігенція. І січня 1965 р. було створено Народно-демократичну партію Афганістану (НДПА), яка ставила перед собою завдання здійснити революцію, провести соціальні перетворення. Кінцевою метою проголошувалась побудова соціалізму. Партія існувала напівлегальне. 1966 р. в НДПА намітився розкол, який був викликаний суперництвом між двома лідерами - Н.М. Таракі і Б. Кармалем, а також розбіжностями в тактиці боротьби. Того ж року Кармаль із своїми прихильниками утворює фракцію "Парчам", а Таракі - фракцію "Хальк". У липні 1977 р. дідери фракцій підписали "Заяву про єдність НДПА", але об'єднання було неповним: воєнні організації фракцій діяли окремо. Крім НДПА існувала таємна організація військових Об'єднаний фронт комуністів Афганістану (ОФКА), створена 1974 р. полковником А. Кадіром. Організаційно оформлюється й рух ісламських фундаменталісгів, які виступали за очищення ісламу і встановлення в країні теократичного правління.

З метою спровокувати Дауда на репресії проти НДПА праві сили організували вбивство в квітні 1978 р. члена ЦК партії М.А. Хайбара. Провокація вдалась. Дауд дає вказівку розпочати арешти лідерів НДПА. За цих умов керівництво партії приймає рішення про повстання, яке відбулося 27 квітня. А ЗО квітня країна була проголошена Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). Очолив державу Н.М. Таракі, його заступниками стали Б. Кармаль і X. Амін.

Розпочалися докорінні соціально-економічні перетворення. Але при їхньому проведенні не враховувались національно-культурні традиції, був взятий надто високий темп і застосовувались адміністративні заходи. Всередині НДПА розпалилася міжфракційна боротьба і почав насаджуватися культ особи Таракі. У грудні 1978 р. між СРСР і ДРА був укладений договір про дружбу і співробіт ництво.

135

Така політика нового керівництва викликала зброй ний опір опозиції (Ісламська партія Афганістану - ША, керівник Г. Хекматіяр, Ісламське товариство Афганістану - 1ТА, керівник Б. Раббані та ін.). На території сусідніх держав (Іран, Пакистан) з'явилися афганські біженці, які стали джерелом поповнення партизанських формувань опозиції.

На початку 1979 р. становище в країні різко погіршилося. Цьому сприяли помилки у державній розбудові, репресії, внутріфракційна боротьба в НДПА, розвал армії, успіхи збройної опозиції. За таких умов починаючи з березня-квітня 1979 р. афганське керівництво звертається неодноразово до СРСР по допомогу. :У вересні того ж року X. Амін здійснив переворот, усунувши від влади Н. Таракі. В країні насаджується диктаторський режим. Фізичному знищенню піддавались усі, хто був незгоден з політикою уряду. Але репресивні ме тоди не дали результату: більша половина Афганістану була охоплена партизанським рухом.

Наприкінці 1979 р- радянське керівництво опинилося в складному становищі: подальша підтримка режиму X, Аміна могла призвести до падіння авторитету СРСР на міжнародній арені. У цей же період загострюються відносини між СРСР і США, розгортається конфлікт навколо Ірану. Радянські лідери приймають рішення про введення до Афганістану обмеженого військового контий генту близько 100 тис. чоловік і про зміну його керівниця тва.

Введення військового контингенту розпочалося 27 грудня 1979 р. Було захоплено президентський палац, при штурмі якого загинув X. Амін. Протягом січня 1980 р. радянські частини встановили контроль над усією країною. Нове афганське керівництво очолив Б. Кармаль.

Перші дії нового уряду давали привід для Оптимізму- Припинилися терор і репресії; реальнішими стали реформи, робилися спроби зміцнити соціальну базу існуючого режиму (створення Національного вітчизняного фронту тощо). Але внутріпартійна боротьба не припинялася.

Введення радянських військ не принесло миру на афганську землю, а призвело до міжнародної ізоляції СРСР (його дії засудили навіть соціалістичні країни). Негативні явища війни в Афганістані відчувались і всередині СРСР (численні людські жертви й матеріальні витрати). Комплексне розв'язання афганської проблеми розпочалося лише з приходом до влади М. Горбачова. Відбулися зміни в афганському керівництві, яке очолив М. Наджи-булла, У 1987 р. було проголошено курс на національне примирення. 14 квітня 1988 р. в Женеві між Афганістаном, Пакистаном, СРСР і США було укладено угоду, згідно з якою радянські війська виводились з країни до 15 лютого 1989 р. За період їхнього перебування в Афганістані загинуло близько 14 тис. радянських солдатів і офіцерів, 180 радників, 584 інших спеціалістів (з них 2378 українців).

Після виведення радянського обмеженого військового контингенту в країні з новою силою спалахнула громадянська війна, яка привела до падіння режиму Наджибулли.

До влади в Афганістані прийшла опозиція. Тимчасовим президентом країни став Б. Раббані. Але інші лідери опозиції