Іран

Кульмінацією процесу політизації ісламу стала революція в Ірані (1979), наслідки якої в світовій політиці відчуваються й нині. '

Виступи народних мас під релігійними гаслами неодноразово відбувались в Ірані, починаючи з XIX ст. Особливо вони проявилися під час антимонархічної революції 1951 р. Але її поразка привела до знищення легальної політичної опозиції. Єдиною впливовою силою, залишалось духовенство, яке займало привілейоване становище. Усього в країні налічувалось 200 тис. служителів культу, 80 мечетей, 300 духовних навчальних закладів, в яких навчалось 60 тис. чоловік. До цього слід додати 600 тис. прямих потемків Мухаммеда по чоловічій лінії і декілька млн. -по жіночій. Усі ці люди незалежно від роду занять вважалися поважаними правовірними мусульманами. Шахський режим узяв курс на зближення із США, проведення реформ на зразок західних, що, з одного боку, сприяло економічному розвиткові країни, а з другого, призвело до зростання релігійної опозиції, яку очолив аятолла Хомейні. За теорією ісламської революції, розробленою Хомейні, суспільство поділялося на три групи:

обездолені (муста-зафіни), благочестиві (мустакбаріни), слуги сатани (та гуті). Останніми проголошувались шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти, комуністи. Кінцевою метою вважалось утворення всесвітньої ісламської держави шля хом безпощадної боротьби зі слугами сатани заради обез долених. В уяві Хомейні іслам виступав не тільки засобом морального вдосконалення

136

людини, а й знаряддям соціальної перебудови суспільства. Хомейні негативно Ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму.

Протистояння між шахом і духовенством набирало де далі більш непримиренного характеру. Крім релігійної опозиції, проти шаха виступали: Народна партія Ірану (Туде), ліворадикальні організації федаїв і моджахеддінів іранського народу. Національний фронт. Демократичний союз народу Ірану та ін.

Заборона урядом проводити в траурні дні місяця му харрама традиційні походи віруючих призвела до стихій ного вибуху невдоволення. Остаточно авторитет шаха був підірваний розстрілом релігійно-політичного мітингу в одній із мечетей Тегерана. У відповідь опозиція оголосила 26 листопада 1978 р. траур. В містах відбувалися демонстрації, які супроводжувалися зіткненнями з військами і поліцією, члени ліворадикальних організацій чинили напади на поліцейські установи, на іноземців. Спроба шаха піти на поступки опозиції, призначивши прем'єр-міністром одного з її лідерів Ш. Бахтіяра, не мала успіху. По всій країні створювались революційні ісламські комітети. 6 січня 1979 р. шах покинув Тегеран.

І лютого 1979 р. в Іран повернувся з еміграції аятолла Хомейні. У цей же день був утворений тимчасовий комітет ісламської революції. Духовенство намагалось утримати революцію в мирному руслі, але це не вдалося. Після спровокованих боїв між загонами повсталих і шахською гвардією в районі бази ВПСпід Тегераном (9 лютого) монархію було повалено.

Нове іранське керівництво оголосило про вихід країни із СЕНТО, про припинення контактів із США та іншими західними державами, про анулювання угоди з Міжнародним нафтовим консорціумом та ліквідацію американських баз (50 тис. військовослужбовців). Було розірвано дипломатичні відносини з Ізраїлем, закривалися іноземні фірми й банки. У березні 1979 р. Іран було проголошено Ісламською республікою, прийнято нову конституцію.

У відповідь на надання США притулку іранському шахові в Ірані розпочалася антиамериканська кампанія, кульмінацією якої стало захоплення заложниками в листопаді 1979 р. персоналу американського посольства.

Це поставило адміністрацію Дж. Картера перед необхідністю відповідних дій. США розірвали з Іраном дипломатичні відносини, заморозили іранські кошти в американських банках. Також було розроблено операцію "Кіготь орла" по визволенню заложників. Але зіткнення в повітрі літака і вертольота з десантом привело до її провалу й поразки Дж- Картера на президентських виборах. Тільки смерть шаха від раку в липні 1980 р. зняла напруженість. У січні 1981 р. заложників було повернуто на батьківщину.

Невдовзі між учасниками революційних подій почалися розбіжності. Основна боротьба розгорілася між духовенством і світськими партіями. Граючи на суперечностях різних політичних сил, Хомейні посилив свій власний авторитет і владу. Поступово усувалися від влади ліберальна й ліва опозиції, відбувалася ісламізація всіх сторін суспільно-політичного життя. Протягом кількох років Хомейні за допомогою репресій вдалося ліквідувати опозицію всередині країни і очолити як релігійну, так і .світську владу. Стимулятором цього стала війна з .Іраком, яка проходила під гаслами "експорту ісламської революції".

Ці події призвели до дестабілізації становища в деяких районах ісламського світу, особливо в зоні Перської затоки (спроба державного перевороту в Бахрейні грудень 1981 р., антиурядові виступи шиїтів в Саудівській Аравії та інших країнах, криваві події в Мецці листопад-грудень 1979 р., збройні дії проіранських груп в Лівані, "танкерна війна" в Перській затоці та ін.). Хвиля ісламського фундаменталізму, здійнята іранською революцією, не втратила своєї сили-й сьогодні, хоча нинішнє іранське керівництво проводить більш зважену політику, не йдучи на конфронтацію з іншими країнами.

Міжнародні відносини в другій половині ХХст.

40-60-ті РОКИ- "Холодна війна", розпечатав 40-х рр., тривала понад чотири десятиріччя. У цей період у різних частинах світу не раз виникали воєнні конфлікти, учасниками яких були США, Велика Британія та інші держа: ви. Так, 1956 р. Велика Британія, Франція й Ізраїль організували агресію проти Єгипту. Ця операція мала назву "Мушкетер". Приводом до її проведення стала націоналізація Суецького каналу, здійснена урядом Г.А. Насера влітку того ж року. Англо-французька компанія отримувала за експлуатацію Суецького каналу величезні прибутки й не хотіла втрачати їх. Важливу

137

роль у припиненні агресії відіграла 00р. Радянський Союз 5 листопада надіслаі; послання главам урядів Великої Британії, Франції та Ізраїлю з попередженням про